Павло ГЛАЗОВИЙ - 1
Написав Administrator   
Понеділок, 28 грудня 2009 08:30
Головна статті
Павло ГЛАЗОВИЙ
Гумор і сатира
1
2
3
4
5
6
Всі сторінки

ЧУЖЕ Й СВОЄ
 
...Давно колись умерла 
У бідняка дружина, 
Осиротила доньку 
Й малесенького сина. 
Знайшов бідняк вдовицю 
Теж із двома малими.
- Нехай, - сказав, - укупі
Твої ростуть з моїми.
І склалася сімейка 
Від того величенька. 
Але з малими різно 
Поводилася ненька. 
Рідненькі її діти 
Були і ситі й миті, 
А дітоньки нерідні –
Голодні й часто биті. 
Не чули вони слова, 
А тільки грубу лайку... 
Тоді Езоп великий 
Таку придумав байку: 
Спитали у городника 
Бувалого, старого: 
Чому скоріш,
ніж овочі,
Росте бур'ян у нього? 
Городник так одвітив:
- Не бачу дива в цьому.
Кому дасте скоріш ви -
Своєму чи чужому?
Й земля воліє соки 
Теж різно віддавати: 
Для овочів - як мачуха, 
Для бур'янів - як мати. 
Бо бур'яни ж їй рідні, 
Хоча вони й безплідні.
 

ЛОПУХ
 
Хваливсь лопух:
- Погляньте-но
на мене! 
Я листя маю гарне
і тверде. 
Воно широке, свіже
і зелене, 
Знайти не можна
кращого ніде! 

Отак бува:
послухаєш поета –
Які слова!
Який високий дух! 
Який розгін!
Тісна йому й планета. 
А ближче глянеш -
той же вам лопух.


РЕП'ЯХ

Жив та був собі реп'ях, 
Що носився на вітрах. 
Побував він на собаці, 
Перебрався на кота, 
Потім якось причепився 
Бугаєві до хвоста. 
А бугай хвостом
як двинув,
Реп'яха угору кинув. 
Політав реп'ях півдня, 
Доки знову опинився 
Аж на гриві у коня... 

Реп'яхи такі двоногі 
Ще живуть і в наші дні: 
Раз його з посади скинуть, 
Другий раз коліном двинуть, 
А він знову - на коні.

 

РОЗТОПТАНА КРАСА

Росла над ставом лобода, 
Така зелена, молода, 
І розрослася, і дозріла, 
І восени стояла ціла. 
А біля хати край села 
Троянда пишно розцвіла, 
Її увечері зірвали, 
Комусь ласкаво дарували 
І загубили в ніч глуху, 
І розтоптали на шляху. 

Мораль ясна тут зрілим
  людям,
Та я зрадію лиш тоді, 
Коли вона ясною буде 
І вам, дівчата молоді.


ДОВГЕ ЖИТТЯ

Сказав троянді чорнобривець:
- Яка ти гарна й показна!
Яка ти пишна та розкішна
І несказанно чарівна!
А ми живем - непишноцвітні, 
Звичайні, скромні, непримітні, 
Тому і заздримо усі 
Твоїй пишноті і красі.
- Не треба заздрити, -
  троянда
Схилила голову набік. –
Недобра доля, неласкава 
Мені дала короткий вік. 
А ви живіть собі щасливі 
Та долі дякуйте за те, 
Що непримітні, некрикливі 
На світі довго живете. 
Ой, неправа троянда в цьому. 
Вона міркує, як дитя: 
Як непотрібні ми нікому, 
Навіщо довге нам життя?
 

ВНУТРІШНЯ КРАСА

На клумбі троянди квітли. 
Картопля й собі цвіла. 
Якась урочиста й світла 
Вона того дня була. 
Сміялись тугі троянди 
З благеньких її суцвіть:
- Скоріше робіть гірлянди!
Скоріш на букети рвіть!
Почувши ті смішки збоку,
Озвався суворий хрін:
- Розумні ви всі, нівроку! -
Промовив сердито він. -
То знайте ж ви, горді й грубі: 
Картопля росте не в цвіт. 
Хто в корінь дивитись любить, 
Оцінить її як слід. 
Чимало людей на світі 
Зустріть довелось мені 
Прекрасних не зовнішнім цвітом, 
А тим, що в душі, в глибині.


ЗРАДА

Під теплим сонцем ранньої весни 
Вона родилась. Милася росою 
Ясного ранку. Соків напилась 
З м'якого ґрунту. Вітер легкокрилий 
Наспівував їй пісню про кохання, 
Розповідав про ті краї чужі, 
Де побував. Заслухавшись, вона 
Голівкою замріяно хитала, 
Пелюсточки легенькі повертала 
Йому назустріч. Вечір тихий був. 
Травневі зорі бачили, як квітка 
Красу свою губити почала. 
Не прилетів до неї легкокрилий –
Знайшов десь кращу в іншій стороні. 

Схиляюсь я до бідної билини, 
Втішаю тихо: - Чи ж на світі мало 
Таких, як він? Це ж вітер. Не сумуй...


ДУЛЯ З МАКОМ

Ой там, за байраком, 
Танцювала риба з раком, 
А дівчина з козаком, 
А цибуля з часником. 
Вихвалялася цибуля, 
Плещучи в долоні:
- А в мені ж тих вітамінів
Більш, ніж у лимоні!
- Перестань, - сказав часник,
Хтозна-чим гордишся.
Люди п'ють з лимоном чай,
А ти не годишся.
Цибулина часникові
Дала дулю з маком.
- Я, - сказала, - краще буду
Танцювати з раком!

Не беріть, будь ласка, друзі, 
Прикладу з цибулі: 
Коли правду вам говорять –
Не давайте дулі.


ГОЛОВА САДОВА

На городі капустина

Вихвалялася:
- Ах, яка мені чудесна
Голова дісталася!
Та подібної ж немає 
Більше на городі. 
Як би мені роздобути 
Капелюх по моді? 
Недалечко коза 
Швендяла без діла, 
Побачила капустину, 
Узяла та й з'їла. 

А якою ж це мораллю 
Мусить закруглятися? 
Не всякою головою 
Можна вихвалятися!
 

РІПКА

В діда ріпка на городі 
Виросла велика. 
Дід узяв її за гичку, 
Смикає та й смика.
- Йди, бабусю, не лежи,
Ріпку вирвать поможи!
Причвалала баба, сіла
І старому заявила:
- Я тобі команду дам,
А ти, діду, смикай сам.
Дід гукнув - прийшла онучка 
І сказала білоручка:
- Щоб діла пішли на лад,
Я вам випишу наряд. -
І вхопила авторучку. 
Дід гукнув собачку Жучку. 
Прибігає: - Смикай ти, 
А я буду стерегти! –
Та й усілась на обніжку. 
Дід посмикав, кличе кішку. 
Кішка вилізла на мур, 
Замурчала: мур-мур-мур...
- Ти продовжуй, діду, смикать,
Буду я тобі мурликать,
Щоб ти краще працював –
Няв-няв, няв-няв... 
А в старого вже задишка. 
Погукав - прибігла мишка. 
Та хитрує і вона:
- Я, - говорить, - розсильна.
Буду бігати по норах
І по всяких коридорах. 
Дід працює, всі сидять. 
Дід один, а їх аж п'ять. 
Непомітно склався цілий 
Управлінський апарат, 
Тільки вивіски бракує –
„Ріпорвальний комбінат", 
Де є кому керувати, 
Та нікому ріпу рвати.


ЧИСТІ ДУШІ
 

Задумали мати
царицю рослини.
- Царицею будь нам! -
просили маслину. 
Маслина сказала:
- Я дякую красно.
А хто ж тоді людям
даватиме масло? 
Смоківницю горду
рослини просили, 
А та відказала:
- Не вистачить сили,
Бо хто ж тобі буде
давати плоди, 
Якими пишаються
наші сади?
- То як же нам бути?
журились рослини. 
Нарешті з поклоном
пішли до тернини. 
Тернина сказала:
- Не можу і я.
Царицею бути
судьба не моя. 
Як сонце нещадно
вас буде палити, 
Не зможу я підданих
тінню прикрити. 

Шануймо рослини -
в них чесна душа. 
Ніхто із них місця
свого не лиша, 
Не хоче пускатись
на шлях кар'єриста. 
Шануймо рослини -
душа у них чиста.
 

СВИНОТА

Порося під дубом 
Жолуді ковтало. 
Дуб казав:
- Харчуйся 
Та нагулюй сало. 
Порося жиріло 
Та й свинею стало 
І коріння дубу 
Геть попідривало. 
Нині дуб похилий 
На горі маячить, 
І ніхто на ньому 
Жолудів не бачить, 
Бо кому ж плодами 
Славитись охота, 
Як за твій рахунок 
Живиться свинота?


ЖОРСТОКА РІДНЯ

Веде сосна з дубом буйним 
Розмовоньку щиру:
- Ой жаль мені
                 ще й великий 
На оту сокиру. 
Вона ж, грізна та залізна, 
Ні про що не дбає –
Підсіче нас під коріння, 
Дров з нас нарубає. 
Дуб голівоньку журливу 
Похилив ще нижче:
- Не жаль мені на сокиру,
Жаль на топорище.
Топорище тій сокирі
Помага, погане,
А воно ж нам, люба сестро, 
Рідне - дерев'яне.

 

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

Веселий півень заявив свині: 
- Як вам не сором?
Вся ви - у багні. 
Свиня зраділа:
- Критика до діла.
Пішла скупалась,
потім півня з'їла 
І хрюкнула:
- Сам винен, паразит:
Нагнав мені купанням апетит.
Цей випадок
наочно нам доводить, 
Що тупорилим
критика не шкодить.

 

МЕМУАРИ

Ой ховали півника,
Співака чудового,
У труні мальованій
Несли безголового.
За труною йшла свиня
Й ревно голосила:
- Ах, який це був талант!
Що була за сила!
А тепер ота свиня 
Пише мемуари, 
Як до смерті довели 
Півника нездари, 
Як за півником вона 
Сильно голосила... 
А, між іншим, голову 
Свиня й відкусила.

 

ПОРОСЯЧА НАДІЯ

У свинарнику холоднім 
Порося трясеться:
- І коли те новорічне
Свято вже почнеться?
- Ну ж і дітки повелися,
Обізвавсь кнуряка. -
Саме, не зна, недолуге,
Про віщо патяка.
А те каже:
- Я ж на свято 
Тільки і надіюсь: 
Візьмуть мене,
в піч засунуть, 
То хоч там зігріюсь...
 

ЕЛЕГАНТНІСТЬ

Одна свиня поросною була. 
П'ятьох маленьких свинок
привела, 
Її спитали:
- А чому так мало?
Свиня сказала:
- Вистачить п'яти -
Мені фігуру треба берегти.

Вважайте цю причину
справедливою: 
Чому й свині
не буть красивою?
 

 
ПІДСВИНОК

В однім свинячім табуні 
Був ватажок талановитий. 
Ніхто його ні вбить не міг, 
Ні в хитру пастку заманити. 
По ньому били із рушниць, 
За ним ганялись вовкодави, 
Та він ніде не падав ниць, 
Виходив з кожної облави. 
Коли ж утомлений кабан 
Заснув у хащах на світанку, 
Лукавий підсвинок підліз 
І перегриз йому горлянку, 
Бо заздрив, підлий, тайкома, 
Що рівних кабану нема. 

Отож, нехай затямить всяк: 
В житті, в труді,
в буденних справах 
Остерігайсь не так собак, 
Як тихих підсвинків лукавих.
 

СВИНСТВО

Свиня опоросилась 
Четвертий раз підряд  
У неї появилось 
Десяток поросят. 
А через тиждень діти 
Набридли тій свині. 
- Не хочу годувать їх! 
Нащо вони мені?! 
Нащо псувать фігуру, 
Як я - ще не стара 
І можу вийти заміж 
За іншого кнура?.. 

Тут головне не байка, 
Важливе тут - мораль. 
Хоч дітки й поросята, 
А все ж таки їх жаль. 
Хіба ж бо дітки винні, 
Що їх родили свині?


СИРІТКА

Поросятко все хворіє,
Незвісно й чого
І ніхто не пожаліє
Бідного його.
Ні скоринки, ні лушпайки
Ніхто не приніс.
Навіть мати відвернула
Свій кирпатий ніс.
У малого поросяти -
Велика рідня,
Та що з того,
якщо й мати 
У нього - свиня?


ВИСОКЕ СТАНОВИЩЕ

- Я давно у тебе, татку,
Хочу запитать.
Ти скажи мені, чи свині 
Яблука їдять?
- Та, звичайно, їли б, синку,
Тільки в тому суть,
Що вони ж - не огірочки,
Високо ростуть.

І напрошуються з цього
Висновки прості:
Щоб тебе не з'їли свині,
Будь на висоті!


НЕУВ'ЯЗКА

- Я в тваринництві, -
кричав він, -
Наведу порядки! 
По сімнадцять поросяток 
Дам від свиноматки. 
Але слова не дотримав, 
Сам собі нашкодив, 
Бо тих своїх обіцянок 
З кнуром не погодив.
 

БУНТАР

Оточили ситі свині 
Велике корито, 
Їдять, сопуть
              та хрумкають 
Смачно, працьовито. 
І підсвинок до корита 
Радий би пролізти, 
Але свині не пускають, 
Не дають поїсти. 
Поштовхався він позаду, 
Відбіг до загати 
І став свиней ненажерних 
Гостро викривати:
- Дармоїди безсоромні!
Кендюхи! Барила!
Коли сором будуть знати
Чорні ваші рила?
І сказав своїм підлеглим 
Головний кнуряка:
- Пустіть його до корита,
Нехай не патяка.
Розступились, пропустили
Крикуна малого.
Час минув -
і нині страшно 
Глянути на нього: 
Розжиріло, знахабніло –
Куди твоє діло! 
Молоденьких поросяток 
Десятьох заїло. 

Так, буває, дехто правду 
Чеше всім відкрито 
Лиш для того, щоб пропхати 
Рило у корито.


ХЛІБ СВЯТИЙ

Купив дядько худу
                        свинку -
Аж щетина дибом!
Та й став її годувати
Купованим хлібом.
Розжиріла, знахабніла
Свиня тупорила
І хазяїну своєму
Якось заявила:
- Ви мені цим хлібом -
                            сала
Залили за шкуру.
Через нього зіпсувала
Всю свою фігуру.
Подивіться ви на мене,
Якою я стала:
Ноги повні,
                     наче довбні,
Талія пропала.
Діставайте вітаміни,
Не носіть мучного.
Я не хочу хліба їсти,
Бо вредить від нього! -
Отакі слова сказавши,
Люта і сердита,
Зафутболила хлібину
Рилом із корита.

Наша байка коротенька
Заклика до того,
Щоб не ставились
  по-свинськи
До хліба святого.
 



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua