Любов ГЕНЬБА,

поетеса, член Національної спілки письменників України, учасниця Шевченківського свята, директорка Гуляйпільського музею

21 травня 2012 року гуляйпільська земля щедро приймала письменників із багатьох областей України, які брали участь у рамках Всеукраїнського літературно-мистецького Шевченківського свята «В сім'ї вольній, новій». Заходи сплановані Національною спілкою письменників України та Запорізькою обласною державною адміністрацією.

Свято розпочалося 20 травня поїздкою письменників на cлавну Хортицю, а потім продовжилося урочистим відкриттям у Запорізькому театрі імені Володимира Магара. Керівництво Національної Спілки письменників України на чолі з головою НСПУ Віктором Барановим та відповідальним секретарем Володимиром Шовкошитним, а також головою Запорізької обласної організації НСПУ Григорієм Лютим склали план поїздок письменників по регіону. Гуляйполе вабило всіх найбільше. Може, й не спроста, бо наш голова Запорізької організації НСПУ Григорій Лютий теж звідси, а за Лютим ціла вервечка відомих імен, їх уже й до 14 добралося.

 

 

І ось 21 травня. Вранішнє сонце, яке встало раніше всіх нас отам, у степу, бігло, аж підплигувало, попереду автобуса, що мчав до Гуляйполя, обганяючи травневий вітерець. Бо ж подія! Ого! Яка подія! Гуляйполе прийматиме водночас аж 12 членів Національної спілки письменників України. Як 12 апостолів на земному віче. Бо таки й справді письменники - це ті люди, які творять словом вічне на землі. І, безперечно, кому ж як не художникам відтворювати все це у фресках на стінах історії. Тож заслуженому художнику України Петру Зикунову в цій поїздці відведена неабияка роль. Бо він так близько підійшов до чертогів Всевишнього там, у Києві, розписуючи Михайлівський собор, а тут, у степовій вольниці, його душа буде і плакати, і співати, і наснажуватися махновським духом на нові шедеври.

Від Запоріжжя до Гуляйполя всього 100 кілометрів, які ми подолали всього за 1 годину 40 хвилин, бо й цікавість гостей із західних областей до нашого степового краю, ій невсипуща історія, від знищення Катериною Другою Запорозької Січі, й побудова фортець по всьому шляху, куди ми рухалися, - туди, туди, на схід, і нерозгаданий феномен махновської слави вабив гостей. А ще б письменників! Знаю, не один вірш уже дрімає на споді душі, лише торкнись - і посиплються рясними рядочками, степовими квітками заквітчані, розкуйовждені, і щедрі, як степ поезії.

У березні цього року перебувала на зустрічі в Івано-Франківську з письменницьким візитом. Якось один з моїх побратимів прохопився:

- Ви така відкрита, як степ... Який же він?..

- А от побачите й самі станете вільним, як вітер... гостинно запрошувала я.

Пам'ятаєте, у Тараса Шевченка «Сім'я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає...» У нас, серед безкраїх просторів так близько до зірок, повірте. Вийдеш уночі, а вони аж ось на деревах висять і манять, і переливаються. Та що там зірки небесні... Коли ось тут вони - всі зірки. Бо кожен має регалії й лауреатства.

Михайло Сидоржевський - головний редактор «Української літературної газети», голова Київської організації Національної Спілки письменників України ( м. Київ); Галина Малик – поетеса, лауреат премії імені Лесі Українки (м. Ужгород); Станіслав Бондаренко – поет, заступник головного редактора газети «Літературна Україна», лауреат премій імені Максиміліана Волошина, Бориса Нечерди, Антона Чехова (м. Київ); Михайло Пасічник – поет, голова Житомирської обласної організації НСПУ; Валентина Коваленко, поетеса, голова Черкаської обласної організації НСПУ; Володимир Вознюк – поет, директор літературного музею ім. Ольги Кобилянської, лауреат премії ім. Павла Тичини (м. Чернівці); Євген Баран – критик, голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ; Ярослав Ткачівський – поет, відповідальний секретар Івано-Франківської організації НСПУ, лауреат премій ім. Василя Стефаника, Івана Франка (м. Івано-Франківськ); Іван Гаврилович – поет, журналіст (м. Івано-Франківськ); Василь Олійник – поет, журналіст (м. Долина Івано-Франківська область); Рустем Жангожа – доктор філософії, критик (Казахстан); Петро Зикунов заслужений художник НСХУ, заступник голови Національної Спілки художників України.

Працівники Гуляйпільського краєзнавчого музею доклали немало зусиль, щоб достойно зустріти гостей. Як завжди, нас радувала грою на скрипці Діна Приходько.

Зачарувала неповторним і самобутнім голосом Наталія Діденко, яка виконала пісню свого дядька, відомого українського поета, нашого земляка, Василя Діденка «На долині туман», та Григорія Лютого «Очі чорні».

В українській хаті господині частували гостей пиріжками щойно з печі. А «на революцію» всі йшли разом під акорди пісні Анатолія Сердюка на слова Григорія Лютого «Яблучко».

А далі вже гості дивували нас неповторними римами. Які то зозулиним цвітом розсипалися з вуст Валентини Коваленко, то зухвало, як сільський хлопчисько на вигоні, підплигували у віршах Станіслава Бондаренка. То замріяно гукали у спогади Володимира Вознюка, Василя Олійника, Михайла Пасічника, сміливого до морального і духовного очищення Івана Гавриловича.

Разом з Ярославом Ткачівським слухачі пережили цнотливий шал кохання. Аж так:

Замани в свою ніч, в карооку каштанову темінь.
І замкни мене там, щоб в полоні твоєму я жив.
Навіть в пеклі разом почуватимусь, як у Едемі,
Лиш торкатися б уст і очей-ягідок, двох ожин.
Заведи у свій рай і відкрий свою душу, мов царство,
Як весною колись, мене знов у чар-світ заведи.
Якщо в парі серця – то відступлять розлука й митарство,
А цвістиме любов й зачарує обох назавжди.

Все, що напишемо, все, що перебунтує в наших нескорених і невтолених душах - все це потім розберуть, як складні наші ребуси, вправні та помірковані вічно живі критики. Бо без них нам, письменникам, ніколи й ніяк. Сутність правди прозвучить із вуст Євгена Барана. Не вмочить про це омріяно-молодий, але ввічливо скромний, як для журналіста, і тим приємний, Михайло Сидоржевський. А до мудреців зі сходу, таких як Рустем Жангожа, ми будемо дослухатися в усі часи, в усі віки, бо там, на сході, вони вже давно відкрили істини «інь» чи «янь», а ми все шукаємо «як?» Вічні прочани на нелегкому шляху з Божої ласки через терни...

Цього дня все було для шанованих гостей: дитячі усмішки в бібліотеці та школі-інтернаті, бо дитинство буде вискоком і вибриком бігти з рядочків Галини Малик та Марії Людкевич, зручненько вмощуватися біля хлопчаків і дівчаток, моргатиме, гладитиме по голівках і перекотиполем гарцюватиме на вигоні. На те воно й дитинство. На те вони й дитячі поети, щоб придумувати, вигадувати, радувати малечу.

А на подвір'ї родини Махнів сам Нестор Махно припрошуватиме посидіти на лавці, засланій кодрею. Бо він щойно повернувся з бою, а ми ж утомилися від непомірних думок.

А далі в степ широкий, аж ген туди, де школа затишна, як татова оселя притулиться до степового ставочка, вже не одне десятиліття тут живе, розкошує серед степу, дитячі душі лікує від ран незагойних, бо в них - ні тата, ні мами... Так буває. Але колектив школи, з яким я знайома не один рік, завжди мене дивує чистотою думок, лагідністю, мудрістю, що хочеться вірити, що є на землі оазис щастя. І він тут, плекається розумним керівником Сергієм Столяренком. Знаю точно, якщо надумаю яку гарну справу, що даватиме духовне й душевне збагачення, Сергій Анатолійович першим прийде й підтримає. Хай вам добре ведеться, вчителі наших душ!

А сонечко вже котилося на захід, ген туди за Оріхів. Автобус, як застояний тарпан, уже готувався в дорогу. Ми обнімалися душами, цілувались очима. Прощалися? Ні. Чекали нових стріч. І вони будуть. Бо в свої степи воджу лише красиві душі.

На знімку вгорі:

Письменників України зустрів сам Батько Махно

 

 

Махновська тачанка - лише в Гуляйполі!

В українській хаті - свіжі пиріжки, тільки-но з печі

Директорка музею, поетеса Любов Геньба розповідає колегам про події громадянської війни та бойовий шлях Повстанської армії Нестора Махна