Письменницький портал
«Степанова весна» розпочалась у Запоріжжі E-mail

DSC_5971ЮВІЛЕЙНЕ

Віра СЕРЕДА, Юрій ЗЕЛІНСЬКИЙ (ФОТО)

Як не капризувала зима в Запорізькому краї, та все ж змушена була поступитися місцем... «Степановій весні». Цього року вперше Міжрегіональний літературно-мистецький фестиваль «Степанова весна», присвячений 110-й річниці від дня народження видатного українського письменника й журналіста Степана Олійника (03.04.1908 – 11.01.1982), розпочав свою ходу саме із Запоріжжя. Це не випадково, адже Степан Іванович неодноразово бував у славному козацькому краї - на легендарній Хортиці, у наших містах і селах. Виступи письменника дуже любили запоріжці. Його гуморески стали класикою української літератури.

Детальніше...
 
Гумористичний город уже засіяли! E-mail

IMG_7013 

До Дня гумору

 

Cергій СТРІЛЕЦЬ

 

У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулося чергове засідання «На гумористичному городі», яке провели члени Національної спілки письменників України: «Голова» – пан Буряк (Михайло Буряк) та «Секретарка» – пані Морквина (Ольга Ліщук). Як завжди, відкрив його «Охоронець городу», бард – Володимир Козеровський. Напередодні Дня сміху «город» засівався музичними, патріотичними, ліричними та гумористичними зернятами.

Детальніше...
 
Картинна галерея від Миколи Вилкуна E-mail
Перед’ювілейне
Віра СЕРЕДА 
Щороку в дні проведення Міжрегіонального фестивалю українського гумору й сатири «Степанова весна», присвяченого пам’яті видатного письменника й журналіста Степана Олійника, на Одещині серед учасників урочистостей можна зустріти Миколу Вилкуна. Це невипадково, адже він народивсь у Левадівці, що в Миколаївському районі Одеської області, 28 травня 1938 року (цього року в нього - 80-річний ювілей). Хоча нині митець живе в Одесі, але вболіває за рідне село, його культурний розвиток, радо зустрічається із земляками.
Микола Вилкун - заслужений художник України (1993), член Національної спілки художників України (1971). Був головою правління Одеської організації НСХУ (1991–1993).
Закінчив Одеське театрально-художнє училище (за фахом - художник-бутафор) і Московський поліграфічний інститут (художньо-графічний факультет, 1966).
Працював художником-постановником в Одеському театрі ляльок (1966–1971), головним художником в одеських театрах - Українському музично-драматичному (1976–1977) і Юного глядача (1971–1976 та від 1991), викладав у Одеському театральному художньому училищі (1977–1991). Був головним художником одеських фестивалів мистецтв «Біла акація» (1979, 1981, 1983, 1985, 1987) та «Гуморина» (1973–1974, 1997–1998).
2016 року несподіваним сюрпризом став його подарунок землякам цілої галереї своїх картин. Організатори не були до цього готові, тож експозицію нашвидкуруч організували у фойє будинку культури. А вже після фестивалю знайшли просторе приміщення в стінах Левадівської школи, де навчався Микола Митрофанович, і згодом там відкрили картинну галерею Вилкуна.
Автору цих рядків пощастило побувати в галереї. Екскурсоводом і цікавим співбесідником став Микола Митрофанович.
55 художніх творів із нагоди 55-річчя творчої діяльності
Микола Вилкун подарував Левадівці понад п’ять десятків творів. Серед них широко представлений декоративний живопис, зокрема, театрально-декораційний, адже митець — художник-декоратор за фахом. У нього багатий досвід у створенні ескізів костюмів, роботи над освітленням сцени під час вистав. В експозиції – безліч макетів декорацій для п’єс ("Сміх і сльози", "Сільва", "Шукай вітру в полі", "Три мушкетери" та інших). Неможливо не звернути увагу на полотно "Великі персонажі-ляльки для свята на вулиці".
Зі станкового живопису привертають увагу численні портрети різних верств населення – не лише з артистичного кола, а й простих людей, яких митець міг зустріти будь-де.
Одеська область асоціюється з Чорним морем і Дунаєм, тож не випадковим є пейзажний жанр у творчому доробку художника. На картинах - море із могутніми кораблями й кранами, лиман із невеликими човнами, велична ріка Дунай.
Окрема експозиція галереї знайомить із біографією й творчим шляхом митця. На ній - світлини з архіву Миколи Вилкуна, зокрема, із сестрою Степана Олійника Марією Іванівною, учасниками фестивалю «Степанова весна», друкована продукція про митця, диплом учасника однієї з благодійних виставок, плакат про виставку «Левадівка – Одеса», віршована присвята Олени Ананьєвої самому художнику.
- Миколо Митрофановичу! Що вас наштовхнуло подарувати колекцію своїх творів Левадівці?
- Сталося це спонтанно, хоча мене вже давно просили підтримати земляків і зробити великий дарунок. У 1994 році я написав десять храмових ікон і подарував церкві, яка до того часу була ще в занедбаному стані. Уже тоді подумав: добре було б зробити дарунок для широкого кола – дітей і дорослих, щоб він запам’ятався надовго. 2016 року, відзначаючи 55-річчя творчої діяльності, я вирішив подарувати левадівцям 55 художніх творів. Зробив це під час Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна». Я дуже хотів підтримати фестиваль, щоб він став іще цікавішим, щоб залучити більшу кількість людей у Левадівку й продовжувати гарну традицію – поповнювати духовну скарбницю села.
- Як пройшла виставка?
- Організатори не були готові швидко знайти приміщення. Вирішили відкрити персональну виставку у фойє Левадівського будинку культури, де щороку відбувається вручення Всеукраїнської літературної премії «В ім'я добра» імені Степана Олійника. Кожен, хто прийшов на урочистості в будинок культури, міг оглянути картини. Тішило те, що було багато школярів із кількох шкіл Миколаївського району. А вже згодом почали шукати приміщення, щоб мати перспективу – поповнювати колекцію, адже в мене багато робіт, які беруть участь у виставках, зокрема, й в інших країнах. Знайшли простору залу в Левадівській школі. 
- Коли вперше побачили галерею?
- У дні проведення «Степанової весни» 2017 року. Дуже задоволений! Є підписи до всіх творів, широко представлені документальні матеріали. 
- За яким принципом ви підбирали колекцію?
- Я відібрав різні роботи різних років, але якісні, що я представляв на виставках і в музеях, зокрема, й за кордоном – достойні праці. Прагнув, щоб сприйняття було фаховим, щоб люди виховували в собі почуття професіоналізму, краси. Я щороку приїжджаю в Левадівку й бачу, що тут виховують у дітей, які виступають зі сцени, культуру одягу, культуру слова, сценічну сміливість. Сподіваюся, що галерея моїх творів також цьому сприятиме. І ті покоління, які прийдуть, стануть ще кращими, розумнішими, добрішими, а ті, з ким я провів дитинство, вже солідні люди, хай порадіють.
«Попри всі негаразди в державі ми постійно працюємо»
- Миколо Митрофановичу! Ви часто берете участь у виставках?
- Здебільшого це участь у виставках пленерних груп. Запам’яталася, зокрема, творча робота в Очакові в 2016 році – це історичне місто, там створюють новий музей сучасного мистецтва, куди ми даруємо щороку по дві-три свої роботи. 2017 року брав участь у пленері релігійної спрямованості «Покров над Одесою» - виставку робили в жіночому монастирі, яким керує матушка Серафима, котра шанобливо ставиться до художників. Вона – активний громадський діяч Одеси, депутат міської ради. Ми подарували роботи цієї виставки музею «Християнська Одеса». Цікава колективна виставка відбулась у Чорноморську (колишній Іллічівськ) - я розповідав там про «Степанову весну». На мою думку, творчий потенціал одеських художників дуже великий. Попри всі негаразди в державі ми постійно працюємо, діємо, організовуємо виставки – це добре, що ми зараз більше в мистецтві, ніж у політиці. Звичайно ж, у творах є й патріотична тематика (здорова, без лицемірства) та щира настанова любити свою націю, державу. Я багато їздив по світах і дійшов висновку, що Україна – гарна держава. Не розумію, чому нам погано живеться. Але те, що в нас є, це рай порівняно із Угорщиною, Палестиною, Єгиптом, іншими країнами.
- У яких країнах побували ваші твори?
- Із виставкою одеських художників я був у Японії, Польщі, Італії, Югославії, в Ізраїлі… В Інтернеті є мої зарисовки й інтерв’ю (2007) для Палестини. Я часто запитував людей, чого вони найбільше бояться. Відповідали: захворіти й залишитися без роботи.
«Завдяки Степану Олійнику моє життя відбулося цікаво»
- Пане Миколо! На одній зі світлин ви зображені із сестрою Степана Олійника Марією Іванівною. Степана Івановича також на власні очі бачили?
- Я дуже добре пам’ятаю батька Лесі Степанівни Олійник, яка щороку приїздить із Києва на Одещину. Сестра Степана Івановича Санія Іванівна була нашим класним керівником у Левадівській школі. Я навіть сидів за партою, за якою колись навчався Степан Олійник. Завжди пишався, що мені випало це щастя. Степан Іванович дуже багато зробив для мене особисто - завдяки йому моє життя відбулося цікаво. Мені дуже приємно під час мистецьких заходів «Степанової весни» бачити й слухати дітей, які читають твори Олійника. У цей час я завжди згадую своє дитинство й зустрічі зі Степаном Івановичем. Я зростав на його творах, його життєвому прикладі, його голосі. Як він гарно з нами, дітьми, спілкувався! Я дуже вдячний не лише йому, а й усій родині Олійників – його батькові та сестрам Марії Іванівні й Санії Іванівні. Вони багато зробили для Левадівки, щоб наше село було духовно багатим, таким, яким зараз є. Сподіваюся, діти продовжать справу збереження духовності в селі.
- Ви закінчили Левадівську школу?
- До сьомого класу я навчавсь у Левадівці, середню освіту здобув у Андрієво-Іванівці, що за вісім кілометрів від Левадівки. У шкільні роки мене всі називали художником, бо я малював стінгазети. Після закінчення школи поїхав у художнє училище імені Грекова, що в Одесі. Отримав три «двійки» - з композиції, малюнку й живопису. Я ж нічого не розумів у цьому мистецтві! Уже під час екзаменів багато чого дізнався нового - про олівці, папір тощо, я про все там розпитував. Після десятого класу знову поїхав у Одесу, подав документи на вступ, але цього разу до театрально-художнього училища. Не вірив, що мене приймуть (здав екзамени на «3» й «4»), повернувсь у Левадівку з думкою, що не вступив і цього разу. Тому записався на зоотехнічний факультет Ісаївського сільськогосподарського технікуму. Згодом прийшла радісна новина, що мене зарахували на перший курс художнього училища. Через півроку я вже був відмінником, мав підвищену стипендію. По закінченню отримав диплом із відзнакою, здобувши фах художника-бутафора. 
- Де розпочали творчий шлях?
- Почав працювати в театрі ляльок - охоче заглиблювавсь у складне функціонування театральних куліс: був освітлювачем, виготовляв і монтував декорації. Але зрозумів, що цього мало – треба продовжувати навчання. Відтак закінчив художньо-графічний факультет Московського поліграфічного інституту. Мені пощастило з керівником – чудовим художником Андрієм Гончаровим. Він – учень знаменитого графіка Володимира Фаворського та Гліба Горощенка, котрий був учнем Рєпіна. Тож мені було чого повчитися в своїх викладачів.
- Ви ж також викладач?
- Так. Мої основні профільні дисципліни - оформлення вистави, композиція й театральний плакат. Зараз дуже важко знайти професійного театрального художника. У нас в Одесі таких залишилося лише двоє – Станіслав Зайцев в опереті і я в молодіжному театрі, де працюю головним художником.
- Чи є зараз щось таке, що вас дивує?
- Я завжди в очікування дива – в Одеському театрі молоді виросла естетика костюмів. Під час перегляду концерту в Левадівському будинку культури я побачив костюм очільниці відділу культури й туризму, охорони культурної спадщини, культурних цінностей, національностей та релігій Миколаївської райдержадміністрації Ірини Кудерської. Потім дізнався, що Ірина Іванівна півроку гаптувала собі вишиванку бісером. Я просто зачарований! В Одесі всім розповідаю про це диво.
Пройде ще трохи часу, й розпочне свою ходу Міжрегіональний фестиваль українського гумору й сатири «Степанова весна». Цього року він уперше стартує 28 березня в Запоріжжі великим урочистим концертом Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» імені Петра Ребра з нагоди 110-ої річниці від дня народження Степана Олійника. Це не випадково, адже Степан Іванович неодноразово бував у славному козацькому краї, на легендарній Хортиці, виступав у містах і селах Запорізької області. Його виступи дуже любили запоріжці. Чотири представники Запорізького краю в різні роки стали лауреатами Всеукраїнської премії імені Степана Олійника «В ім'я добра» - письменники Петро Ребро (1994), Пилип Юрик (2007), Микола Білокопитов (2017) і журналістка Віра Юрик (2013).
Цього року почесними гостями Запоріжжя стануть Леся Степанівна Олійник (дочка патріарха українського гумору), народний артист України, майстер розмовного жанру Анатолій Демчук і заслужена артистка України, бандуристка Лариса Дедюх.
Із Запоріжжя учасники фестивалю «Степанова весна» поїдуть на Одещину, де зі сцени Левадівського будинку культури оголосять нових лауреатів премії імені Степана Олійника.
Сподіваємося, що зустрінемо там і заслуженого художника України Миколу Вилкуна!
6988
На знімку вгорі: Микола Вилкун  біля погруддя Степана Олійника в Левадівці. Фото Юрія Федорчука
111
Микола Вилкун у галереї своїх творів у Левадівській школі (2017)
117
Фрагмент експозиції творів Миколи Вилкуна в галереї (2017)
098
Левадівський меморіальний музей Степана Олійника. Микола Вилкун ділиться спогадами про видатного письменника. Поруч - Леся Олійник (у центрі) і директор музею Валентина Панкова (2017)
0226
Леся Олійник і Микола Вилкун жваво обговорюють експозицію щойно відкритої в будинку культури персональної виставки (квітень 2016). Фото Юрія Федорчука
1729
Микола Вилкун зі школярами Ісаївського НВК (квітень 2016). Фото Юрія Федорчука 
Перед'ювілейне

6988 

ПЕРЕД`ЮВІЛЕЙНЕ

 

Віра СЕРЕДА

Щороку в дні проведення Міжрегіонального фестивалю українського гумору й сатири «Степанова весна», присвяченого пам'яті видатного письменника й журналіста Степана Олійника, на Одещині серед учасників урочистостей можна зустріти Миколу Вилкуна. Це невипадково, адже він народивсь у Левадівці, що в Миколаївському районі Одеської області, 25 травня 1938 року (цього року в нього - 80-річний ювілей). Хоча нині митець живе в Одесі, але вболіває за рідне село, його культурний розвиток, радо зустрічається із земляками.

Детальніше...
 
Портрет – на згадку про зустріч E-mail

016Мистецькі новини Запоріжжя

Віра СЕРЕДА

Початок лютого проходить у запорізьких майстрів пензля під знаком портрета. У Запорізькому художньому салоні діє виставка заслуженого художника України Анатолія Якимця, а у виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників України своє дворіччя відзначає студія рисункa при ЗО НСХУ.

Детальніше...
 
«Весела Січ» в Оріхові E-mail

2000_7«Мене народ назвав Таміла,

бо я лікую всякий біль»

ВІРА СЕРЕДА

У заголовок винесені слова патріарха запорізького гумору Петра Ребра із віршованої гуморески, що він написав для Таміли Дейнеги, аби збагатити її репертуар оригінальними творами. У Запорізькому курені «Хортиця» Всеукраїнської асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» імені Петра Ребра вже стало традицією творчо й урочисто відзначати ювілейні дати своїх колег. Ось і четверте 20-річчя однієї з найповажніших веселосічовичок, лауреата понад сімдесяти всеукраїнських гумористичних конкурсів серед артистів розмовного жанру Таміли Дейнеги вирішили вшанувати на її малій батьківщині – в Оріхові. Директор районного будинку культури Людмила Власенко запропонувала провести свято у них, адже Таміла Михайлівна 50 років тому стала актрисою народного театру й бере участь не лише в його постановках, а й у концертах, що організовує цей заклад культури.

Напередодні ювілейного заходу перед делегацією «Веселої Січі» постала проблема транспорту. На щастя, знайшлися однодумці серед запорізьких просвітян - народний депутат України, голова Запорізької обласної організації ВУТ «Просвіта» імені Т.Г.Шевченка Ігор Артюшенко оперативно вирішив це питання й організував автобус. Посприяв цьому також Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації (директор Владислав Мороко). Тож веселосічовики мали змогу виконати ще й просвітянську місію. Разом із секретарем Запорізької обласної організації ВУТ «Просвіта» Анатолієм Ажажею письменники й артисти побували також в Оріхівській гімназії №1 «Сузір'я» та виступили перед учнями й учителями.

Детальніше...
 
Олександр Медко – новий голова ЗОО НСПУ E-mail


medkoУ письменницьких організаціях

 

Пилип ЮРИК, член НСПУ

Відбулися збори Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України. Її голова Володимир Віхляєв звернувся до спілчан із письмовим проханням звільнити його з цієї посади у зв'язку з тим, що він не може повноцінно виконувати обов'язки очільника письменницької організації – левову частку часу забирає робота викладача в університеті та адвокатська діяльність. Тому першим питанням порядку денного й стали вибори нового керівництва ЗОО НСПУ.

 

Детальніше...
 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 2 з 57

Новини

Тільки у нас!

Лев СИЛЕНКО

МАГА ВІРА

magavira

Це – головна книга РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). Можна почути в простонародді: «Це – наша церква, бо там правлять українською мовою». Але прислухайтесь, будь ласка, про що говорять попи-батюшки – про Саваофа, Єгову, Ісуса (Яшую), а відправляють померлих обов'язково «у лоно Авраамове». Чи українське все це? Ні! Воно створене на берегах Йордану давніми євреями.

РУНВіра – вчення про українців, їхню прадавню історію, це - віра українців. «Мага Віра» написана Учителем Левом Силенком.

 

Тільки у нас!
"Лист запорожців"
Справжній текст

... Так тобі наказали козаки й показали свої сраки. Листа кінчаємо, бо числа не знаємо, а ваших календарів у Січі не тримаємо.

 

Тільки  у нас!
"Сказання про стародавні минувшини руські"

Це - історія наших минулих поколінь Докиївської Русі. І якщо християнські літописи в якійсь мірі донесли до нас те, що творилося на цій багатостраждальній землі з часів Аскольда й Діра, то майже все, що було до них, покрите імлою забуття й безпам'ятства. І коли літописець питає "Звідки пішла земля руська?", то, на жаль, відповідає неправдиво. Бо не від Рюрика пішла Русь і навіть не від Кия, а від царя Сварога.

Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори

serduk 



Рідна Православна Віра

banner2

Зараз на сайті

На даний момент 18 гостей на сайті

Журнал Стрекозы