Я - кат російського народу?

ПАМФЛЕТ 

ЩО НЕ ДЕНЬ — то нове відкриття. Ну де б я, шановний читачу, міг раніше прочитати, що українці — це народ-паразит, який заслуговує тільки того, щоб його нищити, відправляти до білих ведмедів і т. д. і т. п.? Навіть батько Сталін, який сам і нищив їх, і відправляв, куди йому було потрібно, у пресі про це відверто не говорив. Нині ж деякі газети Росії публікують таке з номера в номер...

Ось їде якийсь попик С. Н. Логунов із Москви до Криму. Подорожує електричками. До Білгорода, Харкова... І що ж він бачить у вікні електропоїзда? Поки мчить по російській території — там мужики сіно косять, у копиці складають. Радіє душа Логунова — будуть тут і молоко, і м'ясо. Але раптом перетинає він кордон «нєзалєжной» України і що бачить тут? А нікого тобі на луках немає. І від самого Харкова до Криму — «ни одного украинца, ни одной хохлушки с граблями». Не бачить він жодного стогу чи скирти, «ни одной пяди скошенной земли». Зате в усіх поїздах і на всіх вокзалах — натовпи українців-«мешочников». Усі вони з ящиками, баулами, мішками — не пройдеш крізь них і квитка не візьмеш... І всі ці «толпы ржавоглазых (тобто українців — П. Ю.) визжали, что москали их сало сьели! А из России везли домой сало, мясо, колбасу, масло, сыр и даже хлеб!»

Ще бачив попик Логунов, як із Росії в «незалежную» йшли ешелони «с нефтепродуктами, мясом, пиломатериалом, продовольствием раз-ным и прочим, и прочим». І робить господін невтішний висновок: «Беспокоятся гайдаро-ельцинские жидьі о своих «незалежных» братьях по духу и делам. Чернлмырдин (кстати, мордвин по национальности, жена — єврейка) объявил, что с украинцев долги не потребуют. Труд русского мужика рассматривается как чисто рабский, а богатства России принадлежат не ему, а международному єврейству и странам СНГ».

Ось бачите, а я й не знав, що Україна розпоряджається золотим та алмазним фондами Росії! Білорусія, мабуть, — тайгою. Середня Азія — російськими нафтою і газом... Усі накинулися на бідну Росію, мов голодні вовки. Так і «норовят» ласий шматочок собі урвати! То чи не має рації Логунов, говорячи: «У русского народа друзей нет — єсть только враги».

Зрозумівши, що добряче переконав читача в тому, що українці страшніші від нечистого, господін Логунов подає портрет «хохла». Бо з тими, хто називає себе українцями, пише він, розібратися легше. А от є українці, які називають себе «русскими». Тут треба бути обережним і не потрапити в халепу. Бо, не дай, Боже, ще подружиш або й побратаєшся з хохлом, який себе росіянином кличе! А це ж — ганьба! Бачите, ваш покірний слуга, темний і необтесаний, чомусь думав, що національність визначається серцем людини. Тобто, відчуваю я себе українцем, хтось — росіянином, поляком чи євреєм. Ото і всі ознаки. Виявляється, помилявся... Отож, «совет русскому человеку» такий.
По-перше, волосся в українців темніше, а часто — зовсім чорне. У росіян же, як у всіх європейців арійського походження (!) — над скронями є округлі «залисини». В українців — жіночий «тип очертаний волосяного покрова, характерный также для евреев». «Залисин» у них або зовсім немає, або вони слабо виражені, або мають вигляд кута, трохи нагадують ріжки.

Отак прожив на білому світі більше сорока років, а дечого навіть не помічав! Ну, хай уже на азіата якогось був схожий, ну хай уже й на єврея. Але що в мене якісь «ріжки» на лобі — каюсь, цього ще не знав!

Тепер справжньому росіянину треба глянути ще й на очі співбесідника. У росіянина, виявляється, «внутренний угол глаза обращен к носу (Як у зайця? — П. Ю.), по уров-ню ниже внешнего. Обычно глаза глубоко посажены как у северян. У украинцев глаза — зачастую выпуклы, даже, как у евреев, навыкате».
 
Колір очей наших найчастіше коричневий, мутно-карий, прозоро-карий, рудий. Нерідко зустрічаються й сірі. А от синіх, зелених і голубих практично немає. Цікаво знати, про якого тоді полковника синьоокого співає народна артистка України Раїса Ки-риченко? Ну а ніс? Як же він відрізняється від російського? «Чаще всего тем, — повчає Логунов, — что это просто «шнобиль»...
У росіян губи рожеві. А в українців «они изредка приправлены смуглостью и часто пухлостью, как у иудо-хазар».


Багато ще «прикмет» називає піп Логунов. Виявляється, в українців і вуха біло-рожеві та «оттопыренные», а «мочка» — як у, звичайно ж, євреїв. Шкіра наша на руках більш засмагла, ніж у росіян. І навіть якщо на снігу сліди побачите, то можна безпомилково сказати, хто пройшов тут — українець чи росіянин. Голови наші виставлені «зубами вперед», як «у некоторых разновидностей (підкреслення моє. — П. Ю.) негров или у неандертальцев». І на закінчення душпастир цитує Євангеліє від Матвія, де Христос говорить: «По плодам узнаете их. Всякое доброе дерево приносит и плоды добрые, а худое дерево приносит и плоды худые». Цікаво, які ж це ПЛОДИ? Адже, як ми переконалися, українці тільки те й роблять, що з Росії возять хліб та ковбасу...
Останній же абзац справді як вінець усього написаного С. Н. Логу-новим:

«Завершая свой краткий рассказ о том, как можно нас и их различить, желаю всему русскому, добродушному и доверчивому до дебильности (!) народу открыть глаза, чтобы можно было дать отпор очередному, крайне опасному, в силу нашей мягкости и сердечности, палачу нашему!»

Отже, шановний читачу, від сьогоднішнього дня я не тільки петлюрівець чи бандерівець, не тільки український буржуазний націоналіст. Я ще й кат російського народу. Це завдяки мені Росія відстає від Америки та Японії. Завдяки мені вона своїх кращих синів перевішала, перестріляла, згноїла на Соловках. Але все це ясно, як Божий день. Хотів би запитати у господіна Логунова, як він відрізнить людийу, в якої батько — українець, а мати — росіянка? Які тут повинні бути очі, вуха або ніс? І за якими ознаками відрізнити нормального росіянина від чокнутого шовініста, якому годилося б одягати намордника, аби когось не покусав?..

А щоб читачі переконалися, що це все — не моя вигадка, прошу прочитати «Путешествие из Москвы в Крым» С. Н. Логунова в газеті «Русский взгляд», № 3 за 1996 рік.

Пилип ЮРИК,
 
газета «Запорозька Січ»
 
20 травня 1997 р.