Пам'ять

 

Сергій СТРІЛЕЦЬ

 

Саме таку назву – «Недоспівана пісня» - мала виставка творів художника Віктора Юрика, що відбулася в Києві з 23 по 27 жовтня. 29 квітня 2012 року він пішов у вічність, загинув у автокатастрофі. Але залишив по собі чудові картини. Більшість із них – пейзажі. Вернісаж у залі фонду Міжнародної асоціації «Допомога сім'ям Чорнобиля», що на житловому масиві Троєщина, організували донька Віктора Сергійовича Наталя й дружина Валентина. За п'ять днів цю виставку відвідали близько 200 осіб. 

 

  

Творив мозаїку з кукурудзи й квасолі

На відкриття вернісажу зійшлися його колеги по роботі (Віктор Юрик викладав образотворче мистецтво в гімназії «Троєщина»), учні, однокурсники, любителі живопису. Із виставленими роботами, з творчістю художника присутніх ознайомила його дочка Наталя Ніколаєнко.

- Віктор Сергійович був дуже талановитою людиною, - повідомила вона. – Він писав картини, вірші. Його талант помітив батько, коли Віктор був іще дитиною. Хлопчик створював на печі та лежанці мозаїку з насінин кукурудзи й квасолі. І тоді батьки придбали для нього кольорові олівці. На початку 50-х років минулого століття це був неймовірний подарунок, для дитини - справжнє багатство.

Спогадами про Віктора Сергійовича поділилася його дружина, яка майже два десятиліття вчителювала разом із ним у гімназії, де викладала біологію:

- Ми працювали з Віктором Сергійовичем, допомагаючи одне одному. Він помагав багатьом педагогам, навіть учителям математики, коли на уроках вивчали різноманітні геометричні фігури: трикутники, куби, квадрати, конуси – де потрібна була просторова уява. На таких уроках проводилися семінари для вчителів, які хотіли підвищити кваліфікацію. Більшість класів гімназії оформлював саме він.

Валентина Миколаївна розповіла, що її чоловік дуже багато читав. Це була художня література, періодика. Гарно рішав кросворди. А коли відбувався всеукраїнський диктант на конкурсі Петра Яцика, він сідав і писав його, причому без помилок.

- Я мала за честь бути дружиною такої прекрасної, талановитої людини, - зазначила вона. - За професією він архітектор. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працював архітектором у проектних інститутах, а потім перейшов у гімназію. Але образотворчого мистецтва не кидав ніколи.

 

Хотів залишити пам'ять по собі

На початку 70-х років сталося лихо – лікар, вириваючи Вікторові верхнього зуба, заніс інфекцію. Загнилися ясна. Від гною до мозку залишалося менше сантиметра. Вигрівався парафіном, компресами, пив антибіотики. Тоді він написав першу велику картину-репродукцію про бій козаків Максима Кривоноса з польськими драгунами. Відчував, що може статися непоправне й хотів залишити по собі хоч якусь пам'ять. Це була перша його сімейна картина – він тоді тільки одружився. До цього малював етюди, зарисовки, які пізніше стали темами для великих полотен.

Після дев'яти класів школи Віктор вступив у морське училище в Одесі. Закінчив його на відмінно й працював два роки моряком далекого плавання. Побував у шістнадцятьох зарубіжних країнах. Із тих походів привіз окремі етюди. Скажімо, 1965 року намалював він вулкан Кракатау, який тоді ще тільки димів – до вибуху його залишалося якихось десять років.

Служив на флоті. Там також малював. Любов до моря спонукала його до мариністики. Багато картин він потім присвятив саме морським пейзажам.

На вернісажі виставили тільки 35 його полотен. Це – чи не третя частина творчого доробку художника. Адже дуже багато картин він подарував людям – друзям, родичам, колегам, знайомим на день народження, на ювілей. Коли його просили продати картину, він відповідав: «Я їх не продаю – це мої діти». Тому за все життя не продав жодної роботи.

- Дуже тяжко усвідомлювати, що немає серед нас Віктора Сергійовича, - сказав його брат, письменник і журналіст Пилип Юрик. – Хоча, думаю, тут, у цьому залі зараз є його душа. Вона залишилась і в його картинах. Адже в кожній роботі – частинка саме його душі й серця.

Інакше він працювати не міг. Віктор або робив усе, за що брався, досконало, ретельно, красиво, або не робив зовсім. Але ніколи – на скору руку, на «тяп-ляп». І якщо в людини талант є до того ж малювання, то вона має й інші гарні здібності. Скажімо, кожну картину він сам обрамляв – не возив до майстрів, бо навчився це робити. Або сам вистругував рамку із дерева, або брав багет і з нього робив обрамлення. Домашні ремонти – також власними руками із допомогою Валентини Миколаївни та Наталі Вікторівни. Уклав паркет, почепив ліпнину на стелі, біля люстр.

А ще він – постійний учасник учнівського драматичного гуртка гімназії. Грав ролі дядька Лева в «Лісовій пісні» Лесі Українки, автора в «Маленькому принці» Екзюпері та інші. Дуже любив твори Тараса Шевченка й Павла Глазового. Читав їх напам'ять під час урочистих вечорів. Обожнював прозу Григора Тютюнника, пісні Володимира Висоцького, сам гарно співав, особливо любив українські народні пісні. Якщо сюди додати педагогічний хист викладача, то розумієш, що не випадково його дуже любили учні. Його авторитет серед дітей, учителів, батьків був справжній, не куплений. Цікаво, що гімназисти ремствували, коли дзвінок сповіщав про закінчення уроку. Бо саме уроки Віктора Сергійовича були завжди цікавими.

 

«Не ридать, а здобувать»

- Можна поминати людину по-різному, - зауважив Пилип. – Скажімо, щодня заливатися сльозами, пити горілку або вино зранку до вечора й нічого потім не пам'ятати. А можна зробити так, як Валентина Миколаївна й Наталя Вікторівна – в пам'ять про дорогу людину організувати виставку її мистецьких творів. Тому вклоняючись світлій пам'яті Віктора, я дуже вдячний його дружині й доньці, що вони дорожать прекрасним творчим доробком, пам'ятають батька й чоловіка, й роблять те, про що він колись мріяв. Саме Вікторові я завдячую в тому, що він наблизив мене до мистецтва, ознайомлював із ним ще в мої дитячі роки. Тому в моїх творчих здобутках як літератора є і частка його праці, його серця.

- Не дожив він до цього дня, - додала Валентина Миколаївна. – Але мрія його здійснилася – сьогодні виставку картин відкрито. Це перший такий вернісаж. Можливо, ще колись буде й другий, третій. Вдячна всім, хто прийшов сюди. Ви тут побачите й зрозумієте його щиру й щедру душу - в картинах, які він нам усім залишив.

Велика частина творів, написаних Віктором Юриком, - на сільську тематику. Вона була дорогою для нього – сільського хлопця, який народився й виріс у Лісостепу, в селі Баландине Кам'янського району на Черкащині. Там пас коня, якого сільське споживче товариство видавало батькові-заготівельникові, потім – колгоспних корів. Любив природу: ліси, поля, ставки з вербами. Вабило його блакитне небо та ясне сонце, сірі хмарини й передчуття грози. Усе це передане тонко й вишукано. Дивишся й милуєшся краєвидом і чекаєш, що ось-ось із-за темних хмарин визирне сонечко й зігріє степ, дерева й твою душу...

 

Залишивсь у власних творах та учнях

Гарними спогадами про колегу поділилися колишній заступник начальника деснянського районного управління освіти Ніна Колісниченко, заступник директора гімназії «Троєщина» Катерина Ущанівська, вчителька німецької мови й куратор п'ятого класу Тамара Чумак, викладач ручної праці Ніна Скопич, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, учениця Віктора Сергійовича, яка вже має власні картини, Ксенія Корнієнко, його однокурсниця по КІБІ Надія Шаповалова. Гості залишили свої відгуки в альбомі. Наталя Ніколаєнко подякувала фонду Міжнародної асоціації «Допомога сім'ям Чорнобиля», його голові правління Ірині Долинській за надане приміщення та завідувачці музею побуту при фонді Євдокії Гумаровій, котра надала старовинні рушники, які прикрасили виставку.

На вході до зали, на столі, були виставлені грамоти й дипломи за сумлінну працю Віктора Юрика, вірші учнів, присвячені улюбленому вчителеві, збірка пісень на слова Пилипа Юрика, яку автор присвятив світлій пам'яті брата. А на стендах – фотографії з життя Віктора Сергійовича, яке пролетіло яскравим метеоритом, зігрівши теплом душі всіх, хто знав його самого і його творчість.

Він не був членом Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва – він просто про це не думав. За життя не відбулася виставка його творів. Не мав і нагород за мистецьку роботу. Але Віктор Юрик долучив до мистецтва сотні учнів. Упевнений, що зерна, посіяні ним, безсумнівно, дадуть і гарні сходи, й добірний урожай.

м. Київ

 

На відкритті виставки виступає Тамара Чумак - колега Віктора Юрика, вчителька німецької мови

 

Біля портрета художника (зліва направо): колишній заступник начальника Деснянського районного управління освіти Ніна Колісниченко,  дружина Віктора Сергійовича Валентина, брат Пилип і дочка Наталя

 

Картини, написані Віктором Юриком

 

Біля портрета вчителя його учениця,  студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка вже має власні картини, Ксенія Корнієнко 

 

Записи в альбомі, зроблені відвідувачами на вернісажі