ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - ДОРОГОЮ ДОБРА І ЛЮБОВІ

Зміст статті

 

 

ДОРОГОЮ ДОБРА І ЛЮБОВІ

Незабутнім було звернення до учасників пісенного свята у Вижниці пам'яті Назарія Яремчука заступника голови журі фестивального конкурсу, багаторічного пісенного побратима Назарія Яремчука, народного артиста України Павла Дворського. Сум великої втрати, загострене почуття особистої відповідальності за майбутнє України, долю легендарного ансамблю «Смерічка», якому віддав майже 20 років життя, відлунювало у кожному його слові - музиканта, співака, композитора, людини-патріота.

ТОДІ, 1976 року, Левко Дутковський працював на телебаченні звукорежисером і після прослуховування студента-випускника Чернівецького музичного училища Павла Дворського рекомендував його управлінню культури для роботи в ансамблі «Смерічка». Розпочавши роботу музикантом у знаменитому ансамблі «Смерічка» Чернівецької філармонії, Павло був, за його словами, щасливим, що потрапив у дружній професійний колектив. Із кольорової фотографії на конверті грамплатівки з піснями ансамблю, яку подарувала музею сім'я Дворських, серед інших зоріють красою і молодістю Світлана Гнатюк, яку також запросив у ансамбль Левко Дутковський, і Павло Дворський у фірмових біло-зелених сценічних костюмах «Зачаруй». Виготовлені вони та оздоблені 1979 року за ескізами уславленого художника-модельєра Алли Дутковської вінками з біло-рожевих квітів. Упродовж років змінювалися склад колективу, керівництво, репертуар і виконавська манера, технічне оснащення, - останнє відповідало вимогам часу, що сприяло росту популярності ансамблю. Географія концертних гастролей урізноманітнювалась аж до багатоденних поїздок за кордон у сім країн світу, особливо у 90-х роках XX століття, коли Україна здобула незалежність. Гастролі заохочували не тільки до удосконалення пропонованих пісень, а й зобов'язували до творення нових із висоти особистого світогляду співака Павла Дворського, формували його високу вимогливість до словесного та звукового ряду кожної пісні, які творить сам, у тому числі й на слова Назарія Яремчука, і виконує вже без легендарного ансамблю. Як нікому, Дворському особливо притаманне те зворушливо-солодке натхненне відчуття небесної висоти, коли зливається зі звуками ним створеної та виспіваної серцем, всіма фібрами душі музики-молитви, музики-любові і сповіді-присяги.

Під мирним небом незалежної України співак кличе до праці. У збірнику «Будуймо храм» - 29 відомих і нових пісень, які з його уст почув український світ на всіх континентах землі.

Експонуються також подаровані музеєві аудіокасети «Стожари», «Товариство моє», які вийшли у світ 1995 року і вміщають понад два десятки найкращих пісень Павла Дворського останніх років: «Мамині очі», «Нехай тобі розкаже дощ», «Відпливають білі кораблі», «Горнусь до тебе, Україно», «Рідна мова»... Кожна з духовного вівтаря українця... Написані новітнім часом великих історичних подій, відновлення Української держави, її атрибутів, відродження символіки, будівництва національно-духовного храму народу.

У 1996 р. напередодні 45-річчя від дня народження Назарія Яремчука (уже без нього), 30-річчя ансамблю «Смерічка», 20-річчя творчої професійної діяльності композитора і співака Павла Дворського вийшла у світ аудіокасета його пісень «Автографи любові»... Крім них, світ побачив і почув альбоми Павла Дворського «Буковинське танго», «Забута ікона», «Молода мелодія», а в Канаді здійснено ним запис аудіокасети «Біла криниця». Багаторазові поїздки до Італії допомогли записати компакт-диск італійською. Ґрунтовна музична підготовка, яку він здобув у Львівській консерваторії, висока самодисципліна, чудовий м'який голос-тенор Павла удосконалювались на пісенних традиціях «Смерічки».

В ансамблі і в сольних концертах він грає на баяні, акустичній гітарі, трубі, губній гармошці, працює над обробкою народних пісень, пише музику. Перша спроба написати музику на слова Бориса Касієва «Весільний розмай» у 1977 році була більш ніж успішною. Незрівнянний образ творять його лірико-романтичні з раннього 1978 року «Стожари», а також «Медові острови». Незабутньо у різномовних залах звучать його пісні у власному виконанні - неперебутньо хвилюючі «Мама Марія», «Маки для сина» чи й «На поклик матері спіши» на слова земляків Михайла Ткача, Тамари Севернюк, Василя Бабуха. 30-річчя творчої професійної діяльності у 2006 році народний артист України Павло Дворський відзначив всією сім'єю в палаці «Україна», як і попередні з 1998 року. У 30-ти пісенних сходинках Дворського взяв участь і дует «Писанка» з Чернівців.

У найкращих традиціях новаторства співак і композитор виробляє властиву його освіченості манеру композиторства, яку зміг перевірити під час гастролей, у тому числі й за кордоном, коли власна мелодія озвучується мистцем у твореному ним інструментальному супроводі.

У творчості Павла Дворського переважає історико-патріотична тематика, продиктована неповторним історичним етапом поступу України. Два крила пісні громадянського звучання у злеті до висот духу, заклику й відповідальної позиції ідеально розпростерли поезії Миколи Бакая і мелодія Павла Дворського у власних виконанні та музичному супроводі. Як і пісні «Молитва», що підняла на ноги глядачів палацу «Україна», «Балада про Крути», «Горнусь до тебе, Україно», які закладають підвалини духу і зміцнюють у пориві любові сформовані позиції патріотів.

Пісні Левка Дутковського, Володимира Івасюка у виконанні «Смерічки» навчали любові до ріднизни, піднімали найсокровенніші глибини духу, традиції, мови, життя й волі на всіх обширах, де завжди були українці, у їх вершинах формувались смаки та уподобання Дворського, виконавський стиль. Він природний у поп-фольк-року, стилі диско, провідник високого слова у ритмах молитви на межі реального, подяки, запрошення до роздумів, звертання до болю і радості, зоріє «діамантово» з буковинського першоджерела на українській естраді.

Для кожного, хто обожнює українську пісню, цікаво не тільки почути її, але й побачити рідне село співака Ленківці Кельменецького району, де він народився 1 лютого 1953 року. У музеї історії села виставлені поруч із традиційними пам'ятками побуту, серед яких ріс він і його сучасники, й особисті речі знаменитого ленківчанина - нагороди, записи пісень на різних носіях, навіть булава-сувенір, гіпсові зображення миттєвостей творчості композитора, диригента і баяніста, співака від Бога. Незабутнього щему додасть кожному недовга подорож сільською його вуличкою під назвою Тиха, де мандрівника зігріє затишком охайне осонцене подвір'я і хата - вже без батьків, лава біля груші, під якою збиралась родина. Ленківчани захоплено розповідають про славетного земляка. Тут пам'ятають, що дуже гарно грав на сопілці батько Павла Дворського Ананій. Навчаючись у школі, Павлик опанував гру на гармошці. Хто із сучасників не помічав тоді великого дитячого таланту? Звичайно, найбільше, - має право й підстави, - долучився до формування й розвитку таланту учня колишній учитель, автор задушевної книжки «Павло Дворський: людина, композитор, співак», яка побачила світ 2008 року в Чернівцях, Володимир Добржанський. До праці над біографією співця, пропаганди його творчості шляхом проведення вечорів-вікторин долучилась автор книги «Із джерел літератури і мистецтва Буковини», що вийшла друком також 2008 року, письменниця Оксана Довгань.

У Ленківцях вірять, що музика щирої людини зможе творити усе до ладу. У цьому переконує й книга Миколи Бакая «Лицар української естради» про Павла Дворського. На початку XXI століття, як спостерігали й пам'ятають сучасники, співака почали, грубо кажучи, виштовхувати з естради. Зрозуміло, що тодішній президент нашої країни по-своєму дивився на поетів, композиторів та створював під себе середовище «придворних акторів», особливо любив пісні його бурхливої молодості. Тому й найвільготніше почувались в Україні приласкані президентом та вшановані високими нагородами російські співаки. Павло Дворський аж ніяк не «вписувався» на таку роль. Співак і композитор підсвідомо відчував це, не скаржився, а працював для свого народу.

Хоча у другій половині дев'яностих років у засобах масової інформації прозвучали заклики відзначити Павла Дворського Державною премією імені Тараса Шевченка, представлення зробили «Просвіта», Тальнівська міська рада Черкаської області, Чернівецька обласна держадміністрація, за нагороду висловилося декілька партій правого спрямування, позитивні відгуки про його творчість друкувалися в зарубіжній пресі, але влада не спромоглась належно вшанувати справді народного улюбленця. Павло Дворський не знає причин неуваги, але успішно йде Богом даною дорогою добра і любові.

У Чернівецькому краєзнавчому музеї зберігаються також листи, альбоми, надіслані йому – улюбленому співакові, композитору, дорогому синові всієї України від людей різних національностей, віросповідань, але захоплених красою української пісні, яку так щиро дарує він усім. «Ніщо мене так не збагачує, - признається співак, - як спілкування з людьми... під час зустрічей поза сценою», а на гастролі не нарікає, бо впевнений, що «світ музики надто глибокий. І хочеться спізнати цю глибину».

Павло Дворський співає, як мама Вікторія співала в церковному хорі, розуміючи, що туди не всякий потрапить, а лише обрані. Він ходив у церкву з мамою і слухав піснеспіви Всевишньому. Іскра Божа в душі формувала потяг слухати церковні гімни.

Натхнення неможливе без здатності сприймати як єдине ціле промені поезії і музики. Із хаосу шумів, звуків, тональностей лише геній душі святої має здатність потрібне зібрати і з'єднати воєдино у гармонію пісні. Це під силу м'якому ліричному тенору Павла Дворського, авторові й виконавцеві власних пісень, особливо ж спільно, як у юності, з колишньою співачкою ансамблю «Смерічка», дружиною Світланою Гнатюк-Дворською, синами Павлом і В'ячеславом. У родині Дворських присутній той святий випадок, який став не тільки долею обох «смеречан», а й славою України. Вона, дочка композитора, педагог-музикант і співачка, солістка Чернівецької філармонії 1979-1984 років, лауреат багатьох конкурсів, має чудовий репертуар мелодійних пісень, серед яких «Зачаруй» Левка Дутковського та в дуеті з Павлом - «Буковинський рідний край».

Оберігаючи звичаєві стосунки української родини, митець зумів зберегти їх в особистому житті, висловити в музиці, об'єднати й зростити нею високодуховну співочу родину Дворських, свято вірячи в незрушну твердь народного духу в рідній Україні. З цією вірою він співає, нею живе у вічному з прапредків поході до людей дорогою добра й любові не тільки в Києві, куди перебрався з родиною. Багато гастролює Україною і за кордоном, особливо в Італії, де чекає рідної пісні велелюддя українців-заробітчан.

 

* * *

Кожен, хто має внутрішню потребу, відчуває радість від доторку спомином до буковинського легендарного ВІА «Смерічка», завдяки колекції у Чернівецькому краєзнавчому музеї не знайде перебільшення в оцінках, що містить дана розповідь, ролі й місця колективу, засновника й керівника, солістів у становленні й досягненні вершин досконалості української естради, складової мистецької культури світу. Таке не повторюється. Кожен, хто вступав у «консерваторію Дутковського», розвивав і хист до співу, і віру в те, що народжений для пісні. Велетні української естради, сформовані чи огранені тут, - Софія Ротару, Василь Зінкевич, Павло Дворський, Віктор Морозов та інші, які творчо й окрилено працюють нині, під керівництвом та за сприяння Левка Дутковського виробили важкою, жертовною працею, як і весь колектив, високий рівень майстерності.

Вони продовжують утримувати «золотий фонд» української естради, вийшовши з її «золотого віку» постійних пошуків і здорової змагальності за живий звук. їх, звичайно, характеризують вимогливість до репертуару - емоційність і драматургія дійства пісень-балад, створених у дусі філософії сьогодення. Найпереконливішим доказом популярності артистів була й залишається любов народу до їхніх пісень. Вона йде їм назустріч у вигляді переповнених підспівуючих концертних залів і стадіонів животворної енергетики. Невпокорений застарілими стандартами часу колектив «Смерічки» став і предтечею настання новітньої України з живодайних невмирущості і перемог карпатських джерел коду нації. Великі особистості і на початку XXI століття втримують висоту справжнього мистецтва не тільки в Україні... Із перших - побратими тих висот - вже співають у «райських садах», заходячи у земні турботи сучасників незабутою національною легендою й молитвою.

Дослухаймось, почуймо, згадаймо, оберігаймо святе.