Тут музика святкова, урочиста вливалася в поезію картин
ВІРА СЕРЕДА (ТЕКСТ І ФОТО)
У теплій, дружній атмосфері відзначили в Запорізькому обласному художньому музеї 85-річний ювілей його фундатора й першого директора, відомого запорізького художника Григорія Соколенка. На ґанку афіша з автопортретом митця (саме таким він був 1973 року) запрошувала на виставку, розгорнуту в кількох залах музею. На ювілейні урочистості завітали родина, друзі, колеги, шанувальники творчості митця, учні мистецьких закладів.
Директорка музею Галина Борисова виголосила привітання від імені співробітників музею, які вважають Григорія Соколенка своїм духовним батьком. Він – творець музею, якому вже понад 40 років. Перша ікона й перший петриківський розпис надійшли в цей заклад від нього. Першу виставку Третьяковки, що саме повернулась із Японії, на його прохання прислали з Москви. А з Соколенкового каталогу, що вийшов самвидавом з нагоди 70-річчя митця, в музеї започаткували видавничу діяльність.
- Зараз ми маємо готову до видання монографію, в якій представлено його твори, але немає коштів, - зазначила Галина Степанівна. – Було б добре, якби нам їх виділила обласна рада. Адже Григорій Соколенко – знана людина в нашому місті, в області. Коли ми готували виставку, мене особисто вразила лише одна нагорода нашого колишнього директора – медаль Запорізької міської ради «За турботу про красу міста», якою він був нагороджений 1967 року як автор монументальних полотен, що прикрашають палац культури «Титан», палац дитячої та юнацької творчості, інші знакові місця Запоріжжя.
В урочистостях узяв участь голова обласної ради Павло Матвієнко.
- За дорученням депутатського корпусу я прибув привітати не просто запоріжця, земляка, людину, яка багато зробила для нашого міста, - наголосив він. – Головне, що він створив обласний художній музей і подарував сюди 32 полотна. Низький уклін йому за це!
Павло Матвієнко вручив Григорію Соколенку орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня.
Щиро привітав Григорія Соколенка письменник Петро Ребро. За його словами, вже років 50 прізвище митця навіває музику. Не тільки через те, що він самотужки навчився грати на бандурі, а й через такі пісенні рядки: «Чому я не сокіл? Чому не літаю?» Потім письменник зачитав привітального вірша ювілярові.
Петро Павлович подарував Григорію Олександровичу кілька своїх друкованих видань: нещодавно видану книгу «Козацькі жарти», з якої зачитав жарт «Козак і богомаз», документальну розвідку «Шевченко і Запоріжжя» та збірник дописів «Шевченко в моєму житті», де серед інших опубліковано й лист Григорія Соколенка «Моя кобза співає про нього». А ще, знаючи, як митець шанував Довженка, – літературно-критичний нарис «Олександр Довженко і Запоріжжя», адже зустріч із видатним кінорежисером і письменником у Новій Каховці 1955 року сприяла тому, що молодий художник Соколенко став творити монументальне мистецтво.
Директор Запорізького обласного краєзнавчого музею, доктор історичних наук Георгій Шаповалов зауважив, що Григорій Соколенко – не лише художник, адміністратор, а й філософ, який у всьому вбачав образ. А ще пригадав кумедний випадок:
- Сидимо в кабінеті, очікуємо на ревізію, яка має бути наступного дня, раптом на дверях – Соколенко із бандурою, хоче виконати нову думу. Я пояснюю, що готуємося до ревізії, а він дістає коробочку з-під сірників, а в ній зубок часнику, в який уколота голка, кладе мені на стіл і каже: це захист від ревізії.
Георгій Іванович повідомив, що вже є кошти на видання наступного номера «Музейного вісника», на обкладинці якого буде один із творів Соколенка. А ще побажав, щоб через десять років відбулася виставка з нагоди 95-річчя митця.
Вітаючи колегу з ювілеєм, скульптор Владлен Дубінін нагадав усім, що Григорій Олександрович - один із організаторів Першої виставки монументального мистецтва України, де після років забуття саме завдяки йому були показані надбання бойчукістів (Багатьох представників монументальної школи Михайла Бойчука розстріляли 1937 року, фрески знищили, картини заборонили. – Авт.) А ще скульптор пообіцяв виліпити й поставити в музеї портрет Григорія Соколенка, що викликало неабияке пожвавлення серед присутніх.
Було надано слово й винуватцю свята. Він згадав добрим словом Миколу Петровича Киценка, одного з дослідників і просвітителів запорізького краю, популяризаторів традицій українського козацтва. Це була його ідея облаштувати запропоновану будівлю під художній музей, очолити його. Соколенко погодився. Було це 1971 року.
Персональну ювілейну виставку готувала мистецтвознавець, завідувачка експозиційного відділу Людмила Травень. Ми з нею пройшлися залами, оглянули експозицію.
А у відкритій залі, де було також розміщено частину експозиції творів Григорія Соколенка, звучали бандура й скрипка, гітара й акордеон, інші музичні інструменти. Це учні Запорізької музичної школи №3 на чолі з викладачкою Ніною Биковою прийшли привітати ювіляра й створити незабутній святковий настрій присутнім. Лилася прекрасна музика, що додавала творам особливого забарвлення, й вони неначе оживали, зливаючись в одне ціле – високохудожню композицію.
«Письменницький портал» висвітлював творчість Григорія Соколенка. Хто бажає, може ознайомитися з іншими нашими публікаціями:
Вихований Україною й Латвією
Пейзажі Григорія Соколенка у Львові
На знімках:
Привітати митця прийшли друзі, колеги, шанувальники його творчості. На передньому плані – письменник Петро Ребро, а за ним ліворуч - директор Запорізького обласного краєзнавчого музею Георгій Шаповалов
Ті, хто не знав, що Григорій Олександрович сам опанував гру на бандурі, наполягли, щоб він заграв. Поруч – голова Запорізької організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Ірина Гресик
Оглянути виставку й привітати видатного митця прийшов запорізький художник, заслужений діяч мистецтв України Володимир Форостецький
Мистецтвознавець художнього музею Людмила Травень із теплотою розповідала про підготовку виставки. Зупинилися біля експозиції з портретом дружини (на жаль, покійної), улюблених місць ювіляра, закарбованих у пейзажах. «А це, - показала пані Людмила, - дорога, що веде на дачу Григорія Олександровича»
«Родина, родина – від батька до сина...»
Сім'я Соколенків. Із головою родини - син Андрій із дружиною Любою. Син – також художник, член НСХУ – багато допомагає батькові в організації його виставок
Після церемонії відкриття весь час звучала гарна музика у виконанні учнів музичної школи №3. Квартет гітаристів заграв вальс, і захотілося танцювати!