ВІРА СЕРЕДА
13 вересня - полудень віку зустрічає відомий запорізький співак і композитор Анатолій Сердюк. Його творче кредо – оспівувати рідний край: щоб слава Запоріжжя лунала на всю Україну, аби був власний оригінальний запорізький витвір, в основі якого - вірші місцевих письменників. Анатолій Сердюк - член Асоціації діячів естрадного мистецтва України (1993), член Національної спілки журналістів України (2005), заслужений працівник культури України (1999).
Він - лауреат, дипломант і призер близько двадцяти українських і міжнародних пісенних конкурсів, переможець хіт-парадів. Найвагоміші серед них - престижна літературно-мистецька премія імені Дмитра Луценка «Осіннє золото» (2004), яку він здобув як композитор за визначні досягнення у творчості та вагомий внесок у розвиток національних пісенних традицій, а також диплом міжнародної програми «Мистецький Олімп» за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва України (2011).
Композитор - автор понад 120 пісень. У його творчому доробку - п’ять магнітоальбомів, сім компакт-дисків, близько 900 виступів в Україні та за кордоном, десять відеокліпів, музичний телефільм, три авторських нотних збірники. Анатолій Сердюк єдиний серед запорізьких виконавців, хто робить регулярно протягом двадцяти років творчої діяльності великі концертні сольні програми, які презентує у великих концертних залах.
Освячений легендарним Чорноволом
Пісні Анатолія Сердюка «Ранок у місті» на вірші Петра Ребра, «Неподільна булава» (слова Анатолія Рекубрацького), «Скрипка» (Григорія Лютого), «Весняний вальс» (Любові Геньби), «Бабине літо» (Віри Коваль) стали популярними в Україні. Проте його візитною карткою й досі залишається пісня на вірші корифея української поезії Дмитра Павличка «Вставай, Україно!» Із неї почався його шлях на професійну сцену.
Анатолій довго шукав вірші для пісні на фестиваль «Червона рута». Знайти їх допомогла мама співака Уляна Михайлівна. Одного разу вона принесла газету «Літературна Україна» (тоді ще її можна було купити в Запоріжжі. – Авт.) – там була добірка віршів Дмитра Павличка.
- Я прочитав вірш «Вставай, Україно!» - одразу ж написав музику, - розповів Анатолій. - Це настільки збігалося з моїм патріотичним настроєм, що пісня народилася дуже швидко. Сталося це в січні 1991 року. Із групою «Анатоль» ми перемогли на всіх відбіркових турах фестивалю й вийшли у фінал.
18 серпня 1991 року авторові цих рядків пощастило бути свідком виступу Анатолія Сердюка на стадіоні «Металург» у день закриття фестивалю «Червона рута» в Запоріжжі, де потужно прозвучала пісня «Вставай, Україно!» (до речі, за неї митець отримав приз «За кращу пісню»). Усі люди підхопили її, а легендарний В’ячеслав Чорновіл побіг із трибуни аж на сцену, щоб подарувати Анатолію свого годинника.
Проте вперше цю пісню почули телеглядачі всієї України в ранковому репортажі з острова Хортиця напередодні фестивалю. Після цього показу Анатолій уже став відомим не лише в Запоріжжі. У липні 1991 року він записав цей твір у студії, ним зацікавилося Запорізьке телебачення й відзняло відеокліп для анонсової передачі перед фестивалем «Червона рута».
- Я ще не знав, який резонанс був у верхах у Києві після того відеокліпу, - пригадує Анатолій Сердюк. – Дізнався про це від В’ячеслава Чорновола, з яким познайомився на фестивалі. Він розповів, що за цей показ по УТ голова Держтелерадіокомітету України Микола Охмакевич отримав партійну догану. Такого тоді не можна було пропускати в ефір.
Наступного, після закриття фестивалю «Червона рута», дня стався ГКЧП. Анатолія, на той час військового надстрокової служби (він грав на трубі у військовому оркестрі), відкликали з відпустки – у військовій частині оголосили підвищену бойову готовність. Потім його викликали в так званий «шостий відділ».
– Я занервував: чому мене викликають саме в «шостий» відділ? – розповідає Анатолій. - Але коли запитали: «Как там на фестивале «Красная гвоздика»?», зрозумів, що нічого страшного не буде, бо навіть назву фестивалю переплутали.
А у вересні 1991 року із Чернівців у Запоріжжя прийшло офіційне запрошення главі області Володимиру Дем’янову, начальнику управління культури Віктору Чугуєнку та… співаку Анатолію Сердюку на свято в Хотин із нагоди відзначення 370-річчя перемоги козацького війська, очолюваного Петром Сагайдачним, над турецьким військом. Наступного року він уже брав участь у семи фестивалях, найцікавішим із яких, за його словами, був фестиваль «Доля» у Чернівцях.
Із того часу Анатолій почав гастролювати Україною. Іноді в концертах брали участь такі популярні українські виконавці як Назарій Яремчук, Павло Зібров, Алла Кудлай, Анатолій Матвійчук, дует Білоножків, Віктор Павлик.
- У ті роки я отримував багато листів із віршами, - пригадує митець. - Назбирався цілий мішок. Жалкую, що не зберіг їх, вони займали багато місця. Залишив лише ті, що найбільш цікаві. Були листи з дуже смішною адресою: «Запоріжжя, знаменитому композитору Анатолію Сердюку», або з припискою: «Адресу не знаю, але знайдіть». І лист знаходив мене, тому що його приносили або в філармонію, або на радіо, або на телебачення, а там уже знали, як мене знайти.
Злива пісень Анатолія Сердюка
До Анатолія потягнулися запорізькі поети, які хотіли познайомитися, мріяли піснею популяризувати свій вірш. Вони були широко відомі в колах прихильників поезії. Та одна справа, коли видана книжка із гарними віршами, й зовсім інша, коли вірш стає піснею. Так Сердюк познайомився з Анатолієм Рекубрацьким, із Любов’ю Геньбою, потім із Володимиром Чубенком.
- Цікаво, що перші пісні на вірші Петра Ребра я почав писати, не будучи ще з ним знайомим, - продовжує розповідь Анатолій. - Знаходив вірші в його поетичних збірках, а потім він для мене написав прекрасні присвяти, епіграми. Моє псевдо, до речі, придумав він:
«В Одесі є Дюк Рішельє,
А в нас в Запоріжжі – Сер Дюк».
У березні 2004 року Тамара Іванівна Луценко запропонувала Анатолію кілька віршів із архіву свого чоловіка Дмитра, ще ніким не покладені на музику. Дуже хотіла, щоб він її написав. Їй дуже сподобалися пісні композитора з гуляйпільського циклу, саме завдяки цим творам вона дізналася про нього. Так народилася «Сторона зарічна» – лірична пісня, народна за образами. Композитор намагався підібрати відповідну мелодію. Пісня прозвучала на батьківщині Дмитра Луценка в Березовій Рудці, на фестивалі «Осіннє золото», де Анатолій отримав літературно-мистецьку премію імені Дмитра Луценка, а також у Києві, в благодійному концерті, присвяченому 85-річчю з дня народження видатного українського поета, лауреата Державної премії імені Шевченка Дмитра Луценка.
- У Березовій Рудці я зустрів відомого поета Михайла Ткача, - розповів Анатолій, - Михайло Миколайович сам підійшов до мене й каже: «Згадайте, ми з вами познайомилися в 1992 році в Чернівцях на фестивалі «Доля». Я був у журі. Я ще тоді запам’ятав, як ви гарно виступали. Після того завжди слухаю вас по радіо. То що ж, ми з вами нічого не створимо?».
Згодом Анатолій Сердюк познайомився з київськими поетами, з митцями з інших регіонів України. Де б він не виступав, до нього підходили, бо відчували в його піснях гарну поезію. У Києві він неодноразово брав участь у творчих вечорах Миколи Луківа, вони разом створили чудові пісні - «Моя Україна» й «Злива».
Анатолій Сердюк завжди прагнув, щоб поезія його пісень була самодостатньою, а мелодія та гарне виконання підняли її до рівня мистецтва.
«Кілька постатей для мене як взірець»
Якось в одній із розмов із Анатолієм поцікавилася, чи були в нього кумири, коли починав співати, і хто з українських виконавців справив на нього незабутнє враження, а, можливо, якось і вплинув на творчість.
- Кілька постатей для мене як взірець, - відповів Анатолій, – це Василь Зінкевич, Тарас Петриненко, ще Ніна Матвієнко. Це, безперечно, справжні артисти. Коли я був молодим, коли починав грати, співати, моїм кумиром був Пол Маккартні. І досі люблю слухати його пісні.
Незабутнє враження справив на мене Назарій Яремчук. Із великою повагою ставився він до своїх колег, до молодих виконавців. Добра, душевна людина. Він завжди допомагав, особливо молодим співакам. Навіть доходило до такого, якщо когось із виконавців незаслужено викреслили зі збірного концерту й Назарій бачив, що це несправедливо, він підходив до організаторів і просив, щоб того виконавця поставили в концерт. А якщо йому заперечували, він казав: «У мене три пісні заплановано, хай я заспіваю дві, а замість тієї однієї поставте того співака». Настільки безкорисна була людина! Таких артистів, таких людей тепер немає! Особливо зараз, коли все перейшло на ринок шоу-бізнесу, кожен просто зубами вчепиться в свого колегу, щоб самому бути там.
Взірець для мене також Василь Зінкевич. Це дуже інтелігентний виконавець. Як він відчуває кожну ноту, продумує кожен свій виступ! Він «горить» на сцені. Було цікаво, як навіть молоді виконавці, для яких узагалі немає авторитетів, особливо в таких стилях як «хіп-хоп», «реп», з-поза лаштунків спостерігали за його виступом на сцені. Віриш кожному його слову. Зінкевич захоплює своєю енергією не лише глядачів, а й виконавців.
20 років минуло з того першого пам’ятного виступу, що зробив Анатолія Сердюка відомим. Митець і нині, як завжди, в творчому пошуку. Невтомно працює, навчається. За цей час здобув дві вищі освіти – професійного композитора й журналіста. Нині - аспірант Запорізького національного університету.