Олег ЧОРНОГУЗ
Дорогі Українці!
Сьогодні нам знову кинули рукавичку. Кинули виклик у черговий раз у нашій історії. Нам знову нав'язують мову вчорашнього окупанта, новоявлені валуєви і муравйови. Ми сьогодні змушені прийняти цей страшний виклик і відповісти взаємністю: як ви з нами, так і ми з вами! Ми маємо вголос про це сказати перед усім цивілізованим світом: ви у себе , в Російській Федерації, забороняєте українську мову, українські організації, ми маємо про це заявити і в себе: як ви з нами, так ми і з вами.
Згадаймо трохи історію.1627 рік. Ми ще не були в союзі з Московією. Тільки наші книжки перетинали кордони у майбутню імперію, до майбутнього претендента на Третій Рим, як Московський князь Олексій Михайлович видав указ: українські книжки спалювати, як і видавців, і друкарів.
Звичайно, ми не азіати. І ми не гітлерівці і ми ніколи собі не дозволимо палити російські книжки, російські бібліотеки, як москалі це робили упродовж так званої нашої „дружби".
Так Московія народжувалася з маленького Московського улусу (1270 року) у велику імперію. З вогню народжувалися усі імперії. У вогні вони і вмирали! Така доля усіх імперій.
Наша Україна вчора відродилися з попелу і , якщо ми сьогодні повноцінна нація, якщо ми себе поважаємо і хочемо, щоб поважали нас, господарів цієї землі, на якій проживає 77 відсотків корінного етносу, незважаючи на голодомори й розстріли влаштовані Московськими імперіями, то ми маємо відповісти взаємністю Кремлю, якщо він не залишить нас, як Тузлу, у спокої. Ми завжди маємо пам'ятати, що жодна імперія так нас не нищила, як та, що претендує на спільну „колиску трьох братів", не маючи для цього, ані стелі, ані підлоги, до якої б ту колиску повішати, чи б на яку та міфічна колиска краще б упала, Тому я прошу, як письменник, як громадянин: дорогі мої українці, проявіть врешті - решт характер:
1. Ніколи не переходьте на мову московську , живучи в Україні. Учіться в москалів - вони навіть на чужій території примушують вас розмовляти їхньою мовою.
2. Не втягуйтесь з ними в розмову і не показуйте їм, що й до чого. Хай беруть розмовники, як це роблять їдучи до інших держав, і поважають нас, а не зневажають, як досі.
3. Не купуйте сучасних російських книжок. Читайте російську класику, як й іншу світову літературу, і збагачуйтесь інтелектуально.
4. Вам соромно має бути перед сином чи батьком, матір'ю чи донькою, внуком чи правнуком, якщо ви в Україні передплачуєте російські газети, журнали і цим самим підтримуєте того, хто вас зневажає і нищить вашу мову. Підтримуючи їх,ми, українці, самі своїми руками знищуємо свою мову і свою рідну державу.
5. Передплачуйте українську пресу, купуйте тільки українські книжки і товари. Не купуйте російських.
6. Ігноруйте московських гастролерів: театри, естраду, співаків і клоунів „95 кварталу", які працюючи на сцені нашій, виконують „хохми раші" і висміюють нас із вами, а ми ще їх матеріально підтримуючи, плещемо бездумно в долоні.
7. Забудьте дорогу до московської церкви, яка не молиться за нас, за мир у нашій державі і змушує цілувати „канонізованих ворогів наших", яких Москва оголосила „святими": Андрія Боголюбського, Миколу ІІ Кривавого тощо.
8. Протестуйте проти двох ведучих на українському телебаченні, якщо воно тільки українське.
9. Не дивіться фільмів мовою того, хто хоче завтра нас окупувати і показує українців у тих фільмах, як зрадників, дебілів, неповноцінних типів. Невже нам не соромно це дивитися у власному домі?!
10. Хай рука всохне у того, хто подасть руку зраднику типу Колісниченка. Цієї найбільшої нікчеми і ганьби в нашій історії ХХІ віку.
Дорогі російськомовні,
незалежно від національності!
Можливою, ви й справді не вдатні до мов. Можливо, тільки поневоленим народам легко вивчати чужі мови, щоб пристосуватися до сильнішого і вижити. Так було з нами, українцями, упродовж віків. Так було і з євреями. Українці і євреї легко вивчають мову своїх окупантів, загарбників чи хазяїв. Називайте їх як хочете.
Українцеві не властивий дух окупанта. Він ним ніколи не був. Він толерантний, наївний, романтичний і добрий, поки його не доведуть до відчаю, до крайнощів.
Ви , росіяни, які пов'язали себе з нашої державою, Україною, і прибули сюди чи то ви, чи то ваші батьки , чи діди після наших розстрілів, голодоморів, депортації , репатріацій, що вчиняла ваша біла чи червона імперія, і тому ми вас ні в чому нині не звинувачуємо. Ви нове покоління і більшість із вас народилося вже на нашій споконвічній землі. То ж будьте і ви толерантними до нас. Дайте відбій своїм кровним братам - шовіністам, україножерам, як це трапилося під час замаху на острів Тузла і ви усім нам, українцям, будете миліші, аніж колісніченки, кововалюки чи єлени бондаренки. Ми їх зневажаємо. Це українсько - половяний ( від полови, а не зерна) національний відсів.
Посилайте своїх дітей у дитячі українські садочки, українські школи, українські виші і вивчайте державну мову, щоб вашим дітям, якщо вони стануть нашими міністрами чи прем'єрами, не стати всеукраїнським посміховиськом, як нині є деякі міністри в уряді Азарова і сам Азаров.
Скажіть самі собі чесно, що вас тут, в Україні, ніхто й ніколи не ображав, не змушував насильно розмовляти українською мовою. Скажіть чесно світові, що за 20 років незалежності трапилося так, що не російська, а українська мова вимагає захисту усіх Хартій світу. Що її вчорашні і сьогоднішні холуї Кремля довели до статусу відмираючої мови, чого не було навіть у роки сусловщини, коли творили „єдиний совєтський народ" у московській мовній обгортці.
Дорогі українські євреї!
Мені дуже хочеться вам усім російськомовним, які досі нашу мову називають наріччям (вассермани, вакслери, фельдмани й інша малоосвічена філологічна шушваль) прочитати публіцистичні статті одного із основоположників сіонізму Володимира (Зєєва) Жаботинського, якого я дуже поважаю і люблю, як десятки своїх єврейських і російських друзів, які розділяють мої погляди і вважають їх чесними перед собою та історією.
Володимир Жаботинський у збірці „До національного питання", застерігає дуже запопадливих євреїв перед тимчасово сильнішими, як у своїх творах і Едуард Ходос, що „ми, євреї, частенько потрапляємо в дражливі ситуації". Далі я перекажу своїми словами для тих, хто полінується почитати Жаботинського.
«Ми, євреї, записавшись австрійцями, довгий час нахабно і дружно кричали чехам на чеській землі : „Геть з наших шкіл вашу мужицьку мову! Геть з наших театрів ваші мужицькі п'єси!". Це тяглося доти, поки Австро-Угорщина не розпалася. Як тільки розпалась імперія, ми вічно зорієнтовані євреї на політичну ситуацію, - пише далі В. Жаботинський, - швиденько перехрестилися і стали вже не австрійцями, а... чехами. І тепер потрапили ще в більш дражливу ситуацію: австрійці нас зненавиділи, що ми їх зрадили, а чехи не могли нам вибачити, пам'ятаючи, як ми, євреї, зневажали чеську мову, називаючи її мужицької, телячою».
Може, час васерманам, табачникам, фельдманам і векслерам кінчати з філологією і провокацією - прислужництвом, живучи в Україні, а зайнятися справою, а не словесною діареєю на сайтах інтернетів і сторінках російськомовних газет, що виходять у нашій, не їхній, державі?
Гадаю, від цього виграють усі. І може, нарешті, настане мир у нашій Україні. Головне, щоб з нашої землі щезли зрадники й провокатори. Проклянімо їх! Проклянімо, усі гуртом незалежно від національності і віросповідань! Проклянімо! Дружно і одностайно. Як кажуть західні українці, піднімаючи чарку - Хай вони виздихають! І буде спокій на землі!