ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - ВЕРБЛЮД

Зміст статті



ВЕРБЛЮД

— Чи ти чула, моя мила, — 
Мовить жіночці Порфир. — 
Що верблюд — могутня сила, 
Справжній чудо-богатир: 
Може вісім день робити
Й нічогісінько не пити!

— І чудніш бувають чуда! — 
Мужу кидає жона. —
Я ось іншого верблюда 
Знаю-відаю сповна: 
Вісім день він може пити 
І нічого не робити!

1970


ДОЗАСІДАВСЯ

Збори й збори... Вісім днів — 
Виступи, накачки... 
Вже Василь аж очманів 
Від тої сидячки.

Дочвалав у дім без сил. 
Аж охляв він, схоже.

— їсти будеш? — А Василь 
І сказать не може.

— Будеш їсти, говори?..— 
Муж на те — ні звуку,
А по звичці догори 
Піднімає руку.

Плащ, намоклий від дощу, 
Туфлі зняв без стуку.
— Дать гарячого борщу?..— 
Знов підняв він руку.

— Є холодне, цілий таз, 
Подавать і щуку?..— 
Голосує третій раз, 
Підійнявши руку.

— А «Столичну» дать чи ні? 
Ту, що на лимоні!..—
І в одвіт Василь жоні 
Плеще у долоні!

1971



ЙШОВ АВТОБУС НА ПОЛТАВУ

По білету і по праву 
Кожен зручно в крісло сів. 
Проти ночі на Полтаву 
Курс узяв автобус «Львів».

І висловлює бабуся 
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся, 
Розбуди мене в Лубнах!

Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік. 
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.

Та водій — аж за Лубнами 
Спохвативсь, що винуват. 
Розвернув машину з нами 
І везе стару назад!

Чортихається, не в дусі 
(Хоч із власної вини!). 
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!

А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.— 
То казала мені дочка: 
«З'їж таблетку — у Лубнах!»

1971

 



БАТЬКОВА ПОРАДА

Згадую пам'ятний вечір, 
Пам'ятний батьків урок. 
Взяв мене ніжно за плечі: 
— Слухай пораду, синок!

Бачу, що маєш охоту 
Вірші складати, пісні. 
Вибрав нелегку роботу! 
Тож і тривожно мені.
Вчив тебе поле орати. 
Коні глядіти, садок, 
Сіяти... Вірші ж писати 
Вчить я не вмію, синок.

Будеш один на тій ниві 
Стежку шукать і межу. 
Думавши думи журливі, 
Ось що тобі я скажу:

Трапиться слово зрадливе — 
Геть його, синку, гони! 
Щось написать неправдиве — 
Боже тебе борони!

Що б для письма не обрав ти, 
Скрізь пам'ятай мій урок: 
Підеш стежиною правди, 
То не заблудиш, синок!

1972



САТИРИК РІВЕН ХЛІБОРОБУ

Сатирик рівен хліборобу: 
Встає до дня, одягне робу 
І знов береться за перо.

Усе лихе руба на ниві, 
Щоб люди всі були щасливі, 
Щоб захистить від зла добро!

Він міг би теж співать сонети,
Як тихі лірики-поети,
Про солов'їв, про мед бджоли...

Та треба ниву прополоти! 
Пора така, що тьма роботи, 
Нема коли, нема коли!

Отак і я: в житейськім полі 
Полю щодня на видноколі 
Усе, що гнівно не терплю!

Коли казати правду щиру, 
То я тому й пишу сатиру, 
Що ніжно лірику люблю!

1962


БІОГРАФІЧНЕ

Мені в житті завжди везло
Стрічати радісне повсюди: 
Подамсь на шахту чи в село — 
Кругом веселі й добрі людиі

Щасливий тим, що з ними йду,
Дніпром милуюся і ланом
І що в Олійників роду
Став першим грамотним Степаном;

Що зріс між добрих земляків, 
Яких ще в юності сподобав; 
Щасливий тим, що мав батьків — 
Простих і чесних хліборобів.

У серці сили повнота, 
В руках ще більше маю сили. 
Щасливий тим, що всі літа 
Робив я те, що всі робили:

Саджав дерева, лан орав, 
Складав снопи злотисті в копи, 
Водив по морю пароплав 
І в пору битви рив окопи.

В путі десятки підошов 
Зітер, настирливий з натури. 
Щасливий тим, що пішки йшов 
У світлий храм літератури.
Нехай той шлях, що довгим був, 
Здолав не з першого я туру,— 
Щасливий тим, що знав і чув 
Остапа Вишню і Сосюру.

Вітчизна все мені дала, 
І їй за це — спасибі щиреї 
В ім'я добра, супроти зла 
Я в руки взяв перо сатири.

Щодня встаю робить своє, 
Щоб мацапур, хапуг не стало, 
Але, на жаль, вони ще є, 
І значить — зроблено ще мало!

Очистить лан від ковили 
Щодня у мене на прикметі. 
Нема коли, нема коли 
Сидіть сатирикам в буфеті.

Куди не глянь — роботи тьма, 
Не виглядать нам «вихідного»: 
їх у письменників нема 
Не те що двох, а ні одного!

1968