Зміст статті
ВЕРБЛЮД
— Чи ти чула, моя мила, —
Мовить жіночці Порфир. —
Що верблюд — могутня сила,
Справжній чудо-богатир:
Може вісім день робити
Й нічогісінько не пити!
— І чудніш бувають чуда! —
Мужу кидає жона. —
Я ось іншого верблюда
Знаю-відаю сповна:
Вісім день він може пити
І нічого не робити!
1970
ДОЗАСІДАВСЯ
Збори й збори... Вісім днів —
Виступи, накачки...
Вже Василь аж очманів
Від тої сидячки.
Дочвалав у дім без сил.
Аж охляв він, схоже.
— їсти будеш? — А Василь
І сказать не може.
— Будеш їсти, говори?..—
Муж на те — ні звуку,
А по звичці догори
Піднімає руку.
Плащ, намоклий від дощу,
Туфлі зняв без стуку.
— Дать гарячого борщу?..—
Знов підняв він руку.
— Є холодне, цілий таз,
Подавать і щуку?..—
Голосує третій раз,
Підійнявши руку.
— А «Столичну» дать чи ні?
Ту, що на лимоні!..—
І в одвіт Василь жоні
Плеще у долоні!
1971
ЙШОВ АВТОБУС НА ПОЛТАВУ
По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус «Львів».
І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!
Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.
Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!
Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!
А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З'їж таблетку — у Лубнах!»
1971
БАТЬКОВА ПОРАДА
Згадую пам'ятний вечір,
Пам'ятний батьків урок.
Взяв мене ніжно за плечі:
— Слухай пораду, синок!
Бачу, що маєш охоту
Вірші складати, пісні.
Вибрав нелегку роботу!
Тож і тривожно мені.
Вчив тебе поле орати.
Коні глядіти, садок,
Сіяти... Вірші ж писати
Вчить я не вмію, синок.
Будеш один на тій ниві
Стежку шукать і межу.
Думавши думи журливі,
Ось що тобі я скажу:
Трапиться слово зрадливе —
Геть його, синку, гони!
Щось написать неправдиве —
Боже тебе борони!
Що б для письма не обрав ти,
Скрізь пам'ятай мій урок:
Підеш стежиною правди,
То не заблудиш, синок!
1972
САТИРИК РІВЕН ХЛІБОРОБУ
Сатирик рівен хліборобу:
Встає до дня, одягне робу
І знов береться за перо.
Усе лихе руба на ниві,
Щоб люди всі були щасливі,
Щоб захистить від зла добро!
Він міг би теж співать сонети,
Як тихі лірики-поети,
Про солов'їв, про мед бджоли...
Та треба ниву прополоти!
Пора така, що тьма роботи,
Нема коли, нема коли!
Отак і я: в житейськім полі
Полю щодня на видноколі
Усе, що гнівно не терплю!
Коли казати правду щиру,
То я тому й пишу сатиру,
Що ніжно лірику люблю!
1962
БІОГРАФІЧНЕ
Мені в житті завжди везло
Стрічати радісне повсюди:
Подамсь на шахту чи в село —
Кругом веселі й добрі людиі
Щасливий тим, що з ними йду,
Дніпром милуюся і ланом
І що в Олійників роду
Став першим грамотним Степаном;
Що зріс між добрих земляків,
Яких ще в юності сподобав;
Щасливий тим, що мав батьків —
Простих і чесних хліборобів.
У серці сили повнота,
В руках ще більше маю сили.
Щасливий тим, що всі літа
Робив я те, що всі робили:
Саджав дерева, лан орав,
Складав снопи злотисті в копи,
Водив по морю пароплав
І в пору битви рив окопи.
В путі десятки підошов
Зітер, настирливий з натури.
Щасливий тим, що пішки йшов
У світлий храм літератури.
Нехай той шлях, що довгим був,
Здолав не з першого я туру,—
Щасливий тим, що знав і чув
Остапа Вишню і Сосюру.
Вітчизна все мені дала,
І їй за це — спасибі щиреї
В ім'я добра, супроти зла
Я в руки взяв перо сатири.
Щодня встаю робить своє,
Щоб мацапур, хапуг не стало,
Але, на жаль, вони ще є,
І значить — зроблено ще мало!
Очистить лан від ковили
Щодня у мене на прикметі.
Нема коли, нема коли
Сидіть сатирикам в буфеті.
Куди не глянь — роботи тьма,
Не виглядать нам «вихідного»:
їх у письменників нема
Не те що двох, а ні одного!
1968