«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мене - совість і закон...»

Віра СЕРЕДА

Українська спільнота вже нині готується урочисто відзначити 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Без його постаті неможливо уявити Україну. Із плином часу переконуєшся, що твори Тараса Григоровича – це одкровення, адресовані не лише минулим, а й сучасним та прийдешнім поколінням українців. Гадаю, мільйони співвітчизників підписалися б під словами Ліни Костенко, винесеними в заголовок.

Мені пригадалося літо 1983 року. Париж, скромний бюст Тараса Шевченка у скверику на бульварі Сен-Жермен. Коли наша делегація приїхала, щоб покласти квіти, ми побачили прикріплений до пам'ятника плакат із написом французькою мовою: «Із Шевченком – проти колоніалізму». Таким чином українська діаспора Парижа намагалася нагадати нам віковічні визвольні прагнення великого Кобзаря.

 

Твори Шевченка постійно супроводжують нас по життю. Мені неодноразово доводилося бувати в Каневі на місці поховання Великого Кобзаря. І лише нещодавно здійснилася давня мрія - побувати в черкаських селах, де пройшло дитинство малого Тараса. Хотілося не лише доторкнутися до цієї сторінки його життя, а й зрозуміти, звідки така прозорливість у творчості поета, а ще на власні очі побачити, чи готова батьківщина Великого Кобзаря до відзначення 200-річчя від дня його народження. Відстань між селами під час подорожі довелося долати пішки, під'їжджати маршрутними автобусами, користуватися автостопом. Тож за день пощастило оглянути основні визначні місця.

 

Земля, яку сходив Тарас малими, босими ногами

Шевченкове (колишня Керелівка) зустріло вранішньою свіжістю, охайними вуличками. У центрі села – гарний будинок культури із пам'ятником Тарасу Шевченку. Погляд Кобзаря спрямований на широку алею, на початку якої - великий стенд із написом «Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» - духовна субстанція українців та шанувальників українства. Ця алея привела до пам'ятного знаку з барельєфом Тараса Григоровича із написом «Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка», який відкрили тут 1939 року. 1992-го він увійшов до складу новоствореного Державного історико-культурного заповідника, об'єднавши навколо себе три села дитинства Кобзаря — Моринці, Будище й Керелівку, розташованих недалеко одне від одного. 2006 року заповіднику надано статус національного.

Кожного, хто заходить на територію музейного комплексу, зустрічає 13-річний Тарасик у бронзі. Босоногий, з чобітками за плечима, в полотняній одежині, з розумними, ясними очима – він мандрує в далекі світи, ніби щойно вийшов із батьківської хати.

Позаду скульптури просто неба на подвір'ї в рік 175-річчя від дня народження поета (за Тарасовим малюнком 1843 року) відтворили в справжніх розмірах хату батьків Шевченка за кілька десятків метрів від місця, де вона колись стояла. Купили її діди Тараса Іван Шевченко і Яким Бойко у кріпака Хоми Тетерюка. В оселі - нехитрий побут дитинства Тарасика: піч, господарське начиння, посуд, одяг. А ще – неповторний аромат сіна, яким укрито долівку!

Усе тут особливе, чаруюче й неповторне. Під час відвідин осінньої пори мене особисто вразили рясні червоні яблука на деревах біля хати, що час від часу падали, а ще соняшники та яскраві квіти за огорожею.

Музей був іще зачинений, проте нас із чоловіком помітила хранителька території й поспішила назустріч. Вона гостинно запросила в приміщення. У музеї було гарно й затишно. А за вікном у цей час розпочалася злива.

 

Жива ще хатина дяка

Переходила від однієї експозиції до іншої. У думках пробігали сторінки життя Тараса Шевченка, пригадувалися рядки його віршів. Найцінніше серед експонатів - стіл і лава з хати батьків Тараса Шевченка в Керелівці, де народилися батько й дід Тараса. Коли на могилі батька, Григорія Івановича, поставили пам'ятний знак, камінь із його могили зайняв місце в експозиції музею.

Після приєднання Правобережної України до Росії Керелівка дісталася генерал-губернаторові псковському й смоленському Василю Енгельгардту, а з 1828 року належала його сину Павлу. Одна з кімнат музею відтворює куточок палацу пана Енгельгардта в Будищі – меблі, предмети побуту.

Серед експонатів – «Кобзар», виданий 1860 року коштом Платона Симиренка, світлини часів Шевченка, репродукції його творів, посмертна маска, предмети побуту, ткацький верстат, рушники, одяг, скульптура малого Тарасика, який пише вірші за столиком, твори, присвячені йому.

Після оглядин музею вийшли на подвір'я, дощ не вщухав, тож довелося оглядати територію з-під парасольки. За музеєм - доглянута могила Катерини Якимівни, матері Тараса. У низині – мальовнича місцина з маленьким ставком.

Із музею помандрували селом асфальтною дорогою. Настрій був гарний – праворуч, обабіч дороги, око радували прекрасні краєвиди, ставок із розкішними вербами, куди бігав купатися малий Тарасик, ліворуч – скромні, але чепурні садиби селян.

Зайшли на подвір'я дяка Павла Хомича Рубана, якого в селі прозвали Совгирем. Сюди ходив малий Тарасик навчатися грамоті й «носити воду школярам». Хату збудували 1782 року. У 1961-му над нею звели захисну споруду зі скла. Уже повиростали могутні дерева навколо хати. Від вітру й дощу шелестіли їхні гілки, а на зелену, омиту дощем смарагдового кольору, травичку падали величезні горіхи.

 

Дуплястий дуб – свідок історії

За часів Шевченка палац Енгельгардтів розміщувався в селі Вільшана (цей палац, на жаль, не зберігся), а в Будищі був літній маєток, де в Павла Васильовича служив козачком малий Тарас. Спочатку його хотіли зробити кухарем, та з цього нічого не вийшло. Лакейська служба була ненависною Тарасу, та й саме слово «козачок» - образливим, адже походило воно від гордого слова «козак» - вільна людина, воїн. Тим більше, що у Вільшані раніше відбувалися події народно-визвольної війни проти польського панування під проводом козацького ватажка Максима Залізняка, що не могли не хвилювати уяву майбутнього поета. Вони знайшли пізніше відображення у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки» й у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Із Керелівки до Будища можна дійти пішки. На межі між цими селами, перед поворотом на Моринці, встановлено пам'ятник маленькому Тарасику, який пасе ягняток за селом. Поблизу Будища зберігся вітряк ХІХ століття, а на в'їзді в село є пам'ятна дошка про те, що тут у 1826-1829 роках Тарас Шевченко був козачком у пана Енгельгардта.

Поміщицька садиба є пам'ятником історії й культури ХІХ століття. Зберігся панський будинок (нині тут розташована восьмирічна школа), флігель, льох, гарний сад та алея каштанів, що веде до ґанку. У гущавині дерев лунав пташиний спів, а по парку вільно бігали білочки. Зберігся й велетенський 600-річний дуб, у дуплі якого, за переказами, Тарас ховав свої малюнки і який у народі називають Шевченковим. Щоб убезпечити дуб від руйнації, його віти підтримують металеві конструкції, а дупла зацементували.

 

Народивсь у хаті народного месника

Хоча Моринці й дали світові Тараса Шевченка, він сам вважав найріднішим селом сусідню Керелівку, де жили батьки Тараса, кріпаки Василя Енгельгардта. А в 1810 році родина переїхала в Моринці. Оселилися в садибі коваля - кріпака Колесника, якого в селі прозвали Копієм і який у цей час був у засланні в Сибіру. Після його втечі із заслання в Моринці Шевченки повернулися до Керелівки.

Народився Тарас, за словами родичів і сусідів, у хаті народного месника Копія, що по сусідству з обійстям діда по матері Якима Бойка, 9 березня 1814 року. Із Моринців родом і його мати. У 2006 році неподалік спорудили пам'ятник матері поета Катерині Якимівні.

У дитинстві Тарас часто ходив у Моринці до діда Якима та бабусі Параски. Дід був покріпаченим козаком, сучасником, може, й сподвижником гайдамаків. Його розповіді та пісні про вільне козацьке життя запалювали в серці майбутнього поета ще неусвідомлений протест проти гноблення й кріпацтва. У Моринцях збереглися залишки оборонних валів часів Київської Русі. Неподалік села, коло лісу, є криниця, яку й досі називають Наливайковою. Тарас під час своїх дитячих мандрів, безперечно, бував у цих місцях, вони бентежили його уяву, викликали інтерес до історії рідного краю.

Приїздив митець до Моринців й уже вільним громадянином, відомим поетом і художником 1843 року та двічі – 1845-го. Востаннє довелося побувати йому тут уже після десятирічної солдатської каторги в 1859 році.

Згадка про Моринці є в повісті Шевченка «Княгиня», де він розповідає про те, як у дитинстві шукав стовпи, що підпирають небо.

У 1956 році в Моринцях було встановлено пам'ятник Шевченку. Дідова хата існувала до 1918 року. Її, як і хату Копія, відновили лише 1989-го. Відтворили також кузню, каплицю, почистили джерело за 172 кроки від хати Бойків.

Чи бути монументальному пам'ятнику Тарасу Шевченку в Запоріжжі?

Як бачимо, батьківщина Шевченка готова гідно зустріти його ювілей. А який стан справ у Запоріжжі? Чи буде нарешті тут споруджено монументальний пам'ятник Великому Кобзареві?

Виконавчий комітет Запорізької міської ради 21 грудня 2012 року ухвалив рішення №485 «Про встановлення пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку в Запоріжжі» у зв'язку з відзначенням 200-річчя від дня народження 9 березня 2014 року. Автори пам'ятника - переможці відкритого конкурсу на кращу проектну пропозицію пам'ятника Тарасу Шевченку скульптор Владлен Дубінін й архітектор Юрій Бірюков. Місце встановлення пам'ятника - площа навпроти Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара. Надія є.

Запоріжжя – Шевченкове – Будище – Моринці – Запоріжжя

На знімку вгорі:

Пам'ятник маленькому Тарасику, який пасе ягняток за селом

 

Кожного на території літературно-меморіального музейного комплексу в Шевченковому (Керелівці) зустрічає 13-річний Тарасик у бронзі

 

Найцінніше серед експонатів музею – стіл і лава з хати батьків Тараса Шевченка в Керелівці

 

Одна з експозицій літературно-меморіального музею Тараса Шевченка відтворює куточок палацу пана Енгельгардта в Будищі

 

У поміщицькому палаці Енгельгардтів у Будищі нині розташована восьмирічна школа

 

Велетенський 600-річний дуб, у дуплі якого Тарас ховав свої малюнки і який у народі називають Шевченковим

 

«Над чистим ставом край села
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала –
Свою нудьгу переливала
В свою дитину».

(Моринці. Пам'ятник матері Шевченка)