Павло ГЛАЗОВИЙ - 3
Написав Administrator   
Понеділок, 28 грудня 2009 08:30
Головна статті
Павло ГЛАЗОВИЙ
Гумор і сатира
1
2
3
4
5
6
Всі сторінки
ОРДЕР НА НОРУ

Вовк пішов по службі вгору: 
Він глава контори, 
Що дає у лісі звірям 
Ордери на нори. 
Причвалав ведмідь до нього 
Зі старого гаю 
І промовив:
  - Я колоди 
Все життя тягаю. 
Підшукай барліг для мене. 
Я прошу, як брата. 
Глянь - у мене від роботи 
Спина вже горбата. 
- Напиши мені заяву. -
Відповів зубатий. –
Ти на черзі в мене будеш 
Триста сорок п'ятий.
А увечері зустріла
Вовчика лисичка,
Інтересна, симпатична
Краля-молодичка.
Тільки хвостиком крутнула
Вліво, вправо, вгору
І одержала без черги
Триметрову нору.

Що я маю на увазі
І про що промовка?
Знаю я брудного типа,
Схожого на вовка.
Не своє добро - народне,
Обома руками
Роздає він тим,
                    що крутять 
Перед ним хвостами.


ЖАРТУН

 

Чабан кричав: - Рятуйте! 
Ой, людоньки! Вовки! 
До нього збіглись люди. 
В руках кілки й дрючки. 
А він стоїть сміється:
- Чого ви спішите?
Невже звичайних жартів
Не розумієте?
А через день і справді 
Із лісу вовк прибіг.
- Ой, людоньки, рятуйте! -
Чабан скликав усіх.
Але йому на поміч 
Ніхто вже не прийшов. 
В селі сміялись люди:
- Чабан жартує знов...
Від чабана на полі
Лиш чоботи знайшли.
До чого кляті жарти
Людину довели!


ЗЛАЧНЕ МІСЦЕ

Воєводою ведмедя
У гаю обрали.
Дали шапку, яку носять
Лише генерали.
Притаскали телевізор
Просто до барлогу,
На стіл скатерть постелили,
Килим - на підлогу.
Поставили білу ванну,
Срібний умивальник.
Притягли колоду меду,
Щоб смоктав начальник.
І тепер, якщо хто-небудь
В лісі тільки писне,
Ведмедяра - хап за шкіру
Й до пенька притисне.
- А! - лютує. - Зазіхаєш
На мою посаду?
Хочеш мед у мене вкрасти?
Я тобі украду!
Давить, чавить підозрілих
Клятий воєвода.
Не посади йому шкода, -
Дорога колода.


ЖАРТ

Ведмеді, як відомо,
             люблять жарти. 
Бурмило сів з синочком
                 грати в карти
І раптом, сам не знаючи чого, 
Огрів по спині лапою його. 
Синочок, ойкнувши, упав 
І душу Богові віддав. 
Бурмило мовив: - От чума! 
Я ж так легенько, жартома. 
У карти грати добре вміло, 
А гумору не розуміло...

ЧОРНИЛЬНИЙ БІС


Бурмило гаєм управляв 
Без особливої кебети. 
Щоб не вирішувати справ, 
Він розпорядження
                             віддав: 
- Створіть чотири
                      комітети: 
Комітет по дубах, 
Комітет по ялині, 
Комітет по грибах, 
Комітет по малині. 
І гай тривожно зашумів, 
Стогнав-тріщав
                  багато днів. 
Його рубали комітети 
Та обставляли кабінети. 
У комітетах молодці 
Тепер складають
                      папірці 
Та рапорти приймають
                           знизу, 
Хоч там нема вже
                        ні дубів,
Ані ялин, ані грибів, 
Уже не знайдеш
               навіть хмизу. 
Був гарний гай,
                  прекрасний ліс, -
Все погубив
                    чорнильний біс.


ХАРАКТЕРИСТИКА

У великім кабінеті 
Заєць зляканий стоїть. 
За столом у чорнім
                             кріслі 
Низько згорбився ведмідь
І характеристику 
Дряпає на листику: 
„Заєць. Прізвище: Вухань. 
Молодець, куди не глянь, 
Їсть в городі тільки те, 
Що неправильне росте. 
Навесні і восени 
Нищить різні бур'яни. 
Принциповий, і тому 
Доручається йому 
Стерегти город і сад, 
Навести в хазяйстві лад..." 
Тут лисиця в кабінет 
Залетіла: - Є секрет. 
Цей зайчисько розбазікав, 
Що вночі ви крали мед. 
Блиснув іклами ведмідь 
І сказав лисиці: - Йдіть! –
Все написане порвавши 
І ногою розтоптавши, 
Став характеристику 
Дряпати на листику: 
„Заєць. Прізвище: Вухань. 
Паразит. Нікчема. Дрянь. 
Невідомо, як проліз 
В наш зразковий
                     чистий ліс. 
Поїда систематично 
Їжаків і диких кіз. 
Вже була така помовка, 
Що хотів роздерти вовка, 
Та цього не допустив 
Наш здоровий колекхив". 
Ще подумавши хвилинку, 
Дописав ведмідь рядки: 
„Додаєм до цього вуха, 
Шкуру заячу й кістки".

 

ПРО РІДНУ МІЛІЦІЮ Й ЧУЖУ АМУНІЦІЮ

Телевізор бубонить,
Радіо мовляє,
Як міліція живе
Й сили укріпляє.
Щоб підвищити престиж
Рідної міліції,
З-за кордону навезли
Гору амуніції.
Як поткнуться на майдан
Кляті демонстранти,
То вона покаже їм
Всі свої таланти.
Нині хлопці-молодці
Мають дубиняки,
У середину яких
Вперто залізяки.
Причандалля то таке
Хитре і дотепне,
Що по черепу огрій —
Він, як диня, репне.
Доторкнеться тим кийком
До якоїсь бабці, —
Забирай та узувай
У біленькі тапці.
А чого ж вона прийшла
З дідом-ветераном?
А чого ж вони кричать,
Що їм жить погано?
Дай старому по горбу
За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака
Бойові медалі!
А підвернеться студент -
Хряпни і студента,
Хай свій уряд поважа,
Раду й президента,
А не тицяє плакат
Під носа та в очі,
Що стипендія мала,
Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють
На кийки й штахети,
В охоронців нині є
Грізні водомети,
Що під натиском страшним
Будуть воду лити
Так, що струменем слона
Можна повалити.
Отакі тепер у нас
Охоронні сили.
Отакої молодцям
Зброї накупили!
Скільки пенсій трудових
Відняли для того,
Щоб придбати інвентар
Рівня світового!
Як же треба свій народ
Міцно так любити,
Щоб брандспойтом поливать
І кийками бити!

ПРО МІТЛУ, ЛОПАТУ Й ПЛЯШКУ ЯЗИКАТУ

Хтось покинув у сараї
Пляшку горілчану,
Необмиту, недопиту
І, звичайно, п'яну.
- Звідки ти, така хороша? -
Питає лопата. —
Не впізнала тебе зразу,
Знать, будеш багата.
Пляшка булькнула сердито:
— А я й так не бідна.
Не така, як ти, нещасна,
Чорна й жалюгідна.
На бенкетах і фуршетах
Я бувала, всюди,
А з тобою діло мають
Тільки темні люди, —
Роботяги та трудяги,
Ганни та Івани,
Що розкопують траншеї,
Риють котловани...
Тут мітла біля порогу
Раптом обізвалась:
- Перестань пащекувати,
Бо вимету зараз!
— Не чіпай, — лопата каже. -
Це ж відома трясця.
Через неї, окаянну,
Всі людські нещастя.
Пляшка брязнула бундючно:
- Що ти там молотиш?
Я дарую людям радість,
А ти світ колотиш.
Та немає ні квартири,
Ні кутка, ні хати,
Де б мені не довелося
Хоч разок бувати.
Скрізь балакають, що скоро
Вибори почнуться.
А ти знаєш, чом за владу
Люди так гризуться?
Щоб народові служити,
Сили віддавати?
Ні, гризуться, бо бояться.
А чого? — Лопати.
В хід пускають всякі брехні,
Різні «компромати»,
Аби тільки опинитись
Далі від лопати.
Всі трудящих захищають,
Люблять, поважають,
А трудящими, сердешні,
Бути не бажають.
Жити хочуть у достатках,
Сито і багато,
А таке життя ти можеш
Дати їм, лопато? -
Тут мітла сердита знову
У розмову встряла:
- Я газети і листівки
Вчора підмітала.
На портретах - кандидати,
Хлопці інтересні
І написано під ними,
Що порядні й чесні...
Пляшка дзиґою крутнулась:
— Перестань патякать!
У газеті що завгодно
Можна накарлякать.
Журналісти хочуть їсти,
Мусять так писати,
Бо у них віднімуть пера
І всучать лопати. -
І задумались, замовкли
Мітла і лопата.
Мабуть таки правду каже
Пляшка язиката.
 
 
БОРОДАТЕ ЧУДО

Є в столиці на горі
Кам'яна будова
Без балконів і колон,
А проте чудова.
Правив там не грізний цар
З генералітетом,
А найперший секретар
З вищим комітетом.
Там півсотні літ тому,
Як примара, лазив
Найлютіший людоїд —
Каганович Лазар.
В плечі голову втягав,
Швендяючи мимо,
Референтик молодий
На імення Діма.
Кепка, галстук, борода,
Як в інтелігента, —
Ніби Ленін погулять
Зліз із постамента.
Він боявся підійти
До дверей залізних:
Там же скільки по кутках
Охоронців грізних!
Чи подумати він міг,
Що оті солдати
Не комусь тут, а йому
Будуть козиряти?
Час минув і той палац
Зовні не змінився,
А всевладний комітет
Ніби провалився.
Появились там нові
Управлінські сили,
Але згодом і нових
Звідти попросили.
І в найкращий кабінет
Гордою ходою,
Угадайте, хто ввійшов?
- Діма з бородою.
Стежку він собі проклав
До тієї хати,
Як парторгу допоміг
Президентом стати.
Хата взята! І при тім
Легко, без розбою.
З канцелярського писця
Діма став главою.
В кабінетах розмістив
Незліченні штати.
Стали Діму величать,
Стали прославляти.
Зашуміла, загула
Підневільна преса,
А він бороду густу
Виткне з «мерседеса»
І шурує інтерв'ю
На чотири боки,
І несуть його слова
На хвостах сороки.
Артистичну мав глава
І тонку натуру,
Заходився направлять
Пресу і культуру.
Як збиралися концерт
Урядовий дати,
В «Україну» залітав,
Діма бородатий.
Тицяв бороду свою
У програми навіть.
- Цих, - командував, - давать!
А оцих - відставить!
Зникли танці і пісні
Й козаки чубаті,
Захопили сцени всі
Голі і патлаті.
Гордо Діма походжав
Між своїх героїв
Ще й полковницьке звання
Сам собі присвоїв.
Вже збиралися йому
Й генеральське дати,
Та не зміг він відрізнить
Тачки від гармати.
А зате у докторах
Браво захистився,
В Академію наук
Ліктями пробився.
Все під себе підгорнув
Діма бородатий,
Та негадано за щось
Був з посади знятий.
Звідки, скільки і чого
У своє корито
Полководець натаскав,
Нині шито-крито...
Але казці не кінець,
Вибачте, будь ласка.
Без щасливого кінця
Не годиться казка.
Той, хто Діму сковирнув
З жирної посади,
Несподівано згадав,
Як прийшов до влади.
За невдячність Дімин клан
Міг би не простити:
Той, хто вгору підійма,
Може й опустити.
І невдячному вночі
Навіть сон приснився:
Ніби привид з давнини
Раптом появився.
І гаркавенько сказав:
— Батєнька-синаша!
Діму кривдити не смій —
То людина наша.
Ми йому передрекли
Президентом стати,
А покіль допоможи
Вийти в депутати.
Як це роблять, знаєш сам,
Ти ж не красна дівка.
Для попихачів твоїх
Головне - вказівка.
Час минув і — здрастуй вам!
Гордою ходою
В зал сесійний увійшов
Діма з бородою.
Не торкайтеся, бо він
Неприкосновенний —
Комітету голова
І великий вчений!
Полюбуйтесь! Диво це
Бородатолице -
В новім уряді прем'єр,
Тимчасово — віце.
А на виборах нових
З галасом і громом
Президентом стане він,
Тобто — Головкомом.
Восхіщайтеся! Його,
Красеня й атлета,
Вже назвала мудрецем
«Лучшая газета,
Свєтской жізні» - онде як!
Хроніка поважна,
А не квакавка якась,
Бідна і продажна.

НЕ ХВИЛЮЙТЕСЬ, ГРОМАДЯНИ!

Часто чуємо у будні,
Ще частіш у свято:
- Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже не ото не знають
їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обікрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює.
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини, —
їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів —
Ой же як багато!
їм міліція «до фені»,
Що якесь їм НАТО?
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Вас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофреник тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.

НАГОЛОС

Запитав Ярему

Чубатий Хома:
- Як правильно буде -
Кучма чи кучма?
А той йому каже:
— Говори кучма —
Як отам, під кучмою,
Нічого нема.

КОРОБОЧКА

Коли пише чи говорить
Видатна людина,
То у неї кожне слово -
Дорога перлина.
Такі люди в світ приходять
Не часто й не густо.
їх історія шанує,
Вони - златоусти.
Сам Сократ, мудрець великий,
Не писав нічого.
Записали вірні учні -
Хто що чув від нього.
А коли мудрець потрапив
У жахливу скруту,
Від учення не відрікся
І прийняв отруту.
Жив достойно муж великий
І загинув славно.
А тепер про те згадаєм,
Що стряслось недавно.
Мав Данилович, наш гетьман,
Хлопця-охоронця,
Що завжди до нього тягся,
Як трава до сонця.
На парадах і в нарядах
Він спинавсь на плечі,
Щоб почути і збагнути
Президентські речі.
Так хлопчину чарувало
Президентське слово,
Що фізично розвивало
Й, навіть, розумово.
І осяяла ідея
Молоду голівку
Мудрі речі президентські
Записать на плівку.
Він кишеньку потайненьку
Вшив у гімнастерці,
Щоб тримати ту касету
При своєму серці.
Мав він доступ до найвищих
Тайних кабінетів.
Там від нього, охоронця,
Не було секретів.
Приладнав він мікрофончйк
В кріслі чи в дивані —
Хай коробочка фіксує
Мислі незрівнянні.
Вів розмови Данилович,
Збори чи нараду,
А тим часом коробочка
Крутилася ззаду,
Вечорами і ночами,
У будні і в свята
Все писала, фіксувала
Коробочка клята.
Через місяць охоронець
Поїхав додому,
Щоб піднести подарунок
Батькові старому.
- Оце, тату, коробочка,
А на цій касеті
Розмовляє Данилович
В своїм кабінеті.
Зачиняйте, тату, вікна
Й двері - на замочок! –
Умостились біля столу
Батько і синочок.
Син натиснув обережно
Кнопочку біленьку.
Зашипіла коробочка,
Крутить помаленьку.
Гудуть чиїсь голосочки
Якісь невеселі,
А Данилович гукає:
— Ви, б... , оборзєлі?!
- Не дай Боже, - шепче батько, -
Почує онучка...
А Данилович питає:
— Ну што ти, б... , сучка?
Син і батько заніміли,
Поблідли від страху,
А в коробочці заїло:
- Наху-наху-наху...
Не будемо розказувать,
Що сталося далі,
Бо то уже подробиці,
Відомі деталі.
Експертиза показала,
Що все це — підробка,
А хто вірить у ці штучки —
Той дурний, як пробка.
І давайте більш не будем
Згадувать Сократа.
Куди йому, нещасному,
До нашого брата?
Він же міг би заявити
Одверто і строго,
Що ніколи і нікому
Не казав нічого,
Що Платони й Ксенофонти
Його оббрехали, —
І ми б з вами про Сократа
Нічого б не знали,
І не тямили б нічого
В етиках-культурах.
Спали б собі у печерах
На ведмежих шкурах.



 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua