Володимир ДАНИК

Написав Administrator   
Вівторок, 18 серпня 2009 15:26


Даник В
 

КОРОТКА БІОГРАФІЯ

Володимир Олексійович Даник народився 5 березня 1957 року в смт Лисянка Черкаської області. З 1961 року проживає у Черкасах. Закінчив середню школу №10 міста Черкаси з золотою медаллю, потім Рязанський радіотехнічний інститут. 

Працював за фахом у НДІ “Акорд” м. Черкаси. З 1993 року пов’язав свою наукову та викладацьку діяльність з Черкаським державним технологічним університетом (раніше – Черкаський інженерно-технологічний інститут). 

Автор слів гімну ЧДТУ, що не раз виконувався під час різноманітних заходів, що проводились у вузі.

1984 року став лауреатом конкурсу”Автора! Автора!”, який проводився журналом “Перець” та міністерством культури України.

1987 року став лауреатом поетичного конкурсу, що проводився журналом “Українська культура”. 

1992 року став лауреатом першого Всеукраїнського фестивалю-конкурсу гумору, що проходив у Києві. Лауреат ряду обласних конкурсів на кращу пісню.

1994 року став лауреатом Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”.

Твори друкувалися в обласній та всеукраїнській пресі, у журналах “Вітчизна”, “Київ”, ”Україна”, “Наука та суспільство”, альманахах “Холодний яр”, “Спадщина”, у випусках “Антології сучасної новелістики та лірики” (за 2003, 2004, 2005 та 2007 роки) та інших виданнях, звучали по обласному та Українському радіо.

Протягом 1991-2001 рр. були видані ліричні збірки В.Даника: “Шевченків край у пісні і в серці”, “Хай розкаже гітара”, “В звуках я хочу с природой слиться”, “Черкащина – це серце України”, “Квітни, моя Україно”, “Там, де сивий Дніпро котить хвилі свої”, “В мого міста козацьке ім’я”, “Іду вклонитися Тарасу”, а також п’ять гуморо-сатиричних. Крім того, вийшла у світ прозова збірка “Дорога до Марса” (видавництво “Український письменник”, 1995 рік). 

1996 року прийнято в члени Національної спілки письменників України.

1998 року вийшла у світ книга пісень композиторів Черкащини на слова Володимира Даника “Ми з Шевченкового краю”.

На вірші Володимира Даника написано більше трьохсот пісень композиторами Черкащини та України. Пісні виконувались народною артисткою України Валентиною Саввопуло, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Єфімовим, заслуженим артистом України Володимиром Чорнодубом, заслуженим артистом України Михайлом Попелюком, капелою бандуристів обласного відділу культури, муніципальним духовим оркестром (місто Черкаси), народним хором “Любисток”, заслуженим працівником культури України Миколою Масюком, відомим на Черкащині талановитим співаком Петром Осипенком, відомим в Україні та за її межами кобзарем Михайлом Ковалем, вокальним тріо “Барви”, дуетом Діани та Василя Матющенків та іншими колективами та виконавцями. Пісні звучали по обласному та Українському радіо. 

У 2006 році побачила світ шістнадцята книга Володимира Даника “У Черкасах – сміються!” (Черкаси, Брама-Україна, 2006 рік), де представлений гумор у якнайширшому розмаїтті жанрів – прозові усмішки та фантастичні оповідання, віршовані гуморески і бувальщини, байки, іронічні сонети, жартівливі пісні, пародії, дружні присвяти, епіграми, афоризми і т.д.

В останній час письменником було опубліковано кілька статей літературознавчого плану про творчість черкаських письменників, серед яких виділяється стаття про гумористичну спадщину Василя Симоненка.

У 2007 році вийшов у світ двотомник “Письменники Черкащини”, де досить таки об’ємно представлені вірші, усмішки, пісні, проза Володимира Даника.

У книгах композиторів з Шевченкового краю Володимира Постолаки, Бориса Камінського, Володимира Гребенюка, що вийшли у світ у останні роки, було представлено немало пісень на слова Володимира Даника. Багато пісень було створено на вірші поета і композиторами–черкащанами Юлієм Збандутом, Євгеном Бічевим, Віктором Квасневським, Наталкою Саух, Володимиром Байкіним, Іваном Сухим, Анатолієм Даценком. 




ОДА ВРАНІШНІЙ МАРШРУТЦІ

І напружені – ніби струна…
А серця – так схвильовано б’ються!
Летимо ми – стегно до стегна! –
У забитій маршрутці!

І крізь біле кипіння зими –
Вперше… Вп’яте… Усьоме… Усоте! –
Уперед! Хоч і стиснуті ми
І до крику, й до поту!

І крізь холод – бо ранок… пора!
Ніби золота злитки,
Летимо ми – ребро до ребра!
Ну, і… литка – до литки!

І хоч кожен – гостріший меча!
Без усяких конфліктів
Летимо ми – плече до плеча!
Ну, і… лікоть до ліктя! 

Летимо ми – у даль! До мети –
Вітром. Променем. Круком.
А нам кажуть – ще й гроші плати…
За цю радість і муку!

 

РЯТУЮТЬ

Вагомі ролі… і яскраве тло!
Слова з трибуни – мудро і розлого!
Всі демагоги – так завжди було! –
Рятують націю… Від інших демагогів!


МОЖЕ ПОЧУТИ 

(Усмішка)

– Тривожна новина – про мого друга… –
Мовить Іван, а він все ж – не з базік! –
Проблеми у Микити є – зі слухом!
Погано чує, коли грім… чи крик!

– Усе це може й так, та кажуть люди –
Це репліка спокійна від Петра, –
Може – цок-цок!.. Чарки дзвенять… – почути
Іще за кілометра півтора.


ТОДІ ЗВУЧАТЬ 

(Усмішка)

Дитині б – зрозуміти суть!
Ото ж маля питає знову:
– Мамо, чому цю кашу звуть –
Так несподівано?! Перлова!..

І хоч у мами вже і злість,
Але замислилась, завмерла:
– Коли цю кашу… дехто їсть,
Тоді звучать – словесні перли!


ТРЕБА ТІКАТИ 

(Усмішка)

Оце поплавали – Микола…
І за компанію – Сергій!
Бо хвиля-хвиленька не квола!
Спробуй – протистояти їй…

І треба ж буть такій мороці
В один з стрімких липневих днів!
Бо як на берег – Боже… Що це?!
Були – штани… Нема – штанів!

В Сергія враз – на лоба очі!
Але гне лінію – свою…
І аж зубами вже скрегоче:
– Піймаю… розірву! Приб’ю…

Микола, хоч болюча втрата
І сам – чорніший від грози!
Каже: – Ну, все… Треба – тікати!
Поки не вкрали – і труси!


ЗАВЗЯТА ВІДПОВІДЬ 

(Усмішка)

– Мабуть, все ж… – мовить Панас
Петру не без гніву, –
Є політики у нас –
Трішечки… брехливі! 

Та в Петра – нерви міцні…
Відповів завзято:
– Зате вони… не дурні!
Щоб – правду казати.


НІХТО НЕ ЗДАЄ 

(Усмішка)

Хоч у Микити – чіткий творчий план! –
Та Петро все ж уперто доводить своє:
– Кидай к бісу… ці вірші! Писав би роман…
Бо макулатури – ніхто не здає!

ГЛЯНЬ, НАРОДЕ…

Глянь, народе… Глянь стооко –
Слуги твої вірні!
В нас політики – нівроку!
Як тузи – козирні…

Бо не товчуть в ступі – воду!
Не розводять – тишу…
– Та я ж усе – для народу! –
Скаже – як відріже!

Тільки не жаліють праці
Журналюги кляті:
Їм би – шуму і сенсацій,
Їм би – компроматів!

Можуть і нагнати страху,
І намилить шию!
То тоді вже бідолаха – 
І змерзне, й спітніє!


ТАКОМУ – НЕ БУВАТИ! 

(Усмішка)

Так – недалеко до біди.
І знову – ця… набридла тема!
Кажуть: – Якиме… ти – прийди!
Бо ми без тебе… не почнемо!

А жінка: – Хворий наш Яким!
Куди ти?! У тебе ж… застуда!
У тебе ж – кашель, ніби грім,
Що аж тріщать від нього груди!

В словах Якима вже і гнів,
Бо мовить вперто і завзято:
– Та щоб я… п’янку пропустив?!
Ну, ні… Такому – не бувати!


ЗВЕРТАЙСЯ ДО КУМИ 

(Усмішка)  

У Петра питання – не прості!
Бо Івану мовить сумовито:
– Як пожежа – в серці... – то тоді
Куди краще – все-таки! – дзвонити?!

То куди ж звертатись, друже мій –
Так і так! Пожежа в серці – гляньте!
До швидкої... Де ж це ви?! Мерщій!
А чи – до пожежної команди!

А Іван з співучістю сурми –
Стільки голосу взялося – звідки?!
– Ти звертайся краще – до куми!
А не помогло – то до сусідки...


МОЖЕ – НЕ КОЖЕН! 

(Усмішка)

І хмари, і дощить на вулиці,
І тем для балачок – багато!
Дружина, коли рознервується,
Теж може виказати – Гнату!

Хоч і не наробила галасу,
Але здавалось: мить – і крикне!
– Та мені ж… усю ніч… не спалося!
Ти так хропів – дрижали вікна!

Всміхнутись – це ж… риса характеру!
То ж Гнат, бува, каже дружині:
– Хропіти? Голосніше трактора?!
Може… не кожен Паганіні!


У ДЕНЬ СВЯТА 

Святкуємо – незалежність! На городі.
Хоча картопля ніби – так собі!
Та виколупуємо – як за нотою ноту... –
З мишієм у напруженій боротьбі!

А сонце – золоте! Сяйливе... – уранці!
А синь небес – немовби синь очей!
Цокнуться відра – ніби келихи з шампанським!
За нашу волю, друзі... Будьмо, гей!


ЗРІЮТЬ РЕЗЕРВИ 

(Усмішка)

Хоча і – сивий… Але духом – юний!
Мовить Микита, нарізаючи сало:
– Та начорта… – блокувати трибуну?!
Я блокував би – так, сесійну залу!..

Гнат в судженнях – відвертий, принциповий!
Узявши пляшку, мовив: – А до речі…
Це б стало, друже – найновішим словом!
В цій лютій політичній колотнечі…

От і подумаєш – диво та й годі!
Як у Верховній Раді – перерва…
Бо невгамовні, потужні резерви
Вже для політики – зріють в народі!

НЕСПОДІВАНИЙ СОН 

(Усмішка)

В Ніни посмішка – на уста!
– Сон – всю ніч… Та ще й – дивний дуже!
Ніби ллється – тепла вода…
Ніби миюся я – у душі!

Жовте листя – мов сяйво! – з крон…
І у Гриця слова – заметіллю!
– І у мене був дивний сон:
Це відразу ж – після весілля!

І сон цей – ніби гострий спис…
Мов тривожна, болюча нота!
Що лечу я – з моста! – униз –
У чорнющу, холодну воду…


ЯК БІЛЬШІ ЧИСЛА – ВАЖКО... 

(Усмішка)  

– Про ділення... Ви б підказали! Щось... –
Школяреня мале пита Микиту.
А той дожив до сивини волось,
То щось таке – доводилось учити!

Потилицю шкребе, зітхає: – Ох...
А потім все ж – у відповідь! – Микита:
– Ну, пляшка точно ділиться – на трьох!
Як більші числа – важко розділити...


НЕ ЗРОСЛОСЯ 

(Усмішка)

Якось Іван до кума – в дім.
Там телевізор – ніби грім!
І дикторка – у всій красі! –
Розповіда новини всі.

– То що там, куме, угорі?!
– Петра зняли – за хабарі…
– Чого ж це так?! На те й Петро –
Аби не пропустить… добро! 

А кум – червоний, ніби рак! 
– Може, там щось зрослось – не так!
А, може, й справді – десь і щось! –
Зітхнув, – …і зовсім не зрослось!

– Та що ж це… Господи, прости! –
Мовить Іван в тривозі, –
Це ж до такого дорости,
Що – десь! Щось! – не зрослося…

ЗУМІВ ПІДКАЗАТИ

(Усмішка)

Отож в гуртожиток сумно ідучи,
Іван знов Петрові, а в словах – образа…
– Ти, коли не знаєш, краще вже – мовчи,
Ти, коли є сумнів – краще не підказуй!

А Петро: – Я згоден… Що ти… Боже, збав!
Та Іван все злиться – не прийде до тями!
– Що робив – Чайковський?! Музику писав!
А ти кажеш – чай він пив… цілими днями!

ЧИ ВИСТАЧА

(Усмішка)

Та тільки – до трибуни… Вже за мить –
Манера наступальна… навіть зла!
Уміє Мина добре зачепить –
Усі проблеми… міста і села!

Уже і лоб від аргументів – змок!
І між словами – блискавкою! – гнів:
– У нас – більш, ніж достатньо… балачок!
А от… чи вистача… балакунів?!


ХІБА Ж ВИ ПОВІРИТЕ?.. 

(Усмішка)

А то, бува, причепляться і питають:

– І як ти ото, Петю, до витверезника потрапив?

А воно ніби і не велика таємниця, а розповідати не хочеться. А діло було так. Вийшли ми якось з Колею Петренком і Федьком "Забутилкіним" (то в нього кликуха партійна така) за прохідну після роботи. А Коля і каже:

– А чого б нам по сто грам не хряснути, для порядку, так би мовити.

Пішли, взяли дві на трьох і ковбаси вареної з півкіла. Якби знали до чого та ковбаса довести може, хіба б її хто брав? 

Сіли у парку потихеньку та й почали – чарочка за чарочкою. А воно якийсь день такий поганий був, що і не їсться, і не п'ється. Та ще й розмова не клеїться. Ну, горілку ми якось допили, а ковбаси тієї так і не доїли – лишилось грам двісті. То Коля і каже:

– Візьми собі додому, Петю, бо ти у гуртожитку живеш, а ми ж сімейні. На вечерю тобі буде.

Якби знав, чим усе це закінчиться, ніколи б не взяв. І розбрелися ми у різні боки, іду я, сонечко світить, а травичка зеленіє, і так мене розморило, то я собі і думаю: присяду я на хвилину, перепочину трохи. Присів я, а потім і приліг. 

А ковбаса поруч лежить, у папірець загорнута. А тут дивлюся – дамочка іде, а поруч з нею і собача біжить. І дамочка така нічогенька, що й позалицятись не гріх. І тільки встиг я про це подумати, як підбігає це собача до моєї ковбаси і починає лапою папірець розгортати. 

А я, ні, щоб крикнути чи рукою відігнати, і слова сказати не можу. А воно, те собачисько, вже й обнюхувати мою ковбасу починає. А в мене і в душі похололо:

– Все, – думаю, – капець моїй вечері.

Ще й слина в мене сама собою чогось потекла. То на ковбасу цю і глянути не міг, а тут потекла. Дивлюсь – скривилася та псюра, ковбаси і не торкнула, та й біжить до своєї хବ¬зяйки і хвостиком так зневажливо собі помахує. Мовляв, плювати ми хотіли і на тебе, і на твою ковбасу. І так це мене зачепило, за живе зачепило.

– Ах, ти ж – думаю, – гад такий! То ти вважаєш, що я за свої чесні, трудові гроші, кров'ю, потом і тяжкими мозолями зароблені, і ковбаси пристойної купити не можу?!

Де тільки і сила взялася, злетів я, мов на крилах, ухопив те дзявкало за шкуру і в ковбасу його пикою, в ковбасу!

– Їж, – кажу, – гад, бо задавлю!

А дамочка як заверещить:

- Хуліган! Тварину мучить!

І люди почали сходитися. А я їм і кажу:

– Людоньки! Не вірте. То не я тварину мучу, а мені це капосне створіння душу терзає, поїдом мене їсть, зі світу мене зводить.

Розповідали, що собаки нібито людської мови не розуміють, а так, лише команди. Брехня. Не вірте. Бо зразу ж той чотириногий друг почав ковбасу їсти, так почав, що вона кісткою в горлі йому мало не стала. Правда, я до того його разів двадцять пикою у неї ткнув, але то деталі.

А капітан міліцейський, це вже потім, як забрали, ще й кепкувати став:

– Чого ж ти – каже, – таку шавку ковбасою годуєш, ти б як годував, то вже вівчарку!

А я йому:

– Еге, та її, щоб нагодувати і всієї зарплати не вистачить.

А сам думаю:

– Нічого, ми ще їх нагодуємо, і великих, і малих, і не такою ковбасою, як тепер, а на три гривні дорожчою, так нагодуємо, що їм надовго ковбасу їсти перехочеться.

А то деякі мене питають:

– І чого це ти, Петю, до такого допився?!..

А я їм і кажу:

– Та не п'яний я був!..

Е-е-е, та що там говорити. Хіба ж ви повірите?...

 

А ТИ – КАЖЕШ… 

(Усмішка)

Едуард Григорович Чебуречний, пружною, енергійною ходою пересувався по тротуару досить таки вузенької, але вкрай насиченої автомобільним рухом вулиці. Дві торби щойнопридбаної на ринку городини у його сильних, добре тренованих руках не заважали йому уважно спостерігати за навколишнім світом і ще раз осмислювати бурхливу суміш із власних і вичитаних у книгах думок:

– Справжній політик повинен кожним своїм словом і кожним своїм рухом випромінювати оптимізм і упевненість у власних силах. Інакше, як же йому повірить електорат?!

Дружина Анжела ніжно дріботіла поруч, завантажена купленою зеленню і овочами та фруктами не настільки вагомо, як її коханий, але безумовно теж – дуже суттєво! 

Було по-травневому тепло, але ще не по-літньому жарко. І, незважаючи на переобтяжені нелегкою ношею верхні кінцівки, молода пара дружно раділа життю, що інколи буває таким прекрасним у своєму вражаючому і щедрому розмаїтті!

І тут… проходячи повз кам’яний паркан з вмурованою у нього гострокрилою металічною решіткою, Едуард з Анжелою раптом почули…голосне і грізне, ніби наростаючий грім – гав!.. 

Велика вівчарка – а такої замашної за розміром собацюги Едуарду ще у житті своєму бачити не доводилось! – несамовито гавкала і рвалася до переляканої пари крізь металічні візерунки паркану і вже здавалося ось-ось подолає цю не таку вже й переконливу для себе перешкоду.

Навряд чи якісь провокації на політичній арені були б здатні вивести молодого політика з рівноваги, але – така потужна звукова агресія! Та ще й – у такий несподіваний момент… 

Ото ж Едуард – підстрибнув… мало не на півметра! Від здивування… Хоча слід віддати йому належне – усе ж не випустив з рук сумок, ґрунтовно заповнених закупленою на оптовому ринку продукцією.
Якщо ж говорити про таке ніжне і трепетне створіння, як його дружина Анжела, то її реакція була гострішою і вагомішою: сумки повилітали з рук, з сумок повипадали морква, середнього розміру капустина і кілька помаранчево-сонячних фруктів. У самої ж Анжели на очах з’явилися сльози і вона ніяк не могла вирішити: чи спочатку заспокоїтися, а вже потім позбирати усе, що повипадало, чи обрати усе ж… зворотний порядок дій!  

Собацюга ж продовжував затято гавкати і здавалося, що ось-ось і метал не зможе стримати хижого звіра у його нестримних пориваннях!

– Може і… штани порвати! А вони ж… хай і не нові… але ж чисті й акуратні… і аж ніяк – не зайві! – думав Едуард і неймовірно-гаряча хвиля з суміші гніву і переляку, що вирувала у його душі, поступилася зрілій розсудливості і виваженому розрахунку.

І молодий громадський діяч подумки знову повторив те, що уже не раз чув від більш досвідчених товаришів по партії:

– Справжній політик повинен ніколи не втрачати свого самовладання, справжній політик має працювати з електоратом – у будь-яких умовах! Справжній політик має бути зрозумілим і переконливим навіть тоді…

І, врахувавши специфіку конкретної ситуації, теж подумки завершив для самого себе розпочату думку:
– …навіть тоді, коли це – зовсім не електорат! Навіть тоді, коли це лютий, оскаженілий від довгого сидіння на ланцюгу пес…

Едуард рішуче поставив на заасфальтований тротуар дві потужно напхані сумки з усім придбаним фруктово-овочевим начинням. Пес продовжував казитися і його гавкіт уже починав переходити у відвертий вереск.

– Спокійно! Я зберігаю абсолютний спокій… Мій спокій – це міцний січневий лід… Мій спокій – це лід… який ніхто і ніщо… не зможе пробити! – тихо-тихо шепотів Едуард, або Едик, як його називали друзі і знайомі. Хоча слід відзначити, що і руки, й ноги у нього при цьому уже починали труситися.

Потім неймовірним зусиллям волі зобразив на обличчі приємну, приязну посмішку, глянув прямо у очі знервованому псу і тихим, дуже спокійним (навіть надміру спокійним!) голосом промовив:

– Молодець!.. Ти дуже гарно гавкаєш!..

Пес, не чекаючи такого, замовк. А потім почав гарчати – ще лютіше! Едик, енергійно жестикулюючи, почав пояснювати щойно висловлену думку:

– Ось ми з Анжелою… йшли за квартал від тебе, то там – ще один гавкав! Скажу тобі відверто, зразу ж видно, що він і в підметки тобі – не годиться! А ти гавкаєш – добре! Молодець… Видно, що усю душу вкладаєш – у доручену тобі справу…

Пес гавкав і далі, але уже – ніби за інерцією… А потім – і зовсім замовк. А  Едик, уже трохи набравшись впевненості, продовжував:

– То як тебе звати – Сірко?! Так от… Слухай, Сірко… Нам такі кадри, як ти – дуже потрібні! Чому потрібні? Бо це дуже надійні кадри… Це золотий фонд нашої партії! Такі зможуть знайти аргументи у дискусії з будь-яким, навіть з найдосвідченішим опонентом!

Пес, широко розкривши очі, дивився на оратора, а енергійний політик продовжував далі:

– А тепер, Сірко… давай будемо – гавкати разом! Я – на тебе, а ти – на мене! Але – не поспішай… Треба це робити – організовано… Як тільки я скажу – раз, два, три… – відразу ж гавкай!

Енергійно махаючи рукою, Едик вигукнув:

– Раз, два, три…

А потім на всю міць власного голосу – гавкнув! Пес мовчав. А потім злякано озираючись і тягнучи за собою новенький, мабуть не так давно придбаний ланцюг, потихеньку побіг до будки. Сховавшись у своїй дерев’яній фортеці, собацюга час від часу виглядав. Мабуть, напружено думаючи, а чого ж можна чекати ще від таких непередбачуваних співрозмовників. Тут уже не витримала Анжела: 

– Та ви там… у своїй Партії хрону і холодцю – зовсім до ручки дійшли! Мало того, що людям спокою нема від вашої галасливої самореклами, то ви ще й… за собак узялися?! Та він, цей бідолашний песик, тепер не менше тижня буде – у депресії… і ні на кого гавкнути не зможе! 

Едуард, як досвідчений фахівець у спілкуванні з електоратом, звичайно ж, не став нагадувати милій дружині, якою ж була її перша реакція при зустрічі з… оцим. дуже вже вразливим песиком. Розумів, що подолати непробивну міць жіночої логіки можна лише – надзвичайно стрімким і несподіваним маневром! 

– Ну, що ти, мила… Та життя тепер таке, що без серйозної і вдумливої організаційної підготовки навіть гавкнути усім разом у один бік – не удасться! Не кажучи уже про щось набагато суттєвіше і значно вагоміше. А ти мені кажеш… 

 

РИНОК Є РИНОК 

(Усмішка)

А я вам так скажу – зовсім ці писаки розперезалися. А чого розперезалися? Бо ідеологічного керівництва належного над ними нема. От вони і строчать собі наввипередки повісті та романи, віршики та п'єси, розум свій показують. А ти мені розум свій не показуй! Щоб папір переводити, розуму багато не треба. А ти спробуй у високий кабінет пролізти, коли туди таких, як ти, чоловік тридцять лізуть і відіпхнути тебе стараються, а ти їх усіх відіпхнув і сам туди уліз, та так уліз, що тобі, тільки мигни, з усіх усюд і везуть усе, і несуть – ось де розум!

А то мене деякі і питають:  а чого ж ви, Василю Петровичу, від них хочете? А я вам і скажу: хочу, щоб порядок у всьому був. Ну, який це в біса порядок, як ти його просиш "Малу землю" написати, а він тобі "Муму" встругне! Порядок повинен бути і у великому, і у малому. От, скажімо, тобі треба до зарізу, щоб хтось "Целіну" зліпив терміново, а він тобі, як добре відомою всім речовиною об стіну – ляп! – "Возрождєніє" утне.

Ні, ти вже не виламуйся! Просять тебе "Малу землю" написати, то й пиши "Малу землю", а не "Возрождєніє"! Просять тебе написати "Возрождєніє", то напиши і "Возрождєніє". А попросять написати "Целіну", то напиши і "Целіну".  

І люди тобі спасибі скажуть – ще й ордена дадуть, десь нишком у Кремлі, щоб ніхто не знав. Бо не всім і треба знати, кому, де, коли і за що ордени у нас дають.

А то мені, бува, і кажуть: ти покерував би ними, Василю Петровичу, чи що? Он який ти у нас балакучий і тямущий.

А я завжди відповідаю: а чого б і не покерувати, коли хист до цього є. Але ж нема дурних тепер задарма такою серйозною справою керувати – це ж вам не Чорнобильська АЕС, бо там уже докерувалися.

Ти мені керівний кабінет з чотирма телефонами дай – це раз. Зарплату пристойну з урахуванням інфляції забезпеч – це два. Спецпайок солідний регулярно видавай, бо треба ж таки, щоб голова працювала, а не тільки на шиї висіла. Бо тут метрів на три під землею маєш бачити, що там. Ще він і не заїкнувся, ще тільки збирається щось написати, ще й сам ні сном, ні духом не відає, про що воно буде, а ти вже нюхом відчув – про що саме. Отже, це три. І житлові умови поліпшити необхідно, щоб було де мозковим звивинам розвернутися. Це чотири.

А просто так, за спасибі, я вам працювати не збираюсь, бо звиняйте – ринок є ринок. А так і покерувати можу, і що та як розкажу. Ось тільки написати сам не зможу, бо не вмію.

 

ТЕМИ ДЛЯ КАРИКАТУР


СПОЧАТКУ – КІЛЬКА СЛІВ…

Живемо у бурхливу і суперечливу епоху. Отож мало не кожен автор, беручись за перо, шукає нові (і ще новіші!) форми для свого творчого самовияву. А потім напружено думає, дивлячись на результати власних творчих мук, а що ж, врешті-решт, удалося створити?! І дуже довго не може прийти у процесі роздумів до якоїсь однієї, остаточної думки.

Переглядаючи гумористичні видання (і зокрема – «Перець»!), не раз натрапляв на ситуацію, коли художник, що малював карикатуру – одна особа, а тема для карикатури запропонована кимось іншим.

Тоді у мене й виникла несподівана ідея – а якщо я (людина, що не вміє малювати!) зумію знайти тему для карикатури і спробую викласти власний задум на папері, то який би це мало вигляд?! 
Результати втілення цієї ідеї – перед вами… Отож – як їх оцінювати?!

Ну, написане можна розглядати вузько-прагматично, як матеріал для створення карикатур. Але уважний читач міг би поставитись до всього цього і як до жартівливих чи іронічних мініатюр, для активного сприйняття яких потрібно… трішечки більше фантазії! 

Адже якщо проводити паралель з пісенною творчістю, то далеко не кожний вірш, який має назву «Пісня про щось (яка різниця – про що саме!)», і справді стає піснею. Що аж ніяк не заважає назві вірша свідчити про певну, хай невелику, але усе ж! його пісенність.

Перегортаючи сторінки обласної преси, якщо й зустрічаєш карикатури, то здебільшого «позичені» з всеукраїнських та закордонних видань. І це прикро. А де ж наші місцеві художники-карикатуристи?! 
Тому завершити хочу такими словами:

– Ну, то як, вельмишановні художники?! Може, спільними зусиллями осилимо йі цю цілину?!

Тим більше, що виставки карикатур були завжди не менш популярними, аніж виставки, де була представлена… так би мовити… «серйозна» творчість майстрів пензля!

А З ЯКОЇ?!

На малюнку – спілкуються у багнюці дві свині. Одна з них і каже:

– Бачу, що ти – велика свиня… А з якої ти хрякції?!..


МОЖЕ Й ПРИБИТИ

На передньому плані – Вовк і Лисиця. На віддалі – Заєць "працює" з боксерською грушею. Вовк, тримаючись лапою за щелепу, мовить: 

– Цей клятий Заєць – такий лякливий! З переляку може йі зовсім прибити…

ВАЖЛИВА РІЧ

Худющий, з запалим животом Вовк, зустрівши на стежці Козу: 

– Та ви собі навіть уявити не можете, вельмишановна, яка ж це важлива річ – раціональне… а головне – вчасне! харчування…

ХТО Б ПОВІРИВ

Слон, у нього над головою кружляє Муха! Слона оточили журналісти з мікрофонами: 

– Наш електорат – такий невпевнений у собі… Такий нерішучий! І без гігантських зусиль мого іміджмейкера Мухи хто б повірив у те, що я – Слон…

СКАЗАТИ – НЕ МОЖЕ…

Поруч – два чолов'яги. У нагрудних кишенях їхніх сорочок – по мобільному телефону! Мобільники між собою перемовляються і при цьому між ними відбувається такий діалог: 

– То тебе – прослуховують?!

– Прослуховують…

– А мене – ні… Хазяїн якийсь недорікуватий! Чогось вартого уваги сказати не може…

НЕ ВИСТАЧАЄ

На трибуні стадіону стоять два чоловіки. Обидва – на милицях! Унизу – футбольне поле… йде матч… Один з чоловіків і каже:

– Так, я абсолютно згоден з тобою… Саме динамізму нашому "Динамо" якраз і не вистачає!

ІДУ ДО ТЕБЕ


На соковитій, зеленій траві пасетьсяі гарненька Овечка. На голові у неї, на боках і на спині причеплені бігуді… До неї йде Вовк – роздратований, злий, голодний, худющий… Аж хитається! Вовк промовляє до Овечки: 

– Іду до тебе я, сп'янілий від любові…


БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ

На вулиці два чолов'яги злодійкуватого вигляду – з татуюванням і т.д. Один із них показує на третього, акуратно одягненого, що проходить неподалік:

– Уявляєш?! Цей бридкий тип – літературознавець… У тоталітарні часи писав  розгромні статті!

– Боже, яка безпринципність! 

ГОЛОВНЕ

Площа, рясно обклеєна  передвиборними плакатами… Посередині – два осли… Один з них і каже:

– Головне – це добре розвісити вуха! А локшину покладуть уже без нашої допомоги…

НЕ ТРЕБА

На трибуні у сесійній залі – Заєць… Звертаючись до зали, де впершому ряду поміж інших звірів є Вовк, Заєць каже:

– І не треба, вельмишановний пане Вовк, у полемічному запалі вигукувати "ваша довбана демократія…" Вона така ж ваша, як і наша!

МОЖУТЬ ЗАНАПАСТИТИ

На подвір'ї біля курника – півень з курми. Біля дерев, підкрадається здалеку Лисиця… З її вуст звучить: 

– Не знаю, чи врятували колись гуси Древній Рим, а сучасні кури можуть курник і зовсім занапастити!..

НЕ ПРОДАЄТЬСЯ


На подвір'ї – будка. Біля неї на цепу – собака… Біля лап собаки лежать кілька доларових купюр. Неподалік переляканий дядечко у порваних штанах. Клоччя від штанів літає в повітрі… Із уст пса звучить: 

– Український Рябко за фальшиві долари не продається!..

БУДЕ ГЛУШИТИ

На березі річки – мікрофон… Біля нього готується до виступу молодик у шикарному костюмі і з пишною краваткою, за поведінкою й манерами схожий на політика. Неподалік із вудками кілька рибалок. Між ними відбувається розмова:

– Для чого, Петре, ти його сюди притяг?!

– Як це – для чого?! Буде політичними лозунгами рибу глушити…


ЩО ВІДПОВІДАТИ

Прес-конференція Слона. У залі – представники ЗМІ з мікрофонами, фотоапаратами і відеокамерами. У центрі уваги – Слон, що сидить за столом. Слон, дивлячись угору, звертається до Мухи, що літає у нього над головою:

– Тут запитують, пані Мухо… у чому саме ми – по вуха?! То що відповідати?!..

ЗАПРОСИЛИ

На стадіоні – футбольний матч… На тренерській лаві однієї з команд іде така розмова:

– Хто цей новенький у команді суперника?! Такий меткий форвард! Весь захист обвів і ледь не забив гол у наші ворота…

– Та це ж – іноземний суддя! Запросили на свою голову матч судити…

ВИМАГА ПЕНАЛЬТІ!

У психлікарні – лікарський обхід…

– А це що за хворий?!

– Каже, що він – Роналдіньйо… І вимагає, щоб призначили пенальті у ворота «Реала»!

РЕАКЦІЯ НА КРИЗУ

Біля ведмежої барлоги – телевізійники з мікрофонами і відеокамерами!

– Пане Ведмідь, як вплинула газова криза на температуру у вашій берлозі?!

– Та чхати я хотів і на газову кризу і на тих, хто її влаштував!..

ДУЖЕ ТИСНУТЬ

Ящик з помаранчами – вид зсередини… Один із помаранчів каже:

– Щось мені знову революції захотілося… бо дуже вже тиснуть на ребра з усіх боків!

ДЕШЕВО НЕ МОЖНА!

На футбольному полі президент клубу, звертаючись до кількох гравців: 
– Дорогі мої захисники! Не можна у матчах міжнародного рівня помилятися – так дешево…

НЕМА ЧОГО

Базар. Люди. Вид – нижче пояса. Крупним планом – кишеня… До неї тягнеться, невідомо звідки! – рука.

– То як поживаєте, пані Кишеня?!

– Та поганенько, пані Рука… Нема чого і вкрасти!

ПРЕМІЮВАЛИ

На подвір’ї – кіт… з великим кільцем копченої ковбаси! Неподалік – будка, на цепу – собацюга, у якого з рота – котиться слина…

– Мурчику… то звідки ж у тебе ковбаса?!

– Миші преміювали… за хорошу роботу!

ОВОЧ

На прилавку – купка буряків… Один із них (більший за розміром!) лежить окремо і… смалить сигарету. Біля нього – розпочата пляшка горілки й наполовину налита чарка.

Двоє буряків із тих, що збоку, перемовляються між собою:

– А це що… за овоч?!

– Кажуть – генно-модифікований…

ДЕ Ж… СТОВБУР?!

Двоє чоловіків, а навкруг них – довгі, покручені, переплетені гілки. Усе це дуже схоже на джунглі! Один із чоловіків і мовить:

– Боже… стільки гілок у влади! Що не второпаєш – де ж у неї… стовбур?!

УТРИЧІ ВИЩИЙ!

Кабінет лікаря. Сидить кремезний чолов’яга з потужними, бугристими м’язами, одягнений, як політик або депутат. У нього медсестра вимірює тиск.

Лікарка сумовито хита головою, кажучи при цьому:

– Тиск звичайний - у нормі… А тиск політичний – утричі вищий! 

ВАЖКО КЕРУВАТИ

Біля входу розкішна вивіска: редакція видання «Авангард жовтої преси». Стоять двоє вельми серйозних, імпозантно одягнених чоловіків:

– То де ж ваш… шеф-редактор?!

– Вчиться… Хоче, нарешті, початкову школу закінчити! Без освіти, каже, важко… газетою керувати!

ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЯ…

У залі з колонами – політик… а навколо нього – журналісти з наставленими мікрофонами і відеокамерами.

– То чому не вдалося створити широку коаліцію?!

– Ну, ніби й домовилися… А почали спільну кількість голосів рахувати, то пальців для цього не вистачає… А всі комп’ютери уражені вірусом пташиного грипу!

ПОТРІБНО ЧИТАТИ

На екрані (мало не на весь екран!) кучерява мадам з дуже пишними формами відповідає на запитання:

– Що таке еротична поезія?! Ну, це… дуже важко пояснити. Це потрібно читати!

ПІДЛИЙ НАКЛЕП

У сесійному залі з трибуни виступає Вовк:

– Те, що я нібито… їв зайців… не відповідає дійсності! Це підлий наклеп моїх політичних опонентів…

ЗОБОВ’ЯЗУЄ

Лисиця, одержуючи грамоту і цінний подарунок, радісно заявляє у мікрофон:

– Завойоване нами звання «Кращий курник району» – це велика честь… І це нас до дуже багато чого зобов’язує!

ЩО ДОПОМАГАЄ


На екрані – чималенький собацюга… Неподалік бігає наполовину обскубана курка. Удалині тікає чолов’яга, з штанів у якого вирвано шматок матерії. Перед собакою мікрофон.

– То скажи, Рябко… що ж тобі допомагає так пильно охороняти своє подвір’я?!

– Допомагає насамперед загострене почуття високої відповідальності!

ПО СТІЛЬКИ Ж

На ринку вельми огрядна мадам запитує:

– То по скільки… ваші помідорчики?!

На що не менш огрядний продавець із приязною посмішкою відповідає:

– Та по стільки ж… як і наша капусточка!

 

ПОЕТИЗМИ


Боже, це ж скільком непересічним лірикам з повним правом можна було б… присвоїти епітет "недобитий"…

Справжня поезія – це так глибоко! Наскільки глибокою взагалі може бути людська душа…

Поезія може так багато! Ну, хоча б… змусити усміхнутись інших! Коли тобі самому важко…

Вашими критичними статтями, вельмишановний, тільки гвіздки і забивати! Іржаві і як гарний матюк – добре гнуті-перегнуті…

Поезія нікому не потрібна?! Поезія потрібна так само, як і людське життя! Бо вона – невід’ємна його частина.

Поезія – скрізь… Поезія – поруч! І поет – не той, хто пише вірші. Поет – це той, хто її… помічає!

Бува, за римованими рядками і поезії не видно! Та що там не видно… Її там просто нема!

Осягнути вино поезії… гірчицею критики?! О, це так непросто!

А щоб добре вигострити рими, треба і душевного неспокою, і щедрого на влучне слово натхнення!

Все у нас у повному порядку! Все у нас так, як слід! І смикані-пересмикані анекдоти з довгою бородою, і нуднувато-поважні віршописці з розлогими вусами.

Поезія – це сонце! А на сонце довго дивитися не можна…

Поезія приваблює багатьох! Але тільки у тому випадку, коли це і справді – поезія…

А на письменницьких зборах вкрай актуальне питання «Пегасу – свіжого сіна!..» так і не розглянули. А треба було б! Бо зовсім охляла тваринка. Колись – і це було зовсім недавно! – наш крилатий кінь ледве літав! Потім – ледве бігав… А тепер уже – ледве ходить!

Треба більше цінувати демагогів від культури! Бо так, як вони, товкти воду в ступі у нас мало хто вміє!

Ну, чого ви хочете?! Художній склад мислення! Підлості вистачає… А розуму – ні!

Ну, врешті-решт, яка різниця – правою чи лівою ногою?! пише той чи інший автор! Головне, що лауреат…

Поезія – це не тоді, коли шукають слова вагомі, але не обов’язкові! Поезія – це коли знаходять слова єдині.

А, може, поезія – це лише здатність надавати словам незвичної для них глибини змісту і видобувати приховане в них солов’їне звучання!

Поезія?! Це те, що і взимку квітне по-весняному… 

На жаль, деякі твори на необхідну для них художню висоту важко підняти навіть найдосконалішим домкратом!

Хоч почуття поета, виражені у віршах – приховано-стримані, самі вірші, на жаль, відверто-бездарні!  

Наші вельмишановні автори просто вражають… Але не скільки власними творами, скільки досягнутими за рахунок них лауреатствами!

А шепіт душі – як не заримовуй! – на крик душі не переробиш…

Простота тільки тоді вражає, коли єднається з неабиякою глибиною… А примітивом і банальністю нікого не здивуєш!

Поезія – це відкриття світу і… відкриття власної душі! У спалахах любові і глибинах муки. У кипінні дум і вируванні пристрастей.

Є і читачі, що дуже рано навчилися читати! І є, звичайно ж, і автори, що надто рано навчилися писати… Не за віком рано! За змістом рано…

Невже соковитий образ – це тільки плід авторської уяви?! Це ще й життя в його буйному цвітінні!

Ні, таки щирість – це одна з основних складових нашого менталітету! Бо послухаєш естрадну пісню й одразу ж помітно: і де мелодію поцупили, і звідки слова переписали!

Сказано влучно… коли цитують! І сказано правду… якщо замовчують!

Трохи філології, трохи демагогії, то й вийде такий шедевр, що куди там!

Поезія – це все ж… політ птаха! А не лише змах крила…

У по-справжньому чорні часи сірі вірші, як правило, не пишуть…

То чого ж так часто поетичні перлини при перекладі перетворюються на… дрібненькі шматочки звичайнісінького скла?!

Бува, що напружена робота душі того чи іншого автора – це досить таки немале страждання і для читача!

Краса, що пелюстковим вогнем у слові, дозволяє бачити глибше і відчувати гостріше!

Солов’я розхвалювати не треба! А Горобця не розхвали, то й не повірять, що соловей…

Ну, хороший редактор може і з дуже непоказного дерева зробити… видатного стовпа!

Нічим не стримуваний ентузіазм електропилки… у літературній критиці – не завжди придатний!

Отож якби було так, що кожній роззяві по літературній славі! А то ж – не кожній… Чорт би його взяв!

Та про що ви говорите! У публіцистики ще тільки зуби починали різатись тоді, коли у сатири їх уже давно повибивали!

Поезія – це завжди важко… Це з глибин слова, це з глибин серця, це з глибин долі!

О, щодо замовчування колег – це не просто майстер… це гросмейстер!

Не кожен, хто віршики пише, ще й прозочку накалякає…

Рано чи пізно, але кожен істинний творець ставить собі надміру важке питання: а чи не занадто забур’янена літературна нива?! Вашими ж недолугими творами…

А, може, поезія – це просто… необачні почуття! Яких так спрагло шукають слова, затерті від щоденного вжитку… 

Літературознавці з досвідом?! Основи марксизму-ленінізму засвоїли… добре!

І давайте без зайвого буквалізму! Рябої кобили сон?! Це – не рецепт… А творчий метод! Тут для фантазії роботи і роботи!

Поезія (та й мистецтво в цілому!) – це сплав емоцій, дійсності й краси! Не суміш, не окремі елементи першого, другого і третього, а саме – сплав…

Справжній видавець добре знає, як боротися з безсонням… за допомогою книги!

Творчість – це нормальний стан для будь-якої мислячої особистості! А ось у чому творчість виявляє себе (у віршах, наукових розробках чи просто у неординарних вчинках!) – це вже не головне!

Ну, якщо вже добре придивитися, то крім віршомазів є ще і… віршоляпи!

Є такі речі, що їх тільки віршами й скажеш!

Принцип дії старої проіржавілої мишоловки аж ніяк не стає іншим, коли її використовують не для виловлювання малодосвідчених мишей, а для підстерігання… щирих і надто наївних людських душ!

Бува, що не стільки гострі рими, скільки тупі обставини…

Чи є щось глибше і переконливіше, ніж гострота думки, поєднана з квітучим вогнем натхнення?!

У ті нелегкі часи одним з визначальних факторів творчості був не стільки сам Пегас, скільки ідеологічні підкови на ньому!

В окопах «холодної» війни кожен літературознавець мав бути готовим до штикової атаки! У переносному, звісно ж, розумінні…

Так багато слів! І так мало – сонця… у цих словах!

Ну. що воно за морока?! Як начальство хвалити з трибуни, то неповторний лірик… А як почне вірші і поеми писати, то вся ця неповторність зразу ж кудись зникає!

Справжній літературознавець повинен виділятися серед загалу – якщо не блискучими думками, то хоч би… блискучою лисиною! 

Чи можна писати вірші лівою ногою?! Можна… і навіть потрібно! Але тільки в тому випадку, коли згадана вище нога у достатній мірі – ідеологічно підкована…

Так, треба писати… поеми! Бо це – по-справжньому замашний жанр… Якщо ви самі не заснете, пишучи поему, то тоді хоч би читач… захропе, відкинувши ноги! Коли почне її читати…

Одним із негативних наслідків демократизації може бути й те, що здатність сучасних літературознавців стояти на шухері (ну, в ідеологічному розумінні…) у великій мірі починає втрачатися.

 

ФУТБОЛІЗМИ


То пенальті – сумнівний… А гол – ні!

Навіть у відвертого аутсайдера може бути стільки… глибоко прихованих сподівань!

Ну, як же так! М’ячем штангу – добре почухати, а гол… так і не забити?!

Це до фіналу дошкандибали… А у фіналі можуть і забігати!

Ну, не скільки гірчиці – на «гірчичники»! Скільки солі – на свіжі рани…

Бий і біжи?! О, така винахідлива тактика не тільки до вподоби глядачам, а і здатна загнати у глухий кут – будь-якого суперника!

Мало того, що по м’ячу – не попали! То ще і гол – не забили…

І порушень немає, і пенальті не дають! А як же голи забивати?!

І куди тільки м’яч не летів! Тільки – не у ворота…

Господи… чого тільки не буває – у рамках правил!

Ну, чого ж… Та може і «Динамо» програти… Як буде кому!

Ні, що ви… Тягнути час у нас уміють на рівні кращих європейських команд!

А за гірчичниками – в аптеку? Чи… до футбольного судді?!

За гольовими моментами перемогли ми! А за забитими голами – вони…

І взагалі нема чого розчаровуватись! У товариських матчах ми непереможні…

Ну, що ви… Та ніде і ніколи політиків не освистують так, як у випадку невдалого виступу свою ж (і до того ж, улюблену!) футбольну команду!

А чого ж… Можна і виграти! Якщо не програємо… 

Ну, відверто кажучи… наші команди зовсім не позбавлені цієї усім добре знайомої і безперечно хвилюючої властивості – безкрило вилітати… уже на початкових стадіях єврокубків!

Якби наші команди на останніх хвилинах матчу, як звикли казати тепер, не втрачали концентрації, то перед ними б тремтіли всі футбольні гранди Європи! 

Ну, не кожен же гол - у свої ворота! Треба ж і у чужі…

Небезпечна передача, удар… Гол! У чиї ж ворота?! Зараз з’ясуємо! Переглянувши відеоповтор…

Ще й голкіпер помилився за компанію… з усіма захисниками!

Так, гол – у свої ворота… Але, нарешті, наші футболісти таки навчилися забивати!

Але це ж, погодьтесь, – трудовий героїзм! – із власної ініціативи падати… у дощ, у холод! На мокру траву… щоб заробити для своєї команди пенальті! 

– Боже, як ви мене розчарували!.. – саме це можна було прочитати у погляді голкіпера, коли він мовчки дивився в очі своїм захисникам після пропущеного гола.

Навчившись дуже добре рахувати… ще не набрані очки, можна зовсім розучитися грати…

Та нам аби труси до колін… і у правилах – ніяких змін! А гол ми заб’ємо!

До аптеки – за гірчичниками?! Не бігаємо! Судді на рік уперед забезпечують…

Ну, й форвард! Ну, й бомбардир! Так і розстрілює ворота – якщо попаде…

Форвард ресторанного типу.

Ну, це вже ви, вельмишановні, забагато хочете: і щоб голи забивати, і… щоб вище воріт не бити! Ви вже виберіть, будь ласка, щось одне!

Кажуть, що футбольні судді у нас такі корумповані: хабаря не дай, то і «гірчичника» тобі не покаже!

Ну, що воно за футбол тепер?! Поки сто грам не вип’єш, ні в тактиці, ні в стратегії… ну, нічорта ж… не розберешся!

Якщо футбольний коментатор дуже вже забалакується, то, мабуть, він переплутав коментаторську кабіну з… парламентською трибуною!

І як до цього не додумались рекламісти?! Коли розгнівані болільники однієї з команд починають голосно вигукувати: «Суддю – на мило!», може, треба було б лише вчасно підказати, на яке саме мило (і чийого виробництва!) слід перетворити необ’єктивного рефері!

Не хвилюйтесь! То метрів з п’яти важко влучити… А з тридцяти попадуть обов’язково!

Забалакується перед мікрофоном?! Тільки коментатор… з досвідом!

Оце б хоч одного голяру… А потім ще голів пару! То і зовсім би розгромили!.. 

Ну, рахунок йде на забиті голи! А не на гольові моменти…

Ех! Не стільки удар, скільки рикошет…

Та що ви все вчепилися, як свіжий реп’ях у стару свиту – невисокий темп гри… невисокий темп гри…Та на зеленому газоні можуть бігати – і коні! Тут мислити треба… і бити по воротах! Якщо попадеш…

А біжить так прудко! Як форвард молодіжної збірної… на початку сезону!

Буває і так: б’ють по воротах частіше! А голи забивають рідше… 

Так, саме спорт, саме футбол і зміг подарувати суспільству таке яскраве і багатопланове слово, що дуже часто вживається і вгорі, і внизу і є вельми популярним серед найширших верств населення, як – відфутболити…

В положення поза грою… може потрапити і вся команда!

Навіть у міні-футболі міні-зусиллями не обійтися…

На пенальті це падіння ну, зовсім… не тягне! Треба падати набагато краще! 

Хоч пас і був надзвичайно гострим, та удар по воротах виявився занадто тупим!

Ну, гра в одні ворота – це ж не тільки… на футбольному полі!

Ну, якщо добре замислитися: краще поганенький гол у чужі ворота! Аніж гол-красень – у свої…

Отак і зіграли – ну, як удалося… У захисті – надійно! А в атаці – безнадійно…

До офсайду?! Треба ще добігти…

Ну, що воно за за біда?! У першій лізі грали… і все виходило! А у вищу лігу увійшли – і грати розучилися!

А якщо вже футбольний суддя і призначає, і власноруч роздає «гірчичники», то він, по правді кажучи, і лікар, і аптекар одночасно! 

Бува й таке – важкі часи… Ні кури не несуться! Ні голи не забиваються…

Ви – господарі поля?! То беріть косу та поливалку та й… господарюйте! А то вийшли у футбол грати…

Що ви… Та у кожного досвідченого тренера, якщо вже ви хочете знати, вельмишановні, інфарктних хвилин – на сотню інфарктів!

Суддя на лінії? Мислить лінійно! А суддя у полі?! Буває, що й криволінійно!

Судити футбольні матчі?! Надзвичайно важко… Якби ж то було так: пенальті – вам! Пенальті – їм… А судді – в обидві кишені! А то ж так не виходить. Завжди знаходяться критикани незадоволені! Інтригани скандальні…

Як правило, вся справа – у швидкості… У вищу лігу з першої входять! А у першу лігу з вищої – вилітають… 

Та не в тому річ, вельмишановні, що вирощується на полі – голи чи картопля! Головне – це якість вирощеного!

У відповідальному матчі?! По власних воротах?! Як показує досвід: промахнутися важко…

То все-таки, яким ударом був забитий гол?! Різаним… чи недорізаним!

У свої ворота забивати набагато легше! Бо вам тут ніякий офсайд на заваді не стане!

Футбол – єднає покоління! Типова картинка, яку бачимо на телеекрані – сивий тренер… молоді гравці… і вічно юний футбол!

Справжніх уболівальників?! Не кожен стадіон витримає! Тільки той, де заздалегідь здійснили всі необхідні заходи безпеки.

А чого ж… Ви нам – вашу брехню! Ми вам – нашу брехню… От і обмін думками!

На те і європейський чемпіонат, щоб усій Європі голова боліла!

Ну, звідки у відвертих аутсайдерів …оця набридлива звичка?! Морально добивати лідерів своїми несподіваними перемогами…

Чекаючи на чужу помилку, можна наробити цілу купу помилок власних!

Коли матч відверто дограється – футбол… повільно умирає!

Футбольний матч без судді?! Як холодець без хрону…

Ну, буває, що з Донецька чи Харкова набагато видніше: був у Києві – офсайд! Чи ні…

Пенальті?! Ну, це… надто ненадійна справа! Навіть якщо вся команда (включаючи воротаря!) дружно упаде у штрафному майданчику суперників, то й тоді пенальті можуть, на превеликий жаль, не дати!

Боже, невже це і справді поруч – тактика дрібного фолу і… стратегія великого успіху! 

Технічний гравець?! Ну, в наших умовах це насамперед такий гравець, у якого просто неможливо забрати м’яч, не порушуючи правил!

Коли болільники дружно освистують власну команду, у цьому свисті дуже важко знайти солов’їні ноти…

Інколи б’ють по воротах не стільки для того, щоб гол забити, скільки, щоб воротаря усмерть налякати!

ВАРЕНИКІЗМИ

Досвідченішого макітрознавця, ніж надкушений вареник годі і шукати!

Найагресивніший вид спорту – це поїдання вареників! А карате – це так… забавка дитяча!

Вареник? Особистість психологічно стійка! Залізна витримка – навіть у спілкуванні… з виделкою!

А вщент переповнена макітра має такий же переконливий вигляд, як і… гучний з’їзд політичної партії! У її переможні часи… 

Вареники з сиром,  …без сметани?! Це ніби партія без політичної програми…

Авторитетного у політиці вареника і виделка побоїться колоти!

Важливо не те, які візерунки на макітрі… Важливо, які ж саме вареники у ній…

Легко перестрибнути з тоталітарної макітри… у демократичну?! Це удається лише завдяки відчайдушним аеродинамічним властивостям вареника!

Вистояти на політичному рингу можуть тільки морально стійкі вареники!

З мемуарів одного вкрай досвідченого вареника:

– Було… було… підсмажували нас і на сковорідці!

А процес виборів проходить здебільшого так – ось вам гарно розмальована макітра і… вибирайте її! А які там вареники – з сиром! Чи з вишнями… – дізнаєтесь потім!

З особової справи Вареника: мав дуже непростий досвід спілкування з… Виделкою!

То як же все-таки правильно казати: вареники-одномакітрівці?! Чи вареники-одномакітряни?! А на це питання так зразу йі не відповіси! А воно важливе – і для побуту, і для політики!

Таких авторитетних і високоморальних вареників, як у нашій макітрі?! Ну, ніде… і ніколи!

Справжній вареник і виделки не побоїться!

Перестрибнути з однієї макітри в іншу і… не втратити своєї політичної ваги?! Це під силу далеко не кожному варенику!

О, це дуже непроста ситуація, коли вареник перебуває у стані польоту… Бо звідки летить вареник – це зрозуміло! З рідної макітри… А куди прилетить – це ж… невідомо!

Вареник у сметані… чи у маслі?! Це ж чудово! Але ж так буває далеко не завжди!

Вареники з однієї макітри?! Це ж… товариші по боротьбі. І вони можуть злипнутися так, що їх дуже важко розділити!

Духовна єдність вареників із сиром без свіжої сметани просто неможлива!

Стрімке пересування вареника з макітри в макітру – це вищий пілотаж політичної боротьби!

Вареник – це втілення… соціального оптимізму, а не безликий і сірий песимізм!

Та навіть рідна макітра для вареника – це ж… відчайдушна зона ризику!

А кількість з’їдених вареників у великій мірі визначається як їхньою якістю, так і відстанню до макітри!

А якщо краще придивитись, то надкушений вареник – це вареник… з великим життєвим досвідом!

Ну, хіба може холодна… гостра… металічна! Виделка зрозуміти… трепетну душу Вареника?!Прицілилася, наколола… та й потягла! 

Форма – то ще… не зміст! Попри усю зовнішню м’якість: Вареник – це боєць… І в ідеології, і в інших галузях суспільного життя!

А надто короткий термін перебування у макітрі так і не дає Варенику стати справжнім макітрознавцем!

А якщо вже і Макітра – вкрай політизована, то що тоді говорити про кожного конкретного вареника, що у ній перебуває! 

Навіть найагресивнішу Виделку справжній Вареник може вразити! Своєю непідробною скромністю…

Можна макітру з маслом змінити на макітру зі сметаною! Але змінити власний зміст?! Сьогодні: вареник – з сиром! А завтра: вареник – з вишнями… Ні, такого не буває!

У Вареника чудові аеродинамічні властивості! Але літати він може, на жаль, тільки… за допомогою Виделки!

Пузо як пузо! Але то там вареник випирає! То там…

Так, у макітрі зі сметаною! Але ж і Виделка – поруч…

Вареники? Одномакітрівці?! Завжди знайдуть спільну мову.

А добре вихованому, інтелігентному Варенику спілкуватися… з цією безцеремонною Виделкою, що так нахабно лізе до макітри – ну, просто неможливо!

Якщо вареники не хвалити, вони можуть поступово втратити… свої незрівнянні смакові якості!

Для вареників найбільш характерним є те, що вони лягають надзвичайно щільно і компактно! Як у макітрі, так і потім – у шлунку…

Останній недоїдений вареник?! Це вареник …дуже збагачений досвідом! Який, на жаль, нема кому передати…

Справжній вареник?! Це не стільки у глибинах шлунку… Скільки на висоті (якщо вона є!) менталітету!

З чужим менталітетом стільки вареників… не з’їси!

Вірність рідній макітрі – основа світосприйняття кожного вареника!

Навіть надкушений… але ще не з’їдений! вареник – це уособлення… оптимізму і бойового духу!

Рідкісне уміння маневрувати визначається не стільки округлою статурою вареника, скільки його… надзвичайно розвиненою інтуїцією!

Так, вареник – м’якенький… і пухкий! Але характер у нього – криця!

Вареник? Рідної макітри?! Повік не забуде!

ГРАБЛІЗМИ


Та яка різниця – ваші чи наші граблі?! Аби лоба не обминули!

Чи потрібен граблям оптичний приціл?! Та, мабуть, ні… Вони й так по лобі не промахнуться!

Скільки граблі не хвали, а гуля на лобі не зникне!

Одна справа, коли спілкування лоба і граблів – це суцільний побут… І зовсім інша річ, коли це – велика політика!..

Для занадто скромного лоба промовиста гуля?! – це ж… найпишніша окраса!

А в умовах суспільного маразму навіть замашні граблі – це зброя тотального морального винищення!

Та чого б Лобові з Граблями і не приятелювати?! Особливо, коли Лоб – великий! А Граблі – замашні…

Та і розгонистим Граблям без гарного Лоба, як багатоватній лампочці без електричної енергії…

Граблі як вагоме соціальне явище… свого останнього слова ще не сказали!

Граблі – це ж… не бумеранг! Нема потужної розкрутки… і крутого телепіару! Але граблі – це ж… наше… близьке і рідне! Граблі якщо й ударять, то по нашому а не чиємусь! – лобі!

Важко повірити, що такий украй необхідний і надзвичайно потужний процес як лоббіювання може обійтися… без благотворного впливу граблів!

А потужний вплив граблів на інтенсивний розвиток інтелекту можна довго і ретельно оцінювати, але хіба ж удасться переоцінити?!

Ні, таки що не кажіть, а треба мати власні граблі! Щоб про ваш лоб було кому потурбуватися…

Спілкування з інтелігентним Лобом – ось що насамперед потрібно по-справжньому замашним Граблям!

Тільки давайте домовимося: цього разу граблі… наші! А лоб – ваш…

Граблі – це ще нічого! А Граблями – це вже важче…

О, у декого лоби такі граблезнавці, що хоч дисертацію пиши!

Граблі – це не балістична ракета… Наступи, то по лобі не промахнуться!

А наші Граблі – вельми демократичні! І раді… пошанувати будь-якого Лоба, незалежно від його інтелектуального потенціалу!

Яка вже там …духовна криза?! Були б лоби міцні… та граблі замашні!

Щоб там не казали, а граблі – це джерело духовного розвитку… і неабияке! І до того ж – невичерпне!

А стрімко наближаючись до цілком конкретного Лоба, Граблі набувають… ну, просто небаченого динамізму!

Граблі – це не тільки вагомий засіб пізнання світу, а й потужний фактор формування особистості!

А без помітного фізичного, а головне – емоційного!.. впливу граблів наш менталітет міг би… багато що втратити!

А не наступив би на граблі, то й життєвого досвіду було б менше!

Навіть у комп’ютерну еру граблі – це надзвичайно круто!

А Лоб – і не один раз! – відверто зізнавався:

– Зустріч з Граблями – це така… висока відповідальність! Боюся я такої відповідальності…

Граблі?! Дуже бояться самотності… Тому з такою неприхованою радістю користуються першою-ліпшою можливістю ударити когось…. по лобі!

Ох, уже ж цей загадковий рух Граблів – такий влучно-конкретний, і такий непередбачуваний!

А такий рвучкий і несподіваний рух Граблів – це рух… не скільки фізичний, скільки інтелектуальний!

Рух не стільки вузьковиробничий, скільки приховано-соціальний… Тому й стосується не спини, а лоба!

Граблі, що спілкуються з більшою кількістю лобів – це граблі… більш високої кваліфікації!

Усе – так мило! Так симпатичненько… Грабельками – по лобчику! І малесенька гулька при цьому…

Головні якості Граблів – динамізм і… влучність! – проявляються саме у спілкуванні з Лобом!

Гулі на лобі нема? Або гуля непомітна?! Отже граблі недопрацювали!

Ну, влучності граблям не позичати! Як і дуже багатьом лобам – стійкості…

Без глибокої духовної єдності Лоба і Граблів їхнє активне спілкування і не відбулося б!

Інколи і лоб у гулях – як груди… в орденах!

Без добре знайомого Лоба?! І Граблі …гірко заплачуть!

Так часто масажувати лоба граблями… може тільки справжній знавець… сільського господарства!

Граблі – як і скрипка! – вимагають відповідного настрою…

Хай і старенькі граблі, хай і зовсім затягані… зовсім засмикані! А таки можуть навчити, ударяючи, звісно ж, по лобі! – і передбачливості, і мудрості, і, певна річ, любові… до сільського господарства!

Можна не помітити граблі! Але не помітити гулю на власному лобі?! Ну, це вже… занадто! 

Стільки хороших лобів! Що, мабуть, і самі граблі не зразу розберуться – а який же з них… кращий!

Так! Безперечно, слід активно вивчати передовий досвід заокеанського томагавка. Але при цьому не варто забувати і про неабиякі досягнення… вітчизняних граблів!

Граблі в економіці? І… граблі у культурі?! Це вже, звиняйте… зовсім інші граблі!

Ну, що ви… Не варто надмірно турбуватися! Щодо міцності лобів ми – на одному з перших місць… у світі! Як і, певна річ, щодо влучності граблів!

Граблі – це бомба… Що завжди готова – розірватися!

 

А МИ УСЕ Ж БО – СМІЄМОСЬ!

А золотисте марево колось

Немовби сонце – полум’ям! – розлите…

Що б не було, усе ж ми сміємось –

Допоки неба і допоки цвіту!

І хоч у нас історія така,

Що у очах темніє – коли глянуть!

Та український гумор – від Сірка,

Ще від листа – турецькому султану…

Хоч вистача над головою гроз

І хоч серця здригаються від болю,

Ми сміємось… Усе ж бо – сміємось!

Допоки пісні і допоки долі.

І хоч у нас історія така,

Що у очах темніє – коли глянуть!

Та український гумор – від Сірка,

Ще від листа – турецькому султану…

І хоч буває: журимось чогось,

Але вогонь в душі – на пил не стерся!

Ми – сміємось… Усе ж бо – сміємось!

Допоки щастя і допоки серця.

І хоч у нас історія така,

Що у очах темніє – коли глянуть!

Та український гумор – від Сірка,

Ще від листа – турецькому султану…

 

ЩОБ НЕ ПОБИЛИ…

А Гриць – вище освітою!

Вивчав – різні науки…

Ото ж кум і розпитує:

– Памперс… Що це за штука?!

А йому Гриць у тамбурі,

Де стояли й курили:

– Це для захисту… бампера!

Щоб його – не побили…

 

ТОДІ – НА РІПАКУ!

Доводить знову Опанасу Клим

(Ви ж знаєте – баби Килини зять!)

– Бензин стає все більше – дорогим,

А де ж на нього – грошики узять?!

– Та не нервуй ти, друже, без причин! –

А це вже Опанас думку таку, –

Як буде надто дорогим бензин,

Поїздимо тоді – на ріпаку!

 

ПРО КРАСУ ЖІНОЧУ

А жіноча врода – то страшенна сила.

Багатьох на світі вона підкосила.

У красі жіночій щастя й горе наше.

Хто із нас коханій та хоч раз не скаже:

– Ой ти, моя киця, гарна, білолиця!

Дай мені до тебе серцем прихилиться.

До твоєї щічки, до твоєї брівки,

До твоєї, мила, ніжної голівки.

А жіноча врода – то велике лихо,

Бо як жінка вдома, то не буде тихо.

А щоб жінка вдома не була сердита,

То її потрібно гаряче любити.

А жіноча врода – то велике щастя,

Бо вона у світі нам не дасть пропасти.

Бо у нас від неї кров у жилах грає,

Бо вона козацький дух нам піднімає.

– Ой ти, моя киця, гарна, білолиця!

Дай мені до тебе серцем прихилиться.

До твоєї щічки, до твоєї брівки,

До твоєї, мила, ніжної голівки.

 

ВОДА

Одна Вода до іншої неждано,

А та – ніби її не пам’ята.

– Та ми ж з одного – ну, згадай же! – крана,

Ти ж мінеральна звешся вже вода…

А далі знов, тамуючи образу,

Пустила в хід ораторський свій хист:

– Ну, хай в тобі з’явилось трохи газу!

Але ж в тобі – погодься! – той же зміст…

А та, відчувши все ж моральну кризу,

Ховаючи убік очиці злі:

– Хто ти така – робити експертизу!

Що ти в напоях смислиш взагалі?!

 

ЗОВСІМ  ЧУЖІ

В Івана друзі – не байдужі!

То ж і запитують: – Хіба,

Як по Європі їздив, друже,

Не збив ти... жодного стовпа?!

А потім знову – у атаку...

При цьому – не жаліють слів!

– Та як це сталося, друзяко?!

Чи ти, бува, не захворів?!

– Та ні... Яка вже там хвороба!

Потім, замислившись: – Гай-гай!

Та це ж, шановні, вам – Європа...

Та це ж таки – не рідний край!

Був у Парижі я... у Відні! –

Іван про те, що на душі, –

Наші стовпи – близькі і рідні,

А їхні – ну... зовсім чужі!

 

УКРАЇНСЬКИЙ ЖЕНЬШЕНЬ


Олександру Леонідовичу Цибульщаку


Хоч траплялося, друже, всього на віку –

Вистачало і меду, і перцю, і солі!

І колись, і тепер – як нам без часнику?!

Не смачні нам без нього – і страва, і доля!

І хоч серце беззахисне – ніби мішень! –

Але думи високі і радість не квола!

Український женьшень, український женьшень

У найтяжчу хвилину не зрадить ніколи!

І тому нам не варто втрачати надій –

Організм – буде в нормі! І сили – багацько... –

Як часник на городі міцний і рясний,

Так, звичайно ж, міцний – ніби вдача козацька!

А коріння душі – у глибинах століть!

І нехай нас обходять і смуток, і згуба.

А ми скажемо – Будьмо! – і будемо жить –

Як один, салоїди і часниколюби!

І хоч серце беззахисне – ніби мішень! –

Але думи високі і радість не квола!

Український женьшень, український женьшень

У найтяжчу хвилину не зрадить ніколи!

 

ЗОВСІМ ЧУЖІ

В Івана друзі – не байдужі!

То ж і запитують: – Хіба,

Як по Європі їздив, друже,

Не збив ти... жодного стовпа?!

А потім знову – у атаку...

При цьому – не жаліють слів!

– Та як це сталося, друзяко?!

Чи ти, бува, не захворів?!

– Та ні... Яка вже там хвороба!

Потім, замислившись: – Гай-гай!

Та це ж, шановні, вам – Європа...

Та це ж таки – не рідний край!

Був у Парижі я... у Відні! –

Іван про те, що на душі, –

Наші стовпи – близькі і рідні,

А їхні – ну... зовсім чужі! 

 

КРИЛАТИЙ КОНИКУ ПЕГАСЕ...

А запитаю неодмінно

І з співчуття, і з доброти:

– Пане Пегас! Вам трохи – сіна?

Чи, може, все-таки – води...

У вируванні сивім часу –

Не всім щастить! Ну, як на зло...

Крилатий конику Пегасе,

Підстав мені – своє крило!

А нам би місце – для розгону! –

Щоб линуть – зіркою в пітьмі...

– Вода, звиняйте, – з водогону!

Така, яку п'ємо самі.

У вируванні сивім часу –

І нам щастило! Це – було...

Крилатий конику Пегасе,

Підстав мені – своє крило!

Коли не вистача любові,

Коли душа – як чорний грім!

Ви вже – іржете! Ви – готові...

І дуже радуєте – цим!

У вируванні сивім часу –

І нас любили... Так, було!

Крилатий конику Пегасе,

Підстав мені – своє крило!

 

ВИ СПРОБУЙТЕ!

Не в тому річ – вибоїсте шосе...

Високі ціни – хоч з моста у воду!

Сусіди сперечаються усе,

Що краще – «Ситроен»... а чи «Тойота»!

– Та ні! Ну, що ви... Краще – «Ситроен»!

– Та ні, «Тойота»... Гляньте, любі друзі!

Доводить роздратовано Семен,

Гримить незаспокоєно Маруся.

А дід Корній усіх переганя,

Як вип'є, правда, чималеньку дозу:

– На іномарці їздити – дурня!

Ви спробуйте – покерувати возом...

 

ОСЬ ТІЛЬКИ ДОВІДКИ НЕМАЄ...

(До спектаклю "Мартин Боруля")

А кожен день – чекання змін!

Ну, а про тебе – хто ж... подбає?!

Боруля – это... дворянин!

Ось тільки довідки – немає...

У далеч тягнуться стежки,

За обрій стеляться дороги.

А ми ж одвіку – козаки!

А ми ж таки, а ми ж таки –

Бикам закручували роги!

За літом – осінь і зима!

А бідне серце – ніби рана...

А коли довідки – нема! –

То хто ти є – по барабану!

У далеч тягнуться стежки,

За обрій стеляться дороги.

А ми ж одвіку – козаки!

А ми ж таки, а ми ж таки –

Бикам закручували роги!

То ж уперед – то вбрід, то вплав!

Крізь непросте кипіння часу.

І скажеш: – чорт би їх узяв –

Дворян всіх... з довідками разом!

У далеч тягнуться стежки,

За обрій стеляться дороги.

А ми ж одвіку – козаки!

А ми ж таки, а ми ж таки –

Бикам закручували роги!

 

МОНОЛОГ РЯБКА НА АВТОМОБІЛЬНУ ТЕМУ

Та треба ж... Стільки снігу впало!

Оце б у будку – теплу піч...

Ну, а мені строго казали –

Не спи... і гавкай цілу ніч!

Що ж це у вас, вельмишановні,

Отак замало – доброти...

Бо миску принесли – неповну.

Та ще й пізніше, ніж завжди!

Життя – воно... таке смугасте!

Навіть оте, що – вдалині.

То ще Рябка – можуть... украсти!

А драндулет оцей ваш – ні.

 

РОЗМОВА З ШЕКСПІРОМ

Сергію Лукичу Носаню

Кипить, вирує театральна нива

У буйноцвітті золотих вогнів!

А у палатках, де рікою – пиво,

Теж скажуть драматургу кілька слів.

– Не хочу зачіпати я минуле, –

Промовить хтось... І спробуй – не повір! –

Та з Гамлетом ви трохи перегнули!

Хоч п'єса гарна все ж – пане Шекспір...

Життя бува – як вигострене лезо...

І чи торкатись слід – скажу я вам!

Є драми, про які напишуть п'єси!

А краще – все ж! – обходитись без драм.

– Не хочу ворушити я минуле –

Буркоче хтось... І спробуй – не повір! –

Та з Макбетом ви трохи перегнули!

Хоч п'єса гарна все ж – пане Шекспір...

Аби нам дні траплялися щасливі –

Без болю і прихованих проклять!

А в тих палатках, де рікою – пиво,

Мабуть, найкращі критики сидять!

– Не хочу зачіпати я минуле –

Зітхає хтось... І спробуй – не повір! –

З Джульєттою ви дуже перегнули!

Хоч п'єса гарна все ж – пане Шекспір...

 

А ТЕПЕР – У «МЕРСЕДЕС»!

У очах – і посмішка, й задума!

Бо життя... – ну, це ж таке кіно!

Врешті-решт, зустрілися два кума,

Бо таки не бачились давно.

Клим помітить – будь-яку мороку!

І відразу ж – слово на устах:

– В тебе, куме, апетит нівроку!

Дуже ти поширшав... у плечах.

Той потужний – хоч у космонавти!

Та не звик робити з чогось драм:

– Щира правда, Климе... Щира правда!

Це вже помічаю я і сам.

Хоч харчі не надто і хороші,

Бо ти знаєш, друже – я не Крез!

То не міг я влізти в «Запорожець»,

А тепер не влізу – в «Мерседес»...

 

ФІЛОСОФСЬКА  МАНДРІВНА

Григорію Сковороді

Додавання – з невтішною сумою...

Це заняття не надто просте.

А філософ все думає, думає –

І рятунку від дум не знайде!

То куди ж ви, Григорію Савичу –

Без турботи про завтрашній хліб?!

Та ви ж буть і міністром, і завучем,

І прем'єром, і мером могли б!

Звали б тещу довірливо – матінко...

Милу жінку у губоньки – цмок!

І жили б не на сонці, а в затінку!

Без усіх філософських думок.

Все покрито брехнею барвистою

І хоч серце твоє – вільний птах...

Де ж прибуток?! Буть сторожем істини –

На її неспокійних стежках!

Та і грішник хоч трохи, а кається!

Коли, звісно, вже встиг обпектись.

А філософ чомусь усміхається,

Своїй долі гіркій – сміючись!

То куди ж ви, Григорію Савичу –

Без турботи про завтрашній хліб?!

Та ви ж буть і міністром, і завучем,

І прем'єром, і мером могли б!

Звали б тещу довірливо – матінко...

Милу жінку у губоньки – цмок!

І жили б не на сонці, а в затінку!

Без усіх філософських думок.

 

З ТОЧКИ ЗОРУ ВОДІЯ

Життя навкруг вирує і тече,

Проблем і хвилювань – безкрає море...

Та можна якось іздити іще –

Якби ж то не ДАІ та світлофори!

Життя тече... Куди воно – тече?!

І хоч, бува, в душі – журливі ноти...

Ні, таки можна їздити іще –

Якби не ями та не пішоходи!

 

КОЛЕГАМ  ПО  ПЕРУ

Бувало, що душа – ледве у тілі...

І вистачало – всякої біди!

А ви – дзвінкі і незабронзовілі,

Хоч кожного до серця приклади!

І хоч життя – то краще... А то – гірше!

І думаєш – ти в пеклі чи в раю?!

Та слід наснагу не втрачать свою –

І видатнішати від вірша і до вірша!

А коли є – і сало, і до сала! –

То зразу ж вияскравлюється суть –

На п'єдесталі – чарки?! – не дадуть!

Треба – на мить хоч! – злізти з п'єдестала...

А так і є... І судять вже – без знижки!

І можуть перцю – сипонути так!..

Та треба нам – здолавши переляк! –

Все ж видатнішати – від книжки і до книжки!

І скажеш ще, вдивляючись у лиця,

Пройшовши вже немало у житті,

Що вам, звичайно ж – бронза пригодиться,

Хоча ви люди – дійсно золоті!

Які часи – спокійні... Чи суворі?! –

Та прозвучать рукописи – як грім...

Тому натхнення, друзі – нам усім!

Щоб видатнішати – від зборів і до зборів!

 

ХІБА  ЗВАЖАЛИ?

І хоч проектів є багато –

І хто їх тільки не хвалив?! –

Кому як не Лисиці знати

Архітектуру курників?!

Тому і дивиться тривожно –

Вивча цю справу стільки літ!

– Ну, що ви... – каже всім, – як можна

Щоб був... тільки парадний вхід!

І, усміхаючись привітно,

До змін – над прірвою мости...

– А чорний вхід?! Щоб непомітно –

Без шуму й галасу! – втекти?!

І майже всіх переконала!

Але – хто б що не говорив –

Хіба у нас коли зважали

На думку справжніх фахівців!

 

Лірику й громадянську лірику Володимира Даника читайте на Письменницькому порталі:

http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=767:2018-06-05-10-23-50&catid=57:2010-09-08-08-44-38&Itemid=70


 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори