Павло ГЛАЗОВИЙ - 2
Написав Administrator   
Понеділок, 28 грудня 2009 08:30
Головна статті
Павло ГЛАЗОВИЙ
Гумор і сатира
1
2
3
4
5
6
Всі сторінки
ФІГУРА

Хвалилася та чванилась
                              свиня:
- Я, сестроньки,
                  пережену коня! 
Всю зиму я полову їла ячну, 
Зате фігуру зберегла ізящну. 
Не те, що там,
                   в сусідньому селі, 
В свиней одвисло
                         сало до землі –
Ні грації, ні талії... нічого! 
Як опуститись можна до такого? 
Наслухалася льоха балачок 
Від молодих сучасних жіночок 
Та про фігуру піклуватись стала. 
Тепер чекай від неї сала!


ЕРУДИЦІЯ

Свиня під дубом віковим 
По горло жолудів наїлась, 
Добряче виспалась під ним 
І рити корінь заходилась. 
Із дуба ворон крикнув їй:
- Це шкодить дереву!
                          Не смій!

 

Свиня обурилась:
- Ти - хам! Ти - тютя безголова! 
Ти щось нове придумай сам –
Читала я Крилова. 
А ти - цитатник, демагог, 
Фальсифікатор, щоб ти здох! 

Мораль тут ніби й нескладна 
Та досить злободенна: 
Страшна свиня, коли вона 
Начитана й письменна.


НЕНАВИСТЬ

Свиня сказала леву біля гаю:
- Ціну собі я дуже добре знаю.
Гуртом за мною ходять кабани -
У мене всі закохані вони.
Та не такого серце моє хоче: 
За тебе заміж вийшла б я охоче! 
Лев подивився з-під кудлатих брів, 
Сердито рявкнув і в кущі побрів. 
Тепер свиня усім і всюди хрюка:
- Ох, лев отой -
                    такий дурний звірюка. 
Йому саме у лапи щастя йшло, 
А він не оцінив його, мурло. 
Та, як до лева пильно придивиться, 
Він кабанам в підметку не годиться: 
Не вміє рить, не хрюка, а реве. 
Нащо таке чудовисько й живе? 

Ненавистю стає любов гаряча, 
Коли любов та, вибачте, свиняча.


КРАСУНЯ

У літній день
           напередодні свят 
Хтось почепив
          над фермою плакат: 
У синім небі
           білий голуб лине, 
А в нього в дзьобі -
            гілочка маслини. 
На той плакат
              поглянула свиня 
І хрюкнула:
             - Ну, що це за мазня? 
Куди воно, на що воно
                           годиться? 
Якийсь там голуб...
             Теж мені ще птиця!
Сухенькі ніжки,
                 пір'ячко та дзьоб. 
А як, скажімо,
                   здорово було б, 
Якби узяв фотограф апарата 
Та зняв мене
        гарненько для плаката: 
Лежу отак,
                   а у зубах - буряк, 
А біля мене -
                        гарбузи і мак... 

Не уявля нахабне і ледаще, 
Що є на світі
             щось за нього краще.


СВИНЯЧА МОРАЛЬ
 

У теплий день погожий,
                              навесні, 
Зустрілися у полі
                            дві свині. 
Умилися, присівши
                  над струмочком, 
Понатирали ратиці пісочком, 
Нафарбували рила буряком,
Підмалювали брови кізяком, 
На бігуді щетину накрутили 
І рохкотіли, тобто, говорили: 
- Ах, кабани, противні кабани! 
Усі вони гуляки й джиґуни, 
Обманщики, кривляки
                          й брехуни, -
Усі однакові вони... 
А біля тих свиней
           крутилися кабанчики, 
З якими свині
               завели романчики. 

Мораль яка?
                Легка задача: 
Кому неясно,
                  що свиняча?


ЕРОТИКА

Свиня кирпата в холодку
                              лежала, 
Під зелененьким дубом
                          спочивала.
А у гаю співали солов'ї 
Та чарували, тішили її. 
Від насолоди
                 мліла тупорила, 
Сама собі тихенько
                        говорила: 
- Коли я чую в лісі
                            солов'я, 
Горить і тане
                     вся душа моя, 
І я готова зрання
                  й до смеркання 
Вбирати серцем
               дивне щебетання. – 
І тут вона помітила кнура, 
Що мимо мчався,
                чорний, як мара. 
Про все забула,
                дрібно затремтіла 
І за кнуром галопом
                             полетіла.
І вже не чула більше солов'їв, 
А прислухалась,
                  як той кнур сопів, 
Як рохкотів,
               як тупотів ногами... 

Мораль тихенько
                скажемо, між нами: 
Сто соловейків
                    молода свиня 
На одного кнуряку проміня.
 

ЦЕНЗОР

В темнім гаї солов'єві
Сказав кабан дикий:
- Ти неправильно співаєш,
Плутаник великий!
Подавай для перевірки
Мені свої ноти.
Я підправлю недоладні
Звуки і звороти.
Ти співаєш: тьох-тьох-тьох,
А потрібно: рох-рох-рох!

Звідси вивести мораль
Вже нехитра штука:
Кабанові по душі -
Тільки той,
                хто хрюка.


СВИНЯЧИЙ КРИК

Там, за фермою новою, 
На старій вербі, 
Примостився соловейко 
Та й співав собі. 
Як почули тупорилі 
Солов'їний спів, 
Загорлали, залящали 
Зразу в сто ротів. 
І замовк від того часу 
Бідний соловей, 
Перестав пісні співати, 
Навіть для людей. 

Цій історії печальній 
Не дивуюсь я: 
Сто свиней
  перекричати 
Можуть солов'я.



МАРНОСЛАВСТВО

Старий орел гукав у гаї:
- Тут я найстарший, чи не я?
Забороніть, заткніть навіки
Того дурного солов'я.
Щебече цілими ночами,
То аж сміється, то рида, 
А про царя свого, про мене, 
Ні разу в пісні не згада. 
Почувши це, кабан захрюкав:
- Ну де ж та правда? Де закон?
Забороняє соловейка
Жорстокий деспот і бурбон.
А згодом сам в начальство виліз 
Отой кабан - і повелів:
- Женіть із гаю в три шияки
Крикливих дурнів-солов'їв!
Лящать, витьохкують, зарази,
Аж гаєм котиться луна,
Але не зволили ні разу 
Співать во славу кабана... 

У тім то й лихо, друзі милі, 
Що не самі лише орли, 
А й недотепи тупорилі –
Всі прагнуть слави і хвали.


ЧОРТЗНА-ЩО

«Чорт-знає, що воно. 
Ні се, ні те. Ніщо. 
Літає хто-зна де 
І робить чортзна-що. 
Ніякий біс не зна, 
Чого він там шукає, 
Тому довір'я вже 
Давно не викликає...» 

Отак свиня, 
Що грамотна була, 
Характеристику 
Писала на орла.
 

ІНТЕЛЕКТУАЛ

Сидить задуманий індик. 
Свиня побачила
                         та в крик:
- Чого ти голову повісив? 
А киш звідсіль,
               мислитель бісів! 

Мораль проста
Виходить з цього. 
Таких, на жаль, чимало є: 
Саме не думає нічого 
І іншим думать не дає.


ЧИСТЬОХА

Всі хвалять: голуб - чистота, 
Завжди гарненький,
                          мов картинка... 
А он - у нього до хвоста 
Вчепилась жовта соломинка. 
Ось цим і викрита брехня. 
Всі голуби - то мацапури... 
Так, рило виткнувши з баюри, 
Розводить критику свиня.


СВИНЯЧА НЕВДАЧА

У літню спеку,
                   у обідній час 
Дрімає голуб,
                сівши серед двору. 
Свиня - до нього
              та зубами - клац! 
А голуб - пурх! -
                  і полетів угору. 
Дарма кирпату
                  роздирає злість: 
Як Бог не видасть,
               то свиня не з'їсть.


ЧУЖА СЛАВА

Трудолюбивий садівник 
Чудесний виростив квітник. 
Такого чуда неземного 
Ще не було ніде й ні в кого. 
У той квітник одного дня 
Зайшла забрьохана свиня, 
Серед краси лягла тварюка, 
На сонці ніжиться і хрюка: 
- Чому фотографа нема? 
Ану, покличте, хай зніма! 
А садівник чого стовбичить? 
Йому стояти тут не личить. 
Тут я хазяйка, все моє, 
А він лиш фото зіпсує. 

Бува:
           трудяще зробить справу, 
А щось ледаще
                            вкраде славу.



СВИНЯЧА ВДАЧА

Один дресирувальник
                          років п'ять
Учив свиню писать і малювать, 
Та не навчилася
                   нічому тупорила, 
Лише учителя за ногу
                              укусила. 

В літературі теж:
                  хто не навчивсь писати, 
Той критиком стає,
                      щоб іншого кусати. 
Сюжет підказує
                        моралі лапідарність: 
Тут мова - про тупу,
                      безжалісну бездарність.
 

ПОЕТ І СВИНЯ
   
Свиня підрила пам'ятник
                                 помалу. 
Упав поет чавунний
                          з п'єдесталу 
На ту свиню
                    і перебив хребет. 
Свиня стогнала,
                    свині позбігались, 
Дивилися
              і страшно дивувались:
- Це ж хуліган!
- Бандит, а не поет! 

Віддавна так:
               накоять лиха
                                 свині 
І галасують,
                   що поети винні.


УЧЕНЕ ЗВАННЯ

Коня побачила свиня,
Така кругленька та повненька:
- Ага! Мені дали звання,
Уже я звуся: рекордсменка.
Я й для науки дорога:
Уже вивчають екскурсанти,
Який мій вік, яка вага,
Які у мене є таланти.
Я вже не просто хрюкаю -
Займаюся наукою.
А кінь як пирхне: - Перестань
Тут городити ахінею!
Свині тули хоч десять звань -
Вона лишається свинею.

Неправду кінь сказав,
                              ой, ні!
Коли звання дають свині, 
Вона з високою відзнакою 
Стає бундючною свинякою.


СОБАЧИЙ КОНЦЕРТ

Свиня припхалася до гаю 
І тиче левові конверт: 
„Прошу вас, царю, і благаю, 
Щоб ви явились на концерт. 
Нас ощасливить ваша явка. 
Концерт відбудеться вночі. 
Співати будуть бобик, шавка, 
Собачий хор і два сичі". 
Кудлаті брови лев нахмурив:
- Це що за дика маячня?
Хто в нас очолює культуру?
- Я, - скромно мовила свиня.
- Хто склав програму цю собачу?
Свиня сказала тихо: - Я.
- Але, чому ж я тут не бачу
Серед артистів солов'я?
Він перестав уже співати?
- Співає, - мовила свиня, -
Але тут всі лауреати,
А в солов'я нема звання. 
- А, - мовив, лев, -
                      якщо це так, 
Прийду послухаю собак. 
Концерт сподобався.
                             Свиня -
Тепер відома й знаменита, 
Бо їй присвоєно звання: 
„ДІЯЧ ПОМИЙНОГО КОРИТА".


ГОНОР

Собака гордо мовила свині:
- Ага, я - друг людини,
                              а ти - ні. 
Свиня кирпата
               хрюкнула зухвало:
- Я не люблю дружити
                       з ким попало!
 

ДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ

Свиня, уздрівши цуценя, 
Що спочивало в холодочку, 
Захрюкала:
             - Здоров, синочку!
Не втримався кабан один,
Обурився:
           - То ж - сучий син!
Чого ти лащишся до нього?
Але свиня сказала строго:
- Сьогодні він - собачий син, 
А завтра - буде крупний чин, 
То й пригадає, хто вітався, 
А хто бундючно відвертався. 
І вийшло точно по свині. 
Минали, йшли за днями дні. 
Із цуценяти виріс псюга. 
Свиня радіє: - Маю друга! 
А грубіяна-кабана 
Замучив псюга-сатана: 
Хвоста відгриз,
                 обдер все рило, 
Хоч відправляй уже на мило. 

Отут, гадається мені, 
Не гріх повчитись
                        і в свині.

МЕДАЛЬ

Свиня на виставці стоїть, 
З корита п'є густі помиї. 
Облипла салом,
                        аж двигтить,
Та ще й медаль висить на шиї. 

Отак, буває,
                     чудеса
Людина виявить у праці, 
Але медаль за те дають 
Якійсь безсовісній свиняці.


ПЕРСОНА

Сидить байкар у тихому кутку 
І пише байку.
                       Слухайте, яку:
„Вернулася із виставки свиня, 
Де їй дали медальку за породу, 
І вже усіх від себе відганя, 
Не визнає ні племені, ні роду.
- Давайте, - хрюка, -
                 персональний хлів! 
Будуйте, - рохка, -
                 персональне стійло! 
Варіть для мене найсмачніше пійло, 
Таке варіть, чого ніхто не їв! 
Поставте в двері золоті замки, 
Стеліть мені під ноги килимки! 
Пришліть мені
                 свинарку не загальну, 
А особисту, тобто, персональну!" 

Сидів байкар, як видно, не дарма. 
Цікава вийшла байка та проста.


НАГОРОДА

Сірка побачивши, 
Сказав гладкий кабан:
- Мене нагородив
Хазяїн мій Іван.
Ділами добрими
Його я так прославив,
Що золоте кільце
Мені він в рило вставив.
Сірко оскалився
І відказав на те:
- По-перше вставлено
Кільце не золоте,
Ну а по-друге, ти 
Одержав нагороду 
Не за діла свої, 
А щоб не рив городу.
 

ЛІДЕР

Рохкав-хрюкав, вихвалявся 
Після виставки кабан:
- Вийшов я на перше місце.
Це вам - правда, не обман!
- Годі! - кінь озвався збоку.
Даром кирпу тут не дми.
То не дуже честь висока -
Бути першим між свиньми.


ІНТЕРЕСИ НАРОДУ

У кнуряки саж хороший,
Дороге корито.
Він по горло нажереться
Й рохкає сердито:
- Нікудишні в нас корита
І брудні помиї.
Хто завів такі порядки?
Дать би їм по шиї!

...Розплодили ми подібних
Кабанів чимало.
Поживають розпрекрасно,
Наганяють сало.
В них квартири, мов купецькі
Дорогі палати.
Мають дачі і добрячі
Премії й зарплати.
А проте останнім часом
Узяли за моду
Представляти інтереси
Простого народу.
Корчить кожен захребетник
З себе демократа.
Любить лізти
                  в гуманісти 
Братія мордата!


ВОВЧА НАУКА

Вовк дисертацію
                    учену захистив 
На ступінь
       вівцезнавця-кандидата. 
Він глибоко питання освітив, 
Як слід овець
               давити й поїдати. 
Тепер з вовків
               виходять фахівці, 
Небачені рекорди всюди ставлять: 
Ті, що давили по одній вівці, 
Уже по три і по чотири давлять. 

Сумна це байка
                    і сумний кінець: 
Комусь наука,
                 а для когось - мука, 
Вовкам - утіха,
                  горе - для овець.

 



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua