СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші) - МАМИНА ХАТА
Написав Administrator   
Середа, 27 травня 2009 15:50
Головна статті
СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші)
ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС
СИНОК-МАТЕМАТИК
НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА
«БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ
ДЕ ІВАН?
«СИМПОЗІУМ»
«МАЛЬЧИК»
МАМИНА ХАТА
ВЕРБЛЮД
ГОТОВ ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ...
ЗДОРОВШЕ З ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ
У НАРЯДНІЙ
З ОДЕСЬКИХ ЗАМАЛЬОВОК
З РАННІХ ВІРШІВ
Всі сторінки


МАМИНА ХАТА

Сива мати сорок літ 
Прожила в тій хаті, 
Де за ґанком —
вишень цвіт, 
Яблуні крислаті!..

Доглядала свій садок, 
Мальви буйнорослі... 
Але ось — прибув синок 
До матусі в гості.

На машині «Жигулі», 
Стрижені по моді...
— Годі жить вам у селі, 
Порпатись в городі!

Вже давно пора до нас 
Перебратись, мамо: 
Телевізор, ванна, газ — 
Шик, сказати прямо!

Не ходить ні до гусей, 
Ні по воду вранці, 
Кожен вечір — то хокей, 
То спортивні танці!

— Не вагайтесь! — говорив. 
І, знайти щоб «свата»,
В райгазеті об'явив:
 «Продається хата!»

Налетіли покупці — 
І нема вже хати!.. 
Втерши сльози на лиці, 
В путь збиралась мати.

Походила по двору, 
Щоб одвести душу, 
В сад зайшла і,
мов сестру, 
Обіймала грушу.

Щебетали в синь небес 
Птахи на світанні... 
І повіз її експрес 
До синочка Вані!

... Був давно готовий план, 
Як зустріти неньку: 
Одвели старій диван, 
Тумбочку гарненьку.
Вечорами внук Артур 
Грав їй на баяні. 
Потім — з бази гарнітур 
Притаскали Вані.

Інші меблі — інший план! 
І невістка строга 
Пересунула диван 
Ближче до порога.

Згодом десь припер синок 
Дзеркало у рамі, 
Та в «передню», у куток, — 
Розкладушку мамі.

Повалило в Ваньків дім 
Більше друзів, звісно... 
Рік минув,
і в домі всім 
Стало «дуже тісно»!

Про повернення в село 
Не могла й гадати: 
Вже в старої не було
 Ні грошей, ні хати!

Сварки, чвари почались... 
А за тиждень Ванька 
Розліпив об'яви скрізь 
«Є хороша нянька!»

**************

В мамин сад іде весна, 
Знов цвісти він буде... 
Де живе тепер вона —
 Знають добрі люди!

1974



РОЗЛУКА БАБИ І ВНУКА

Став наш поїзд край села, 
Поблизу Чонгара... 
І в купе моє зайшла 
Ультрамодна пара:

Він — нестрижений, як піп, 
Що чита псаломи, 
В неї зачіска — мов сніп 
Житньої соломи.

З ними хлопчик, їх синок, 
Не дитя, а муки: 
Батько держить за пасок, 
Мамочка — за руки...

А малий щипає всіх, 
Як щипають краби, 
Та благає, молить їх:
— Не беріть від баби!..

Не беріть! — здіймає шум, 
Дріботить ногами. 
І цукерки «Каракум» 
Не прийма від мами!

— Бабо, де ви? — поспіша 
Вирватись синаша. 
Батько гнівається: — Ша-а! 
Я же твой папаша!

Зиркнув зляканий 
Івась на його борідку:
— Я не знаю дядьку, вас, 
Як і вашу тітку!..

Вісім місяців було, 
Як оці патлаті 
Завезли Васька в село 
До бабусі Каті:

Щоб без клопотів їм жить, 
Підросте аж поки; 
Щоб у ясла не носить 
І не знать мороки;

Щоб на пляж у вільний час 
Вирушати вранці, 
Вечорами — слухать джаз 
І трястись у танці!..

Грівся син їх років п'ять 
В баби біля серця... 
І приїхали забрать — 
Щоб у місті «терся»!

Щоб дружків культурних мав, 
А не пас корову, 
Щоб потроху забував 
Українську мову...

Мама тиче в пляшці квас, 
Батько — пиво свіже... 
— Все одно втечу від вас! — 
Їм синочок ріже.

Не було таких розлук 
Ще в оцім вагоні: 
У купе ридав онук, 
Баба — на пероні...

Поїзд рушив — і пішов... 
А мораль єдина: 
Ну яка до них любов 
Може бути в сина!

1970


І ТАКА БУВА ЛЮБОВ

Любить Женя молода 
Свого Петю-мужа
Так ревниво, що біда, — 
Аж, бува, нездужа.

«Ти мій бог і ти мій чорт!» 
Чуть на всю домівку... 
Раптом Петі на курорт 
Видали путівку.

Женя в плач... І коли він 
Виїздив учора, 
Бігла Женя навздогін 
Аж до семафора.

Що кричала — не почув: 
Грюкали ж колеса. 
Ніч не спав він і прибув 
На курорт «Одеса».

Пляжі!.. Море... Кораблі... 
Чудо-панорама... 
А в конторі на столі 
Бомба-телеграма:
«Викликай на телефон, 
Бо я... лопну з горя». 
Мчить на пошту взять талон — 
Петі не до моря!

Аж захекався, як біг, 
Побілів, як стінка: 
— Дайте, тьотю, Кривий Ріг,
А то лопне жінка.

— Що з тобою? В чому річ? 
Гнався, ледь віддихав!..
— Нервувала я всю ніч: 
Як ти там доїхав?

І реве у телефон:
— Ти там не влюбився? 
Щось мені поганий сон 
Тої ночі снився!

Ще не встиг він забрести 
В чорноморські хвилі, 
к посипались листи 
Полюбовно-милі:

«Пропади він, той курорт, 
Розлетись від грому!.. 
Йди бігом в аеропорт 
І вертай додому!»

Прощавай на всі часи 
Пляж, Одеса-мама! 
Взяв білета, склав труси... 
Вранці —
телеграма:

«Не лети! І на піску
Грійсь уже до строку». 
Цілий місяць отаку 
Петя мав мороку.

То ховав білет, то знов 
Витягав з кишені — 
Через ту палку любов 
Дорогої Жені!

...Повертавсь худий, як хорт, 
І, сказать при слові, 
Гірко думав: 
«Хай їй чорт, 
Отакій любові!»

1964


ПОЯСНИВ

Діда, сторожа нічного, 
Внук малий пита:
— А не страшно вам нічого? 
Ніч же! Темнота!

І почув на ці турботи 
Відповідь ясну:
— Сильно страшно, — каже, — доти, 
Поки не засну!

1976



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua