Петро РЕБРО, частина І
Написав Administrator   
Вівторок, 11 серпня 2009 14:35
Головна статті
Петро РЕБРО, частина І
«КОЗАЦЬКІ ЖАРТИ»
ЗАЧИН
ХИТРИЙ КОЗАК І ЦАРИЦЯ
ПЕРЕД БОЄМ
ВУСА
СЛОВО КОШОВОГО
СТРАХ
ЧОМУ БОЛИТЬ ГОЛОВА
Всі сторінки

 Петро РЕБРО


Р Е Б Р О  П Е Т Р О  П А В Л О В И Ч


Ольга СТАДНИЧЕНКО,
завідувачка кафедри українознавства
Запорізького національного університету,
кандидат філологічних наук

Визначний український письменник, один із найвідоміших сучасних гумористів і сатириків, громадський і культурний діяч.

Народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запорізької області в сім”ї колгоспника. Після закінчення Запорізького педагогічного інституту /нині – національний університет/ служив в армії, вчителював у Малокатеринівській СШ,працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», у книжковому видавництві, в обласному управлінні культури.
Фундатор Запорізької обласної організації національної спілки письменників України /очолював більше 30-ти років/, виховав цілу плеяду талановитих літераторів, заснував ряд літературно-мистецьких свят, зокрема, «Поетичний травень», а також альманахи «Хортиця» /нині-журнал/, «Спокута», «Весела Січ».

Як депутат обласної ради багатьох скликань активно відстоював права української мови і культури в регіоні, виступив проти гіператомізації краю /йшлося про спорудження на Запорізькій АЕС десяти блоків/, засудив скороспілий проект реконструкції заводу «Запоріжсталь», який загрожував землякам ще більшими екологічними лихами, енергійно домагався будівництва обласної бібліотеки імені О.М.Горького, Історичного музею на о.Хортиці, кінотеатру «Перемога» та інших соціально-культурних об”єктів.

Один із засновників обласної організації Товариства української мови «Просвіта» і Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області /очолював 15 років/, президент /кошовий/ Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

Останні десять років – керівник /головний редактор/ науково-редакційного підрозділу з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін.
Друкується з 1946 року. Перша збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році. Нині в доробку письменника – сто книг для дорослих і дітей /загальний наклад – понад 5 млн. прим./. Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, «Вибрані твори» в 5-ти томах, гумористична серія «Козацькі жарти» /12 книг/, веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» /«Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»/, збірки «Острів Байди», «Моя Білоцерківка» /лірика/, «Ображений Гусак» /байки/, «Петрів батіг» /епіграми/, «Веселі дуелі» /пародії/, літературознавча серія «Українська Мекка», дослідження «Т.Шевченко і Запоріжжя» /у двох книгах/, книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та ін.

Відомі схвальні оцінки,дані творчості П.Ребра класиками української літератури П.Тичиною, М.Рильським, А.Малишком. О.Гончар писав, що в творах запоріжця «нуртує козацький дух». П.Загребельний назвав П.Ребра «найвеселішим залишком минулих часів серед похмурих «патріотиків» дня нинішнього». На думку академіка М.Жулинського, гумористична серія П.Ребра «Козацькі жарти» - це «дотепна енциклопедія сміху січового козацтва».

П.Ребро – номінант Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, лауреат літературних премій імені С.Руданського, імені І.Нечуя-Левицького, імені П.Тичини, імені Остапа Вишні,імені гетьмана П.Сагайдачного, імені С.Олійника, імені М.Нагнибіди,імені В.Лісняка, імені М.Андросова. Його драматична поема «Заграва над Хортицею» відзначена премією на Всеукраїнському конкурсі на кращу п”єсу, його пісня «Гей, шуми,Великий Луже!» /музика Є.Пасічника/ отримала Гран-прі на Міжнародному пісенному фестивалі «Доля», а пісня «Хвилина мовчання» /музика О.Білаша/ ввійшла до збірки «Сто улюблених пісень». Його книга «Веселиця» видана в серії «Золота колекція української поезії для дітей». Крім того, П.Ребро - лауреат Всеукраїнського фестивалю «Вишневі усмішки», Всеукраїнського конкурсу на кращу байку, фестивалів «Пісенний вернісаж», «Золоті трембіти», «Мамині джерела», журналу «Перець» та ін. Твори П.Ребра перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо.

Письменника нагороджено орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, «За заслуги перед Запорізьким краєм» /ІІ ступеня/, медаллю «За трудову доблесть», ювілейною медаллю «За розвиток Запорізького краю», Шевченківською медаллю, Почесними грамотами Верховних Рад Киргизії, Абхазії, Калмикії, Почесною відзнакою Національної спілки письменників України. Він – член ради старійшин Запорізької області, радник голови облдержадміністрації, почесний доктор Запорізького національного університету, почесний громадянин с.Білоцерківки. Стипендіат Президента України.

* * * 

Докладніше про письменника та його творчість можна довідатися з книг:

Віктор Чабаненко. «Петро Ребро». Літературний портрет. 1999 р.

«Крізь призму сміху» /«Козацькі жарти» в оцінці письменників, критиків і читачів/. 1999 р.

Ольга Стадниченко. «Творчість Петра Ребра». Монографія,2002 р.

«Веселі ребрини» /До 70-річчя П.Ребра/. 2002 р.

«Співець Запорізького краю» /До 75-річчя П.Ребра/. Матеріали Міжвузівської науково-практичної конференції. 2007 р.

«Весела Січ» /Спецвипуск/. № 1 – 2, 2008 р.

«Петро Павлович Ребро». Біобібліографічний покажчик. 2008 р.

 

Помер Петро Павлович РЕБРО 22 березня 2014 року.

 


 

 

«КОЗАЦЬКІ ЖАРТИ» /ДВАНАДЦЯТИКНИЖЖЯ/ -
ВЕСЕЛА ВІЗИТКА ЗАПОРІЖЖЯ  

/Гумористична серія Петра Ребра в оцінці сучасників/

Дорогий Петре Павловичу! Обидва запорізькі видання одержав, дякую. Подумалось: якщо серед цього хаосу і гіперінфляції Запоріжжя ще жартує й сміється, то, мабуть, не все пропало. Ще житиме Україна! Чи,може, якраз оці негаразди і схиляють Вас там до сміху? Одне слово, радий за всіх вас, за Хортицький оптимізм та дух непоборний…

                                   Олесь ГОНЧАР /З листа/, 1993 р.

 

Вітаю з таким буйним виплеском козацьких веселощів.  
   Спасибі за «Козацькі жарти»,
  В них – запорозький видзвін криці.
  Що-небудь ще нове ушкварте:
  Ще порох є в порохівниці!
 
                                   Дмитро БІЛОУС /з листа/, 1993 р.

Славний сміхотворцю Петре Павловичу! Сьогодні поштарка принесла «Козацькі жарти» і я їх відразу простудіював. Скажу тобі, що ти справжній гуморист високого рангу. Все в книжці є – і вигадка, і поетична вправність, і народний гумор, який ніколи не вмре… Ми вітаємо тебе з виходом прекрасної, веселої книги.
                                     Полікарп ШАБАТИН /з листа/,1993 р.

Дорогий Петре Павловичу! Те, що Ви зуміли видати таку чудову, барвисту, розумну книжку, я вважаю КОЗАЦЬКИМ ПОДВИГОМ. Я ж знаю, як це тепер важко. Ви не просто воскрешаєте й поширюєте прекрасний гумор. Ви нагадуєте всім землякам своїм і не тільки землякам, що ДУХ КОЗАЦЬКИЙ не вмре й не загине. І за це я – та хіба тільки я! –Вас люблю й міцно-міцно обнімаю.
                                    Ваш Павло ГЛАЗОВИЙ /з листа/, 1996 р.

Дорогий Петре, славний, дотепний козаче з Великого Лугу! Дякую за тритомний «сміховик» - дотепну енциклопедію сміху січового козацтва… Ви своїм відчуттям січової вольниці, інтерпретацією того, що живе в народних генах, у духовному здоров”Ї нації, підсилюєте суспільні настрої, збадьорюєте дух тим, хто вже чомусь знесилився… Перечитуючи «Козацькі жарти», я впевнююся в духовному здоров”ї нашого народу, в невичерпності його жадоби до волі і життя. Це так потрібно сьогодні нашій людині! Ви – дивовижний трудяга! Справжній козацький дух нуртує у Вашому тілі… Тому й потрібні Ваші «Козацькі жарти», аби оздоровлювати наш народ…

                                  Ваш сердечно – Микола ЖУЛИНСЬКИЙ /з листа/,1996 р.

Мало проголошувати гасла про цілющу силу сміху: треба, щоб цей сміх ще й був у людей. От саме для цього все життя невтомно трудиться Петро Ребро. Скільки ним написано й видано! Самих тільки збірок із назвою «Козацькі жарти» вийшла ціла серія. А скількох молодих і зелених добродій Петро благословив до веселого цеху письменників! А щорічне Всеукраїнське свято «Весела Січ»! А Міжнародна премія імені Сагайдачного! А Міжнародна асоціація гумористів із центром у Запоріжжі! А… Хіба все перелічиш?
                                  Газета «Веселі вісті», 1999 р.

«Козацькі жарти» П.Ребра – це, без сумніву, визначне явище в новітній українській літературі. Недарма вже першу їх збірку відразу ж помітив такий вибагливий поцінувач, як Олесь Гончар.
  Віктор ЧАБАНЕНКО /кн. «Петро Ребро»/,1999 р.
Високодостойний пане Петре! Сердечно вітаю Вас, одного із старійшин української гумористики, улюбленого письменника мільйонів читачів, президента Міжнародної асоціації «Весела Січ». Петро Ребро – то не просто два слова з великої літери. Це – справжня епоха, видатне явище, планета і космос у царині веселого слова. Ви на цій ниві – цар і раб власного таланту, ратай і жнивар, творець і митець, учитель і відкривач, великий Трудівник Духу, українець найвищої проби. Бережи Вас, Господь!
                                Уклінно – Віктор БАРАНОВ /з листа/, 2000 р.

Один із наших «най-най» гумористів.Найвідоміших.Найшанованіших і найтитулованіших. Лауреат стількох премій, що пальців на руках не вистачить, аби порахувати… Скидається на те, що після виходу у світ серії «Козацькі жарти» доведеться заснувати премію імені…живого класика Петра Ребра. Пропонуємо найреальнішу кандидатуру на цю премію. Звичайно ж, це саме він- Петро Ребро.
                              Журнал «Березіль», 2001 р.

Козацький бард Петро Ребро видав серію «Козацькі жарти». Це ще одна романтична й історична сторінка запорозької Козаччини. Петро Павлович так вріс в життя-буття наших славних предків, що його поетичні оповідки сприймаються мов записи очевидця, товариша-побратима з Січі. Він дає козакам імена і титули, і говорить їхніми устами, і сміється й жартує так реально, що його козацькі вірші – а їх десятки, сотні – сприймаються, говорячи сучасними термінами, як репортажі з минулого.
                              Журнал «Всесміх» /Канада/, 2003 р.

На наше питання, як би автор виклав основну «концепцію» своїх козацьких жартів, Петро Ребро відповів, як кажуть, і жартома і всерйоз: «Ніде правди діти, реалії нашого життя справді суворі: можновладці мовби заприсяглися відучити наш народ усміхатися. Але українця можна обібрати, обдерти, як липку, але почуття гумору в нього не віднімеш – дідька лисого! Сміх, слава Богу, не підлягає інфляції, як довели вчені, він корисний для здоров”я /єдині ліки,широкодоступні масам/; сміх не оподатковується /тільки б не наврочити!/ і взагалі, Україна, яка не жартує і не сміється, - то не Україна…»
                               Микола СОМ
                               Газета «Вечірній Київ»,2004 р.

Вельмишановний читачу! Якби в нашому краї існувало почесне звання «Найвеселіший запоріжець» /а чому б йому не бути на батьківщині супердотепних запорожців?/, кому б ви його присвоїли? Вірно, Петрові Ребру… Його «Козацький сміховник» - це море сміху, феєрверк дотепів, тріумф гумористичної фантазії і хоч в анотації сказано, що це – історія і сьогодення крізь призму сміху, насправді це не просто «жарти», а сплески мудрості нашого народу.  
                               Газета «Суббота-плюс», 2004 р.

Почуття гумору – чи не серцевина українського менталітету. Насамперед про це думаєш, коли знайомишся з веселим доробком запорізького гумориста, поета і за сумісництвом кошового Асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» Петра Ребра. Його «Козацькі жарти» в 12-ти книгах – чи не найпримітніші серед літературних новинок останнього десятиліття.
                               Валентин ЧЕМЕРИС
                               Газета «Літературна Україна», 2004 р.

  Беру до рук «Козацькі жарти»,  
  Найвищої оцінки варті.
  Опісля вже кількох рядків
  Я мовби на коні летів
  Туди, де Хортиця, де слава
  Колись буяла величава…

                            Твій Олекса ЮЩЕНКО /з листа/,2004 р.

Схильність запорожців до сміху поет називає дивовижною і вважає свідченням високості козацького духу. То ж не дивно, що один із найвідоміших у країні «сміхотерапевтів» величезну частину своєї творчості присвятив продовженню саме козацьких гумористичних традицій – дивитися на життя примруженим оком, з певною долею іронії. І не тільки на життя – на себе теж. П.Ребро переконаний, що сміхотерапія, якою нині, до речі, захоплюються американські лікарі, вірно служила запорожцям ще 300-500 років тому. Перефразовуючи відомий вислів, він стверджує, що Україна вижила саме тому, що сміялася.
                            В`ячеслав ДРИГАЙЛО
                            Газета «Україна козацька», 2005 р.

Останнім часом Петро Ребро щороку видавав по книжці «Козацьких жартів». Це за сьогоднішньої ситуації з книговиданням – справжній подвиг. Але Петро Павлович, як і подобає лицарю сатири і гумору, на цьому не зупинився. Недавно він випустив у світ «Козацький сміховник», де зібрано кращі з кращих його усмішок про славних запорожців. Сьогодні у нас презентація цієї енциклопедії козацького гумору.
                           Журнал «Перець», 2005 р.

Петро Ребро, якого я знаю вже років із сорок, здивував мене нев”янучою свіжістю дотепного гумору в усіх жанрах.
                           Олександр СИЗОНЕНКО
                           Газета «Літературна Україна», 2005 р.

Петро Павлович освоїв чи не всі літературні жанри. Він і поет,і публіцист, і есеїст,і драматург, і дитячий письменник, і автор текстів багатьох пісень… І все-таки нам здається, що останнім часом Петро Ребро надає перевагу гумору і сатирі. Підтвердження тому – 12 книг «Козацьких жартів», збірка поезій «Козацький сміховник» та інші видання, осяяні іскристим народним сміхом.
                           Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ
                           Газета «Культура і життя»,2006 р.

«Лучше всего Петро Ребро проявил себя в юморе и сатире,- считает Ольга Стадниченко, заведующая кафедрой украиноведения Запорожского национального университета /ее диссертация посвящена творчеству этого писателя/. – А его серия «Козацькі жарти» - это очень оригинальное, самобытное явление не только в Украине, но и в мире».
                          Светлана ОЛЕЙНИК
                          Газета «Индустриальное Запорожье», 2007 р.

  Він, кажуть, може вихилити й кварту,
  Для цього заснував «Веселу Січ».
  Подейкують, його «Козацькі жарти»
  Сам Президент читає день і ніч.
  Із друзями він лагідний на диво,
  А недругам дає він одкоша.
  У нього щира, чесна і правдива,
  Воістину козацькая душа.

                          Юрій БАКУМ
                          Журнал «Весела Січ», 2008 р.


 


 

Петро РЕБРО 

 

КОЗАЦЬКІ ЖАРТИ


ЗАЧИН

Не раз вороги похвалялись
Зігнуть український народ,
Але запорожці сміялись –
І рвався очкур у заброд.

Люд вірив (лише б не наврочить),
Що правильно сонце пливе:
Якщо запорожці регочуть,
То Воля на світі живе.

Виходить, читачу, не всує
Козацький казав кошовий:
– Якщо Запорожжя жартує,
Вкраїні і чорт не страшний!

ПАМ’ЯТНИК

    Я памятник себе воздвиг нерукотворный...
                                             О.С. Пушкін

О Пушкіне, прости, пробач мені нахабство
В епіграф ставити твій золотий рядок:
Як ти, я гриз перо і ненавидів рабство,
І не вберігся від пліток.

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,
Піднявся вище він, ніж заводський димар,
Бо я завжди і скрізь – в святки і в будень чорний –
Підносив жарти людям в дар.

Коли шумів комиш, коли дерева гнулись,
А привид височів над світом, як мара, 
Один я клопіт мав: щоб люди усміхнулись, 
Щоб спала з їх облич жура.

Сварилися вожді, казились чинодрали –
«Сміх – це громовідвід!» – таким був мій девіз.
І як би дундуки мене не «діставали» –
Ніхто моїх не бачив сліз.

І навіть будучи в фаворі чи в опалі,
Не забував давать, як кажуть, під ребро.
Усе життя служив я музі, а не кралі, 
І вчив за так робить добро.

Сюди приїде хтось чи, може, прийде пішки
З букетом кропиви чи з келихом в руці,
Бо я щасливим був тоді, коли усмішки
В людей сіяли на лиці.

Ачей, він визнає, що правду я глаголю,
Бо день і ніч моя трудилася рука,
Щоб шар віків пробить і випустить на волю
Веселу душу козака.

Квітуй, душа, ликуй, промінься і іскрися,
Наснажуй, надихай і бадьори усіх,
Щоб сльози із очей Вітчизни не лилися,
А на вустах був тільки сміх.


УКРАЇНИ ЦВІТ

Співомовка, притча, байка –
України цвіт,
На Дніпрі чека вас чайка –
Попливем у світ.

Годі липнуть нам до кварти,
Сьорбать холодець –
Понесем козацькі жарти
Людству на ралець.

Дотеп наші множить сили,
Освіжа думки, –
Так нас прадіди учили –
Славні козаки.

Маєм шаблю, щедру ниву,
Щастя повен міх,
Та найбільше наше диво –
Це козацький сміх.

Так, як Хортиця, як пісня,
Як крилатий кінь,
Буде сміх цей нині, присно
І в віках. Амінь!

ЗАПОРОЖЦІ

Ну хто не зна,
  що запорожці
Були відважні й дужі?
Могли втопити й чорта
  в ложці,
А турка – у калюжі!

Як треба, тижнями
  не спали –
Стояли в караулі,
І шаблі їх не діставали,
І їх не брали кулі.

Вони (це знали супостати,
Що йшли на нас ордою)
Уміли на коняці спати
І дихать під водою.

Ставало страшно
  навіть кату,
Тремтіли руки в варти,
Коли козак ішов
  на страту
І щедро сіяв жарти.

Нерідко кидало у дрож це
Усяких бусурманів.
Вони приймали
  запорожців
За гемонських шайтанів.

Я підказать собі дозволю,
Звідкіль у предків сила:
Бо над усе любили волю,
А воля їх любила!

ВІДПОВІДЬ БОГДАНА

Чолом бив дука до Богдана:
«Щоб з паничів та вийшов толк,
Прошу, ясновельможний пане,
Їх записать в козацький полк!»

Читає гетьман це й регоче:
– Цидулу, писарю, пошли,
Що коней ми берем охоче,
Але навіщо нам осли?

 



ХИТРИЙ КОЗАК І ЦАРИЦЯ

 

У Петербурзі, кажуть, це було.
Хотіли кинуть козака в темницю,
Щоб на весь вік запам’ятав число,
Коли не привітав свою царицю.

– Чом не вклонився? Шапку чом не зняв?
– О, – каже, – буде матінка багата,
Бо я її, їй-богу, не впізнав!
Чув, що вона стара, крива, горбата.

А в неї з личка можна воду пить –
Красива, пишна, молода і мила!
...Почула це цариця і в ту ж мить
Із миром запорожця відпустила.

КОГО БОЯВСЯ СІРКО

Спитало товариство у Сірка,
Прославленого в битвах кошового:
– Це правда (в людях чутка є така),
Що не боїшся, батьку, ти нікого?

– Боюся, – кошовий їм відповів
І подививсь насмішкувато й строго.
– Кого? Ляхів? Османців? Москалів?
Сірко перехрестився й мовив: – Бога.

СІРКОВА ЧОЛОБИТНА

Отримавши із Січі чолобитну,
Від гніву цар аж заїкатись став:
– М-мене там... н-не шанують, очевидно!
Цидулу цю Сірко не підписав!

Посол йому тлумачить, зело вчений:
– Пресвітлий царю, кланяюсь до ніг.
Понеже кошовий наш неписьменний,
Він чолобитну підписать не міг!

А цар очима лупає-моргає:
– Щось я, хохлаче, тут не зрозумів.
Якщо Сірко сей грамоти не знає,
То як він б’є освічених панів?

– О так, панам він дошкуля охоче, –
Царю поважно посланець рече. –
Але ж Сірко їх не пером лоскоче,
А шаблею дамаською січе!

КОВАЛЬ

В кузні гомін, жарти, сміх –
Козаків прийшла когорта.
А Мартин пита: – Ти б зміг
Підкувать, наприклад, чорта?

Усміхається коваль,
Розправляє вуса в сажі.
– Якщо є бодай вухналь –
Це мені раз плюнуть, – каже.

– Та ти що? – кричить Мартин. –
Чорт страшний, бридкий, рогатий.
Ні, не вірю я, що ти
Його зможеш підкувати!

А коваль попив води
І говорить: – Ти, небоже,
Спершу чорта приведи,
А тоді питай, чи зможу!

«ВЧИТЕЛЬ»

Всяк султана ганить-гудить:
– Бусурман це, кат, мучитель!
А Сірко говорить: – Люди,
Адже це мій ліпший вчитель!

Хтось питає кошового:
– Як? Ви учень супостата?
– Все життя я вчусь у нього,
Як не треба воювати!

МУДРИЙ ЯРЕМА

Зустрілись реєстрові козаки.
Пантелеймон запитує: – Яремо,
Як думаєш – жінки й чоловіки
Живуть в раю укупі чи окремо?

– Окремо!
– А чому? Впадуть у гріх?
Ярема у задумі чуха груди:
– Ні, якщо разом поселити їх,
Тоді це вже не рай, а пекло буде!

НЕ ТАТАРИН

Гриць прибивсь до запорожців
І говорить їм:
– Тільки майте ви на оці –
Сала я не їм!

– Так ти турок чи татарин? –
Здивувавсь Хома.
– Ні, – Гриць каже, – православний.
Та сала чортма!

ПРИЄМНО

Козаки прийшли в корчмицю:
– Кумпаніє мила!
Чи це правда, що царицю
Трясця ухопила?

– Правда, – кажуть гречкосії, –
Вже і поховали.
Кажуть, плакали в Росії...
А ви що, не знали?

– Та ми знали, – кажуть чемно
Хлопці-баламути. –
Але все-таки приємно
Це ще раз почути!

ЯК СТРІЛЯЄ ПАНЬКО

Гармаш уславлений Панько
Послав ядро у «молоко».
А потім каже козакам:
– Отак стріляє ваш Оврам!

Знов мимо гухнуло ядро:
– Отак стріляє ваш Дмитро!
І в третій раз промазав він:
– Отак стріляє ваш Лаврін!

Нарешті він з гармати трах:
Розніс турецький стан у прах.
Погладив пишний вус козак
І каже: – Я стріляю так!

ВІДПОВІДЬ СІРКА

Взяти кобзаря в похід прохає
Все козацтво грізного Сірка:
Він, мовляв, на кобзі як заграє –
І небіжчик вшкварить гопака!

– Ні, – мовля Сірко, – це наша слава.
Нащо нам ризикувать дарма?
А тим паче, що у наших лавах,
Бачить Бог, небіжчиків нема!

НАКАЗ

Дружні, нерозлучні, як брати,
Козаки зустріли курінного:
– Батьку наш, дозволь доповісти –
Твій наказ ми виконали строго.

Отаман же люльку посмоктав
І говорить: – Товариство миле!
Жодних я наказів не давав.
– Ми тому нічого й не робили!

ВТІК ОД ВІДЬМИ

На Січ прибився чоловік
І розгубився, сіромаха.
Питають: – Ти від кого втік?
Від яничарів чи від ляха?

Прибулець витріщив баньки:
– Хоч ставте ви мене до стінки,
Я втік од відьми, козаки!
Громада ахнула: – Від жінки!

 




ПЕРЕД БОЄМ
Козак-нетяга й пан пихатий
Змагаються на язиці.
Лях каже: – Скоро вам здихати!
Ми вас утопимо в ріці!

Так вам і треба, гольтіпаки,
За гонор ваш, і гнів, і злість.
В ріці вас будуть жерти раки,
А дещо, може, й щука з’їсть.

Оце така вам кара, хлопам.
На дні танцюйте свій гопак!
– На жаль, вас, пане, ми не втопим, –
Відповіда йому козак.

– Короткі руки? – пан гигика,
Трясеться мох на бороді.
– Та ні, тут інша заковика:
Лайно не тоне у воді!

 

КОЗАЦЬКЕ ПОКАРАННЯ


Козацтво запорозьке не впізнати:
Не їсть кулеші і не п’є медівки –
Все дума, як Миколу покарати:
Вночі він, харцизяка, був у дівки.

Хвесь каже: – Для таких Дурна є скеля!
Гриць каже: – Не давать горілки пити!
Оверко: – Кинуть хлопця в підземелля!
Терешко: – У Дніпрі його втопити!

На ту хвилину сотник вийшов з хати:
– Зчинили галас, мов прийшли на гулі!
Не знаєте, як хлопця покарати?
Негайно оженити на дівулі!

ДВОБІЙ


Казали хлопці не без жарту:
– Іване, ти малий на зріст,
А можеш випить цілу кварту,
Як мовиться, в один присіст!

Та де там кварту! Цілу діжку!
Іван лише присвиснув: – Ф’ю! –
Й, зігнавши із лиця усмішку,
Їм відповів: – Хіба ж я п’ю?

Я уявляю, що до бою
Я мчу із шаблею в руках.
Не поставець переді мною.
А турок чи пузатий лях.

Отож, не смію відступати
Чи то ховатися в яру.
Я мушу їх в полон узяти.
І я, як бачите, беру!

ГРАМОТІЙ


Не встиг на Січ прителіпатись,
Як став хвалитися Мусій:
– А я умію розписатись!
(Мовляв, великий грамотій).

А запорозство у «княгині»1
Сидить і каже: – Не хвались!
Ти спершу шаблею на спині
У бусурмана розпишись!

ГРІМ


Іван Матня надумав кинуть піч,
  Сів на коня й подався він на Січ.
Відтак казав: – Важка була дорога.
  Я все молився і просив у Бога,
Щоб не догнала у степу стара,
  Щоб не періщив дощ, як із відра,
Щоб в лісі не прийшлось мені блукати,
  Щоб не застукав бусурман проклятий,
Щоб не напали у яру вовки,
  Щоб не втонуть в болоті край ріки,
Щоб не було страшних пригод ніяких.
  І раптом – грім! Я аж упав з коняки!
– То Бог, – сміються хлопці, – покарав,
  Щоб ти йому поради не давав!
1 Так козаки «величали» корчму.

 

ПОГАНИЙ СОН

Ранок. Гомін в курені:
– Матері ковінька!
Уявляєте, мені
Снилась гола жінка!

Це поганий сон?
  – Еге ж, –
Чути бас некволий. –
Все до ниточки проп’єш,
Будеш також голий!

 

СВИНЯ

Козаченько по вулиці їде
І гукає старому з коня: 
– Чи ви часом не знаєте, діду,
Де в селі продається свиня?

Дід задумався: – Знаю, здається.
Он сусід мій Олекса Люшня.
Я не знаю, чи він продається,
Але дуже велика свиня!

 

ЯКБИ...


Розважливо Омелько говорив
При зустрічі з гулякою Степаном:
– Якби ти і не пив, і не курив,
То вже давно би був заможним паном.

А той йому у відповідь: – Авжеж,
Твої поради, друже, вельми цінні,
Але ти сам не куриш і не п’єш,
А ходиш у полатаній свитині.

 

ЗАБОРОНЕНО


Жінка стріла зі сльозами
Чоловіка п’яного:
– Краще б я вже вийшла заміж
За чорта поганого!

Чоловік не став сваритись,
Мовив відсторонено:
– Близьким родичам женитись,
Жінко, заборонено!

 

КОЗАК І ТУРОК

Козак завважив: край дороги,
Де вітер котить навмання,
Булькатий турок рогоногий
Нечутно спішився з коня,

У двір заскочив з ятаганом...
Козак його по спині – лусь!
– Ти що тут робиш, бусурмане?
Той на коліна впав: – Молюсь.

Козак на турка глянув строго
І каже: – Тут тобі й кінці,
Щоб ти не кидався на Бога
Із ятаганом у руці!

 

СВЯТИЙ ПЕТРО


Після життя-буття земного
(Воно було в Ілька сумне)
Припхавсь він до Петра святого
І просить: – В рай пустіть мене!

Я, – каже, – мучився піввіку,
Бо мав не жінку, а змію.
Невже такому чоловіку
Куток не знайдеться в раю?

Святий, притупнувши ногою,
Звелів: – До пекла поганяй!
Якщо ти вік прожив з ягою,
Тобі і в пеклі буде рай!

 


 

ВУСА


Гармаш, коли скінчився бій,
Звернувся до Микити:
– Тобі б я радив, друже мій,
Ще вуса відпустити.

А той: – Нащо вони мені?
Мені й без них не скучно.
– Бо я чував, що вусані
Стріляють дуже влучно!

 

СЛУЖБА КОБЗАРЯ


Священик курінному докоря:
– Нащо взяли з собою кобзаря?
Не б’є чужинців, не стає на чати,
Лише одне він знає – жартувати.

– В твоїх родителів синок дурний, –
На батюшку нагримав курінний. –
Якщо кобзар жартує пізно й рано,
У нас хутчіш загоюються рани!

 

САВЧИН ВИБІР


Савці друзі говорили:
– Чи нема красунь хіба?
Чом пристав ти до Марини?
І руда вона, й ряба,

І ротата, і гнусава,
Вічно свариться з людьми...
– Зате в неї, – каже Сава, –
Хата близько від корчми!

 

МАЛЕНЬКА ВАДА


Якось каже Мина: – Хлопці,
От у мене кінь!
Якщо я засну на сонці,
Перетягне в тінь.

Коли щось не допиваю,
Коник мій доп’є.
Якщо я штани латаю –
Голку подає.

Якщо слід варити курку –
Принесе води.
Якщо втраплю я до турка –
Визволить з біди.

Коли ж люлечку виймаю –
Викреше вогню...
Правда, що ціни немає
Такому коню?

Засміялася громада,
Й мовив дід-вусач:
– Є в коня маленька вада:
Хазяїн – брехач!

 

У ПОЛОНІ


Стрілись друзі-побратими.
Поцікавився один:
– Щось не бачу я Мартина.
У полон не втрапив він?

– Так, в полоні, бідолаха,
Вже його списали ми.
– В кого? В турка чи у ляха?
– У полоні у корчми.

 

СКАРБ


Козаки гуторять між собою
Після січі. Каже Полікарп:
– Прочухан був добрий! Але з бою
Виніс я неоціненний скарб.

– Панську зброю? Тютюну папушу?
Срібла глек? – цікавиться братва.
– Ні, я, хлопці, з бою виніс душу,
А скарбів цінніших не бува!

 

ПІЧ


Частенько дід заводить річ:
– Найкраща штука в світі – піч.
Тверда, круга, палка, мов біс.
Одна біда, що без коліс!
Набридло слухать це старій.
– Нащо, – пита, – колеса їй?
– Нащо? Я б зразу сів на піч
І покотив би аж на Січ!

 

ШКОДА КВІТІВ


Прийшов Іван із квітами і плаче
(На лаві ліпший друг його лежить):
– На кого ж ти покинув нас, козаче?
Говорять, наказав ти довго жить?

Товариш звівся: – Схаменись, Іване,
Адже я, слава Богу, ще живий.
Здоров’я, каже знахар, непогане,
Так що, будь ласка, замовчи, не вий.

– Так ти живий? Який я радий, друже,
Що ти ще не пішов в останню путь! –
Іван зітхнув. – От тільки шкода дуже
Такі хороші квіти пропадуть!

 

КРАЛЯ


Похвалився Гриць Тринога:
Як пугукали сичі,
Мов, приходила до нього
Краля Галя уночі.

Всі накинулись на Гриця:
– Січовий забув статут?
Та ще жодної спідниці
Не бувало зроду тут!

Ми тобі покажем кралю,
Щоб навік забув її.
Той кричить: – Ведіть на палю!
Той: – Несіть сюди киї!

Той у груди, той по спині
Козака щосили б’ють
І сказать вони хлопчині
Навіть слова не дають.

А як вислухали Гриця,
Реготали в курені:
Він забув сказать – дівиця
Та приходила вві сні!

 

ЧИ НЕ РОДИЧ?


Турок в Січ прибув раненько.
На усіх дивився строго
І побачив козаченька,
Дуже схожого на нього.

Він зробив довкола коло
І давай його питати:
– У Стамбулі випадково
Не бувала твоя мати?

А козак добув кресало,
Посміхнувся хитрувато
Й каже: – Мати не бувала.
У Стамбулі був мій тато!

 

СОТНИК ХМЕЛЬ
(Бувальщина)


Пан Конецпольський завітав у край козацький
І всюди хвалиться своїми перемогами.
– Тепер не по зубах, – він каже, – форт Кодацький
Для тих розбійників, що сіли за порогами!

А сотник Хмель всміхнувся в вуса піваршинні,
Мовляв, даремно пан бундючиться-хизується,
І нагадав йому прислів’я по-латині:
– Рукою створене – рукою і руйнується!

 


СЛОВО КОШОВОГО


– Молюся, – казав перед боєм
Своїм козакам кошовий, –
Щоб кожен із вас був героєм
І в Січ повернувся живий.

Я знаю: ви мужні і вперті,
Тож вірно народ наш рече:
– Не треба боятися смерті –
Від неї ніхто не втече.

В хвилини тяжкі і криваві
Нагадуймо, друзі, собі,
Що краще померти у славі,
Ніж жити в неволі й ганьбі!

 

ХТО ПРИЙШОВ


Омелько чухає живіт
І каже в дружнім колі:
– Цікаво, чому на цей світ
Приходять люди голі?

– Все Бог продумав, будь здоров, –
Мовля козак Гвинтівка. –
Так зразу видно, хто прийшов:
Чи парубок, чи дівка!

 

ВИПАДОК НА РАДІ


Новий рік. Гуде козацька рада.
Голосує запорожців рать:
Як завжди, зібралася громада,
Щоб старшину всю переобрать.

Без пригод обрали кошового.
Писар вже з каламарем сидить.
Раптом тягнуть дідугу старого,
Щоб його суддею об’явить.

Тут громада закричала хором –
Аж у Лузі стрепенувся звір:
– Мудрі люди гній вивозять з двору,
А ви, дурні, везете у двір!

 

НАЩО ВУСА КОЗАКОВІ


До козака присікалась бабуся:
– Чи бачили? Під носом – дві коси!
Нащо тобі такі здорові вуса?
Ні користі від них, ані краси!

– Вони мене, – він каже, – виручають
(Це може вам засвідчити мій кінь):
Зимою – наче ковдра, зігрівають,
А влітку – холодять, даючи тінь!

 

МОГОРИЧ


Вже третій день шукає всюди кума,
Питає у людей дідусь Лаврін:
– Чи часом ви не бачили Наума?
Адже украв у мене бабу він!

Всі радять: – Вірно, требуй з нього викуп,
Аби узнав, як красти, бісів хрич!
Чи хочеш ти йому набити пику?
– Та ні, поставлю добрий могорич!

У КОГО НАВЧИВСЯ?
Собака гавка – невгаває,
Як не дереться він на стінку.
Гість у господаря питає:
– Напевно, маєш злую жінку?

– Я нежонатий, слава Богу!
Гість на собаку подивився:
– Тоді не розумію, в кого
Отак він гавкати навчився!

 

ПРИГОДА НА СІЧІ


Курінь, як вулик, весь загув –
Всі слухають Миколу:
– Я вчора в осавули був
І бачив бабу голу!

– Ах, він розпусник! Ловелас!
– Ич, потягло на сало!
– Він на весь світ ославить нас!
– Такого вбити мало!

– Не осавула, а ганьба!
– Розжалувати к трясці!
– Київ йому! –
  кричить юрба.
– А заодно й любасці!

– Обох скарати
  за грішки! –
Курінь двигтить від гулу.
І ось виводять козаки
На площу осавулу.

– А краля ж де? Втекла змія?
Микола лоба шкряба:
– Ой, вам забув
  сказати я,
Що на картині баба!

 

ОБРАЗА


До корчми опівночі
Пришелепавсь Яків.
Випив білопінної
Та й гірко заплакав:

– Ой, що ж я робитиму?
Жінка обдурила:
Обіцяла «Битиму!»,
Та так і не била!

 

ПОРАДА


Прийшов козак до кошовог
І каже: – Що за чортівня?
Не можу, батьку, я ні в кого
Собі позичити коня!

Питав Левка, Хвеська, Романа...
Який народ у нас скупий!
– А ти звернись до бусурмана, –
Йому порадив кошовий.

 

НАУКА


В сім’ї хлоп’я, мов із води, росте
(А з ним ростуть і батькові тривоги).
Питає якось: – Чом, коли йдете,
Ви, тату, завше дивитесь під ноги?

– А то, щоб не потрапити в біду,
І ти на вус це намотай, Івасю.
Можливо, грошей я і не знайду,
Але ж зате і носа не розквасю!

 

ВИБІР


Запитали козачину,
Що глушив перцівку:
– Що ти дужче любиш, сину, –
Горілку чи дівку?

Той, облишивши хлестати,
Відповів негайно:
– Тю! Знайшли про що питати!
Горілку, звичайно!

Бо її як приголубиш,
Можеш веселитись,
А як дівчину полюбиш,
То треба женитись!

 

НА ПОБАЧЕННІ


Хлопець від кохання аж чманіє,
Тягне дівку в хащі, під горіх...
А вона, мов ружа, червоніє
І шепоче: - Ні, не можна, гріх!..

Спересердя той аж плюнув: – Мила!
Та невже до тебе не дійшло?
Якби люди теє... не грішили,
То давно вже й людства б не було!

 




СТРАХ

 


Козак Сірка питає:
– Ви все життя – в боях.
Скажіть, якщо не тайна,
Чи вам відомий страх?

– Страшусь, але не бою,
Не куль, не шабель я.
Страшусь, аби ганьбою
Не вкрить своє ім’я.

РАНО ВСТАВАТИ
Каже сотник: – Хлопці, спати!
Зачиніть корчму!
Завтра рано уставати!
Всі кричать: – Чому?

Сотник чвиркнув: – Нетямущі!
Все вас вчити слід.
«Чому? Чому?» А тому, що
Вичахне обід!

 

ЗАВЖДИ СВЯТО


Козарлюга Гнат іде під хмелем
І співає пісню про любов.
Хтось пита: – Чого такий веселий?
– Свято! – каже. – Гаманця знайшов!

Тож мене всяк радо зустрічає,
У корчмі я найдорожчий гість,
Теща пирогами пригощає,
Благовірна поїдом не їсть!

Згодом знов веселим бачать Гната:
– Як? Ти досі гроші не пропив?
– О, – говорить, – в мене справжнє свято,
Адже гаманець я загубив!

А без грошей, братці, краще жити:
Легше йти, коли порожній міх,
І не треба голову сушити,
Як, на що і де потратить їх!

 

ДВІ СПОКУСИ


Спитав юнак, іще безусий
(Зібравсь на гульки, може):
– Горілка й дівка – дві спокуси.
Щось є між ними схоже?
– Так, – відповів козак Гвинтівка.
А схоже те між ними,
Що від горілки і від дівки
Ми стаємо дурними!

 

СИЛА ВОЛІ


Здивувалась вся округа:
В сонячний деньок
Ішов якось козарлюга
І... минув шинок.

Потім круто обернувся
Він на п’ятці знов,
До « княгині» посміхнувся
Й геть собі пішов.

Потім ще і ще раз мимо
Він дорогу мів,
Та зайти в корчму любиму
Так і не посмів.

Запитали в дружнім колі,
Розуміть це як.
– Виховання сили волі, –
Відповів козак.

 

ПОЗИЧЕНИЙ КІНЬ


– Де взяв ти, хлопче, конячину? –
Питає братія Степана.
Козак гнідому гладить спину:
– Як де? Позичив я у пана.

– І він не взяв у тебе грошей?
Хороший пан тобі попався!
– Який у дідька він хороший?
Аж три версти за мною гнався!

 

ЯКИЙ ВОРОГ КРАЩИЙ


Якось питає джура Гнат,
Цікавий і в’юнкий, мов юрик:
– Який найгірший супостат –
Татарин, лях чи, може, турок?
В одвіт почув од козака:
– Всі вороги найгірші, сину,
А кращий той, який тіка,
Якого бачиш ти у спину!

 

РАДІСТЬ СВЕРБИГУЗА


Про гнів Господній кожен день торочить
Священик січовий отець Лаврін.
Мовляв, кого Бог покарати хоче,
У того розум віднімає він.

Почув це Свербигуз-гармаш і з ходу
Пішов у танець: – Хлопці, благодать!
Мене Господь не покарає зроду.
Нема чого у мене віднімать!

 

ПОЯСНИВ...


Хлопці з вежі дивляться довкола,
Чи не йде якийсь непевний люд.
От один і каже: – Чуй, Миколо!
Ти не знаєш, що таке верблюд?

Той сміється: – Ти коняку бачив?
– Звісно, бачу коней я щодня.


– Так от знай, що той верблюд, козаче,
Й трішечки не схожий на коня!

 


ЧОМУ БОЛИТЬ ГОЛОВА


Сидять козаки за шинквасом.
Терешко усім налива
І каже: – Не знаєте часом,
Від чого болить голова?

Найпершим Омелько взяв слово.
Пускаючи в небо димок,
Він мовив: – Вона в нас, панове,
Болить від розумних думок.

Терешко припрошує: – Пийте, –
І каже дружкам через мить:
– Тоді не збагну, хоч убийте,
Чому ж вона в мене болить?

 

БІС ВИНЕН


– Ані совісті, ні страму! –
Піп нагримав на Кузьму. –
Добрі люди йдуть до храму,
Тебе ж біс несе в корчму!

Той у відповідь регоче:
– Біс хай відповість за все.
Ви ж самі сказали, отче,
Що це він мене несе!

 

ТЕЖ КОЗАК


Дітей в Омелька ціла зграя.
Він задоволений цілком,
Себе ж він воїном вважає
І величає козаком.

– Ти не козак – кізяк, – кепкує
Із нього заздрісний шинкар. –
Козацтво де? Воно воює,
Лупцює турків і татар.

А ти лише на бабу Єльку
Ідеш щоночі «у похід»... 
– Я дбаю, – відрубав Омелько, –
Щоб не скінчивсь козацький рід!

 

ПРОТЯГИ


В степу козацтво спочиває –
Усіх взяла в полон дрімота,
І раптом курінний гукає:
– Омелько, чуєш? Закрий рота!

А той лежить, обняв земельку,
Траву лоскочуть чорні вуса...
– А що таке? – пита Омелько.
– Я дуже протягів боюся!

 

ХТО ЛИЦАР


Той лицар, хто летить у бій, в атаки,
Хто зневажає кулі,
Хто бусурманові дає кабаки,
Сукає панству дулі,

Хто не відлежує боки на Січі,
А лупить військо враже.
Але ще більший лицар той, хто в вічі
Начальству правду каже!

 

КОЗАЦЬКЕ БАГАТСТВО


Якийсь вельможа дорікнув Сірку,
Що військо бідне дуже:
– Сякий-такий сіряк на козаку,
А він співа – не тужить!

Чи вельми п’є (еге ж, не молоко)
Оте твоє козацтво?
– Не в цьому справа, – відказав Сірко.
У нас своє багатство.

Хай знають і царі, і королі,
Не скривдила нас доля:
Заможніших немає на землі.
Багатство наше – воля!

 

НЕ ТАКІ ВУХА


Пан Лопух на глузи брав
Козака Микиту:
– Я б тобі пораду дав
Вуха вкоротити.

Зняв Микита капелюх:
– Це ж чому? – питає.
– Бо таких великих вух
В людей не буває.

Запорожець витер піт,
Потилицю чуха.
– А вам, – каже, – пане, слід
Доточити вуха.

Здивувався пан Лопух.
– Це ж чому? – питає.
– Бо таких маленьких вух
В ослів не буває!

Петро РЕБРО 

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua