Павло ГЛАЗОВИЙ
Написав Administrator   
Понеділок, 28 грудня 2009 08:30
Головна статті
Павло ГЛАЗОВИЙ
Гумор і сатира
1
2
3
4
5
6
Всі сторінки

 Павло Глазовий

Пам`ятаємо!


Пилип ЮРИК
  

Пам’ятаю далекий 1979-й, коли зібралися з братом Віктором познайомитися з Митцем. Тоді про Павла Глазового ходило багато пліток. Він, мовляв, український буржуазний націоналіст, тому й не публікують його творів, заборонено читати їх з естради. Невсипущі органи причепилися до того, що він, буцімто, не доплатив партійні внески з гонорару. Хоча гонорари тоді, як і тепер, були й залишаються просто смішними. Насправді ж причина - одна: він ще в ті тоталітарні часи не замовчував правду. Говорив чесно про владу, вади суспільства. Якщо не вдавалося відверто – застосовував езопівську мову:

Свиня на виставці стоїть,
З корита п’є густі помиї.
На спині сало – аж двигтить,
Та ще й медаль (!) висить на шиї.
І так буває: чудеса
Людина виявить у праці,
Але медаль за це дадуть
Якійсь безсовісній свиняці.
(Байка про медаль).


Це написано тоді, коли “дорогий” генсек чіпляв на себе ледь не щодня нову нагороду. 

…Знаю я брудного типа,
Схожого на вовка:
Не своє добро – народне!
Обома руками
Роздає він тим, хто крутить
Перед ним хвостами.

(Байка “Вовча контора”). Або:

Ой, нелегко ж солов’ю
Буть підлеглим півня!

(Байка “Півень і соловей”).

Самі байки не розтягнуті, не занудні, їх слухали до кінця, не позіхаючи, чекали моралі, як у спрагу – ковтка води. 

Сказати в кількох рядках те, що не можна навіть у багатьох томах – це може зробити лише Майстер. І він робив:

Кажуть люди, що у жаби
Хитрість є така:
Заховається у травці,
Виткне язика…
А метелик тільки сяде 
На її язик, 
Хитра жаба – хап губами,
І метелик зник.


Кінець байки. Цього не заперечує й сам автор:

Байка вся. Але до чого
Мова тут іде?
Хто язик великий має –
Той не пропаде!


Гарно? Так! Геніально? Так! А нам, його послідовникам, – добра наука. Писати, як він, намагатися створити щось оригінальне, як це робив Павло Прокопович протягом усього творчого життя – нелегке наше завдання й наш обов’язок.

…А тоді, влітку 1979-го, брат натиснув кнопку в одному з під’їздів на вулиці Толстого в Києві. Відчиняє нам Павло Прокопович. Запрошує на кухню, п’є чай – лікується (застудився, подорожуючи на катері Дніпром) і “смалить” папіроски “Біломорканал”. 

Глянувши на перші гумористичні вірші автора цих рядків, порадив не спішити друкуватися й наполегливо працювати над словом і словниками, бути готовим до того, що гумористи й сатирики не вмирають своєю смертю. “А якщо за рік, - мовив наостанок, - усе це буде вам подобатися – викиньте й не беріться до пера”. І ще запитав, які книги його маю. Почувши відповідь, виніс збірку “Байки та усмішки”, видану 1975 року, підписав на пам’ять. Бережу її як найдорожчий скарб. 

Після того вдалося придбати чимало збірок Павла Глазового. Але та книжка й той день, у червні 79-го, – незабутні. І в усьому, що вдалося мені створити в жанрах гумору й сатири – немала заслуга його, високошановного Учителя, який першим показав стежку в літературу. Спасибі Вам, Павле Прокоповичу! Царство небесне Вашій душі! 

 

 

ПЕРЕДМОВА 

 

Геннадій КУЖІЛЬНИЙ 

Здавна відома істина, що майже всі геніальні творчі люди страждали так званим "синдромом єресі". І це не дивно, бо вони і мислять, і бачать далі, і відчувають усе, що відбувається навколо, набагато глибше чим оточуючі.

Не обійшла ця болячка і поета-гумориста Павла Глазового. Бо як могла людина з унікальним творчим даром, енциклопедичними знаннями та, до останнього свого подиху, світлою пам'яттю, не помічати всього того лиха та неправди, що коїлася десятиліттями в Україні.

Свої єретичні сувої, ще в ті далекі 70-ті роки, він згорнув і сховав у металеву трубу та закопав її у батьківському обійсті в Кривому Розі. Через роки Павло Прокопович кинувся їх відкопувати. Бачачи синові потуги у пошуках літературного скарбу, його батько Прокіп підійшов і сказав: "Ти що шукаєш - неяк трубу? Не шукай бо все згоріло вже давно. Я, - мовив далі батько, - був там (в ГУЛазі - прим, авт.) і добре знаю, яким боком усе це тобі могло б вилізти.

Пізніше поет розказував, що в тих зошитах були викладені "єретичні" думки, які потім лягли в основу творів останніх літ його життя, ставши предтечею "Архетипів".

Та ба, навіть за твори, що виходили в світ у ті неспокійні часи, поет не раз був облитий брудом, так званих "критиків". Не обійшло це й газету "Літературна Україна", котра влітку 2003 року надрукувала один з таких пасквілів.

Усім писарчукам не давала спокою "простолюдинська мова" і використання так званих "русизмів", а скоріш за все вони вважали що це - слабке місце у творчості поета, по якому можна бити.

Вони навіть термін придумали - "Глазовістика", в чім публічно й звинуватили поета.

Та хіба розуміли вони, що простим людям, написані рідною й зрозумілою їм мовою, твори Глазового - це як ковток свіжого повітря чи промінь світла в "червоній" темряві. Адже та гострота та влучність, з якою Павло Прокопович підзначав та висміював людські вади, в огранці простої народної мови - назавжди поселяла вірші Глазового в серцях добрих людей.

Не служив поет ніколи владі, а тільки власному народу, до якого звертався своїми думками, своїм сміхом та іскрометним гумором. Бо ніколи, як він сам говорив, не був "датським писакою" (від слів дата, ювілей), ніколи не човгав по владних коридорах і не вишукував собі ніяких привілеїв.

А, навпаки, в своїх творах нещадно критикував, як маючих владу "чинуш", так і їхніх "прохальників" та підлабузників.

Доробок автора надзвичайно великий та багатогранний. Тож читайте, веселіться та набирайтеся мудрості.

 


 

 

КОПІЄЧКА 

Прийшла в гості до невістки 
Сердита свекруха. 
Сидить, бурчить, набридає, 
Як осіння муха.
- Ой, невісточко, невдале 
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате.
Німе, як телятко.
Вже ж десятий йому місяць,
А ще не балака.
Даю йому копієчку,
Воно каже: «Кака»...
А невістка відказує:
- Чого ж дивуваться? 
Хто вам тепер за копійку 
Скаже, що ви цяця?


ВИСОКА ЛАСКА

Занедужав зайчик сірий. 
Мучився весь день, 
бо пошкодив задню лапку, 
вдарившись об пень. 
Вовк знайшов його в ярочку. 
- Ну, - гукнув, - стривай! 
Ось коли твоїм крутійствам 
покладу я край! 
Раптом лев із лісу вийшов, 
зайця теж уздрів 
і ласкаво посміхнувся 
з-під кудлатих брів. 
- А! - сказав, - здоров, молодче! 
Щось уже давно я не бачу, 
як ти дуриш вовка у кіно. 
Ну, а ти, - звернувсь до вовка, - 
тут стирчиш чого? 
Я спущу із тебе шкуру, 
як торкнеш його. 
Вовк затявкав: 
- Заболіла в зайчика нога. 
Я масаж зробити хочу. 
Це ж допомога... - 
і лизнув зайчиська в спинку, 
потім у живіт... 

Отакий-то він химерний, 
той звірячий світ! 
Досить сильному про когось 
"Молодець" сказать, 
і оті, що заїдали, 
кинуться лизать.

 

ВИРОДОК

Гладить мавпа мавпенятко - 
що то значить мати! - та й питає: 
- Будеш маму стару годувати? 
Мавпенятко відвернулось, поглядає скоса, 
та як тицьне мамі дулю під самого носа! 

Про людей такої байки я не написав би, 
хоч у них бувають діти гірші, ніж у мавпи. 
  

КАРЛЮЧКИ

В зоопарку молодець кинув мавпі олівець. 
Та його схопила в ногу, обписала всю підлогу 
різними карлючками, мавпячими штучками. 
- Не умієш ти писати! - учинили мавпи крик. 
А вона одній та другій олівцем у око штрик! 
- Що ви розумієте? Ви ж читать не вмієте! 

Байка нібито й проста, а мораль глибока: 
знай, кого критикувать, бо будеш без ока.


ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ 

Зустрілися на базарi  
Дамочки знайомі.  
- Як ваш Льова поживає?  
- Сидить у дурдомi.  
Він в Ізраїль перебрався  
До перебудови,  
А там бар'єр - бiда тобi,  
Як не знаєш мови.  
Вчився Льова так старанно,  
Що не бачив свiту,  
Але ідишу не вивчив,  
Не знає івриту.  
Як почина балакати,  
Ні складу, нi ладу.  
Там же книжки не спереду  
Читають, а ззаду.  
Потикався бiдний Льова  
В рiзні установи,  
Все закрито-перекрито,  
Як не знаєш мови.  
Скрiзь дивилися на Льову,  
Як на психопата,  
Тому й зробив бiдний Льова  
З фанери плаката.  
Накарлякав: "До такого  
Життя ми не звичні.  
Ми - євреї особливі,  
Російськоязичні.  
Вимагаєм від кнесета  
Створить нам умови,  
Запровадить в Ізраїлі  
Дві державні мови!”  
Гукав Льова пiд кнесетом,  
Роззявивши рота,  
А на нього всі дивились,  
Як на ідіота.  
Мало йому не побили  
На лобi плаката.  
Тепер в Льови у дурдомі -  
Окрема палата.  
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -  
Розумна держава.  
Нав'язувать чужу мову  
Там не мають права.  
   

КУЦА ФЕНЬКА

Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці, 
Але пари підшукати не вдалось голубці. 
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі, 
Та замітку прочитала в свіжому журналі, 
Що в столиці електронні є вже автомати, 
Що дівкам допомагають женихів шукати. 
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю 
І негайно полетіла літаком в столицю. 
В інститут прибігла Фенька рано на світанку 
І надряпала записку на вузенькім бланку: 
"Підшукай мені, машино, щоб жених був класний, 
Представительний мужчина, а не шкет нещасний. 
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку, 
Збереженія на книжці й льогковую тачку. 
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний. 
В заключення сообщаю свой портрет примєрний. 
В мене талія ізящна і фігура стройна, 
А за проче-остальноє тоже я спокойна". 
Розписалася під бланком ще й черкнула риску. 
Вклав учений у машину Феньчину записку, 
І дала машина Феньці відповідь куценьку: 
"Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!" 


ПРИБЛУДНА КУЛЬТУРА

Зажурився український  
Письменник сучасний.  
Як же книжку видавати  
За рахунок власний?  
Щоб просунути до друку  
Хоч тонку книжчину,  
Треба мати грошей торбу  
Чи цiлу корзину...  
Не журися, побратиме,  
Кругом подивися.  
Кому вони, книжки твої,  
Сьогоднi здалися?  
Подивися на сучасну  
Панiвну культуру,  
То й побачиш не картину,  
А карикатуру.  
Живемо ми, пане-брате,  
В чудернацьку пору.  
Он на того полюбуйся,  
Хто пробрався вгору.  
Було воно Ванька-встанька,  
А сьогодні- цяця,  
А назавтра вийшла в нього  
Фiлософська праця. -  
Пробiжиш її очима -  
Маячня й макуха,  
Жодна фраза не налазить  
Ні на які вуха.  
А такому ж фiлозопу,  
Такому "флоберу”  
Сім мiшків знаходять грошей  
І вагон паперу.  
Хтось один з таких "вольтерів"  
Думав та кумекав  
Та премудрості й насмикав  
Із прадавнiх греків:  
Всяк, мовляв, живи для себе,  
Дбай про насолоду.  
Не морочся й не пiклуйся  
Долею народу.  
Для приблудної, пустої  
Рабської натури  
В нашiй хаті нема правди,  
Мудрості й культури.  
Зневажають нашу славу,  
Ображають мову,  
Пруть нахрапом в юні душі  
Роки, хіти, шоу.  
Лiзуть, пнуться недотепи  
В родичi до того,  
Хто про них не чув ніколи  
І не зна нічого.  
Їх дратує наша пiсня,  
Плахти та віночки.  
Їм подайте насолоду  
Голу, без сорочки!  
На змаганнях велелюдних  
Молодiй дiвчинi  
Стегна міряють і груди,  
Як нiмій скотинi.  
Головне, щоб довгонога,  
Бажано - вродлива,  
Щоб годилась як додаток  
Пiсля віскi й пива.  
Ось чому жбурляють щедро  
Краденi мільйони  
На книжки, в яких друкують  
Голі афедрони.  
Ось чому на палiтурках  
Скаляться дівиці  
І нахабно демонструють  
Циці і сiдницi.  
Ось чому ти, український  
Авторе сучасний,  
Мусиш книжку видавати  
За рахунок власний.  
Це не просто дивна мода,  
А лиха навала.  
Не такого Україна  
Ждала й виглядала.  
Вiдмітаючи вiками  
Все бридке й вороже,  
Ми дивилися на жінку,  
Як на диво Боже.  
Україну величали  
Ненькою своєю.  
Божiй матерi служили  
Тілом і душею.  
Щоб не вбили душу нашу  
Зайди та приблуди,  
Захисти нас, Мати Божа,  
Бо ми - твої люди! 


НАШІ ХЛОПЦІ 

Іде вуйко Хрещатиком -  
Приїжджа людина.  
Запитує у зустрічних:  
- А котра година?  
Перехожі пробiгають,  
Позиркують скоса.  
Той рукою вiдмахнеться,  
Той відверне носа.  
А тут раптом двоє негрів  
Вийшли з гастроному.  
Один глянув на годинник:  
- Зараз чверть на сьому.  
Вуйко низько поклонився.  
- Дякую, шановнi!  
Значить, є ще у столиці  
Україномовні.  


ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
- Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? -
Козирнув сержант бадьоро.
- Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. -
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
- Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. -
Козирнув сержант і вдруге. -
Не дивуйтесь, - каже. -
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде. 


РУСЬКОМОВНИЙ ДЕПУТАТ 

Коли в Раді у Верховній  
Руськомовний виступа,  
Ви прислухайтесь, шановні,  
Що він меле й телiпа.  
- Без единого Союза  
Далеко мы не уйдем.  
Жить не сможем без России,  
Неизбежно пропадем...  
- Виступайте на державній! -  
Із гальорки хтось гука.  
- Перестаньте придираться! -  
Чути з іншого кутка.  
А йому ж державна мова -  
Непотрібна, зайва рiч.  
Йому рiдна та, якою  
Разговарівал Ілліч.  
Проти вищого начальства  
Вiн нiколи не ішов.  
Що начальство iзрекало,  
Те і він услід молов.  
Не морочилась ніколи,  
Твердолоба голова,  
Українські чи російські  
Ті начальницькі слова.  
Буде три державні мови  
Чи чотири, чи одна, -  
Ні тiєi, нi цієї  
Він не знатиме й не зна.  
І його не мучить совість,  
І - сумління не гризе...  
Тож послухайте терпляче,  
Ще чого він наверзе.  
- Мы от наших оппонентов  
Разных слушаем речей,  
А живут они поддержкой  
Иностранных богачей.  
Потому они им служат,  
Что живут за ихний счет! -  
Зачекаймо ще хвилинку,  
Доки він затулить рот.  
Зачекаймо й запитаймо:  
- А тепер повiдай нам,  
За який і чий рахунок  
Ти живеш на світі сам?  
Ти продуктів добру купу  
Умегелюєш щодня.  
Що ж у тебе - є корова,  
Власні кури чи свиня?  
Може, ти свиню зарізав  
І насмажив ковбаси?  
Може, з власного городу  
Ти картопельку їси?  
У народу від нестатків  
Уривається терпець,  
А у тебе на загривку  
Ледь зійшовся комірець.  
Ти Росію сильно любиш?  
Безперечно, це не грiх,  
Але хто ж тебе тримає,  
Не пускає до своїх?  
Залиши нам Україну,  
Не тягни до росіян,  
Можеш пупа надірвати,  
Це ж тобі не чемодан.  


ЖІНОЧИЙ РІД

Це ми визнати повинні 
Хочем чи не хочемо –
Все найкраще іменами 
Названо жіночими. 
У садочку яблунька, 
Біля неї грушенька, 
Трохи далі сливонька, 
А за нею - вишенька. 
І ми розуміємо, 
Чому так виходить: 
І яблунька родить, 
І грушенька родить, 
І сливонька родить, 
І вишенька родить. 
А те, що не родить, 
Що ми менше любим, 
Звем по-чоловічому 
Грабом або дубом.
Мій сусід розказує 
Про свою контору: 
- Працюю, їй-право, 
Наче серед бору: 
І директор - дуб, 
І заступник - дуб, 
І начальник - дуб, 
І бухгалтер - дуб... 
Тільки секретарочка 
В приймальні хороша: 
На свіженьку ягідку 
Лісову похожа.
 

НАСІНИНА

Погожих днів чекала насінина, 
Коли настане сонячна година.
Та як прийшла жадана посівна, 
В якийсь палац потрапила вона, 
Де променисті зайчики
веселі 
У люстрах скачуть,
бігають по стелі. 
Страшенно нудно,
млосно їй було: 
Пекло її засушливе тепло, 
Марудила прилизана пишнота, 
Гнітила важко
мертва позолота. 
У тім палаці марилася їй 
Сира земля,
де темрява і гній, 
Де є стремління
грітися в промінні, 
Де неможливо ніжитися
в ліні, 
Де сну не знаєш навіть
по ночах, 
Де трепет вічний
в росах та дощах, 
Де можна рвучко випрямиться
станом, 
Щоб позмагаться
з чорним ураганом 
І під шрапнельним
крученим піском 
На землю впасти
повним колоском.
 

НЕВВІЧЛИВІСТЬ

Якось шишка здоровенна 
Із ялини впала, 
А в травичці при дорозі 
Меншенька лежала.
- Добрий вечір вам,
сусідко, -
Меншенька озвалась.
- Тю! - обурилась велика. -
Звідки ти зірвалась?
Ой негарно, коли шишка 
Горда та велика 
На маленьку скромну шишку 
Так по-хамськи „тика"!

ЖОЛУДЬ

Над жолудем маленьким восени 
Сміялись, глузували бур'яни:
- Га-га! Лежиш та тлієш!
- Ха-ха! Рости не вмієш!
Прийшла весна.
Почав дубок рости 
Та стрімко набирати висоти. 
Та як пустив коріння на всі боки, 
Та як почав землі качати соки 
З цієї і з тієї сторони –
Дзвенить, шумить!
А де ж ті бур'яни, 
Що з жолудя малесенького кпили? 
Розвіялись, пропали жартуни 
І сліду за собою не лишили. 

Із цього легко вивести
мораль: 
Поглянь на себе,
потім зуби скаль.


ЧУЖЕ Й СВОЄ
 
...Давно колись умерла 
У бідняка дружина, 
Осиротила доньку 
Й малесенького сина. 
Знайшов бідняк вдовицю 
Теж із двома малими.
- Нехай, - сказав, - укупі
Твої ростуть з моїми.
І склалася сімейка 
Від того величенька. 
Але з малими різно 
Поводилася ненька. 
Рідненькі її діти 
Були і ситі й миті, 
А дітоньки нерідні –
Голодні й часто биті. 
Не чули вони слова, 
А тільки грубу лайку... 
Тоді Езоп великий 
Таку придумав байку: 
Спитали у городника 
Бувалого, старого: 
Чому скоріш,
ніж овочі,
Росте бур'ян у нього? 
Городник так одвітив:
- Не бачу дива в цьому.
Кому дасте скоріш ви -
Своєму чи чужому?
Й земля воліє соки 
Теж різно віддавати: 
Для овочів - як мачуха, 
Для бур'янів - як мати. 
Бо бур'яни ж їй рідні, 
Хоча вони й безплідні.
 

ЛОПУХ
 
Хваливсь лопух:
- Погляньте-но
на мене! 
Я листя маю гарне
і тверде. 
Воно широке, свіже
і зелене, 
Знайти не можна
кращого ніде! 

Отак бува:
послухаєш поета –
Які слова!
Який високий дух! 
Який розгін!
Тісна йому й планета. 
А ближче глянеш -
той же вам лопух.


РЕП'ЯХ

Жив та був собі реп'ях, 
Що носився на вітрах. 
Побував він на собаці, 
Перебрався на кота, 
Потім якось причепився 
Бугаєві до хвоста. 
А бугай хвостом
як двинув,
Реп'яха угору кинув. 
Політав реп'ях півдня, 
Доки знову опинився 
Аж на гриві у коня... 

Реп'яхи такі двоногі 
Ще живуть і в наші дні: 
Раз його з посади скинуть, 
Другий раз коліном двинуть, 
А він знову - на коні.

 

РОЗТОПТАНА КРАСА

Росла над ставом лобода, 
Така зелена, молода, 
І розрослася, і дозріла, 
І восени стояла ціла. 
А біля хати край села 
Троянда пишно розцвіла, 
Її увечері зірвали, 
Комусь ласкаво дарували 
І загубили в ніч глуху, 
І розтоптали на шляху. 

Мораль ясна тут зрілим
  людям,
Та я зрадію лиш тоді, 
Коли вона ясною буде 
І вам, дівчата молоді.


ДОВГЕ ЖИТТЯ

Сказав троянді чорнобривець:
- Яка ти гарна й показна!
Яка ти пишна та розкішна
І несказанно чарівна!
А ми живем - непишноцвітні, 
Звичайні, скромні, непримітні, 
Тому і заздримо усі 
Твоїй пишноті і красі.
- Не треба заздрити, -
  троянда
Схилила голову набік. –
Недобра доля, неласкава 
Мені дала короткий вік. 
А ви живіть собі щасливі 
Та долі дякуйте за те, 
Що непримітні, некрикливі 
На світі довго живете. 
Ой, неправа троянда в цьому. 
Вона міркує, як дитя: 
Як непотрібні ми нікому, 
Навіщо довге нам життя?
 

ВНУТРІШНЯ КРАСА

На клумбі троянди квітли. 
Картопля й собі цвіла. 
Якась урочиста й світла 
Вона того дня була. 
Сміялись тугі троянди 
З благеньких її суцвіть:
- Скоріше робіть гірлянди!
Скоріш на букети рвіть!
Почувши ті смішки збоку,
Озвався суворий хрін:
- Розумні ви всі, нівроку! -
Промовив сердито він. -
То знайте ж ви, горді й грубі: 
Картопля росте не в цвіт. 
Хто в корінь дивитись любить, 
Оцінить її як слід. 
Чимало людей на світі 
Зустріть довелось мені 
Прекрасних не зовнішнім цвітом, 
А тим, що в душі, в глибині.


ЗРАДА

Під теплим сонцем ранньої весни 
Вона родилась. Милася росою 
Ясного ранку. Соків напилась 
З м'якого ґрунту. Вітер легкокрилий 
Наспівував їй пісню про кохання, 
Розповідав про ті краї чужі, 
Де побував. Заслухавшись, вона 
Голівкою замріяно хитала, 
Пелюсточки легенькі повертала 
Йому назустріч. Вечір тихий був. 
Травневі зорі бачили, як квітка 
Красу свою губити почала. 
Не прилетів до неї легкокрилий –
Знайшов десь кращу в іншій стороні. 

Схиляюсь я до бідної билини, 
Втішаю тихо: - Чи ж на світі мало 
Таких, як він? Це ж вітер. Не сумуй...


ДУЛЯ З МАКОМ

Ой там, за байраком, 
Танцювала риба з раком, 
А дівчина з козаком, 
А цибуля з часником. 
Вихвалялася цибуля, 
Плещучи в долоні:
- А в мені ж тих вітамінів
Більш, ніж у лимоні!
- Перестань, - сказав часник,
Хтозна-чим гордишся.
Люди п'ють з лимоном чай,
А ти не годишся.
Цибулина часникові
Дала дулю з маком.
- Я, - сказала, - краще буду
Танцювати з раком!

Не беріть, будь ласка, друзі, 
Прикладу з цибулі: 
Коли правду вам говорять –
Не давайте дулі.


ГОЛОВА САДОВА

На городі капустина

Вихвалялася:
- Ах, яка мені чудесна
Голова дісталася!
Та подібної ж немає 
Більше на городі. 
Як би мені роздобути 
Капелюх по моді? 
Недалечко коза 
Швендяла без діла, 
Побачила капустину, 
Узяла та й з'їла. 

А якою ж це мораллю 
Мусить закруглятися? 
Не всякою головою 
Можна вихвалятися!
 

РІПКА

В діда ріпка на городі 
Виросла велика. 
Дід узяв її за гичку, 
Смикає та й смика.
- Йди, бабусю, не лежи,
Ріпку вирвать поможи!
Причвалала баба, сіла
І старому заявила:
- Я тобі команду дам,
А ти, діду, смикай сам.
Дід гукнув - прийшла онучка 
І сказала білоручка:
- Щоб діла пішли на лад,
Я вам випишу наряд. -
І вхопила авторучку. 
Дід гукнув собачку Жучку. 
Прибігає: - Смикай ти, 
А я буду стерегти! –
Та й усілась на обніжку. 
Дід посмикав, кличе кішку. 
Кішка вилізла на мур, 
Замурчала: мур-мур-мур...
- Ти продовжуй, діду, смикать,
Буду я тобі мурликать,
Щоб ти краще працював –
Няв-няв, няв-няв... 
А в старого вже задишка. 
Погукав - прибігла мишка. 
Та хитрує і вона:
- Я, - говорить, - розсильна.
Буду бігати по норах
І по всяких коридорах. 
Дід працює, всі сидять. 
Дід один, а їх аж п'ять. 
Непомітно склався цілий 
Управлінський апарат, 
Тільки вивіски бракує –
„Ріпорвальний комбінат", 
Де є кому керувати, 
Та нікому ріпу рвати.


ЧИСТІ ДУШІ
 

Задумали мати
царицю рослини.
- Царицею будь нам! -
просили маслину. 
Маслина сказала:
- Я дякую красно.
А хто ж тоді людям
даватиме масло? 
Смоківницю горду
рослини просили, 
А та відказала:
- Не вистачить сили,
Бо хто ж тобі буде
давати плоди, 
Якими пишаються
наші сади?
- То як же нам бути?
журились рослини. 
Нарешті з поклоном
пішли до тернини. 
Тернина сказала:
- Не можу і я.
Царицею бути
судьба не моя. 
Як сонце нещадно
вас буде палити, 
Не зможу я підданих
тінню прикрити. 

Шануймо рослини -
в них чесна душа. 
Ніхто із них місця
свого не лиша, 
Не хоче пускатись
на шлях кар'єриста. 
Шануймо рослини -
душа у них чиста.
 

СВИНОТА

Порося під дубом 
Жолуді ковтало. 
Дуб казав:
- Харчуйся 
Та нагулюй сало. 
Порося жиріло 
Та й свинею стало 
І коріння дубу 
Геть попідривало. 
Нині дуб похилий 
На горі маячить, 
І ніхто на ньому 
Жолудів не бачить, 
Бо кому ж плодами 
Славитись охота, 
Як за твій рахунок 
Живиться свинота?


ЖОРСТОКА РІДНЯ

Веде сосна з дубом буйним 
Розмовоньку щиру:
- Ой жаль мені
                 ще й великий 
На оту сокиру. 
Вона ж, грізна та залізна, 
Ні про що не дбає –
Підсіче нас під коріння, 
Дров з нас нарубає. 
Дуб голівоньку журливу 
Похилив ще нижче:
- Не жаль мені на сокиру,
Жаль на топорище.
Топорище тій сокирі
Помага, погане,
А воно ж нам, люба сестро, 
Рідне - дерев'яне.

 

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

Веселий півень заявив свині: 
- Як вам не сором?
Вся ви - у багні. 
Свиня зраділа:
- Критика до діла.
Пішла скупалась,
потім півня з'їла 
І хрюкнула:
- Сам винен, паразит:
Нагнав мені купанням апетит.
Цей випадок
наочно нам доводить, 
Що тупорилим
критика не шкодить.

 

МЕМУАРИ

Ой ховали півника,
Співака чудового,
У труні мальованій
Несли безголового.
За труною йшла свиня
Й ревно голосила:
- Ах, який це був талант!
Що була за сила!
А тепер ота свиня 
Пише мемуари, 
Як до смерті довели 
Півника нездари, 
Як за півником вона 
Сильно голосила... 
А, між іншим, голову 
Свиня й відкусила.

 

ПОРОСЯЧА НАДІЯ

У свинарнику холоднім 
Порося трясеться:
- І коли те новорічне
Свято вже почнеться?
- Ну ж і дітки повелися,
Обізвавсь кнуряка. -
Саме, не зна, недолуге,
Про віщо патяка.
А те каже:
- Я ж на свято 
Тільки і надіюсь: 
Візьмуть мене,
в піч засунуть, 
То хоч там зігріюсь...
 

ЕЛЕГАНТНІСТЬ

Одна свиня поросною була. 
П'ятьох маленьких свинок
привела, 
Її спитали:
- А чому так мало?
Свиня сказала:
- Вистачить п'яти -
Мені фігуру треба берегти.

Вважайте цю причину
справедливою: 
Чому й свині
не буть красивою?
 

 
ПІДСВИНОК

В однім свинячім табуні 
Був ватажок талановитий. 
Ніхто його ні вбить не міг, 
Ні в хитру пастку заманити. 
По ньому били із рушниць, 
За ним ганялись вовкодави, 
Та він ніде не падав ниць, 
Виходив з кожної облави. 
Коли ж утомлений кабан 
Заснув у хащах на світанку, 
Лукавий підсвинок підліз 
І перегриз йому горлянку, 
Бо заздрив, підлий, тайкома, 
Що рівних кабану нема. 

Отож, нехай затямить всяк: 
В житті, в труді,
в буденних справах 
Остерігайсь не так собак, 
Як тихих підсвинків лукавих.
 

СВИНСТВО

Свиня опоросилась 
Четвертий раз підряд  
У неї появилось 
Десяток поросят. 
А через тиждень діти 
Набридли тій свині. 
- Не хочу годувать їх! 
Нащо вони мені?! 
Нащо псувать фігуру, 
Як я - ще не стара 
І можу вийти заміж 
За іншого кнура?.. 

Тут головне не байка, 
Важливе тут - мораль. 
Хоч дітки й поросята, 
А все ж таки їх жаль. 
Хіба ж бо дітки винні, 
Що їх родили свині?


СИРІТКА

Поросятко все хворіє,
Незвісно й чого
І ніхто не пожаліє
Бідного його.
Ні скоринки, ні лушпайки
Ніхто не приніс.
Навіть мати відвернула
Свій кирпатий ніс.
У малого поросяти -
Велика рідня,
Та що з того,
якщо й мати 
У нього - свиня?


ВИСОКЕ СТАНОВИЩЕ

- Я давно у тебе, татку,
Хочу запитать.
Ти скажи мені, чи свині 
Яблука їдять?
- Та, звичайно, їли б, синку,
Тільки в тому суть,
Що вони ж - не огірочки,
Високо ростуть.

І напрошуються з цього
Висновки прості:
Щоб тебе не з'їли свині,
Будь на висоті!


НЕУВ'ЯЗКА

- Я в тваринництві, -
кричав він, -
Наведу порядки! 
По сімнадцять поросяток 
Дам від свиноматки. 
Але слова не дотримав, 
Сам собі нашкодив, 
Бо тих своїх обіцянок 
З кнуром не погодив.
 

БУНТАР

Оточили ситі свині 
Велике корито, 
Їдять, сопуть
              та хрумкають 
Смачно, працьовито. 
І підсвинок до корита 
Радий би пролізти, 
Але свині не пускають, 
Не дають поїсти. 
Поштовхався він позаду, 
Відбіг до загати 
І став свиней ненажерних 
Гостро викривати:
- Дармоїди безсоромні!
Кендюхи! Барила!
Коли сором будуть знати
Чорні ваші рила?
І сказав своїм підлеглим 
Головний кнуряка:
- Пустіть його до корита,
Нехай не патяка.
Розступились, пропустили
Крикуна малого.
Час минув -
і нині страшно 
Глянути на нього: 
Розжиріло, знахабніло –
Куди твоє діло! 
Молоденьких поросяток 
Десятьох заїло. 

Так, буває, дехто правду 
Чеше всім відкрито 
Лиш для того, щоб пропхати 
Рило у корито.


ХЛІБ СВЯТИЙ

Купив дядько худу
                        свинку -
Аж щетина дибом!
Та й став її годувати
Купованим хлібом.
Розжиріла, знахабніла
Свиня тупорила
І хазяїну своєму
Якось заявила:
- Ви мені цим хлібом -
                            сала
Залили за шкуру.
Через нього зіпсувала
Всю свою фігуру.
Подивіться ви на мене,
Якою я стала:
Ноги повні,
                     наче довбні,
Талія пропала.
Діставайте вітаміни,
Не носіть мучного.
Я не хочу хліба їсти,
Бо вредить від нього! -
Отакі слова сказавши,
Люта і сердита,
Зафутболила хлібину
Рилом із корита.

Наша байка коротенька
Заклика до того,
Щоб не ставились
  по-свинськи
До хліба святого.
 


ФІГУРА

Хвалилася та чванилась
                              свиня:
- Я, сестроньки,
                  пережену коня! 
Всю зиму я полову їла ячну, 
Зате фігуру зберегла ізящну. 
Не те, що там,
                   в сусідньому селі, 
В свиней одвисло
                         сало до землі –
Ні грації, ні талії... нічого! 
Як опуститись можна до такого? 
Наслухалася льоха балачок 
Від молодих сучасних жіночок 
Та про фігуру піклуватись стала. 
Тепер чекай від неї сала!


ЕРУДИЦІЯ

Свиня під дубом віковим 
По горло жолудів наїлась, 
Добряче виспалась під ним 
І рити корінь заходилась. 
Із дуба ворон крикнув їй:
- Це шкодить дереву!
                          Не смій!

 

Свиня обурилась:
- Ти - хам! Ти - тютя безголова! 
Ти щось нове придумай сам –
Читала я Крилова. 
А ти - цитатник, демагог, 
Фальсифікатор, щоб ти здох! 

Мораль тут ніби й нескладна 
Та досить злободенна: 
Страшна свиня, коли вона 
Начитана й письменна.


НЕНАВИСТЬ

Свиня сказала леву біля гаю:
- Ціну собі я дуже добре знаю.
Гуртом за мною ходять кабани -
У мене всі закохані вони.
Та не такого серце моє хоче: 
За тебе заміж вийшла б я охоче! 
Лев подивився з-під кудлатих брів, 
Сердито рявкнув і в кущі побрів. 
Тепер свиня усім і всюди хрюка:
- Ох, лев отой -
                    такий дурний звірюка. 
Йому саме у лапи щастя йшло, 
А він не оцінив його, мурло. 
Та, як до лева пильно придивиться, 
Він кабанам в підметку не годиться: 
Не вміє рить, не хрюка, а реве. 
Нащо таке чудовисько й живе? 

Ненавистю стає любов гаряча, 
Коли любов та, вибачте, свиняча.


КРАСУНЯ

У літній день
           напередодні свят 
Хтось почепив
          над фермою плакат: 
У синім небі
           білий голуб лине, 
А в нього в дзьобі -
            гілочка маслини. 
На той плакат
              поглянула свиня 
І хрюкнула:
             - Ну, що це за мазня? 
Куди воно, на що воно
                           годиться? 
Якийсь там голуб...
             Теж мені ще птиця!
Сухенькі ніжки,
                 пір'ячко та дзьоб. 
А як, скажімо,
                   здорово було б, 
Якби узяв фотограф апарата 
Та зняв мене
        гарненько для плаката: 
Лежу отак,
                   а у зубах - буряк, 
А біля мене -
                        гарбузи і мак... 

Не уявля нахабне і ледаще, 
Що є на світі
             щось за нього краще.


СВИНЯЧА МОРАЛЬ
 

У теплий день погожий,
                              навесні, 
Зустрілися у полі
                            дві свині. 
Умилися, присівши
                  над струмочком, 
Понатирали ратиці пісочком, 
Нафарбували рила буряком,
Підмалювали брови кізяком, 
На бігуді щетину накрутили 
І рохкотіли, тобто, говорили: 
- Ах, кабани, противні кабани! 
Усі вони гуляки й джиґуни, 
Обманщики, кривляки
                          й брехуни, -
Усі однакові вони... 
А біля тих свиней
           крутилися кабанчики, 
З якими свині
               завели романчики. 

Мораль яка?
                Легка задача: 
Кому неясно,
                  що свиняча?


ЕРОТИКА

Свиня кирпата в холодку
                              лежала, 
Під зелененьким дубом
                          спочивала.
А у гаю співали солов'ї 
Та чарували, тішили її. 
Від насолоди
                 мліла тупорила, 
Сама собі тихенько
                        говорила: 
- Коли я чую в лісі
                            солов'я, 
Горить і тане
                     вся душа моя, 
І я готова зрання
                  й до смеркання 
Вбирати серцем
               дивне щебетання. – 
І тут вона помітила кнура, 
Що мимо мчався,
                чорний, як мара. 
Про все забула,
                дрібно затремтіла 
І за кнуром галопом
                             полетіла.
І вже не чула більше солов'їв, 
А прислухалась,
                  як той кнур сопів, 
Як рохкотів,
               як тупотів ногами... 

Мораль тихенько
                скажемо, між нами: 
Сто соловейків
                    молода свиня 
На одного кнуряку проміня.
 

ЦЕНЗОР

В темнім гаї солов'єві
Сказав кабан дикий:
- Ти неправильно співаєш,
Плутаник великий!
Подавай для перевірки
Мені свої ноти.
Я підправлю недоладні
Звуки і звороти.
Ти співаєш: тьох-тьох-тьох,
А потрібно: рох-рох-рох!

Звідси вивести мораль
Вже нехитра штука:
Кабанові по душі -
Тільки той,
                хто хрюка.


СВИНЯЧИЙ КРИК

Там, за фермою новою, 
На старій вербі, 
Примостився соловейко 
Та й співав собі. 
Як почули тупорилі 
Солов'їний спів, 
Загорлали, залящали 
Зразу в сто ротів. 
І замовк від того часу 
Бідний соловей, 
Перестав пісні співати, 
Навіть для людей. 

Цій історії печальній 
Не дивуюсь я: 
Сто свиней
  перекричати 
Можуть солов'я.



МАРНОСЛАВСТВО

Старий орел гукав у гаї:
- Тут я найстарший, чи не я?
Забороніть, заткніть навіки
Того дурного солов'я.
Щебече цілими ночами,
То аж сміється, то рида, 
А про царя свого, про мене, 
Ні разу в пісні не згада. 
Почувши це, кабан захрюкав:
- Ну де ж та правда? Де закон?
Забороняє соловейка
Жорстокий деспот і бурбон.
А згодом сам в начальство виліз 
Отой кабан - і повелів:
- Женіть із гаю в три шияки
Крикливих дурнів-солов'їв!
Лящать, витьохкують, зарази,
Аж гаєм котиться луна,
Але не зволили ні разу 
Співать во славу кабана... 

У тім то й лихо, друзі милі, 
Що не самі лише орли, 
А й недотепи тупорилі –
Всі прагнуть слави і хвали.


ЧОРТЗНА-ЩО

«Чорт-знає, що воно. 
Ні се, ні те. Ніщо. 
Літає хто-зна де 
І робить чортзна-що. 
Ніякий біс не зна, 
Чого він там шукає, 
Тому довір'я вже 
Давно не викликає...» 

Отак свиня, 
Що грамотна була, 
Характеристику 
Писала на орла.
 

ІНТЕЛЕКТУАЛ

Сидить задуманий індик. 
Свиня побачила
                         та в крик:
- Чого ти голову повісив? 
А киш звідсіль,
               мислитель бісів! 

Мораль проста
Виходить з цього. 
Таких, на жаль, чимало є: 
Саме не думає нічого 
І іншим думать не дає.


ЧИСТЬОХА

Всі хвалять: голуб - чистота, 
Завжди гарненький,
                          мов картинка... 
А он - у нього до хвоста 
Вчепилась жовта соломинка. 
Ось цим і викрита брехня. 
Всі голуби - то мацапури... 
Так, рило виткнувши з баюри, 
Розводить критику свиня.


СВИНЯЧА НЕВДАЧА

У літню спеку,
                   у обідній час 
Дрімає голуб,
                сівши серед двору. 
Свиня - до нього
              та зубами - клац! 
А голуб - пурх! -
                  і полетів угору. 
Дарма кирпату
                  роздирає злість: 
Як Бог не видасть,
               то свиня не з'їсть.


ЧУЖА СЛАВА

Трудолюбивий садівник 
Чудесний виростив квітник. 
Такого чуда неземного 
Ще не було ніде й ні в кого. 
У той квітник одного дня 
Зайшла забрьохана свиня, 
Серед краси лягла тварюка, 
На сонці ніжиться і хрюка: 
- Чому фотографа нема? 
Ану, покличте, хай зніма! 
А садівник чого стовбичить? 
Йому стояти тут не личить. 
Тут я хазяйка, все моє, 
А він лиш фото зіпсує. 

Бува:
           трудяще зробить справу, 
А щось ледаще
                            вкраде славу.



СВИНЯЧА ВДАЧА

Один дресирувальник
                          років п'ять
Учив свиню писать і малювать, 
Та не навчилася
                   нічому тупорила, 
Лише учителя за ногу
                              укусила. 

В літературі теж:
                  хто не навчивсь писати, 
Той критиком стає,
                      щоб іншого кусати. 
Сюжет підказує
                        моралі лапідарність: 
Тут мова - про тупу,
                      безжалісну бездарність.
 

ПОЕТ І СВИНЯ
   
Свиня підрила пам'ятник
                                 помалу. 
Упав поет чавунний
                          з п'єдесталу 
На ту свиню
                    і перебив хребет. 
Свиня стогнала,
                    свині позбігались, 
Дивилися
              і страшно дивувались:
- Це ж хуліган!
- Бандит, а не поет! 

Віддавна так:
               накоять лиха
                                 свині 
І галасують,
                   що поети винні.


УЧЕНЕ ЗВАННЯ

Коня побачила свиня,
Така кругленька та повненька:
- Ага! Мені дали звання,
Уже я звуся: рекордсменка.
Я й для науки дорога:
Уже вивчають екскурсанти,
Який мій вік, яка вага,
Які у мене є таланти.
Я вже не просто хрюкаю -
Займаюся наукою.
А кінь як пирхне: - Перестань
Тут городити ахінею!
Свині тули хоч десять звань -
Вона лишається свинею.

Неправду кінь сказав,
                              ой, ні!
Коли звання дають свині, 
Вона з високою відзнакою 
Стає бундючною свинякою.


СОБАЧИЙ КОНЦЕРТ

Свиня припхалася до гаю 
І тиче левові конверт: 
„Прошу вас, царю, і благаю, 
Щоб ви явились на концерт. 
Нас ощасливить ваша явка. 
Концерт відбудеться вночі. 
Співати будуть бобик, шавка, 
Собачий хор і два сичі". 
Кудлаті брови лев нахмурив:
- Це що за дика маячня?
Хто в нас очолює культуру?
- Я, - скромно мовила свиня.
- Хто склав програму цю собачу?
Свиня сказала тихо: - Я.
- Але, чому ж я тут не бачу
Серед артистів солов'я?
Він перестав уже співати?
- Співає, - мовила свиня, -
Але тут всі лауреати,
А в солов'я нема звання. 
- А, - мовив, лев, -
                      якщо це так, 
Прийду послухаю собак. 
Концерт сподобався.
                             Свиня -
Тепер відома й знаменита, 
Бо їй присвоєно звання: 
„ДІЯЧ ПОМИЙНОГО КОРИТА".


ГОНОР

Собака гордо мовила свині:
- Ага, я - друг людини,
                              а ти - ні. 
Свиня кирпата
               хрюкнула зухвало:
- Я не люблю дружити
                       з ким попало!
 

ДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ

Свиня, уздрівши цуценя, 
Що спочивало в холодочку, 
Захрюкала:
             - Здоров, синочку!
Не втримався кабан один,
Обурився:
           - То ж - сучий син!
Чого ти лащишся до нього?
Але свиня сказала строго:
- Сьогодні він - собачий син, 
А завтра - буде крупний чин, 
То й пригадає, хто вітався, 
А хто бундючно відвертався. 
І вийшло точно по свині. 
Минали, йшли за днями дні. 
Із цуценяти виріс псюга. 
Свиня радіє: - Маю друга! 
А грубіяна-кабана 
Замучив псюга-сатана: 
Хвоста відгриз,
                 обдер все рило, 
Хоч відправляй уже на мило. 

Отут, гадається мені, 
Не гріх повчитись
                        і в свині.

МЕДАЛЬ

Свиня на виставці стоїть, 
З корита п'є густі помиї. 
Облипла салом,
                        аж двигтить,
Та ще й медаль висить на шиї. 

Отак, буває,
                     чудеса
Людина виявить у праці, 
Але медаль за те дають 
Якійсь безсовісній свиняці.


ПЕРСОНА

Сидить байкар у тихому кутку 
І пише байку.
                       Слухайте, яку:
„Вернулася із виставки свиня, 
Де їй дали медальку за породу, 
І вже усіх від себе відганя, 
Не визнає ні племені, ні роду.
- Давайте, - хрюка, -
                 персональний хлів! 
Будуйте, - рохка, -
                 персональне стійло! 
Варіть для мене найсмачніше пійло, 
Таке варіть, чого ніхто не їв! 
Поставте в двері золоті замки, 
Стеліть мені під ноги килимки! 
Пришліть мені
                 свинарку не загальну, 
А особисту, тобто, персональну!" 

Сидів байкар, як видно, не дарма. 
Цікава вийшла байка та проста.


НАГОРОДА

Сірка побачивши, 
Сказав гладкий кабан:
- Мене нагородив
Хазяїн мій Іван.
Ділами добрими
Його я так прославив,
Що золоте кільце
Мені він в рило вставив.
Сірко оскалився
І відказав на те:
- По-перше вставлено
Кільце не золоте,
Ну а по-друге, ти 
Одержав нагороду 
Не за діла свої, 
А щоб не рив городу.
 

ЛІДЕР

Рохкав-хрюкав, вихвалявся 
Після виставки кабан:
- Вийшов я на перше місце.
Це вам - правда, не обман!
- Годі! - кінь озвався збоку.
Даром кирпу тут не дми.
То не дуже честь висока -
Бути першим між свиньми.


ІНТЕРЕСИ НАРОДУ

У кнуряки саж хороший,
Дороге корито.
Він по горло нажереться
Й рохкає сердито:
- Нікудишні в нас корита
І брудні помиї.
Хто завів такі порядки?
Дать би їм по шиї!

...Розплодили ми подібних
Кабанів чимало.
Поживають розпрекрасно,
Наганяють сало.
В них квартири, мов купецькі
Дорогі палати.
Мають дачі і добрячі
Премії й зарплати.
А проте останнім часом
Узяли за моду
Представляти інтереси
Простого народу.
Корчить кожен захребетник
З себе демократа.
Любить лізти
                  в гуманісти 
Братія мордата!


ВОВЧА НАУКА

Вовк дисертацію
                    учену захистив 
На ступінь
       вівцезнавця-кандидата. 
Він глибоко питання освітив, 
Як слід овець
               давити й поїдати. 
Тепер з вовків
               виходять фахівці, 
Небачені рекорди всюди ставлять: 
Ті, що давили по одній вівці, 
Уже по три і по чотири давлять. 

Сумна це байка
                    і сумний кінець: 
Комусь наука,
                 а для когось - мука, 
Вовкам - утіха,
                  горе - для овець.

 


ОРДЕР НА НОРУ

Вовк пішов по службі вгору: 
Він глава контори, 
Що дає у лісі звірям 
Ордери на нори. 
Причвалав ведмідь до нього 
Зі старого гаю 
І промовив:
  - Я колоди 
Все життя тягаю. 
Підшукай барліг для мене. 
Я прошу, як брата. 
Глянь - у мене від роботи 
Спина вже горбата. 
- Напиши мені заяву. -
Відповів зубатий. –
Ти на черзі в мене будеш 
Триста сорок п'ятий.
А увечері зустріла
Вовчика лисичка,
Інтересна, симпатична
Краля-молодичка.
Тільки хвостиком крутнула
Вліво, вправо, вгору
І одержала без черги
Триметрову нору.

Що я маю на увазі
І про що промовка?
Знаю я брудного типа,
Схожого на вовка.
Не своє добро - народне,
Обома руками
Роздає він тим,
                    що крутять 
Перед ним хвостами.


ЖАРТУН

 

Чабан кричав: - Рятуйте! 
Ой, людоньки! Вовки! 
До нього збіглись люди. 
В руках кілки й дрючки. 
А він стоїть сміється:
- Чого ви спішите?
Невже звичайних жартів
Не розумієте?
А через день і справді 
Із лісу вовк прибіг.
- Ой, людоньки, рятуйте! -
Чабан скликав усіх.
Але йому на поміч 
Ніхто вже не прийшов. 
В селі сміялись люди:
- Чабан жартує знов...
Від чабана на полі
Лиш чоботи знайшли.
До чого кляті жарти
Людину довели!


ЗЛАЧНЕ МІСЦЕ

Воєводою ведмедя
У гаю обрали.
Дали шапку, яку носять
Лише генерали.
Притаскали телевізор
Просто до барлогу,
На стіл скатерть постелили,
Килим - на підлогу.
Поставили білу ванну,
Срібний умивальник.
Притягли колоду меду,
Щоб смоктав начальник.
І тепер, якщо хто-небудь
В лісі тільки писне,
Ведмедяра - хап за шкіру
Й до пенька притисне.
- А! - лютує. - Зазіхаєш
На мою посаду?
Хочеш мед у мене вкрасти?
Я тобі украду!
Давить, чавить підозрілих
Клятий воєвода.
Не посади йому шкода, -
Дорога колода.


ЖАРТ

Ведмеді, як відомо,
             люблять жарти. 
Бурмило сів з синочком
                 грати в карти
І раптом, сам не знаючи чого, 
Огрів по спині лапою його. 
Синочок, ойкнувши, упав 
І душу Богові віддав. 
Бурмило мовив: - От чума! 
Я ж так легенько, жартома. 
У карти грати добре вміло, 
А гумору не розуміло...

ЧОРНИЛЬНИЙ БІС


Бурмило гаєм управляв 
Без особливої кебети. 
Щоб не вирішувати справ, 
Він розпорядження
                             віддав: 
- Створіть чотири
                      комітети: 
Комітет по дубах, 
Комітет по ялині, 
Комітет по грибах, 
Комітет по малині. 
І гай тривожно зашумів, 
Стогнав-тріщав
                  багато днів. 
Його рубали комітети 
Та обставляли кабінети. 
У комітетах молодці 
Тепер складають
                      папірці 
Та рапорти приймають
                           знизу, 
Хоч там нема вже
                        ні дубів,
Ані ялин, ані грибів, 
Уже не знайдеш
               навіть хмизу. 
Був гарний гай,
                  прекрасний ліс, -
Все погубив
                    чорнильний біс.


ХАРАКТЕРИСТИКА

У великім кабінеті 
Заєць зляканий стоїть. 
За столом у чорнім
                             кріслі 
Низько згорбився ведмідь
І характеристику 
Дряпає на листику: 
„Заєць. Прізвище: Вухань. 
Молодець, куди не глянь, 
Їсть в городі тільки те, 
Що неправильне росте. 
Навесні і восени 
Нищить різні бур'яни. 
Принциповий, і тому 
Доручається йому 
Стерегти город і сад, 
Навести в хазяйстві лад..." 
Тут лисиця в кабінет 
Залетіла: - Є секрет. 
Цей зайчисько розбазікав, 
Що вночі ви крали мед. 
Блиснув іклами ведмідь 
І сказав лисиці: - Йдіть! –
Все написане порвавши 
І ногою розтоптавши, 
Став характеристику 
Дряпати на листику: 
„Заєць. Прізвище: Вухань. 
Паразит. Нікчема. Дрянь. 
Невідомо, як проліз 
В наш зразковий
                     чистий ліс. 
Поїда систематично 
Їжаків і диких кіз. 
Вже була така помовка, 
Що хотів роздерти вовка, 
Та цього не допустив 
Наш здоровий колекхив". 
Ще подумавши хвилинку, 
Дописав ведмідь рядки: 
„Додаєм до цього вуха, 
Шкуру заячу й кістки".

 

ПРО РІДНУ МІЛІЦІЮ Й ЧУЖУ АМУНІЦІЮ

Телевізор бубонить,
Радіо мовляє,
Як міліція живе
Й сили укріпляє.
Щоб підвищити престиж
Рідної міліції,
З-за кордону навезли
Гору амуніції.
Як поткнуться на майдан
Кляті демонстранти,
То вона покаже їм
Всі свої таланти.
Нині хлопці-молодці
Мають дубиняки,
У середину яких
Вперто залізяки.
Причандалля то таке
Хитре і дотепне,
Що по черепу огрій —
Він, як диня, репне.
Доторкнеться тим кийком
До якоїсь бабці, —
Забирай та узувай
У біленькі тапці.
А чого ж вона прийшла
З дідом-ветераном?
А чого ж вони кричать,
Що їм жить погано?
Дай старому по горбу
За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака
Бойові медалі!
А підвернеться студент -
Хряпни і студента,
Хай свій уряд поважа,
Раду й президента,
А не тицяє плакат
Під носа та в очі,
Що стипендія мала,
Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють
На кийки й штахети,
В охоронців нині є
Грізні водомети,
Що під натиском страшним
Будуть воду лити
Так, що струменем слона
Можна повалити.
Отакі тепер у нас
Охоронні сили.
Отакої молодцям
Зброї накупили!
Скільки пенсій трудових
Відняли для того,
Щоб придбати інвентар
Рівня світового!
Як же треба свій народ
Міцно так любити,
Щоб брандспойтом поливать
І кийками бити!

ПРО МІТЛУ, ЛОПАТУ Й ПЛЯШКУ ЯЗИКАТУ

Хтось покинув у сараї
Пляшку горілчану,
Необмиту, недопиту
І, звичайно, п'яну.
- Звідки ти, така хороша? -
Питає лопата. —
Не впізнала тебе зразу,
Знать, будеш багата.
Пляшка булькнула сердито:
— А я й так не бідна.
Не така, як ти, нещасна,
Чорна й жалюгідна.
На бенкетах і фуршетах
Я бувала, всюди,
А з тобою діло мають
Тільки темні люди, —
Роботяги та трудяги,
Ганни та Івани,
Що розкопують траншеї,
Риють котловани...
Тут мітла біля порогу
Раптом обізвалась:
- Перестань пащекувати,
Бо вимету зараз!
— Не чіпай, — лопата каже. -
Це ж відома трясця.
Через неї, окаянну,
Всі людські нещастя.
Пляшка брязнула бундючно:
- Що ти там молотиш?
Я дарую людям радість,
А ти світ колотиш.
Та немає ні квартири,
Ні кутка, ні хати,
Де б мені не довелося
Хоч разок бувати.
Скрізь балакають, що скоро
Вибори почнуться.
А ти знаєш, чом за владу
Люди так гризуться?
Щоб народові служити,
Сили віддавати?
Ні, гризуться, бо бояться.
А чого? — Лопати.
В хід пускають всякі брехні,
Різні «компромати»,
Аби тільки опинитись
Далі від лопати.
Всі трудящих захищають,
Люблять, поважають,
А трудящими, сердешні,
Бути не бажають.
Жити хочуть у достатках,
Сито і багато,
А таке життя ти можеш
Дати їм, лопато? -
Тут мітла сердита знову
У розмову встряла:
- Я газети і листівки
Вчора підмітала.
На портретах - кандидати,
Хлопці інтересні
І написано під ними,
Що порядні й чесні...
Пляшка дзиґою крутнулась:
— Перестань патякать!
У газеті що завгодно
Можна накарлякать.
Журналісти хочуть їсти,
Мусять так писати,
Бо у них віднімуть пера
І всучать лопати. -
І задумались, замовкли
Мітла і лопата.
Мабуть таки правду каже
Пляшка язиката.
 
 
БОРОДАТЕ ЧУДО

Є в столиці на горі
Кам'яна будова
Без балконів і колон,
А проте чудова.
Правив там не грізний цар
З генералітетом,
А найперший секретар
З вищим комітетом.
Там півсотні літ тому,
Як примара, лазив
Найлютіший людоїд —
Каганович Лазар.
В плечі голову втягав,
Швендяючи мимо,
Референтик молодий
На імення Діма.
Кепка, галстук, борода,
Як в інтелігента, —
Ніби Ленін погулять
Зліз із постамента.
Він боявся підійти
До дверей залізних:
Там же скільки по кутках
Охоронців грізних!
Чи подумати він міг,
Що оті солдати
Не комусь тут, а йому
Будуть козиряти?
Час минув і той палац
Зовні не змінився,
А всевладний комітет
Ніби провалився.
Появились там нові
Управлінські сили,
Але згодом і нових
Звідти попросили.
І в найкращий кабінет
Гордою ходою,
Угадайте, хто ввійшов?
- Діма з бородою.
Стежку він собі проклав
До тієї хати,
Як парторгу допоміг
Президентом стати.
Хата взята! І при тім
Легко, без розбою.
З канцелярського писця
Діма став главою.
В кабінетах розмістив
Незліченні штати.
Стали Діму величать,
Стали прославляти.
Зашуміла, загула
Підневільна преса,
А він бороду густу
Виткне з «мерседеса»
І шурує інтерв'ю
На чотири боки,
І несуть його слова
На хвостах сороки.
Артистичну мав глава
І тонку натуру,
Заходився направлять
Пресу і культуру.
Як збиралися концерт
Урядовий дати,
В «Україну» залітав,
Діма бородатий.
Тицяв бороду свою
У програми навіть.
- Цих, - командував, - давать!
А оцих - відставить!
Зникли танці і пісні
Й козаки чубаті,
Захопили сцени всі
Голі і патлаті.
Гордо Діма походжав
Між своїх героїв
Ще й полковницьке звання
Сам собі присвоїв.
Вже збиралися йому
Й генеральське дати,
Та не зміг він відрізнить
Тачки від гармати.
А зате у докторах
Браво захистився,
В Академію наук
Ліктями пробився.
Все під себе підгорнув
Діма бородатий,
Та негадано за щось
Був з посади знятий.
Звідки, скільки і чого
У своє корито
Полководець натаскав,
Нині шито-крито...
Але казці не кінець,
Вибачте, будь ласка.
Без щасливого кінця
Не годиться казка.
Той, хто Діму сковирнув
З жирної посади,
Несподівано згадав,
Як прийшов до влади.
За невдячність Дімин клан
Міг би не простити:
Той, хто вгору підійма,
Може й опустити.
І невдячному вночі
Навіть сон приснився:
Ніби привид з давнини
Раптом появився.
І гаркавенько сказав:
— Батєнька-синаша!
Діму кривдити не смій —
То людина наша.
Ми йому передрекли
Президентом стати,
А покіль допоможи
Вийти в депутати.
Як це роблять, знаєш сам,
Ти ж не красна дівка.
Для попихачів твоїх
Головне - вказівка.
Час минув і — здрастуй вам!
Гордою ходою
В зал сесійний увійшов
Діма з бородою.
Не торкайтеся, бо він
Неприкосновенний —
Комітету голова
І великий вчений!
Полюбуйтесь! Диво це
Бородатолице -
В новім уряді прем'єр,
Тимчасово — віце.
А на виборах нових
З галасом і громом
Президентом стане він,
Тобто — Головкомом.
Восхіщайтеся! Його,
Красеня й атлета,
Вже назвала мудрецем
«Лучшая газета,
Свєтской жізні» - онде як!
Хроніка поважна,
А не квакавка якась,
Бідна і продажна.

НЕ ХВИЛЮЙТЕСЬ, ГРОМАДЯНИ!

Часто чуємо у будні,
Ще частіш у свято:
- Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже не ото не знають
їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обікрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює.
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини, —
їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів —
Ой же як багато!
їм міліція «до фені»,
Що якесь їм НАТО?
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Вас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофреник тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.

НАГОЛОС

Запитав Ярему

Чубатий Хома:
- Як правильно буде -
Кучма чи кучма?
А той йому каже:
— Говори кучма —
Як отам, під кучмою,
Нічого нема.

КОРОБОЧКА

Коли пише чи говорить
Видатна людина,
То у неї кожне слово -
Дорога перлина.
Такі люди в світ приходять
Не часто й не густо.
їх історія шанує,
Вони - златоусти.
Сам Сократ, мудрець великий,
Не писав нічого.
Записали вірні учні -
Хто що чув від нього.
А коли мудрець потрапив
У жахливу скруту,
Від учення не відрікся
І прийняв отруту.
Жив достойно муж великий
І загинув славно.
А тепер про те згадаєм,
Що стряслось недавно.
Мав Данилович, наш гетьман,
Хлопця-охоронця,
Що завжди до нього тягся,
Як трава до сонця.
На парадах і в нарядах
Він спинавсь на плечі,
Щоб почути і збагнути
Президентські речі.
Так хлопчину чарувало
Президентське слово,
Що фізично розвивало
Й, навіть, розумово.
І осяяла ідея
Молоду голівку
Мудрі речі президентські
Записать на плівку.
Він кишеньку потайненьку
Вшив у гімнастерці,
Щоб тримати ту касету
При своєму серці.
Мав він доступ до найвищих
Тайних кабінетів.
Там від нього, охоронця,
Не було секретів.
Приладнав він мікрофончйк
В кріслі чи в дивані —
Хай коробочка фіксує
Мислі незрівнянні.
Вів розмови Данилович,
Збори чи нараду,
А тим часом коробочка
Крутилася ззаду,
Вечорами і ночами,
У будні і в свята
Все писала, фіксувала
Коробочка клята.
Через місяць охоронець
Поїхав додому,
Щоб піднести подарунок
Батькові старому.
- Оце, тату, коробочка,
А на цій касеті
Розмовляє Данилович
В своїм кабінеті.
Зачиняйте, тату, вікна
Й двері - на замочок! –
Умостились біля столу
Батько і синочок.
Син натиснув обережно
Кнопочку біленьку.
Зашипіла коробочка,
Крутить помаленьку.
Гудуть чиїсь голосочки
Якісь невеселі,
А Данилович гукає:
— Ви, б... , оборзєлі?!
- Не дай Боже, - шепче батько, -
Почує онучка...
А Данилович питає:
— Ну што ти, б... , сучка?
Син і батько заніміли,
Поблідли від страху,
А в коробочці заїло:
- Наху-наху-наху...
Не будемо розказувать,
Що сталося далі,
Бо то уже подробиці,
Відомі деталі.
Експертиза показала,
Що все це — підробка,
А хто вірить у ці штучки —
Той дурний, як пробка.
І давайте більш не будем
Згадувать Сократа.
Куди йому, нещасному,
До нашого брата?
Він же міг би заявити
Одверто і строго,
Що ніколи і нікому
Не казав нічого,
Що Платони й Ксенофонти
Його оббрехали, —
І ми б з вами про Сократа
Нічого б не знали,
І не тямили б нічого
В етиках-культурах.
Спали б собі у печерах
На ведмежих шкурах.



УКРАЇНА - ВІЧНА!

На екрані голубому
Виступа мужчина,
А за ним - великі букви:
„НОВА УКРАЇНА".
Після нього - другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна —
„Нова Україна"?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі? -
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого й дивиться.
Це зійшлися десь на з'їзді
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немов би Україна -
То для них, як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув, і - крапка!
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла —
Подавай новеньку...
Чи можлива у сусіда
Схожа чудасія,
Щоб зібрались під девізом
„НОВАЯ РОССИЯ"
Діячі, які не знають
Корінної мови?
Там їх зразу ж запитали б:
- Вьі откуда? Кто вьі?
Беленьї обвелись, что ли? -
По какому праву
Создаете в государстве
Новую державу?
Діячі гуртків і фракцій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І скликайте з'їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни –
Та при тім не поминайте
Всує України,
Бо вона - не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Вас не стане й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
На своїй орбіті.
Що для неї колотнеча
Й метушня одвічна?
Ви тут гості тимчасові,
Україна - вічна!

 

НЕПРОХАНА ГОСТЯ

Давненько вже не бачила
Синка свого мати, -
З того часу, як обрали
Його в депутати.
Лиш по радіо чувала
Його голосочок.
Як сердечно піклувався
Про народ синочок!
Ну так уже побивався,
Так гарно балакав,
Що аж носом підшморгував,
Замало не плакав.
Та й подумала старенька,
Сидячи в куточку:
- Це ж узавтра сорок років
Сповниться синочку,
А від нього — ні словечка,
Мабуть, несвободний.
Як же там він поживає,
Страждалець народний?
Взяла мати кошолочку
Свою невеличку,
Подибала на станцію,
Сіла в електричку
І тримала кошолочку
Мало не зубами:
Везла сину картопельку

Й торбинку з грибами.

Поблукавши по столиці

Години чотири,

Знайшла таки рідненького,

Дійшла до квартири.

Натиснула на кнопочку,

Задзенькав дзвіночок

І з'явився на порозі

Коханий синочок.

Поправляє окуляри,

Дивиться химерно.
- Ви, гражданочка, ошиблись
Етажом, навєрно...
- Ти смієшся чи жартуєш? -
Розгубилась мати.
- А що ж ви так нарядились,
Що вас не пізнати?
У приймальні на вішалці -
Наче на вітрині:
Шуби, куртки та дублянки
Чорні, жовті, сині.
За прозорими дверима
Тісними рядами
Сидять ситі, гордовиті
Мужчини і дами.
Нахилився син до мами,
Погладив по спині.
- У чому це ваша куртка?
У крейді чи в глині?
- Та яка ж це сину, куртка,
Як це кацавейка.
У пожарника купила,
В кривого Омелька.
Її вішати не треба,
Бо то лишній клопіт.
Цупка така, що поставиш
Та й стоїть, як чобіт.
- А як це ви узулися?
Що це за резина?
Ні підметок, ні підборів,
Наче у грузина...
- Та це сусід знайшов якось
Камеру у клуні,
Дістав клею та й, спасибі,
Зробив мені чуні.
Прости, синку, що у мене
Наряд нехороший.
Давно живу без пенсії,
Не приносять грошей...
Син бурмоче: - Та ви ж знали,
В мене день рождєнья,
А ви отак явилися,
Без предупреждєнья.
Мати тягне із кошолки
Торбину з грибами.
- Оце ж тобі подарунок,
Гостинець від мами.
Прости мені, голубчику,
Така в тебе мати,
Що ти її соромишся
Гостям показати.
А то ж либонь, такі самі,
Як ти, депутати.
Я ж із ними не збираюсь
В чунях танцювати.
Ото ж такі красавчики
І такі красуні
Одягли нас в кацавейки
І взули у чуні.
Звели, синку, щоб на кухні
Дали мені чаю.
Я трішечки відпочину
Та й пошкандибаю.
Нехай собі веселяться
Гості благородні
Та нікому хай не брешуть,
Що вони народні.


КОМУ ЖИТИ ЛЕГШЕ

Я вважаю це питання
Вельми інтересним:
Кому жити нині легше —
Брехунам чи чесним?
Важко чесному. Він марно
Слів не викидає.
Коли скаже і не зробить -
Совість заїдає.
А брехун наобіцяє
Й через день забуде
І йому на те начхати,
Що говорять люди.
Пригадаймо, скільки встигли
Нам наобіцяти
Діячі, які в народні
Рвались депутати.
Нині бачим на екранах
Депутатські лиця
І приємно не на кожне,
Вибачте, дивиться.
Не хотілось би нікого
Словом цим образить,
Та бува такою пика,
Що в екран не влазить.
Особливо ті, що часто
За народом плачуть,
Вже за власними пузами
Ніг своїх не бачать.
Вибачайте добродушно,
Але ця солідність
Туго вписується в нашу
Всенародну бідність.
Звідкіля ж тому багатству
Взятися у хаті,
Де хазяїн сухоребрий,
А слуги пузаті?


НОВИЙ ПАСПОРТ

Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи „національність"
Там не зможемо знайти.
Будеш паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так, —
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти — турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш —
По селу чи по району,
Де родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки — шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
Із Донбасу - донбасяк...
А поїдеш в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі — парижак,
А у Осло — ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані — гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Де набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
— Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
П'ята їх графа лякала
І трясла хазарський клан -
Звідси вам мета лукава,
Звідси вам підступний план!
Пропаде графа єдина,
Втратиш образ Божий свій, —
Геть не знайдеш України
Ти на карті світовій.

ОРЛИНЕ ПЛЕМ'ЯЧКО

Хоч в Ізраїлі євреям
Жить непросто, тісно їм,
А вони єдинокровних
Закликають в рідний дім:
- Приїжджайте в край коханий!
Ми притулок вам дамо.
Проживайте з нами вкупі,
Як усі ми живемо.
А Росія не скликає
Рідних дочок і синів,
Хоч землі достатньо має -
Більше в тисячу разів.
Там же нікому трудитись,
Там же злидні й темнота,
А дітей орел двоглавий
Під крило не підгорта,
Не гукає, не скликає,
Щоб додому прибули,
Щоб вітчизні історичній
Стать на ноги помогли.
Ось хоча б на Україні —
Скільки щирих росіян,
Тих, що гордо заявляють:
Я товаріщ, а не пан!
Незалежність українська
В печінках засіла їм.
Як вони скучають, бідні,
За отєчєством своїм!
Гляньте в Раду у Верховну —
Там же скільки є орлів,
Що по-нашому стулити
Не уміють й кілька слів.
їх же, бідних, заставляють
Україні присягать.
А на кой їм Україна,
Єслі єсть Росія-мать?
То чого ж орел двоглавий
Хитро збоку погляда?
Чом орляток не скликає
До єдиного гнізда?
А тому, що хоч в орляток
Є проблеми з язиком,
З України у Росію
їх не витуриш кілком.
В теплій залі крісла терти
Та любить Росію-мать -
Це не те, що плуга перти
Чи вугілля добувать.
Жити в матушкє Росії
Діло нині нелегке.
Легше родіну любити
Від Росії „вдалєкє".
Та й таких же є чимало:
Він у нас керівником,
А в Москві з його талантом
Не взяли б і двірником.
Крикунів і дармоїдів
Там без нього вистача.
Ось чому орел двоглавий
Цих „орлят" не поміча.


ІНОПЛАНЕТЯНИ

Забивають людям баки
Вчені і невчені,
Дурять голови та пхають
Долари в кишені.
Фільми ставлять фантастичні,
Видають романи:
А чи є, мовляв, на світі
Інопланетяни?
Та не треба ж особливих
Розуму й кебети,
Щоб підтвердить: є пришельці
З іншої планети!
Звідусіль до України
Приїздять туристи -
Бізнесмени, конгресмени,
Лікарі, артисти.
Прибувають літаками
Й на машинах власних -
Всяких „вольво", „мерседесах",
„Фордах" першокласних.
Там, у них, міста і села
Сяють чистотою.
Тротуари обмивають
Мильною водою,
А у нас, де не поткнешся,
Повно бруду й сміття.
У дворах і за дворами —
Нечисть і лахміття.
Там, у них, шляхи й дороги
Рівні, аж блискучі,
А у нас кругом вибої,
Тріщини та кручі...
Чом цього не помічають
Наші чинодрали,
Що машин собі заморських
Тисячі накрали?
А тому, що то не наші
Люди-громадяни,
А прибулі тарілками
Інопланетяни.
Тракторів не вистачає,
Щоб поля орати.
Скоро будемо граблями
Врожаї збирати,
А в містах легковиками .
Всі шляхи забито,
Бо пришельці дбають тільки
Про своє корито.
Незалежністю своєю
Вихвалятись любим.
Прибиваємо на стінах
Вивіски з тризубом.
А кругом стирчать на площах
Лисі істукани.
Не дають їх руйнувати
Інопланетяни.
Ці приблуди тарілчані
Гірші біснуватих.
Носять квіти істуканам
В будні і на свята.
Схаменіться, українці,
Земляки-тубільці,
Бо опинитесь рабами
На чужій тарілці!


КРИМІНАЛЬНІ СОСИСКИ

Зайшла жінка до крамниці,
Заглядає в список.
— Дайте, — камеє, — двісті масла
І кілька сосисок.
Продавщиця ухопила
Рукою сосиску
І витягла із корзини
Довжелезну низку.
А я стою недалечко,
Поглядаю збоку
І мораль до тих сосисок
Додаю глибоку:
Отак нині тягне злодій
Мільйон за мільйоном.
Нахапає зелененьких -
І зник за кордоном.
Ніхто його там не ловить
І не чинить тиску,
Щоб не потяг за собою
Поплічників низку.

НОВІ УКРАЇНЦІ

Чоловік журнал читає
І говорить жінці:
— Звідкіля вони взялися —
Нові українці?
Конкурують молодичок
І дівчаток всюди:
В кого стегна красивіші,
В кого кращі груди.
Пруть на сцени косяками
Чесних і гулящих,
Калібрують сексапільних,
Тобто, геть пропащих, -
І вивозять за кордони,
На чужі базари...
— Не дивуйся, - каже жінка,
Всі вони - хазари.
Я ні разу ще не чула,
Щоб нахабне рило
Без одеського акценту
Там заговорило.
Чоловік насупив брови:
— Ти мов з печі впала.
Про хазарів тих і згадка
Вже давно пропала.
Жінка сердиться: - Пропала
Пам'ять історична,
Та живе в нащадках їхніх
Пам'ять генетична.
Недарма ж я історичну
Здобула освіту.
Здавна війни генетичні
Точаться по світу.
Півтора тисячоліття
З тих часів минуло,
Як родилось лихо наше
Й досі не заснуло.
По сусідству з нашим краєм
Царство заснувалось,
Що Хазарсько-іудейським
Каганатом звалось.
Ті сусіди загребущі,
Кочові хазари,
Вічно з Київською Руссю
Затівали чвари.
Викрадали молодь нашу,
Виганяли в рабство...
Святослав те царство дике
Знищив за нахабство.
Повтікали людолови
У краї сусідні,
Довго так блукали світом,
Дикі та безрідні,
І з'явились в різних землях
У новій личині,
І плекали злість і мстивість
В кожнім поколінні.
Клекотить жадоба помсти
У хазарських генах
І вихлюпується злобно
У ділах щоденних.
Це праправнуки хазарські
Глушать нашу мову,
Щоб розвіять Україну,
Як суху полову.
Ось чому до українців
Стільки люті й злості:
Живемо в столиці навіть,
Як незвані гості.
Це вони створили штучно
Злидні і розруху,
Щоб від нас, від українців,
Не лишилось й духу.
Про хахлів-антисемітів
Точать баляндраси,
Хоч вони такі семіти,
Як ми - папуаси.
Навіть Льоню-президента,
Який править нині,
Нам підсунули хазари,
Як кота в торбині.
Не любив він ще з дитинства
Українську мову
І на старості вивчає,
Наче примусову,
І такі в своїх промовах
Викида колінця,
Що стискається від болю
Серце українця.
Ріс між нами, жив між нами
Та клепав ракети,
Але вивчить мову нашу
Не було кебети.
Тільки ставши президентом,
Взявся за букварик
І читає по шпаргалках,
Як тупий школярик.
Я дивлюся телевізор
У години вільні
І дивуюся: невже ми
Люди божевільні?
На концертах українських
Діячів культури
Появляється дрібнота
Із номенклатури, —
Покривляються на сцені
Для „блізиру" й преси
І прожогом, сторч лобами
Лізуть в „мерседеси"...
А коли учинять рейвах
„Нові українці",
Шлють запрошення гаранту,
Його милій жінці.
Президент братві хазарській
На гітарі грає,
А дружина руськомовну
Пісеньку співає.
А хазарину, що рявка
На акордеоні,
Мов якомусь Паганіні,
Плещуть у долоні.
Наша мова не до шмиги
Президентській жінці,
Бо вони ж у нас обоє —
„Нові українці".
Уявіть, що в президента -
Чеха чи поляка -
Ні по-чеськи, ні по-польськи
Жінка не балака.
Уявіть собі й француза
З жінкою такою,
Що не тямить по-французьки
Ні у зуб ногою.
Наша ж леді десь шутіла,
Зблиснувши очима,
Що Людмила Ніколавна —
Непереводіма.
Наших ніздрів не дратує
Азіатський запах,
Сопимо собі тихенько
У хазарських лапах,
Бо забули, яких батьків
І чиї ми діти,
І не знаєм, з чого риба
Почина смердіти. —
Отаке своєму мужу
Розказала жінка,
Вельми грамотна, розумна,
Справжня українка.
 



ПАТРІОТ

Музикант Шнейєрзон
Взяв під руку саксофон,
Ноти вклав у чемоданчик
Та й поїхав за кордон.
А якби якийсь Іван
Захотів за океан,
Він не зміг би взяти трактор,
Яким риє котлован.
Це Івану - не біда.
Він туди й не погляда,
Бо Іван прекрасно знає,
Що земля і там тверда,
Що ніяка в світі власть
Не рятує від нещасть,
І якщо робить не будеш,
То й копієчки не дасть.
Тут і сонце, і вода,
Тут і місце для труда.
Хай тиняється по світу
Той, хто інших об'їда.
Заглядать комусь у рот,
Щоб пустив у свій город —
Це Івану не підходить,
Тут він — справжній патріот.


ОЧМАНІЛИЙ РЕБЕ

Я за шоу, токи й роки
Телевізор не люблю,
Та ввімкнув оце недавно
І прослухав інтерв'ю.
Головний одеський ребе
Смачно люлечку смоктав,
Перед ним сидів ведучий
І улесливо питав:
- Як майбутнє України
Ребе Гісер уявля?
Той сказав: - С крайов отдєльних
Состоїт сія земля.
Єсть Волинь і єсть Подольє,
Вобщем, разниє края.
Чтоби ето чем-то стало,
Очень много нужно лєт. —
Очманілий від куріння,
Ребе виляпав секрет,
Що країни України
Як такої він не зна.
Голова у того ребе,
Вибачаюсь, не дурна,
Бо дурний сказав би просто:
- Ці обмежені хахли,
Ні до чого не придатні
Й вічно гоями були. -
Вічно гнані, віки биті,
Навіть в хатах власних,
З часів шляхти та оренди
І до днів сучасних.
А коли б був ще дурнішим,
То думку б довершив,
І сказав би: — Було б думать
В дев'яносто першім,
Коли владу ви віддали
Нашим полукровкам
І народ, немов отару,
Залишили вовку.
А коли б дурним він був
Та ще й біснуватим,
То не став би головним,
Не став би ховати
Правду-матінку від нас,
Сказавши відверто,
Що настав Сіону час
Гноїть хахлів впертих,
Щоб Хазарію нову
Тут розбудувати
І поставити главу
Цього каганату —
Від Гомеля до Одеси,
В Вінниці - столиця! -
Ось так мріють в «мерседесах»
Й хазарських каплицях!


ТЕЛЬАВІВСЬКИЙ
ЦИРУЛЬНИК

 

Жив у матері синок –
Симпатичний Льова.
Що попросить, мама все
Принесе без слова —
Тортик, масло, шоколад,
Вишні, апельсини.
Розрослася, як гарбуз,
Мордочка в хлопчини.
Виріс Льова, полюбив
Перукарську справу.
Вийшов дамський перукар
З Льовочки на славу.
Дами билися щодня,
Щоб до нього сісти.
Міг би Льовка все життя
Булку з маслом їсти.
Але ні!
Немов здурів —
Пише, біга, просить:
- Відпустіть у Тель-Авів!
Натерпівся, досить...
Відпустили.
Там його
Стріли з барабаном.
— Ти, — говорить, - був рабом,
Тут ти будеш паном.
Льовка радий, аж цвіте:
- Я такий щасливець!
Здрастуй, рідний Тель-Авів!
Я вже телявівець!
Я цирульник, маю я
Практику прекрасну.
В Тель-Авіві заведу
Перукарню власну.
А поткнувся в Тель-Авів...
Стільки розвелося
Там таких перукарів —
Не хвата волосся.
Похитався, поблукав
Льовка по столиці,
А роботу підшукав
Десь на залізниці.
Землю рив, таскав пісок,
Переносив шпали...
Схуд, засмикався, охляв,
Аж штани спадали.
Довго в баню не ходив,
Трапилась рахуба:
Паразитів наплодив,
Мусив стригти чуба.
Йде в їдальню — подають
Нікудишній супчик.
- Я не їстиму його! —
Загорлав голубчик.
- Фе! - отвітили йому. -
Не велика шкода.
Хочеш їж, а хочеш ні, -
Тут у нас свобода.
І прийшов від Льовки лист:
„Я з дороги збився.
Поверніть мене назад, —
Винен, помилився"...
Скільки є тепер таких!
Рвуться в телявівці...
Тут вони - мудріші всіх,
Там - дурні, як вівці.


БЕЗДОГАННИЙ КІНЬ

Ніхто краще за Арона
Коня не продасть.
Він на кожну претензію
Пояснення дасть.
- Подивися, він же в тебе
На ногу кульга.
- А що йому — у балеті
Танцювати, га?
Він же в тебе сліпуватий,
З очима біда.
- Що йому читать газети
Чи журнали, да?
- Він же в тебе без'язикий.
Ти заглянь у рот.
- А що його в депутати
Вибере народ?
 

КАПІТАН І ЦУКЕРМАН

За столиком сидить слідчий,
Строгий капітан.
Перед ним на табуретці —
Ізя Цукерман.
- Ви взяли у банку гроші, —
Каже капітан.
- Я узяв у банку гроші? -
Пита Цукерман.
- Ви на бланку розписались,
Каже капітан.
- Я на бланку розписався? -
Пита Цукерман.
- Ви до суду викликались, -
Каже капітан.
- Я до суду викликався? —
Пита Цукерман.
- Ви до суду не явились, -
Каже капітан.
- Я до суду не явився? -
Пита Цукерман.
- Ви ховались від закону, -
Каже капітан.
- Я ховався від закону?! -
Пита Цукерман. —
Капітан від себе папку
Раптом як штовхне.
- Хто кого тут допитує?
Я чи ви мене?!


ПРАВЕДНИК

Старці в чорних окулярах
Сидять біля храму,
Почепивши плакатики -
Жебрацьку рекламу.
На одному плакатику:
«Подайте Богдану!»
На другому нашкрябано:
«Подайте Натану!»
У Богдана від подачок
Роздулась шапчина,
А в Натана у кепочці -
Одна копійчина.
Підійшов дідок старенький
Та й шепнув Натану:
— А чого ти не напишеш
«Подайте Степану!»?
Попроси аби хто-небудь
Плакат переклеїв.
Навіщо ти ображаєш
Трудящих євреїв? -
Та й пішов, поклавши гривню
В кепочку Натана.
А Натан той підсунувся
Ближче до Богдана
Та й питає: — Ти чув, Йосю,
Цього бармалея?
Прийшов учить комерції
Старого єврея...
Чи устигли наші хлопці
На камеру скриту
Записати цього Гната,
Панька чи Микиту?
Нехай його проголосять
Праведником світу,
Як мільйони українців
По усіх повітах,
Що спасали їх й ховали
У війнах кривавих,
А ті згодом поповнили
Енкаведе лави.
Щоб нарешті за кордоном
Змогли зрозуміти,
Що крім діда, українці -
Всі «антисеміти».


ОБРАЖЕНА САРА

Каже Сара Абрамові:
— Вчора на базарі
Мене шльондрою назвали
Якісь п'яні харі...
А Абрам їй:
  - В жизні всякі
Случаї бувають.
А чого ж ти туди ходиш,
Де всі тебе знають?


АБРАМ ЗА КОРДОНОМ

При фонтані у саду
Каже дамі дама:
- Дуже, дуже мені жаль
Нашого Абрама!
На Хрещатику він мав
Невеличку точку.
Десять років продавав
Воду у ларьочку.
Оси лазять по руках,
Топляться в сиропі,
Але він, було, сидить,
Як герой в окопі.
А тепер якийсь мудрець,
Дура його мама! -
Автоматом замінив
Нашого Абрама.
Де не глянь, куди не кинь -
Всюди автомати...
І задумав наш Абрам
В Тель-Авів тікати.
В Тель-Авіві не знайшлась
У ларьку робота.
Забарабали його
Вчитись на пілота.
А нащо йому літать,
Рискувать собою,
Як у нього є талант
Торгувать водою?
Затаскав він у літак
З газом два балони
Та холодної води
Сорок три бідони.
Вліз в кабіну і вночі
Похурчав за хмару,
Збився з курсу і упав
Прямо на Сахару.
Там стулив собі ларьок
Пополам з бідою
І зібрався торгувать
Свіжою водою.
Сонце в голову пече,
Ллється піт, як смалець,
А Абрам сидить в піску
Сам один, як палець.
Каравани мимо йдуть,
Змучені від спраги,
Не звертають на ларьок
Жодної уваги —
І ви знаєте чому,
По якій причині?
Їм здається, що Абрам —
То міраж в пустині.


ПІЛЮЛЬКИ

Прибув якось Рабинович
В Сполучені Штати,
А там зразу ж довелося
Лікаря шукати.
Наковтався з голодухи
Пепсі й кока-коли
І в кишках загуркотіли
Блюзи й рок-н-роли.
Знайшов лікаря-єврея,
Що втік з України.
Той оглянув, дивується:
— Не бачу причини.
Усі мої аналізи,
Апарати й проби
Ніякої не знаходять
У тебе хвороби.
Рабінович зуби скалить:
— Поясню причину,
Якщо візьмеш гонорару
Тільки половину.
В мене грошей малувато,
Не будь шкуродером.
Розплачуся, коли в Штатах
Стану мільйонером.
Лікар гірко посміхнувся:
— Не з твоїм, брат, носом...
І вирішив йому мозок
Прочистить поносом.
Ткнув безплатно пузирьочок
З пілюльками в руку:
— Оце ковтай натщесерце
Щодня одну штуку.
...Він дивного пацієнта
Через рік побачив.
— Помогли тобі пілюльки,
Які я призначив?
— О, — вигукнув Рабінович, -
Но проблем! Чудово!
Три пілюлі дядя Льова
Ковтнув помилково.
Про це навіть в урядовій
Писали газеті.
Врізав дуба старий бовдур
Просто в туалеті.
Тепер можу розплатитись.
Но проблем! Порядок!
Я ж у нього, мільйонера,
Єдиний нащадок.

СТРАШНИЙ СУД
 
Мудрий Гершель Острополер
Напучував сина:
- Будь розумним. Ти єдина
У мене дитина.
У священних книгах наших —
Віра і надія.
З них відомо, що на землю
Явиться Месія.
Люди всі, живі і мертві,
Гої і герої,
Всі посунуть на Суд Божий
До Землі Святої.
А мости Господь поставить
Перед ними різні:
Для євреїв - з павутиння,
Для інших - залізні.
І проваляться залізні
Від ваги страшної,
І не дійдуть чужовірці
До Землі Святої.
А євреї разом підуть
Мостом з павутини
І з голів своїх не втратять
Ані волосини.
Та поскільки ти у мене
Дитина єдина,
Будь розумним. Як настане
Фатальна година,
Побіжи на міст залізний
І якнайскоріше,
Бо відомо, що залізо
Все-таки міцніше.


НАЙКРАЩІ ГУМОРИСТИ
 
Якось внук спитав маленький
В бабусі своєї:
- Чом, бабусю, гумористи
Майже всі євреї?
А бабуся так сказала:
- Різні є народи.
Що євреї гумористи,
То все від природи.
Всяк єврей у цьому ділі
Здорово кумека.
Він вам турка передражнить
Чи хохла, чи грека.
Перекривить його мову
З дурацьким акцентом,
Хоча був би він міністром,
А чи президентом.
Люди слухають, сміються
І мають потіху.
А єврея передражниш,
Буде не до сміху,
Бо він тебе опаплюжить
Перед цілим світом,
Назве тебе «бандерою»
І антисемітом.
Він наляпає на тебе
Стільки грязі й бруду,
Що не здереш і не змиєш
До Страшного Суду.
Не чіпляйся, голубчику,
До їхнього брата,
Дражни хахлів і кацапів -
Вони як телята...


ДОПИС

В газету пише робітниця:
„У мене стеля потекла,
І я Гофштейну-коменданту
Про це заяву подала.
Гофштейн сказав:
- То справді кепсько,
  Як в хату капає вода.
Ідіть у ЖЕК до Куперштейна,
Він за ремонт відповіда.
І я пішла до Куперштейна.
Узяв заяву Куперштейн.
- Ідіть, - говорить, - до Гофштейна,
  Ремонтом відає Гофштейн.
То як же бути"? - робітниця
В листі редакцію пита.
Фейлетоніст до друку швидко
Підготував того листа
І дуже гострий фейлетончик
У нього вийшов з-під пера
Та ще й дотепно називався:
„Іван киває
на П е т р а"...
 


БІДА З ІМЕНАМИ

Якщо мої гуморески
Підряд прочитати,
Стає ясно, що в них діють
Гнати та Кіндрати.
А якщо я замість Гната
Згадаю Ісака,
Зразу чую: - Бач, до чого
Дописавсь, писака!
Хоч Ісак той бува часом
Один — гірше банди.
Так що ж йому, накажете,
Дарувать троянди?
Хай гендлюють-комбінують
Ісаки й Абрами,
А ти молись перед ними,
Як перед богами,
Бо потрапиш, як миленький,
У антисеміти...
Щоб отак себе поставить —
Це треба уміти!


ОБЕЛІСК
 
Спорудили у містечку
Шпиль посеред плацу
Невідомому солдату –
Абрамові Кацу.
- Який же він невідомий? —
Приїжджі питали. -
Ви ж буквами золотими
Прізвище вписали.
- А ми, — кажуть, - спорудили
Цей шпиль перед святом,
Але й досі не знаємо,
Чи він був солдатом.


МАЛАНЦІ

Запитує хлопчик татка,
Проснувшись уранці:
— Чому, татку, на євреїв
Говорять: маланці?
— Коли було у Союзі
Євреїв багато,
Звали їх більшовиками, —
Пояснює тато. —
А як більшість повтікали
В Ізраїль і Штати,
Їх тут стало тепер мало,
То як називати?
 

МАЙБУТНІЙ ОЙСТРАХ

- Я скрипочку малесеньку
Зробив собі, мамочко.
- Молодчинка! Де ж ти струни
Взяв для неї, Зямочко?
- А ти, мамо, здогадайся.
- Та скажи вже, Зямочко.
- Із нашого піаніно я їх
Вирвав, мамочко.


СОЛОМОНОВА СІМ'Я

- А ти Біблію читав? -
Син спитав Арона. —
Дев'ятсот жінок було
В царя Соломона.
- Ну то й що, що дев'ятсот?
Для царя — можливо.
- Чим же він їх годував?
Ось для мене диво.
- Пхе, - розсердився Арон,
Що ти причепився?
Ти б задумався над тим,
Чим він сам кормився.


РИБЕНЯТКО
 
Ловив рибу Абрамович
У час відпочинку
Та й упіймав малесеньку
Золоту рибинку.
— Пусти, - просить рибенятко,
Не неси додому.
Зроблю тебе керуючим
«Головгастроному ».
— Нема тепер керуючих, -
Рибалка надувся. —
Ти зроби, щоб в українця
Я перевернувся.
Бо куди я не поткнуся,
Скрізь антисеміти.
Хай поживуть по-людському
Хоча б мої діти.
— Ой, — сказало рибенятко, -
Біда з вашим братом. -
І зробився Абрамович
Овраменком Гнатом.
Повертається додому
Й відчуває нюхом,
Що в квартирі запахтіло
Українським духом.
— Дітки мої, голуб'ятка,
А де ж ваша мати?
— Мама стала двірничкою,
Пішла підмітати.
- А де ж ваша тьотя Сара?
Скажіть мені, любі.
- Миє тьотя Серафима
Підлоги у клубі.
- А де ж ваша бабусенька,
Любі мої дітки?
- Вона пішла позичати
Хліба у сусідки.
- А чому ж ви, мої дітки,
Сьогодні не в школі?
- Бо курточки порвалися,
Не підемо ж голі.
Уже наші чоботята
Давно каші просять.
Тобі ж, татку, третій місяць
Пенсії не носять. —
Накоїв ти собі лиха,
Овраменку Гнате,
Бо попалось рибенятко
Якесь дурнувате.
Замість того, щоб змінити
Лиш графу єдину,
Українцями зробило
Всю твою родину.
Бери вудку та йди, Гнате,
Виправляти хибу.
Може, вдасться упіймати
Розумнішу рибу.

 


 

 

ПОРАДА

Прийшов якось до рабина
Хороший хлопчина.
Якщо прийшов, була, значить,
Поважна причина.
- Я хотів би женитися.
- Будь ласка, женися.
- Але ж дівка, фу, негарна.
- Ну тоді дивися.
- Батьки в неї багатющі.
- То, значить, женися.
- Але ж вона поганюща.
- Ну тоді дивися.
- То як мені поступати?
Яким саме чином? —
Ребе трішечки подумав:
- Стань християнином.
- Чого раптом?
- Щоб покласти
Край пустій розмові.
Будеш голову морочить
Якомусь попові.
 

ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО

Як ховали у містечку
Бандита страшного,
Мав же слово хтось казати
На могилі в нього.
Вийшов скромний чоловічок:
- Дорогі євреї,
Ну що скажеш над труною
Нечисті цієї?
Тільки те, що ми ховаєм
Злодія й бандюгу,
Найзлішого розбишаку .
На цілу округу,
Та лишились сини його
На наше нещастя,
У порівнянні з якими
Він ангелом здасться...



УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕСМЕН

 

Майже поема


Розділ перший

ЧУДО В ГЛЕЧИКУ
 
Кашпірович Льовка
Через пляж ішов
І в піску гарячому
Глечика знайшов.
Ледве до посудини
Доторкнувся він,
Як із неї вилетів
Бородатий джин.
Завертівся дзиґою,
Зашипів: — Вах-вах!
Хай тебе, спасителю,
Береже Аллах!
Хай осяє дні твої
Божа благодать!
Все чого бажаєш,
Можу тобі дать.
Льовка мовив:
- Мрія непроста моя.
Справжнім суперменом
Хочу стати я -
Щоб здоровим був я,
Сильним, як бізон,
Дужим, як Шварцнегер,
Гарним, як Делон.
Джин якусь молитву
Тихо прошептав –
І худенький Льовка
Суперменом став,
Бездоганним втіленням
Мужності й краси –
Тріснули від біцепсів
Майка і труси.
— Ще про що ти мрієш? —
Добрий джин пита.
– Мрія, - мовив Льовка, -
Й друга непроста:
Щоб я став багатим,
Гроші молотив,
Але щоб податків
Жодних не платив.
Джин гукнув: - Будь ласка!
І, як дим, розтав.
Льовка бізнесменом
Українським став.

Розділ другий

СИГНАЛІЗАЦІЯ

Льовка багатіє.
Має магазин.
Всюди возить Льовку
Білий лімузин.
Льовка розкошує.
Все у нього є.
Ананаси хрумка,
Снікерси жує.
Льовка має вигляд
Ситого кота.
У його хоромах –
Блиск і красота.
Спробуй доторкнутись
Десь там до замка,
Він наряд міліції
Зразу виклика.
І до лімузина
Тільки доторкнись –
Все там починає
Вити і трястись.
До його крамниці
Страшно підійти.
Там сирена зразу
Почина ревти.
Льовку охорона
Стереже така,
Що позаздрить міг би
Секретар ЦК.
Став він для держави
Страшно дорогим:
Три дебіли всюди
Швендяють за ним.
В кожного дебіла
Збоку пістолет.
В кожного дебіла
Із броні жилет.
Хоч у Льовки нині
Море всяких справ,
В лікаря зубного
Льовка побував
І просив негайно
Дати консультацію,
Як припасувати
В рот сигналізацію.
Щоб коли до нього
Доторкнеться хтось,
В роті все свистіло,
Вило і тряслось,
Бо у Льовки в роті
Речі непрості,
Там усі коронки
Й зуби золоті.
Треба ж це багатство
Пильно берегти.
Але тут нелегко
Льовці помогти.
Лікар же розумний,
Він не ідіот,
Щоб сирену Льовці
Запихати в рот,
Бо тоді ж ні чхнути,
А ні кашлянуть...
Добре тим, що скромно,
В бідності живуть!
Купить собі хліба
Чи твердий батон
Та й бреде додому
Сам, без охорон.
Він натре окраєць
Хліба часником
Та поїсть картоплі
З кислим молоком,
Та гороху миску
Зварить на обід,
І сигналізація
«Дєйствує» як слід.
 

 

Розділ третій

СІМОЧКА

Кашпірович Льовка
Вудив на мосту
І піймав малесеньку
Рибку золоту.
Взяв її за хвостика
І завмер на мить:
Світиться, виблискує,
Сяє, мерехтить.
Голоском тонесеньким
Злякано пита:
- Що тобі від того,
Що я золота?
Відпусти на воленьку,
Я тебе молю.
Все, чого попросиш,
Я тобі зроблю. —
І сказав їй Льовка:
— Хочеться мені,
Щоб війни проклятої
Не було в Чечні.
Рибка аж заплакала:
— Добрий ти єси,
Тільки щось простіше
В мене попроси.
Кашпірович рибоньку
До очей підніс.
- Зроби мою Сімочку
Всесвітньою Міс,
Щоб була корона
В Сімочки така,
Як оце у тебе
Золота луска.
Нехай стане Сімочка
Зіркою Краси! —
Рибка посміхнулася:
- Вірний ти єси!
А її, прекрасної,
В тебе фото є?
Льовка із кишені
Картку дістає,
З гордістю показує:
- Ось вона! Дивись! -
Рибка аж підскочила:
- Та перехрестись!
Щоб таку зробити
Зіркою Краси?!
Краще ти у мене
Про Чечню проси...
 

УЛЬПАНИ

Я помітно збагатився,
Браття-громадяни,
Як довідався із преси,
Що таке ульпани.
Слово ніби немудряще,
Ніби річ звичайна,
А мені воно розкрилось,
Як найглибша тайна.
До сусідів, любі браття,
Пильно придивляймось,
Научаймося чужого
Й свого не цураймось.
Всім відомо, що Ізраїль -
Молода країна,
А народ, що в ній зібрався,
То сім'я єдина.
Входять групи рівноцінні
До сім'ї тієї:
Перша група — неєвреї,
А друга — євреї.
Може там користуватись
Повними правами
Тільки той, хто народився
Від єврейки-мами.
Залишатись неєвреєм
Довго не годиться.
Неєвреєві, буває,
Складно ожениться.
Неєвреєві складніше
І вмирати навіть,
Бо над ним належну службу
Рабин не відправить.
Для таких відкрито школи.
Назва їм — у л ь п а н и.
Неєврей, що вчиться буде
В школі тій старанно, -
Дійде згодом до г і ю р у,
Тобто, до посвяти
І євреєм повноцінним
Стануть його звати...
Тут мене спитати можуть,
Строгі критикани:
— А навіщо ця балачка
Про чиїсь ульпани?
То ж країна невеличка -
Там свої умови...
Зачекайте! Все це тільки
Привід для розмови.
В нашій славній Україні,
Як і в тій країнці,
Є дві групи: малороси
Й справжні українці.
То чому б і нам у себе
Школи не відкрити,
Щоб по-нашому начальство
Вчилось говорити?
Ну, хоча б для тих спочатку,
Що в Верховній Раді,
Чи усілись на високій
Керівній посаді,
Ти звертаєшся до нього
З ласкою й поклоном,
А воно шулявсько-руським
Бубонить жаргоном.
Незугарне по-людському
Вимовити слова,
А для нього, бач, не годна
Українська мова.
Для таких, закоренілих,
Впертих русоманів
Не завадили б нам школи
На зразок ульпанів.
Опинилися при владі?
Гайда всі за парти,
Бо народом управляти —
То не штуки-жарти.
Тільки знайте, що в ульпанах
Учать не без плати.
Сто доларів за науку
Треба викладати.
Малорос закрутить носом:
- Вон чєго хотітє...
Нєт, нє я платіть вам должен,
А ви мнє платітє! -
І такого не питайте,
Хто у нього мати.
Він забув її, не знає
І не хоче знати.
 

ФАКТИ Й АРГУМЕНТИ

Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п'ять.
А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?
Так, звичайно. Володіють
Мовами двома.
Є там школи українські? -
Ні, таких нема.
А Росія скільки руських
Дарувала нам? -
їх в чотири рази більше,
Аніж: наших там.
Чи спокійно їм живеться?
„Трєбуют" весь час,
Щоб по-руськи їхні дітки
Вчилися у нас.
А чого отак виходить,
Пояснив один
Убєждьонно руськомовнии
Вчений гражданін:
— Всєм ізвєстно із дрєвнєиших
Пісьмєнних трудов
То, что Кієв — ето матєрь
Русскіх городов.
Ну а кто жє чащє русскіх
Помінаєт мать? —
Ето слєдуєт бандерам
На замєтку взять.


 

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@i.ua

Free template 'Colorfall' by [ Anch ] Studio. Please, don't remove this hidden copyleft!