СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші) - ДЕ ІВАН?
Написав Administrator   
Середа, 27 травня 2009 15:50
Головна статті
СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші)
ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС
СИНОК-МАТЕМАТИК
НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА
«БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ
ДЕ ІВАН?
«СИМПОЗІУМ»
«МАЛЬЧИК»
МАМИНА ХАТА
ВЕРБЛЮД
ГОТОВ ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ...
ЗДОРОВШЕ З ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ
У НАРЯДНІЙ
З ОДЕСЬКИХ ЗАМАЛЬОВОК
З РАННІХ ВІРШІВ
Всі сторінки

 

ДЕ ІВАН?

У колгоспі «Партизан» 
Вже лунає спозарана:
— Де Вернигора Іван?
— Ви не бачили Івана?..

Знав лиш дехто: з ночі він — 
Ремонтує водогін.

(Розбудили в пізній час, 
І пішов на клич тривоги).
Ждуть, бува, його не раз, 
Як «швидкої допомоги»!..

Днями в клубі фільм ішов: 
(...Він, вона, палка любов).

Раптом — тьма, погас екран, 
Вся краса, як булька, зникла. 
І почулось: — Де Іван? 
Шліть по нього мотоцикла!..

Хоч у залі там були
Ті, що фізику «пройшли»,

Що повчати люблять нас 
І «смакам», і новій моді, 
Та вони без нього — пас, 
Не кумекають, і годі!

Раз у раз таке бува!.. 
Якось брився голова.

Бритва «Харків»... дир-не-дир: 
То смикне, то знову стане. 
Голова метнувсь у двір 
І гукнув: — Сюди, Іване!..

Роботяга-ветеран,
Все він може — наш Іван!

Став мотор, чи апарат, 
Чи січкарня біля стогу — 
(Зробить швидко, в акурат) 
Всім іде на допомогуі

...Та й таке сказати часі 
Біля клубу стенд у нас:

Фото кращих, імена. 
І слова: «Героям шана!»
Всі представлені сповна, 
Та немає там Івана!

Чом?.. І каже керівник: 
— Він же... не передовик! 
Ні процентів, ні надоїв, 
Ні рекордного «секрета»!

Рядовий! І між героїв 
Як даси його портрета!..— 
У одвіт на цей «туман» — 
З двору чулось: — Де Іван?..

Скличуть знов, бува, у нас 
Чи то збори, чи нараду, 
В повнім залі кожен раз — 
Мітить сісти він позаду.

(Як покличе хто з людей, 
Звідти — ближче до дверей!) 
...Кажуть, Гнат в родильний дім 
Жінку вніс (родила вперше!).

Розхвильований зовсім, 
Замість крикнути: «Де фельдшер?» 
(Зрозуміти можна стан!), 
Крикнув звичне: — Де Іван?

У труді коло землі 
Ми тому і вершим плани, 
Що у кожному селі 
Є у нас такі Івани!

Інструмент у чемодан — 
І пішов уже Іван.

Тож хай дійде в «Партизан» 
Вірш оцей, як щира шана. 
І спитає: — Де Іван? 
Ви не бачили Івана?

1973



ПЕТЯ І КУРОРТНА ДАМОЧКА

Їхав Петя у відпустку 
Під Жовтневі свята. 
Віз матусі гарну хустку, 
Чоботи для тата.

Віз в кишені добру «касу», 
Брошку для сестрички... 
їхав Петя із Донбасу 
У село Кринички.

Сів у настрої чудеснім 
Петя серед ночі 
В той експрес, що возить чесно 
Дамочок із Сочі.

Очі в Петі — простір неба: 
Сині!.. А до того 
Шевелюра — «те, що треба!» 
В хлопця молодого.

У купе його м'якому 
(Свіжа, загоріла) 
У халаті голубому 
Дамочка сиділа.

То загляне у газету, 
То поп'є із фляги. 
Робить вигляд, що на Петю 
Не зверта уваги.
Візьме книжку в ніжні ручки, 
Ніби невесела... 
Петя бачить всі ті «штучки», 
Петя «в курсі дєла»!

Із стола хустинка впала. 
Петя — хвать: — Будь ласка!
— Ви джентльмен! — вона сказала. 
Почалась «зав'язка».

Повернув, як кажуть, вітер, 
Зачепилась нитка.
— Ви на вигляд композитор! — 
Мовила сусідка.

— Ви такий вишневий, — каже — 
Як мої корали!
На якім були ви пляжі! 
Де ви загоряли?

— Загорів я, — одвічає 
Петя наш моторний, — 
Там, де всяк, хто побуває, 
Буде зразу чорний.

Видає туди путівки 
Комсомол по плану.
— Ви скажіть адресу тільки. 
Я доб'юсь, дістану!..

Тут відкривсь він перед нею:
— Був я не на пляжі. 
Загорів я під землею, 
На Донецькім кряжі: 
На комбайні-агрегаті 
У часи робочі...

Пишна дамочка в халаті 
Витріщила очі:
— Ну, навіщо вам довбати 
Вугіль у Донбасі?
Краще б вам на скрипці грати 
Чи на контрабасі!

Це так гарно, романтично, 
Зберегли б фігуру... — 
І поправив Петя звично 
Русу шевелюру.

— Як вас звати? — він звернувся.
— Звуть мене Анжела... —
Петя трошки посміхнувся:
— Ви не в курсі дєла!

І духи, і ці корали, 
До яких ви ласі, 
У Донбасі добували, 
Не на контрабасі.

Йдуть од нас вугілля тонни 
Не лише у печі: 
Ці панчохи,
ці капрони — 
З вуголька, до речі!..

Тут сказала громогласно 
Дама-верхоглядка:
— Аж тепер для мене ясно, 
Звідки чорна п'ятка!..

Через кілька перегонів 
Знову обізвалась:
— А комбайном...
до нейлонів 
Ви ще не добрались?

— Доберемось! Є в нас си
ла, 
Прагнем до прогресу!.. — 
Та зітхнула й попросила 
Петину адресу.

Ніжно мовила сусіду:
— Кавалер ви знатний! 
Може, якось і над'їду
В край ваш благодатний...

Петя встав. 
Йдучи пероном, 
Підморгнув на згадку:
— Приїжджайте за нейлоном, 
Буде все в порядку!

Попливли в вікні експресу 
Білі рукавички... 
Дама їхала в Одесу, 
Він — в село Кринички.

1958



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua