Замість рецензії
“Шлягер-2004” показували ввечері в новорічні вихідні. Що може бути приємнішим, ніж пісня? Вмикаю телевізора й моєму хорошому настроєві настає кінець. Бо відсотків вісімдесят творів, що звучали того вечора в ефірі – російські. Виходять на сцену заслужені й народні артисти й артистки України і виконують… російські пісні. Склалося враження, що всі ці люди готуються завтра емігрувати до Росії…
Усе це показував наш перший, національний канал телебачення. Виникають запитання: чи він наш? і чи національний? А якщо національний, то якій же нації служить?
Під іншомовним словом “шлягер” ми розуміємо досить популярні пісні, що подобаються більшості слухачів чи глядачів. Хто й коли визначав популярність тих пісень, що звучали в “Шлягері-2004”? Питав у запорізьких мистецтвознавців – не відають. У Росії “Песню года” транслюють щотижня. Глядачі голосують за кращі пісні, які потім виконуються у фіналі. У нас так робить поки що тільки Михайло Поплавський у передачі “Наша пісня”.
Знати російську мову й російську пісню, як і мови та пісні інших народів, не гріх. Але чи не здається вам, любий читачу, що ота запопадливість поетів і композиторів, з якою вони пишуть (доволі непогані – віддамо належне) російськомовні пісні – не що інше як симптоми меншовартості? Якщо це не так, якщо це тільки прояви братерства, то воно ж повинне бути взаємним. Назвіть мені тоді українські пісні, написані російськими (в Росії) поетами й композиторами. Окрім, звичайно, Олександра Морозова, який виріс на Поділлі… А скільки російських співаків виконує наші прекрасні, мелодійні пісні? Олександр Малинін, Надія Кадишева, гурт “Балаган лімітед”… Хто назве більше? Не беру до уваги Кубанського козачого хору – там, нехай і проросійські, але ж українці…
Візьмімо їхню “Песню года-2003”. Скільки там прозвучало українських пісень? Одна. У виконанні Софії Ротару “Одна калина”. А скільки в “Песне года-2004”? Жодної! То чому ми з вами гнемося перед “старшим братом” (молодшим за нас на кілька тисячоліть)? Ми щось йому винні? Звідки ж таке колоніальне самоприниження?
Звичайно, ніхто не повинен указувати митцеві, якою мовою йому писати та якою співати – це справа його серця. Але ж є держава! У неї є перший національний канал телебачення. А там, мабуть, існує художня рада, у функції якої входить і мовне питання. І якщо на “1+1” чи “Інтері” про це не йдеться, бо вони приватні, то на першому національному(!), певно, повинен чітко виконуватися Закон про мови та відповідні статті Конституції?
Учімося, друзі, в нашої сусідки – Росії. Де на телебаченні інша мова чи іншомовна пісня майже не звучать. Бо там є національна держава й національне керівництво. Тому й телебачення там справді національне! А артисти, поети, композитори – також патріоти Росії, пишуть російською, співають російською. Поклонімося їм низенько-низенько. За науку.
Пилип ЮРИК,
член НСПУ,
м. Запоріжжя