Буковина чарівна шанує Шевченка, як рідного батька кохана дочка

E-mail
Щороку Національна спілка письменників України проводить в одній із областей мистецьке Шевченківське свято "В сім'ї вольній, новій". Приурочується воно до перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Цьогорік свято відбулося на Буковині - в краю Черемоша й Прута, рясно розквітлого видатними постатями. Серед них - Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Михайло й Володимир Івасюки, Іван Миколайчук, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару... Тут вони жили й творили, продовжуючи справу Великого Кобзаря.  

 Тарасові Шевченку ніколи не доводилося бувати на буковинській землі, потиснути руку митцям цього чудового краю. Але ім'я його було добре знане тутешніми людьми. На Буковині твори Великого Кобзаря стали досить відомими вже з 60-х років XIX століття. Муза Кобзаря стала натхненником усіх прогресивних письменників цього краю: Євгенії Ярошинської, Ольги Кобилянської, Івана Діброви, Дмитра Макогона. Під його впливом формувалися буковинські літератори - Микола Марфієвич, Дмитро Загул, Юрій Федькович, Володимир Кобилянський, Михайло Івасюк та інші. Шевченка тут люблять і прості люди, і місцева влада. Свідченням цього є хоча б те, що навпроти Чернівецької міської ради спорудили не годинник чи шпиль із ангелом, як у Запоріжжі, а саме пам'ятник Кобзареві.  

Письменників зустріли хлібом-сіллю


...Автобусом переїжджаємо ріку Дністер і потрапляємо в Хотинський район Чернівецької області. На окраїні села грає оркестр. Зустрічають тут учасників свята (а це - переважно письменники) представники обласної ради й облдержадміністрації, дівчата й хлопці в національному вбранні виносять хліб-сіль. 

 Одним із перших закладів культури, які запропонувала відвідати місцева влада, був музей "буковинського соловія" Юрія Федьковича. Цей поет називав Тараса Григоровича своїм батьком, учився в нього творити та боротися за краще життя українського народу. Тут буковинці зберегли інтер'єр помешкання, в якому проживав поет, його одяг, портрети, документи, фотографії. 1885 року письменник став засновником і головним редактором газети "Буковина". Це видання потім заборонила тоталітарна влада. Лише 1991 року воно знову побачило світ. Головним редактором "Буковини" тепер є член Національної спілки письменників України, поет і прозаїк Володимир Михайловський. 


Ми звикли до фотографії Юрія Федьковича, де він - літня людина в окулярах. Тому цікаво було побачити портрет молодого поета в гуцульському кептарі, вишиванці, з барткою за поясом. Окрім відомих деталей біографії, музей висвітлює також період його служби в австрійському війську.  

Наступним був літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської. Це - будинок, у якому вона провела останні роки свого життя. Батьки, друзі й колеги її представлені тут. Цікаво, що подушки, рушники, серветки, скатертини, одяг - усе вишите руками самої письменниці. 

Як свідчать матеріали музею, Ольга Кобилянська не бажала, щоб до Буковини прийшли більшовики - вона добре розуміла, що несе народу їхня влада. Проте радянські органи, знаючи її популярність на Буковині, взяли письменницю під свою опіку, влаштували ювілей її творчої діяльності. У музеї зберігається афіша 1940 року про мистецький вечір письменниці в Чернівецькому музично-драматичному театрі. Внизу - підпис: "Чернівецький міськком КП(б)У, міська Рада". У будинок пані Ольги тоді ж, 1940 року, провели телефон, який досі зберігається тут. 

У виставковій залі обласної організації Національної спілки художників відкрилася виставка "Мальовнича Україна". Гарні полотна експонували як буковинські художники, так і митці з інших областей. Найбільше автора цих рядків вразили картини "Зірваний лист" - портрет Володимира Івасюка - робота чернівецького художника Івана Онуфріїва, "Кобзар" - портрет Тараса Шевченка - робота Василя Стецька з Борщева та "Калина червона вигойдує грона" (художник Іван Балан із Чернівців). 


У підмурівку пам'ятника Кобзареві - запорізькі камені  


Наступного дня письменники групами роз'їхалися по всіх одинадцяти районах області. Наша побувала у Вижницькому районі. Можна із захопленням розповідати про прекрасну організацію свята місцевими керівниками Вижниччини, зокрема заступником голови райдержадміністрації Дмитром Никифоряком. Програма була дуже насичена, але цікава й змістовна.

 

У містечку Вашківці учасники свята відвідали садибу-музей заслуженого майстра народної творчості України Георгія Гараса. Цей митець був художником і гарно вишивав. Саме вишивками він і уславився. У його хаті - сотні візерунків, придуманих ним самим. Чудові портрети-вишивки Тараса Шевченка й Лесі Українки, подушки, серветки й рушники - всі зроблені майстром. Розповіли нам, що до пана Георгія приходили земляки й просили, скажімо, придумати узор до весільного рушника чи сорочки нареченому. Він сідав, придумував і малював. 

 


У селі Карапчів, у місцевій школі, того дня відкрився ХІІ зліт творчої молоді Гуцульщини. Треба було бачити натхненні обличчя юнаків із трембітами, які сповістили округу про початок зльоту. Виконали хлопці й дівчата запальний гуцульський танок. Не припинили його навіть тоді, коли перервалася музика - техніка підвела. А школярі закінчили танець під оплески присутніх.

У шкільних класах відбувся захист учнівських робіт. Причому з усіх предметів, що вивчаються в школі, а також із декоративно-прикладного мистецтва. Юнаки й дівчата виступали перед комісією з рефератами. 

Селище Берегомет зустріло нас піснями й урочистими маршами. Тут закладали символічні камені для майбутнього пам'ятника Великому Кобзареві. Прикметно, що в цьому населеному пункті ніколи й нікому не встановлювали ні погруддя, ні монументу. Цей пам'ятник буде тут перший. Виступаючи на мітингу, селищний голова Михайло Андроник сказав, що ці камені привезені із Запорізької області. Цікавлюся подробицями.

 

 

 - На укріплення берегів місцевих річок після минулорічної повені нам надходили вагони з камінням зі східних областей, у тому числі й Запорізької, - розповів Михайло Іванович. - Береги ми укріпили. А два великих камені відібрали звідти саме для постаменту. 

- У вас, напевно, ліквідовували наслідки повені також наші, запорізькі працівники.

- Ні. Тут працювали люди з Єнакієвого Донецької області. Їм ми всі дуже вдячні, що не залишили нас у біді.

- А які стосунки були у них із місцевими жителями?

- Скажу, що розпрощалися ми, як найкращі друзі. Хоча спочатку відчувалась їхня настороженість, якась недовіра. Я особисто спілкувався з їхнім виконробом, водив і возив їх по тутешніх місцях, розмовляли з жителями. І все це сприяло взаєморозумінню між донеччанами й буковинцями. Гадаю, нам частіше треба бувати в гостях: людям із Західної України - на сході, а зі Східної - на заході. Тоді й справді не буде ніякого протистояння й Україна буде єдиною й соборною.


Побувала наша група в будинку-музеї народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Назарія Яремчука у Вижниці. 

Закінчилося свято в районі зустріччю письменників із місцевою творчою інтелігенцією. Читали власні твори як літератори - члени НСПУ, так і місцеві автори. Керівники району порушили питання про створення місцевого осередку Національної спілки письменників. Петро Засенко, голова приймальної комісії й секретар НСПУ, порадив вижницьким літераторам подавати заяви та інші документи до Спілки.

Наступною буде Житомирщина, а потім, можливо, й Запоріжжя...


У Чернівцях, у день перепоховання Тараса Шевченка, як буковинці, так і гості поклали квіти до пам'ятника Великому Кобзареві. Потім ми з колегами відвідали музей Героя України, лауреата Шевченківської премії, поета й композитора Володимира Івасюка. Раніше, із 1971 року, тут мешкала родина Івасюків, прожила чверть століття. Після смерті батьків сестри Галина й Оксана залишили недоторканими кабінет батька, кімнату Володимира з австрійським роялем, купленим свого часу Михайлом Григоровичем за перший письменницький гонорар. Наступного року музею виповнюється вже 15 років. 

2009-й у Чернівецькій області оголошений роком Володимира Івасюка: минуло 60 років із дня народження й 30 - із дня смерті митця. 


...Шевченківське свято завершилося в музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Тут відбувся концерт художніх колективів та митців області.

Буковина вразила чистотою. Усі письменники, з ким доводилося спілкуватися, відзначали, що це - справжня Європа. Чисті вулиці міст і сіл, чисті узбіччя шляхів. А архітектура Чернівців навіть краща, ніж Києва. Тому не здалися дивними літописні слова: "Чернівці - на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою - були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень". Як же хочеться, щоб і наше рідне Запоріжжя стало таким!  

...Буковинці перейняли Шевченківське свято від січеславців (дніпропетровців). Наступного року воно відбудеться на Житомирщині. А через рік чи два це свято завітає й до нас, на Запоріжжя.

Запоріжжя - Чернівці – Запоріжжя
Пилип ЮРИК, 
учасник Шевченківського свята в Чернівецькій області

 

 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори