ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - З РАННІХ ВІРШІВ

Зміст статті



З РАННІХ ВІРШІВ 

ВЕЧІРНЄ

Намішаю коням та й піду гуляти... 
Одпливають хмари — неба кораблі... 
Вже в сільбуд зійшлися парубки й дівчата. 
І повсюдисущі хлопчики малі.

Будем слухать знову Петю-гармоніста 
І за ним виводить пісню до висот: 
Про того «братішку», про кавалериста, 
Що співав з Будьонним: «С нами весь народ!»

Ось ми йдем додому...Світова зірниця...
Заховався місяць, вічний колядник,
Диха ранній вітер запахом пшениці,
І спішить на вигін босий чередник.

Може, у майбутнім і театр в нас буде, 
А поки що, знаю, де ти не ходи — 
Веселіш немає, як у нас в сільбуді! 
Завтра теж охоче побіжу туди!

1926


МИНУЛОЇ НОЧІ ПРОЙШЛИ СНІГОПАДИ

Минулої ночі
Пройшли снігопади.
А зараз ні вітру, ні шуму в саду.
Перлинами сонця
Іскряться левади
І віти дерев у казковім ряду.

Чудова пора!
Тихий день над степами.
І видно, як з хат над простором ясним
Здіймається в небо
Стрункими стовпами
Легкий і прозорий солом'яний дим.

На кожне подвір'я,
До кожного столу
Плоди свої щедрі земля принесла...
Жартують хлоп'ята,
Прямуючи в школу...
У білих шапках — всі будови села....

Лиш часом літак
Промайне, наче птиця,
Стрясе в небесах свою синю тропу...
На сто кілометрів
Од нас залізниця:
Не чути й гудків... Живемо у степу!

1927

 



ВІТРЯКИ

Стоять старенькі і похилі, 
Чорніють латані боки. 
Мені вони з дитинства милі, 
Ті трудолюби-вітряки.  

Бувало, глянеш вдаль на полі, 
А він край шляху за селом 
На степовому видноколі 
Уже маха тобі крилом.

Немовби кличе до блакиті 
У той казковий небосхил. 
Чим дужче вітер в білім світі, 
Тим більше в нього дужих сил!

1930


ЛАНАМИ ЙДУ

На синім неба парашуті 
Сідає сонце на гряду. 
По серцем даному маршруту 
Ланами йду.

До ніг — колосся хвильно лине... 
Шумує дзвониками птиць — 
І шерсть ячменю соболина, 
І шовк пшениць.

Туди, де мрій моїх джерела 
Квітчались квітами в саду, 
Де вздовж ріки біліють села 
І спіють яблука в меду,— 
Ланами йду.

А там мої з дитинства друзі. 
Я з ними ріс і коні пас, 
Ганяв зайчат у кукурудзі... 
Я славлю час, 
Добу 
І час,

Коли пішов звідсіль, по праву, 
Учитись — першим у роду!.. 
В село крізь ниву золотаву 
Ланами йду!

1931