КОРОТКА БІОГРАФІЯ
Володимир Олексійович Даник народився 5 березня 1957 року в смт Лисянка Черкаської області. З 1961 року проживає у Черкасах. Закінчив середню школу №10 міста Черкаси з золотою медаллю, потім Рязанський радіотехнічний інститут.
Працював за фахом у НДІ “Акорд” м. Черкаси. З 1993 року пов’язав свою наукову та викладацьку діяльність з Черкаським державним технологічним університетом (раніше – Черкаський інженерно-технологічний інститут).
Автор слів гімну ЧДТУ, що не раз виконувався під час різноманітних заходів, що проводились у вузі.
1984 року став лауреатом конкурсу”Автора! Автора!”, який проводився журналом “Перець” та міністерством культури України.
1987 року став лауреатом поетичного конкурсу, що проводився журналом “Українська культура”.
1992 року став лауреатом першого Всеукраїнського фестивалю-конкурсу гумору, що проходив у Києві. Лауреат ряду обласних конкурсів на кращу пісню.
1994 року став лауреатом Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”.
Твори друкувалися в обласній та всеукраїнській пресі, у журналах “Вітчизна”, “Київ”, ”Україна”, “Наука та суспільство”, альманахах “Холодний яр”, “Спадщина”, у випусках “Антології сучасної новелістики та лірики” (за 2003, 2004, 2005 та 2007 роки) та інших виданнях, звучали по обласному та Українському радіо.
Протягом 1991-2001 рр. були видані ліричні збірки В.Даника: “Шевченків край у пісні і в серці”, “Хай розкаже гітара”, “В звуках я хочу с природой слиться”, “Черкащина – це серце України”, “Квітни, моя Україно”, “Там, де сивий Дніпро котить хвилі свої”, “В мого міста козацьке ім’я”, “Іду вклонитися Тарасу”, а також п’ять гуморо-сатиричних. Крім того, вийшла у світ прозова збірка “Дорога до Марса” (видавництво “Український письменник”, 1995 рік).
1996 року прийнято в члени Національної спілки письменників України.
1998 року вийшла у світ книга пісень композиторів Черкащини на слова Володимира Даника “Ми з Шевченкового краю”.
На вірші Володимира Даника написано більше трьохсот пісень композиторами Черкащини та України. Пісні виконувались народною артисткою України Валентиною Саввопуло, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Єфімовим, заслуженим артистом України Володимиром Чорнодубом, заслуженим артистом України Михайлом Попелюком, капелою бандуристів обласного відділу культури, муніципальним духовим оркестром (місто Черкаси), народним хором “Любисток”, заслуженим працівником культури України Миколою Масюком, відомим на Черкащині талановитим співаком Петром Осипенком, відомим в Україні та за її межами кобзарем Михайлом Ковалем, вокальним тріо “Барви”, дуетом Діани та Василя Матющенків та іншими колективами та виконавцями. Пісні звучали по обласному та Українському радіо.
У 2006 році побачила світ шістнадцята книга Володимира Даника “У Черкасах – сміються!” (Черкаси, Брама-Україна, 2006 рік), де представлений гумор у якнайширшому розмаїтті жанрів – прозові усмішки та фантастичні оповідання, віршовані гуморески і бувальщини, байки, іронічні сонети, жартівливі пісні, пародії, дружні присвяти, епіграми, афоризми і т.д.
В останній час письменником було опубліковано кілька статей літературознавчого плану про творчість черкаських письменників, серед яких виділяється стаття про гумористичну спадщину Василя Симоненка.
У 2007 році вийшов у світ двотомник “Письменники Черкащини”, де досить таки об’ємно представлені вірші, усмішки, пісні, проза Володимира Даника.
У книгах композиторів з Шевченкового краю Володимира Постолаки, Бориса Камінського, Володимира Гребенюка, що вийшли у світ у останні роки, було представлено немало пісень на слова Володимира Даника. Багато пісень було створено на вірші поета і композиторами–черкащанами Юлієм Збандутом, Євгеном Бічевим, Віктором Квасневським, Наталкою Саух, Володимиром Байкіним, Іваном Сухим, Анатолієм Даценком.
ОДА ВРАНІШНІЙ МАРШРУТЦІ
І напружені – ніби струна…
А серця – так схвильовано б’ються!
Летимо ми – стегно до стегна! –
У забитій маршрутці!
І крізь біле кипіння зими –
Вперше… Вп’яте… Усьоме… Усоте! –
Уперед! Хоч і стиснуті ми
І до крику, й до поту!
І крізь холод – бо ранок… пора!
Ніби золота злитки,
Летимо ми – ребро до ребра!
Ну, і… литка – до литки!
І хоч кожен – гостріший меча!
Без усяких конфліктів
Летимо ми – плече до плеча!
Ну, і… лікоть до ліктя!
Летимо ми – у даль! До мети –
Вітром. Променем. Круком.
А нам кажуть – ще й гроші плати…
За цю радість і муку!
РЯТУЮТЬ
Вагомі ролі… і яскраве тло!
Слова з трибуни – мудро і розлого!
Всі демагоги – так завжди було! –
Рятують націю… Від інших демагогів!
МОЖЕ ПОЧУТИ
(Усмішка)
– Тривожна новина – про мого друга… –
Мовить Іван, а він все ж – не з базік! –
Проблеми у Микити є – зі слухом!
Погано чує, коли грім… чи крик!
– Усе це може й так, та кажуть люди –
Це репліка спокійна від Петра, –
Може – цок-цок!.. Чарки дзвенять… – почути
Іще за кілометра півтора.
ТОДІ ЗВУЧАТЬ
(Усмішка)
Дитині б – зрозуміти суть!
Ото ж маля питає знову:
– Мамо, чому цю кашу звуть –
Так несподівано?! Перлова!..
І хоч у мами вже і злість,
Але замислилась, завмерла:
– Коли цю кашу… дехто їсть,
Тоді звучать – словесні перли!
ТРЕБА ТІКАТИ
(Усмішка)
Оце поплавали – Микола…
І за компанію – Сергій!
Бо хвиля-хвиленька не квола!
Спробуй – протистояти їй…
І треба ж буть такій мороці
В один з стрімких липневих днів!
Бо як на берег – Боже… Що це?!
Були – штани… Нема – штанів!
В Сергія враз – на лоба очі!
Але гне лінію – свою…
І аж зубами вже скрегоче:
– Піймаю… розірву! Приб’ю…
Микола, хоч болюча втрата
І сам – чорніший від грози!
Каже: – Ну, все… Треба – тікати!
Поки не вкрали – і труси!
ЗАВЗЯТА ВІДПОВІДЬ
(Усмішка)
– Мабуть, все ж… – мовить Панас
Петру не без гніву, –
Є політики у нас –
Трішечки… брехливі!
Та в Петра – нерви міцні…
Відповів завзято:
– Зате вони… не дурні!
Щоб – правду казати.
НІХТО НЕ ЗДАЄ
(Усмішка)
Хоч у Микити – чіткий творчий план! –
Та Петро все ж уперто доводить своє:
– Кидай к бісу… ці вірші! Писав би роман…
Бо макулатури – ніхто не здає!
ГЛЯНЬ, НАРОДЕ…
Глянь, народе… Глянь стооко –
Слуги твої вірні!
В нас політики – нівроку!
Як тузи – козирні…
Бо не товчуть в ступі – воду!
Не розводять – тишу…
– Та я ж усе – для народу! –
Скаже – як відріже!
Тільки не жаліють праці
Журналюги кляті:
Їм би – шуму і сенсацій,
Їм би – компроматів!
Можуть і нагнати страху,
І намилить шию!
То тоді вже бідолаха –
І змерзне, й спітніє!
ТАКОМУ – НЕ БУВАТИ!
(Усмішка)
Так – недалеко до біди.
І знову – ця… набридла тема!
Кажуть: – Якиме… ти – прийди!
Бо ми без тебе… не почнемо!
А жінка: – Хворий наш Яким!
Куди ти?! У тебе ж… застуда!
У тебе ж – кашель, ніби грім,
Що аж тріщать від нього груди!
В словах Якима вже і гнів,
Бо мовить вперто і завзято:
– Та щоб я… п’янку пропустив?!
Ну, ні… Такому – не бувати!
ЗВЕРТАЙСЯ ДО КУМИ
(Усмішка)
У Петра питання – не прості!
Бо Івану мовить сумовито:
– Як пожежа – в серці... – то тоді
Куди краще – все-таки! – дзвонити?!
То куди ж звертатись, друже мій –
Так і так! Пожежа в серці – гляньте!
До швидкої... Де ж це ви?! Мерщій!
А чи – до пожежної команди!
А Іван з співучістю сурми –
Стільки голосу взялося – звідки?!
– Ти звертайся краще – до куми!
А не помогло – то до сусідки...
МОЖЕ – НЕ КОЖЕН!
(Усмішка)
І хмари, і дощить на вулиці,
І тем для балачок – багато!
Дружина, коли рознервується,
Теж може виказати – Гнату!
Хоч і не наробила галасу,
Але здавалось: мить – і крикне!
– Та мені ж… усю ніч… не спалося!
Ти так хропів – дрижали вікна!
Всміхнутись – це ж… риса характеру!
То ж Гнат, бува, каже дружині:
– Хропіти? Голосніше трактора?!
Може… не кожен Паганіні!
У ДЕНЬ СВЯТА
Святкуємо – незалежність! На городі.
Хоча картопля ніби – так собі!
Та виколупуємо – як за нотою ноту... –
З мишієм у напруженій боротьбі!
А сонце – золоте! Сяйливе... – уранці!
А синь небес – немовби синь очей!
Цокнуться відра – ніби келихи з шампанським!
За нашу волю, друзі... Будьмо, гей!
ЗРІЮТЬ РЕЗЕРВИ
(Усмішка)
Хоча і – сивий… Але духом – юний!
Мовить Микита, нарізаючи сало:
– Та начорта… – блокувати трибуну?!
Я блокував би – так, сесійну залу!..
Гнат в судженнях – відвертий, принциповий!
Узявши пляшку, мовив: – А до речі…
Це б стало, друже – найновішим словом!
В цій лютій політичній колотнечі…
От і подумаєш – диво та й годі!
Як у Верховній Раді – перерва…
Бо невгамовні, потужні резерви
Вже для політики – зріють в народі!
НЕСПОДІВАНИЙ СОН
(Усмішка)
В Ніни посмішка – на уста!
– Сон – всю ніч… Та ще й – дивний дуже!
Ніби ллється – тепла вода…
Ніби миюся я – у душі!
Жовте листя – мов сяйво! – з крон…
І у Гриця слова – заметіллю!
– І у мене був дивний сон:
Це відразу ж – після весілля!
І сон цей – ніби гострий спис…
Мов тривожна, болюча нота!
Що лечу я – з моста! – униз –
У чорнющу, холодну воду…
ЯК БІЛЬШІ ЧИСЛА – ВАЖКО...
(Усмішка)
– Про ділення... Ви б підказали! Щось... –
Школяреня мале пита Микиту.
А той дожив до сивини волось,
То щось таке – доводилось учити!
Потилицю шкребе, зітхає: – Ох...
А потім все ж – у відповідь! – Микита:
– Ну, пляшка точно ділиться – на трьох!
Як більші числа – важко розділити...
НЕ ЗРОСЛОСЯ
(Усмішка)
Якось Іван до кума – в дім.
Там телевізор – ніби грім!
І дикторка – у всій красі! –
Розповіда новини всі.
– То що там, куме, угорі?!
– Петра зняли – за хабарі…
– Чого ж це так?! На те й Петро –
Аби не пропустить… добро!
А кум – червоний, ніби рак!
– Може, там щось зрослось – не так!
А, може, й справді – десь і щось! –
Зітхнув, – …і зовсім не зрослось!
– Та що ж це… Господи, прости! –
Мовить Іван в тривозі, –
Це ж до такого дорости,
Що – десь! Щось! – не зрослося…
ЗУМІВ ПІДКАЗАТИ
(Усмішка)
Отож в гуртожиток сумно ідучи,
Іван знов Петрові, а в словах – образа…
– Ти, коли не знаєш, краще вже – мовчи,
Ти, коли є сумнів – краще не підказуй!
А Петро: – Я згоден… Що ти… Боже, збав!
Та Іван все злиться – не прийде до тями!
– Що робив – Чайковський?! Музику писав!
А ти кажеш – чай він пив… цілими днями!
ЧИ ВИСТАЧА
(Усмішка)
Та тільки – до трибуни… Вже за мить –
Манера наступальна… навіть зла!
Уміє Мина добре зачепить –
Усі проблеми… міста і села!
Уже і лоб від аргументів – змок!
І між словами – блискавкою! – гнів:
– У нас – більш, ніж достатньо… балачок!
А от… чи вистача… балакунів?!
ХІБА Ж ВИ ПОВІРИТЕ?..
(Усмішка)
А то, бува, причепляться і питають:
– І як ти ото, Петю, до витверезника потрапив?
А воно ніби і не велика таємниця, а розповідати не хочеться. А діло було так. Вийшли ми якось з Колею Петренком і Федьком "Забутилкіним" (то в нього кликуха партійна така) за прохідну після роботи. А Коля і каже:
– А чого б нам по сто грам не хряснути, для порядку, так би мовити.
Пішли, взяли дві на трьох і ковбаси вареної з півкіла. Якби знали до чого та ковбаса довести може, хіба б її хто брав?
Сіли у парку потихеньку та й почали – чарочка за чарочкою. А воно якийсь день такий поганий був, що і не їсться, і не п'ється. Та ще й розмова не клеїться. Ну, горілку ми якось допили, а ковбаси тієї так і не доїли – лишилось грам двісті. То Коля і каже:
– Візьми собі додому, Петю, бо ти у гуртожитку живеш, а ми ж сімейні. На вечерю тобі буде.
Якби знав, чим усе це закінчиться, ніколи б не взяв. І розбрелися ми у різні боки, іду я, сонечко світить, а травичка зеленіє, і так мене розморило, то я собі і думаю: присяду я на хвилину, перепочину трохи. Присів я, а потім і приліг.
А ковбаса поруч лежить, у папірець загорнута. А тут дивлюся – дамочка іде, а поруч з нею і собача біжить. І дамочка така нічогенька, що й позалицятись не гріх. І тільки встиг я про це подумати, як підбігає це собача до моєї ковбаси і починає лапою папірець розгортати.
А я, ні, щоб крикнути чи рукою відігнати, і слова сказати не можу. А воно, те собачисько, вже й обнюхувати мою ковбасу починає. А в мене і в душі похололо:
– Все, – думаю, – капець моїй вечері.
Ще й слина в мене сама собою чогось потекла. То на ковбасу цю і глянути не міг, а тут потекла. Дивлюсь – скривилася та псюра, ковбаси і не торкнула, та й біжить до своєї хବ¬зяйки і хвостиком так зневажливо собі помахує. Мовляв, плювати ми хотіли і на тебе, і на твою ковбасу. І так це мене зачепило, за живе зачепило.
– Ах, ти ж – думаю, – гад такий! То ти вважаєш, що я за свої чесні, трудові гроші, кров'ю, потом і тяжкими мозолями зароблені, і ковбаси пристойної купити не можу?!
Де тільки і сила взялася, злетів я, мов на крилах, ухопив те дзявкало за шкуру і в ковбасу його пикою, в ковбасу!
– Їж, – кажу, – гад, бо задавлю!
А дамочка як заверещить:
- Хуліган! Тварину мучить!
І люди почали сходитися. А я їм і кажу:
– Людоньки! Не вірте. То не я тварину мучу, а мені це капосне створіння душу терзає, поїдом мене їсть, зі світу мене зводить.
Розповідали, що собаки нібито людської мови не розуміють, а так, лише команди. Брехня. Не вірте. Бо зразу ж той чотириногий друг почав ковбасу їсти, так почав, що вона кісткою в горлі йому мало не стала. Правда, я до того його разів двадцять пикою у неї ткнув, але то деталі.
А капітан міліцейський, це вже потім, як забрали, ще й кепкувати став:
– Чого ж ти – каже, – таку шавку ковбасою годуєш, ти б як годував, то вже вівчарку!
А я йому:
– Еге, та її, щоб нагодувати і всієї зарплати не вистачить.
А сам думаю:
– Нічого, ми ще їх нагодуємо, і великих, і малих, і не такою ковбасою, як тепер, а на три гривні дорожчою, так нагодуємо, що їм надовго ковбасу їсти перехочеться.
А то деякі мене питають:
– І чого це ти, Петю, до такого допився?!..
А я їм і кажу:
– Та не п'яний я був!..
Е-е-е, та що там говорити. Хіба ж ви повірите?...
А ТИ – КАЖЕШ…
(Усмішка)
Едуард Григорович Чебуречний, пружною, енергійною ходою пересувався по тротуару досить таки вузенької, але вкрай насиченої автомобільним рухом вулиці. Дві торби щойнопридбаної на ринку городини у його сильних, добре тренованих руках не заважали йому уважно спостерігати за навколишнім світом і ще раз осмислювати бурхливу суміш із власних і вичитаних у книгах думок:
– Справжній політик повинен кожним своїм словом і кожним своїм рухом випромінювати оптимізм і упевненість у власних силах. Інакше, як же йому повірить електорат?!
Дружина Анжела ніжно дріботіла поруч, завантажена купленою зеленню і овочами та фруктами не настільки вагомо, як її коханий, але безумовно теж – дуже суттєво!
Було по-травневому тепло, але ще не по-літньому жарко. І, незважаючи на переобтяжені нелегкою ношею верхні кінцівки, молода пара дружно раділа життю, що інколи буває таким прекрасним у своєму вражаючому і щедрому розмаїтті!
І тут… проходячи повз кам’яний паркан з вмурованою у нього гострокрилою металічною решіткою, Едуард з Анжелою раптом почули…голосне і грізне, ніби наростаючий грім – гав!..
Велика вівчарка – а такої замашної за розміром собацюги Едуарду ще у житті своєму бачити не доводилось! – несамовито гавкала і рвалася до переляканої пари крізь металічні візерунки паркану і вже здавалося ось-ось подолає цю не таку вже й переконливу для себе перешкоду.
Навряд чи якісь провокації на політичній арені були б здатні вивести молодого політика з рівноваги, але – така потужна звукова агресія! Та ще й – у такий несподіваний момент…
Ото ж Едуард – підстрибнув… мало не на півметра! Від здивування… Хоча слід віддати йому належне – усе ж не випустив з рук сумок, ґрунтовно заповнених закупленою на оптовому ринку продукцією.
Якщо ж говорити про таке ніжне і трепетне створіння, як його дружина Анжела, то її реакція була гострішою і вагомішою: сумки повилітали з рук, з сумок повипадали морква, середнього розміру капустина і кілька помаранчево-сонячних фруктів. У самої ж Анжели на очах з’явилися сльози і вона ніяк не могла вирішити: чи спочатку заспокоїтися, а вже потім позбирати усе, що повипадало, чи обрати усе ж… зворотний порядок дій!
Собацюга ж продовжував затято гавкати і здавалося, що ось-ось і метал не зможе стримати хижого звіра у його нестримних пориваннях!
– Може і… штани порвати! А вони ж… хай і не нові… але ж чисті й акуратні… і аж ніяк – не зайві! – думав Едуард і неймовірно-гаряча хвиля з суміші гніву і переляку, що вирувала у його душі, поступилася зрілій розсудливості і виваженому розрахунку.
І молодий громадський діяч подумки знову повторив те, що уже не раз чув від більш досвідчених товаришів по партії:
– Справжній політик повинен ніколи не втрачати свого самовладання, справжній політик має працювати з електоратом – у будь-яких умовах! Справжній політик має бути зрозумілим і переконливим навіть тоді…
І, врахувавши специфіку конкретної ситуації, теж подумки завершив для самого себе розпочату думку:
– …навіть тоді, коли це – зовсім не електорат! Навіть тоді, коли це лютий, оскаженілий від довгого сидіння на ланцюгу пес…
Едуард рішуче поставив на заасфальтований тротуар дві потужно напхані сумки з усім придбаним фруктово-овочевим начинням. Пес продовжував казитися і його гавкіт уже починав переходити у відвертий вереск.
– Спокійно! Я зберігаю абсолютний спокій… Мій спокій – це міцний січневий лід… Мій спокій – це лід… який ніхто і ніщо… не зможе пробити! – тихо-тихо шепотів Едуард, або Едик, як його називали друзі і знайомі. Хоча слід відзначити, що і руки, й ноги у нього при цьому уже починали труситися.
Потім неймовірним зусиллям волі зобразив на обличчі приємну, приязну посмішку, глянув прямо у очі знервованому псу і тихим, дуже спокійним (навіть надміру спокійним!) голосом промовив:
– Молодець!.. Ти дуже гарно гавкаєш!..
Пес, не чекаючи такого, замовк. А потім почав гарчати – ще лютіше! Едик, енергійно жестикулюючи, почав пояснювати щойно висловлену думку:
– Ось ми з Анжелою… йшли за квартал від тебе, то там – ще один гавкав! Скажу тобі відверто, зразу ж видно, що він і в підметки тобі – не годиться! А ти гавкаєш – добре! Молодець… Видно, що усю душу вкладаєш – у доручену тобі справу…
Пес гавкав і далі, але уже – ніби за інерцією… А потім – і зовсім замовк. А Едик, уже трохи набравшись впевненості, продовжував:
– То як тебе звати – Сірко?! Так от… Слухай, Сірко… Нам такі кадри, як ти – дуже потрібні! Чому потрібні? Бо це дуже надійні кадри… Це золотий фонд нашої партії! Такі зможуть знайти аргументи у дискусії з будь-яким, навіть з найдосвідченішим опонентом!
Пес, широко розкривши очі, дивився на оратора, а енергійний політик продовжував далі:
– А тепер, Сірко… давай будемо – гавкати разом! Я – на тебе, а ти – на мене! Але – не поспішай… Треба це робити – організовано… Як тільки я скажу – раз, два, три… – відразу ж гавкай!
Енергійно махаючи рукою, Едик вигукнув:
– Раз, два, три…
А потім на всю міць власного голосу – гавкнув! Пес мовчав. А потім злякано озираючись і тягнучи за собою новенький, мабуть не так давно придбаний ланцюг, потихеньку побіг до будки. Сховавшись у своїй дерев’яній фортеці, собацюга час від часу виглядав. Мабуть, напружено думаючи, а чого ж можна чекати ще від таких непередбачуваних співрозмовників. Тут уже не витримала Анжела:
– Та ви там… у своїй Партії хрону і холодцю – зовсім до ручки дійшли! Мало того, що людям спокою нема від вашої галасливої самореклами, то ви ще й… за собак узялися?! Та він, цей бідолашний песик, тепер не менше тижня буде – у депресії… і ні на кого гавкнути не зможе!
Едуард, як досвідчений фахівець у спілкуванні з електоратом, звичайно ж, не став нагадувати милій дружині, якою ж була її перша реакція при зустрічі з… оцим. дуже вже вразливим песиком. Розумів, що подолати непробивну міць жіночої логіки можна лише – надзвичайно стрімким і несподіваним маневром!
– Ну, що ти, мила… Та життя тепер таке, що без серйозної і вдумливої організаційної підготовки навіть гавкнути усім разом у один бік – не удасться! Не кажучи уже про щось набагато суттєвіше і значно вагоміше. А ти мені кажеш…
РИНОК Є РИНОК
(Усмішка)
А я вам так скажу – зовсім ці писаки розперезалися. А чого розперезалися? Бо ідеологічного керівництва належного над ними нема. От вони і строчать собі наввипередки повісті та романи, віршики та п'єси, розум свій показують. А ти мені розум свій не показуй! Щоб папір переводити, розуму багато не треба. А ти спробуй у високий кабінет пролізти, коли туди таких, як ти, чоловік тридцять лізуть і відіпхнути тебе стараються, а ти їх усіх відіпхнув і сам туди уліз, та так уліз, що тобі, тільки мигни, з усіх усюд і везуть усе, і несуть – ось де розум!
А то мене деякі і питають: а чого ж ви, Василю Петровичу, від них хочете? А я вам і скажу: хочу, щоб порядок у всьому був. Ну, який це в біса порядок, як ти його просиш "Малу землю" написати, а він тобі "Муму" встругне! Порядок повинен бути і у великому, і у малому. От, скажімо, тобі треба до зарізу, щоб хтось "Целіну" зліпив терміново, а він тобі, як добре відомою всім речовиною об стіну – ляп! – "Возрождєніє" утне.
Ні, ти вже не виламуйся! Просять тебе "Малу землю" написати, то й пиши "Малу землю", а не "Возрождєніє"! Просять тебе написати "Возрождєніє", то напиши і "Возрождєніє". А попросять написати "Целіну", то напиши і "Целіну".
І люди тобі спасибі скажуть – ще й ордена дадуть, десь нишком у Кремлі, щоб ніхто не знав. Бо не всім і треба знати, кому, де, коли і за що ордени у нас дають.
А то мені, бува, і кажуть: ти покерував би ними, Василю Петровичу, чи що? Он який ти у нас балакучий і тямущий.
А я завжди відповідаю: а чого б і не покерувати, коли хист до цього є. Але ж нема дурних тепер задарма такою серйозною справою керувати – це ж вам не Чорнобильська АЕС, бо там уже докерувалися.
Ти мені керівний кабінет з чотирма телефонами дай – це раз. Зарплату пристойну з урахуванням інфляції забезпеч – це два. Спецпайок солідний регулярно видавай, бо треба ж таки, щоб голова працювала, а не тільки на шиї висіла. Бо тут метрів на три під землею маєш бачити, що там. Ще він і не заїкнувся, ще тільки збирається щось написати, ще й сам ні сном, ні духом не відає, про що воно буде, а ти вже нюхом відчув – про що саме. Отже, це три. І житлові умови поліпшити необхідно, щоб було де мозковим звивинам розвернутися. Це чотири.
А просто так, за спасибі, я вам працювати не збираюсь, бо звиняйте – ринок є ринок. А так і покерувати можу, і що та як розкажу. Ось тільки написати сам не зможу, бо не вмію.
ТЕМИ ДЛЯ КАРИКАТУР
СПОЧАТКУ – КІЛЬКА СЛІВ…
Живемо у бурхливу і суперечливу епоху. Отож мало не кожен автор, беручись за перо, шукає нові (і ще новіші!) форми для свого творчого самовияву. А потім напружено думає, дивлячись на результати власних творчих мук, а що ж, врешті-решт, удалося створити?! І дуже довго не може прийти у процесі роздумів до якоїсь однієї, остаточної думки.
Переглядаючи гумористичні видання (і зокрема – «Перець»!), не раз натрапляв на ситуацію, коли художник, що малював карикатуру – одна особа, а тема для карикатури запропонована кимось іншим.
Тоді у мене й виникла несподівана ідея – а якщо я (людина, що не вміє малювати!) зумію знайти тему для карикатури і спробую викласти власний задум на папері, то який би це мало вигляд?!
Результати втілення цієї ідеї – перед вами… Отож – як їх оцінювати?!
Ну, написане можна розглядати вузько-прагматично, як матеріал для створення карикатур. Але уважний читач міг би поставитись до всього цього і як до жартівливих чи іронічних мініатюр, для активного сприйняття яких потрібно… трішечки більше фантазії!
Адже якщо проводити паралель з пісенною творчістю, то далеко не кожний вірш, який має назву «Пісня про щось (яка різниця – про що саме!)», і справді стає піснею. Що аж ніяк не заважає назві вірша свідчити про певну, хай невелику, але усе ж! його пісенність.
Перегортаючи сторінки обласної преси, якщо й зустрічаєш карикатури, то здебільшого «позичені» з всеукраїнських та закордонних видань. І це прикро. А де ж наші місцеві художники-карикатуристи?!
Тому завершити хочу такими словами:
– Ну, то як, вельмишановні художники?! Може, спільними зусиллями осилимо йі цю цілину?!
Тим більше, що виставки карикатур були завжди не менш популярними, аніж виставки, де була представлена… так би мовити… «серйозна» творчість майстрів пензля!
А З ЯКОЇ?!
На малюнку – спілкуються у багнюці дві свині. Одна з них і каже:
– Бачу, що ти – велика свиня… А з якої ти хрякції?!..
МОЖЕ Й ПРИБИТИ
На передньому плані – Вовк і Лисиця. На віддалі – Заєць "працює" з боксерською грушею. Вовк, тримаючись лапою за щелепу, мовить:
– Цей клятий Заєць – такий лякливий! З переляку може йі зовсім прибити…
ВАЖЛИВА РІЧ
Худющий, з запалим животом Вовк, зустрівши на стежці Козу:
– Та ви собі навіть уявити не можете, вельмишановна, яка ж це важлива річ – раціональне… а головне – вчасне! харчування…
ХТО Б ПОВІРИВ
Слон, у нього над головою кружляє Муха! Слона оточили журналісти з мікрофонами:
– Наш електорат – такий невпевнений у собі… Такий нерішучий! І без гігантських зусиль мого іміджмейкера Мухи хто б повірив у те, що я – Слон…
СКАЗАТИ – НЕ МОЖЕ…
Поруч – два чолов'яги. У нагрудних кишенях їхніх сорочок – по мобільному телефону! Мобільники між собою перемовляються і при цьому між ними відбувається такий діалог:
– То тебе – прослуховують?!
– Прослуховують…
– А мене – ні… Хазяїн якийсь недорікуватий! Чогось вартого уваги сказати не може…
НЕ ВИСТАЧАЄ
На трибуні стадіону стоять два чоловіки. Обидва – на милицях! Унизу – футбольне поле… йде матч… Один з чоловіків і каже:
– Так, я абсолютно згоден з тобою… Саме динамізму нашому "Динамо" якраз і не вистачає!
ІДУ ДО ТЕБЕ
На соковитій, зеленій траві пасетьсяі гарненька Овечка. На голові у неї, на боках і на спині причеплені бігуді… До неї йде Вовк – роздратований, злий, голодний, худющий… Аж хитається! Вовк промовляє до Овечки:
– Іду до тебе я, сп'янілий від любові…
БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ
На вулиці два чолов'яги злодійкуватого вигляду – з татуюванням і т.д. Один із них показує на третього, акуратно одягненого, що проходить неподалік:
– Уявляєш?! Цей бридкий тип – літературознавець… У тоталітарні часи писав розгромні статті!
– Боже, яка безпринципність!
ГОЛОВНЕ
Площа, рясно обклеєна передвиборними плакатами… Посередині – два осли… Один з них і каже:
– Головне – це добре розвісити вуха! А локшину покладуть уже без нашої допомоги…
НЕ ТРЕБА
На трибуні у сесійній залі – Заєць… Звертаючись до зали, де впершому ряду поміж інших звірів є Вовк, Заєць каже:
– І не треба, вельмишановний пане Вовк, у полемічному запалі вигукувати "ваша довбана демократія…" Вона така ж ваша, як і наша!
МОЖУТЬ ЗАНАПАСТИТИ
На подвір'ї біля курника – півень з курми. Біля дерев, підкрадається здалеку Лисиця… З її вуст звучить:
– Не знаю, чи врятували колись гуси Древній Рим, а сучасні кури можуть курник і зовсім занапастити!..
НЕ ПРОДАЄТЬСЯ
На подвір'ї – будка. Біля неї на цепу – собака… Біля лап собаки лежать кілька доларових купюр. Неподалік переляканий дядечко у порваних штанах. Клоччя від штанів літає в повітрі… Із уст пса звучить:
– Український Рябко за фальшиві долари не продається!..
БУДЕ ГЛУШИТИ
На березі річки – мікрофон… Біля нього готується до виступу молодик у шикарному костюмі і з пишною краваткою, за поведінкою й манерами схожий на політика. Неподалік із вудками кілька рибалок. Між ними відбувається розмова:
– Для чого, Петре, ти його сюди притяг?!
– Як це – для чого?! Буде політичними лозунгами рибу глушити…
ЩО ВІДПОВІДАТИ
Прес-конференція Слона. У залі – представники ЗМІ з мікрофонами, фотоапаратами і відеокамерами. У центрі уваги – Слон, що сидить за столом. Слон, дивлячись угору, звертається до Мухи, що літає у нього над головою:
– Тут запитують, пані Мухо… у чому саме ми – по вуха?! То що відповідати?!..
ЗАПРОСИЛИ
На стадіоні – футбольний матч… На тренерській лаві однієї з команд іде така розмова:
– Хто цей новенький у команді суперника?! Такий меткий форвард! Весь захист обвів і ледь не забив гол у наші ворота…
– Та це ж – іноземний суддя! Запросили на свою голову матч судити…
ВИМАГА ПЕНАЛЬТІ!
У психлікарні – лікарський обхід…
– А це що за хворий?!
– Каже, що він – Роналдіньйо… І вимагає, щоб призначили пенальті у ворота «Реала»!
РЕАКЦІЯ НА КРИЗУ
Біля ведмежої барлоги – телевізійники з мікрофонами і відеокамерами!
– Пане Ведмідь, як вплинула газова криза на температуру у вашій берлозі?!
– Та чхати я хотів і на газову кризу і на тих, хто її влаштував!..
ДУЖЕ ТИСНУТЬ
Ящик з помаранчами – вид зсередини… Один із помаранчів каже:
– Щось мені знову революції захотілося… бо дуже вже тиснуть на ребра з усіх боків!
ДЕШЕВО НЕ МОЖНА!
На футбольному полі президент клубу, звертаючись до кількох гравців:
– Дорогі мої захисники! Не можна у матчах міжнародного рівня помилятися – так дешево…
НЕМА ЧОГО
Базар. Люди. Вид – нижче пояса. Крупним планом – кишеня… До неї тягнеться, невідомо звідки! – рука.
– То як поживаєте, пані Кишеня?!
– Та поганенько, пані Рука… Нема чого і вкрасти!
ПРЕМІЮВАЛИ
На подвір’ї – кіт… з великим кільцем копченої ковбаси! Неподалік – будка, на цепу – собацюга, у якого з рота – котиться слина…
– Мурчику… то звідки ж у тебе ковбаса?!
– Миші преміювали… за хорошу роботу!
ОВОЧ
На прилавку – купка буряків… Один із них (більший за розміром!) лежить окремо і… смалить сигарету. Біля нього – розпочата пляшка горілки й наполовину налита чарка.
Двоє буряків із тих, що збоку, перемовляються між собою:
– А це що… за овоч?!
– Кажуть – генно-модифікований…
ДЕ Ж… СТОВБУР?!
Двоє чоловіків, а навкруг них – довгі, покручені, переплетені гілки. Усе це дуже схоже на джунглі! Один із чоловіків і мовить:
– Боже… стільки гілок у влади! Що не второпаєш – де ж у неї… стовбур?!
УТРИЧІ ВИЩИЙ!
Кабінет лікаря. Сидить кремезний чолов’яга з потужними, бугристими м’язами, одягнений, як політик або депутат. У нього медсестра вимірює тиск.
Лікарка сумовито хита головою, кажучи при цьому:
– Тиск звичайний - у нормі… А тиск політичний – утричі вищий!
ВАЖКО КЕРУВАТИ
Біля входу розкішна вивіска: редакція видання «Авангард жовтої преси». Стоять двоє вельми серйозних, імпозантно одягнених чоловіків:
– То де ж ваш… шеф-редактор?!
– Вчиться… Хоче, нарешті, початкову школу закінчити! Без освіти, каже, важко… газетою керувати!
ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЯ…
У залі з колонами – політик… а навколо нього – журналісти з наставленими мікрофонами і відеокамерами.
– То чому не вдалося створити широку коаліцію?!
– Ну, ніби й домовилися… А почали спільну кількість голосів рахувати, то пальців для цього не вистачає… А всі комп’ютери уражені вірусом пташиного грипу!
ПОТРІБНО ЧИТАТИ
На екрані (мало не на весь екран!) кучерява мадам з дуже пишними формами відповідає на запитання:
– Що таке еротична поезія?! Ну, це… дуже важко пояснити. Це потрібно читати!
ПІДЛИЙ НАКЛЕП
У сесійному залі з трибуни виступає Вовк:
– Те, що я нібито… їв зайців… не відповідає дійсності! Це підлий наклеп моїх політичних опонентів…
ЗОБОВ’ЯЗУЄ
Лисиця, одержуючи грамоту і цінний подарунок, радісно заявляє у мікрофон:
– Завойоване нами звання «Кращий курник району» – це велика честь… І це нас до дуже багато чого зобов’язує!
ЩО ДОПОМАГАЄ
На екрані – чималенький собацюга… Неподалік бігає наполовину обскубана курка. Удалині тікає чолов’яга, з штанів у якого вирвано шматок матерії. Перед собакою мікрофон.
– То скажи, Рябко… що ж тобі допомагає так пильно охороняти своє подвір’я?!
– Допомагає насамперед загострене почуття високої відповідальності!
ПО СТІЛЬКИ Ж
На ринку вельми огрядна мадам запитує:
– То по скільки… ваші помідорчики?!
На що не менш огрядний продавець із приязною посмішкою відповідає:
– Та по стільки ж… як і наша капусточка!
ПОЕТИЗМИ
Боже, це ж скільком непересічним лірикам з повним правом можна було б… присвоїти епітет "недобитий"…
Справжня поезія – це так глибоко! Наскільки глибокою взагалі може бути людська душа…
Поезія може так багато! Ну, хоча б… змусити усміхнутись інших! Коли тобі самому важко…
Вашими критичними статтями, вельмишановний, тільки гвіздки і забивати! Іржаві і як гарний матюк – добре гнуті-перегнуті…
Поезія нікому не потрібна?! Поезія потрібна так само, як і людське життя! Бо вона – невід’ємна його частина.
Поезія – скрізь… Поезія – поруч! І поет – не той, хто пише вірші. Поет – це той, хто її… помічає!
Бува, за римованими рядками і поезії не видно! Та що там не видно… Її там просто нема!
Осягнути вино поезії… гірчицею критики?! О, це так непросто!
А щоб добре вигострити рими, треба і душевного неспокою, і щедрого на влучне слово натхнення!
Все у нас у повному порядку! Все у нас так, як слід! І смикані-пересмикані анекдоти з довгою бородою, і нуднувато-поважні віршописці з розлогими вусами.
Поезія – це сонце! А на сонце довго дивитися не можна…
Поезія приваблює багатьох! Але тільки у тому випадку, коли це і справді – поезія…
А на письменницьких зборах вкрай актуальне питання «Пегасу – свіжого сіна!..» так і не розглянули. А треба було б! Бо зовсім охляла тваринка. Колись – і це було зовсім недавно! – наш крилатий кінь ледве літав! Потім – ледве бігав… А тепер уже – ледве ходить!
Треба більше цінувати демагогів від культури! Бо так, як вони, товкти воду в ступі у нас мало хто вміє!
Ну, чого ви хочете?! Художній склад мислення! Підлості вистачає… А розуму – ні!
Ну, врешті-решт, яка різниця – правою чи лівою ногою?! пише той чи інший автор! Головне, що лауреат…
Поезія – це не тоді, коли шукають слова вагомі, але не обов’язкові! Поезія – це коли знаходять слова єдині.
А, може, поезія – це лише здатність надавати словам незвичної для них глибини змісту і видобувати приховане в них солов’їне звучання!
Поезія?! Це те, що і взимку квітне по-весняному…
На жаль, деякі твори на необхідну для них художню висоту важко підняти навіть найдосконалішим домкратом!
Хоч почуття поета, виражені у віршах – приховано-стримані, самі вірші, на жаль, відверто-бездарні!
Наші вельмишановні автори просто вражають… Але не скільки власними творами, скільки досягнутими за рахунок них лауреатствами!
А шепіт душі – як не заримовуй! – на крик душі не переробиш…
Простота тільки тоді вражає, коли єднається з неабиякою глибиною… А примітивом і банальністю нікого не здивуєш!
Поезія – це відкриття світу і… відкриття власної душі! У спалахах любові і глибинах муки. У кипінні дум і вируванні пристрастей.
Є і читачі, що дуже рано навчилися читати! І є, звичайно ж, і автори, що надто рано навчилися писати… Не за віком рано! За змістом рано…
Невже соковитий образ – це тільки плід авторської уяви?! Це ще й життя в його буйному цвітінні!
Ні, таки щирість – це одна з основних складових нашого менталітету! Бо послухаєш естрадну пісню й одразу ж помітно: і де мелодію поцупили, і звідки слова переписали!
Сказано влучно… коли цитують! І сказано правду… якщо замовчують!
Трохи філології, трохи демагогії, то й вийде такий шедевр, що куди там!
Поезія – це все ж… політ птаха! А не лише змах крила…
У по-справжньому чорні часи сірі вірші, як правило, не пишуть…
То чого ж так часто поетичні перлини при перекладі перетворюються на… дрібненькі шматочки звичайнісінького скла?!
Бува, що напружена робота душі того чи іншого автора – це досить таки немале страждання і для читача!
Краса, що пелюстковим вогнем у слові, дозволяє бачити глибше і відчувати гостріше!
Солов’я розхвалювати не треба! А Горобця не розхвали, то й не повірять, що соловей…
Ну, хороший редактор може і з дуже непоказного дерева зробити… видатного стовпа!
Нічим не стримуваний ентузіазм електропилки… у літературній критиці – не завжди придатний!
Отож якби було так, що кожній роззяві по літературній славі! А то ж – не кожній… Чорт би його взяв!
Та про що ви говорите! У публіцистики ще тільки зуби починали різатись тоді, коли у сатири їх уже давно повибивали!
Поезія – це завжди важко… Це з глибин слова, це з глибин серця, це з глибин долі!
О, щодо замовчування колег – це не просто майстер… це гросмейстер!
Не кожен, хто віршики пише, ще й прозочку накалякає…
Рано чи пізно, але кожен істинний творець ставить собі надміру важке питання: а чи не занадто забур’янена літературна нива?! Вашими ж недолугими творами…
А, може, поезія – це просто… необачні почуття! Яких так спрагло шукають слова, затерті від щоденного вжитку…
Літературознавці з досвідом?! Основи марксизму-ленінізму засвоїли… добре!
І давайте без зайвого буквалізму! Рябої кобили сон?! Це – не рецепт… А творчий метод! Тут для фантазії роботи і роботи!
Поезія (та й мистецтво в цілому!) – це сплав емоцій, дійсності й краси! Не суміш, не окремі елементи першого, другого і третього, а саме – сплав…
Справжній видавець добре знає, як боротися з безсонням… за допомогою книги!
Творчість – це нормальний стан для будь-якої мислячої особистості! А ось у чому творчість виявляє себе (у віршах, наукових розробках чи просто у неординарних вчинках!) – це вже не головне!
Ну, якщо вже добре придивитися, то крім віршомазів є ще і… віршоляпи!
Є такі речі, що їх тільки віршами й скажеш!
Принцип дії старої проіржавілої мишоловки аж ніяк не стає іншим, коли її використовують не для виловлювання малодосвідчених мишей, а для підстерігання… щирих і надто наївних людських душ!
Бува, що не стільки гострі рими, скільки тупі обставини…
Чи є щось глибше і переконливіше, ніж гострота думки, поєднана з квітучим вогнем натхнення?!
У ті нелегкі часи одним з визначальних факторів творчості був не стільки сам Пегас, скільки ідеологічні підкови на ньому!
В окопах «холодної» війни кожен літературознавець мав бути готовим до штикової атаки! У переносному, звісно ж, розумінні…
Так багато слів! І так мало – сонця… у цих словах!
Ну. що воно за морока?! Як начальство хвалити з трибуни, то неповторний лірик… А як почне вірші і поеми писати, то вся ця неповторність зразу ж кудись зникає!
Справжній літературознавець повинен виділятися серед загалу – якщо не блискучими думками, то хоч би… блискучою лисиною!
Чи можна писати вірші лівою ногою?! Можна… і навіть потрібно! Але тільки в тому випадку, коли згадана вище нога у достатній мірі – ідеологічно підкована…
Так, треба писати… поеми! Бо це – по-справжньому замашний жанр… Якщо ви самі не заснете, пишучи поему, то тоді хоч би читач… захропе, відкинувши ноги! Коли почне її читати…
Одним із негативних наслідків демократизації може бути й те, що здатність сучасних літературознавців стояти на шухері (ну, в ідеологічному розумінні…) у великій мірі починає втрачатися.
ФУТБОЛІЗМИ
То пенальті – сумнівний… А гол – ні!
Навіть у відвертого аутсайдера може бути стільки… глибоко прихованих сподівань!
Ну, як же так! М’ячем штангу – добре почухати, а гол… так і не забити?!
Це до фіналу дошкандибали… А у фіналі можуть і забігати!
Ну, не скільки гірчиці – на «гірчичники»! Скільки солі – на свіжі рани…
Бий і біжи?! О, така винахідлива тактика не тільки до вподоби глядачам, а і здатна загнати у глухий кут – будь-якого суперника!
Мало того, що по м’ячу – не попали! То ще і гол – не забили…
І порушень немає, і пенальті не дають! А як же голи забивати?!
І куди тільки м’яч не летів! Тільки – не у ворота…
Господи… чого тільки не буває – у рамках правил!
Ну, чого ж… Та може і «Динамо» програти… Як буде кому!
Ні, що ви… Тягнути час у нас уміють на рівні кращих європейських команд!
А за гірчичниками – в аптеку? Чи… до футбольного судді?!
За гольовими моментами перемогли ми! А за забитими голами – вони…
І взагалі нема чого розчаровуватись! У товариських матчах ми непереможні…
Ну, що ви… Та ніде і ніколи політиків не освистують так, як у випадку невдалого виступу свою ж (і до того ж, улюблену!) футбольну команду!
А чого ж… Можна і виграти! Якщо не програємо…
Ну, відверто кажучи… наші команди зовсім не позбавлені цієї усім добре знайомої і безперечно хвилюючої властивості – безкрило вилітати… уже на початкових стадіях єврокубків!
Якби наші команди на останніх хвилинах матчу, як звикли казати тепер, не втрачали концентрації, то перед ними б тремтіли всі футбольні гранди Європи!
Ну, не кожен же гол - у свої ворота! Треба ж і у чужі…
Небезпечна передача, удар… Гол! У чиї ж ворота?! Зараз з’ясуємо! Переглянувши відеоповтор…
Ще й голкіпер помилився за компанію… з усіма захисниками!
Так, гол – у свої ворота… Але, нарешті, наші футболісти таки навчилися забивати!
Але це ж, погодьтесь, – трудовий героїзм! – із власної ініціативи падати… у дощ, у холод! На мокру траву… щоб заробити для своєї команди пенальті!
– Боже, як ви мене розчарували!.. – саме це можна було прочитати у погляді голкіпера, коли він мовчки дивився в очі своїм захисникам після пропущеного гола.
Навчившись дуже добре рахувати… ще не набрані очки, можна зовсім розучитися грати…
Та нам аби труси до колін… і у правилах – ніяких змін! А гол ми заб’ємо!
До аптеки – за гірчичниками?! Не бігаємо! Судді на рік уперед забезпечують…
Ну, й форвард! Ну, й бомбардир! Так і розстрілює ворота – якщо попаде…
Форвард ресторанного типу.
Ну, це вже ви, вельмишановні, забагато хочете: і щоб голи забивати, і… щоб вище воріт не бити! Ви вже виберіть, будь ласка, щось одне!
Кажуть, що футбольні судді у нас такі корумповані: хабаря не дай, то і «гірчичника» тобі не покаже!
Ну, що воно за футбол тепер?! Поки сто грам не вип’єш, ні в тактиці, ні в стратегії… ну, нічорта ж… не розберешся!
Якщо футбольний коментатор дуже вже забалакується, то, мабуть, він переплутав коментаторську кабіну з… парламентською трибуною!
І як до цього не додумались рекламісти?! Коли розгнівані болільники однієї з команд починають голосно вигукувати: «Суддю – на мило!», може, треба було б лише вчасно підказати, на яке саме мило (і чийого виробництва!) слід перетворити необ’єктивного рефері!
Не хвилюйтесь! То метрів з п’яти важко влучити… А з тридцяти попадуть обов’язково!
Забалакується перед мікрофоном?! Тільки коментатор… з досвідом!
Оце б хоч одного голяру… А потім ще голів пару! То і зовсім би розгромили!..
Ну, рахунок йде на забиті голи! А не на гольові моменти…
Ех! Не стільки удар, скільки рикошет…
Та що ви все вчепилися, як свіжий реп’ях у стару свиту – невисокий темп гри… невисокий темп гри…Та на зеленому газоні можуть бігати – і коні! Тут мислити треба… і бити по воротах! Якщо попадеш…
А біжить так прудко! Як форвард молодіжної збірної… на початку сезону!
Буває і так: б’ють по воротах частіше! А голи забивають рідше…
Так, саме спорт, саме футбол і зміг подарувати суспільству таке яскраве і багатопланове слово, що дуже часто вживається і вгорі, і внизу і є вельми популярним серед найширших верств населення, як – відфутболити…
В положення поза грою… може потрапити і вся команда!
Навіть у міні-футболі міні-зусиллями не обійтися…
На пенальті це падіння ну, зовсім… не тягне! Треба падати набагато краще!
Хоч пас і був надзвичайно гострим, та удар по воротах виявився занадто тупим!
Ну, гра в одні ворота – це ж не тільки… на футбольному полі!
Ну, якщо добре замислитися: краще поганенький гол у чужі ворота! Аніж гол-красень – у свої…
Отак і зіграли – ну, як удалося… У захисті – надійно! А в атаці – безнадійно…
До офсайду?! Треба ще добігти…
Ну, що воно за за біда?! У першій лізі грали… і все виходило! А у вищу лігу увійшли – і грати розучилися!
А якщо вже футбольний суддя і призначає, і власноруч роздає «гірчичники», то він, по правді кажучи, і лікар, і аптекар одночасно!
Бува й таке – важкі часи… Ні кури не несуться! Ні голи не забиваються…
Ви – господарі поля?! То беріть косу та поливалку та й… господарюйте! А то вийшли у футбол грати…
Що ви… Та у кожного досвідченого тренера, якщо вже ви хочете знати, вельмишановні, інфарктних хвилин – на сотню інфарктів!
Суддя на лінії? Мислить лінійно! А суддя у полі?! Буває, що й криволінійно!
Судити футбольні матчі?! Надзвичайно важко… Якби ж то було так: пенальті – вам! Пенальті – їм… А судді – в обидві кишені! А то ж так не виходить. Завжди знаходяться критикани незадоволені! Інтригани скандальні…
Як правило, вся справа – у швидкості… У вищу лігу з першої входять! А у першу лігу з вищої – вилітають…
Та не в тому річ, вельмишановні, що вирощується на полі – голи чи картопля! Головне – це якість вирощеного!
У відповідальному матчі?! По власних воротах?! Як показує досвід: промахнутися важко…
То все-таки, яким ударом був забитий гол?! Різаним… чи недорізаним!
У свої ворота забивати набагато легше! Бо вам тут ніякий офсайд на заваді не стане!
Футбол – єднає покоління! Типова картинка, яку бачимо на телеекрані – сивий тренер… молоді гравці… і вічно юний футбол!
Справжніх уболівальників?! Не кожен стадіон витримає! Тільки той, де заздалегідь здійснили всі необхідні заходи безпеки.
А чого ж… Ви нам – вашу брехню! Ми вам – нашу брехню… От і обмін думками!
На те і європейський чемпіонат, щоб усій Європі голова боліла!
Ну, звідки у відвертих аутсайдерів …оця набридлива звичка?! Морально добивати лідерів своїми несподіваними перемогами…
Чекаючи на чужу помилку, можна наробити цілу купу помилок власних!
Коли матч відверто дограється – футбол… повільно умирає!
Футбольний матч без судді?! Як холодець без хрону…
Ну, буває, що з Донецька чи Харкова набагато видніше: був у Києві – офсайд! Чи ні…
Пенальті?! Ну, це… надто ненадійна справа! Навіть якщо вся команда (включаючи воротаря!) дружно упаде у штрафному майданчику суперників, то й тоді пенальті можуть, на превеликий жаль, не дати!
Боже, невже це і справді поруч – тактика дрібного фолу і… стратегія великого успіху!
Технічний гравець?! Ну, в наших умовах це насамперед такий гравець, у якого просто неможливо забрати м’яч, не порушуючи правил!
Коли болільники дружно освистують власну команду, у цьому свисті дуже важко знайти солов’їні ноти…
Інколи б’ють по воротах не стільки для того, щоб гол забити, скільки, щоб воротаря усмерть налякати!
ВАРЕНИКІЗМИ
Досвідченішого макітрознавця, ніж надкушений вареник годі і шукати!
Найагресивніший вид спорту – це поїдання вареників! А карате – це так… забавка дитяча!
Вареник? Особистість психологічно стійка! Залізна витримка – навіть у спілкуванні… з виделкою!
А вщент переповнена макітра має такий же переконливий вигляд, як і… гучний з’їзд політичної партії! У її переможні часи…
Вареники з сиром, …без сметани?! Це ніби партія без політичної програми…
Авторитетного у політиці вареника і виделка побоїться колоти!
Важливо не те, які візерунки на макітрі… Важливо, які ж саме вареники у ній…
Легко перестрибнути з тоталітарної макітри… у демократичну?! Це удається лише завдяки відчайдушним аеродинамічним властивостям вареника!
Вистояти на політичному рингу можуть тільки морально стійкі вареники!
З мемуарів одного вкрай досвідченого вареника:
– Було… було… підсмажували нас і на сковорідці!
А процес виборів проходить здебільшого так – ось вам гарно розмальована макітра і… вибирайте її! А які там вареники – з сиром! Чи з вишнями… – дізнаєтесь потім!
З особової справи Вареника: мав дуже непростий досвід спілкування з… Виделкою!
То як же все-таки правильно казати: вареники-одномакітрівці?! Чи вареники-одномакітряни?! А на це питання так зразу йі не відповіси! А воно важливе – і для побуту, і для політики!
Таких авторитетних і високоморальних вареників, як у нашій макітрі?! Ну, ніде… і ніколи!
Справжній вареник і виделки не побоїться!
Перестрибнути з однієї макітри в іншу і… не втратити своєї політичної ваги?! Це під силу далеко не кожному варенику!
О, це дуже непроста ситуація, коли вареник перебуває у стані польоту… Бо звідки летить вареник – це зрозуміло! З рідної макітри… А куди прилетить – це ж… невідомо!
Вареник у сметані… чи у маслі?! Це ж чудово! Але ж так буває далеко не завжди!
Вареники з однієї макітри?! Це ж… товариші по боротьбі. І вони можуть злипнутися так, що їх дуже важко розділити!
Духовна єдність вареників із сиром без свіжої сметани просто неможлива!
Стрімке пересування вареника з макітри в макітру – це вищий пілотаж політичної боротьби!
Вареник – це втілення… соціального оптимізму, а не безликий і сірий песимізм!
Та навіть рідна макітра для вареника – це ж… відчайдушна зона ризику!
А кількість з’їдених вареників у великій мірі визначається як їхньою якістю, так і відстанню до макітри!
А якщо краще придивитись, то надкушений вареник – це вареник… з великим життєвим досвідом!
Ну, хіба може холодна… гостра… металічна! Виделка зрозуміти… трепетну душу Вареника?!Прицілилася, наколола… та й потягла!
Форма – то ще… не зміст! Попри усю зовнішню м’якість: Вареник – це боєць… І в ідеології, і в інших галузях суспільного життя!
А надто короткий термін перебування у макітрі так і не дає Варенику стати справжнім макітрознавцем!
А якщо вже і Макітра – вкрай політизована, то що тоді говорити про кожного конкретного вареника, що у ній перебуває!
Навіть найагресивнішу Виделку справжній Вареник може вразити! Своєю непідробною скромністю…
Можна макітру з маслом змінити на макітру зі сметаною! Але змінити власний зміст?! Сьогодні: вареник – з сиром! А завтра: вареник – з вишнями… Ні, такого не буває!
У Вареника чудові аеродинамічні властивості! Але літати він може, на жаль, тільки… за допомогою Виделки!
Пузо як пузо! Але то там вареник випирає! То там…
Так, у макітрі зі сметаною! Але ж і Виделка – поруч…
Вареники? Одномакітрівці?! Завжди знайдуть спільну мову.
А добре вихованому, інтелігентному Варенику спілкуватися… з цією безцеремонною Виделкою, що так нахабно лізе до макітри – ну, просто неможливо!
Якщо вареники не хвалити, вони можуть поступово втратити… свої незрівнянні смакові якості!
Для вареників найбільш характерним є те, що вони лягають надзвичайно щільно і компактно! Як у макітрі, так і потім – у шлунку…
Останній недоїдений вареник?! Це вареник …дуже збагачений досвідом! Який, на жаль, нема кому передати…
Справжній вареник?! Це не стільки у глибинах шлунку… Скільки на висоті (якщо вона є!) менталітету!
З чужим менталітетом стільки вареників… не з’їси!
Вірність рідній макітрі – основа світосприйняття кожного вареника!
Навіть надкушений… але ще не з’їдений! вареник – це уособлення… оптимізму і бойового духу!
Рідкісне уміння маневрувати визначається не стільки округлою статурою вареника, скільки його… надзвичайно розвиненою інтуїцією!
Так, вареник – м’якенький… і пухкий! Але характер у нього – криця!
Вареник? Рідної макітри?! Повік не забуде!
ГРАБЛІЗМИ
Та яка різниця – ваші чи наші граблі?! Аби лоба не обминули!
Чи потрібен граблям оптичний приціл?! Та, мабуть, ні… Вони й так по лобі не промахнуться!
Скільки граблі не хвали, а гуля на лобі не зникне!
Одна справа, коли спілкування лоба і граблів – це суцільний побут… І зовсім інша річ, коли це – велика політика!..
Для занадто скромного лоба промовиста гуля?! – це ж… найпишніша окраса!
А в умовах суспільного маразму навіть замашні граблі – це зброя тотального морального винищення!
Та чого б Лобові з Граблями і не приятелювати?! Особливо, коли Лоб – великий! А Граблі – замашні…
Та і розгонистим Граблям без гарного Лоба, як багатоватній лампочці без електричної енергії…
Граблі як вагоме соціальне явище… свого останнього слова ще не сказали!
Граблі – це ж… не бумеранг! Нема потужної розкрутки… і крутого телепіару! Але граблі – це ж… наше… близьке і рідне! Граблі якщо й ударять, то по нашому а не чиємусь! – лобі!
Важко повірити, що такий украй необхідний і надзвичайно потужний процес як лоббіювання може обійтися… без благотворного впливу граблів!
А потужний вплив граблів на інтенсивний розвиток інтелекту можна довго і ретельно оцінювати, але хіба ж удасться переоцінити?!
Ні, таки що не кажіть, а треба мати власні граблі! Щоб про ваш лоб було кому потурбуватися…
Спілкування з інтелігентним Лобом – ось що насамперед потрібно по-справжньому замашним Граблям!
Тільки давайте домовимося: цього разу граблі… наші! А лоб – ваш…
Граблі – це ще нічого! А Граблями – це вже важче…
О, у декого лоби такі граблезнавці, що хоч дисертацію пиши!
Граблі – це не балістична ракета… Наступи, то по лобі не промахнуться!
А наші Граблі – вельми демократичні! І раді… пошанувати будь-якого Лоба, незалежно від його інтелектуального потенціалу!
Яка вже там …духовна криза?! Були б лоби міцні… та граблі замашні!
Щоб там не казали, а граблі – це джерело духовного розвитку… і неабияке! І до того ж – невичерпне!
А стрімко наближаючись до цілком конкретного Лоба, Граблі набувають… ну, просто небаченого динамізму!
Граблі – це не тільки вагомий засіб пізнання світу, а й потужний фактор формування особистості!
А без помітного фізичного, а головне – емоційного!.. впливу граблів наш менталітет міг би… багато що втратити!
А не наступив би на граблі, то й життєвого досвіду було б менше!
Навіть у комп’ютерну еру граблі – це надзвичайно круто!
А Лоб – і не один раз! – відверто зізнавався:
– Зустріч з Граблями – це така… висока відповідальність! Боюся я такої відповідальності…
Граблі?! Дуже бояться самотності… Тому з такою неприхованою радістю користуються першою-ліпшою можливістю ударити когось…. по лобі!
Ох, уже ж цей загадковий рух Граблів – такий влучно-конкретний, і такий непередбачуваний!
А такий рвучкий і несподіваний рух Граблів – це рух… не скільки фізичний, скільки інтелектуальний!
Рух не стільки вузьковиробничий, скільки приховано-соціальний… Тому й стосується не спини, а лоба!
Граблі, що спілкуються з більшою кількістю лобів – це граблі… більш високої кваліфікації!
Усе – так мило! Так симпатичненько… Грабельками – по лобчику! І малесенька гулька при цьому…
Головні якості Граблів – динамізм і… влучність! – проявляються саме у спілкуванні з Лобом!
Гулі на лобі нема? Або гуля непомітна?! Отже граблі недопрацювали!
Ну, влучності граблям не позичати! Як і дуже багатьом лобам – стійкості…
Без глибокої духовної єдності Лоба і Граблів їхнє активне спілкування і не відбулося б!
Інколи і лоб у гулях – як груди… в орденах!
Без добре знайомого Лоба?! І Граблі …гірко заплачуть!
Так часто масажувати лоба граблями… може тільки справжній знавець… сільського господарства!
Граблі – як і скрипка! – вимагають відповідного настрою…
Хай і старенькі граблі, хай і зовсім затягані… зовсім засмикані! А таки можуть навчити, ударяючи, звісно ж, по лобі! – і передбачливості, і мудрості, і, певна річ, любові… до сільського господарства!
Можна не помітити граблі! Але не помітити гулю на власному лобі?! Ну, це вже… занадто!
Стільки хороших лобів! Що, мабуть, і самі граблі не зразу розберуться – а який же з них… кращий!
Так! Безперечно, слід активно вивчати передовий досвід заокеанського томагавка. Але при цьому не варто забувати і про неабиякі досягнення… вітчизняних граблів!
Граблі в економіці? І… граблі у культурі?! Це вже, звиняйте… зовсім інші граблі!
Ну, що ви… Не варто надмірно турбуватися! Щодо міцності лобів ми – на одному з перших місць… у світі! Як і, певна річ, щодо влучності граблів!
Граблі – це бомба… Що завжди готова – розірватися!
ВАРТО
Хоч хмари важко і громово,
Хоч вистача і гіркоти,
Та на веселе, щире слово –
Серце спроможеться завжди!
Сузір’я слів… квітучим жартом!
У дні, що, бач, не без грози.
А усміхнутися все ж варто –
Хоча і нелегкі часи!
ЗОРЯ
Світлій пам'яті Павла Глазового
Бо і серце завмира
В мить, коли раптово
Вже не ніч... коли зоря –
Трепетна... ранкова!
Хоч і морок ще не щез
Cпомином зловісним,
Та квітуча синь небес –
Вже тобі як пісня!
Далеч непростих доріг –
Стрімко і неждано…
Бо з глибин народних сміх
Квітне і не в’яне!
То ж горить… ні, не згора!
Незабутнім словом...
Та усміхнена зоря,
Що... від Глазового!
Футбольні смішинки
БАЛАКУЧА
А навкруг немало змін,
Будні – гомінкі, гарячі.
А життя – не без новин...
А козак – не без удачі!
Гриць?! Той привіта завжди...
І усміхнено, й квітчасто:
– Кажуть, одружився ти.
Усміхнулось тобі щастя.
Бо часи, бач, непрості...
Бо і ти тепер, Микито,
Не сидиш на самоті,
Є вже з ким поговорити!
А слова в того сумні,
Бо і що вже тут казати:
– Балакуча... віриш... ні?!
Як футбольний коментатор!
ДЕ ЖИВЕ
У напрузі всіх трима!
Зацікавить неодмінно…
Хоч футболу і нема,
Та футбольні... є новини.
Ні, це все ж... не про любов!
Федір знає безпомильно –
Хтось з гравців, бач, перейшов...
З «Барселони» у «Севілью»!
Стурбувався Гриць умить,
Бо таке йому, як рана:
– Може фланги оголить
Перехід оцей нежданий...
Думка в Катрі виника
І питань квітуче гроно:
– Ну, а хто ж вона така...
Де живе ця Барселона?
ЗИМОВІ ІСТИНИ
Уже м’ячу не скажемо – лети!
Бо де ж атаки... і стрімкі, й завзяті?!
Зима – чого ж... холодна не завжди!
Але перерва є в чемпіонаті.
Бо трохи інше вже сузір’я тем,
Бо надто нелегкі зимові істини.
Нудьгують футболісти... за м’ячем!
А м’яч... ну, певна річ... за футболістами.
ПОДИВИСЬ
Гра... хоч ніби і проста!
А яка ж завзята...
Дзвінко Гриць розповіда
Про сусіда, Гната:
– Зупинити – ще зумій!
Як іде в атаку...
Гнат – це форвард забивний!
Як отой Лукаку!
А Марина влізе скрізь,
Мовить без овацій:
– Ти на себе подивись –
Чи ти... гарна цяця.
ПЕРЕЖИВАЙЛО
І чи файно... чи не файно...
Чи поразка, Боже збав!
Гриць такий переживайло
Щодо всіх футбольних справ.
То ж кипить, бува, з досади,
Як цікавиться кума:
– Я і рад би – гол! – кричати,
Та голів... на жаль, нема!
З УСІХ СИЛ
Усе ж бо кожної миті
Теми для дум знайдеш:
Згадаймо голи забиті
Та і не забиті теж!
Отож бо і без єлею
Оті, що були таки...
Згадаймо до однієї
Допущені всі помилки!
Футбол – це ж тема гаряча…
Авжеж не без жал і крил!
Мотиви вчорашнього матчу
Відгикуються... з усіх сил.
НУ, ТРОХИ...
А мить і важка, й сердита!
Ото ж бо і серце скаче.
І справді ж пенальті бити –
Ну, тут... бувають невдачі!
Чого ж зітхати щосили
Гай-гай... на стрімкому розгоні –
Ну, трохи... не пощастило!
І в матчі, і у сезоні...
БУВА, І ЗОВСІМ...
Бува, що гра – не дуже вдала,
Бува, що… на грані скандалу!
Бува, і зовсім не збагнеш:
Чого – стільки назабивали…
НЕ ЙДЕ
Бува і така драматична нота,
Що м’яч... знущально не йде у ворота!
Отож і потрібно зважати на те,
Що м’яч у ворота... знущально не йде.
НЕ ПИТАННЯ
Так, поразка… і не остання!
І збагни – а чого і як…
І на кого – це ж не питання… –
Знову вішати всіх собак!
НІБИ ГРИЗТИ
А перемозі футбольній – віват!
Хоча у ній і немало муки…
Бо вигризати результат –
Це ніби гризти… граніт науки!
АБИ КИПІЛО
Та звісно ж... це одна з принад –
Коли футбол... коли Європа!
То й кажуть – топ-чемпіонат...
А ми... чи дотягли до топа?!
Еге ж... питання непросте...
Ото ж чи варто і питати?!
Футбол вирує і цвіте –
Але ж є... різні результати.
Дмитро у всьому любить лад,
То ж мислить вперто і щосили:
– Чи топ... чи гоп-чемпіонат...
А головне – аби кипіло!
ПОЯСНЮЄ
Це одна з душевних ран!
Ніна що ж... не без вагання:
– А чого ж не гра Іван
У футбольному змаганні?!
Та пояснює Андрій
Правду... ну, не зовсім голу:
– Кум... все ж... надто шухерний –
Для сучасного футболу!
До Всесвітнього дня письменника
ТРИ РОКИ ПІДРЯД
То є у письменників усе ж... свято?! Чи ні! Тепер вже є... і до того ж всесвітнє. А чого ж – Всесвітній день письменника! Хоча і Всеукраїнське подібне свято не завадило б. А то виходить, ніби у всьому світі письменників шанують, а в Україні навпаки. А це ж зовсім не так.
Отож Черкаси. Будинок вчителя. Не переповнений, ні... А все ж заповнений більше, ніж рік тому! Відомий літературознавець Володимир Поліщук розпочав мистецьке свято. Певна річ, демонструючи блискучий інтелект... і, звичайно ж, не менш блискучу лисину. Бо і справді ж може осягнути… ну, дуже кучеряву лірику... тільки літературний критик з цілком конкретною зачіскою!
Володимир Трохимович підкреслив той значущий факт, що вищезгадане свято відзначаємо уже втретє. Та і назва мистецької тусівки уже стала традиційною «Весна. Шевченко. Україна».
Бо і Шевченка поети під час власних виступів постійно згадували. А Таміла Чупак… так би мовити, осідлавши фортепіано… заспівала пісню на вірш славетного поета.
Весняні мотиви… кохання… але ж і мотиви соціальні хвилюють черкаських віршотворців, що вони, певна річ, не один раз підкреслити зуміли у своїх виступах.
Але ж самою лірикою не обійшлося. Іван Дубінін, щоб урівноважити пафосність поетів і поетес, читав гострі і дотепні пародії. І поетів-черкащан при цьому не забувши. І пародії у виконанні Івана звучали настільки вдало, що автор цих рядків відразу ж замислився, а у чому ж секрет успіху поета-гострослова. І навіть запитав у колеги по перу:
– Може, вдалу пародію без необхідної дози садизму… і створити не вдасться?!
Дубінін дещо знервовано заперечив, що секрет успіху його пародій у зовсім інших факторах.
Але пародія – жанр непростий… І майже не досліджений у всіх своїх аспектах. Отож поспішати з висновками, мабуть, і не варто.
Анатолій Горбівненко (про якого і не скажеш, а хто ж він насамперед – лірик чи… сатирик!) рвучко зійшов на сцену – усміхнений… підтягнутий… з вусами… і легенькою сивиною, що тільки додавала йому шарму. І зумів… здивувати! Прочитав вірш про олігарха… Вірш гумористично-філософський. Щоправда, потім колеги по перу сперечалися, чого ж більше у тому вірші – ліризму чи соціальних мотивів.
І взагалі виникала думка, що коли б цей вірш слухали олігархині, то вони могли б… і закохатися у Анатолія. А олігархи обов’язково б замислилися на животрепетну тему, що олігархом треба усе ж… бути у міру.
Та і по тому, як упевнено Горбівненко читав цього вірша, складалося враження, що він і сам би міг стати олігархом, та… писати вірші – більш вигідна справа!
Творчо підтримав черкаських письменників (і це уже не вперше!) натхненний і вельми співучий гурт «Черкаські козаки». І керівник гурту Юрій Марштупа виспівував, як соловейко, і його соратники теж промовисто продемонстрували, що вони теж – соловейки нівроку!
А вже інший колектив, завзятий гурт, що і функціонує, і виступає при Будинку вчителя, не тільки активно і вельми лірично виспівував, а і так пританцьовував при цьому усім своїм і чоловічим, і жіночим складом, що хотілося... залишити своє місце у залі і витанцьовувати на сцені разом з учасниками гурту.
І поети себе добре виявили, і гумористи. А поетеси – просто вражали! І красою, і емоційністю. І, певна річ, милозвучністю віршів. Що і підштовхнуло автора цих рядків щось з цього приводу навіршувати.
ПРО ПОЕТЕС
(Трохи іронічне)
А відповідь... хіба знайдеш?!
Бо це проблема нині –
Чи поетеси це усе ж...
А чи поетикині?!
Бо все ж і з кожного рядка
І вперто, і відважно
Пре енергетика така,
Що... і подумать страшно!
Ось так у Черкасах і святкують Всесвітній день письменника! Бо і є що святкувати, бо і живемо у Шевченковому краї. Бо і хрустіння письменницьких поліетиленових чарочок на завершальному фуршеті, мабуть, таки було співзвучне чомусь подібному і у Запоріжжі, і у Полтаві, і у Львові, і у Києві... Та і по всій Україні!
МІСТО НАД ДНІПРОМ
Живемо у нелегких умовах коронавірусу. І є у нас і непрості тривоги. Та розквітають усе ж і гомінкі надії. Отож дзвінок з обласного відділення письменницької спілки про те, що виник свіженький творчий проект – видати антологію віршів про Черкаси. Отож треба відіслати електронною адресою – вірші! Упоряднику видання. Авторитетному літературознавцю.
Ну, ідея хороша... Бо подібних книг ніби і не було. Починаєш переглядати вірші. І колись написані, і написані нещодавно.
А Черкаси – це ж... місто над Дніпром! А Дніпром на «Метеорі»... линула у нас колись подібна штука над стрімкими хвилями... таки була не раз нагода поїздити. Чи у приватних справах, чи перебуваючи у відрядженні...
А Київ – теж... місто над Дніпром. І не раз повертатися з Києва до Черкас були і можливість, і приємність... саме Дніпром. Авжеж «Метеором».
Бо поїздка і справді ж приємна. Можна не сидіти, прикипівши до свого пасажирського крісла. Можна пройтися по території водного лайнера. Помилуватися чудовими краєвидами. Вдихнути свіжого дніпровського вітру.
А місто над Дніпром – це ж і славне козацьке Запоріжжя! Бо і не раз була змога подорожувати «Метеором» від Черкас до Запоріжжя і від Запоріжжя до Черкас. Та і про таке потужне місто, як Дніпро, що лежить на цьому шляху, забувати не варто.
А ось по мобільному дзвінок з Канева. А це теж місто над Дніпром. Телефонує Олександр Апальков. Очільник видавництва «Склянка часу». А у них же нині – червона зона...
Тому обережно цікавлюся у видавця і колеги по перу:
– То як ви там... живі чи не дуже?!
А Олександр і повідомляє, що видавництво проводить конкурс. І не простий, а гумористичний. Ось так!
Отож один з віршів, надісланих упоряднику антології, про яку йшла мова. Вірш, що можливо за плином часу і з’явиться на її сторінках.
МІСТО НАД КРУЧАМИ
Тихим полум'ям хвилі іскристі
Ударяли у берег не раз!
Тут звелося над кручами місто,
Що у серці у кожного з нас.
За плечима – вже часу і часу…
Час біжить, час вперед поспіша!
Але серцем відчуєш відразу,
Що у славного міста Черкаси
І козацьке коріння, і юнацька душа!
І уже відчуваєш щомиті,
Ніби трепет солодкий струни,
Що і сиві – як далеч! – століття
Мов суцвіття дзвінкої весни!
Цвіт каштанів – ясний, променистий! –
Спалахне у високу блакить!
Тут звелося над кручами місто,
Що його нам всім серцем любить.
За плечима – вже часу і часу…
Час біжить, час вперед поспіша!
Але серцем відчуєш відразу,
Що у славного міста Черкаси
І козацьке коріння, і юнацька душа!
Нині демократія… так би мовити… Отож і більше критики. Отож і більше відвертості щодо існуючих проблем. Але ж… надії мають – таки переважати над сумнівами!
НІБИ… ПОЛЕМІКА
(Іронічне)
Слова... ніби важкуща ноша...
Що їх Степан мовить щораз:
– Хоч ми усе ж такі хороші,
А є... недоліки у нас.
Та у схвильованому стані
Дмитро укотре про своє:
– Та не такі вже ми й погані...
Хоч і недоліки в нас є!
А ось ще один вірш про рідне місто, надісланий упоряднику вищезгаданої антології. Вірш пісенний… Отож і є надія, що і пісня колись буде.
МІСТО, ДЕ І ЛЮБЛЮ, І ЖИВУ
А коли уже снігом повіяло
І на кронах – усміхнено! – сніг,
Ти для мене і цвітом, і мрією!
Щось казкове у вулицях цих.
Перший сніг – ще побачимо знову ми! –
Білим сном на пожовклу траву…
А я містом оцим зачарований,
Містом, де і люблю, і живу!
І осінньою позолотою,
І вогнем його ранніх суцвіть!
А ці вулиці – тихі мелодії…
Ви звучіть в моїм серці, звучіть!
Час іде і навколо ми глянемо –
Мов зоря промениста, ясна… –
Гомінкими, як хвиля, каштанами
Озоветься мрійлива весна!
Розіллється квітучими вітами –
Ніби сонцем ясним! – небосхил.
Я це місто довіку любитиму,
Скільки в мене і серця, і сил!
Перший сніг – ще побачимо знову ми! –
Білим сном на пожовклу траву…
А я містом оцим зачарований,
Містом, де і люблю, і живу!
І осінньою позолотою,
І вогнем його ранніх суцвіть!
А ці вулиці – тихі мелодії…
Ви звучіть в моїм серці, звучіть!
Місто над Дніпром… Це красиво! Чи це Черкаси, чи це Запоріжжя, чи це Київ… Отож маю надію, що вірші про рідне місто – ще будуть і будуть! Вірші про різні міста. І… вірші різних авторів.
Володимир ДАНИК,
член Національної спілки письменників України,
лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»
НОВОРІЧНИЙ... ГУМОРИСТИЧНИЙ...
Життя не зупиняється, навіть якщо навкруги немало проблем, або треба постійно пильнувати, бо небезпечні віруси чигають і там, і тут. Отож і приходить «електронкою» лист від канівського видавництва «Склянка часу»:
- Запрошуємо до... журі конкурсу. У разі згоди – повідомте!
А хто ж не погодиться?! Бо конкурс гумористичний. Видавництво «Склянка часу» проводить подібні конкурси (і ліричні, і гумористичні) уже не перший рік. Автор цих рядків долучався до подібних конкурсів уже не раз і як учасник, і як член журі.
Як відбувається робота журі? Кожному з його членів надсилається електронний варіант «Вісника…» конкурсу. І читаєш... Треба сказати, що прочитання значно уважніше, аніж при просто прочитанні. Бо треба ще і виставляти оцінки. А це все ж відповідальність, а це ж таки необхідність суттєво зосередитися на змісті прочитаного.
Отож за вікном досить таки похмуре сіре небо, де окремі хмари ніби злилися у суцільне й не надто оптимістичне тло. А ти читаєш гумор. Гумор, що його ще широкий читацький загал не читав. Погодьтеся, що у цьому щось є. Бо й настрій у тебе, незважаючи на дещо мінорну погоду, усе ж підвищується і підвищується.
До того ж і від організаторів конкурсу було прохання – оцінку конкурсних творів здійснювати оперативно, щоб результати, що визначаються усім журі, оприлюднити... до 31 грудня. Отож у гумористичного конкурсу з’являються і новорічні мотиви. Відповідно і в усміхнених творах помічаєш свіжі, квітучі барви.
І трохи арифметики. Конкурс був оголошений 3 серпня 2020 року і тривав до 14 грудня теж 2020 року. До редакції з цього приводу звернулися зі своїми творами 368 авторів. А до конкурсу були допущені лише 50.
У конкурсу, як і у попередніх подібних подій, є назва – «По-модньому»... І, як ви вже, мабуть, здогадалися, проводиться він з нагоди 180-ліття від дня народження Михайла Старицького (1840–1904). А це як можна дізнатися з «Вісника...» – письменник, драматург, культурний, громадський діяч... А ще – і я цього не знав! – і режисер, і перекладач. А це важливо, бо чим помітніший автор, причетний до перекладу, тим цікавіший і переклад.
Якщо звертати увагу на все дотепне й квітуче у творах конкурсантів, то вийшла б... досить ґрунтовна стаття. Але можна зупинитися хоча б на кількох авторах і їхніх творах, щоб зрозуміти, а з приводу чого всміхається Україна у ці нелегкі часи. І не тільки Україна. Бо є учасники конкурсу і з-за її меж.
Отож віршована гумореска Миколи Барабулі з Кропивницького «Золоте весілля». Про що вона?! І про наші національні традиції, і про любов, і про передачу досвіду покоління старшого поколінням молодшим, і про деякі аспекти психології сучасних українців.
Ситуація, зображена у творі, цілком відповідає назві –
Іде золоте і яскраве весілля!
А «молодятам» по сімдесят п`ять.
За вік заробили собі на дозвілля
І знову їм «гірко» всі разом кричать.
Та й гості на цьому нібито приватному святі зібралися дуже активні й небайдужі –
Зібралися друзі, діти, онуки,
Кореспонденти з місцевих газет.
Всі ювілярам потискують руки,
А нареченій дарують букет.
Ну, а як же без преси?! Хіба щось може відбутися без її уважного і недремного погляду –
Бере інтерв`ю в неї юна особа.
Сміливо, настирливо так пристає:
–У вашого шлюбу високая проба,
Та все ж, вибачаюсь, питаннячко є.
А журналісти у нас такі – і питання непросте зададуть, і не відступляться, поки не одержать конкретної відповіді.
Невже не сварилися ви з чоловіком?
Можливо, не часто, хоча би колись?
Чи бив, чи добрішало серце із віком?
Чи мріялось з ним хоч колись розійтись?
Що важливо для гуморески?! Та певна річ – ударна (і до того ж вельми несподівана!) кінцівка! І вона тут і справді ж у наявності –
– Дурниці, ріднесенька, ти запитала
Та ради правди скажу без образ.
Щоб розлучитися – й думки не мала,
А вбити – хотілось, та ще і не раз!
Сцена – це хвилювання... Сцена – це адреналін... Сцена – це натхнення! А коли автор твору ще й чудовий оповідач, наділений сповна почуттям гумору, то сцена і її гумористичні аспекти відкриваються перед нами у всій своїй красі і силі. Саме такі думки виникали під час прочитання прозової усмішки «Вальс», що її написала Оксана Левіна з міста Хорол на Полтавщині. Ця авторка уміє кількома словами передати усю неповторність картини, яку відразу ж можна уявити. Наприклад, ось так.
На вечірню дискотеку зібралися студенти, які в напівтемряві витанцьовували всілякі па. Хтось смикався, як його током било, хтось переминався із ноги на ноги, мовби місив глину, хтось махав руками, як Дон Кіхот перед вітряними млинами.
Отож і гумористичний твір, присвячений мистецьким реаліям, сприймався мало не як твір пригодницький.
Канівчанина Олександра Апалькова знаємо більше як російськомовного прозаїка. Але ж він пише і українською, і німецькою мовами. Отож і на конкурс він представив свою іронічну прозу, написану українською. Прозу, що грає новими і соковитими барвами.
Отож іронічна мініатюра у прозі «День народження поетеси». І там ситуація така – зібралася симпатичненька компанія, де були представлені як літератори, так і їхні уважні читачі. І почали дружно поздоровляти... поетесу! І без гумору при цьому, звичайно ж, не обійшлося. І приведена нижче цитата передає і безпосередність та соковитість моменту, і ту думку, що яскраво і неординарно можна поздоровляти і жінок, що і не причетні до віршування.
– Будь успішною і бажаною, – сказала дружина редактора.
– Щоб ти цвіла, – піднявся знову електрик.
– А ми, – вставив редактор, – пахли!
– Скромніше треба бути, – рекла пані доктор наук, – але не в сексі.
А завершувалась прозова мініатюра Олександра Апалькова мало не на філософській ноті.
З розчуленням поглядаючи на себе у склі піднятої чарки коньяку, ясна річ, торжествувала поетеса. Адже її все ще не залишила молодість і не наздогнала старість.
Василь Момотюк з Чернівецької області уже був представлений на одному з подібних конкурсів – короткими усміхненими віршами. А цього разу – афоризми. І такі, що звертають на себе увагу. Бо в кілька слів можна все ж вмістити... дуже немало змісту.
Жити нині нелегко. І можна прочитати цілий психологічний трактат (на дуже немало сторінок!), а можна звернути увагу на один з афоризмів Василя Момотюка, де цілком достатньо і усмішки, і серйозності:
Тримаю себе в руках. Але відчуваю, що вже втомився…
А українському уряду і всім нашим депутатам, думаю, варто б прочитати і перечитати й інший афоризм цього ж автора:
Настає все-таки той час, що треба врешті-решт зробити відкладене на потім.
А все ж треба цінувати те, що маємо... Отож соціологічний, так би мовити, погляд на дійсність у ще одному афоризмі від Василя Момотюка:
Є країни, бідні на багатих, а в нас навпаки – ми багаті на бідних.
Антоніна Остролуцька з села Вишеньки на Київщині представила на конкурс цикл коротких сатиричних притч, де глибина думки суттєво поєднується з гостротою слова і виваженістю життєвих спостережень.
Ось, скажімо, «Притча про оптимізм».
Одну жінку запитали, як її життя.
– Харашо, – відповіла вона і продовжила:
– Чоловік, правда, два рази вішався, а так, спасибі, харашо живемо.
А завершується притча суттєвою думкою:
Все добре в міру і оптимізм теж.
Так, усе має бути у міру. Але причини... ну, хоч для якогось оптимізму у нас є. Ось як хоча б у «Притчі про студента», де в однієї матусі зразу ж виникли причини для хвилювання, бо...
Син-студент прийшов до матері і сказав:
– Мамо, тебе викликають в деканат.
– Що ти натворив? – забідкалася мати.
– Нічого, – відповів син.
– Я тебе питаю, що ти натворив? – знову спитала мати.
– Та нічого, – відхрещувався син.
– Ну, почекай, я піду в деканат і про все дізнаюся…
Але ж почуте у деканаті усе ж налаштовувало на оптимістичний лад, тому що...
В деканаті матері сказали:
– Ви знаєте, у Вас такий син, такий син, він може повести за собою людей…
– Спасибі, не треба, а то іще поведе не в ту сторону, – промовила мати.
І цю притчу завершує теж вагома думка як висновок –
Бідний студент не такий вже і бідний, якщо має розумну матір.
А підсумовуючи власні враження, скажу, що гумору в гумористичних творах учасників конкурсу стало більше, аніж у подібних конкурсах попередніх. Отож і не варто зупинятися на непростому гумористичному шляху!