ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА

Зміст статті

 

НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА

Один голова одного виконкому 
(Давненько було, років шість, мабуть, тому!) 
Зачислив чомусь-то Грицька Мацепуру 
В верхівку активу! У номенклатуру!

Спочатку товариш цей — номенклатурний — 
В районі очолював рух фізкультурний! 
Над списками й планами бився ночами, 
А потім — все їздив кудись за м'ячами..

Практично ж (і першою) до фізкультури 
Вдалася дружина Грицька Мацепури! 
Іще тільки сонце вставало в районі — 
Вона була на плацу-стадіоні:

Проводила вранішню «зорьку-зарядку» — 
Завзято копала за грядкою грядку! 
Увесь стадіон розпушила потроху 
Й «рекорд» здобула... при посіві гороху!

І більше про спорт — ані слуху ні духу!.. 
Та ось діяча фізкультурного руху 
Зовуть звітувати у зал виконкому, 
Щоб дать йому перцю, сякому-такому!

Страмили, ганьбили й рішили: «Звільнити!» 
Та що з Мацепурою далі робити?
Хоч він проваливсь і в роботі безжурний, 
Та все ж він товариш є... номенклатурний!

— Очолюй,— сказали йому,— інкубатор 
Й себе покажи як господар-новатор!.. — 
В підмогу дали на цю тему брошуру, 
Послали плодити курчат Мацепуру. 

Вмостився в конторі, як важна фігура, 
Віднині — пташиний король Мацепура! 
Кругом апарати і кнопок набори... 
Ліворуч, праворуч — яєць цілі гори...

Одне лиш погано: чомусь з апарата
Не лізуть, не ціпають досі курчата.
Хоч скільки тепло їм підвищуй чи знижуй —
Не лізуть, і годі! Хоч сам їх висиджуй!

А з ферм приїздять за курчатами люди:

— Та скільки ж чекати? Та доки це буде?! — 
Посваряться, їдуть назад у зневір'ї... 
Зате в Мацепури на власнім подвір'ї 
Така птахоферма, що просто — картинка! 
Товстіє, цвіте Мацепурина жінка!

Урвався нарешті терпець в керівництва: 
Страмили всю ніч короля птахівництва! 
Дали строгача за провал і розтрату 
Й рішили... «направить до промкомбінату». 
Бо він — хоч не зжив пережиток свій шкурний! 
Товариш є все ж таки... номенклатурний. 
(Та й треба ж, мовляв, направляти людину, 
Хай ділом спокутує гріх і провину!)

Робив комбінат той... свистки із пластмаси. 
Крім того, ще цеглу робив і ковбаси. 
З приходом Грицька дивні сталися речі: 
Спрожогу, мабуть, переплутав він печі,

Бо цеглу таку став давати на базу, 
Що візьмеш у руки — розсиплеться зразу! 
Зате ковбаса — зовсім інша картина! 
Ні врвати, ні вгризти! Тверда, як цеглина!

Одні лиш свистки — Мацепурі в заслугу — 
Свистіли все дужче на цілу округу... 
Тому-то (на цей раз за брак і халтуру!) 
З посади зняли свистуна Мацепуру!

...А другого дня по шляху по рівнині 
Везуть Мацепуру в районній машині 
«Районні свати», проявивши турботу, 
Везуть, щоб засватать на іншу роботу!

Пильнуйте, шановні! Можливо, якраз 
Везуть ті «свати» його саме до вас!

1953

 


«ВКАЗІВОК НЕМАЄ»

— Чом не справите місток? 
Це ж бо діло ваше!
— Та немає вказівок! — 
Голова нам каже.

Що робити, як і де — 
Він, звичайно, знає. 
Та сидить ото і жде: 
Вказівок немає!

Від людей не раз він чув:
— Це ж хіба загадка? — 
Та й потрібен, власне, був 
Тут не міст, а кладка.

— Ви ж хазяїн, голова! 
Де ж тут перешкоди?
Та візьміть майстрів зо два 
Та зо три підводи

Та засипте хворосняк, 
А з боків — шалівки...
— Та воно, конешно, так! 
Та нема ж вказівки!..

Повторяв він ці слова, 
Все чекав та м'явся. 
І на цьому голова 
Сам-таки ж попався!

Як зійшов весною лід, 
Як розлило річку, 
То не раз, бувало, вбрід 
Гнав бідарку-бричку.

Цього разу їхав він 
Знову через воду. 
Ще здалеку взяв розгін, 
Щоб проскочить з ходу!

Став навстоячки... пригнувсь... 
Й саме серед броду 
Ненароком похитнувсь 
І... шубовсть у воду!

Кінь на той бік, сам — на дно. 
Аж хлюпнула річка. 
Все б нічого, та воно — 
Крижана ж водичка!

Підхопивсь він і тіка! 
Аж посинів, видно... 
Чує: ззаду хтось гука, 
Сміючись єхидно:

— Чом тікаєш? Там сиди! 
Це ж не подобає. 
Бо ж вилазити з води — 
Вказівок немає!

1948

ДОРОГА ДАМА

Проти саду видно дім, 
А в красивім домі тім 
Ходить дама по кімнаті 
У панбархатнім халаті.

Мов та пава, проплива 
(В туфлях номер сорок два!). 
На щоці дві мушки-цятки, 
На панчохах чорні п'ятки.

Ну не дама — а реклама! 
Раптом:
    — Ах, — сказала дама, — 
На обід до поросяти 
Слід би хрону ще дістати!

А як треба, то чому ж, 
Є на те у неї муж. 
Муж солідний, роботящий, 
Головне ж — руководящий!

Дама крутить телефон 
І, підвищуючи тон, 
Вимага по телефону:
— Шли машину, треба хрону!

Вірний муж, прийшовши в раж, 
Довго дзвонить у гараж, 
Все відклав заради дзвону, 
Бо забагла жінка хрону.

З гаража йому в одвіт:
— Саме в шофера обід!
— Все хай кида і при тому 
Швидко мчить до житлодому!

І шофер натиснув газ, 
Бо наказ — то є наказ, 
Бо сніжок, і трохи слизько, 
Й добиратися ж не близько!

Через місто через все 
Мчить, мов біс його несе. 
Підлетів під саму браму

І почав...
                чекати даму.

Вже й годину, мабуть, жде.
Дама бачить, та не йде. 
(Щоб питали всі в будинку: 
«Це ж чию чекають жінку?»)

Врешті вийшла, підійшла, 
Сіла важно й попливла 
На машині на прекрасній, 
На державній, мов на власній!

Ще й не взяв шофер розгін —
Як приїхали по хрін,
Як приїхали і стали,
Бо ж базар за два квартали.

А тим часом в мужа — ох!
Ну цілий переполох!
У міністра треба бути,
З хроном жінки ж десь не чути.

Він до друга Рогози:
— Будь ласкавий, підвези! 
Залишаються хвилини,
І, на гріх, нема машини.

Одвічає в трубку бас:
— Рад би, друже, та якраз 
Сіла жінка до пікапу
Й десь помчала мірять шляпу.

Прикусив муж язика, 
Чимчикує пішака. 
Аж каміння б'є з розгону, 
Бо забагла жінка хрону.

Немалу штурмує даль!.. 
Та мені його не жаль. 
Жаль машин мені державних 
І шоферів, хлопців славних!

Жаль машин, що возять дам 
Кожен день і тут, і там. 
Як же так, мужі, палаші? 
Ті машини ж бо не ваші!

Нащо ж гнать навперегін 
Їх по шляпи та по хрін? 
Для держави, скажем прямо, — 
Дорогенькі ваші дами.

1952