Обмін досвідом

Сергій  СТРІЛЕЦЬ  (текст і фото)

 Перший  письменницький  млинець     не  став  грудкою!

070Саме так можна охарактеризувати зустріч офіційних делегацій двох обласних письменницьких організацій. За ініціативи нового керівництва Національної спілки письменників України вперше за останні два десятиліття четверо літераторів із Запоріжжя поїхали до Івано-Франківська, щоб обмінятися досвідом діяльності з тамтешніми колегами. До цього вони зустрічалися тільки на Шевченківські свята. Але це – інший формат зустрічей, які в тому чи іншому краї проходять раз на 25 років. Тому не секрет, що нині виживає, хто як може й діє, як хто вміє. У народі про таке кажуть: «Варяться у власному соку». А чому б не перейняти одне в одного все, що є найкраще й запровадити в себе? Від цього виграють обидві сторони!

В Івано-Франківську голова обласної організації НСПУ Євген Баран і відповідальний секретар ООНСПУ Ярослав Ткачівський разом із заступником міського голови Михайлом Вересом і заступником начальника управління культури облдержадміністрації Василем Тимківим зустріли гостей із Запоріжжя ще на вокзалі. Делегацію ЗООНСПУ очолював її голова Григорій Лютий. Разом із ним прибули члени НСПУ поетеси Вікторія Сироватко і Любов Геньба та письменник-сатирик Пилип Юрик.

На знімку вгорі:

Пам`ятник Героєві України Степану Бандері в Івано-Франківську 


 

 

 

Зустрічі,  що  поповнюють  лави  шанувальників

Спочатку запорізькі гості побували на обласному телебаченні «Галичина». Кожному степовикові відвели по двадцять хвилин майбутнього ефірного часу – ці виступи поступово показуватимуть у запису глядачам Прикарпаття. Тому галичани матимуть змогу побачити й почути кожного із гостей, бодай коротко познайомитися з творчістю цих запоріжців.

Першими ж глядачами – віч-на-віч із письменниками Півдня – стали студенти й викладачі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Зустріч відбулася за сприяння ректора вишу, доктора політичних наук, професора Ігоря Цепенди й директора Інституту філології, доктора філологічних наук, професора Степана Хороба. Євген Баран відрекомендував гостей, а Григорій Лютий більш детально характеризував кожного з них і надавав слово для виступу.

Про себе, творчі здобутки розповідали й самі письменники із Запорізького краю. Спочатку поетеса, лауреат літературної премії імені Миколи Нагнибіди Вікторія Сироватко згадала свою бабусю, яка жила в Нікопольському районі на Січеславщині. Від неї майбутня мисткиня набиралася любові до рідної землі й рідного слова. А потім лилася чиста, як джерельна вода, поезія:

Гребу та гребу, і немає спочинку,

Тужава й незрима навстріч течія.

На палубі вже не лишилося жінки –

Це суть до галери прикута моя.

Об воду весло зачіпається чітко,

Здається, жазі не піднятись з колін.

Тут золото слів переплавлено в злитки,

Мовчання ж – у срібний коштовностей дзвін.

Публіка, немов зачарована, слухала Вікторію, а вона дарувала й дарувала прекрасні вірші всім присутнім. На закінчення вона прочитала поезію, присвячену бібліотекарям, яких назвала «книгинями», чим зворушила душі представниць цієї прекрасної професії.

Не менш успішним був виступ і лауреата конкурсу читців поезії імені Тараса Шевченка (Київ) Любові Геньби, яка мешкає в Гуляйполі й обіймає посаду директорки краєзнавчого музею. Її вірші наповнені степовою волею, запахами чебрецю й ковили. Вони дихають і праісторією, змальовуючи скіфські кургани та проводи козака до війська, і тонким народним гумором, як у вірші про весілля.

Хоча й почала свій виступ поетка з вірша, присвяченого селу Грушевому, де народилася й виростала. На жаль, політика «неперспективних населених пунктів» комуністичної неперспективної влади призвела до того, що села не стало. Хоча й нині Люба їздить туди в дні радощів і журби, щоби поговорити з прадідами й прабабусями, які там поховані, вклонитися їхнім могилам.

Там, де грушами пахли сади,

Де село називали Грушеве,

Там пізнала я світ доброти

В земляках і сумних, і веселих.

Вже немає села, та сади

Все цвітуть і нагадують знову,

Що життя моє тут розбудив

Рідний степ, як зернину весною.

Лауреат всеукраїнських літературних премій журналу «Перець», імені Степана Руданського і Степана Олійника Пилип Юрик розповів про Міжнародну асоціацію гумористів і сатириків, засновану в Запорізькій області Петром Ребром. До неї входить і Прикарпатський курінь, який очолює заслужений артист України Микола Савчук із Коломиї. Тому запорізький гумор переплітається з прикарпатським, а сатирики Івано-Франківщини вже давно плідно співпрацюють із запорізькими колегами. Прикладом тому – отримання Миколою Савчуком літературної премії імені Петра Сагайдачного в місті металургів.

Пилипа, як і його колег, непокоїть нинішня мовна ситуація в Запоріжжі, коли на вулицях міста практично не чути української мови, а в кіосках продають лише російську низькоякісну періодику. Тому й одна з його гуморесок названа: «Одкровення Семена Шлункомдума, хохла-безбатченка», в якій автор викриває нігілістів-яничарів, котрим свині та бугаї рідніші й миліші, ніж мова прадідів.

Але чи не найбільший успіх у глядачів мав поет, лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, обласної літературної премії імені Миколи Нагнибіди, заслужений діяч мистецтв України Григорій Лютий. І розповідями про себе, і власними віршами він не давав публіці заспокоїтись, а тим більше, «заснути».

Ти – та, що здатна до кінця

І запалить, і спопелити...

Вогонь однаково великий,

Якщо він навіть і малий.

Тобі епітетів не треба,

В тобі й від тебе – чистота.

В твоїй душі – моєї Требник.

Ти – та...

Особливо всіх порадували продекламовані ним уривки з відомого роману-пісні «Мама-Марія». В образі його головної героїні більшість побачила многостраждальну Україну. Про це потім говорили як глядачі, так і письменники-іванофранківці. Вони зазначали, що інтернетні вигадки про «низьку» художність роману Григорія Лютого – не що інше як нісенітниця.

 

Досвід  за  плечима  не  носити

Такі ж зустрічі з читачами відбулись і в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Івана Франка (директорка Людмила Бабій), гімназії №1 (директор Ігор Дейчаківський), Центрі патріотичного виховання учнівської молоді імені Героя України Степана Бандери (директорка Галина Савченко), Літературному музеї Прикарпаття (директор Володимир Смирнов). Івано-Франківським колегам особливо сподобалося те, що запоріжці майже всі твори читали напам'ять. Думаю, що письменники Півдня після всіх цих зустрічей тепер і на Прикарпатті матимуть своїх шанувальників.

У зустрічах із запоріжцями, окрім названих, взяли участь прикарпатські письменники Володимир Качкан, Василь Бабій, Ольга Бабій, Василь Лесів, Дмитро Юсип, Нестор Чир, Ярослав Ясінський, Неоніла Стефурак, Мирослав Аронець, Василь Шкурган, Василь Карп'юк та інші.

Літераторам із Запоріжжя дуже сподобалися взаємини колег із Івано-Франківщини з місцевою владою. Степовики зробили висновок, що на Прикарпатті влада високодуховна, дбає не тільки про газ чи м'ясо, а й про те, щоб тутешні жителі були висококультурними людьми. Саме тому тут пречудове ставлення до митців узагалі й майстрів красного письменства зокрема. Про це свідчать хоча б цифри, які назвав на зустрічі із запорізькими літераторами заступник міського голови з гуманітарних питань Михайло Верес. Міська рада щороку виділяє на книговидання 99 тисяч гривень. Така ж сума витрачається ще й на купівлю книг для бібліотек Івано-Франківська. У місті цього року планують встановити три меморіальні дошки в пам'ять про місцевих письменників. До речі, сам Михайло Йосипович передплачує й постійно читає «Літературну Україну» та «Українську літературну газету», пише художньо-публіцистичні твори.

В обласній раді відбулася зустріч запорізьких літераторів із заступником голови облради Остапом Дзесою. Обласна влада, за його словами, пишається тим, що 25 лауреатів Шевченківської премії – вихідці з Івано-Франківського краю. Серед них – письменники, художники, композитори, кіносценаристи, інші митці. Саме депутати обласної ради вирішили передати ООНСПУ будинок, у якому свого часу жив син Великого Каменяра – Тарас Франко. Фінансує обласна влада випуск журналу «Перевал». Цього року, за словами Остапа Васильовича, на книговидання в області виділять один мільйон гривень. Тут діє обласна програма «Духовне життя», завдяки якій заохочуються письменники, які пишуть на таку тему. Існують ще й літературні конкурси імені Василя Стефаника, Івана Франка, Ярослава Дорошенка, Павла Добрянського, Марка Черемшини, Тараса Мельничука й Марійки Підгірянки, лауреати яких отримують премії.

Запоріжці були вражені таким ставленням обласної та міської влади до майстрів слова. Адже в Запоріжжі та області всі названі цифри заступають нулі: кількість виділених грошей на книги – нуль, кількість літературних премій – нуль. Влада в цьому краї дбає більше про метал і гроші у власній кишені, ніж про духовність та людей мистецтва. Свідченням цього є й безпритульність Запорізької обласної організації НСПУ. Як і при радянсько-комуністичній, так і при теперішній владі письменники тут не мають навіть свого приміщення.

 

Соборна  Україна  –  понад  усе

Із заступником голови обласної влади відбулася досить відверта розмова. Письменник Пилип Юрик розповів про спекуляції запорізької влади щодо дотаційних регіонів, зокрема, й Івано-Франківщини. Адже колишній голова облдержадміністрації Борис Петров неодноразово заявляв, що Запорізький регіон є донором і «годує» всі дотаційні області. Остап Дзеса категорично не поділяє таких думок і заявляє, що такі балачки – звичайне політиканство, намагання посварити жителів Сходу й Заходу, пошматувати Україну на окремі князівства. Він упевнений у тому, що тільки несправедливе, безконтрольне й свавільне стягування коштів із областей Кабінетом Міністрів є причиною дотаційності багатьох регіонів. І тут не винні ні жителі Прикарпаття, ні Запорізького краю.

- Ми всі – діти України, її сини й доньки, тому повинні бути разом, - зазначив посадовець. – І ніхто не має права посварити між собою жителів будь-яких областей. Я впевнений, що Україна була й буде єдиною, соборною державою!

Запоріжці дуже вдячні як своїм колегам-прикарпатцям на чолі з Євгеном Бараном, так і міській та обласній владі за теплий прийом, прекрасно організовані зустрічі з читачами, щирі взаємини. Будемо сподіватися, що в Запоріжжі делегацію івано-франківців приймуть не гірше.

Отже, першу поїздку письменників Запоріжжя на Прикарпаття можна вважати успішною. Письменницький млинець не став грудкою. Хоча, якщо говорити відверто, не вистачало одного – екскурсій по місту, історичних місцях, музеях, театрах. Письменникам це не завадило б. Тому Національній спілці бажано це врахувати надалі. На черзі – поїздка івано-франківців до Запоріжжя. Гадаю, вже запоріжці, крім зустрічей із читачами, організують також відвідини галичанами Хортиці, Кінного театру, музеїв запорозького козацтва та краєзнавчого в Гуляйполі, Кам'яної Могили під Мелітополем тощо. Адже історія всіх нас також ріднить і єднає.

Запоріжжя - Івано-Франківськ – Запоріжжя

 


047

Ось такий будинок віддала обласна влада Івано-Франківській організації НСПУ. На його фоні письменники Любов Геньба, Григорій Лютий, Євген Баран і Вікторія Сироватко                                                                                                          - 

 

057
Запорізькі й івано-франківські літератори на зустрічі зі студентами й викладачами Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 

 

060
Письменників Запоріжжя приймає заступник міського голови Івано-Франківська Михайло Верес (у центрі)                       


068
У гімназії №1 – урок української літератури


090
У літературному музеї Прикарпаття. Зліва направо: директор музею Володимир Смирнов, письменники Григорій Лютий, Євген Баран, Любов Геньба, Вікторія Сироватко


053
Запорізькі письменники Пилип Юрик, Вікторія Сироватко, Григорій Лютий і Любов Геньба біля пам'ятника Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську