ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ НА СЦЕНІ

ВІРА СЕРЕДА

Низкою мистецьких заходів відзначив 25-річчя своєї творчої діяльності відомий український композитор-пісняр, заслужений працівник культури України (1999), заслужений артист естрадного мистецтва України (2012) Анатолій Сердюк.

Після успіху на «Червоній руті» (1991) Анатолій Сердюк брав участь у багатьох фестивалях – «Повстанськi ночі» (Рівне), «Доля» (Чернівці), «Пісенний вернісаж» і «Надія» (Київ), «Вітер зі Сходу» та «Звёздный миг» (Донецьк), «12 мінус 2» (радіо «Промінь»), «Слов'янський базар» (Київ-Вітебськ), «Мелодія» (Львів), «RadіоStаг» (Луцьк), «Наша п'ятдесятка» (Інтернет-сайт «muzon»), «Прем'єра пісні» (Буча), «Осіннє рандеву» (Миргород): загалом – понад тридцять конкурсів і хіт-парадів.

У його творчому доробку понад 150 авторських пісень, 17 дисків, чотири пісенники, 19 відеокліпів, десять оригінальних сольних концертних програм, півтори тисячі виступів в Україні та за кордоном, участь у сотнях радіо- й телепередач, музичний телефільм «Ми з тих ясних зір», авторські пісенні збірки. Ім'я композитора внесено до енциклопедій і підручників.

Майже чверть століття Анатолій Сердюк є найпопулярнішим артистом Запорізького краю. Він вирізняється серед інших виконавців краю тим, що єдиний регулярно протягом чверть століття робить великі сольні програми, презентуючи їх у тисячних концертних залах.

Митець став символом української пісні на Запоріжжі. Його творче кредо – оспівувати рідний край: щоб слава Запоріжжя лунала на всю Україну, аби був власний оригінальний запорізький витвір, в основі якого вірші місцевих письменників. Пісні Анатолія Сердюка «Ранок у місті» (вірші Петра Ребра), «Неподільна булава» (Анатолія Рекубрацького), «Скрипка», «Яблучко» (Григорія Лютого), «Весняний вальс» (Любові Геньби), «Бабине літо» (Віри Коваль), «Моя Україна» (Миколи Луківа) та багато інших стали популярними в Україні. Але візитною карткою співака й досі залишається пісня на вірші корифея української поезії Дмитра Павличка «Вставай, Україно!»

Дорогі українці! Це моя відповідь і це мій заклик після заяви Азарова 20 листопада 2013 року, коли відбулася чергова національна зрада. Коли двері князю Меншикову у нашу древню столицю відчинив зрадливий батуринський Ніс. Завтра, незважаючи на зиму, ведмідь прокинеться зі сплячки і виповзе зі свого лігва, щоб взяти вас у руки і затиснути в братніх обіймах. Чекаємо, а він уже струшує сніг, пролазячи через власний колючий дріт і наші споконвічні кордони.

                                                                                      Автор.

ЧОЛОВІЧЕ, КЛИЧЕ ВІЧЕ!

Питаю в матерів і муз

Куди ж тепер? Знов у Союз?

Та чую відповідь: Були ж

Літ з триста з гаком там жили ж

Та не жили, а існували,

І все за щось з кимсь воювали

Хто не хотів, той в пілігрими,

І на Сибір неісходиму.

Посміялися!

Микола ГРИГОРЕНКО, Михайло МІШИН (фото)

У знаного й любленого народом сатирика Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка) свого часу народилося кілька гумористичних циклів «Вишневі усмішки мисливські», «Вишневі усмішки рибальські», «Вишневі усмішки кримські» тощо. Майже всі вони перевидавалися окремими книгами. А ось університетських усмішок не було. Вони з'явилися кілька років тому з ініціативи кошового отамана Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», лауреата літературної премії імені Остапа Вишні та багатьох інших премій і відзнак, запорізького письменника Петра Ребра.

Що ж то за університетські усмішки та ще й вишневі?

ВІРА СЕРЕДА

Відтоді, коли в пісенному просторі України, а згодом й інших країн розлилися пісні вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», якість яких була позначена не одним десятком років популярності, авторку цих рядків завжди цікавили новини, пов'язані з цим колективом та його творцями. Лише не так давно зловила себе на думці, що детальні розповіді про цей вокально-інструментальний ансамбль обриваються приблизно 1979 роком, а потім знаходимо короткі публікації, що поверхово охоплюють цей період, в основному ж у них ідеться про минулі заслуги колективу, її засновника Левка Дутковського та основного соліста Назарія Яремчука. Тож, коли трапилася нагода поспілкуватись із музичним керівником ВІА «Смерічка» Сашею Соколовим, захотілося якомога більше висвітлити творче життя ансамблю з 1979 по 1985 рік - саме в цей час він працював у «Смерічці». Серед пісень, що Саша аранжував для соліста ансамблю, тоді ще заслуженого артиста України Назарія Яремчука, - відомі й популярні донині «Гай, зелений гай», «Зачаруй», «Я тебя рисую», «Матіоли», «Гол-футбол» та багато інших.

Коли ми почали спілкуватися, виявилося, що майже все життя Саші Соколова (а народився він 30 березня 1952 року у Львові) з раннього дитинства пов'язане з музикою й сповнене захоплюючих подій і зустрічей із цікавими творчими особистостями. Його шлях у музику був свідомим і цілеспрямованим. Він – професійний музикант: 1975 року закінчив Львівську консерваторію, отримавши фах оперно-симфонічного диригента й аранжувальника.

Із 1996 року митець живе в Німеччині, неподалік Ганновера. Він продовжує творити: пише музику для театральних вистав міст Бремен (до речі, тут він є музичним керівником у місцевому театрі), Кассель, Гамбург, Любек, Хайденхайм, Гамбург, Мюнхен. Крім того, опанував професію телеоператора. Має приватну студію «ProMediaStudio», в якій вони разом із дружиною Гітте плідно співпрацюють із телебаченням.

У незалежній Україні він уперше побував у складі творчої групи студії наприкінці серпня минулого року, де брав участь у виробництві рекламного фільму на замовлення німецького телебачення «SonnenklarTV» про туристичний круїзний маршрут Дніпром, Чорним морем і Дунаєм.

ЗАКОХАНИЙ БУВ В УКРАЇНСЬКИЙ СМІХ,

ЩО ЗІГРІВАВ І ЧАРУВАВ УСІХ

ВІРА СЕРЕДА

Народний артист України Андрій Сова понад три десятки років дарував гумористичне мистецтво зі сцени, знявся у 45 фільмах, серед яких найбільш відомі – «Два бійці» (1943) і «Королева бензоколонки» (1963). Навіть коли митця здолала тяжка недуга, він не здався, не змінив ритму свого життя. Читав класику, написав книгу спогадів «Дорога до сміху. Сторінки біографії», спілкувався з артистичною молоддю, передаючи їй секрети майстерності.

Наша зустріч із дочкою митця Валентиною - актрисою Київського театру «Колесо», викладачкою театральної майстерності Київської дитячої академії мистецтв - відбулася під час Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна», де вона була серед почесних гостей і взяла участь у концертах у Балтському й Миколаївському районах Одеської області.

Ми багато говорили з ВАЛЕНТИНОЮ СОВОЮ про Степана Олійника, з яким вона була особисто знайома, і, звичайно ж, про її видатного батька АНДРІЯ СОВУ.