Степан РУДАНСЬКИЙ (Співомовки) - ГУМЕННИЙ

Написав Administrator   
Четвер, 16 липня 2009 12:56
Головна статті
Степан РУДАНСЬКИЙ (Співомовки)
ГУМЕННИЙ
ЩО РАБИН РОБИТЬ?
Всі сторінки

ГУМЕННИЙ 


Їздив дідич за границю, 
Назад повертає — 
От гуменний на границі 
Пана і вітає. 

Поклонився, привітався. 
«А що там, Іване?» 
А гуменний йому каже: 
«Та все гаразд, пане. 

Одно тілько…» — «А що тілько?» 
Дідич обізвався. 
«Та то, пане, що ваш ножик 
Складаний зламався». 

«Ну! Зламався, так зламався, 
Що там споминати. 
Певне, хлопці мали гратись 
Та й мали зламати?» 

«Таки правда, ясний пане! 
Хлопці ізламали, 
Лиш не грались, а сивого 
Коня білували». 

«А з чого ж то сивий згинув?» 
«Пані хорували, 
За лікарством як погнали, 
То і підірвали». 

«То і пані хорувала? 
Ах, Боже мій, Боже! 
Що ж? Здорова моя пані? 
Говори, небоже». 

«Помоліться, пане, Богу! 
День лиш хорували, 
А на другий од пожару 
Богу й душу дали!» 

«Од пожару?.. Що такеє?..» 
«Просте, пане, діло: 
Як зайнявся тік у пана, 
То все погоріло!» 

«Пані вмерла, все згоріло… 
Будь здоров, Іване!..» 
«А ще ж панна ваша вдома, 
Поверніться, пане!» 

«Що ж там, голубе Іване? 
Як там бідна дочка?» 
«А нічого, уповила 
Хлопця, як линочка!» 

Спом’янув тут бідний дідич 
Чорта і чортицю, 
Плюнув з лиха, сів на бричку: 
«Рушай за границю!»

 

СТАНОВИЙ 

Гнався постом засідатель 
  На чиюсь біду. 
Серед річки заламався 
  На тонкім льоду. 
Б’ються соцькі й розсильнії, 
  Б’ються рибаки. 
Водять шнури край пролому, 
  Ості і гаки. 
Але йде жидок убогий, 
  Пейсами потряс. 
«Гирсти-гирсти, — став питати, 
  Що таке у вас?» 
«Засідатель утопився, 
  Господи прости!.. 
Ходи, жидку, хоть поможеш 
  Шнура завести». 
«Гирсти! Нащо то шукати 
  Людської біди? 
Лиш карбованець наставте — 
  Вийде сам з води!»

 

ЛОШАК

Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
«Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!..
Есть важней дела!
Придешь после!» Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
«Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вклепався!»
Бух панам до ніг!
«Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?..»
«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!»

 

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ


Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…

У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.

У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло.

Відхилив: «Добридень, люди!» —
І й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.

А купці переглянулись,
Стихача сміються;
«Здесь не деготь, — йому кажуть, —
Дурні продаються!..»

«Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося
І на продаж тілько два вас
В склепу зосталося!..»

 

ГУСАК


Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
«Служба! Почекай!»
«А что, бабушка, мне скажешь?»
«Та гуску оддай».
«Ах ты, Бог мой! Это гуска?..
Экой я дурак!..
Вазьми, бабка, ей-ей думал,
Что зто гусак!»

 

 

ПОЧОМУ ДУРНІ


«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!

Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».

«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:

Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»

 

 

ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА


Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.

«Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?

Постій хіба, — каже, — сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами…»

Пішов свиснув разів кілька,
Назад повертає.
«А що, сину, голосная?» —
Хлопчину питає.

«Голосная!.. — хлопець каже, —
Так і б’є луною!..»
«Ану ж, — каже, — піди свисни,
А тут я постою…»

«Оце але! — каже хлопець. —
Найшли що сказати!..
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!»

 

 

ДЕ СПІЙНЯЛИ?


«А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли неборака
Над чужим добром…»

«Мого батька?.. Де спійняли?»
Циганчук спитав.
«Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав».

«Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш…
Ні! Пусти-но батька в поле!
Чи тогді піймеш?»

 

 

НЕ ВЧОРАШНІЙ


Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…

Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб покепкувати…

Іде звольна та й питає:
«Со wieziesz , Іване?»
Мужик пану поклонився:
«А що ж? Дрова, пане…»

«Łżesz, gałganie! Wieziesz siano!»  
«То ж пан самі знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?»

Закусив пан тлусті губи:
«Z jakej wsi?» — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:

«Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!..»

«Kto najstarszy u was we wsi?»  
«Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!..»

«Gałgan jesteś! Kto was bije?»  
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!..»

Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
«Со z gałganem! Ruszaj prędzej!»  
І вперед погнався…

Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!..

І сидить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:

«Сzy nie słychać do spzedania
Owsa tu, Іване?»  
Мужик встав, кругом обнюхав…
«Ні, не чути, пане!»

І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chłopie, nie wczorajszy?» —
Пан його питає.

«Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!»

 

 

КОЗАЦЬКА МІРА


Зайшов козак до коршомки.
«Здоров, орендарю!
А налий-но мені,— каже,—
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас,— каже,— запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!..»

 

 

РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ


Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…

Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.

І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,

А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!..

Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!

Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.

Але іде запорожець
Та й почав питати:
«А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?..»

Жиди й кажуть козакові:
«Таке й таке діло!..»
«Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло.—

А скажіть-но,— каже,— тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!..»

Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,

Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…

І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…

Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…

Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!..
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!..

Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!..

«Він угору! Тра донизу!» —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає!..

Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!..

Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!..
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику!..

Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.

Приступили жиденята,
Рабина питали:
«Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?»

І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
«Я питався: хто б тебе мав
Такий сотворити?..»

А він мало так казати:
«Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!..»

Я, герехт! Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?

А воно пак так розумно
Мені відказало:
«Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!..»

Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!..»

Підступили й наші люди,
Козака питали:
« А що то ви із рабином
Розмовляти мали?..»

«А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався…

Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі!..

Видить рабин — не злякає!
«Повішаю!» — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!

А він каже: «Зв’яжу руки!»
Чи чули огиду?..
А я його за то в пику:
«Брешеш, скурвий жиду!..»

 

 



 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори