ДЕЙНЕГА Таміла

Створено: 06 квітня 2010

Дає фору й деяким професійним артистам

Пилип ЮРИК

За гумор - безплатно

Із Оріхова в Запоріжжя, на «Веселу Січ», Таміла Михайлівна добирається, чим зможе. Маршрутка дорога, тому найчастіше виходить на трасу й, «голосуючи», зупиняє попутки – ними дешевше й швидше (не заїжджають у селах на автостанції). І вже в машині завжди питає пасажирів та водія, чи не хочуть вони послухати гуморески у її виконанні. Зазвичай ті не відмовляються. Читає одну, другу, третю... Доїжджають одного разу до обласного центру, запитує, скільки з неї, а водій:

- Це я вам повинен заплатити, бо веселили мене всю дорогу, тому ваша поїздка сьогоднішня – безплатна.

Одного разу добиралась із колегами із Запоріжжя в Оріхів. Сіли в старенький приватний автобус. Підійшла вона до водія й, жартуючи, каже:

- Давайте, я читатиму вам гуморески, бо в нас грошей нема – пропили на «Веселій Січі».

- Ну що ж, читайте, - каже водій.

Від Запоріжжя до Оріхова читала гумор і сатиру. І дійсно, водій не взяв із неї та її колег ні копійки, хоча жінки й пропонували платню, казали, що пожартували – гроші є.

Не за карі очі водії не беруть із неї грошей. Таміла Михайлівна Дейнега читає художні твори красиво, образно, з потрібними відтінками, не гірше професійних артистів. Розсмішить, якщо треба, й царівну-несміяну. Жоден концерт Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» не обходиться без її участі. А коли читає вона гумореску про вареники, то ще й пригощає ними глядачів.

Потрапила вона до асоціації завдяки обласному радіо. Одного разу варила борщ на кухні, коли по радіо почула, що в Запоріжжі, в культурно-діловому центрі «Байда» збираються письменники-гумористи. Поїхала туди. Іван Науменко (нині, на жаль, покійний, козацьке прізвисько Добриня) завів її до 410-ї кімнати – обласної організації Національної спілки письменників України, якою тоді керував Петро Ребро. Саме він і створював асоціацію гумористів.

- Найчастіше сатирики пишуть твори від свого імені, - каже Таміла Михайлівна. - А я читаю гуморески від імені жінки. Хотіла тоді замовити нашим письменникам саме такі твори. Побувала на засіданні асоціації «Весела Січ», де отримала козацьке прізвисько Циганка. І досі вона – повноправний член МАГСу.

Виросла на Запоріжжі

Народилася Таміла Дейнега 8 січня 1938 року в Києві. Батько був військовим. Проживали в райцентрах Київської області, де дислокувалася військова частина. Потім батька перевели в Перемишль (нині – Польща). 21 червня 1941 року він та його командир узнали, що їм підвищили звання, тому відразу ж «прилили» зірочки. У понеділок повинні були їхати в Київ, отримувати нові звання. Але вранці 22-го почалася війна – вони поїхати не змогли.

Жінок із дітьми посадили у вантажівку – відправили на залізничний вокзал, а звідти всі – по Україні до родичів. Таміла з мамою, братиком і сестрою доїхали до Синельникового. Звідти - у Вербову Пологівського району - до маминого батька. Добралися 29 червня, а наступного дня мама вже пішла в колгосп. Як тоді казали, «полоти ланку». Таміла з братом залишилися в маминого батька, а старшу сестру забрав батьків батько, який теж мешкав у цьому селі.

Тут минуло її дитинство. Закінчила у Вербовій сім класів, далі – середню школу в Басані. Потім – Запорізька торгово-кооперативна школа біля Малого ринку. 18 років працювала в торгівлі, далі – у страховій компанії. Була учасницею сільської художньої самодіяльності, грала ролі в самодіяльному театрі. Запам’яталась їй із тих часів роль Мотрі в п’єсі «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого. А коли вже з чоловіком оселилися біля Оріхова – пішла у драмгурток районного будинку культури. Там був гарний режисер, який закінчував тоді Харківський інститут культури – Анатолій Лубенський. Попросилася, хотіла бути хоча б суфлером. Він прослухав її й сказав: «Суфлером буду я, а ви виконуватимете ролі на сцені».

Одного разу Анатолій Васильович запропонував їй вивчити й прочитати зі сцени гумореску Івана Сочивця «Невістка». Сказав, що в неї є чуття гумору. Це був 1968 рік. І, як у воду дивився режисер. Із того часу й досі вона читає зі сцени гумор і сатиру. У її репертуарі тепер десятки, якщо не сотні гуморесок вітчизняних авторів.

Із конкурсів – не з голими руками

Анатолій Лубенський пізніше помінявся квартирами й виїхав у Донецьк. Їздила до нього Таміла Михайлівна разом із драмгуртківцями на 20-річчя його творчої діяльності.
В Оріхові Таміла Дейнега – визнана виконавиця гумору. Має кільканадцять грамот та дипломів за це, отримувала й премії. Першим конкурсом поза Оріховим став фестиваль «Боромля» Сумської області. Туди її знайома везла дочку-співачку на участь у фестивалі, почула по радіо, що й конкурс гумористів також там буде. Сказано було, що вік учасників не обмежується. Приїхала Таміла Михайлівна й там із першого ж разу узяла перше місце.

Їздила й наступного року – повернулася також із нагородою. Коли брала участь у фестивалі в Боромлі вдруге, там, у журі, був і народний артист України Анатолій Литвинов. Таміла прочитала гумореску Павла Глазового «Огірочки». Литвинову дуже сподобалося її виконання, запросив самодіяльну артистку в Київ на 80-річчя Павла Прокоповича. Там вона знову прочитала «Огірочки». Павло Глазовий вручав усім виконавцям свої книжки. Вручив і Тамілі, поцілував її у руку, а тоді каже: «Це – мало». І поцілував у щоку. В антракті мама дев’ятирічного Володі Загороднього, який читав гумореску «Жора», попросила Павла Прокоповича сфотографуватися з її сином. Таміла Михайлівна присусідилася й собі. І нині зберігає цю фотокартку, як реліквію.

Там, за кулісами, познайомилася з Анатолієм Паламаренком, Анатолієм Авдієвським, Неонілою Крюковою, Володимиром Пушкарем, іншими митцями.

Потім почула вона про одеський конкурс імені Андрія Сови. Тричі туди їздила, брала там перше й друге місця.

Член «Веселої Січі» Володимир Шолтис повідомив їй про конкурс імені Павла Глазового в Миколаєві. Поїхала. І, як результат, – друге місце.

Показує Таміла Михайлівна фотографії з Миколаївщини, називає переможців конкурсу імені Павла Глазового, земляків із Запорізької області. Розгортає газету «Голос Казанщини», де про неї та її колег-конкурсантів згадується...

Що ж, у таких випадках кажуть: із роси їй і води!

На знімках: