ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - «БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ

Зміст статті


«БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ

Нещодавно це було.
Я приїхав у село,
А в селі сади затишні,
А в садах квітують вишні.

Хати білі, чисті всі, 
Йду і радуюсь красі. 
Раптом — що це? Що за хата, 
Наче пустка сліпувата?

Облупилась, без пуття, 
Перед вікнами сміття, 
За причілком сохне м'ята... 
Що ж таке? Чия це хата?

Жінка в поле ось спішить.
Я до неї: — А скажіть... — 
І почав її питати,
Хто хазяйка тої хати?

І дізнався, в чому суть. 
Мати й донька там живуть.
Мати в полі, ну а дочка — 
Цілі дні сидить, як квочка:

Ніжить личенько своє — 
З себе «баришню» вдає. 
Завела зачіску модну — 
Й ні за воду за холодну!

Мати в ланку йде робить, 
А лінива дочка спить. 
Мати поле, мати в'яже, 
Дочка й хати не обмаже!

Як їй щітку брати в руки, 
Як вона ж «пройшла науки»? 
Років три тому якраз 
Закінчила восьмий клас!

Встане сонна — цур їй, пек! — 
Вип'є ряжанки із глек, 
Доведе лице до толку 
І... в бровах почне прополку.

Потім — хату на замок, 
За гітару — і в садок. 
Гра романси пишномовні 
Все на теми на любовні.

Бринька й голосно співа, 
Вимовляючи слова: 
«Де ти, де, жених прекрасний? 
Жду тебе, мій сокіл ясний!»

Проспіва, протягне «ох!», 
Молока хильне за двох 
І вертається до хати — 
До обіду спочивати.

Ті, з ким вчилась і росла, 
Стали гордістю села: 
Ще до сонця на ділянки 
Йдуть трудитися у ланки.

В них і слава по труду, 
Й хати — писанки в цвіту! 
Я хотів поговорити, 
Як же ця гадає жити?

Не вдалося! Аж обидно, 
Міцно спить вона, як видно: 
Бив я в двері, в ставні бив — 
Не добивсь! Не розбудив!

1955

 


«МЕНЕ НЕМА!..»

На дверях вивіска-табличка: 
«Хома Фотійович Гарбуз».
— Вам що? — питає молодичка, 
І я знімаю свій картуз.

Кажу, що йду, мовляв, до нього 
І сподіваюсь — недарма... 
А секретарка мовить строго:
— Вони і єсть, але й нема!..

— Посада ж «їхня» не в секреті! — 
Хилю розмову на своє.
— Якщо він є у кабінеті, 
То, безумовно, значить, є!

У двері глянув — є! На місці!
— Дозвольте! — мовлю, а Хома — 
Проміряв поглядом вогнистим
І пробасив: — Мене нема!..

— Чого ж нема! Та що це з вами? 
А за столом хіба ж не ви?.. — 
Він мовчки плямкає губами
І не підводить голови.

Хоч би спитав, чого й за чим я, 
Чи пояснив, коли прийма! 
Крутнувсь і втупився очима:
— Я вам сказав: «Мене нема!»

Позадкував я з кабінету, 
Що в нім красиве й модне все. 
Аж бачу — дівчина з буфету
«Перекусить» йому несе.

Масивні двері в дерматині 
Штовха вже ніжкою сама. 
Та з-за дверей о тій хвилині:
— Мене нема! — гукнув Хомі

Спинилась дівчина й міркує 
(Не зна, що лає він мене!..), 
А на підносі чай парує, 
І ніжно пахне щось смачне!
   
Зачувши нюхом ту принаду 
(Сальця і смажених яєць!), 
Хома Гарбуз озвався радо: :
— Я єсть, МариночкоІ Я єсть!

Відкривши двері власноручно, 
Він щось ласкаве гомонів... 
І стало так мені незручно, 
Що аж чомусь почервонів.

...Дві різні пози, дві картини 
І я подумав зокрема: 
У кабінеті як людини — 
Його, мабуть, таки нема!

1970

КАРАСЬ-СЕРЕДНЯК

Він не задній, не передній, 
План виконує сяк-так. 
По району він — середній. 
Так і зветься — середняк!

Бо міркує наодинці 
Голова собі тайком: 
«Спокійніше в серединці, 
Благо буть середняком;

Тратиш сили без надвишок, 
А як вітер дме, бува, 
Завжди спереду затишок, 
Ззаду теж не підвіва.

Не похвалять — і байдуже, 
Та зачислять в «інші» все ж!.. 
Якщо лають, то не дуже, 
А як «жмуть» — середньо теж.

А почни в передні лізти — 
Втратиш спокій і вві сні: 
Будуть їздить журналісти, 
Всякі гості день при дні;

Із району, з-за кордону... 
Ший по моді ще з весни 
Жінці блузку із нейлону, 
А собі — вузькі штани.

Зараз чарку схочеш випить — 
Ні грози тобі, ні хмар. 
А тоді — догану вліпить 
Той же самий секретар.

Гість помітив неполадки, 
Зразу — виклик у райком, 
Щось не так — і вже нападкиї 
Благо буть середняком;

Умостивсь у колимагу — 
Їдь спокійно большаком. 
Зберігай лиш рівновагу 
Між задком і передком!

Та пильнуй, щоб із розгону 
Задній хтось не обійшов, 
Бо тоді вже у району 
На виду ти будеш знов!

Будуть всі давати духу: 
Секретар, інструктори, 
Щоб за поли і за вуха 
Підтягнути догори.

День у день товктимуть доти 
(Направлятимуть на путь!), 
Доки виженуть з роботи 
І в другий колгосп пошлють.

А тепер — усе надійно, 
Вудиш рибку вечірком 
І живеш собі спокійно 
Рік у рік середняком.

Інші хай спішать в передні,
Я тихенько!..»
Отака
Філософія «середня»
Голови-середняка.

Карасем живе в затоні 
З боку бистрої ріки!.. 
Є і в вашому районі 
Отакі середняки!

1960