«Мама-Марія» ч.1 - ЛIТОПИСЕЦЬ
Написав Григорій Лютий   
Головна статті
«Мама-Марія» ч.1
Я писав цей роман усе життя
МАМА-МАРIЯ
АВТОР
Я Й МОВЧУ – СПIВАЮ...
ЛIТОПИСЕЦЬ
ЗЕМЛЕ РIДНА, ЗЕМЛИЧЕНЬКО..
ЛIТОПИСЕЦЬ
ПРОЧАНИН
НАРОДЖЕННЯ ЛIТОПИСЦЯ
ЦВIТЕ ТЕРЕН...
Всі сторінки
Сідай, козаче, не дратуй землі,
Присісти з нами лихо не посміє.
Вже конопельки журавель он сіє,
Й весна веснянки сіє на чолі...

З коромислами обріїв пішли
По синяву довірливі тополі.
Те, що назад не поверта ніколи,
По самі вінця в душах понесли...

Лоскоче степ їм сонячні ступні,
Цілющі трави стелять килимами.
Таке пізнать вдалось тобі й мені,
Хіба коли були ще коло мами...

Мов до молитви – світ увесь притих,
Господній Дух незримо скрізь витає...
Й ріка, що вдруге зроду не впускає,
Гукає втретє в неї увійти...

Життя – воно всього лиш переліт.
I може статись – випаде згадати,
Немов найбільше, найдивніше свято – 
Як ми отут сиділи на землі...

 

 

МАРIЙКА В СIМ’Ї БОГДАНА

Не тільки людям – пташечці малій 
Вона «добридень» лагідно казала, 
Просила в Груші грушку із землі – 
I та з вершка найкращу посилала.

Знайомилася з кленом, ворітьми,
Така чудна – про себе все лепече.
Хто б насміявсь, так очі ж, гріх візьми... –
Язик не повертається, незречі.

Город весь облюбила, мов бджола, 
Iз сапкою, хоч більша та за неї... 
Не жде, щоб загадали... Вже й пішла – 
Ягничці рве травичку за межею.

Годує так веселих гусенят, 
Мов їй і щастя більшого не треба. 
Не гонить їх – самі услід летять 
За нею, як за мамою, повз тебе...

А ти питаєш, як? Чи прижилась?
Це не вона – вони в ній поселились.
Така доросла й водночас мала.
Така сирітська й водночас всесильна...

Обняв би і сховав її в душі...
Та як же показати це при дітях...
Щоб тільки йшла отут, по спориші,
Богдан, було, віддав би все на світі...
На неї й раз розсердитись не міг...
Ну як ти будеш сердитись на неї,
Коли вона страждає більше всіх...
Все шкереберть тут з правдою твоєю...

Повипускала якось карасів,
То потім три дні проголодувала...
Покаятися? Краще й не просіть!
І перепелів теж повипускала...

– Ніщо живе їй краще не давай,
То все одно, що випустить самому, –
Казав Богдан. І знов – мов забував.
І знов давав – не скаржився нікому... –

За очі ті, що й труту заберуть,
За серце, що чутливіше звіриних.
О Господи, спасибі, що ти тут,
У цій маленькій дівчинці-зорині...

Iнакше як поясниш, що при ній 
Стає значним ураз і найдрібніше. 
Бува, в свята заб’ється в бур’яні 
Й одна сидить-сія найщасливіша...

Присядеш коло неї, і усе, 
За чим спішив, постане суєтою... 
Жук-гнойовик планету он несе... 
Мов ієрогліф – чапля над водою...

Замреш ураз од мови вишини 
I щастя, що в журбі до половини...
Хоч все життя своє перегорни, 
Не відшукать подібної хвилини!

Саме знання, що є вона така,
Змінило світ і нас усіх у ньому.
Промовиста, хоча й неговірка.
Iз нею ти завжди – у Бога вдома...

Якийсь лиш місяць тутечки, а, бач,
Вже на ім’я вся вулиця гукає.
Хвалився бондар (Заяча Губа), 
Що вже й крайок пісень її співає...

А це знайшла засохлий ясенок 
(Гусей Горголя-знахарка ганяла), 
Вмочила корінь в джерелі разок – 
I той прийнявсь. Аж бабу налякала.

Приніс Хведько півмертвого кота – 
Вона й того взялася рятувати.
Горголя сполотніла: 
  – Перестань,
Не можна з рук у смерті виривати.

Я й то ось за подібне не берусь.
Корости наберешся чи ще гірше...
– Як не врятую – я сама помру, –
Сказав той погляд, од землі чорніший.

Десь понесла (де гралась) – у вишняк...
I там (якби хто глянув на ті сльози!
Не тільки б смерть котячу перейняв!
Я ось кажу, а по спині – морозом...)

I цілувала, й пестила. I кіт
Прихилитавсь до хати через тиждень.
Обліз потроху, вилиняв, окріп.
Ловить став ховрашків – не тільки миші.

– Марієчко, не знаю, що й сказать, –
Горголя шамкотіла винувато:
– Слова свої я можу взять назад.
Ти ж не бери на себе так багато...

Звідтоді дружить з бабою. Та більш 
Таки частить за річку до Гафії...
– В монастирі там книг! – читай любі! – 
Розповідає, личечком ясніє.

Вже встигла і до церкви, й на базар, 
До дзвонаря й художника, – проява!
– Оце тобі й сирітка, – Божий Дар!
– Оце тобі й затуркана – їй-право!

– А що ж ти хочеш? Серце в ній таке! 
Чи ж можна винуватити криницю! 
Яке б життя не видалось гірке, 
Вона все ‘дно не зможе не відкритися...

Залізе на черешню і чита... 
Близесенько, а спробуй догукатись! 
Пустують діти:
  – Мамо, я літак!
– I я!
 – Вже злазьте, досить вам брикати!

– А у Марійки синій язичок!
– То олівцем вона хімічним маже!
Марійка ж спурхне з гілки. I – мовчок! 
Лиш язичка Iванчику покаже...

Гайне до річки, наче заводна.
Вже рве траву – прогаяне долужить.
А потім ще і пісня залуна,
Iз уст її, розіллється залужжям...

Вже й Настя пригорта її в сльозі... 
Жаліть уже й сусіди перестали... 
I треба ж було статися грозі — 
Зайшов прочанин зраді на поталу...

 

 

ЗАГРАЙ МЕНI, ЗОРЕ...
(пісня)

Заграй мені, зоре, ти вмієш, я знаю.
Дістань свою скрипку з душі.
Таке безгоміння — немов помираю,
А ми ще з тобою чужі.

Так боляче бути, кохана, з тобою —
З тобою так хочеться жить.
А вже покривають тумани габою
Усе, чим я так дорожив.

Щоб тільки поглянуть на тебе, о зоре,
Напитись твоєї краси,
Пливу я, пливу стільки сили у море —
Назад не лишаючи сил...

Приречена жити — нічим не загоїш
Відкритого болю мотив.
Ти будеш, висока, світить наді мною.
Ти будеш собою світить.

Поплавляться трави, і скелі, і очі,
I ці небеса запашні.
Лишаться слова, що любов прошепоче,
Слова, що судились мені.

Не знала Касандра, Лаура і Клея,
Яка є взаємна любов.
Ти вся народилася з пісні моєї,
А я — із твоєї прийшов.

Спасибі, що звідав це щастя без міри,
Пізнав цю космічну журу.
Я думав, не зможу нікому повірить,
Я думав, отак і помру.

...Заграй мені, зоре, ти вмієш, я знаю,
Дістань свою скрипку з душі.
Таке безгоміння, немов помираю,
А ми ще з тобою чужі...



 

Новини

Тільки у нас!

Лев СИЛЕНКО

МАГА ВІРА

magavira

Це – головна книга РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). Можна почути в простонародді: «Це – наша церква, бо там правлять українською мовою». Але прислухайтесь, будь ласка, про що говорять попи-батюшки – про Саваофа, Єгову, Ісуса (Яшую), а відправляють померлих обов'язково «у лоно Авраамове». Чи українське все це? Ні! Воно створене на берегах Йордану давніми євреями.

РУНВіра – вчення про українців, їхню прадавню історію, це - віра українців. «Мага Віра» написана Учителем Левом Силенком.

 

Тільки у нас!
"Лист запорожців"
Справжній текст

... Так тобі наказали козаки й показали свої сраки. Листа кінчаємо, бо числа не знаємо, а ваших календарів у Січі не тримаємо.

 

Тільки  у нас!
"Сказання про стародавні минувшини руські"

Це - історія наших минулих поколінь Докиївської Русі. І якщо християнські літописи в якійсь мірі донесли до нас те, що творилося на цій багатостраждальній землі з часів Аскольда й Діра, то майже все, що було до них, покрите імлою забуття й безпам'ятства. І коли літописець питає "Звідки пішла земля руська?", то, на жаль, відповідає неправдиво. Бо не від Рюрика пішла Русь і навіть не від Кия, а від царя Сварога.

УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя