ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - ДАР ПІСНІ З БОЖИХ PУK

Зміст статті

  

  

 Євдокія Антонюк-Гаврищук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
Ось де, люде, наша слава,
Слава України.

              Тарас Шевченко 

 

 

ДАР ПІСНІ З БОЖИХ PУK

Не так легко знайти українця, який завжди би почувався щасливим. А залюблених у мелодійні пісню й музику не треба шукати: заграй і заспівай - кожен змінюється аж до сяйного блиску в очах, з усмішкою на вустах, притишеним серцебиттям і теплотою погляду, зростаючою налаштованістю всім єством, що крилатіє й впивається найменшою клітиною в радість перших оптимістичних акордів, на рідносвяті ритмів і манливої пластики порухів душі та власної мрії.

Усе мале й старе, як кажуть у народі, з природною безпосередністю відкривається серцем добре знаній з віків закодованій мові їх величності руху, такту, гармонії звуків ув одежі слова. У ній - ритміка морських припливів і серцебиття закоханих, притишений скрип колиски й невідворотного настання дня з плескоту річкової хвилі, гомін весняного сокоруху на струнах сонячних злив і шерхіт падаючих зір з-під плуга, що оре, посвист полудневого вітру в житах. І розмова жайворова зі світом у небесах крізь скресаючий передзвін з кузні, з косовиці, з дзвіниці. І моя душа у цій стихії не може мовчати:

Музика, музика, музика –
наш довічний солодкий полон.
В раї твої слово возноситься –
до небес, де нема на красу заборон.

Слово рідне на крилах музики
на вершини слави зліта –
шати чарівні Всесвітом звузити,
серце людське в них любов'ю вгорта.

Щастям душа квітує, повниться –
весілля справляє заручених:
зі слів і музики пісня родиться –
стихій дивина в століттях озвучених.

Знай: слово з пісні не викинеш –
без сонця немислимий радості світ.
Як з пісні вродишся - піснею виростеш,
українських мелодій тримай небозвід.


З Божих рук прийнятий дар пісні наш народ виніс із тисячоліть, примноживши мудрістю багатьох поколінь, примусивши талант розвиватися у її супроводі щоденною важкою животворною працею. Тому й потужно дихає народна пісня Україною, де з правіків живуть українці, зі звуків рідної мови творить незнищенний світ краси з долі всіх поколінь! І переконує словами Миколи Гоголя: «Пісня в Україні - все: і поезія, й історія, і батьківська могила». Звичайно - і непроминуща любов тих, хто йде крізь терни до перемог, до спраглих її висоти... До тих, хто і в горі пересіває смуток , на радість жнив, щоби гідні спадкоємці не збивалися на темряву манівців, чужинства й підступного манкуртства, на пісенних скарбах не збідніли до духовної безпросвітної глухоти.

Радісним новорічноосяйним святом стала та вікопомна ніч 1967-го... у Вижниці, що в Карпатах, на Буковині... Вперше з піснею «Сніжинки падають» вийшов до людей незабутній самодіяльний інструментально-вокальний ансамбль «Смерічка» під керівництвом Левка Дутковського, який розпочав новітню пісенну сторінку краю.

Володимир Івасюк, Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський... Співочі велети краю. Символи України, цілі епохи у світових обширах, які виспівали її у музиці слова, - недосяжну зорю, закодовану в образах калини, барвінку, верби, червоної рути - оберегах з правіків. Усі вони удостоєні високих нагород країни, творили і творять пісенну біографію краю, славу великого українського народу, яка плекалася в українській пісні з ансамблем «Смерічка». Він, поза всіма ювілеями й відзначеннями, - золота епоха шаленої популярності триєдності виконавської майстерності, з автентичних джерел інструментальної і пісенної музики, українського поетичного слова, сценічного одягу і дійства. Невисповіданість таємниць і багатогранність діяльності ансамблю на тлі складних суспільно-політичних процесів, у яких перемогла щоденна жертовна праця мистецького колективу, що час від часу змінювався, для утвердження національної самодостатності важко переоцінити.