Сказання про стародавні минувшини руські. Глава 2 E-mail

Сказання про стародавні минувшини руські

 

Глава друга

 

ВІЙНИ З ПЕРСІЄЮ ТА ВАВИЛОНОМ

Наприкінці VII початку VI століття до нашої ери під час правління царів Набопаласара і його сина Навуходоносора підсилився Вавилон, що скорив Єгипет, Сирію, Палестину. Вавилон, за свідченням істориків, був тоді союзником Персії в боротьбі з Ассирією, яку вони зруйнували й завдяки чому Персія перетворилась у світову державу.

Коаліція Вавилона й Персії, як з'ясовується зі "Сказань" і "Велесової книги", була спрямована також проти Скіфії. Цей період відбитий у "Сказанні про війну з вайлами", з якого ми довідаємося, що "вайли... погнали половину людей із собою". Також й у "Велесовій книзі" говориться: "персами була відібрана велика частина Русі, яка стала підлеглою Набсуру" (дощ. 6-В).

Хоча руси-скіфи й розрізняли персів і вавилонців (у "Велесовій книзі" є згадування про "Дорія парциштєго" - Дарія перського, а Кира "Сказання" іменують "ойранським" (іранським) царем, але оскільки вони представляли один тип ворогів і нападали разом, "Сказання" називають їх "вайлами", можливо, від виду головних уборів: "Йдуть вайли, борода плетена... а голова в них глечиком, на голові валянки замість шапки надіті", тобто горшкоподібні головні убори, зроблені з валяної вовни.

Ми вживаємо в коментарях до цієї глави термін "скіфи", "Скіфія", оскільки дія відбувається в ті часи, коли, за свідченням учених-істориків, кіммерійців уже замінили скіфи (після VII ст. до нашої ери). У "Сказаннях" же, як й у "Велесовій книзі", наші предки іменуються Русами. На наш погляд, назва "руси" могла існувати й у ті, й у більш древні часи (згадаємо, що в Богумира й Славуни, що жили на початку І тисячоліття до н.е. був син Рус, але й це ще не джерело!). Просто назви більшості слов'янських племен дійшли до нас перекрученими античними істориками. Навіть назва "славе" - "слов'яни", вони перетворили в подібне за звучанням, але зовсім протилежне за змістом "склаве" - "раби". Тому твердження Геродота про те, що в Скіфії були залишки кіммерійців, що вважалися скіфськими рабами ("склаве"), при правильному прочитанні змінює всю суть: видимо, кіммерійці, як і скіфи, вважалися слов'янами ("славе"). Пряме підтвердження цьому знаходимо у "Велесовій книзі": "були кімри - також батьки наші, і вони римлян потрясали й греків розметали, як поросят зляканих" (дощ. б-Е).
Продовжить подальші коментарі до даної глави видавець шведського журналу "Fakts" Володимир Штепа, який провів дуже цікаву дослідницьку роботу стосовно "Сказань".

"У "Сказанні про царицю Сіромаху" описується боротьба з царем персів Киром II з династії Ахеменидів.
До моменту цієї війни Кир Великий скорив уже всі країни від Сирдар'ї та Гімалаїв до островів Егейського моря. Залишалося йти на північ, що він і зробив.

Цариця Сіромахова мала свої літні пасовища на Дону й Дінці, а зимові - в сучасному Азербайджані, де межа царства пролягала по ріці Араксу. Отут і відбулася описана вище битва русів (масагетів) із перськими полчищами. (Масагети - значить "рибоїди", оскільки "масуа" по-авестийськи "риба". Племена рибоїдів і костобоких згадуються у "Велесовій книзі", як рідні слов'янським, - прим, наша - В. і Ю.Г.).

Весь "світ" ішов походом на русів... але цариця битву виграла. Цар Кир Великий був полонений і вмер жалюгідною смертю, описаною в розповіді. Сталося це в 530 р. до н.е.
Я вибрав цю розповідь саме тому, що її легко датувати, вказати місце події й навіть довести правильність імені руської цариці. І показати цим, що сказання є найціннішим і найвірнішим джерелом історичних знань.

Насамперед потрібно довести, що це відбулося саме на Араксу, бо, якщо ви заглянете в наші норманістські підручники (чи західні), то побачите, що там Кир загинув у битві з масагетами на ріці Яксартес (Сирдар'я). Доведеться процитувати Геродота, де він описує ріку, на якій була битва. Я перекладаю зі шведського видання (Неrоdоtоs Ніstoгіа, І-ІV Ьокеn, Sihm, 1968): "Ріка Аракс тече з Матиєнських гір, відкіля тече також і ріка Гундес, та ріка, що Кир наказав (на кару) розділити на 360 каналів. Аракс розділяється в кінці на 40 гирл, але всі вони, крім одного, губляться в болотах. Серед цих боліт живуть люди, що харчуються рибою й носять одяг із хутра нерпи (підтвердження тому, що масагети - це "рибоїди", - прим, наша - В. і Ю.Г.). Але одне гирло Араксу добирається до відкритої місцевості й упадає в Каспійське море".

Як бачимо, назва ріки повторюється тричі - і це Аракс, а не Яксартес. Останній (Сирдар'я) не розділяється на безліч рукавів, але це робить Аракс і до наших днів. Яксартес упадає в Аральське море, а Аракс - у Каспійське. Сплутати зовсім неможливо. Крім того, в останнє літо перед нападом на масагетів, війська Кира були зайняті покаранням ріки Гундес, рили ці 360 каналів, і з'явитися раптово на іншому кінці імперії, за 3-4 тисячі кілометрів, просто не могли. Крім того, територія до Сирдар'ї була завойована (спустошена) ще в першому поході Кира, й там нічого було грабувати, ні з ким битися - повторний похід просто не мав ніякого сенсу.

Тепер я перекладу ще один уривок, що підтвердить і саму розповідь, і те, що Кир збирався переходити саме Аракс, а не якусь іншу ріку:

"Над масагетами панувала тоді одна жінка, ім'я якої було ТАМИРИС, що означає, що вона була вдова після смерті свого чоловіка. Кир послав їй пропозицію, щоб вона вийшла за нього заміж. Але ТАМИРИС зрозуміла, що він хоче женитися не на ній, а на її царстві, й відкинула пропозицію. Тоді, оскільки його хитрість не вдалася, наблизився Кир до Араксу й почав відкритий похід проти масагетів. Він перекинув мости через ріку та побудував вежі на кораблях, що повинні були служити поромами".
Залишилося розібратися з ім'ям ТАМИРИС... Спочатку я хотів поритися в словниках, уточнити... Але ж Геродот напевно списав ім'я цариці із сувою вавилонських жерців під час свого відвідування Вавилона. Часу було в обріз, поспішав, а перської мови він не знав, користався перекладачем, швидше за все - місцевим греком. Перекладач виявився не дуже великим грамотієм у древньоперсидському клинопису. Він знав букви, алфавіт, і не більш того. Коротше, перекладач Геродота не знав, або в поспіху забув, що перси пишуть речення не зліва направо, а якраз навпаки. Так у Геродота в записах з'явилася ТАМИРИС замість СІРИМАТ, а ще точніше - СІРИМАФ. Клинопис мав ще не занадто розвинуту фонетику і, якщо замість СІРОМАХ(А) вона зуміла передати СІРИМАТ, то чіплятися до цього не потрібно.

Слово "вдова" тоді ще не існувало, його заміняло слово "сіромаха", "сирота", що значить - "самотня", "покинута" (треба уточнити, що "сіромаха" перекладається як "сирота Маха", оскільки з інших сказань стає відомо про існування давньослов'янського царя Маха, котрий прославився тим, що зібрав воєдино й очолив слов'янські племена, що сприяло зміцненню Русі. Ймовірно, саме він і був чоловіком цариці Сіромахи. В українській мові дотепер "сіромаха" означає "бідний", "самотній", "покинутий". Ми припускаємо, що й назва народу "сармати" також склалася від "сірімати", "сіромахи", тобто ті слов'янські племена, що залишилися "самотніми" після загибелі царя Маха, яких потім очолила цариця Мати-Сіромахова, (прим, наша - В. і Ю.Г.).

Корінь у слові МАТИ-енські гори - також руський. Ми маємо справу зі шведським перекручуванням грецької подачі (фонетичної) руської назви МАТЕРИНСЬКІ гори. Чи ОЙРАЗЬКІ, по імені області. Зараз там живуть курди, родичі греків, але вони прибульці там, хоча й дуже давні. А споконвічно, до Потопу й пізніше, тобто 9000-7000 років тому це був центр поселення тієї частини русів, що й склали ядро племен слов'яно-русів по всій Європі. Але особливо в Східній і Південній Європі. І це природно, тому що до цього часу північ і захід Європи були зайняті льодовиком. Зараз у Туреччині, Іракові й Ірані посушливий клімат, але в льодовиковий період там були вологі субтропіки - райський клімат. Ойразьку область можна умовно починати від гори Арарат. Саме тут відбувалося народження й дитинство руського племені.

Повернемося до нашої героїні, цариці Сіромахи. Як шкода, що не збереглося її звичайне ім'я!..
Через 18 років після смерті Кира Дарій І, новий владика Персії, вирішив покарати русів (скіфів - за дурним узагальненням греків) за смерть Кира й у 513 році до н.е. перейшов через Босфор і Дунай у Північне Причорномор'я. Цариця Сіромаха-Тамирис була жива, але, перебуваючи на схід від місць вторгнення персів, уже не грала основної ролі в безпосередньому розгромі Дарія. Однак брала участь у Раді старійшин руських і скіфських, і поголоска приписує саме їй ідею заманювання персів усередину степу з наступним підпалюванням трав і "партизанською" війною... Хоча головним князем над русами був тоді цар КАНИШ. Від слова-імені Дарій походять руські слова "дурий", "дурний", "дурень" і т.д.
Тому необхідно вважати царицю Сіромаху переможницею двох найбільших полководців стародавнього світу, хоча військові сили цариці були менші перських у 15-20 разів!

Будь на її місці який-небудь грецький, римський чи хоча б готський воєначальник, він був би прославлений, як Олександр Македонський і Цезар разом узяті! У нашому ж випадку тільки сам "батько історії" спробував описати явище, та й то списав ім'я задом наперед...

Я пропоную українському народові відновити пам'ять найбільших руських полководців стародавнього світу: цариці Сіромахи та її сина Винамира, котрий командував військами на полі бою, виконуючи задуми Сіромахи. Адже одна з нав'язаних українському народові трагедій - це постійне прославляння юдейських, грецьких і римських святих, що походили із середовища народів, які були за всю довгу історію нашими найлютішими ворогами. А своїх героїв ми забули зовсім, чого нашим ворогам і хотілося. Той же, хто забув свою національну сутність, може існувати тільки як голодний раб.

Володимир ШТЕПА
(Fakts N-VI, 1992 р.)"

 

СКАЗАННЯ ПРО ВІЙНУ З ВАЙЛАМИ

Згадаємо про те, як прийшли Вайли на землю руську, прийшли величезною силою. А в руці - меч кривий, борода в кіски плетена, а на голові шапка горщиком. Багато піших ішло та багато кінних, налітали горшкоголові на Дідів-Прадідів, як вовки, по степу нишпорили, худобу відбирали, срібло-злато вишукували.

Зітхнули Діди, за мечі мідні взялися й пішли оборонятися від погані. Розбили одну частину Вайлів, за нею інша йде, розбили ту, а за нею третя встає. Побачили Діди, що сила у ворога неміряна, й немає їй ні кінця, ні краю.

І захопили злі Вайли майже всю Русь. І стали вони людей і царів-князів батогами бити, вимагати в них золота, й дітей мучили, щоб скарбницю заховану вказали.

А в Дідів тоді ні срібла, ні золота не було, а тільки мідь одну знали. І сам цар дідівський старий Рогач ніякої скарбниці не мав, жив, як усі люди племені - худобу тримав, молоком та сиром харчувався, а про золото нічого не відав.

Убили його Вайли злі. А коли зрозуміли, що справді в Дідів нічого немає, тоді взяли половину людей у полон і погнали на сонце Єгипетське, й повели їх у рабство довічне.

А інша половина Русів утекла на північ, там по лісах жила й блукала.

А потім зміцніли Русичі, розмножилися й повернулися, щоб Вайлів побити. А ті Вайли давно в степах загинули, тільки кістки старі біліли в траві.

 

СКАЗАННЯ ПРО ЦАРИЦЮ СІРОМАХОВУ

Коли не стало на Русі царя Маха, все прахом пішло. Худоба вмирала, розбійники нападали з усіх боків і вели людей у рабство. Заплакали Руси:

- Сіромахи ми бідні! Кому тепер нас від ворога боронити!

Почула той плач цариця-вдова й так сказала:

- Коли плакати та горювати, то ще гірше буде. Невже не залишилося серед вас молодців хоробрих? Нехай прийдуть до мене найліпші!

Зійшлися добрі молодці - один іншого краще - зійшлися й стали сперечатися, хто сильніший і верткіший, хто з них воєводою буде, а інші щоб слухалися.

А цариця сказала їм:

- Навіщо сперечаєтесь? Я буду вашою начальницею. А хто мені не підкориться, тому голову зніму з плечей!

Примчалися тут гінці здалеку й принесли недобру звістку, що цар Вайлів Киряка йде на Русь із військом великим і перебив уже сторожу південну.

Покликала цариця Сіромахова сина свого Богураза, веліла відправлятися на південь і вивідати у ворога його підступні задуми.

Пішов царевич Богураз шукати Вайлів. А ті, хитрі, зі шляху пішли, у горах сховалися, а на дорозі обози залишили. А в тих обозах глечики глиняні, а в глечиках вино старе, міцне. Налетів царевич Богураз із військом своїм на обози, добро забрали, вино випили. А потім попадали в будяки та й заснули на сонечку.

Отут їх, п'яних, Вайли й порубали, а Богураза в полон узяли. Отямився Богураз-царевич, затужив і гірко зажурився, що так схибив і дозволив узяти себе п'яного.

А цариця Сіромаха вже про те прознала, поставила над військом молодшого сина Винамира й на виручку поспішила. Два дні йшла, та спізнилась - убили Вайли царевича.

Поплакала Мати-Сіромахова, а потім на Киряку-царя напала, військо його розбила, а самого царя в полон захопила.

Привели Киряку до цариці, а та й говорить йому:

- Ти навіщо сина мого Богураза згубив? Нащо прийшов пити крівцю руську? А захотів крові, так буде тобі!

І веліла цариця відрубати полоненим Вайлам голови, а кров'ю їх напоїти Киряку-царя досита.

А коли напоїли його так, що він п'яний став, зняли і з нього голову, щоб іншим надалі не кортіло на Русь заритися.

І довго цариця Мати-Сіромахова Дідами нашими правила й суди праведні рядила. І не раз ще Діди з Вайлами билися, що війною на Русь ішли, та не вдалося їм ні Дідів побити, ні Русь нашу закабалити.

 

НАВАЛА ОЙРАНСЬКОГО ЦАРЯ КИРЯКИ

У прадавні часи, про які й старий ворон не кряче, в часи часів, що від давнини пожовкли, як стара борода Прапрадіда нашого, розповімо правду про ті часи, коли на руську землю ойранський цар Киряка йшов із силою своєю небаченою. І йшов він першого разу на Русь, щоб Щурів-Пращурів наших побити, землю дідівську відібрати, руське ім'я на ній винищити й зробити її Ойранщиною.

Що за хмара темна встала, що за хмара весь південь облягла?

А то Ойранці йдуть з Кирякою, а за ними рать нелічена з кіньми, верблюдами, биками, ослами й припасами багатьма.

І була над Пращурами нашими цариця, і звали її цариця Сіромахова. Зібрала вона раті русичів, поставила сина свого Винамира воєводою й послала їх на ворога.

Що за пил по степу встає, і куди вороняччя летить? А летить воно на поживу швидку, чує смерть багатьох хоробрих витязів. І ще летять гінці швидкі, всім розносять наказ цариці, велять іти на північ у ліси темні, в балках ховатися, щоб худоба ворогу не дісталася, щоб ворог людей не хапав, не бив, над старими й малими не знущався, кров слов'янську не проливав.

Ой не плач, не кричи, мати руська, коли до січі кличуть твоїх дітей, не побивайся по них передчасно. Коли збереже їх Перун - повернуться, а впадуть, як герої, зі славою, - підуть до Ирію на луги Сварожі. Сам Перун їм назустріч виїде на білому, як сніг, коні й поведе їх у свої чертоги небесні...

Повернули вози на північ, пішли коні, воли з коровами, вівці, телята. Потягнулися в ліси дрімучі, щоб там від Ойранців ховатися, перечікувати лихо неминуче.

І летять по степу вершники, й кидають клич в усі сторони:

- Усі, хто молодий, на рать іди!

- Усі, хто міцний, на рать іди! Захищати йди землю руську! Йдуть нам Серби на допомогу, йдуть Славутани від Дніпра широкого, йдуть люди з Карпат-гори, поспішають вони на допомогу нам!

Тримайтеся, брати, обороняйте землю руську, не віддавайте ворогові!

І схрестилися дві сили грізні, начебто дві хвилі в степовому морі. Засвистіли тут стріли гострі, заблищали кинджали мідні, полилася на землю гаряча кров. Б'ються воїни до самого вечора, й один день, і другий, і третій, лише коли темрява спускається, по станах своїх розходяться.

І взяли Русичі в полон самого Киряку-царя з воєводами й привели їх до цариці.

І веліла Сіромаха відрубати їм голови, а Киряку напоїти тією кров'ю, а потім стратити, щоб іншим не кортіло на землю руську нападати.

А коли наступив інший ранок, зникли Ойранці, начебто й не було їх ніколи, не захопили ні Русі, ні Пращурів, ні череди наші, ні воленьку.

І зібрались усі Русичі на Велику Тризну, славити мертвих, славити царицю Матір-Сіромахову, й сина її Винамира, й Богів руських, що ворога здолати допомогли.

Їли Руси страву поминальну, пили меди, грали на скрипицях, на кобзах своїх журавчастих та гуслях переливчастих. Поминали героїв-витязів, що на смерть із ворогом билися. А найліпша смерть - у бою, вона веде прямо в Ирій до Сварога. А Мор з Марою відступають тоді й не можуть узяти того витязя, що зі славою ліг у землю руську. І Сварог рече йому:

- Сідай, сину мій, одесную, тому що в Нав приніс землю рідну й відтепер будеш мати життя вічне!
 

 

СКАЗАННЯ ПРО ЦАРЯ КНИША

У часи Дідів і Прадідів наших, про які й найстаріші люди вже забули, був у наших Пращурів цар Книш.
Жив він як усі - ні в селі, ні в граді, а на своєму доброму возі, залізом окованому й двома кіньми запряженому. На возі було й добро його, й скрині - позаду поставлені й попоною накриті. А попереду - сам цар сидить і книша хлібного жує, за те його Книшем і прозвали.

І Діди наші про добро своє піклувалися, за дітьми дивилися, щоб не потрапив хто під колеса з воза, а худоба щоб траву зелену їла й воду чисту пила.

Так усю весну й жарке літо по степу на трави наші Діди їздили. А восени приїжджали Греки, купували худобу, продавали горщики, міняли пиво-вино й сіль-перець на шкіри, а за череди худоби давали срібло-золото.

Книш-цар сам за всім дивився, щоб Греки хитрі не обдурили людей. Помітив якось, що один Грек хитрує, й пригрозив йому своїм києм дубовим. Грек став кланятися й усе на жарт звертати. А потім сказав Книшеві, що Дурий-цар на нього злиться й хоче відняти його землю.

Посміявся цар, а коли виїхали Греки, скликав до воза воєвод і велів про всякий випадок до війни готуватися, щоб до весни все було, як треба.

Стали воєводи молодь навчати, як піку тримати, як мечем володіти, як засідки влаштовувати. А в південний степ вислав Книш дозори, щоб невсипно ворога вистежували.
Минула зима холодна, стало тепло, почалася весна квітуча, трава пішла яруча, тільки живи, та радій!

Та примчали гінці з півдня:

- Йде Дурій-цар із силою страшною, і вже він у трьох днях шляху від нас на півдні!

Підняв цар Книш дуду в небо, загудів так, що трава схилилася, полетіло гудіння над ланами далекими, сповіщаючи людям про лихо-війну.

- Гей, люди добрі, будьте пильні, йде на нас війна страшна! Ідіть на північ у ліси темні, женіть худобу, забирайте дітей і старців! А молодь і всі воїни - на коней з мечами й піками!

Сів Книш на коня, взяв меча й повів військо назустріч ворогові.

І бачить - земля на півдні димом узялася, чорним пилом огорнулася, й гуде, й чадить, і палахкотить пожежами. Це ворог іде, ворог нелічений, по землі руській валом котиться. Півнеба вже в диму й пилюці, аж до Сонця та хмара встала, й тече ворог силою неміряною.

Прийшов і станом розкинувся. Вислав Дурій-цар у розвідку Вайлів своїх. Ідуть Вайли, голова в них глечиком, а на голові валянки замість шапки надіті - шапки в них були такі, з повсті звалені, на грубні горщики схожі. Нічого не побачили Вайли й у стан повернулися.

А Книш заховав своїх людей по балках, а вночі послав ліпших герців. Напали вони на стан ворожий, шум учинили, переполох, не давали спати до самої Зореньки. А як Зоря встала, вони зникли, як не було!

А в наступну ніч знову тривожать Дурія-царя до ранку раннього. Потім спати лягають, а інша частина вдень вискакує й Вайлів за собою виманює. Ні вдень, ні вночі немає Дурію-царю спокою, вимоталися його воїни, стали сонними, ні до чого не придатними - ні в полі воювати, ні сторожувати.

І стояла тим літом у степу небувала засуха, трава висохла в порох і багато джерел висохли. А в ті, що залишилися, Книш-цар наказав дохлу скотину кидати, щоб вороги ніде не могли напитися. А сам знову посилає герців - ті поскакають, ворога подратують, а коли Вайли за ними поженуться - тікають геть через кущі. А з кущів піші воїни руські вибігають, безстрашно під коней ворожих кидаються й розпорюють їм черева довгими ножами-оконяками. Летять вороги додолу і від мечів гинуть.

Розгубився Дурій-цар: начебто й війни справжньої немає, а щодня людей його убивають, ні спати, ні відпочити ніколи, ні їжі, ні питва не стало. Коні й люди мруть самі собою, без бою.

І розкрились якось нічні завіси, заблищала над степом заграва, загриміла гроза небесна, і з хмар поскакали вершники - то сам Ондра-Перун зі Сварожичами на ворогів некликаних напав.

Полетіли над степом Перуничі, стали бити-кидати блискавки. Загорівся степ сухостійний, сизим димом та імлою укутався.

Побачили Русичі той добрий знак, закричали радісно:

- З нами Ондра-Перун! Сварожичі з нами! А Ойранцям - смерть неминуча!

Стали пучки трави підпалювати й кидати навколо стану ворожого. Закричали в стані ворожому, почали в бубни бити, дудіти в труби. А степ зайнявся пекучим полум'ям, заметалися в страху звірі дикі, й не витримали Ойранці, здригнулися, побігли. А Вогнебог руський погнався слідом за ворогом.

А услід їм Руси наскакують, доганяють обгорілих і збожеволілих, женуть у стан.

Покидали Дурій-цар з вояками все добро своє й награбоване, підхопилися на коней і втекли на південь. Вайли ноговиці свої знімали, горщики з голів здирали й кидали, мечі губили й щодуху тікали назад.

Закінчив війну Книш, сів на свого воза, та знову за солодкий книш узявся.

Отут сказанню кінець, справі вінець, а людям, що землю нашу від ворога захистили - слава! І Богам слава, що перемогу нам дали. А тепер пора до столу поспішити, поїсти-попити й Дідів похвалити!
Дітям - у науку, старим - для пам'яті.

 

Новини

Тільки у нас!

Лев СИЛЕНКО

МАГА ВІРА

magavira

Це – головна книга РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). Можна почути в простонародді: «Це – наша церква, бо там правлять українською мовою». Але прислухайтесь, будь ласка, про що говорять попи-батюшки – про Саваофа, Єгову, Ісуса (Яшую), а відправляють померлих обов'язково «у лоно Авраамове». Чи українське все це? Ні! Воно створене на берегах Йордану давніми євреями.

РУНВіра – вчення про українців, їхню прадавню історію, це - віра українців. «Мага Віра» написана Учителем Левом Силенком.

 

Тільки у нас!
"Лист запорожців"
Справжній текст

... Так тобі наказали козаки й показали свої сраки. Листа кінчаємо, бо числа не знаємо, а ваших календарів у Січі не тримаємо.

 

Тільки  у нас!
"Сказання про стародавні минувшини руські"

Це - історія наших минулих поколінь Докиївської Русі. І якщо християнські літописи в якійсь мірі донесли до нас те, що творилося на цій багатостраждальній землі з часів Аскольда й Діра, то майже все, що було до них, покрите імлою забуття й безпам'ятства. І коли літописець питає "Звідки пішла земля руська?", то, на жаль, відповідає неправдиво. Бо не від Рюрика пішла Русь і навіть не від Кия, а від царя Сварога.

УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua