Пилип  ЮРИК

 

Геть, нечиста сило!

 

Господар надворі з вечерею в руках

та бичем викручувався «за сонцем», вдивлявсь

у безкраю далечінь зоряного неба й тричі

робленим басом гукав:

- Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

Після третього разу він сердито погрожував

бичем, промовляючи:

- Як не йдеш, то не йди й на жито-пшеницю,

всяку пашницю! Іди краще на моря, на ліси та

круті гори, а нам шкоди не роби!

Потім господар так само запрошував сірого

вовка, чорні бурі та злі вітри.

                      Олекса ВОРОПАЙ. Звичаї нашого народу. 

 

Ой морозе-морозенку!

Іди кутю їсти!

Кланяюсь тобі низенько

Та разів зо триста.

А не хочеш, вража мордо,

То не йди й на ниви –

Не роби лихої шкоди

Хлібному посіву.

Йди на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Болота смердючі!

 

Ой ти вітре-урагане,

Іди кутю їсти!

Як не хочеш, препоганий,

Тоді – геть, нечистий!

Йди на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Мочарі смердючі!

 

Ой ти вовче, сірий, злючий

Кутю їсти йди-но!

Тільки не чіпай, бридючий,

Нашої скотини.

Йди на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Болота смердючі!

 

Ой грабіжнику-бандите,

Іди кутю їсти!

Випий з нами оковиту

І тікай із міста.

Не грабуй пожитки наші

Й копійки останні –

Ми і так на них ішачим

Зрання й до смеркання.

Йди на вілли, на фортеці,

Що набудували

У столиці чи в Одесі

Владокримінали!

Забереш добро в гадюки -

Поділися з людом,

Станеш другим Кармалюком,

Або Робін Гудом.

 

Ой чинушо-податківцю,

Кутю їсти йди-но!

Та служи не лиш верхівці,

А й простій людині.

З підприємців не греби ти

У обидві жмені.

Все, що зміг у них схопити –

З нашої кишені.

Як загилять бізнесмени,

Мов за батька, ціни.

То тоді уже, о нене!

Хоч у домовину.

Йди собі до олігархів,

Забери мільйони

Із офшорних зон і банків –

Все із-за кордону.

 

Ієрархи, олігархи,

Мафіє в законі!

Наллємо вам повну чарку,

Ще дамо й лимона.

Хоч усе повиїдайте -

І кутю, й сардини,

І навіки забирайтесь

Геть із України!

Йдіть на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Мочарі смердючі!

 

О пихатий депутате,

Ходи-но вечерять,

Не в хороми, не в палати –

До простої черні.

Ти ж казав, що із народу

Із простого вийшов,

То чому ж йому ти шкодиш –

Твій закон, як дишло?

Поспішаєш нас продати

В чужинські закови,

Стали крамом батько й мати,

Україна й мова.

Йди на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Болота смердючі!

 

Президенте і Прем'єре!

Йдіть же кутю їсти.

Ми – не змії, не пантери

І не атеїсти.

Повечеряйте із нами!

Не йдете? Не хочте?

Ну, тоді вже хрін із вами,

Спину не морочте!

Цілий рік би вас не бачить

Навіть в телевізор!

Ваші голови ослячі

Заберіть до біса!

Йдіть на гори гостроверхі,

На моря кипучі,

Водоспади-круговерті,

Мочарі смердючі!

 

Тьфу, тьфу, тьфу, нечисті!

Не йдіть кутю їсти!

 

 

Присяга  нардепа

 

Колишній Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявив, що приймаючи присягу, народний депутат може запевнити виборців у тім, що голосуватиме тільки за себе, своєю карткою та не блокуватиме роботу парламенту.

 

Перед лицем товаришів –

І вбогих, і нуворишів,

Перед усім електоратом

Присягу хочу прочитати.

Як перед образом Ісуса

Я урочисто поклянуся:

Голосувать за одного –

Лише за себе любого,

Не блокувать свою ж роботу

(Хоча вона – така  нудота!).

Ні, я не стану Геростратом

І не спалю Верховну Раду,

Не буду мікрофон ламати,

На дверях матюки писати.

Не буду я дрімать, хропіти

І лобом об трибуну бити,

А ще не кину я в лице

Шельмузі-спікеру яйце!

Не буду я, Бог свідок, биться –

Лупить у дихало, по пиці,

Колегам зуби вибивать

І ребра їхні «рахувать»!

Клянуся в залі не пиячить

(Вже краще я хильну на дачі),

Не буду, щоб я здох, плюваться

(Я ж депутат! Не цюця-паця!).

Не буду гучно лихословить,

Кричать, ревти, немов корова,

Язик показувать зухвало

Та бігать з кульками по залу.

Я присягаю, що ніколи

Собі нізащо не дозволю

Диригувати, наче Єльцин,

Ламати крісельце-сідельце,

І бити ним по чім попало

Сусідів у сесійній залі.

Задешево, клянусь, свою

Я не покину фракцію.

І ні великі, ні малі

Не буду брати хабарі...

Якщо ж присягу я порушу –

Секретар'ят просити мушу:

Урізати мені зарплату

І мінімалку тільки дати,

А від державного «корита»

Мене навіки відлучити!

Не дати їздить на курорти

І змусить жити без комфорту –

В старій, занедбаній «хрущівці» -

Не в Києві, а в Шепетівці.

А ще прошу так покарати –

Щоб діти вчились не у Штатах,

А в українській нашій школі –

В Хоролі чи у Гуляйполі!

І замість «Лексуса» крутого

Куплю я «Москвича» старого,

Щоб став нікчемним я, мов тлінь.

Тож присягаюся! Амінь!

 

Пушкінська  порада

                    
Сьогодні:
                 - Геній ти! -
Кричать лакузи всюди,
Ллють сотні слів пустих,
Аж серце мліє в грудях.

А завтра:
              - Вбогий сноб!
Він – графоман, бездара,
Ще й підлий русофоб, -
Шиплять у кулуарах.

Та істину святу
Сказав ще мудрий Пушкін:
«Хвалу и клевету
Приемли равнодушно»...

 

Яйцепад

Пародія

Дуже стати хотів паханом України,
Тож в Івано-Франківськ здуру я полетів.
Там студентик мені в груди крашанку кинув,
З переляку я впав і відразу ж зомлів.

Приспів:

  Яйцепад, яйцепад!
  Ой, не бий мене в груди!
  І під око не вціль, не заляпай штанів.
  Яйцепад, яйцепад!
  Ген регочуться люди,
  Кажуть, щоби надійний підгузник надів.

Страусячим яєчко мені те здавалось,
І квадратним, як цегла, ще й дуже важким.
А тому тільки впасти мені зоставалось
На підставлені клешні лакеям моїм.

Приспів.

В телевізор мене, мов слона, показали –
Із лікарні прямий повели репортаж.
Таврував я нашизм, заливався сльозами,
А під серцем пекло і в печінці, й аж-аж...

Приспів.

В західняцький Франківськ більше я не поїду,
Бо яєчок боюся тепер, як вогню.
І вже ні за сніданком, ні під час обіду
Не вживаю, звиняйте, яєчню-фігню.

Приспів.

 

 

Епіграми

 

Бідні клени

 

Йосипу Кобзону,

відомому співакові, який виконує пісні без жодних емоцій

 

Старый клён, старый клён –

Задовбав тебе Кобзон,

Краще б він уже й не плентався на сцену.

Йоська-мумія стоїть,

Очі риб'ячі, як лід,

А від бекання його всихають клени.

 

На одне лице

   Богданові Ступці,
   який зіграв ролі вже трьох
   гетьманів України

Дасте зіграти роль Павла Тетері,
Апостола Данила? Ну, мерсі!
Дивлюся фільми: що це за бенеря?
На мене ж схожі гетьмани усі!

                                   2010

 

Андрієві  Шевченку,

видатному українському футболістові

 

                                          А своєї?

                 Дасть бі... Колись будем

                 І по-своєму глаголить,

                 Як німець покаже...

                            Тарас ШЕВЧЕНКО

 

Освоїв італійську та англійську –

По-їхньому так гарно: цвень та цвень!

Але забув батьківську – українську:

«Па-русскі» шпарить, як Х...Азаров-пень!

 

Покращує  демографію

     Мирону Маркевичу, головному тренерові футбольної команди «Металіст»,  у якій уже кілька іноземців стали громадянами України, а двоє з них тепер – ще й гравці збірної України.

 

Едмар, Дишленкович і Девич –

Не серби вже і не бразильці,

Це – не гравці, а справжні леви,

Ще й на додачу – українці!

Мирон Богданович, мов сина,

Варяга кожного плекає,

Тож скоро збірна України

Нам збірну світу нагадає.

Кричать демографи, юристи:

«Населення йде за кордони!»

Та за рахунок «Металіста»

Нас буде й сімдесят мільйонів!

 

 

 

Гуморески та байки

 

Диптих

І 

"ДОЯР"

Їде пасiчник Назар
Возом спозарана:
Iз синочком на базар
Мед везуть гречаний.
Проїжджають пост ДАI.
Син:
  - Чого це, тату,
Дядько вороних твоїх
Не став зупиняти?
Он поглянь - стає "ЛуАЗ",
Мотоцикл спинився -
Всiх гальмує, а на нас
I не подивився.
- I мене б вiн зупиняв, -
Каже батько сину, -
Так не видоїть з коня
Й крапельки бензину.
Та якби ото вiн знав,
Що медок везу я,
То й у нас би "провiряв"
Батога i збрую...

 

ІІ 

ВАШІ ПРАВА!

      Автор дякує Василю ЮДОВУ, 

      гумористові з Миколаївщини, за підказану тему

Їде із синком Назар
Возом із базару –
Мед і віск продав бджоляр,
Накупив товару:
Синові костюм, рюкзак -
Батькові морока.
Скоро в школу йде козак –
Вже підріс нівроку...
Поганяє вороних
Пасічник помалу.
Зупиня даішник їх –
П’яний і зухвалий.
Козирнув, прорік дивак:
- Я – с-сержант Д-дементьєв.
В-ваш техпасп-порт і п-права...
С-словом, д-документи! –
Зліз Назар із воза та:

- Прошу вас, сержанте!
(Задира коню хвоста)
З «бардачка» дістаньте.

 

 

Осляче  тріо

Осел, почувши, що кує зозуля,
Й витьохкує у гаю соловей,
Задер хвоста, мов пістолета дуло,
«І-а-а!» безумне вичавив з грудей.

А потім гусакові похвалявся:
- Чудове тріо ми створить змогли!
Як заспівали – качур прислухався,
Зачарувались вівці і воли,

Корови ремигати перестали,
І Півень з заздрощів 
              ледь-ледь не очманів!..
____
Цю байку написав я, бо чимало
Є і на сцені сірих хвастунів.

 

Депутат-дегенерат

(На мотив народної пісні «Щось у горлі деренчить»)

Познайомтеся - Ананій Циферблат,
Він у Раді, у Верховній, депутат!
Ресторанний вишибайло-блюдолиз,
Що по блату у партійні списки вліз.
Нерозлийвода із ним партійний бос –
Алкоголік, компанійський малорос.
Циферблат сидів літ п’ять за наркоту,
Не одну крамницю чистив золоту.
Бос – крутіший, років десять строку мав,
Свого часу вміло банки грабував,
Полював колись в байраці кабана,
А пристрелив корешочка-братана...
Спинку босові Ананій натирав,
Був натхненником усіх його забав.
А тепер вони в парламенті із ним –
Нерозлучні, наче полум’я і дим.
В Циферблата - найчудесніше з занять –
Якщо треба, то трибуну блокувать.
Вибиває він і зуби, і баньки,
Бо у нього кулаки, як баняки.
Помагають йому друзі-молодці –
В хід ідуть і мікрофони, і стільці!
Хай бояться опоненти і тремтять –
Він покаже їм Кузьми рябого мать!
Ну, подумаєш, у когось мозку струс,
Або навіть печінки відбив комусь!..
Задоволений пахан і братани:
- Будеш, - мовлять, - нашим спікером, - вони.
І Ананій тій оцінці дуже рад -
Вже вважає, що і чорт йому не брат!
- Хочу, - каже, – в Раді добре жару дать -
Україну Уркаїною назвать.
Будем жити по понятіях усі,
Як у річці щупаки і карасі:
Хто сильніший і крутіший – буде жить,
Стане казкою, гад буду, кожна мить... -

Ось такий він Циферблат-дегенерат,
А тепер іще й народний депутат!

 

На Наполеона!


У Києві, в «жовтій хаті»,
В ленінській кімнаті,
Зібралися психопати –
Лідера обрати.

Висувались кандидати
І старі, і юні.
Наче в Раді депутати,
Били по трибуні.

Першим зліз алкаш колишній,
Що звавсь «Самогоном»:
- Буду, браття... Тихше, тихше!
Я Наполеоном!

Обіцяю всім свободу
І життя прекрасне,
І горілочку, і воду,
Сало і ковбаску.

В рідній хаті цій за кума
Мені головлікар...
- Що він шепче? Геть з трибуни!
Клятий недоріка! –

Прокричав «Культурознавець»
(Так його дражнили),
Що не міг від Скандинавії
Відрізнить Курили,

Від Ахматової Анни –
Сандро Ахметелі,
Від Хмельницького Богдана –
З міфу пана Хмеля.

В домі він авторитетом
Був непересічним -
В нього Чехов був поетом,
Ще й середньовічним.

Кличку цю – «Культурознавець» -
Хтось йому приклеїв,
Бо він плутав Балаклаву
Й Клаву з Балаклеї.

Міг змішати геноцид він
Й генофонд народу,
Ще Хатинь й Хотинську битву,
Клени і клейноди...

Ось він скочив на трибуну,
Що аж затремтіла:
- Співвітчизники! Я буду
Феняти по ділу.

Порожняк не звик гонити,
Тож, панове й дами,
Заважають всім нам жити
Кози із козлами!

Бо їдять несамовито
Борошно й капусту,
Кукурудзу, хміль і жито –
Ледве що не луснуть.

Тільки Бонапартом стану –
Вщухнуть апетити:
Будуть кози із козлами
Памперси носити! –

«Космос-Інопланетянин»:
- Ні, «Культурознавцю»!
Марс і Місяць облітав я
В білій безрукавці.

Спека там, мов крематорій...
- Ти до теми ближче! -
Перебив голова зборів
Федір Гарбузище.

- Я й кажу, що там охоче
(Добре теє знаю),
Мешканці усі ґелґочуть
Мовою Китаю.

То чому б нам дім двомовний
Не створити, люди?
- Буду я Наполеоном,
То й двомовність буде! –

Запевняв «Культурознавець»
Божевільних друзів. –
З нами лікарі ласкаві
Будуть у Союзі!

Бо вони ж нам – браття старші,
Ми – одна родина!
Отже, друга мова наша
Це яка? Латина! –

«Культуролога» змінила
Кароока «Тюлька»:
- Що він меле, любі, милі?
Річ його – фітюлька!

Друзі в нього – олігархи –
Кровопивці люті.
Обдурив Донецьк і Харків –
Стережіться, люди!

Будьте пильні, бо настане
Хижа диктатура,
Будете усі в кайданах,
З вас здеруть три шкури!

На базарах буде тісно
І в крамницях пусто.
Станете, мов кози, їсти
Всі лише капусту!

Олігархи й зараз смокчуть
Крівоньку людськую.
Хай вони собі як хочуть,
Ну, а я – працюю! –

Встав «Марсеній» підігрітий:
- Що у вас твориться?
Бачу я антисемітів,
Їх звірячі лиця!

З ними нам не по дорозі!
Геть їх з цього дому!
Як ви їх терпіли досі
В закладі оцьому?

Винен тут «Культурознавець»,
Й «Тюлька» з «Цар-Давидом»!
Кожен з них – мов чорт-лукавець!
Через них – всі біди! –

«Цар Давид» у груди стука:
- Ми – не ідеали.
Та скажу вам: ції руки
Нічого не крали!

Як Наполеоном стану
(Ніде правди діти),
Будуть пізно, а чи рано
У тюрмі бандити.

Вам усім – роботу вдома
Дам я і зарплату.
Тож не будете, сіроми,
За паркан тікати. –

На трибуну зліз Микита –
Чоловік відомий –
Він мав прізвище Корито,
А став Невсідома,

Щоб у лідери пробитись.
Сподівався всує,
Що за нього, за Микиту,
Хтось проголосує.

Він помимрив щось про Ю-Я,
Мов, без них нам краще,
А тому й проголосує
Не за це ледащо,

А за себе. Потім швидко
Сів на місце в залі.
Далі йде «Банкір Погибко» -
Похиливсь в печалі:

- Бонапарт повинен бути
Сильним і багатим!
Що я бачу? Наші люди
Почали вмирати.

Вчора троє нализались
Катанки до лиха,
А сьогодні їх ховали –
Без оркестру, тихо...

Працював я в комсомолі –
Люди не вмирали.
Банком керував доволі,
Грошей мав чимало.

Ви всі станете заможні –
Я вам обіцяю.
Матиме мільйони кожен,
Хто мені сприяє. –

Раптом вискочив на сцену
«Маркс леніністичний»:
- Товариство! Буде в мене
Рай комуністичний!

Всі однаковими будуть,
Як солдати в лаві.
Імператори-паскуди
Матимуть неславу.

Я усіх капіталістів -
У Сибір, у тундру!
Буде нам що пити-їсти –
От який я мудрий! –

«Інопланетянин» з місця:
Вірю, Марксе-брате!
Буде вам що пити, їсти!
А електорату?

У сузір’ях Пса і Лева –
Комуністи справжні,
Пиріжки в них на деревах
Дозрівають завше.

Там горілочка дощами
З неба аж періщить –
Забезпечені харчами
По горлянку й вище...

- Говоріть по суті справи!
І до теми ближче! –
Знову перебив гугнявий
Федір Гарбузище. –

Ви у закладі серйознім,
Не в Верховній Раді!
Тож не будьте одіозним,
Як на маскараді...

- Я й кажу: отам, на Марсі...
- Вас лишаю слова!
Ви продовжуєте, Марксе?
- Я – завжди готовий!

Наше вчення – треба знати! –
Є єдиновірним!
«Ленін» з шостої палати –
Геній і безспірний!

Я Наполеоном стану,
Він – моїм прем’єром,
Ну а «Космоса» поставим
У столиці мером.

Із сузір’я Водолія
Привезе вам гречку,
А на вибори – олію,
Дасть вам по яєчку... -

- Геть його! – всі закричали,
Й почалася бійня:
І трибуну блокували,
Й кидали каміння.

Їхні пики аж тріщали,
Кулаками «вмиті»,
А носи, як бульби стали –
Пухлі і підбиті.

Заспокоїлись, усілись
Друзі-психопати
І продовжити рішили
Виборчі дебати.

Далі – «Матінка Тереза»
Лізе на трибуну,
Заспівала «Марсельєзу»,
Мікрофона суне.

Не устигла слово взяти,
«Повести базари»,
Як у ленінську кімнату
Вбігли санітари.

Пов’язали претендентів
На Наполеона,
Без усяких сентиментів
Всіх «лишили трону».

Потихесеньку, помалу
Відвели в палати,
Заспокійливе давали
І вкладали спати...
_______

Хочуть люди – їх чимало,
Та надії марні,
Щоби вибори кінчались,
Як у психлікарні.  

Батькове напуття

- Мрію стати депутатом, -
Каже батькові синок, -
Маю вчитися багато,
Економіку вивчати,
Щоб уникнуть помилок.

- Гарна мрія, сину, в тебе, -
Мовив батько, – лиш ото
Ще навчитись буде треба
Боксу, самбо чи дзюдо.

Глянь, як нашим депутатам
На парламентських дебатах
Випадає раз-у-раз
То трибуну блокувати,
То когось за барки брати,

Комусь ребра рахувати.
Аж впадають у екстаз...
І Кличкові не присниться – 
Так нардепи б’ють по пиці,
Мов на них нагрянув сказ:

Опонентів з ніг збивають,
І по ребрах ударяють,
Аж кістки торохкотять.

Економіку вчи, сину, 
І закони, далебі,

Але мати сприт і силу
Не завадить теж тобі.

 

Культурний інструктаж

Капітан поліції
Клим Каструльний
Вишикував «лицарів» -
Взвод патрульний.

- Ви йдете, соколики,
Чергувати.
А чого неголені,
Як пірати?!

Должно насєлєніє
Вас, рєбята,
Й ваше положеніє
Поважати.

Тож ніяких казусів...
Смірно, дурню!
Не копайся в пазусі,
Будь культурним!

В тебе що там, Хоботов,
Люті воші?
Чого замість чобота
Взув калошу?

А у Лома з Листиком
Є кебети?
Чому не почистили
Пістолети?

Їх ущент розірве вам,
Понімаєш!
Не один залишить шрам,
Повбиває!

Їхать будеш ти, Сосна,
На УАЗі?
А мені здається – на
Унітазі.

Двигунець твій миршавий,
Аж гикає –
Мов бачок він пирхає,
Як зливає...

Ти кого збираєшся
Ним ловити?
Пацюків конаючих,
Чи бандитів?

Та вони ж на «Вольвочках»,
«Мерседесах»!
Вітру в полі зловиш ти,
Неотесо!

Ну, а ти ось, Примусов,
Маєш тяму?
Черевики вимазав
Кізяками!

Ти ж в культурном общєствє,
Мабуть, будеш?
Як на тебе, хлопчику,
Глянуть люди?

Що ти зириш, Щебетов,
Скоса, тупо?
Що звисає в тебе там
Нижче пупа?

Розжирів ти, наче кнур,
Як та бочка.
Кобуру поправ, очкур 
І сорочку!

В тебе амуніція –
Прям лякає.
Скажуть, що поліція
Вся такая.

Часником від тебе тхне,
Бовдуряко!
Фізіє твоє брудне,
Як в свиняки!

Представник поліції
Має бути
Не похож на гицеля
Абсолютно!

І нести культуру ви
Должни в маси,
Забувать про куриво,
Лоботряси!

В хусточку шмаркатися,
А не в комір,
Припинить пиятику,
А натомість

Не згадати матері
Нецензурно,
А іще плюватися
Тільки в урни!

Я надіюсь, орлики,
Що діжурство
Пройде без задоринки
І без дурства.

Ваші нарушенія
Я узнаю
І, як бусурменів, вас
Повбиваю!

Ви мене, паскудини,
Вражі рила –
Пам’ятати будете
До могили!

А тепер, щоб в місті в нас
Був порядок –
Виполняйте місію
Так, як нада!

 

Вузький фронт

З'їхались фронтовики
На 9 травня:
Ордени на них, значки -
Нагороди давні.

Ось дідок підняв плакат -
"Перший Український".
Йде сюди старий солдат,
А за ним і інший...

Спогади і потиск рук,
Потім - чаркування.
І говорить політрук
Побратиму Вані:

- Той, з табличкою, - свиня
І брехло собаче.
На цім фронті був і я,
А його не бачив...

 

Негостинність 

   Панові Богдану Островському
   вдячний автор за підказану тему


На балконі в Олега – бджілоньки.
Двоє вуликів, як гроби:
І в суботу він, і в неділеньку,
Ще й у празники їх робив.

Гарна в нього порода бджілочок -
Мексиканська, а не проста.
Як ужалить, то й симентал-бичок
Зразу ж ратиці відкида.

…В граді Києві, на Троєщині,
Вже не рік і не півтора
Оббирала міські помешкання
Хижа зграя Дмитра Тхора.

У квартири вона спускалася 
На канатах міцних з дахів,
Та й хапала, що попадалося –
“Вимітала” з усіх кутків.

І поліція вже з ніг збилася –
Крадіїв не могла впіймать.
Ті ж із “подвигом” не барилися:
Їх привів й до Олега тать.

Вдома ще не було господаря
(Підслідили – кудись пішов,
І домашні всі повиходили –
Має бути багатий “лов”).

На балкон лізли за Тхорякою 
(Всі – обстрижені черепи).
Хтось із них ненароком, спиною
Раптом вулика зачепив.

Колихнувсь, заскрипів двоярусний,
Звідти пурхнула хмара бджіл -
Це не снилося навіть в ярім сні,
Заревів Тхір, неначе віл.

А дружки утікати кинулись
(Їм було вже не до добра),
Бо й на них також бджілки линули,
Мов гаряча вода з відра.

Потрапляли комахи в пазухи,
Лізли в вуха, носи й роти,
В рукави і в штани залазили –
Злючі й люті, немов чорти.

Забирались у кожну дірочку,
Як у вулику в щільники:
І “давали медочку” бджілочки
Під пуза, у зади й боки.

І жалили-пекли безжалісно,
Що опухли злодії вмить.
Так руками дружки махали всі,
Ніби думали полетіть.

Хтось поліз назад по канатику,
Хтось в кімнати побіг, а там
І цапком стрибав, й сипав “матами”,
Що аж чути було ментам:

Ті по вулиці проходжалися,
Як здійнявся тут шум і гам,
До помешкання увірвалися,
А на них – бджілок рій звідтам.

Вибігали, тікали злякані
І грабіжники, і менти –
І ревли, і кричали, й плакали –
Пухлі й дуті, немов кити.

Пики – круглі, неначе підситки,
Ноги – як повстяні мішки,
Шиї пухлі, немов у підсвинків,
Що аж рвалися сорочки.

Таті кинулись в різні сторони
(А за ними – бджілок хмарки).
Тож ховались в усі (без сорому)
І під’їзди, і нужники.

Потім їх рятували медики –
По уколу в сідницю – й геть.
Так скінчився трагікомедії 
Пересічний оцей сюжет.

А комахи таки вспокоїлись:
Ніч настала – вляглись бджілки.
Господар прибирав “побоїще”,
Та на дверях міняв замки.

А з поліції в граді Києві
Вже сміється і дітвора,
Адже й досі безкарно діє там
Хижа зграя Дмитра Тхора.

 

Хто про що...

        Автор дякує письменнику Василю Кравчуку

        за підказану тему.

Мчать на „Жигулях” поети

У село Свячене.
Повідають всі секрети
Виступів на сцені,

Радяться, за ким хто врешті
Виступати буде.
Їх спиня на перехресті
Дівка пишногруда.

В неї талія осина, 
Мов шнурочки брови,
Руки - крила лебедині,
Губоньки медові.

Підбирають кралю, їдуть,
Знову йде розмова:
- Першим буду я, Демиде,
Потім ти і Вова,

Далі, певно, сміхотворця
Пустимо Іваська.
Вдруге хтось захоче, хлопці, –
Без проблем, будь ласка! -

Раптом дівка – голосити:
- Не маєте стиду!
Ви – ґвалтівники, бандити!
Зупиніть, я вийду!

 

Гнані та голодні

(Не тільки ретроспективне)

У ресторані комуністи
Пили роми та коньяки,
А як закінчували їсти,
Тоді й співали залюбки.

Генсек підвівся благородно,
І заревли всі, як один:
“Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країн!”

 

Нардепівський бенкет

Як збирався депутат
У парламент, засідать –
Застілля аж гуло.
Поз‘їжджались дужі хлопці - 
Бізнесмени і торговці -
Побриті наголо.

Мов яйце, вони круті,
Ще й лоби у них тверді,
Як морені дубки.
А навколо них дівиці –
Блискотять у всіх сідниці
Й оголені пупки.

Два ансамблі, ще й оркестр –
Чути аж у Бухарест –
Гатили що є сил.
Гості піджаки скидали
І стрибали, і гарчали,
Неначе борзі пси.

На столах наїдків тьма –
Лиш молозива катма
Й сирку індичого.
Зате є хвости тюленя
І жираф‘ячі легені
Ґатунку вищого.

Верещав, бісився люд,
Як гримів "крутий" салют.
Палали небеса.
Грізно гавкали гармати,
Аж тікали душі в п‘яти –
Нечувана краса!
 
Вирував, як море, мир.
Там лились рікою: спирт,
Роми і коньяки.
Їли гості ніздрі лося,
Яйця сов, ікру лосося,
Гагарячі задки.

А як добре напились,
То й розбірки почались:
Хто з них найбільш крутий.
Били в зуби, і стріляли,
Й депутата матюкали,
Й ревіли, мов чорти.

Вже й поліції наряд
Викликає депутат
І просить помогти.
Та менти лиш покрутились
І тихенько звідти змились,
Зарились, мов кроти.

Із цієї веремії
Рушив депутат у Київ,
На пиці – синяки.  
Голова гуде, як вулик, 
А на лисині – дві ґулі,
Неначе крашанки.

Він у Раді засіда
І зряплату дожида,
Як Музоньку поет.
На канікулах, як личить,
Гостей знов крутих покличе
До себе на бенкет. 

Він у фракцію іде
І мільйончики кладе
Аж у швейцарський банк.
Смокче й смокче наші гроші
Депутатичок хороший,
Немов солярку танк.

Скоро вибори грядуть.
Він у Раду - будь-що-будь –
Попре, як вовк у ліс.
Тільки в нас достатньо "смальцю" –
Скрутим фігу із трьох пальців
Йому під самий ніс.

 

Яблуко

Байка

Зевс, хильнувши достобіса
Спирту-самокату,
Наказав нести Парісу
Яблуко розбрату.
Має він його вручити
Чарівній богині –
Одній із трьох: Афродіті,
Гері чи Афіні.
І Паріс недовго кмітив –
Голова бідова:
- Ти – найкраща, Афродіто!
На, й бувай здорова! –
Інші ж дві йому помстились –
Не було спокою:
І війноньку розпалили,
Й спопелили Трою,
І людей побили всує
Душогубки люті.
____
Бісяться боги, жирують,
А страждають люди...

 

Про нашийник і ланцюг

Байка

Безпритульний пес забіг
У село Байраки –
Поживитись, далебі,
Думав неборака.
Пес-гавкунчик гарний був –
Білий і пухнастий,
Язичок - через губу,
Сам, як лев, гривастий.
Собайло той на цепку
Не сидів ні разу –
То лежав у холодку,
То по місту лазив,
Зрідка на котів брехав –
Лунко й галасливо,
Сторожам допомагав –
Мав за це поживу.
Раптом чує від щура:
- У селі собаки
Як в раю живуть, пора
І тобі, друзяко,
Раювати – ковбаси,
Шинки попоїсти.
Хай тобі позаздрять пси,
Що лишаться в місті. -
У селі поміж тинів
Псину ґазда вглядів,
Ковбасою поманив,
По хребту погладив.
Собайлюка сам не зчувсь,
Як йому наділи
І нашийник, і ланцюг -
Намертво, уміло.
А тепер щоночі він,
Галайда-приблуда,
Про свободу, сучий син,
Згадує, сканудить.
______
Ти про волю не забудь,
Друже мій, будь ласка,
В час, коли тобі сують
Грошенят, ковбаску...
 

 

 

На грані фолу

Застосував прийом дзюдо,
Принюхався - воняє в залі:
Були тут пацюки зухвалі.
І тренер похиливсь в печалі.

***

Коли скінчився сабантуй,
Грузин встромив киргизу ніж,
На дачі влаштував грабіж,
А сам подався за рубіж.

***
Проснувся Гнат з кумою. Глядь,
А на порозі – його жінка,
Тримає на руках дитинку
І каже: «Ось твій тато, синку!»

***
Після пекельної їзди
Микита дав Петру по шиї,
Спитав: «Коню давав помиї?
Він захворів, бо все те виїв».

***
Клим у суді: «Та Боже збав!
Тоді я Гапку не образив.
Лише поцілував три рази,
Бо я люблю її, заразу!»

***
Митько узяв у руки лупу
І розглядав свою заяву,
Що написав сьогодні заву.
Він вирішив летіть в Полтаву.

***

Верховний путінський холуй

Поклав на українців кучу.

Його оскал гидкий, пацючий,

А сам він - покидьок смердючий.

Боживсь, що йтиме у Європу,

А показав Європі дулю!

Підніс усім гірку пілюлю.

Він заслужив фортуну Юлі.

 

Старість – не радість

- Юначе, треба совість мати,
Дай місце бабці! –
                        А стара:
- Нехай сидить, йому стояти
Колись надійде ще пора.

Злетять роки, неначе пісня,
І буде хлопцеві за сто,
Тоді й йому в трамваї місцем
Теж не поступиться ніхто.

 

Свіжина

Репетує продавщиця
На усі боки:
- Люди! Хлопці! Молодиці!
Свіжі пиріжки! –

Глянула бабуся в кошик:
- Пиріжкам – днів п’ять!
Ними ж можна, прехороша,
Зуби поламать!

А порізать їх захочеш,
То потупиш ніж.
Заховай оцю всю пошесть –
Дома її їж! –

Зла торгашка ледь не репне:
- Йдіть ізвідси, йдіть!
Не така я вам дурепа,
Щоб себе труїть!

 

Пора зав’язувати

(Не про мене)

На гулянці взяв слово Пилип:
- Ми пили б, і пили б, і пили б...
Та в народі прислів’ячко єсть,
Що і тут нам пора знати честь.

 

Нетлінний шедевр,
або Рукописи не знищиш!

(Із чорного гумору)

Поліцейський чин у глині
Поблизу вербички
Виявив старезну міну
Й почепив табличку:

«Нє копайтє, люди добрі,
Бо як бахне тута,
То кишки ваші за обрій
Полетять в минуту!»

- Краще б він, - діди казали, -
Не писав, не радив –
Наші діти відкопали
Там ще сім снарядів.

Захотів забрать сержантик
Оту залізяку.
Сам на ній спіткнувсь, мов лантух,
Поваливсь на спину.

А ті міни, як в більярді, -
Клац – і розірвало.
В небесах його кокарда
Зіркою літала.

Голову його, мов глечик,
На тин посадило,
Дві руки, лопатки й плечі –
На вербі, мов крила.

Черевики полетіли
Уліво і вправо...
Залишилась більш-менш ціла
Лиш його об’ява.

 

Імунітетний

Нардеп із Києва приїхав
В село далеке до батьків:
Старим, здавалося б, утіха,
А батько холодно зустрів:
Не дав руки, не обнімався,
І мама відсахнулась аж,
А братик навіть заховався.
Нардеп:
              - Це що за саботаж?
Чи прокажений я, чи, може,
Вам приверзлось, що я помер? –
А батько:
              - Не блазнюй, небоже!
Ти ж недоторканий тепер.

 

Літературний Герострат

Хваливсь бюрократ-графоман Федір Шкура:
- Вагомий, разючий я внесок зробив
У рідну поезію, в літературу. –
Він пильно дотримувавсь всіх директив,
Що йшли із ЦК,
                        А тому кон’юнктурник 
Поетів сімох до інфаркту довів.

 

Для прогульників

- А чому це так? Наше радіо
Замість музики та пісень
Передачі транслює з Ради лиш
(Із Верховної) день у день?

- Бо на сесії депутатиків
Половини завжди нема.
От і чують вони по радіо,
Що приймають там, зокрема...

 

 

З народного гумору 

 

Візити

Перед тим, як відлітать
В санаторій Криму,
Попросив Петро Канат
Родича Максима:

- Кажуть, ловелас Хома
До моєї Раї
(Як мене, бува, нема)
«В гості» забігає.

Як помітиш що – мерщій
Телеграму, друже,
Вишли. Мов, печи коржі –
Раєчка нездужа.

Я з‘явлюсь, неначе грім! –
Тільки все те сталось,
«Блискавку» подав Максим,
Як і домовлялись.

Знаючи, що у Петра
Серце не в порядку,
Телеграму медсестра
Кинула в шухлядку

(Далі від гріха, мовляв),
А сама із Криму
Телеграму подала:
«Сповісти, Максиме,

Що у неї: рак, бронхіт?
Чи нема ускладнень?
Як у Раї апетит?
Напиши докладно».

Того ж дня Максим усівсь
І депешу пише:
«Ти, бува, не перегрівсь?
Не курнув гашишу?

Та до лампочки мені
Раки й апетити!
Бо тривають всі ці дні
«Лікаря» візити».


Біля церкви, на майдані

Прикрутило і приперло:
В перехожих на виду,
На майдані, коло церкви,
Сів москаль справлять нужду.

Карабін – штиком у землю,
Речмішок убік відклав
Та й сидить собі, нікчемне,
І не кліпне – як удав.

Зупинилася бабуся,
Тричі плюнула вона:
- О ти Боже мій, Ісусе,
Це ж бо – справжній сатана!

Біля храму, вражий сину,
Ти посмів таке робить!
І не соромно, не стидно?
Та тебе ж не шкода вбить!

А москалик вискаляє
Зуби жовті, наче жом:
- Ишь, глазастая какая!
Увидала за ружьём!

 

З єврейського гумору

 

Де беруться гроші?

Єврейчатко молоде
До Ґольдмана Моші:  
- Берете ви, дядьку, де
Колосальні гроші?

Маєте будинків п’ять, 
Аж два «мерседеси»,
Тричі в рік відпочивать 
Їдете в Одесу.

І купили золоті 
Персні тьоті Аді...
- Хлопче, грошики оті
Я беру в шухляді.

- А в шухлядку як, гирсти,
Гроші потрапляють?
- Тьотя Ада їх туди
Щодоби вкладають.

- Їй з Ізраїлю їх шлють
Родичі, напевно?
- Ні, ті гроші я даю, -
Моша мовить чемно. –

Моє щастя золоте –
Ада – завжди рада! 
- Ну, а ви ж де берете?
- Я ж сказав – з шухляди!

 

Цуценятко

Рида малий природолюб:
- Мій дорогенький татку!
Благаю я тебе, молю –
Купи оце щенятко!

- Ні, Ізю, ні, і не проси!
- Купи його, будь ласка!
Глянь, чубчик в нього навскоси –
Не цуценя, а казка!

- Не набридай, тобі кажу!
Ну що це за дитинка?!
- Його я вже назвав Жужу –
Гарнесенька ж тваринка:

Пухнастий хвостик, білий лоб,
Чорненькі вушка, носик!
- Ні, Ізю, ні, хоч я й не жлоб -
Дарма ти, синку просиш!

- Якщо не купиш – більш мене
Не буде на базарі!
- Що за дитятко навісне!..
Продай он тьоті Сарі.