КОПІЄЧКА 

Прийшла в гості до невістки 
Сердита свекруха. 
Сидить, бурчить, набридає, 
Як осіння муха.
- Ой, невісточко, невдале 
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате.
Німе, як телятко.
Вже ж десятий йому місяць,
А ще не балака.
Даю йому копієчку,
Воно каже: «Кака»...
А невістка відказує:
- Чого ж дивуваться? 
Хто вам тепер за копійку 
Скаже, що ви цяця?


ВИСОКА ЛАСКА

Занедужав зайчик сірий. 
Мучився весь день, 
бо пошкодив задню лапку, 
вдарившись об пень. 
Вовк знайшов його в ярочку. 
- Ну, - гукнув, - стривай! 
Ось коли твоїм крутійствам 
покладу я край! 
Раптом лев із лісу вийшов, 
зайця теж уздрів 
і ласкаво посміхнувся 
з-під кудлатих брів. 
- А! - сказав, - здоров, молодче! 
Щось уже давно я не бачу, 
як ти дуриш вовка у кіно. 
Ну, а ти, - звернувсь до вовка, - 
тут стирчиш чого? 
Я спущу із тебе шкуру, 
як торкнеш його. 
Вовк затявкав: 
- Заболіла в зайчика нога. 
Я масаж зробити хочу. 
Це ж допомога... - 
і лизнув зайчиська в спинку, 
потім у живіт... 

Отакий-то він химерний, 
той звірячий світ! 
Досить сильному про когось 
"Молодець" сказать, 
і оті, що заїдали, 
кинуться лизать.

ВИРОДОК

Гладить мавпа мавпенятко - 
що то значить мати! - та й питає: 
- Будеш маму стару годувати? 
Мавпенятко відвернулось, поглядає скоса, 
та як тицьне мамі дулю під самого носа! 

Про людей такої байки я не написав би, 
хоч у них бувають діти гірші, ніж у мавпи. 
  

КАРЛЮЧКИ

В зоопарку молодець кинув мавпі олівець. 
Та його схопила в ногу, обписала всю підлогу 
різними карлючками, мавпячими штучками. 
- Не умієш ти писати! - учинили мавпи крик. 
А вона одній та другій олівцем у око штрик! 
- Що ви розумієте? Ви ж читать не вмієте! 

Байка нібито й проста, а мораль глибока: 
знай, кого критикувать, бо будеш без ока.


ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ 

Зустрілися на базарi  
Дамочки знайомі.  
- Як ваш Льова поживає?  
- Сидить у дурдомi.  
Він в Ізраїль перебрався  
До перебудови,  
А там бар'єр - бiда тобi,  
Як не знаєш мови.  
Вчився Льова так старанно,  
Що не бачив свiту,  
Але ідишу не вивчив,  
Не знає івриту.  
Як почина балакати,  
Ні складу, нi ладу.  
Там же книжки не спереду  
Читають, а ззаду.  
Потикався бiдний Льова  
В рiзні установи,  
Все закрито-перекрито,  
Як не знаєш мови.  
Скрiзь дивилися на Льову,  
Як на психопата,  
Тому й зробив бiдний Льова  
З фанери плаката.  
Накарлякав: "До такого  
Життя ми не звичні.  
Ми - євреї особливі,  
Російськоязичні.  
Вимагаєм від кнесета  
Створить нам умови,  
Запровадить в Ізраїлі  
Дві державні мови!”  
Гукав Льова пiд кнесетом,  
Роззявивши рота,  
А на нього всі дивились,  
Як на ідіота.  
Мало йому не побили  
На лобi плаката.  
Тепер в Льови у дурдомі -  
Окрема палата.  
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -  
Розумна держава.  
Нав'язувать чужу мову  
Там не мають права.  
   

КУЦА ФЕНЬКА

Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці, 
Але пари підшукати не вдалось голубці. 
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі, 
Та замітку прочитала в свіжому журналі, 
Що в столиці електронні є вже автомати, 
Що дівкам допомагають женихів шукати. 
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю 
І негайно полетіла літаком в столицю. 
В інститут прибігла Фенька рано на світанку 
І надряпала записку на вузенькім бланку: 
"Підшукай мені, машино, щоб жених був класний, 
Представительний мужчина, а не шкет нещасний. 
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку, 
Збереженія на книжці й льогковую тачку. 
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний. 
В заключення сообщаю свой портрет примєрний. 
В мене талія ізящна і фігура стройна, 
А за проче-остальноє тоже я спокойна". 
Розписалася під бланком ще й черкнула риску. 
Вклав учений у машину Феньчину записку, 
І дала машина Феньці відповідь куценьку: 
"Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!" 


ПРИБЛУДНА КУЛЬТУРА

Зажурився український  
Письменник сучасний.  
Як же книжку видавати  
За рахунок власний?  
Щоб просунути до друку  
Хоч тонку книжчину,  
Треба мати грошей торбу  
Чи цiлу корзину...  
Не журися, побратиме,  
Кругом подивися.  
Кому вони, книжки твої,  
Сьогоднi здалися?  
Подивися на сучасну  
Панiвну культуру,  
То й побачиш не картину,  
А карикатуру.  
Живемо ми, пане-брате,  
В чудернацьку пору.  
Он на того полюбуйся,  
Хто пробрався вгору.  
Було воно Ванька-встанька,  
А сьогодні- цяця,  
А назавтра вийшла в нього  
Фiлософська праця. -  
Пробiжиш її очима -  
Маячня й макуха,  
Жодна фраза не налазить  
Ні на які вуха.  
А такому ж фiлозопу,  
Такому "флоберу”  
Сім мiшків знаходять грошей  
І вагон паперу.  
Хтось один з таких "вольтерів"  
Думав та кумекав  
Та премудрості й насмикав  
Із прадавнiх греків:  
Всяк, мовляв, живи для себе,  
Дбай про насолоду.  
Не морочся й не пiклуйся  
Долею народу.  
Для приблудної, пустої  
Рабської натури  
В нашiй хаті нема правди,  
Мудрості й культури.  
Зневажають нашу славу,  
Ображають мову,  
Пруть нахрапом в юні душі  
Роки, хіти, шоу.  
Лiзуть, пнуться недотепи  
В родичi до того,  
Хто про них не чув ніколи  
І не зна нічого.  
Їх дратує наша пiсня,  
Плахти та віночки.  
Їм подайте насолоду  
Голу, без сорочки!  
На змаганнях велелюдних  
Молодiй дiвчинi  
Стегна міряють і груди,  
Як нiмій скотинi.  
Головне, щоб довгонога,  
Бажано - вродлива,  
Щоб годилась як додаток  
Пiсля віскi й пива.  
Ось чому жбурляють щедро  
Краденi мільйони  
На книжки, в яких друкують  
Голі афедрони.  
Ось чому на палiтурках  
Скаляться дівиці  
І нахабно демонструють  
Циці і сiдницi.  
Ось чому ти, український  
Авторе сучасний,  
Мусиш книжку видавати  
За рахунок власний.  
Це не просто дивна мода,  
А лиха навала.  
Не такого Україна  
Ждала й виглядала.  
Вiдмітаючи вiками  
Все бридке й вороже,  
Ми дивилися на жінку,  
Як на диво Боже.  
Україну величали  
Ненькою своєю.  
Божiй матерi служили  
Тілом і душею.  
Щоб не вбили душу нашу  
Зайди та приблуди,  
Захисти нас, Мати Божа,  
Бо ми - твої люди! 


НАШІ ХЛОПЦІ 

Іде вуйко Хрещатиком -  
Приїжджа людина.  
Запитує у зустрічних:  
- А котра година?  
Перехожі пробiгають,  
Позиркують скоса.  
Той рукою вiдмахнеться,  
Той відверне носа.  
А тут раптом двоє негрів  
Вийшли з гастроному.  
Один глянув на годинник:  
- Зараз чверть на сьому.  
Вуйко низько поклонився.  
- Дякую, шановнi!  
Значить, є ще у столиці  
Україномовні.  


ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
- Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? -
Козирнув сержант бадьоро.
- Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. -
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
- Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. -
Козирнув сержант і вдруге. -
Не дивуйтесь, - каже. -
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде. 


РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ 

Коли в Раді у Верховній  
Руськомовний виступа,  
Ви прислухайтесь, шановні,  
Що він меле й телiпа.  
- Без единого Союза  
Далеко мы не уйдем.  
Жить не сможем без России,  
Неизбежно пропадем...  
- Виступайте на державній! -  
Із гальорки хтось гука.  
- Перестаньте придираться! -  
Чути з іншого кутка.  
А йому ж державна мова -  
Непотрібна, зайва рiч.  
Йому рiдна та, якою  
Разговарівал Ілліч.  
Проти вищого начальства  
Вiн нiколи не ішов.  
Що начальство iзрекало,  
Те і він услід молов.  
Не морочилась ніколи,  
Твердолоба голова,  
Українські чи російські  
Ті начальницькі слова.  
Буде три державні мови  
Чи чотири, чи одна, -  
Ні тiєi, нi цієї  
Він не знатиме й не зна.  
І його не мучить совість,  
І - сумління не гризе...  
Тож послухайте терпляче,  
Ще чого він наверзе.  
- Мы от наших оппонентов  
Разных слушаем речей,  
А живут они поддержкой  
Иностранных богачей.  
Потому они им служат,  
Что живут за ихний счет! -  
Зачекаймо ще хвилинку,  
Доки він затулить рот.  
Зачекаймо й запитаймо:  
- А тепер повiдай нам,  
За який і чий рахунок  
Ти живеш на світі сам?  
Ти продуктів добру купу  
Умегелюєш щодня.  
Що ж у тебе - є корова,  
Власні кури чи свиня?  
Може, ти свиню зарізав  
І насмажив ковбаси?  
Може, з власного городу  
Ти картопельку їси?  
У народу від нестатків  
Уривається терпець,  
А у тебе на загривку  
Ледь зійшовся комірець.  
Ти Росію сильно любиш?  
Безперечно, це не грiх,  
Але хто ж тебе тримає,  
Не пускає до своїх?  
Залиши нам Україну,  
Не тягни до росіян,  
Можеш пупа надірвати,  
Це ж тобі не чемодан.  


ЖІНОЧИЙ РІД

Це ми визнати повинні 
Хочем чи не хочемо –
Все найкраще іменами 
Названо жіночими. 
У садочку яблунька, 
Біля неї грушенька, 
Трохи далі сливонька, 
А за нею - вишенька. 
І ми розуміємо, 
Чому так виходить: 
І яблунька родить, 
І грушенька родить, 
І сливонька родить, 
І вишенька родить. 
А те, що не родить, 
Що ми менше любим, 
Звем по-чоловічому 
Грабом або дубом.
Мій сусід розказує 
Про свою контору: 
- Працюю, їй-право, 
Наче серед бору: 
І директор - дуб, 
І заступник - дуб, 
І начальник - дуб, 
І бухгалтер - дуб... 
Тільки секретарочка 
В приймальні хороша: 
На свіженьку ягідку 
Лісову похожа.
 

НАСІНИНА

Погожих днів чекала насінина, 
Коли настане сонячна година.
Та як прийшла жадана посівна, 
В якийсь палац потрапила вона, 
Де променисті зайчики
веселі 
У люстрах скачуть,
бігають по стелі. 
Страшенно нудно,
млосно їй було: 
Пекло її засушливе тепло, 
Марудила прилизана пишнота, 
Гнітила важко
мертва позолота. 
У тім палаці марилася їй 
Сира земля,
де темрява і гній, 
Де є стремління
грітися в промінні, 
Де неможливо ніжитися
в ліні, 
Де сну не знаєш навіть
по ночах, 
Де трепет вічний
в росах та дощах, 
Де можна рвучко випрямиться
станом, 
Щоб позмагаться
з чорним ураганом 
І під шрапнельним
крученим піском 
На землю впасти
повним колоском.
 

НЕВВІЧЛИВІСТЬ

Якось шишка здоровенна 
Із ялини впала, 
А в травичці при дорозі 
Меншенька лежала.
- Добрий вечір вам,
сусідко, -
Меншенька озвалась.
- Тю! - обурилась велика. -
Звідки ти зірвалась?
Ой негарно, коли шишка 
Горда та велика 
На маленьку скромну шишку 
Так по-хамськи „тика"!

ЖОЛУДЬ

Над жолудем маленьким восени 
Сміялись, глузували бур'яни:
- Га-га! Лежиш та тлієш!
- Ха-ха! Рости не вмієш!
Прийшла весна.
Почав дубок рости 
Та стрімко набирати висоти. 
Та як пустив коріння на всі боки, 
Та як почав землі качати соки 
З цієї і з тієї сторони –
Дзвенить, шумить!
А де ж ті бур'яни, 
Що з жолудя малесенького кпили? 
Розвіялись, пропали жартуни 
І сліду за собою не лишили. 

Із цього легко вивести
мораль: 
Поглянь на себе,
потім зуби скаль.