Степан РУДАНСЬКИЙ (Співомовки)

Написав Administrator   
Четвер, 16 липня 2009 12:56
Головна статті
Степан РУДАНСЬКИЙ (Співомовки)
ГУМЕННИЙ
ЩО РАБИН РОБИТЬ?
Всі сторінки

Степан РУДАНСЬКИЙ 


ПРЕСЛІВ’Я 


Вір не вір, а не кажи: «Брешеш»




Народився я на світ, 
Як їдного рання 
Моя ненька забагла 
Шпаків на снідання. 

А я, хлопець-молодець, 
Пожалував мами, 
Серед лісу відпитав 
Дупло зі шпаками. 

В дупло руку — не йде, 
Голови не впхаю, 
Сюди-туди край дупла — 
Та й сам улізаю. 

Ходжу голий по дуплі… 
Шпаченят до ката! 
Я в пазуху й загорнув 
Тії шпаченята. 

Вилізати б, так не то!.. 
Я й домудрувався, 
Лиш сокиру притащив, 
З дупла прорубався. 

Гиц із дуба на коня! 
Кінь собі брикає, 
А сокира моя все 
Зад йому рубає. 

Нагадався за сім миль, 
Назад подивився, 
А у коня, як на сміх, 
Лиш перед лишився. 

Я і взявся йому зад 
З верби підправляти, 
І підправив, та й заліг 
На годинку спати. 

А кінь ходить по траві, 
І перед пасеться, 
А зад росте та й росте, 
Аж до неба пнеться. 

А для моїх шпаченят 
Того було й треба — 
Додряпались по вербі 
До самого неба. 

Пробудився — до шпаків — 
Та де вже до ката!.. 
Аж на небі половив 
Свої шпаченята!.. 

Ото знову до верби! 
А верба й пропала, 
Бо коняка напаслась 
Та й, знать, побрикала. 

Щастя тілько, що святі 
Не горшки ліпили, 
Але якось на той час 
Гречку молотили. 

Розказав я їм біду, 
Випросив полови 
Та з полови ізсукав 
Мотуз прездоровий. 

Вп’яв до неба та й униз! 
Мені й горя мало!.. 
Аж до низу на сім миль 
Мотуза не стало. 

Згори й кажуть, що скачи! 
Але я не хочу, 
Що вгорі собі урву, 
То внизу надточу. 

І спускаюсь собі вниз, 
Мало й остається, 
Ще б урвати кілька раз, 
А мотуз не рветься. 

І висів я кілька літ, 
Мамина дитина, 
І висохла, як дупло, 
Уся середина. 

А рій якось пролітав 
Та туда й забрався, 
Наніс меду, щільників, 
Розхазяювався. 

Наніс меду кілька пуд, 
Ну його з бідою!.. 
Мотуз рветься — я в багно 
Чуть не з головою. 

А тут якось по багні 
І качка ходила, 
На чуприну набрела, 
Гніздо собі звила. 

Яєць много нанесла. 
За дітей помовка, 
Аж нечистая несе 
Голодного вовка. 

Та фурнула з голови, 
А той завинувся, 
Поїв яйця та й на чуб 
Хвостом обернувся. 

А я за хвіст: «Гуттю-га!» 
А вовк налякався 
Та як скочить — я і — гоп! 
На світ показався! 

II 

І ото вже я підріс, 
Літ десяток було; 
Дід ходив ще без штанів, 
А батька й не було. 

То, бувало, коли хто 
В гості запрошає, 
То дід сяде на полу 
Та мене й питає: 

«А хто ж, сину, піде з нас?» 
То я його гладжу: 
«Та хто б, — кажу, — не пішов, 
Все то їдно, — кажу. — 

Або я піду туди, 
А ви сидіть, діду; 
Або ви собі сидіть, 
А я туди піду». 

А зимою холодно, 
Нічим затопити, 
То й питається дідунь: 
«Що, сину, робити?» 

А що ж, — кажу, — тра комусь 
Їхати в дубину!» 
То, бувало, й каже дід: 
«Хто ж поїде, сину?» 

То я й кажу: «Хоч сидіть, 
А я не поїду! 
Хоч посиджу я за вас, 
А ви їдьте, діду!» 

То, бувало, й їде дід… 
А раз таки, в біса, 
Потягнувся вже і я 
За дідом до ліса. 

Тілько входимо у ліс, 
Аж купа ломаччя! 
Я сокирою гу-гуп! — 
Заєць з-під ломаччя. 

А ми собі не страшкі!.. 
«Гуттю-га!» — на зайця! 
Та живенько до ломач — 
Аж там сиві яйця. 

«Заберімо!» — «Заберім!» 
Зважили дрючками, 
То насилу що згорнув 
У шапку руками. 

Ото я їх і приніс, 
А в нас на ту пору 
Розквокталася свиня, 
Квокче коло двору. 

«Пійміть, діду!» Дід пійняв, 
Посадив на яйця… 
То ми мали шість волів, 
Як орлів, від зайця. 

Зараз таки й запрягли, 
Припічок зорали, 
То такого ж, кажу, ми 
Того хліба мали!.. 

Що як то вже нам женців 
Прийшлося збирати, 
То безрукая якась 
Сама прийшла жати. 

І нажала ж вона нам 
Та кіп наскладала, 
І стебла вже не було, 
А та іще жала. 

«А що, сину? — каже дід. — 
Треба спогадати, 
А де-то ми ті скирти 
Будем закладати?» 

То, бувало, я сиджу 
Та й дідові раджу: 
«Адже у нас комин е, 
На комині! — кажу. — 

На комині як складем, 
То й не тра сушити, 
А на печі, як Бог дасть, 
Будем молотити!» 

То, бувало, святий хліб 
Аж комин колише!.. 
Їдна тілько нам біда, 
Що вклюнулись миші. 

А кіт якось на полу 
Із дідунем грався, 
Від дідуня гиць на піч, 
В закутку закрався… 

Та як хвостом замахнув — 
Жиди б його з’їли! — 
То в помийницю скирти 
Так і полетіли! 

III 

А ото вже дід підріс 
Та й і одубився; 
Після нього через рік 
І батько родився. 

Та ото вже тра було 
Батька мені вчити; 
Але зато, як навчив, — 
То-то було жити! 

Все було у нас їдно: 
Здатність і заможність, 
І хазяйство, й ремество, 
І смак, і набожність. 

Мати любить все парне, 
А ми з батьком кисле, 
Мати парить по селу, 
А ми собі киснем. 

Мати ходить цілий день, 
Тілько оглядає, 
А ми з батьком уночі 
Вудку закидаєм. 

То, бувало, таки так 
В добрую годину, 
Як не клюнеться кожух, 
То тягнем свитину. 

Купувати коли що — 
То рука дрижала, 
Зато купим, то по нас 
Аж земля движала. 

А набожні що були, 
То сохрани, Боже! 
Як до церкви серед дня 
І не пустять, може, 

То, бувало, уночі 
Церкву підкопаєм, 
Помолитись хоч на час 
Таки повлізаєм. 

То так собі розжились, 
Що й світлицю мали, 
Світилося, куди глянь, 
Лиш стовпи стояли! 

А одежі що було! 
Боже, твоя воле! 
Вісім було свит бери, 
А все тіло голе. 

Та й хазяйство таки ми 
Поряднеє мали, 
Бо сусіди навкруги 
В два плуги орали. 

Та й воли які були! 
Рога не дістати, 
Бо то чорт його і мав 
Кому доставати. 

А як поле ізорем, 
То вже чиє краще? 
То не наше, а чуже, 
То чуже, не наше. 

А раз мати таки нам 
Збитка ізробила: 
Взяла батьковий кожух 
Та й гречку накрила. 

А худоби було шмат, 
Гречка лиш біліла, 
Та з кожуха як пішла — 
Чисто гречку з’їла. 

А було й таке у нас, 
Що ми й лавки мали, 
Та все-таки через ню 
І то позбували. 

Як умерла — де було 
Домовини взяти? 
Мусили вже для біди 
І лавки віддати. 

Та ще потім по біді 
І обід справляли, 
Взяли собі понад став 
Людей поскликали. 

Та й просимо їх удвох: 
«Пийте юшку, люди! 
Як вип’єте теє все — 
То там рибка буде!» 

А тепер ми розійшлись — 
Батько шинк тримати, 
А я не так до шинка, 
Як люблю орати. 

Батько п’яний все держить 
За шинок рукою, 
А я орю, як уп’юсь, 
Носом за корчмою. 




ГУМЕННИЙ 


Їздив дідич за границю, 
Назад повертає — 
От гуменний на границі 
Пана і вітає. 

Поклонився, привітався. 
«А що там, Іване?» 
А гуменний йому каже: 
«Та все гаразд, пане. 

Одно тілько…» — «А що тілько?» 
Дідич обізвався. 
«Та то, пане, що ваш ножик 
Складаний зламався». 

«Ну! Зламався, так зламався, 
Що там споминати. 
Певне, хлопці мали гратись 
Та й мали зламати?» 

«Таки правда, ясний пане! 
Хлопці ізламали, 
Лиш не грались, а сивого 
Коня білували». 

«А з чого ж то сивий згинув?» 
«Пані хорували, 
За лікарством як погнали, 
То і підірвали». 

«То і пані хорувала? 
Ах, Боже мій, Боже! 
Що ж? Здорова моя пані? 
Говори, небоже». 

«Помоліться, пане, Богу! 
День лиш хорували, 
А на другий од пожару 
Богу й душу дали!» 

«Од пожару?.. Що такеє?..» 
«Просте, пане, діло: 
Як зайнявся тік у пана, 
То все погоріло!» 

«Пані вмерла, все згоріло… 
Будь здоров, Іване!..» 
«А ще ж панна ваша вдома, 
Поверніться, пане!» 

«Що ж там, голубе Іване? 
Як там бідна дочка?» 
«А нічого, уповила 
Хлопця, як линочка!» 

Спом’янув тут бідний дідич 
Чорта і чортицю, 
Плюнув з лиха, сів на бричку: 
«Рушай за границю!»

 

СТАНОВИЙ 

Гнався постом засідатель 
  На чиюсь біду. 
Серед річки заламався 
  На тонкім льоду. 
Б’ються соцькі й розсильнії, 
  Б’ються рибаки. 
Водять шнури край пролому, 
  Ості і гаки. 
Але йде жидок убогий, 
  Пейсами потряс. 
«Гирсти-гирсти, — став питати, 
  Що таке у вас?» 
«Засідатель утопився, 
  Господи прости!.. 
Ходи, жидку, хоть поможеш 
  Шнура завести». 
«Гирсти! Нащо то шукати 
  Людської біди? 
Лиш карбованець наставте — 
  Вийде сам з води!»

 

ЛОШАК

Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
«Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!..
Есть важней дела!
Придешь после!» Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
«Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вклепався!»
Бух панам до ніг!
«Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?..»
«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!»

 

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ


Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…

У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.

У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло.

Відхилив: «Добридень, люди!» —
І й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.

А купці переглянулись,
Стихача сміються;
«Здесь не деготь, — йому кажуть, —
Дурні продаються!..»

«Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося
І на продаж тілько два вас
В склепу зосталося!..»

 

ГУСАК


Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
«Служба! Почекай!»
«А что, бабушка, мне скажешь?»
«Та гуску оддай».
«Ах ты, Бог мой! Это гуска?..
Экой я дурак!..
Вазьми, бабка, ей-ей думал,
Что зто гусак!»

 

 

ПОЧОМУ ДУРНІ


«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!

Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».

«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:

Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»

 

 

ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА


Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.

«Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?

Постій хіба, — каже, — сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами…»

Пішов свиснув разів кілька,
Назад повертає.
«А що, сину, голосная?» —
Хлопчину питає.

«Голосная!.. — хлопець каже, —
Так і б’є луною!..»
«Ану ж, — каже, — піди свисни,
А тут я постою…»

«Оце але! — каже хлопець. —
Найшли що сказати!..
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!»

 

 

ДЕ СПІЙНЯЛИ?


«А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли неборака
Над чужим добром…»

«Мого батька?.. Де спійняли?»
Циганчук спитав.
«Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав».

«Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш…
Ні! Пусти-но батька в поле!
Чи тогді піймеш?»

 

 

НЕ ВЧОРАШНІЙ


Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…

Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб покепкувати…

Іде звольна та й питає:
«Со wieziesz , Іване?»
Мужик пану поклонився:
«А що ж? Дрова, пане…»

«Łżesz, gałganie! Wieziesz siano!»  
«То ж пан самі знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?»

Закусив пан тлусті губи:
«Z jakej wsi?» — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:

«Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!..»

«Kto najstarszy u was we wsi?»  
«Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!..»

«Gałgan jesteś! Kto was bije?»  
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!..»

Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
«Со z gałganem! Ruszaj prędzej!»  
І вперед погнався…

Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!..

І сидить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:

«Сzy nie słychać do spzedania
Owsa tu, Іване?»  
Мужик встав, кругом обнюхав…
«Ні, не чути, пане!»

І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chłopie, nie wczorajszy?» —
Пан його питає.

«Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!»

 

 

КОЗАЦЬКА МІРА


Зайшов козак до коршомки.
«Здоров, орендарю!
А налий-но мені,— каже,—
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас,— каже,— запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!..»

 

 

РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ


Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…

Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.

І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,

А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!..

Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!

Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.

Але іде запорожець
Та й почав питати:
«А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?..»

Жиди й кажуть козакові:
«Таке й таке діло!..»
«Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло.—

А скажіть-но,— каже,— тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!..»

Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,

Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…

І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…

Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…

Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!..
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!..

Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!..

«Він угору! Тра донизу!» —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає!..

Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!..

Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!..
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику!..

Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.

Приступили жиденята,
Рабина питали:
«Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?»

І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
«Я питався: хто б тебе мав
Такий сотворити?..»

А він мало так казати:
«Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!..»

Я, герехт! Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?

А воно пак так розумно
Мені відказало:
«Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!..»

Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!..»

Підступили й наші люди,
Козака питали:
« А що то ви із рабином
Розмовляти мали?..»

«А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався…

Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі!..

Видить рабин — не злякає!
«Повішаю!» — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!

А він каже: «Зв’яжу руки!»
Чи чули огиду?..
А я його за то в пику:
«Брешеш, скурвий жиду!..»

 

 


 

ЩО РАБИН РОБИТЬ?


Випив мужик півкватирки,
Хлібом заїдає.
А жид ходить коло шинку,
Борухи співає.

«Чи є, Мошку, у вас рабин?» —
Став мужик питати.
А жид: «Гирсти! А чому ж нам
Рабина не мати?»

«А розумний у вас рабин?»
Жид аж вийшов з себе:
«Та вже ж,— каже,— розумніший,
Мужику, за тебе!..»

«А що ж рабин у вас робить?
Що він поробляє?»
«Що він робить? Все читає…
Читає… читає».

«А коли ж він спочиває,
Як все коло книжки?»
«Спочиває дуже мало
Або ані кришки.

Он привик, бач, коло книжки
День і ніч сидіти».
«А як же ж то, орендарю,
У рабина діти?»

«Та тим глупством у нас рабин
Себе не займає:
Єсть такий там у рабина,
Що за дітей дбає».

 

 

МОШКО І СУРА


«Щоб ти мені, Сура,
Здоровенька була!..»
«А ти ж, Мошку, як?»
«Я вже буду й так!..»

 

 

ДВА РАБИНИ


Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
Аж приходить чоловік наш,
Кварту набирає.
«А хто то в вас, орендарю?» —
Шинкаря питає.
«І то рабин, і то рабин!» —
Шинкар обізвався.
«Чому ж вони не говорять?» —
Чоловік спитався.
«Ет, Іванцю, — жидок каже, —
Нащо то питати!
Що розумні такі люди
Мають розмовляти?
Що один з них добре знає,
То і другий знає,
А чого один не знає —
І другий не знає».

 

 

БОРОДАТИЙ ХУСИТ


На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.

І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…

Заглядає та гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.

Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…

Замишляє запорожець
Жида підголити
І що раз, то голосніше
Почав говорити:

«Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!»

Чує хусит бородатий,
Перестав читати…
А тут йому голосніше
Хтось почав казати:

«Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!..»

Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
«Гирсти? Як то? То я дурень?
Дурень старий хусит?»

І до свічки бородою!..
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину!..

Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!..

Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:

«Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!..

Борода такого мати,
Так його любити…
І над свічком, над тим свічком
До губа спалити!..

Ах, веймир! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?..
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…»

 

 

АРШИН


Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.

І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
Бахнула рушниця.

Бідний Мошко як стояв,
Так і затрусився
Та із пеньку сторчака
В рів і покотився.

От ті вовка потягли,
Покинули жида…
Але якось у рові
Одійшла огида.

І зводиться стихача,
Аршин підіймає,
Оглядає здалеки
Та й сам промовляє:

«Вісім, — каже, — літ ходив
Я з тобою шити,
А все-таки я не знав,
Що ти був набитий».

 

 

КУЦИЙ


Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:

«Добродзею, добродзею!» —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке дати.

А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Ізламав його та й каже:
«Куцим будеш звати!..»

 

 

ЦИГАН З ХРОНОМ


З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.

Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.

Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!

До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.

От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.

А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:

«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!..»

 

 

А НЕ ХАЛАСУЙ!


«Ото, тату, маєм воду,—
  Каже циганчук,—
А якби нам іще сиру
  Та муки до рук —
Наварили б вареників,
  Сіли край стола…»
Тут старому вже по горлі
  Слинка потекла…
«А якби нам іще масла,
  Отоді балуй!»
Тут старий його фандою:
  «А не халасуй!»

 

 

МІСЯЦЬ


Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!..»

Стоїть бідне циганятко,
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.

Витуманив кусок сала,
Хліба бохунець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.

«Ой місяцю! — циган каже.
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,
Дармо хліб їси».

 

 

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ


Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,

А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.

І скривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить.

А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.

Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.

Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу…
Такий циган радий!..

От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники
З печі висуває.

Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав-лигав вареники,
Аж розперезався.

Далі годі! Сидить циган,
Тільки поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.

Гекнув циган — та й із хати,
Не хоче і ждати:
«Вміли, — каже, — наварити —
Не вміли подати!»

 

 

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ


Вивів циган на ярмарок
Коня продавати…
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати…

Оглядають — кінь, як сокіл,
І ганчі не має!
А сам циган кругом ходить
Та все примовляє:

«Що конина, то конина!..
А щоб язик мала,
То вона б вам, люди добрі,
Всю правду сказала!»

Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає!..
Аж конина його справді
Язика не має…

 

 

СПАСИБІ


Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.

Та все собі промовляє:
«Блисни, Боже, блисни!»
А господар його ззаду
Як вилами свисне!..

«А сто бісів в твого батька
Та у твої груди,
Розкрадати мою працю!..
А що тепер буде?..»

«Ой батечку, голубчику,
Чиніте, що знайте,
Тільки прошу вас, панотче,
За пліт не кидайте!»

«Оже ж кину!» — «Бійтесь Бога!..»
«Кину, бісів сину!»
Підняв цигана на руки
Та й через пліт кинув.

Тоді циган підійнявся
Та як зарегоче:
«Мені того й бракувало…
Спасибі, панотче!»

 

 

ЩО ДО КОГО


«Хто йде їсти?» — пан питає.
«Я йду!» — циган каже.
«Хто йде жати?» — пан питає.
«То громада скаже!»

 

ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН

У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.

«А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?»
«Ні, батюшка, прошу таки
Вже по-християнськи!»

«Та то буде рублів десять
Тебе коштувати!»
«О, нічого то, панотче!
В нас дорожча мати!»

Поховав піп циганиху,
За гроші питає…
Аж тут йому сороківку
Циган витягає.

«Сороківку? — піп питає. —
А то ж твоя мати!
А ти ж за ню рублів десять
Обіцявся дати!»

«Рублів десять!.. — циган каже.
За трупа гнилого!..
Та вона не варта була
І живою того!..»

 

 

ВОЛИ


Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить веселий, —
Чтоб Бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить сердитий,—
Чтоб черт ездил вами!»

 

 

ПОЛОТНО


Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі. «Прощай, бабка!
Злом не поминай!»
Стара баба у погоню:
«Служба, почекай!»
Москалеві то й байдуже,
Баба вже й клене:
«Нехай тебе, препоганий,
Куля не мине!»
«Пусть себе, — москаль говорить,
Баба паареть,
Вить добраво чаловека
Пуля не вазьметь…»
«Та богдай же тебе Господь
Щастям обминув,
Богдай же ти, препоганий,
Дзвона не почув!»
«Что мне, бабка, тваи звоны,
Эка не видал?..
Кабы я лишь ва паходе
Барабан слыхал!»
«Богдай же ти світа-сонця
Більше не видав!
Богдай же ти зозуленьки
Більше не чував!..»
«Что мне слушать, как зазуля
Вашая поеть,
Меня в матушке Рассеи
Й одуд закуеть!..»

 

 

ІКРА


Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.

«А что ж? Икра салдацкая, - 
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,
Выходют салдаты!..»

«Почекай же, бісів сину, —
Стара собі каже, —
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»

І йно лихе москалину
З хати одвинуло,
Баба порох та до печі —
Печі як не було!..

«Чи ж не біс, — говорить бабця, -
З вражою ікрою! —
І в ікрі ще москалина,
А смердить Москвою!»

 

 

«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»


Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.

Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.

«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»

«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»

«Та Бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»

«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…

Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»

«Та Бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»

«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»

А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.

Як почула барабана…
Слава тобі, Боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»

Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.

 

 

ДОЧКА — СИН


Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде дівчина…

П'ятеро вповила пані,
Ще надію має;
Але дідич за границю
З горя виїжджає.

І говорить своїй пані:
«Я хрестом клянуся,
Тільки ще буде не хлопець —
Я вже не вернуся».

Сів на бричку та й поїхав,
Півроку минає…
Але пані, як на теє ж,
Дочку вповиває.

Зажурилась, світ немилий,
І жити не хоче…
«Не побачу, — каже, — більше
Свого пана в очі».

Аж приходить якось Мошко,
Паню оглядає.
«Чи ви, пані, нездорова?» —
Дідичку питає.

Та і каже своє лихо.
«Не журіться, пані,
Та лиш мені, — каже, —дайте
Коня, що на стані,

А я вже вам пана верну…»
Та йому дарує
Їде Мошко за границю
І в пейси не дує.

Найшов пана, поклонився…
«А що?» — пан питає.
«А що ж, пане? Дав бог сина!»
Мошко відвічає.

Дає дідич сто червоних
Жидюкові тому.
Казав коні заложити,
Рушав додому.

Приїжджає, привітався.
«Де моя дитина»
Бере її, розкриває…
Аж воно — дівчина!

«Ах ти ж, шельмо, псяча віро,
Казав — сина маю.
Та я тебе обезвічу,
Живцем закопаю!..»

«Стійте, пане, їдно слово!—
Мошко промовляє —
Ви дивитесь, що дитина
Ще того не має,

Але я дам пейси втяти —
Свідок пан і люди,
Як через шістнадцять років,
І той там не буде!..»

Розсміявся пан із лиха.
«Що, — каже, — діяти?
Коли сина не дождуся,
Треба зятя ждати…»

 

 

ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ


Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.

Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.

Задивились на ті вуса
Ляхи-мосціпани.
«Що б їм, — кажуть, — дати їсти?
Даймо їм сметани!»

Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:

«Славная у вас сметана…
Тілько вибачайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте!»

Дали й меду запорожцям…
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.

Тоді й кажуть королеві:
«А що, ясний пане!
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!»

 

 

ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ


Ізійшлися пан з Іваном,
По світі мандрують…
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують…

На кождому через плечі
Висить по торбині…
Лиш пан таки у чемерці,
Іван — у свитині…

Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…

Та й говорить до Івана:
«Знаєш, що, Іване?
Годилося б попоїсти!..»
«То що ж? Їжмо, пане!..»

«Але знаєш, що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!»

«Добре, пане!» — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину…

Попоїли таки добре;
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.

Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панові оце б торбу
Треба починати.

Але пан собі ні слова…
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:

«Що би ти робив, Іване,—
Пан зачав питати,—
Якби тобі довелося
Таке поле мати?..»

«А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив [би] до Адесу,
Сіль і гроші мав би…»

«А що я — не так зробив би, —
Пан почав казати.—
Я б казав би на сім полі
Місто збудувати…

Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…

Отогді приходь, Іване,
В мене балувати!..»
«Ет, спасибі, — Іван каже, —
Лучче будем спати!..»

Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти…

Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався...

То і курку, і печеню,
І кавалок кишки —
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.

Пробудився пан раненько.
Пропаща година!
Хоче їсти, сіромаха,
Та пуста торбина…

Розбуджує він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:

«А що ж, пане, таж ви вчера
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли!..

А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони ж то вашу торбу,
Певне, стеребили?»

Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
«Вставай, — каже, — вже, Іване!
Підем мандрувати…»

Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж насилу перед вечір
До села прибились.

Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска…
Іван гуску — та в торбину —
Є вже і закуска!..

Бракувало тілько хати
Переночувати…
Але вони завернули
До пустої хати…

Прийшли собі, відпочили,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годиться,
У піч посадили…

Аж пан знову замишляє
Хлопа ошукати…
Та й говорить: «Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!

Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!...»

«Та як спати, то і спати
Нічого діяти!»
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати…

Серед ночі захропів пан,
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу гуску
Та й знов положився.

Рано будить пан Івана
Та давай казати,
Як то Бог його до себе
Просив балувати,

Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…

«Ані слова! — Іван каже.—
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…

Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та й сів собі коло печі
Та й стеребив гуску!..»

«Чи ж то правда? — пан питає,
Всю із’їв, Іване?»
«Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв, пане!..»

Димом здимів пан голодний,
А Іван озвався:
"Хтів когось пан ошукати
Та й сам ошукався!"

  

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ


«Jak wy, chłopie, tego popa
Całujecie w rękę?
Ja bym jego nie całował,
Żeb brali na mękę,

Już bym wołał psa całować!» *
Мужик злиться, злиться:
«Та так,— каже,— ясний пане,
Що кому годиться!»

___________

* Як ви, хлопе, того попа
Цілуєте в руку?
Я б його не цілував,
Щоб брали на муки.
Вже б волів пса цілувати!

 

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.

На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
Панок проїжджає.

«Помагайбіг, — каже, — хлопці!»
«Помагайбіг, пане!»
«А що, у вас млинок меле?»
«Таже меле, пане!»

«А говна змолоти можна!»
«Перекусіть, пане!
Як сухеє воно тілько,
То змелеться, пане!»

 

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на постелі,
Як барило, грубий…
Його локай сухощавий
Заснув коло груби…

Заснув локай коло груби,
Води не напився…
Як захтілось йому пити —
Бідний пробудився…

«Ой питоньки, ой питоньки» —
Зачав промовляти,
Та лінується псяюха
За водою встати…

Аж тут дідич із постелі:
«Роdaj wody, Janie» *
Локай раптом ісхватився
«Зараз, — каже, — пане!..»

Дає пану води склянку:
«Проше, ясний пане!..»
«То dlа сіеbіе! ** — пан говорить,—
Napij się gałganie»! ***
_______________________________

* Подай води, Іване! (польськ.) — Ред.
** Це для тебе! (польськ ) — Ред.
*** Напийся, негіднику! (польськ.) — Ред.

 

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили…

Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межі пущі
Та й собі спасатись.

І зібрав усю громаду,
З нею розпростився;
Взяв з собою молитовник,
В пущу віддалився…

Але де йому до пущі!
Привик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу та кашки…

Привик собі як часами
То й дечого вжити…
Та де йому серед пущі
Корінцями жити!

Пробув в пущі одні сутки;
Ба щось не прядеться…
Пробув другі піп удовий —
Ба вже й нитка рветься…

Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
«А що ж то ви не на пущі?» —
Громада питає.

«Не питайте, добрі люди! —
Став піп говорити. —
Не з такими животами
Серед пущі жити!..»

 

СПОВІДЬ

Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю!
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю…

Молодиця молодая,
Тлуста, уродлива;
Груди білі — як збанята;
Сама чорнобрива.

Піп накрив ї патрахілем,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
Її промовляє:

«Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.

Я ще здавна тебе люблю!..» —
Піп її туркоче…
Молодиця й собі каже:
«А я вас, панотче!»

Дзвонять дзвони на «Достойно»,
Дзвонять — і по всьому.
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.

Тілько двері відхилила —
Чоловік озвався:
«Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?»

«Ет! Чого він не питався!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів муки на проскури,
Питав, чи не маю».

«Ні, псяюхо!.. Не до шмиги!
Не муки він хоче!
Чув я добре, як казала-сь:
«А я вас, панотче!»

Стережися, коли хочеш!..
А то як почую,
То й тобі муки намелю,
Й йому напетлюю!»

 

СХОВАЛАСЬ

По Ордані, як звичайне
У людей буває,
Ходить батюшка з кропилом
Хати окропляє.

І, звичайне, як батюшка, —
Чого ж тут боятись?
Але одна молодиця —
Ні, таки ховатись…

Ставить діти на припічку,
Каже їм казати,
Що матері нема вдома,
На ярмарку мати.

Сама живо під постелю,
Ноги підгинає.
Аж приходить і батюшка,
«В Ордані» співає.

І співає, окропляє
Образи й пороги,
Далі стелю і постелю —
Та й заглянув ноги.

По «Ордані» дає дітям
Хреста цілувати
Та й питає, мов не знає:
«А де ж ваша мати!»

«Пішла мати на ярмарок!
Нема вдома мами!..» —
Запищали малі діти
Різно голосами.

«То скажіть же своїй мамі, —
Й показав рукою, —
Нехай бере на ярмарок
І ноги з собою».

 

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по ярмарку
Молодчина жвавий,
Підглядає, що в батюшки
Гроші у халяві.

Та і гроші ж то хороші —
Самії дукати.
«Будь що буде, — промовляє, —
А треба дістати…»

Сюда-туда повернувся —
Вже й видумав штуку,
Підступає до батюшки —
Цмок його у руку.

«Батюшечко,— став казати,—
Вчиніть мою волю!..
Потрудіться на часочок
До краму зо мною.

Я — най богу невимовно —
Ризи вибираю,
Та сам бачу, що ні міри,
Ні пуття не знаю…»

Пішов батюшка до краму,
Ризи вибирає;
Вибрав самі щонайкращі,
На себе вбирає.

А той присів коло нього,
Ніби поправляє,
А тут тілько від калитки
Ремінці збирає.

Шарп калитку — та у ноги…
Піп до нього хоче,
А купець його за ризи:
«Пагади, панотче!»

Заким отець повернувся,
З себе ризи скинув —
Молодчина з його грішми
Десь, як вітер, згинув.

 

ЧОРТ

Приглянувся ксьондз-добродій
До чужої жінки.
Що день божий посилає
Фіги та родзинки…

Посилає, все питає,
Коли згода буде.
Коли її чоловіка
Удома не буде…

Але жінка не [з] тих жінок:
Подарунки брала,
А ксьондзові усе-таки
Слова не давала…

Далі видить — треба дати,
Нічого робити!
Тілько собі замишляє
Ксьондза підголити…

Каже мужу. Муж навмисне
Зрання виїжджає,
А вона тут повну скриню
Сажі насипає…

Насипала, зачинила,
В печі розпалила
Та нібито на вечерю
Ксьондза запросила,

Ксьондз приходить, габіт з себе!..
Жарти починає…
Помаленьку-помаленьку —
Ба вже й обіймає…

Помаленьку-помаленьку —
Ба вже і за діло…
Аж тут раптом коло хати
Щось загуркотіло!..

«Ах, нещастя! — жінка каже,—
Кінець мого віка!
Чи ж не лихе притащило
Мого чоловіка!

Іскидайте живо шмаття,
Голі розбирайтесь,
Та от скриня коло лави,
У скриню ховайтесь!..»

Ксьондз скидає, й помагав
Сама господиня,
І в минуті з голим ксьондзом
Зачинилась скриня.

Входить в хату і господар,
Нібито не знає;
Стелиться собі на скрині
Та й спати лягає...

Лежить собі на тій скрині
Та й почав казати:
«А що, жінко, завтра, — каже, —
Тра скриню продати.

Коло нас тут недалеко
Торговиця буде.
Повезу її до лиха,
Може, куплять люди!»

«Нащо тобі продавати? —
Каже молодиця.—
Нехай собі буде вдома,
Може, пригодиться!»

«Пригодиться-пригодиться...
А знаєш мовчати?
Та ж не твоя, моя скриня!
Я хочу продати!»

І обоє господарі
Разом замовчали;
Замовчали, помирились
Та й позасипали…

Устав рано пан господар,
Коні запрягає,
Вивалює на віз скриню,
Коні поганяє.

Їде собі на ярмарок
Скриню продавати…
Але їде й пан з жоною
До костьолу, знати…

Оглядає та й питає:
«Що везеш, Іване?»
«Везу скриню, — Іван каже, —
В скрині чорта, пане!»

А тут пані обернулась
Та й панові каже:
«Рорroś, duszko, tego chłoра,
Niechaj on pokaże» *

«А який то чорт у тебе?
Покажи, Іване!»
«Дайте хіба рублів копу,
То покажу, пане!»

Вилічив пан йому гроші,
Іван ізлізає,
Кладе гроші у кишеню,
Скриню відмикає.

Як вискочить ксьондз із сажі!.
Боже, твоя воле!
Світу божого не бачить,
Біжить через поле!..

А тут пані у долоні:
«Аch, moje serduszко!
Рораtrzaj się, popatrzaj sіę!
Jeszcze j samiec, duszко!» **

***
__________________________________
* Попроси, голубе, цього хлопа,
Хай покаже! (польськ ) — Ред.
** Ой, моє серденько!..
Подивися-подивися!
Ще й самець, голубе!.. (польськ.) — Ред.




ЩО КОГО БОЛИТЬ


Плачуть діти коло тіла!
«Мати ж наша, мати!
А хто ж тепер нас без тебе
Буде годувати?

Хто нас буде голубити,
Доглядати вдома?»
Мужик стоїть, підіперся,
Хлипає, сірома!..

«З ким же татко будуть спати?..»
Він аж похилився:
«Але ж, але ж, мої дітки!..» —
І слізьми залився…

 

 

ТОЙ, ЩО НАД НАМИ

Стоїть козак коло груші
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.

«А що, — каже, — як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»

Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, — каже, —
А той, що над нами!..»

А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»

Як почули молодята —
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак — за пороги…

 

 

САМА УЧИТЬ

Біжить дівка; в руках курка,
Сито під пахвою.
Аж дивиться — спочиває
Козак під вербою.

Розпалилася дівчина,
Гвалтом чогось хоче:
То підійде, то загляне
Козакові в очі.

То пуститься утікати,
То знов підступає.
«Та чого ж ти утікаєш?» —
Козак промовляє,

«Який змисний!.. Утікаєш!..
Еге!.. Не втікати?!
Я вже бачу, що ти хочеш!
Бодай не казати!..»

«Та дурна ти! Втекла б курка!
Як тут що зробити?»
«Який змисний!.. Втекла б курка?!
А ситом накрити!..»

Не знав козак, що робити, —
Сама научає…
Козак живо видер курку,
Ситом накриває.

Кладе дівку під вербою,
Зміряв, як годиться…
Пішла дівка дорогою —
І не нахвалиться…

 

 

УКАЗ

Їде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:

«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Довжна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покріпився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»

 

 

ЧИ ДАЛЕКО ДО КИЄВА

Питаються якось хлопця
Подорожні люди:
«Чи багато верстов, сину,
До Києва буде?»

«А не знаю, — хлопець каже, —
Було вісімнадцять,
Тепер менше, либонь, стало,
Здається, сімнадцять!»

«Що ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?»
«Та пригода не пригода —
Верства повалилась!»

 

 

НА КАЛИТКУ

Прийшов мужик до крамниці,
Сукно оглядає…
Перекинув штук зо двадцять —
Все не добирає…

Аж заглянув десь кармазин:
«Дай-но, жидку, того!..»
Розвертає, оглядає:
«Се хіба нічого!..»

Виміряє середину:
«А ходи-но, жидку!..
Ото звідси мені, жидку,
Виріж на калитку!»

 

 

ДОПИТАЛАСЬ

Прийшов мужик із празника,
Празник добре вдався:
Посиніла кругом шия,
І чуб підійнявся.

Прийшов в хату — ані слова…
На лаві сідає.
Аж підходить молодиця,
Мужа оглядає:

«А чого то в тебе шия
Вкрита синяками?»
«Та то, мабуть, од вишнівки,
Що пив із попами!»

«А хто ж тобі, чоловіче,
Чуба мав намняти?»
А той з лави та до неї:
«А знаєш мовчати?!»

 

 

ТРЕБА ВСЮДИ ПРИЯТЕЛЯ МАТИ

Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила;
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.

Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже.— Пошукаю
Святого Микити!»

Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Бере одну йому ставить,
Другу чорту ліпить!..

Видять люди й розважають,
Щоб там не ліпила.
«Що ти, бабо,— кажуть,— робиш?
Та ж то вража сила!..»

Але баба обернулась:
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде!..

Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати!..»

 

 

ЧУЖАЯ ДИТИНА НЕ ТО, ЩО РІДНА

Ой не тая, мій синоньку,
Година настала,
Щоб чужая дитинонька
За рідную стала.

Журилися муж з жоною,
Що дітей не мали;
Далі взяли та й під старість
Сироту прийняли.

Росте тая сиротина,
Так їм помагає!
Але старий, як чужому,
Все не довіряє.

Та вже, мабуть, недаремне
Примовляють люди,
Що дитинонька чужая
За рідну не буде!..

Доростає літ дитина,
Вже пора б женити,
Пора б уже господарство
З сином поділити.

Але старий дуже хоче
Щирість його знати
І задумує, як сина
На спробунок взяти.

Повертає раз від пана
Та й став говорити:
«Жінко мила, сину милий,
Годі мені жити!

Розгнівався пан на мене,
Повішати хоче!
І я взавтра, як той злодій,
Сплющу свої очі.

Достань, жінко, з скрині гроші,
Треба поділити…
Треба свою остатнюю
Волю учинити».

Стара, бідна, як дитина,
Плаче і ридає;
Бере ключі у старого,
Скриню відмикає.

А у скрині казан грошей —
Самії дукати!..
Ледве-ледве старий з сином
Здужали підняти.

Висипали на підлогу,
От старий сідає
І з дукатів штири купи
Рівних нагортає.

І говорить: «Перша купа
На похорон буде,
Щоби мене, як годиться,
Спом’янули люди!..

Друга купа тобі, жінко,
Тобі, моя мила!
Бо ти ж мене, як матінка,
Старого любила!..

Третя купа нехай буде
Тобі, милий сину,—
Ти був мені, милий сину,
За рідну дитину.

А четверта купа грошей
Най буде для того,
Хто да шибеницю взавтра
Потягне старого!..»

А синочок ісхопився,
За гроші рукою:
«Я потягну вас, татуню!
Най будуть за мною!»

Здихнув старий, підійнявся
Та й почав казати:
«Іди, хлопче препоганий,
Іди з мої хати!

Прийняв тебе я до себе
Малим сиротою,
Побивався дні і ночі,
Не спав над тобою…

Тілько й думав, що із тебе
Буду поміч мати…
А ти сам готов на мене
Руку підійняти…

Іди ж собі, препоганий,
Звідки ти узявся,
Та й не згадуй, що ти в мене
Сином називався!»

Хлопець вийшов. Старий плаче:
«Правда, добрі люди,
Що дитинонька чужая
За рідну не буде!..»

 

 

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ

Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею з’єднати.

А Хмельницький їм говорить:
«Сядьте, добрі люди!
Послухайте мої байки,
Чи правдива буде?..

Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро —
Сказано, дитина…

Любив його, як дитину,
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.

І, бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору із-під печі
І вуж вилізає…

І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе позбирає,
Вуж і тому радий!..

Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись,
Дрочилося-дрочилося,
Далі стало битись.

Вуж до піни розізлився,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину…

Як ударив по вужеві,
То хвіст і остався,
А вуж, живий, та безхвостий,
У нору сховався…

Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало;
А тим часом господарство,
Як вода, спливало.

В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Ба вже й на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.

Іде, бідний, до ворожки;
Світить вона свічі,
Посиділа-погадала,
Каже: «Чоловіче!

Мав-ись,— каже,— чоловіче,—
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтность —
Все було від нього.

А як ти з ним посварився,
А може, й побився,
То ото ж ти через теє
Усього лишився!..»

Повертається господар
До своєї хати,
Прислонився коло печі
Та й став вужа звати…

Вилізає вуж безхвостий
Та й став говорити:
«Ні вже,— каже,— чоловіче,
Разом нам не жити!

Скілько ти на мене глянеш —
Зараз пригадаєш,
Що довіку через мене
Ти сина не маєш!

Скілько я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що довіку через тебе
Я хвоста не маю.

Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..»

Отак воно, добрі люди!
Польща — то дитина,
Король польський — то господар,
А вуж — Україна!..»

 

 

МОШКОВА ПІСНЯ

Колись Мошко улюбився
У нашу дівчину.
То, бувало, все співає
В лихую годину:

«Світить місяць, світить,
І сонця не треба,—
Він не впаде з неба,
Бо добре держиться.

Ой там край Дунаю
Голуби літають,—
Най собі літають,
Бо я їх не спійму.

Сів заєць на дубі,
Оріха кусає…
Бо він виглядав
Милої коханки.

Сів заєць на дубі,
А я коло дуба.
Як ти мені люба,
Сказати не можу!»

 

 

ХТО КОГО ЛУЧЧЕ

Бився Мошко із Гаврилом
Та й потім хвалився:
«Ото,— каже,— на ярмарку
Я з Гаврилом бився!

Він на мене із ломаком
По плечах махало.
А я йому все з ярмурком
По носі давало!»

«Та славно ж ви, Мошку, бились…
А хто ж кого лучче?»
«Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!»

 

 

НЕВИННИЙ МОШКО

«Куди, Мошку, так ідеш?»
«На війну виходжу!»
«А чого ж то пізно так?»
«Ще два-три положу!»

«А як тебе часом хто
Схоче положити?»
«А кому ж я винен що?
За що ж мене бити?»

 

 

ТРИ ПИТАННЯ

Р а б и н:

«Чого півень, як співає,
Очі закриває?»

М о ш к о:

«Того, певне, що напам’ять
Свою пісню знає».

Р а б и н:

«Чого колись по драбині
Ангели злізали?»

М о ш к о:

«Бо ще були молодії,
Мало пір’я мали».

Р а б и н:

«Чого море так солоне,
Що не можна пити?»

М о ш к о:

«Бо погані оселедці
Мали засолити».

 

 

ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА

«Що п’ять верстов — то й коршомка,
Нічого й лічити,
Бо п’ять верстов як проїдеш,
Треба й відпочити.

Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У каждого віз порядний,
Воликів по парі.

Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають,
Полягали на соломі —
Та й думу гадають.

Далі їден пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі.
«Чи спиш,— каже,— куме?»

«Що говориш?» — другий каже.
«Чи спиш, я питаю».
«Та не сплю ще,— каже,— куме,
Тілько що дрімаю!»

«Не дрімай же на годину
Та глянь против неба,
Скілько б верстов так до неба
Проїхати треба?»

«Та Бог його святий знає
І добрії люди…
Я думаю, що не більше,
Як п’ять верстов, буде».

«Гуттю, куме!.. Та се баба
Тобі набрехала…
Та якби п’ять верстов було,
Там коршма б стояла!»

 

 

ОКУЛЯРИ

Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.

До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.

«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!

Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри».

Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.

Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.

Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
«Окулярів не купив
То й дяком не буду».

 

 

ЕГЕ, ГАЙ

Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
«Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!»

«Еге! Еге! — каже той.—
Як ти собі важиш!»
«А ти ж, брате, бачиш що?»
«Та ж ти, брате, кажеш!»

 

 

СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:

Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки тепліють.

А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!»

 

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.

А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:

«То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку —
Тоді будеш молодець!»

«Кажеш, може, що не зіб’ю?»
«А ти кажеш, що зіб’єш?!»
«А їй-богу, що ізіб’ю!»
«А їй-богу, не зіб’єш!..»

«Та от тобі і рушниця!»
«Ану-ну! Давай! Давай!»
«Ставай, лишень, край порога!
«Та я стану, ти ставай!..»

Цілить один од порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.

Бах! рушниця… Стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!

(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає він Трохима,
Підпирає за столом.

Сам одходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав.

«Вибачай мені, Трохиме,—
Гарасим проговорив,—
На два цалі лиш понизив
Та й і шапки не ізбив».

 

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.

І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.

«Та що ж бо ти, брате, робиш? —
Став другий казати.—
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?»

А той каже: «Мовчи, брате!
Ми тут перед Богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!»

 

 

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик рубає…
«Та ти, ляше, либонь, блудиш?» —
Мужик промовляє.

А лях каже: «Chocaj błądzię,
Ale mam naturę
Nie pytać się tego nigdy
Kogo biję w skórę!»

***
________________________
Хоч блуджу,
Але маю натуру  
Ніколи не питати того,
Кого б’ю в шкуру! (польськ.) — Ред.


СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.

І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.

І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.

Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:

«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!»

 

 

ДОБРА НАТУРА

Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.

Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
«Та скинь-бо ти кожух, брате!»
Якийсь обізвався.

«Ні, не скину! — чумак каже.—
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!»

 

 

ЧУПРИНА

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».

Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»




ЗГУБА ДУШІ 

Раз пропала на степу 
В чумаків сокира, 
До одного всі взялись: 
«Ти та й ти, псявіро!..» 

Той їх годить, хаменить, 
Той їм розважає, 
Вже й клянеться на чім світ, 
Богом присягає… 

Ні! Не вірять! Аж чумак 
Против неба глянув: 
«Коли я сокиру взяв, 
Най я ляхом стану!..» 

«Стій, чумаче, не губи 
Ні душі, ні віри! 
Вірим-вірим! Ти не брав 
Нашої сокири!»




НЕ МОЇ НОГИ 

Серед лісу, серед гаю 
У неділешній обід 
Заснув мужик у чоботях, 
Прокинувся без чобіт. 

Прокинувся, протер очі, 
Разів кілька позіхнув, 
Разів кілька босі ноги 
З подивлінням повернув. 

«Не мої се,— каже,— ноги, 
Присягаю на чім світ, 
Бо мої в чоботях були, 
А сі — босі, без чобіт!»




ЗАГАДКИ 

Позбирались дукачі, 
Добре підгуляли. 
«Давай, Мошку, загадок!» — 
До жидка пристали. 

А жидок собі бім-бім, 
Пейси підвиває: 
«Як завдати, так завдам, 
А хто не вгадає?» 

А ті кажуть: «Не журись! 
За то буде плата. 
Хто не скаже, що то є, 
Заплатить дуката». 

«Угадайте ж,— каже жид,— 
Що удень чорніє, 
Що біліє уночі, 
А ранком синіє?» 

«Добре!» — кажуть. 
От прийшли — 
Гадали-гадали, 
Далі бачать, що не сил, 
По дукату дали. 

«Що ж то, Мошку, таке є?» — 
Жидюка питають. 
А той: «Гирсти! Що то є? 
А я почім знаю?» 

«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!» 
«Та жарти до ката, 
Я і сам собі даю 
Цілого дуката!»




САМ ПОЇДУ! 


Що заслабне, було, жид 
І рабина просить, 
Рабин тілько з-за дверей 
Палицю виносить 

Та й пахолка свого шле 
З нею до слабого… 
От пахолок курував 
Жида не їдного. 

Аж раз якось довелось 
Слабу курувати; 
От пахолок і прийшов, 
Щоб палицю взяти. 

А той каже: «Хто слабий? 
Чи жид, чи жидівка?» 
«Не жид,— каже,— а їдна 
Молода жидівка». 

Рабин живо із стільця, 
Палиці й ні сліду. 
«Живо коні! У, біда! 
Сам,— каже,— поїду!»

 

ВОВКИ 

«Чого, жидку, так збілів? 
Що з тобою сталось?» 
«Ах, за мною через став 
Аж сто вовків гналось!» 

«Бог з тобою!.. Сто вовків!.. 
Та б село почуло…» 
«Та воно пак і не сто, 
А п’ятдесят було». 

«Та й п’ятдесят диво в нас… 
Де б їх стільки взялось?» 
«Ну Іванцю! Нехай так, 
Але десять гналось». 

«Та і десять не було! 
Знать, один усього?» 
«А як один? Аби вовк! 
Страшно і одного…» 

«А може, то і не вовк!» 
«А що ж то ходило? 
Таке сиве та мале, 
А хвостик, як шило».

 

ГОЛОДНИЙ ЖИД 

Небагато орендарі 
В сабаш наварили 
Та й, на лихо, убогого 
Їсти запросили. 

А убогий, ще й голодний, 
На то не вважає: 
Як припався гатилити — 
Як у торбу пхає. 

Та і ні вже як од миски 
Біду одірвати, 
Ото вони й задумали 
Дечого питати. 

«Чи маєш ти,— кажуть,— батька?» 
А той каже: «Маю!» 
Їсть і каже: «Батька маю, 
І ще й маму маю…»

 

СТРАШНИЙ СУД 

В страшносудную неділю 
Ксьондз казання говорив, 
Став за божий суд казати 
Та й, на гріх, пересолив. 

Слухав-слухав бідний мазур, 
Далі тяженько здихнув, 
Подивився на Jezusa 
Й головою похитнув. 

«Коли так,— промовив,— Jezu, 
Ти судити нас будеш, 
То, будь певний, сам, як палець, 
Серед раю заживеш!»

 

ШЛЯХТИЧ 

Мша кінчилась у костьолі, 
Люд порозсипався, 
У костьолі тілько шляхтич 
Убогий зостався. 

Та ще десь за образами 
Захристиян лазить, 
То святих там заслоняє, 
То в них світло гасить. 

Обдивився кругом шляхтич — 
Не видно нікого, 
Та живенько, де Антоній, 
Припав до святого: 

«Błagam cię, człowieczku święty! 
Błagam cię, Antoni! 
Podaj, serce, mnie pieniędzy, 
Niech ja kupię koni!» * 

А тут йому з-за святого 
Грубий голос чути: 
«Nie dam, nie dam dla gałgana, 
Nie dam i na buty! » ** 

І в минуті бідний шляхтич 
На ноги схопився, 
Подивився на святого, 
Ближче підступився. 

«Dałeś, nie, Antoni święty,— 
Каже до świętego.— 
Tylko nie kpij — jestem szlachcic, 
Nie pozwalam tego!» *** 

*** 
___________________________ 
* Благаю тебе, святий чоловіче, 
Благаю тебе, Антонію! 
Дай, серце, мені грошей, 
Я куплю коней! (польськ.) — Ред. 
** Не дам, не дам негідникові, 
Не дам і на чоботи! (польськ.) — Ред. 
*** Дав ти чи ні, святий Антонію, — 
Каже до святого,— 
Тільки не глузуй — я шляхтич, 
Не дозволяю цього! (польськ.) — Ред.

 

КАМІННИЙ СВЯТИЙ 

Раз обходили ляхи 
Навкруги костьола, 
Захопили хто що міг, 
Ходять наокола. 

Ото мазур і собі, 
З набожництва свого, 
Перед себе захопив 
З каменя святого. 

І аж крекче, неборак, 
А святого носить 
Та щоб живо обійшли, 
Пана бога просить. 

А тут, йому не біду, 
Тілько що ступають, 
А навколо обійшли — 
Знову починають. 

Бачить мазур, що ніяк 
Справи не докаже, 
Та об землю тим святим 
Та й до нього каже: 

«Був-ись,— каже,— молодий, 
То тоді носили, 
А тепер ходи і сам, 
Мені не до сили!»

 

НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ 

В’їхав біскуп у село, 
Мазура здибає. 
«A czy w domu teraz ksiądz?» * — 
Ласкаво питає. 

«Ні, не вдома, — каже той, — 
Пішов на хрестини. 
Ксьондз-сусіда якось мав 
Недавно родини…» 

«Ksiądz ma dzieci, i ten chrzci?» ** 
«А що ж тута й злого? 
Той у сього охрестив, 
Сей тепер у того!» 

Почув біскуп та й здихнув: 
«Dzieci bez małżeństwa!.. 
Sługa boski traci czas!.. 
Lud bez nabożeństwa! 

A czy często mszę on ma?» *** 
«О, завсігди, пане! 
Хоч так часом підіп’є, 
Що й рівно не стане, 

І руками, бідий, все 
Олтарик хапає, 
А все-таки цілу мшу 
Слічно відправляє». 

*** 
___________________________ 
* Чи вдома тепер ксьондз? (польськ.) — Ред. 
** Ксьондз має дітей, і цей хрестить? 
(польськ.) — Ред. 
*** Діти без подружжя!.. 
Божий слуга марнує час!.. 
Народ без богослужіння! 
Чи ж часто він править службу божу? 
(польськ.) — Ред.




PASA NA DZIECI * 

Їздив біскуп по панах, 
Грошей налупився, 
Подарунків нахапав, 
Наївся, напився. 

А тут йому ще їден 
Гедзелу підносить 
І ситого на обід 
Ще до себе просить. 

Їде біскуп і туди, 
За столом сідає… 
Ото страву подають, 
Дідич припрошає. 

А той їв би ще таки, 
Тілько промахнувся — 
У дорозі, на біду, 
Поясом стягнувся. 

Що робити? Розпусти — 
Якось не годиться! 
А так сиди та не їж — 
Дідич образиться… 

Аж тут якось під вікном 
Малі діти грались, 
І, звичайне, дітлахи 
Бігали, сміялись. 

Ото біскуп не промах, 
На фиглі береться. 
«Ej że, dzieci, będę bić!» ** — 
Кричить і сміється. 

«Ej że, dzieci, będę bić!» 
А діти сміються 
Та вже собі й до вікна 
По кількоро пнуться… 

Тоді біскуп з себе пас. 
«Poczekajcie ż, dzieci!» *** 
Та на хлопців помахав: 
«A pasa na dzieci!» 

*** 
___________________________ 
* Ременя на дітей! (польськ.) — Ред. 
** Гей же, діти, битиму! (польськ.) — Ред. 
*** Постривайте ж, діти! (польськ.) — Ред.




BISKUPSTWO 

Коли біскуп був не біскуп, 
А плебан убогий, 
То і пара добре везла, 
А часом і ноги. 

А як біскупом зробився 
Та вбився у сало, 
Тоді йому і чотири 
Зробилося мало. 

Раз він гнався шістьма кіньми 
В шовках та у злоті, 
Як нагнався на баюру, 
Застряг у болоті. 

Бились-бились сиві коні 
Та й лягли, до лиха; 
Мовчав-мовчав і сам біскуп 
Та й промовив стиха: 

«Co to, — каже, — być plebanem! 
Plebaństwo to głupstwo! 
Lecz biskupem — co za ciężar! 
Ciężarne biskupstwo!» * 

*** 
___________________________ 
* Що то, — каже, — бути простим попом? 
Попівство — дурниця! 
Але єпископом — що за тягар! 
Єпископство обтяжливе! (польськ.) — Ред.

 

ПІП І КСЬОНДЗ 

Ксьондз сміється: «Паки! Паки! 
Дай, попе, табаки!» 
А піп каже: «Surdum corda! * 
На, теляча морда!» 

27 февр[аля] 
___________________________ 
* Піднесімось духом! (лат.) — Ред.

 

 

СУХОДОЛЬСЬКИЙ 

Згинув шляхтич Суходольський, 
Вже в костьолі тіло, 
І з-під небка ксьондз навколо 
Поглядає сміло. 

Далі мову зачинає, 
Тільки не по-польськи, 
Зачинає по-латині: 
«Ubi Suchodolski?» * 

І поглянув ще навколо: 
«Ubi Suchodolski?» 
Далі ще раз кругом глянув: 
«Ubi Suchodolski?» 

Аж п’яничка їден слухав: 
«Ubi» все та «ubi», 
Далі й каже: «Знаєш, ubi? 
У чортовій губі!» 

«Lżesz, gałganie! ** Він у бога! — 
Ксьондз відповідає. — 
Враз з святими його хвалить 
І на арфу грає!» 

А п’яничка похилився, 
За ліхтар узявся. 
«Та не знаю, хто з нас gałgan, — 
Сміло обізвався, — 

Бо покійник не знав того, 
Як і дудку взяти, 
Та де йому перед богом 
Ще й на арфу грати?» 

*** 
___________________________ 
* Де Суходольський? (лат.) — Ред. 
** Брешеш, негіднику! (польськ.) — Ред.

 

 

КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ 

Ксьондз і пані покойова 
На мшу поспішають, 
На відході до покою 
Слугу закликають. 

І тут пані йому каже, 
Щоб набіл забрати 
І конечне до обіду 
На ринку продати. 

А ксьондз його посилає 
З квитком до Давида 
Та узяти око м’яса 
Каже йому в жида. 

Пішов слуга до Давида — 
Не скурав нічого, 
Виніс набіл продавати — 
Не стало і того. 

Прибігає до костьолу, 
Глядить свої пані, 
Аж ксьондз якраз на ту пору 
Стоїть на казанні. 

І так чуло мову мовить: 
«Czego ty, człowiecze? 
Czego chodzisz, czego szukasz 
Na tym marnym świecie?» * 

А слуга на весь костьол: 
«Та ж пані шукаю! 
Бо сметана вся пропала 
І сам пропадаю». 

«Тс!.. Тс!..» А ксьондз говорить: 
«My nie wiemy sami, 
Lecz co David na to powie, 
Jego posluchamy!» ** 

«О, вже, пане! — слуга каже. — 
Ваш Давид хороший! 
Не дам, каже, не дам м’яса — 
Давай перше гроші!» 

*** 
___________________________ 
* Чого ти, чоловіче? 
Чого ходиш, чого шукаєш 
На цьому марному світі? (польськ.) — 
** Ми не знаємо, 
Але що на це скаже Давид, 
Послухаймо його! (польськ.) — Ред.

 

 

ПЕКЕЛЬНА СМОЛА 

Раз на мові ксьондз казав: 
«Не впивайтесь, люди! 
На тім світі вам смола 
Замість вина буде!» 
Ото якийсь і захтів 
Смоли скуштувати, 
Каже собі два бички 
За денежку дати. 
Випив один — не біда, 
Другий випиває… 
Посмакував неборак, 
Далі промовляє: 
«Та гірка вона, гірка! 
А все ж не тужити: 
Як втягнеться чоловік, 
То й то буде пити!»

 

 

МАЗУР НА СПОВІДІ 

Сповідав ксьондз молодий 
Мазура старого. 
«Що ж,— питає,— чуєш ти 
За собою злого?» 

«А нічого!.. Та і що ж 
Злого чути маю? 
Чи в костьолі коли був? 
Чи коршму минаю? 

Слава богу, господь крив: 
Того не бувало…» 
«Ах ти, грішнику такий! 
Чи ж того ще мало? 

А ще більше? Може, й звів 
Чужую дитинку?» 
«Хотів тілько — та куди! 
Не твоїх літ, синку!..» 

Підірвався з місця ксьондз 
Та хвать за чуприну! 
Та як його розмахав — 
Аж насередину! 

А той чуба загорнув. 
«Правда,— каже,— люди. 
Хто із блазнями зайде, 
То й сам блазнем буде!»

 

 

МАЗУР У БОЛОТІ 

Застряг мазур у болоті, 
Хуру підпихає 
Та й до помочі Дороту 
Святу упрошає: 

«Свята панно, — каже, — панно! 
Святая Дорота! 
Будь ласкава надо мною, 
Вирятуй з болота!» 

Ані з місця його коні! 
Нічого робити, 
Давай тоді Antoniego 
На поміч просити. 

Підпер хуру та як крикнув: 
«Święty мій Антоній! 
Вирятуй хоч ти з болота 
Мої бідні коні!» 

То від крику коні раптом 
Рушили з болота. 
А він каже: «От що хлопець! 
Не то, що Дорота!»

 

 

КРИВА БАБА 

Раз до ксьондза забрела 
Кривая на ноги 
І, бідная, на дітей 
Просила підмоги. 

А ксьондзові грошей жаль, — 
Давай її вчити, 
Як каліці із дітьми 
В білім світі жити. 

«Лучче, — каже, — ти навчись 
Бабити, змовляти, 
То й на себе, й на дітей 
Будеш гроші мати!» 

«Де ж навчитись, пане мій? 
Дайте мені раду!» 
«Що учитись? Ти змовляй 
Хоч так, для прикладу: 

«Пробіг пес через овес — 
Не шкодило псові, 
Най же шкоди не буде 
І тому вівсові». 

Пішла баба — і куди! 
Як свята, курує; 
Пройшло уже кілька літ, 
Ба, і ксьондз хорує; 

Така ґуля, як кулак, 
В горлі йому сіла… 
Лічать-лічать дохтори, 
А все ґуля ціла. 

Далі вдався до бабів, 
Нічого чинити… 
От приходить і крива 
Слабого лічити. 

Ксьондз, до лиха, вже забув; 
Вона не питає, 
Каже вийти з хати всім, 
Сама зачинає: 

«Пробіг пес через овес, — 
Не шкодило псові, 
Най же шкоди не буде 
І тому вівсові!» 

Подивився слабий ксьондз: 
«А, то ти, зозуля?» 
Та як враз зареготав — 
Так і трісла ґуля!

 

 

КОЛЬКА 

Що день божий, то й слабує 
Жінка в мужика. 
Мужик ходить, бабів зводить, 
Попа і дяка… 

Баби шепчуть, дяк ворожить, 
Воду піп святить… 
А у жінки — колька й колька, 
Й голова болить. 

Та коли б то справді колька, 
То й хоть би не жаль… 
А то, лихо його мамі, 
Внадився москаль. 

Молодиця москалеві — 
Як води дає, 
І щоб збути мужа з хати, 
Слабу удає. 

Мужик піде та й шукає 
Баби до руки, 
А москаль латає жінку 
На всі заставки. 

Але була в них дитина, 
Хлопець років п’ять. 
От той хлопець і підглянув 
З ким мамуня сплять. 

Тільки батько показався, 
Хлопець і біжить: 
"Вже здорова наша мати! — 
Батькові кричить. — 

Тільки-тільки не поспіли!.. 
Не виділи — жаль! 
Оттакую з мами кольку 
Витягнув москаль!"

 

 

РАНА 

Перегнулась молодиця, 
Шмаття віджимає, 
А хлопчина під запаску 
Ззаду заглядає. 

Заглядає — що за рана? 
Та й питає мами: 
"А від чого то в вас рана 
Помежи ногами?" 

"Та то ми з батьком колись, — каже, — 
Билися обоє. 
Сокирою батько вдарив 
Та й розтяв надвоє". 

"А розумний тато були!.. 
Добру міру знали! 
Бо сокирою, як в око, 
У п…у попали!"

 

 

ХОМУТ 

Возив мужик на ярмарок 
Жидів цілу фуру… 
Назад йому довелося 
Везти одну Суру… 

Як на збитки мужикові 
Сура уродлива!.. 
Молоденька і тлустенька, 
Сама чорнобрива… 

Підсів мужик до жидівки, 
Жарти починає. 
А жидівка, псяча віра, 
Чортом поглядяє. 

Відсувається небога… 
Нічого діяти!.. 
"Почекай же, псяча віро, 
Сама мусиш дати!.." 

Їде собі помаленьку: 
Чорний ліс синіє!.. 
Ще далеко до коршомки, 
А вже вечоріє… 

Смерклось добре, кругом темно, 
Середина лісу: 
"Да куди я, — мужик каже, — 
Поїду у біса!.." 

Звернув набік, з воза злазить, 
Коня випрягає… 
"Що то? герсти… ночувати?.." — 
Жидівка питає. 

Як згадала Сура вовка, 
Живцем помирає. 
А мужик собі байдуже — 
Коня випрягає… 

Випрягає, вклав до воза, 
Сам лягає спати… 
Положився й починає 
Суруню лякати… 

Кинув хомут за корчами, 
За лици тримає… 
Що потягне — шелесь-шелесь! 
Сура помирає… 

Далі каже: "Чоловічку, 
Голубе мій, брате! 
Візьми мене, чоловічку, 
Коло себе спати!.." 

"Та що вже, — мужик каже, — 
Робити з тобою!.. 
Забирай свої манатки, 
Лягай ізо мною…" 

Лягла Сура коло нього… 
Стало ніби тихо!.. 
Далі знов межи корчами 
Шелепає лихо!.. 

Аж під свиту мужикові 
Сура підлізає… 
Мужикові того й треба — 
І сам накриває… 

Кинув лици, обняв Суру, 
Мацає увсюди!.. 
Стали в Сури помаленьку 
Підійматись груди!.. 

Обнімає мужик Суру… 
А Сура цілує… 
Спустив руку до спідниці — 
Сура як не чує… 

Піднімає помаленьку 
Спідниці в небоги… 
А небога — ані слова — 
Розкладає ноги… 

Крешить мужик жидівочку, 
Справи дотирає… 
А жидівка щораз лучче 
Йому випинає… 

Накрешився, не злізає… 
Так і спочиває… 
Його Сура і руками, 
Й ногами тримає… 

Лежить мужик, не злізає… 
М’яко спочвати… 
Відпочив, як на перині, 
Та й почав казати: 

"Ти думаєш, що ми справді 
Тут межи вовками?.. 
То мій хомут так шелестів 
Помежи корчами!.." 

"То хомут був?.. Ох які ви 
Розумнії люди!.. 
Ану, ну, нехай, Іванцю, 
Іще хомут буде!.."

 

 

НАЙ ХОТЬ ПО-ХРИСТИЯНСЬКІЙ 

Стоїть москаль на квартирі, 
Зиму пробуває… 
Служить щиро господині, 
Та й сам не дрімає… 

Лиш господар куди з хати 
При лихій годині, 
Москалина помаленьку — 
Та до господині… 

А псяюха господиня 
Хороша, як ружа. 
Отак дала б москалеві, 
Та боїться мужа… 

Раз мудрує москалина, 
Раком нагинає… 
Бере свою шинелину, 
На ню накидає… 

Крешить собі її ззаду, 
Справи дотирає… 
Дотирає, аж господар 
Двері відчиняє… 

Як поглянув, закрив очі!.. 
"Мати моя, мати!.. 
Отаке паскудство робить!.." — 
Та назад із хати… 

Москалеві того й треба, 
Що муж утікає, 
Крешить її цілу зиму 
І гадки не має. 

Починає помаленьку 
Весна наступати… 
Прийшла пора москалеві 
З села виступати. 

Виступає москалина, 
Нічого робити… 
Та ще хоче господиню 
Ще раз покрешити… 

"Ну, прощайте, — став казати, — 
Злом не пом’яніте! 
Та хоть меня, горемику, 
За ліс проводіте!.." 

Послухались господарі 
Вражу москалину: 
Проводжають його з хлібом 
За густу дубину. 

Сіли собі під дубками, 
Трохи відпочили… 
Вихилили по чарочці, 
Хлібом закусили… 

Бере москаль господаря, 
Ловить, обнімає… 
"Ах, добрый ты был хозяин!… — 
Йому промовляє… — 

Дай-ка, братец, на прощанье…" 
Мужик як рвонеться!.. 
Утікає, куди бачить, 
І не оглянеться… 

А москаль вже господиню 
Крешить коло лісу… 
Накрешився до вподоби 
Та й пішов до біса. 

Поверулась господиня 
До своєї хати… 
Насідає господаря, 
Давай сповідати… 

"О, добрий-ісь, чоловіче! 
Бодай-ісь ізгинув… 
Саму мене серед лісу 
З москалем покинув… 

Як паплюгу тую кинув, 
Все лихо з тобою!.. 
Чи ти знаєш, що служивий 
Ізробив зо мною?.." 

"Мовчи, жінко, — мужик каже, — 
Най хоть по-християнській!.. 
А то, видиш, хтів, поганий, 
Мене… по-поганській!"

 

ПУЩІ 

Відвів воли попів наймит, 
Оком не стикає… 
Лежить, бідний коло груби… 
Все за них гадає… 

А піп лежить з попадею 
Та собі жартує. 
То за цицьку помацає, 
То і поцілує… 

Далі бере сорочину, 
Вгору задирає… 
Кладе руку нижче пупа, 
Вовну розгортає… 

Розгортає густу вовну… 
"Ото, — каже, — гущі!.. 
Ото ліса несходимі!.. 
Та темнії пуші!.." 

"Ой, панотче, — крикнув наймит, — 
Милосердя майте!.. 
Чи нема там волів наших — 
В пущах пошукайте!.."

 

ПЕЧЕНІ ЯЙЦЯ 

Підсунувся на весіллі 
Козак до дівчини, 
Давай її підмовляти 
Дати табачини. 

Але вона "Не дам, — каже, — 
Бо казала мати, 
Що від того, часом, можна 
Животину мати…" 

"Не журися, — козак каже, — 
Не знатимуть люди: 
В мене яйця печенії — 
Дитини не буде!.." 

"А чи ж правда печенії?" 
"Печені, їй-Богу!.." 
"А з печених то не буде?" 
"Не буде нічого!" 

"Е, таке-то що не буде?" 
"Та ж спитай хоч тата. 
Чи з печених яєць коли 
Бувають курчата?" 

Бігцем дівка до матері, 
Матері питає: 
"Чи з печених яєць коли 
Курча вилізає?" 

"Та ні, доню, — мама каже, — 
Або що за диво?" 
"Ет, мамухю, не питайте!" — 
Та із дому живо. 

Дала міцно козакові — 
Трісла табачина, 
Але ба! через півроку 
Росте табачина. 

І ото вже і запаски, 
Бідна, не зав’яже, 
Тогди вона до матері 
Та й матері каже: 

"Тіштесь, — каже, — тепер, мамо, 
Коли одурили!.. 
Таж печені були яйця, 
А що наробили!.."

 

ЖИВОТИНА 

"Де то, доню, животина 
  Так?.." 
"Та то, мамо, коло тина 
  Дяк… 
Все, бувало, грає, грає 
  Та й… 
Все, бувало, примовляє: 
  "Дай!.." 

Раз підсунув, було, ручку 
  В то… 
А я кажу: "Дай обручку, 
  То…" 
А він каже: "На обручку, 
  Дай!" 
Я пустила його ручку 
  Та й…"

 

 

ДО ЧОГО ТИ ЗДАТНИЙ 

Вдався батькові синок, 
Та такий ледащо, 
Що робити, хоч убий, 
Не буде нізащо. 

В поле нікгди ні ноги, 
З школи утікає. 
Лежить тільки, як бугай, 
Яйця вигріває. 

Що не бився з ним старий, 
Не дав собі ради. 
На остаток всіх кумів 
Зводить до поради. 

Розказує їм біду, 
Сина закликає 
І останній раз його 
Із жалю питає: 

"Ну скажи ж мені тепер, 
Як сам здоров знаєш, 
До чого б ти сам хотів, 
Куди здатність маєш?" 

А син голову схилив 
Та за брови взявся. 
"Щоб не били, — каже, — лиш, 
Я би вже признався". 

"Ну до чого, лиш скажи! 
Не буду я бити!" 
"А до того, — каже той, — 
Щоб дітей робити".

 

 

СКАЖИ ПО-НІМЕЦЬКІЙ 

Положився вражий німець 
З хазяями спати. 
Серед ночі — шась на жінку 
Та й зачав ї..ти. 

Але мужик пробудився 
Та й жінку торкає: 
"Та же тебе ї.. німець!" — 
Стиха промовляє. 

"Та вже ж ї..!" — "То кажи що!" 
"Який молодецький!.. 
Як умієш що казати, 
Скажи по-німецькій!"

 

 

ЗРОБІТЕ СОБАЧКУ 

В опівночі на полу 
Мужик пробудився, 
Штани собі розпустив, 
На жінку звалився. 

Навпомацки затиснув — 
Жінка — як не чує, 
А синочок з-поза них 
Все собі пантрує. 

І йно тілько що мужик 
Розхитався саме, 
А синочок тут у плач: 
"Не душіте мами!" 

Та й позаду за матню 
Потягає тата… 
"Мовчи, сину, — каже той, — 
Зроблю тобі брата!" 

А той йому: "Та нащо 
Робити болячку! 
Брата, — каже, — не робіть, 
А лучче собачку!"



СВЯТА СІМ’Я 

Лежить собі старий піп — 
Де йому ї..ти. 
Але його попадя 
Давай зачинати. 

Зачіпала і товкла 
Куди довелося, 
На остаток заскубла 
Попа за волосся. 

Не витримав старий піп: 
"Ну ж бо ти, старая! 
Хоч голови не скуби — 
Голова святая!" 

"Що ж у тебе не святе?" 
"Все святе, небого!" 
"То і я, либонь, свята 
З-за тебе, святого?" 

"Та запевне, що свята!" 
"А дочка святая?" 
"Та ну, стара, не скуби — 
І дочка святая!" 

"То й я святий, коли так!" — 
З печі наймит каже. 
А з постелі йому піп: 
"А ти за що, враже?" 

"Як то батюшко? Та я ж, — 
Парубок озвався, — 
Із панною на печі 
Кілька раз ї…ся".

 

 

БАРАБАНЩИК 

Не кидає cам господар 
Ні жінки, ні хати, 
А тут москаль перехожий 
Аж гвалт пої..ти. 

І вхитрився ж так, шельма, 
Настругав цеглини. 
Розтер пороху чимало, 
Взяв білої глини. 

Давай пуцьку малювати! 
На два пальці — в чорне, 
На чотири пальці — в біле, 
А на три в червоне. 

Розмалював, як на диво, 
Та вже й не ховає. 
Тільки, шельма, протягнувся, 
Вдає, що дрімає. 

А тут його господарі 
Коло нього в’ються, 
Та плечима тільки нижуть, 
Та стиха сміються. 

Далі москаль підхопивсь — 
Ніби пробудився, 
Живо пуцьку у ширіньку, 
На них подивився. 

"Что вам нада?" — запитав. 
"Та, — кажуть, — нічого!.. 
Ми лиш тілько не бачили 
Ще дива такого…" 

"Эка штука!.. не бачили… 
Та тело, вишь, тело!.. 
А уж краски — это наше 
Солдацкое дело!.." 

"Що ж це такеє?" — запитала 
Пильно молодиця. 
"Что тское? Энто, знаешь, 
Как таво… случится… 

Так чтоб знал я, что работать: 
черным — так капрала, 
Белым — энто офицера, 
Красным — генерала! 

Всё по чину энтак знаешь…" 
Мужик аж піднявся. 
"То червоним — генерала?" — 
Ще раз запитався. 

"Уж, конечно, генерела!…" 
"А що би вам дати, 
Щоб, наприклад, моїй жінці 
Генерала мати?" 

"Ничаво, брат, тольки б жинка 
Энтаво хатела, 
А я, брат, не пожалею 
Казьоннаво тела. 

Хочешь, что ли, маладица?" 
"Та так, — каже, — хочу, 
Що, їй-Богу, чи вірте, 
Чуть на вас не скочу!.." 

"Ну, ложись же маладица!" 
Вона і лягає, 
Сорочину піддирає, 
Поцьку випинає. 

Москаль тогди свою пуцьку 
Межи ноги зводить, 
Прогортає разів кілька, 
По краю обводить. 

Молодиця розпалилась, 
Аж-аж випинає, 
А той тоді помаленьку 
Далі посуває. 

Стало мокро, іде щільно, 
Москаль розкокшує, 
А господар стоїть збоку, 
Тільки-но пантрує. 

Розкошує москалина… 
Аж світяться очі… 
А там поцька його пуцьку 
Ковтає, лоскоче. 

І ковтає, і лоскоче, 
Аж пуцька подалась… 
Мужик бачить, що пасмужка 
Трохи показалась; 

Та го зверха, та донизу!.. 
Сховалося тіло… 
Але годі!.. тогди й саме 
Кінчилося діло!.. 

А москаль тут йому й каже: 
"Что ты энто сделал? 
Да ты, братец, всю работу 
Энтак переделал! 

Не жми только моей жопы — 
Был бы генеральчик, 
А теперь уж, полно, братец! — 
Будет барабанщик!" 

А той тогди його — з жінки: 
"От бісова мати! 
Та такого генерала 
І я годен мати!"

 

 

А ЩО ТЕПЕР БУДЕ?

Питається пан жидка:
— Був-єсь у Варшаві?
Жидок каже: — Ні не був,
Пане мій ласкавий!

— Дурень же ти, що не був!.. 
А був-єсь в Парижу?
— Ні, мій пане, — каже жид,
Не був і в Парижу.

— Дурень же ти, що не був!..
То в Римі, майбути?
— І там, пане, я не був,
Та й нічого бути.

— Дурень же ти! — каже пан.
— Я й сам теє знаю,
Але, пане, я вже вас
Тепер запитаю:

А чи був пан там, де я 
Козу напуваю? — Ні! не був,— говорить 
Не був і не знаю!

— Як-то, пане? Та ж про те
Знають усі люде!
— Я не знаю! — Ну, герехт!
А що тепер буде?

26 февр[аля 1859].




РОЗУМНИЙ ПАНИЧ

Привіз дідич раз на свято 
Ізі школи сина 
І не може натішитись, 
Що вчена дитина.

Раз здибає гуменного
І тому хвалиться:
«Ото, — каже, — мій синочок
Як у школі вчиться!..

Та і розум, що за розум! 
Як тобі, Іване?» 
— Та мені то щось не так-то 
Здається, мій пане!

Бо якби наш панич мали 
Розуму доволі, 
То нічого їм би було 
Вчитися у школі!

1 мар[та 1859].




МША

Здумав дідич помолитись, 
Добрая душа! 
Посилає до костьолу, 
Чи правиться мша.

Прийшов козак до костьолу, 
О світі забув... 
Подивився, роздивився, 
Назад повернув...

«А правиться мша в костьолі?» — 
Дідич запитав. 
«А Бог його святий знає! — 
Козак відвічав: —

Мшить не мшить, музики грають, 
Ксьондз горілку п'є: 
Вже, майбути, і свій костьол 
Жидам продає!..»

1 мар[та 1859].


КІТ

Несе м'ясо руський кіт, 
Польський вихилясом: 
«Що ти, котику, несеш?» 
А той каже: «М'ясо!»

Та як «м'ясо» вимовляв, 
М'ясо і упало, 
І з ним польського кота 
В минуті не стало.

Несе м'ясо польський кіт. 
Руський і питає: 
«Що ти, котику, несеш?» 
«Міesо!» — відвічає.

Та як «Міesо!» вимовляв, 
То так стиснув зуби, 
Що бідняка, руський кіт, 
Лиш облизав губи.

1 мар[та 1859]. 



 
ЗЕЛЕНИЙ ПЕС

Зайшов німець раз на баль, 
З панною сідає, 
Мовчить, мовчить, далі сам 
Мову зачинає:

«Чи зелений коли пес 
Пані не здибала?» 
«Та ні, — каже,— або що?» -
Німця запитала.

«Та нічого, — каже той, — 
Я лиш так питався, 
Бо з зеленим, пані, псом 
І я не здибався!»

1 мар[та 1859].




ЛИСТ

Їден дідич мав у школах 
Кохану дитину, 
Ото раз до неї й пише: 
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу, 
А як добре вчишся, 
То не візьме тебе дідько, 
Про то не журися.

Моя жінка, твоя мати, 
Без відома мого 
Посилає на горіхи 
Тобі золотого.

А я тобі посилаю 
Старі ногавиці,  
Зроби собі жупанину, 
З рештків — рукавиці.

Та учися, милий сину, 
Добре та багато, 
Бо ти дурнем зостанешся,  
А я — твоїм татом!»

1 мар[та 1859]. 




ДОВГИЙ ЗУБ

Сидить шевчик на стільці, 
На кумові постільці
Пришиває лату. 
Аж у сінях двері скрип, 
Далі в хату двері рип,—
Шелеп кум у хату!

«Здоровенькі ви були! 
А що ж мої постоли —
Вже, мабуть, готові?». 
«Зараз будуть... погодіть, 
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже нездорові?»

«Та не то щоб, Боже, крий, 
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно: 
Розболівся вражий зуб 
Та заріс тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»

«Не журіться,— каже швець, -
А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає, 
В дратву зуба замотав, 
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.

Але, звісно, у шевців 
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило. 
Ото шевчик і зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!..

Кум підскочив, як той цап, 
Та рукою ззаду лап
За грішнеє тіло: 
«Недаремне ж я стогнав, 
От коріння попускав —
Аж там заболіло!»

8 мая 1859

 

ЖОНАТИЙ

Била жінка мужика 
Та й вигнала з хати. 
Пішов, бідний, по полях 
Притулку шукати.

Ходив, бідний, цілий день, 
Все кляв молодицю, 
Наостаток десь заліг 
На руді в копицю.

І дивиться на руду, 
Що бугай хороший 
Ходить собі по траві, 
Мукає з розкоші,

Здихнув бідний чоловік: 
«Щасливий ти, брате, 
Колись і я так співав, 
Як був нежонатий!»

8 мая [1859]. 



 
ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!

Ідуть собі парубки
На нічліг до гаю
Та й говорять, як Господь
Гнав Адама з раю.

«Ото,— каже з них їден, — 
Господь обізвався: 
«Що ж, Адаме? виходи! 
Де ти заховався?»

Мовчить Адам, а Господь, 
Серед раю саме, 
Обізвався другий раз: 
«А де ти, Адаме?»

Мовчить знову. 
І Господь 
Страшно розізлився: 
«А чортяка б тебе взяв! 
Де ти там зашився?»

«Тю на тебе! — всі кричать: 
Схаменись, небоже! 
Де-то вже таки Господь 
Так сказати може?!»

«Та дурні ви! Ніби Бог, 
То вже й маслом маже?.. 
Аби тілько допекти — 
То ще й не те скаже!»

8 мая [1859].
 

ГЛУХИЙ І ГУБАТИЙ

Довелося на віку 
Глухому з губатим 
Раз у церкві, на біду, 
У парі стояти.

І губатий що почне 
«Отченаш» читати, 
То так губи іскладе, 
Як ніби свистати.

Довго глухий поглядав.  
З злості аж мінився, 
Далі руку відвинув, 
Ближче приступився

Та по пиці його хвать:
«От тобі — свистати!»
«Бог з тобою,— каже той, -
Бачиш — я губатий!»

Але глухий другий раз: 
«Дарма, що багатий!.. 
У нас церква не на те,  
Щоб в нії свистати!»

8 мая [1859].




ШКОЛЯР

Їде з ярмарку мужик, 
Школяра здибає, 
Підпив собі, неборак, 
Ото і питає:

«Що ти, хлопче, за їден?»
— Я школяр, — той каже.
«А коли ти,— каже,— шкляр,
То сідай же, враже!»

Школяр собі не страшко, 
Бере та й сідає,
А мужик сидить, мовчить, 
Воли поганяє.

Далі в озеро звернув, 
В саму середину, 
Зупинився, воли п'ють; 
Питає хлопчину:

«Що ти, — каже, — за їден?»
— Я школяр, панотче!
«Школяр, — каже, — а не шкляр?»
Та як настукоче!..

«Геть із воза, куди хоч, 
Бісовий школяру!..» 
Школяр поли підійняв:
— А що ж, господару!..

Як пускатися на дно, 
Не псувати льоду; 
Пустіть уже хоч з ярма 
Скочити у воду!
 
«Не питайся!.. Куди хоч!», - 
Мужик промовляє... 
Тоді школяр по війї — 
Притику виймає.

Перегнувся на ярмо, 
Полових по шкурі...
Їде школяр на сухе — 
Мужик у баюрі.

12 мая [18591.

 

ЖАЛІБНИЙ ДЯК 

Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.
«Як не плакати мені,—
Стара баба каже,—
Коли мене голос ваш
Аж за серце в'яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».

 


ВБИЛИ

Якось жильним четвергом 
Чи там середою 
Забив багач кабана, 
Шмалить над водою.

Кругом нього тьма собак 
І дітей до ката... 
А найближче з них усіх 
Синок його брата.

І, звичайне на селі, 
Вбогого дитина, 
Тілько на нім і була 
Чорна сорочина!

Стоїть бідне хлопченя, 
На вогонь пантрує, 
Дядьки з носа аж пищать, 
А воно й не чує.

Далі багач подививсь: 
«Здоров,— каже,— сину! 
А чи вбили батько що?» —  
Питає хлопчину.

А той тілько носом шморг, 
Попід ніс рукою,
— Вбили,— каже, - дядьку мій,
Сучку над водою!

8 июня [1859].


 

ВІЙНА

Молотив раз у попа 
Парубок Микита 
Та якось там і украв 
Цілу мірку жита.

Украв собі та й сховав. 
Прийшло сповідатись –
Лихе його підвело 
Попові признатись.

Лаяв, лаяв його піп, 
Торгав за чуприну, 
Наостаток і сказав: 
«Отак, бісів сину:

Поки жита не буде, 
Була б тобі трясця! — 
Поти тобі не буде 
Сповіді й причастя!»

Ніщо діяти!.. Вночі 
Згорбився Микита, 
Потихенько попід тин  
Несе мірку жита.

Приніс якось до сіней, 
Хату відчиняє, 
Стає, бідний, у кутку, 
Пари не пускає.

А попові на той час 
Не Микита сниться: 
Його сонна обняла 
Тлуста молодиця.

Пробудився сонний піп, 
Мацнув молодицю, 
Підійма на животі 
Білую спідницю.

Та й говорить: «Уставай, 
Нічого дрімати, 
Іде турок на війну — 
Москву воювати».

— Та ваш турок не біда! —
Каже чорноброва, —
Якщо він біля воріт,
То Москва готова. 
 
Що там було — звісна річ! 
Кінчилося діло, 
Аж Микита із кутка: 
«Кахи!» собі сміло.

Піп схватився: 
«Хто то там?» 
— Я, — каже Микита, — 
Отсе, — каже, — вам приніс 
Вашу мірку жита.

«А давно ж ти, — каже піп, — 
До хати забрався?»
— А давно! ще на війну
Й турок не збирався!

«Неси ж, — каже, — то назад 
Та спожий, на щастя, 
А я тебе взавтра й так 
Пущу до причастя...»

8 июня [1859].


 

ДОЩ

Обсіялись мужики, 
Дощу виглядають! 
Ото два собі зійшлось, 
Стали, розважають...

Грицько старий, як судець, 
Палицю тримає, 
Сумно голову схилив, 
Землю колупає.

А Хома на мотузку
Гудзи собі в'яже.
«Нема дощу!» — каже Гриць.
— Нема! — Хома каже.

«Якби, Хомо, Господь дав, 
То я вже говорю, 
Що усе б то із землі 
Піднялося вгору!»

— Усе, дядьку? — «А усе!»
— Лучче ж най не буде!
Моя жінка у землі!
Не хочу паскуди!

8 июня [1859].



КОЖУХ

Серед церкви став багач,
Світло поправляє.
І на нім кожух, кожух,
Аж очі вбирає.

Та і сам він не худий,
Аж труситься сало...
Глянув вбогий із кутка
Та й заздрісно стало.

— Ет, не знає , - каже, - Бог,
Кому щастя дати...
От, якби то так мені
Кожух такий мати,

То, здається, що б прийшов
У церкву до лиха
Та лиш став би я, стояв
Та бздикав би стиха.

10 июня [1859].


 

ПРИВІТАННЯ

Наварив багач, напік:
Батюшки чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:

«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили...
Та де ж то ви так були,
Батюшечко милий?

А тут тілько гавкне пес,  
Свиня зарохкоче, —
Так і думають усі,
Що то ви, панотче!

Спасибі ж, вам, що прийшли!
Пийте гріту з перцем...
Ріжте собі печінки...
Крайте собі серце!

А заким то подадуть
Печеного зайця,
Не сидіте, прошу вас,
Лупіть собі яйця!»

10 июня [1859].

 

ХТО СВЯТИВ?

Питається архирей
Попа молодого:
«Який,— каже,— тебе чорт
Висвятив, дурного?»

А той йому, неборак,
Глянув тілько в очі:
«Та святили ж,— каже,— ви,
Пресвятий панотче!»

11 июня [1859].


 

ТАМ ЇЇ КІНЕЦЬ

Архирей їден подольський
Такий звичай мав,
Як без грошей була просьба,
То ї не приймав.

Аж дяк якось коротенько
Просить стихаря,
А на білу середину
Кладе хабаря.

Архирей і не гадає,
Що там далі є...
Пробіг живо його просьбу
Та й назад дає.

Той і просить: «Прочитайте ж!»
— Та я прочитав!
«Та іще раз прочитайте!»
— Ще раз прочитав.
 
«Моя просьба на тім боці,
Там її кінець!»
Аж тоді затримав просьбу  
Святий панотець.

11 июня [1859].




ЧОГ0 ЛЮДИ НЕ СКАЖУТЬ!

Не вважає архирей,
Що й сам не без того,
А бештає за гріхи
Вдівця молодого.

«Хто сказав вам?», — каже той.
«Як то хто? а люди!»
«Та хто тепер людям тим
Вже вірити буде?!

Та вже вони і на вас,
Пресвятий панотче,
Розказують то і то...
Звичайно, не в очі!»

Здихнув бідний архирей:
«Іди ж,— каже,— з Богом».
Та ще й хрестом наділив
Вдівця молодого.

11 июня [1859].


 

МАЛО НЕ РИГАЮ

Питається архирей
Батюшку старого.
«Чув я, — каже, — що ти п'єш
Багато хмільного».

І не вірте, — каже той, —
Хіба тілько воду,  
А хмільного — свідок Бог —
Не кушаю зроду».

«Не кушаєш? — каже той. —  
Зроду не вживаєш?
Як же ж, — каже, — ти вино
З чаші випиваєш?»

«Не питайте! — каже піп. —
Пити — випиваю,
Але сам я — свідок Бог —
Мало не ригаю!»

11 июня [1859].




МЦА

Колись собі мужичок
Читати навчився,
Баньку грошей заплатив
Та й попом зробився.

Ото йому і прийшлось
В церкві щось читати
І «мисліте, ци-аз-ца»
З титлою складати.

І замукав бідний піп,
Аж пригнув колінця:
Все «мисліте, ци-аз-ца,
Словотитла — німця!»

«Та який тут, — каже, — чорт
Того німця тиче?!»
Та з крилоса у олтар
Піддячого кличе:

«Ходи, — каже, — та склади.
Чи умієш, враже?»
А той тілько подививсь:
«То місяця!» — каже.

«Добре ж, сину, — каже піп, -
Іди ж ти співати».
А сам далі розпочав
По складах читати.

11 июня [1859].


 

ПО СТАРІЙ ПЕЧАТІ

Вмерла жінка у попа,
А піп і хитриться,
Що до виводу прийде
Яка молодиця,

То він її приведе,
Зробить що у хаті
Та і каже, що то так
По старій печаті.

Подобалась та печать
Нашим молодицям.
Ба вже й думають вони,
Що так і годиться.

Але настав другий піп —
Їдна прибуває,
Просить виводу в попа,
Сороківку пхає.

«Іди в церкву!» — каже піп.
— Та ні, — каже ,— в хаті!..
Та так-таки, прошу вас,  
По старій печаті!

Догадався бідний піп,
Що куди стріляє.
А самого Господь крив —
Свою гарну має.
 
Та й і каже: «То колись
По старій читали,
А тепер нова печать,
Стару скасували!»

12 июня [1859].




ГОРОХ

Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.

Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:

«Та ідіть-бо на обід,
Годі з вас молиться:
Бо горох там на г...
Далі розкипиться!»

«Тю на тебе! — каже піп. —
Чи встиду не маєш?
В такім місці ти святім
Г... поминаєш!»

Далі хрестом замахнув:
«Геть від мене! — каже. —
Бо як тебе пог...ю
Аж вс.ся, враже!»

12 июня [1859],


 

БОЖІ ПТИЦІ

Говорив раз піп казання
Із письма святого.
«Чого, грішнику, так липнеш, —
Каже, — до земного?

Подивись на божу птицю,
Як вона літає;
Ні оре, ні жне, ні сіє,
Ані пожинає».

А староста напереді  
Тілько засміявся
Та до ключника старого
Стихача озвався:

— Та якого ж, — каже, — чорта
Тая птиця й має?!  
Скаче тілько по дорозі,
Та г...а шукає.

14 июня [1859].



ОВ!

Говорив піп на казанні:
«Був-то собі, — каже, — гай,
За тим гаєм — іще гаї,
А за ними — іще гай!

Там-то, — каже, — святий Юрій
Показав своє добро,
Як пришпилив змію люту
Та списою під ребро.

То змія вже і почула,
Що тут її буде смерть:
Лягла тілько, протягнулась
Та все собі пердь та пердь!»

А староста: «Ов, панотче!»
Аж узявся за чоло.
Мабуть, йому таке слово
Не до думки підійшло.

А піп йому: «Не «ов», дурню!
Бо що правда — то не див!
А ти, старий, аж би вс...ся,
Щоб тебе так пришпилив!»

14 июня [1859].
 

 
ПРОСЬБА

Раз писали мужики
До свого владики:
«Архирею, — пишуть, — наш,
Ясний та великий!

Церква наша з давніх літ
Перейшла нінащо.
Кілько є у нас святих —
Всі стали ледащо.

Матір Божа на дошках
Згорбилась, зігнулась,
Апостоли розійшлись,
А Варвара здулась.

Миколай від хробаків
Порохном узявся.
Сам Спаситель на вратах
Поздовж перепався.

Миколая нам позволь
Наново зробити,
Матербожій через зад
Клин їден забити.

Апостолів всіх уряд
Дрючками зігнати.
Спасителя на вратах
Щоб на шпуги взяти.

А з Варварою уже
Нічого робити:
Коли вона здулась так,
То кажи покрити».

14 июня 1859




ПО ВОДІ ПІДУ

По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.

Кого здибає — кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді піду».

Посходились понад став.
«Всі по грошу!» — каже.
Всі по грошу і дали.
«Іди ж,— кажуть,— враже!;

А той собі на коня:
«Спасибі вам, люди!
Тогді піду по воді,
Коли зима будеї»
18 июня [1859].


 

ЦИГАНСЬКИЙ ХРЕСТ

Стоїть циган на снігу,
Мужик проїжджає.
«Чи не хочеш ти хреста?» —
Мужика питає.

«Чом не хочу?» — каже той.
«Дай же десять грошей,
Будеш собі мати хрест
Хороший, хороший!»

Дав десятничка мужик,
А циган на штуки:
Гугуп наознак у сніг
Та й розкинув руки.

І легенько устає,
Устав та й регоче:  
«Ото, — каже, — тобі хрест,
Возьми, коли хочеш!»

18 июня [1859].




ЦИГАН-ПАСІЧНИК

Раз багаті хазяї
Цигана приймали
І тут йому, на біду,
Та меду подали.

Розсмакував бісів син
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й «меду» заводить.

Що не гнали хазяї —
Ні, не відігнати,
Ото ж його до джмелів
Здумали післати.

Питається сам хазяй:
«Хочеш меду, враже?»
— Чом не хочу, тату мій,
Хочу, — циган каже.

«То візьми ж собі дупло
З медом і пчолами».
Циган його ухватив
Руками й ногами.

— А де ж, - каже, - то дупло?.
«Саме серед ліса.
Тілько мухи не дрочи
Та не згадуй біса!»

Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай циган лізти.
 
Ото лізе до дупла,  
Моститься, небога,
А в дуплі джмелі, джмелі
Гудуть, аж говорять.

Тілько руку до дупла —
Вони й забриніли  
І, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.

І шпигнув його їден:
«Господь, - каже, - з вами!»
Шпигнув другий: «Та піди ж
До Божої мами!»

Далі кілька вже ураз
Цигана кусає —
«Та підіть-бо до святих!» —
Циган промовляє.

Далі видить неборак,
Що вже пухне й губа —
«Тепер, — каже, — к чорту йдіть!»
Та гугуп із дуба!

18 июня [1859].




ХОЛОДНО

Сидить голий циганчук,
Аж мало не плаче.
«Тату,— каже,— холодно!
Зуб до зуба скаче».

А той йому поясок:
— Та на! не журися!
Коли тобі холодно,
То підпережися.

18 июня [1859].


 

ЦИГАНСЬКИЙ НАЙМИТ

Оддавав у наймити
Циган свого сина.
«Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!..
   
А як коли зноровить
Та їсти не схоче, —
Не жалуйте, прошу вас,
Нагаєм, панотче!

Та все йому говоріть:
А їж-таки, враже!
А робити — чорт із ним! —
Не силуйте!» — каже.

18 июня [1859].




ЦИГАНСЬКА ДУДКА

Сидить бідне циганя,
Попхинькує стиха.
А сомпляк же то, сомпляк!
Аж замерз, до лиха.

А другеє циганя
Біду потішає:
— Ото, — каже,— наш Роман
Яку дудку має!

18 июня [1859].
 

 
ЦИГАНСЬКА СМЕРТЬ

Розказував циган раз
За смерть свого сина:
«Ще ніхто так не вмирав,
Як моя дитина.

Тілько-то вже смерть прийшла,
А він на всю хату:
«Тату! Тату! — закричав, —
Люльки, — каже, — тату!»

Приніс йому таки сам,
А синок, небога,
Тілько раз собі пакнув
Та й пішов до Бога!»

18 июня [1859].




ВАРЕНА СОКИРА

Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Сварі, бабка, што-нібудь!»
А бабка не хоче.

— Нема! — каже. «Как не бить?»
— А нема нічого!
«Ну же, бабка, нє шуті!»
— Та нема ж, їй-богу!

«Так і нєт суда на нєт!..
А тапор імєєш?»
— Та сокира десь була!
«А вади нагрєєш?»

— Та нагрію; що ж води?
«Нічаво, паладім,
Ліш би тапор да вада,
Что-нібудь да сладім!»

Горить вогонь у печі,
Окріп закипає,
Москаль бере у окріп  
Сокиру кидає.

«Теперь, бабка, єслі б так
Хоть крупи немного...
Енто било б знаєш што?
Ану-ка, єй-богу!»

Пішла баба до сіней,
Пригорщу приносить,
Але москаль, бісів син,
Сальця іще просить.
 
Несе бабка і сальця,
А далі до юшки
Підкинула і сама
Солі та петрушки.

І все її на умі
Варена сокира,
А сокиру вже давно
Витягнув псявіра.

Укипіло — їв москаль,
Баба помагала,
Москаль ранець натягав,  
Баба доїдала.

Москаль ранець натягнув
Та й пішов, псявіра,
Баба ж сидить та все хвалить,
Що добра сокира.

19 июня [1859].




СВІЧКА

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».

А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».

Пішла свічка по руках,
А той поглядає:
Ото староста вперед
З нею наступає.

До Андрея просто йде,
А той не звинеться:
Поміж люди наперед
Собакою рветься!

«Да какому,— закричав,-
Лєпіш дуралєю?
Не ентому, гаварят!
Гаварят, Сергею!»

19 июня [1859].




СКАЧІ, МІКАЛАЙ!

Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.

Давай йому примовляти:
«Мікола-утєха!
Да памагі украсть лошадь, -
Вєрхом будеш єхать».

Помолився, повзе полем,
Де шкапа стояла...
Але якось збіглись люди,
Москаля нагнали.

Тогді москаль Миколая
На шнурочок в'яже,
Волоче його іззаду
Та й до нього каже:

«Насіл тєбя, как добраво.
Тепер — чорт з табою!
Не памог мнє верхом єхать,
Так скачі за мною!»

20 июня [1859].
 

ВАРВАРА

Перепродав раз маляр
Усе серед Бару,
І на продаж тілько мав
Їдную Варвару.

Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» —
Маляра питає.

«Нєту, братец, — каже той, -
Толькі зараз буде».
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.

І кісткою раз мазнув, —
І чаша закрилась,
Мазнув іще кілька раз, —
І митра вродилась.

Ще мазнув раз — і обруч
Обвів наокола,
І бігцем до мужика:
«Вот тєбє Мікола».

Але мужик собі став,
Під боки узявся:
Як поглянув на лице —
Так і засміявся.

«Що Микола, то вже так!
Правдива Микола!..
Щоби тобі волосок!..
Вся борода гола!»
 
«Нєшто хочеш баради?
І барада буде!»
І з Варварою мерщій
Знов до халабуди.

Вибігає, кругом глип, —
Мужика й ні пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика
І бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:

«Не трєбуй он баради,
Ентакая харя! —
І єще би била раз
З Міколи Варвара».

21 июня [1859].




ЗАПОРОЖЦІ У СЕНАТІ

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бувванами,
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче,
Стали коло стола.
А ті сидять, як сиділи,
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець
До своїх озвався:
 — Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! — закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!

— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати
Другого указу.

21 июня [1859].
 

 
КОШОВИЙ У ЦАРИЦІ

Прибуває кошовий
В північну столицю
Та й іде собі у двір
Вітати царицю.

Але тілько за поріг —
Зачепився зразу
І в цариці — трах-тарах!
Розчерепив вазу.

І якби на москаля —
Згинув би до лиха,
А наш собі кошовий
Лиш промовив стиха:

«Таку-то вже наш козак,
Знать, натуру має:
Чого тільки не діпне —
То так розбиває!»

21 июня [1859].

 

РИБКА-С

Раз полковник москаля
Кличе у палатку:
Посилає до села,
Тикає десятку.

Та й і каже, щоб приніс
Хліба зо три скиби,
Та ще й масла, коли є,
А як буде — й риби.

Пішов москаль на село,
В'юном завинувся,
Всього йому накупив,
Ото й повернувся.

«Что ж? — питається, — купіл?»
«Купіл, благородє!»
«А что ж, — каже, — заплатіл?»
«Кругло, благородє:

П'ять — за масло, трі — за хлєб,
А грош — єто рибка-с...»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да грош — єто рибка-с».

«Да ти дєвять толькі дал!»
«Точно сащіталі!»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да за рибку взялі!»
 
«Да ти грош адін украл?..
Хамаво атродє!»
«Точно, барін, что украл...
Украл, благородє!»

«Что ти прямо нє сказал?
Ентакоє рило!»
«Да я прямо би сказал:
Спрасіть толькі било».

21 июня [1859].


НА ВАДАПОЙ!

У полковника москаль
Заглянув індика,
Пійняв його на гачок
Та й тягне до лиха.

А полковник реготить,
Аж мало не ляже:
«Куда єго ти вєдьош?»
«На вадапой!» — каже.

А полковник із вікна
Махає рукою:
«Ну, астав єго, астав!
Я і сам напою».

«Слушаю-с!» — кричить москаль,
Пускає індика
І направо, кругом, марш, —
І здимів до лиха.

21 июня [1859].
 

РАК

Забагає німець рака,
Не вміє назвати,
Закликає христьянина,
Давай мудрувати:

«Вгадай, — каже, — что мой хочет?»
— Та ні, не вгадаю!
«Нога многа, уса долга! Знаєш?..»
— Ні! Не знаю!

«Как не знаєш!., сам он малий,
Кафтан єго разний,
Как нє сварєн — кафтан чорний,
А как сварен — красний...

Тепер, — каже, — угадаєш?»
— Та ні! не попаду!
«Как нє знаєш?.. Шейка шльоп-шльоп,
А перед іззаду...»

— Чи не рака? — «Рака, рака!»
— Бодай же вас, пане!
Найшли ж і ви в наших раків
Німецькі каптани!

21 июня [1859].
 

РROSІЕ SIE*

Розгулявся собі німець,
Зачав їсти, пити.
Далі слугу закликає,
Свиню каже вбити.

А свиня лиш поросилась,
Жаль було творіння.
Слуга й каже: «Szkоdа, раnіе!
Во ргоsіе sіe swіnіа!»**

Але німець підхопився,
Надувся, як рябець:
— Со tо,— каже,— zе sіe рrоsіе?
Zеbу рlакаl, zаbіс!***

22 июня [1859].
 
_______
* Пороситься.
** Шкода, пане, бо свиня пороситься!
***Що то, що проситься? Хоч би плакала — вбити!

 
WODY*

Одягнувся німець паном.
Та грошей не має.
Ходить, бідний, по Варшаві,
З голоду вмліває.

Ходить, свище. Далі чує —
Десь музики грають,
Німець ближче, поглядає —
Аж пани гуляють.

«Зайду,— каже,— подивлюся!»
Входить до покою;
Але тілько бідний німець
За поріг ногою,—

Його в танець і втягнули...
Що робити з горя?
Хоч голоден, як собака,
Танцює, небора.

Протанцював разів кілька —
Нема відпочинку:
То та піде німця просить,
То та на годинку...

Ізнемігся бідний німець,
Підкосились ноги;
І як раптом повернувся —
Гу-гуп до підлоги!
 
Засміялись пани зразу,
Разом заплескали,
Далі бачать, що не жарти:
«Wody!» - закричали.

Але німець із підлоги:
- Nie trzeba mnie, - каже, - wody?
A kawalek chlieba!**

22 июня 1859
_____ 

*Води
** Не треба мені води, а шматок хліба!

 

ЧИЙ ТО СОБАЧКА?

Їде козак понад Буг,
Чумак попасає;
Коло нього песеня
На сонці куняє.

- А чиє то, — запитав, —
Песеня, чумаче?
— А чиє ж? — говорить той.
Звісно, що — собаче!

Їде козак понад Случ,
Німець попасає;
Коло нього песеня
На сонці куняє.

— А чиє то песеня? —
Питає дурного.
- Моє! — каже. А козак:
- Зроби й нам такого!

22 июня [1859]


КОЗАК І КОРОЛЬ

Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.

А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!

Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!

Третя штука: угадай,
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!»

Відійшов багач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!

Сидить, плаче, неборак.
Козак проїжджає...
«Чого плачете ви так?» —
Багача питає.

Той і каже, так і так!..
«Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!»
 
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.

І чимдуж до короля.
Король поглядає,
«А що, пане, скілько зір?»
— З міною питає.

А той поли ті підняв,
Чи як довелося:
— Стілько,— каже,— в небі зір,
Скілько тут волосся.

Задумався сам король
Від сего відвіту.
«Ану,— каже,— покажи
Середину світу!»

А той палицю підняв,
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
— Отут середина!

Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
«Що ж я думаю тепер?» —
Козака питає.

— Думаєте, що я пан!
«Або що за річі?»  
— То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!

Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!

23 июня [1859].

 

ПОРОШКИ

Заслаб мужик на живіт,
А дідич лічити:
Дає йому порошки
Та й каже зажити.

А той щоби порошки
Випити з водою,
Нюхнув тільки разів п'ять
Та й сидить совою.

Пересидів цілий день,
Як рукою знялось.
Рано дідич запитав:
«А як тобі спалось?»

— Добре спалось, пане мій,
Спасибі вам, пане!
«А порошки всі зажив?»
— Всі винюхав, пане!

«Подякуй же,— каже пан, —
Дідуньові свому!»
А сам тілько засміявсь
Та й пішов додому.

23 июня [1859]


 

ЛЬОДИ*

Закликає пан на баль
Мужика їдного.
Попоїв собі мужик
За столом усього

І льодами теє все  
Смачно заїдає...
«Чи смачнеє тобі се?» —
Пан його питає.

«Смачне, пане! — каже той, -
Саме як то часом
Восени буває борщ
З кваоолею разом».

23 июня [1859].

______
*Льоди — морозиво.

 

ЧЕРЕВИКИ

У неділю мужика
Пані закликає
Та й на ярмарок його
З просом посилає.

«Jedz ze,— каже,— sеrсе moj,
Sрrzеdаj mіаrkе рrоsа,
А со bedzie, zа tо kuр
Тrzеwіki, bо-m bоsа!»*

Оn поїхав наш мужик,
Назад повертає.
«Со z, sрrzеdаlеs, sеrсе mоj?»** -
Та його питає.

— Та продати то продав, —
Каже, — мірку проса,
А черевик, що питав, —
Все нема «бомбоса»!

23 июня [1859].

_____
*Їдь, серце, та продай мірку проса, а за виручене купи черевики, бо я боса.
**Ну, що, продав, моє серце?

 

RАТUJ, ВRАСІЕ!

Під повстання два панки
На коршмі гуляють,
Цілуються, як брати,
Приязнь запивають.

Ото собі й запили,
І поцілувались,
Але тілько москалі
В коршму увігнались. —

Їден циб через вікно,
Другого схватили.
Сей, бідняжка, і кричить:
«Ratuj, brасіе mіly!»*
 
А той собі до ліска,
Скілько сили, дує,
Тілько крикнув сему раз:
«Niech cie Bug ratuje!»**

23 июня [1859].
 
______
*Рятуй, брате любий!
**Хай тебе Бог рятує!

 

КОЗАЦЬКІ КСЬОНДЗИ

Раз Хмельницький заявив
По військові свому,
Що хто пана приведе, —
Дасть по золотому;

А хто ксьондза — тому три
Обіцявся дати...
Пішли наші козаки,
Давай мудрувати.

Тілько пана де діпнуть,
Виголять чуприну
Та й і кажуть:
«Пам'ятай! Гляди, бісів сину:

Як часами тебе наш
Спитає Хмельницький,
То ти, шельмо, говори,
Що ксьондз католицький».

То, бувало, приведуть...
«А хто ти?» — питає.
— А ксьондз! — каже. То й козак
Плату відбирає.

І такого ж тих ксьондзів
За тиждень прибуло, —
Що і в Римі стілько їх,
Майбути, не було.
 
23 июня [1859].

 

СМЕРТЬ КОЗАКА

Край Варшави два стовпи.
На стовпах дилина,
Під стовпами молодий
Козак з Чигирина.

І найстаршії пани
Смерть йому читають.
Прочитали — і кати
Мотуз натягають.

Але козак подививсь
На ляхву превражу,
Каже: «Стійте-но, пани,
Я щось вам іскажу!»

Ослабили мотузок,
Ляхи підступили,
А козак і каже їм:
«От що, пани милі,

Хоч високо не кажіть
Мене підіймати,
Буде лучче вам мене
В сраку цілувати!»

23 июня [1859].

 

KURACJA OD OCZU*

Десь там у кляшторі
За часу їдного
Сповідав законник
Ляшка молодого.

Ляшок признається,
Що звів раз дівчину.
Законник питає:
«A kiedy z to, synu?»**

Той йому і каже:
«Raz, — каже, — w gaiku
Przy szumie strumika,
Przy pieniu slowika...

Przy swietle ksiezyca...»***
А той, бідний, слухав,
Далі ухватився
Руками за вуха:

«Nie mow, — каже, — nie mow,
Nie mow, ja cie prosz§,
Bo ty uzyl, serce,
Diabelskich roskoszy!»****

«To mnie, moj ksigzuniu,
Doktor perswadowal,
Zebym tak sie sobie
Od oczu kurowal!»*****

А законник бідний
Тілько облизався...
«Nie wierz, moje serce,
Nie wierz! — обізвався. -

Gdyby pomoc byla
Z takiej awantury,
I ja bym juz widzial
Dawno prez te mury!..»******

24 июня [1859].
 
_____
*Лікування очей.
**А коли ж це, сину?
***Якось в гаю, під шум струмочка, під спів соловейка, при світлі місяця...
****Не кажи, не кажи, не кажи, прошу тебе, бо зазнав ти диявольської насолоди.
*****Це мені, панотче, лікар по¬радив так лікувати очі.
****** Не вір, серце, не вір. Якби таке лікування допомагало, я вже давно бачив би крізь мури.




PRZYWITANIE*

Захтіли брацішки
Біскупа вітати,
Сказали їдному
Привіт написати.

Але той, сірома,
Хоч бери на муки,
І пюра не вміє
Узяти у руки.

І ходить, сумує,
Не вип'є, не ляже,
Аж їден брацішок
Раз до нього й каже:

«Чого так сумуєш?
Не журися, брате!  
Як приїде біскуп —
Мені давай знати!»

Приїжджає біскуп,
Брацішок до того;
А той, як на збитки,  
Не писав нічого.

«Zmiluj sis, moj bracie!
Bo сіє pan bog skarze!»**
А той собі чарку:
«Wszystko bedzie! — каже.

Ту staniesz do mowy,
Ja siqde w zaciszku,
Co ja bede mowic,
I ty mow, braciszku!»***

Стає той до мови,  
А той заховався.
Коли чує — шелеп
В костьолі піднявся.

Та й питає того:
«A juz,— каже,— przyszedt?»****
А той до біскупа:
«A juz,— каже,— przyszedt?»

Той, бідняка, з серцем,
І жалем, і сміхом:
«Cicho», — йому каже,
А той собі: «Cicho!»*****

Той тоді озвався:
«Jaki ze ty duren!»******
А той до біскупа:
«Jaki ze ty duren!»

25 июня [1859].

______
*Привітання.
**Змилосердься, мій брате, бо тебе пан Бог покарає!
***Усе буде! Ти почнеш вітати, а я сховаюся в куточку, і що говоритиму, ти повторюй, братику!
****А ти вже прийшов?
*****Тихо!
******Який же ти дурень!


RZEPA*

Їден іде мазур 
По сім боці річки. 
Другий глухий мазур — 
По тім боці річки.

Сей того питає:
«Jak sie masz, moj mily?»**
А той йому каже:
«Do rzepy chodzilem!»***

Сей знову питає: 
«Jak tam zona, dzieci?»**** 
Той своє провадить: 
«Swinia zjadla, przeci!»*****

Сей йому і каже: 
«Pocaluj psa w galy!»******  
А той йому каже: 
«I ja to myslatem!»*******

25 июня [1859].
__________
 
*Ріпа.
**Як ся маєш, мій любий?
***Я ходив до ріпи!
****Як там жінка, діти?
*****Її з'їла свиня!
******Поцілуй пса в баньки!
*******І я те думав!

 

KULBACZKA*

Надибає дівку ксьондз 
Під вечірню пору. 
Бере її у мішок, 
Несе до кляштору.

Але прелат зупинив.
«Co to? — каже, — bracie?»
— A kulbaczka! — каже той, -
Szanowny prelacie!

«A pojechac mozna mnie?»
— A czemu z nie mozna?
«Nies ze do mnie, bracie moj,
Nies, duszo pobozna»**.

25 июня [1859].
_________
*Сідло.
**«Що то, брате?»
— Сідло! Шановний прелате!
«А мені поїхати можна?»
— А чому ж ні?
«Неси ж до мене, брате мій 
Неси, душо побожна».




ДИВНИЙ БИК

Видить мужик у жидка
Невеличкого бичка
Під шклом в образочку.
А цікавий був мужик.
— Що то,— каже,— в вас за бик
Висить на кілочку?

Мошко й каже: — Вір не вір,
А на світі є сім гір
Без зими і літа.
Там трава висока є,
І там бик такий жиє
Від початку світа.

І той бик собі за день

Всю траву таку упень

На горах спасає.

А вночі — то божа річ —

Вся трава йому за ніч

Знову виростає.

—Де вам, Мошку, такий бик! —
Обзивається мужик.—
Трудно віру мати!
Він давно би по сей час
Міг не тілько, кажу, вас,—
Але й світ зас...ти!

27 июня [1859].
 

 

ТУРКИ І КОЗАК

Перебрався наш козак 
Якось за границю 
Та й, на лихо, завернув 
В турецьку каплицю.

Протиснувся наперед, 
Роздивився всюди. 
Хоче вийти — та біда: 
Стиснулися люди.

А перед тим неборак 
Із'їв якось сала. 
І тут його, на біду, 
Срачка розібрала.

Терпів, бідний, доки міг, 
Аж піт з нього лився.  
Далі — тарах, неборак, 
В штани вгатилився.

Замовчали всі попи, 
Турки закричали 
І над бідним козаком 
Палаші підняли.

Але козак — не промах, 
Вдарився у груди: 
— Ваш великий, — каже, — Бог! 
Послухайте, люди!

Як турецький сильний Бог — 
Так правду говорю, 
Що вже рік тому, як я 
Не йшов до надвору.

І де вже я не ходив, 
Де вже не молився, 
Але, видно: жоден Бог 
Не змилосердився.

Ото тілько їден ваш 
Перед цілим людом 
Живо й раптом показав 
Святе своє чудо! —

Заплескали всі попи, 
Турки закричали 
І загепані штани 
З козака ізняли,

І повішали якраз 
Посеред каплиці, 
А козака провели 
З грішми до границі.

29 июня [1859].


 
 
ТУРОК І МУЖИК

Нагнав турок мужика, 
Хоче його взяти; 
Біда тілько: нема чим 
Рук йому зв'язати.

Ото й кличе він його:
— А ходи-но! — каже,
А той собі на умі:
«Знаю тебе, враже».

Та пригнувся у траві, 
В небо поглядає: 
«Боюсь, — каже, — о, боюсь! 
Бо шуляк літає!»

— Та не бійся, — каже той, —
Надери лиш лика,
То ми того шульгара 
Зв'яжемо до лиха!
 
А той усе на умі 
Свою думку має. 
«Боюсь, — каже, — пане мій!  
Бо шуляк літає!»
 — То я, — каже, — піду сам  
Та надеру лика! — 
Злазить живо із коня 
Та й іде до лиха.
 
Тоді мужик із трави 
Піднявся поволі,
Скочив раптом на коня 
Та й шмалить по полі.

— Шульгар! шульгар! Стережись!
По лісі загуло.
«Матері твоїй шульгар!» —
З поля відвійнуло.

29 июня [1859].


 

АХМЕТ III І ЗАПОРОЖЦІ

В літо тисяча шістсоте, 
В літо теє боже, 
Прийшла грамота Ахмета 
В наше Запорожжя:
   
«Я султан, син Магомета, 
Внук Бога їдного, 
Брат місяця-перекроя 
І сонця самого,
 
Лицар сильний і могучий, 
Краль над королями, 
Воєвода всього світу 
І цар над царями.

Цар столиці Цареграду 
І цар Македону, 
Греків, сербів, молдаванів 
І цар Вавилону.

Цар Подолі, і Галича, 
І славного Криму, 
Цар Єгипту, і Ораби, 
І цар Русалиму.

Сторож гробу в Русалимі 
І вашого Бога... 
Християн усіх на світі 
Смуток і підмога —

Кажу вам: усім козакам 
Мені передатись, 
А як ні,— добра від мене 
Вам не сподіватись!»

Того ж року запорожці 
Грамоту читали 
І до вражого Ахмета 
От що написали:

«Ти, султане, чортів сину, 
Люципера брате, 
Внуку гаспида самого 
І чорте рогатийі

Такий рицарю, що дідько 
Тебе об...ає,
А все військо твоє тілько 
Г...но пожирає;

Стравнику ти цареградський, 
Пивнику макдонський, 
Свине грецька, молдаванська 
Ковалю вавлонський!

Кате сербів і Подолі, 
Папуго ти кримська, 
Єгипетський ти свинарю, 
Сово русалимська!

Ти — погана свинячая 
Морда, не підмога, 
І дурень ти, а не сторож 
У нашого Бога.

Не годен ти нас, хрещених, 
І десь цілувати, 
А не то, щоб Запорожжя 
Під собою мати!

Ми землею і водою 
Будем воюватись, 
І тебе нам, бісів сину, 
Нічого боятись.

Так тобі ми відвічаєм, 
А року не знаєм, 
Бо ми ваших календарів 
В Січі не тримаєм.

Місяць наш — тепер на небі, 
День — той самий, що у вас. 
За цим словом, вражі турки, 
Поцілуйте в с... нас!»

29 июня [1859].

 

НАЩО БОГ СОТВОРИВ?

— Нащо тебе, козака,
Господь на світ сотворив?
— Щоб любив я мужика,
Щоби пана його бив!

— Нащо ж тебе, мужика,
Господь на світ сотворив?
— Щоб неславив козака,
Щоби панщину робив!

7 июля 1859.

 

ТУРЕЦЬКА КАРА

Взяли турки козака, 
На смерть засудили, 
Межи ноги йому кіл 
Довгий заложили, 

Та й довбнею і женуть, 
А той тілько каже: 
«Та бий рівно, коли б'єш, 
Не милися, враже!»

13 октября [1859].

 

ПИЛИПОН*

Як то за все хапаються
Тії пилипони,
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.

От поправив, що там було,
До попа вертає.
— Що ж ти, — каже, — все поправив?
Піп його питає.

— Да, всьо, батька! У Варвари
Башмак доработал,
Богоматері на лоні
Младенца сработал.

А чтоб батька мне маленько 
На водку прібавил, 
То я сзаді уж і духу 
Три пер'я пріставил!

14 окт[ября 1859].
 
*Пилинонами називали в Україні російських сектантів («филипповцев»).

 

ХРАБРИЙ ЛЯХ

Здибалося два ляшки: 
Їден і хвалився, 
Як недавно на війні 
З козаками бився.

«Juz to, — каже, — dlugo mni 
Nie zapomnа wrogy, 
Bo psiawiaram moze stu 
Odrabalem nogi!»

«Co to nogi? — каже той, — 
Glowy rabac bylo!»
«I ja chcialem, bracie moj, 
Ale glow nie bylo».*

14 октября [1859].
______
*Каже: «Знатимуть мене 
Козацькі пороги, 
Бо я з сотні козаків 
Поодтинав ноги». 
«Що то ноги,— каже той, 
Голови їм було!» 
«І я то хтів, брате мій, 
Та голов не було». 
(Переклад С. Руданського).

 

ГОСПОДЬ ДАВ

Пішов козак молодий 
В далеку дорогу, 
Кинув жінку молоду 
Та хату убогу.

Повертає за сім літ, 
Хату оглядає, 
Дивується сам собі, 
Хати не пізнає.

Його хата — як вінок, 
Новенька, біленька... 
«А звідки то, — запитав, — 
Голубко сивенька?»

— Та то, — каже, — Господь дав 
За твою дорогу! 
Козак шапку підійняв: 
«Слава, — каже, — Богу!»

Входить в хату — скрізь лавки 
І столи хороші, 
А на столах і лавках 
Валяються гроші.

Козак глянув навкруги, 
Жінку обіймає, 
Поцілував кілька раз. 
«Звідки то?» — питає.
— І то,— каже, Господь дав 
За твою дорогу... 
Козак хрест святий поклав: 
«Слава, — каже, — Богу!»
 
Коли гляне у куток,—
Аж дітей копиця...
«А то звідки?» 
  — Господь дав! -
Каже молодиця.

А той носом покрутив: 
«Добрий, — каже, — тато!.. 
Але, — каже, — на сей раз 
Порався багато!..»

14 октября [1859].


БАРАН

Набілив жид мідяків, 
І тілько смеркає, — 
Все то бідним мужикам 
За срібло спускає. 

А сам-то він був купець 
І торгував м'ясом, — 
То, бувало, що не крав, 
То купував часом. 

Але колись уночі, 
Тілько що ліг спати, 
Хтось стукає у вікно, 
Проситься до хати. 

«Хто?» — питається жидок,
— Я, — каже, — пустіте!
Може, треба барана?
Барана купіте! —

Пустив його у коршму,—
А той мішок з себе:
— От вам, — каже, — і баран.
Купіть, коли треба!

«А що хочеш?» — Три копи! -
Жид мацнув руками,
За барана заплатив
Трьома копійками.

Сам не світить, бісів син,
А той не говорить,
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.

А комора у жидка
Була і крамниця,
А часами заодно
Була і різниця.

Упустили барана,
Мужика не стало, 
Чи спав жидок, чи не спав, 
Але вже світало. 

Жидок живо захопив 
Всі свої прибори. 
Живо капці — і летить 
Бігцем до комори. 

Але тілько відчинив — 
Ахнув, неборака: 
Йому замість барана 
Скочила собака. 

І пропав його баран, 
Але й того мало: 
Із комори з бараном 
І м'яса не стало.

15 октября [1859].


РОЗМОВА

Прибув Мошко з Петрополя 
Та й людей дурив, 
Що ніби він у столиці 
З царем говорив.

— А як же ви говорили? —
Якийсь запитав.
— О, ми славно говорили, —
Мошко відвічав. —

Я казав усе цареві: 
«Ура» та «ура!», 
А воно мені казало: 
«Дурак» та «дурак!»

15 октября [1859].
 

НАДГОРОДА

Раз топився грубий лях, 
Став репетувати, — 
Мужик один і побіг 
Пана рятувати.
   
За чуприну ухопив, 
З води витягає, 
Пан дякує мужику, 
Грошей добуває...

Аж надходить другий лях: 
«Co to?» — запитався.
— Taz wyciаgnal z wody mnie! -
Грубий обізвався.

«О, widziatem, — каже той, — 
Widziatem, jedyny, 
Jak on ciebie, bracio mоj, 
Ciagnal za czupryne!»

— Za czupryne, czy z to tak?
«Za czupryne, mily!»
— О, psia wiara z! — крикнув той 
Ізі всеї сили, —

Sto nahajow za to psu! 
І що ж? — протягнули, 
І сто йому нагаїв 
За добро креснули.

16 окт[ября 1859].
_____ 
*Аж надходить другий лях: 
«Що то?» — запитався.
— Та ж витягнув із води —
Грубий обізвався.
«Та лучче б ти утонув 
В лихую годину, — 
А то хлоп тебе тягнув, 
Як пса, за чуприну...»
— За чуприну, чи ж то так?
«За чуприну, милий!»
— О псявіра ж, — крикнув той
Із всієї сили, —
Сто нагаїв за то псу!
(Переклад С. Руданcького).


ЗМИСНИЙ ЛЯХ

Ходить ляшок по коршмі, 
А хочеться їсти. 
Питається шинкаря:
— Czy nie masz pieczystej?* 

— Та є, пане! — каже той.
Питає: — Почому?
Той відказує йому, 
Що по золотому.
 
- A czy bеdzie chleb і sos?**
- Та же буде, пане!
- A nie placа za to juz?***
— Та не платять, пане!

— То wiesz, serce, — каже лях, -
Pieczystej nie trzeba,
A podawaj jepiej mnie 
Tu sosu ta chleba!****

17 окфбря 1859].

*Чи нема печені?
**А чи буде хліб і юшка?
***А за те не платять?
****То знаєш, серце, печені не треба,
краще дай мені юшки і хліба!

 

ГОСПОДАР ХАТИ

Мужик лиха наробив, 
А жінки боявся, — 
Сюди-туди по кутках — 
Та й під піл сховався.

Та лопатою під піл: 
«А вилізай, враже!» 
А той далі у куток — 
Та й до неї каже:

— Геть, погана сатано! 
Геть, бісова мати! 
Тепер мене не займай, 
Я господар хати!

17 октіября 1859].


 

НІ ЗЛЕ, НІ ДОБРЕ

«Здоров, брате!» — А, здоров! 
«Що ж ти так змінився?»
— А не диво, брате мій,
Бо я оженився!

«Слава Богу!» — каже той.
— Ні! не слава Богу:
Моя жінка і бридка,
І крива на ногу.

«То зле, брате!» — каже той.
— Ба ні, не зле, брате!
Бо за нею я, як чорт,
Зробився багатий:

Славну хату збудував,
Ходив у дорогу...
«Слава ж Богу!» — каже той.
— Ні, не слава Богу.

Воли згинули в Криму,
Додому вернувся —
Аж і хата у вогні,—
І хати позбувся...

«То зле, брате!» — Ні, не зле!
Як хата горіла,
То і жінка там моя
В огні околіла.

17 октября 1859.




КРАМНАЯ СОРОЧКА

Підсунувся раз козак 
Під панськую дочку 
Та й від неї і дістав 
Крамную сорочку.

Але тілько натягнув 
Та й скинув до лиха. 
Ото панна його раз 
І питає стиха:

«А крамная, — каже, — де?»  
— Та крамна ледащо!
«Чого?» — каже, — 
Бо в крамній 
Чухатись нема в що!

18 октября [1859].




HI - КАЖЕ

Раз набожний архирей 
Гумена питає: 
«Чи то в тебе всі черці — 
Кожний дівку має?»

— Ні, — той каже, — у моїх 
Сього не бувало, 
Бо для моїх, — каже, — всіх 
По дівчині мало.

18 октября [1859].
 

СЛАВНАЯ КОНИНА

Сидить мале циганя, 
Коня виїжджає, 
А старий — його й коня 
Нагайкою крає.

Заплакало циганя, 
Лягло на коневі... 
А той тогді до купця 
Та й каже купцеві:

«Та купуй уже, купуй, 
Славная конина! 
Чи ж не бачиш, як по ній 
Сплакалась дитина?»

18 октября 1859.


 

ЦИГАН НА СПОВІДІ

Раз задумав циганчук 
Гріхи сповідати. 
Іде просто до попа, 
Приходить до хати.

Оглядає — ні попа, 
Ні слуги Бог має, 
А в горосі, у печі, 
Сало закипає.

Циган сало із горшка, 
Живо із пекарні, 
Через цвинтар позадгузь 
Та й до паламарні.

В паламарні, як на гріх, 
Шапка на кілочку;  
Він і шапку потягнув, 
Сховав у куточку
 
Та й тогді вже до попа 
Гріхи сповідати. 
Ото піп йому дає 
Хреста цілувати.
 
Поцілував циганчук; 
Піп його питає, 
А той йому всі гріхи
І оповідає:

«Та й сьогодня, — каже, - я
Нагрішив потроху: 
Ранком вигнав я свиню 
З чужого гороху.

А у церкві шапку зняв!..» -
Говорить несміло. 
А піп йому: «То не гріх! 
То добреє діло!»

Добре, добре, нехай так, 
По «Буди господнє» 
Піп до шапки, — але ба! 
І місце холодне...

Піп — додому, до горшка, 
Де кипіло сало, 
І там йому лиш горох — 
А сала не стало.

І промовив старий піп: 
«Оже ж признавався! 
А я, старий та дурний, 
І не догадався!»

20 октября [1859].
 

СМІХ

Наробились мужики, 
Разом полягали, 
Позіхнули кілька раз 
Та й позасипали.

Але їден чи здурів, 
Чи чорт його знає, 
За сокиру ухопив, 
Стиха підіймає, —
Хвать їдного по карку! 
Голова відпала; 
А той голову за чуб, 
Та й із нею драла!
 
І забіг межи корчі, 
Голову ховає
Та й сам собі, неборак, 
Стиха промовляє:
«То ж то, — каже, — я сміху 
Буду з нього мати, 
Як устане та пічне 
Голови шукати!»

20 октября [1858].


ВЕРСТВА

Їде мужик на волах; 
Сонце припікає; 
Мужик ноги протягує, 
Лежить та й дрімає.

А воли собі пішли, 
На сторону збились, 
Далі раптом за верству 
Ярмом зачепились.

І прокинувся мужик, 
І плюнув до лиха, 
І поглянув на верству, 
Та й промовив стиха:

«Тьфу! Погані москалі, 
Чи місця не мали, 
Що на самім на шляху 
Палі повбивали!»

18 августа [I860].
 

 
ВІТЕР І КОЛЬКА

Зайшов козак до коршми, 
Руки потирає: 
«О, мороз же то, мороз!» — 
З серцем промовляє.

А жидок — «кахи», «кахи»! 
Кашляє в макітру 
Та й говорить: «Що мороз? 
Якби то ще вітру!»

А той носом покрутив: 
Почекай же, враже! 
«Чи не кашель, — каже, — в вас?» 
«Таже кашель!» — каже.

«Що ж то, — каже, — кашель варт,
Кашель іще гойкий;
А якби-то,— каже,— вам
Та до кашлю кольки!»

3 ноября [I860].

 

МОШКІВ ДАХ

Дах дюравий, дощ іде,
В коршму затікає.
«Покрив би ти, Мошку, дах!»
Мужик промовляє.

А жид: «Гирсти? крити дах?..
Та як його крити,
Коли тепер дощ іде,
То буде мочити...»

«Та хто каже, що тепер?»
«А коли ж, Іване?»
«Та покрив би хоч тогді,
Як дощ перестане...»

А жид: «Гирсти? крити дах?..
Як дощу не буде?..
Та у мене тогді й так
Сухо буде всюди».
 

 
ТОРБИН БРАТ

Докучило підшивати 
Подертії сита, 
Пішов циган молотити 
За торбину жита.

Пішов таки недалечко, — 
До свого сусіда... 
От молотить та й молотить 
Зрання до обіда.

Перекинув, може, з копу, 
Хтів би й попоїсти, 
Та господар, як на збитки, 
Не дає і сісти.

То наймита з ним поставить, 
А то сам молотить. 
Потягає бідний циган, 
Аж піт з нього котить.
 
Перекинув копи зо дві. 
Ба, вже і смеркає. 
«Чи не годі з нас, панотче?»  
Сірома питає.

І господар спочив добре 
Та й до нього каже: 
«Помолотим іще трохи, 
Заким сонце ляже».
 
Знов молотить бідний циган, 
Аж піт з нього котить, 
Виглядає поза хату, 
Ба, вже й місяць сходить.

Іскривився сіромаха, 
Спину нагинає. 
«Чи не годі з нас, панотче?» 
«Або що?» — питає.

«Та щось,— каже, — не то світить 
Край ваших віконців!» 
«Як то, — каже, — не то світить?.. 
Та ж то братик сонців!»

Коли братик — так і братик, 
Нічого чинити; 
Мусив бідний циганюга 
Всю ніч молотити.
 
На другий день той із хати, 
А циган у хату.
«А, здоровенькі, панотче! 
Чи не можна б плату?»

«Можна, — каже, — чом не можна, 
Як не дати плати? 
Ходім, — каже, — до засіка, 
Будем насипати».

Прийшов циган до засіка, 
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий. 
«Чи годі?» — питає.

«Насипайте іще!» — каже. 
Сипле той і п'ятий. 
Ба вже сипле і дев'ятий. 
«Чи не годі, брате?»

«Ні, не годі!» Насипає 
Цілу мірку жита. 
Коли гляне — аж там торба 
До мішка пришита.

Іскривився пан господар, 
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?» 
«Або що?» — питає.

«А щось, — каже, — ваша торба 
Та підшита чорним...» 
«Підшитая?., насипайте!.. 
Та ж то братик торбин!»
 

 





 




 

 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори