Петро РЕБРО, частина І - ЗАЧИН
Написав Administrator   
Вівторок, 11 серпня 2009 14:35
Головна статті
Петро РЕБРО, частина І
«КОЗАЦЬКІ ЖАРТИ»
ЗАЧИН
ХИТРИЙ КОЗАК І ЦАРИЦЯ
ПЕРЕД БОЄМ
ВУСА
СЛОВО КОШОВОГО
СТРАХ
ЧОМУ БОЛИТЬ ГОЛОВА
Всі сторінки

 

Петро РЕБРО 

 

КОЗАЦЬКІ ЖАРТИ


ЗАЧИН

Не раз вороги похвалялись
Зігнуть український народ,
Але запорожці сміялись –
І рвався очкур у заброд.

Люд вірив (лише б не наврочить),
Що правильно сонце пливе:
Якщо запорожці регочуть,
То Воля на світі живе.

Виходить, читачу, не всує
Козацький казав кошовий:
– Якщо Запорожжя жартує,
Вкраїні і чорт не страшний!

ПАМ’ЯТНИК

    Я памятник себе воздвиг нерукотворный...
                                             О.С. Пушкін

О Пушкіне, прости, пробач мені нахабство
В епіграф ставити твій золотий рядок:
Як ти, я гриз перо і ненавидів рабство,
І не вберігся від пліток.

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,
Піднявся вище він, ніж заводський димар,
Бо я завжди і скрізь – в святки і в будень чорний –
Підносив жарти людям в дар.

Коли шумів комиш, коли дерева гнулись,
А привид височів над світом, як мара, 
Один я клопіт мав: щоб люди усміхнулись, 
Щоб спала з їх облич жура.

Сварилися вожді, казились чинодрали –
«Сміх – це громовідвід!» – таким був мій девіз.
І як би дундуки мене не «діставали» –
Ніхто моїх не бачив сліз.

І навіть будучи в фаворі чи в опалі,
Не забував давать, як кажуть, під ребро.
Усе життя служив я музі, а не кралі, 
І вчив за так робить добро.

Сюди приїде хтось чи, може, прийде пішки
З букетом кропиви чи з келихом в руці,
Бо я щасливим був тоді, коли усмішки
В людей сіяли на лиці.

Ачей, він визнає, що правду я глаголю,
Бо день і ніч моя трудилася рука,
Щоб шар віків пробить і випустить на волю
Веселу душу козака.

Квітуй, душа, ликуй, промінься і іскрися,
Наснажуй, надихай і бадьори усіх,
Щоб сльози із очей Вітчизни не лилися,
А на вустах був тільки сміх.


УКРАЇНИ ЦВІТ

Співомовка, притча, байка –
України цвіт,
На Дніпрі чека вас чайка –
Попливем у світ.

Годі липнуть нам до кварти,
Сьорбать холодець –
Понесем козацькі жарти
Людству на ралець.

Дотеп наші множить сили,
Освіжа думки, –
Так нас прадіди учили –
Славні козаки.

Маєм шаблю, щедру ниву,
Щастя повен міх,
Та найбільше наше диво –
Це козацький сміх.

Так, як Хортиця, як пісня,
Як крилатий кінь,
Буде сміх цей нині, присно
І в віках. Амінь!

ЗАПОРОЖЦІ

Ну хто не зна,
  що запорожці
Були відважні й дужі?
Могли втопити й чорта
  в ложці,
А турка – у калюжі!

Як треба, тижнями
  не спали –
Стояли в караулі,
І шаблі їх не діставали,
І їх не брали кулі.

Вони (це знали супостати,
Що йшли на нас ордою)
Уміли на коняці спати
І дихать під водою.

Ставало страшно
  навіть кату,
Тремтіли руки в варти,
Коли козак ішов
  на страту
І щедро сіяв жарти.

Нерідко кидало у дрож це
Усяких бусурманів.
Вони приймали
  запорожців
За гемонських шайтанів.

Я підказать собі дозволю,
Звідкіль у предків сила:
Бо над усе любили волю,
А воля їх любила!

ВІДПОВІДЬ БОГДАНА

Чолом бив дука до Богдана:
«Щоб з паничів та вийшов толк,
Прошу, ясновельможний пане,
Їх записать в козацький полк!»

Читає гетьман це й регоче:
– Цидулу, писарю, пошли,
Що коней ми берем охоче,
Але навіщо нам осли?

 



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua