УКРАЇНА - ВІЧНА!

На екрані голубому
Виступа мужчина,
А за ним - великі букви:
„НОВА УКРАЇНА".
Після нього - другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна —
„Нова Україна"?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі? -
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого й дивиться.
Це зійшлися десь на з'їзді
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немов би Україна -
То для них, як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув, і - крапка!
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла —
Подавай новеньку...
Чи можлива у сусіда
Схожа чудасія,
Щоб зібрались під девізом
„НОВАЯ РОССИЯ"
Діячі, які не знають
Корінної мови?
Там їх зразу ж запитали б:
- Вьі откуда? Кто вьі?
Беленьї обвелись, что ли? -
По какому праву
Создаете в государстве
Новую державу?
Діячі гуртків і фракцій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І скликайте з'їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни –
Та при тім не поминайте
Всує України,
Бо вона - не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Вас не стане й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
На своїй орбіті.
Що для неї колотнеча
Й метушня одвічна?
Ви тут гості тимчасові,
Україна - вічна!

 

НЕПРОХАНА ГОСТЯ

Давненько вже не бачила
Синка свого мати, -
З того часу, як обрали
Його в депутати.
Лиш по радіо чувала
Його голосочок.
Як сердечно піклувався
Про народ синочок!
Ну так уже побивався,
Так гарно балакав,
Що аж носом підшморгував,
Замало не плакав.
Та й подумала старенька,
Сидячи в куточку:
- Це ж узавтра сорок років
Сповниться синочку,
А від нього — ні словечка,
Мабуть, несвободний.
Як же там він поживає,
Страждалець народний?
Взяла мати кошолочку
Свою невеличку,
Подибала на станцію,
Сіла в електричку
І тримала кошолочку
Мало не зубами:
Везла сину картопельку

Й торбинку з грибами.

Поблукавши по столиці

Години чотири,

Знайшла таки рідненького,

Дійшла до квартири.

Натиснула на кнопочку,

Задзенькав дзвіночок

І з'явився на порозі

Коханий синочок.

Поправляє окуляри,

Дивиться химерно.
- Ви, гражданочка, ошиблись
Етажом, навєрно...
- Ти смієшся чи жартуєш? -
Розгубилась мати.
- А що ж ви так нарядились,
Що вас не пізнати?
У приймальні на вішалці -
Наче на вітрині:
Шуби, куртки та дублянки
Чорні, жовті, сині.
За прозорими дверима
Тісними рядами
Сидять ситі, гордовиті
Мужчини і дами.
Нахилився син до мами,
Погладив по спині.
- У чому це ваша куртка?
У крейді чи в глині?
- Та яка ж це сину, куртка,
Як це кацавейка.
У пожарника купила,
В кривого Омелька.
Її вішати не треба,
Бо то лишній клопіт.
Цупка така, що поставиш
Та й стоїть, як чобіт.
- А як це ви узулися?
Що це за резина?
Ні підметок, ні підборів,
Наче у грузина...
- Та це сусід знайшов якось
Камеру у клуні,
Дістав клею та й, спасибі,
Зробив мені чуні.
Прости, синку, що у мене
Наряд нехороший.
Давно живу без пенсії,
Не приносять грошей...
Син бурмоче: - Та ви ж знали,
В мене день рождєнья,
А ви отак явилися,
Без предупреждєнья.
Мати тягне із кошолки
Торбину з грибами.
- Оце ж тобі подарунок,
Гостинець від мами.
Прости мені, голубчику,
Така в тебе мати,
Що ти її соромишся
Гостям показати.
А то ж либонь, такі самі,
Як ти, депутати.
Я ж із ними не збираюсь
В чунях танцювати.
Ото ж такі красавчики
І такі красуні
Одягли нас в кацавейки
І взули у чуні.
Звели, синку, щоб на кухні
Дали мені чаю.
Я трішечки відпочину
Та й пошкандибаю.
Нехай собі веселяться
Гості благородні
Та нікому хай не брешуть,
Що вони народні.


КОМУ ЖИТИ ЛЕГШЕ

Я вважаю це питання
Вельми інтересним:
Кому жити нині легше —
Брехунам чи чесним?
Важко чесному. Він марно
Слів не викидає.
Коли скаже і не зробить -
Совість заїдає.
А брехун наобіцяє
Й через день забуде
І йому на те начхати,
Що говорять люди.
Пригадаймо, скільки встигли
Нам наобіцяти
Діячі, які в народні
Рвались депутати.
Нині бачим на екранах
Депутатські лиця
І приємно не на кожне,
Вибачте, дивиться.
Не хотілось би нікого
Словом цим образить,
Та бува такою пика,
Що в екран не влазить.
Особливо ті, що часто
За народом плачуть,
Вже за власними пузами
Ніг своїх не бачать.
Вибачайте добродушно,
Але ця солідність
Туго вписується в нашу
Всенародну бідність.
Звідкіля ж тому багатству
Взятися у хаті,
Де хазяїн сухоребрий,
А слуги пузаті?


НОВИЙ ПАСПОРТ

Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи „національність"
Там не зможемо знайти.
Будеш паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так, —
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти — турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш —
По селу чи по району,
Де родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки — шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
Із Донбасу - донбасяк...
А поїдеш в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі — парижак,
А у Осло — ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані — гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Де набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
— Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
П'ята їх графа лякала
І трясла хазарський клан -
Звідси вам мета лукава,
Звідси вам підступний план!
Пропаде графа єдина,
Втратиш образ Божий свій, —
Геть не знайдеш України
Ти на карті світовій.

ОРЛИНЕ ПЛЕМ'ЯЧКО

Хоч в Ізраїлі євреям
Жить непросто, тісно їм,
А вони єдинокровних
Закликають в рідний дім:
- Приїжджайте в край коханий!
Ми притулок вам дамо.
Проживайте з нами вкупі,
Як усі ми живемо.
А Росія не скликає
Рідних дочок і синів,
Хоч землі достатньо має -
Більше в тисячу разів.
Там же нікому трудитись,
Там же злидні й темнота,
А дітей орел двоглавий
Під крило не підгорта,
Не гукає, не скликає,
Щоб додому прибули,
Щоб вітчизні історичній
Стать на ноги помогли.
Ось хоча б на Україні —
Скільки щирих росіян,
Тих, що гордо заявляють:
Я товаріщ, а не пан!
Незалежність українська
В печінках засіла їм.
Як вони скучають, бідні,
За отєчєством своїм!
Гляньте в Раду у Верховну —
Там же скільки є орлів,
Що по-нашому стулити
Не уміють й кілька слів.
їх же, бідних, заставляють
Україні присягать.
А на кой їм Україна,
Єслі єсть Росія-мать?
То чого ж орел двоглавий
Хитро збоку погляда?
Чом орляток не скликає
До єдиного гнізда?
А тому, що хоч в орляток
Є проблеми з язиком,
З України у Росію
їх не витуриш кілком.
В теплій залі крісла терти
Та любить Росію-мать -
Це не те, що плуга перти
Чи вугілля добувать.
Жити в матушкє Росії
Діло нині нелегке.
Легше родіну любити
Від Росії „вдалєкє".
Та й таких же є чимало:
Він у нас керівником,
А в Москві з його талантом
Не взяли б і двірником.
Крикунів і дармоїдів
Там без нього вистача.
Ось чому орел двоглавий
Цих „орлят" не поміча.


ІНОПЛАНЕТЯНИ

Забивають людям баки
Вчені і невчені,
Дурять голови та пхають
Долари в кишені.
Фільми ставлять фантастичні,
Видають романи:
А чи є, мовляв, на світі
Інопланетяни?
Та не треба ж особливих
Розуму й кебети,
Щоб підтвердить: є пришельці
З іншої планети!
Звідусіль до України
Приїздять туристи -
Бізнесмени, конгресмени,
Лікарі, артисти.
Прибувають літаками
Й на машинах власних -
Всяких „вольво", „мерседесах",
„Фордах" першокласних.
Там, у них, міста і села
Сяють чистотою.
Тротуари обмивають
Мильною водою,
А у нас, де не поткнешся,
Повно бруду й сміття.
У дворах і за дворами —
Нечисть і лахміття.
Там, у них, шляхи й дороги
Рівні, аж блискучі,
А у нас кругом вибої,
Тріщини та кручі...
Чом цього не помічають
Наші чинодрали,
Що машин собі заморських
Тисячі накрали?
А тому, що то не наші
Люди-громадяни,
А прибулі тарілками
Інопланетяни.
Тракторів не вистачає,
Щоб поля орати.
Скоро будемо граблями
Врожаї збирати,
А в містах легковиками .
Всі шляхи забито,
Бо пришельці дбають тільки
Про своє корито.
Незалежністю своєю
Вихвалятись любим.
Прибиваємо на стінах
Вивіски з тризубом.
А кругом стирчать на площах
Лисі істукани.
Не дають їх руйнувати
Інопланетяни.
Ці приблуди тарілчані
Гірші біснуватих.
Носять квіти істуканам
В будні і на свята.
Схаменіться, українці,
Земляки-тубільці,
Бо опинитесь рабами
На чужій тарілці!


КРИМІНАЛЬНІ СОСИСКИ

Зайшла жінка до крамниці,
Заглядає в список.
— Дайте, — камеє, — двісті масла
І кілька сосисок.
Продавщиця ухопила
Рукою сосиску
І витягла із корзини
Довжелезну низку.
А я стою недалечко,
Поглядаю збоку
І мораль до тих сосисок
Додаю глибоку:
Отак нині тягне злодій
Мільйон за мільйоном.
Нахапає зелененьких -
І зник за кордоном.
Ніхто його там не ловить
І не чинить тиску,
Щоб не потяг за собою
Поплічників низку.

НОВІ УКРАЇНЦІ

Чоловік журнал читає
І говорить жінці:
— Звідкіля вони взялися —
Нові українці?
Конкурують молодичок
І дівчаток всюди:
В кого стегна красивіші,
В кого кращі груди.
Пруть на сцени косяками
Чесних і гулящих,
Калібрують сексапільних,
Тобто, геть пропащих, -
І вивозять за кордони,
На чужі базари...
— Не дивуйся, - каже жінка,
Всі вони - хазари.
Я ні разу ще не чула,
Щоб нахабне рило
Без одеського акценту
Там заговорило.
Чоловік насупив брови:
— Ти мов з печі впала.
Про хазарів тих і згадка
Вже давно пропала.
Жінка сердиться: - Пропала
Пам'ять історична,
Та живе в нащадках їхніх
Пам'ять генетична.
Недарма ж я історичну
Здобула освіту.
Здавна війни генетичні
Точаться по світу.
Півтора тисячоліття
З тих часів минуло,
Як родилось лихо наше
Й досі не заснуло.
По сусідству з нашим краєм
Царство заснувалось,
Що Хазарсько-іудейським
Каганатом звалось.
Ті сусіди загребущі,
Кочові хазари,
Вічно з Київською Руссю
Затівали чвари.
Викрадали молодь нашу,
Виганяли в рабство...
Святослав те царство дике
Знищив за нахабство.
Повтікали людолови
У краї сусідні,
Довго так блукали світом,
Дикі та безрідні,
І з'явились в різних землях
У новій личині,
І плекали злість і мстивість
В кожнім поколінні.
Клекотить жадоба помсти
У хазарських генах
І вихлюпується злобно
У ділах щоденних.
Це праправнуки хазарські
Глушать нашу мову,
Щоб розвіять Україну,
Як суху полову.
Ось чому до українців
Стільки люті й злості:
Живемо в столиці навіть,
Як незвані гості.
Це вони створили штучно
Злидні і розруху,
Щоб від нас, від українців,
Не лишилось й духу.
Про хахлів-антисемітів
Точать баляндраси,
Хоч вони такі семіти,
Як ми - папуаси.
Навіть Льоню-президента,
Який править нині,
Нам підсунули хазари,
Як кота в торбині.
Не любив він ще з дитинства
Українську мову
І на старості вивчає,
Наче примусову,
І такі в своїх промовах
Викида колінця,
Що стискається від болю
Серце українця.
Ріс між нами, жив між нами
Та клепав ракети,
Але вивчить мову нашу
Не було кебети.
Тільки ставши президентом,
Взявся за букварик
І читає по шпаргалках,
Як тупий школярик.
Я дивлюся телевізор
У години вільні
І дивуюся: невже ми
Люди божевільні?
На концертах українських
Діячів культури
Появляється дрібнота
Із номенклатури, —
Покривляються на сцені
Для „блізиру" й преси
І прожогом, сторч лобами
Лізуть в „мерседеси"...
А коли учинять рейвах
„Нові українці",
Шлють запрошення гаранту,
Його милій жінці.
Президент братві хазарській
На гітарі грає,
А дружина руськомовну
Пісеньку співає.
А хазарину, що рявка
На акордеоні,
Мов якомусь Паганіні,
Плещуть у долоні.
Наша мова не до шмиги
Президентській жінці,
Бо вони ж у нас обоє —
„Нові українці".
Уявіть, що в президента -
Чеха чи поляка -
Ні по-чеськи, ні по-польськи
Жінка не балака.
Уявіть собі й француза
З жінкою такою,
Що не тямить по-французьки
Ні у зуб ногою.
Наша ж леді десь шутіла,
Зблиснувши очима,
Що Людмила Ніколавна —
Непереводіма.
Наших ніздрів не дратує
Азіатський запах,
Сопимо собі тихенько
У хазарських лапах,
Бо забули, яких батьків
І чиї ми діти,
І не знаєм, з чого риба
Почина смердіти. —
Отаке своєму мужу
Розказала жінка,
Вельми грамотна, розумна,
Справжня українка.