ВІРА  СЕРЕДА

Навесні, 9 квітня, народився відомий український композитор, видатний педагог (Мукачівське музпедучилище, учитель музики і співів, 1963) і режисер (Київський державний інститут культури імені Олександра Корнійчука, режисура масових видовищ, 1977), народний артист України Левко Дутковський.

Найкраще його творіння - біг-біт група «Смерічка», один із перших вокально-інструментальних ансамблів колишнього СРСР, який уперше використав електроінструменти і поєднав елементи поп-рок-музики та джазу з українським фольклором, тим самим започаткував «нову музичну хвилю», яка в подальшому стала прикладом для музикантів, композиторів, музичних ансамблів. Крім того, завдяки надзвичайній проникливості, відчуттю перспективи в поєднанні з працелюбністю й завбачливістю Левко Тарасович виховав і дав дорогу у велике мистецтво цілій плеяді творчих особистостей, найяскравіші з них - Василь Зінкевич, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук. Він - автор невмирущих пісень, що звучать не одне десятиліття, - «Матіоли цвіт» (вірші Миколи Бучка й Володимира Кудрявцева), «Зачаруй» (вірші Олександра Вратарьова), «Сніжинки падають», «У Карпатах ходить осінь» і «Незрівнянний світ краси» (вірші Анатолія Фартушняка), «Жива вода» і «Скрипка без струн» (вірші Анатолія Драгомирецького), «Черешневий гай» (вірші Богдана Стельмаха), «День до сонця» (вірші Олександра Вратарьова), «Якщо мине любов» (вірші Володимира Григорака) та багато інших.

Левко Дутковський – лауреат Всеукраїнських фестивалів як композитор (1988, 1997, 1998, 2001), переможець фестивалю «Шлягери ХХ століття» за народне визнання пісні «Якщо любиш - кохай» на вірші Михайла Ткача (2000) у Києві, володар Гран-прі Президента України за власні вірші та музику величальної рок-кантати «Діва Марія» (1997).

Як режисер та сценарист заснував і провів Всеукраїнський фестиваль естрадної пісні імені Назарія Яремчука у Вижниці (1996). Брав участь у підготовці низки заходів із нагоди 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука у Чернівцях (2011).

 

 

Дві  долі  в  мистецтві

Не скажу, що перша зустріч із народним артистом України Левком Дутковським була непередбачуваною, хоча заздалегідь ми її не планували. Повідомила йому про своє перебування в Чернівцях, а він - про відкриття ювілейної виставки «З любов'ю назавжди» з нагоди 60-річчя від дня народження його дружини, заслуженого діяча мистецтв України Алли Дутковської в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка. Там і зустрілися. Звичайно, найбільше ми говорили про Аллу Борисівну, про її творчість.

Подумалось: як же переплелися ці дві долі не лише в житті, а й у мистецтві. Не було б Левка Дутковського, не засяяла б «зірочка» «Смерічки» на небосхилі української естради. Не завітала б на її концерт і не познайомилась би з Левком учениця Вижницького училища прикладного мистецтва Алла Дехтяр, не було б тих костюмів, що вона творила для учасників ансамблю (й не тільки для них), не вдяглися б у різнобарв'я веселки й не зазвучали б так казково пісні Левка Дутковського та інших композиторів. Адже колекції одягу Алли Борисівни увібрали в себе романтичні назви й зміст пісенних творів – «Черешневий гай», «Зачаруй», «Писанка», «Краю мій»...

 

«Вважаю вчинок Галини Михайлівни подвигом»

Уже майже прощалися, як наша розмова набула нового імпульсу. Мені пригадалася поїздка у Вижницю більш як тридцятирічної давнини. Природно, що тоді я прагнула побачити славнозвісний будинок культури. «Консерваторією» Левка Дутковського назвали цей заклад його учні. Тут він, подібно ювеліру, відкривав, навчав і шліфував, як дорогоцінне каміння, таланти. У Вижницькому будинку культури зустрілась із його директоркою Галиною Левіною (дівоче прізвище - Росинець). Вона розповіла, що приїхала у Вижницю зі Сходу й, причарована Карпатами, залишилася тут назавжди. Дуже полюбила гірські танці. Щедро ділилася спогадами про славнозвісний колектив «Смерічка». Левко Тарасович щиро підтримав розмову, пригадавши:

- Ще у 1960 році Галина Левіна створила при Вижницькому будинку культури танцювальний ансамбль, яким сама й керувала. Згодом він отримав назву «Смеречина». Зростав виконавський рівень колективу. У 1965 році в Києві мав відбутися великий концерт-звіт Чернівецької області з нагоди 25-річчя возз'єднання Західної України й Північної Буковини з Українською PCP. Проте місцева влада чомусь не включила «Смеречину» до складу концертної делегації області. Тоді Галина Михайлівна за власні кошти повезла танцювальний колектив у Київ.

Після тріумфального виступу в Жовтневому палаці Вижницький танцювальний ансамбль отримав звання народного (виконувався танець «Смеречина» в постановці Галини Левіної). За словами колишніх учасників ансамблю, коли вони вийшли на сцену, тримаючи в руках малесенькі зелені живі ялиночки, публіка була шокована й довго не відпускала ансамбль зі сцени. Коли після концерту Вижницький танцювальний колектив зайшов у банкетну залу на святковий фуршет, то всі артисти ансамблю імені Павла Вірського встали й аплодисментами зустріли самодіяльних митців. Особисто я вважаю цей вчинок Галини Михайлівни подвигом. Про неї у Вижниці, на жаль, забули, й засновником ансамблю помилково називають учня художнього училища Василя Зінкевича.

У листопаді 1968 року Зінкевич повернувся з армії, спочатку танцював у складі ансамблю, а потім Галина Левіна, яка вже працювала завідувачкою Вижницького відділу культури, призначила його керівником народного танцювального ансамблю «Смеречина». Завжди приходила на репетиції, постійно допомагала Василю Зінкевичу й Валерію Васькову, який згодом став наступним керівником «Смеречини».

До речі, з 1966 по 1968 рік в ансамблі танцювала Алла Дутковська в парі з Валерієм Васьковим, який тоді разом із Галиною Левіною тимчасово керував танцювальним колективом.

 

Учасниця ансамблю «Смеречина» Алла Дутковська у парі з Валерієм Васьковим виконує угорський танець «Киштиреней»

 

Зустріч у день творчого народження Дутковського

Так співпало, що наша зустріч із паном Левком відбулася 25 серпня.

- Саме в цей день 1966 року, - повідомив він, - Галина Михайлівна прийняла мене на роботу у Вижницький будинок культури. - Я прийшов із армії. До цього закінчив Мукачівське музичне педучилище. Вона, натура неспокійна, творча, повірила в мої сили, дуже хотіла змінити спокійний плин життя в містечку, мріяла, щоб завирувало воно подібно бурхливому Черемошу.

А молодий спеціаліст Левко Дутковський уже був сповнений нових ідей і знав, що робити. За три місяці він організував біт-групу, в склад якої увійшли три електрогітари (соло - Олександр Шкляр, ритм - Олексій Гончарук і бас - Михайло Івасишин), ударні інструменти (Юрій Шорін) й електроорган (Левко Дутковський). Слід зазначити, що електроінструменти робили самотужки за безпосередньої участі Левка Тарасовича. А коли учень Вижницького училища Анатолій Фартушняк приніс йому вірші для майбутньої пісні «Сніжинки падають», він не лише поклав їх на музику, а й почав підбирати жіночу вокальну групу, щоб пісня набула особливого забарвлення.

Одна з перших пісень Левка Дутковського прозвучала рівно опівночі вітанням новому 1967 року у виконанні соліста, ритм-гітариста ансамблю Олексія Гончарука. Рядки з цієї пісні («І смерічки осяйні, І Карпати вдалині») дали назву ансамблю – «Смерічка». Згодом ця пісня стала дебютною для Василя Зінкевича, який у жовтні 1968 року став учасником ансамблю й у грудні цього ж року записав її на Чернівецькій телестудії. А через рік солістом «Смерічки» став Назарій Яремчук.

 

Біг-біт група «Смерічка» в перших костюмах від Алли Дехтяр (Дутковської). Солістка - Лідія Шевченко, за клавішами — керівник ансамблю Левко Дутковський (1967)

 

«Бажання»  для  Алли

Першою ж піснею ВІА «Смерічка», що вийшла за межі Буковини, стало «Бажання» Левка Дутковського на вірші Анатолія Фартушняка. Цю пісню композитор присвятив і подарував 8 березня 1967 року своїй майбутній дружині Аллі - авторці перших сценічних стилізованих костюмів для групи «Смерічка».

Один із перших її звукозаписів здійснив звукорежисер Василь Стріхович. Солістом був Володимир Матвієвський. Пісня-блюз швидко стала популярною й часто звучала по радіо й телебаченню.

3 лютого 1968 року пісню «Бажання» «Смерічка» виконала в телепередачі «Мистецтво і ми» з виходом Чернівецького телебачення на Москву, а отже – на весь Радянський Союз, а на початку березня того ж року - в телепередачі «Камертон доброго настрою» на всю територію України.

Після передачі «Камертон...» на прохідну телестудії до Левка Дутковського прийшов юний студент Чернівецького медінституту Володимир Івасюк, щоб познайомитись із ним. За словами Левка Тарасовича, це був юнак міцної статури, з яскраво-синіми, майже небесними очима, які його надзвичайно вразили. Володимир розповів, що співає на танцях у Будинку офіцерів і хотів би виконувати пісню-блюз «Бажання», яка йому дуже сподобалася. Левко Дутковський дав дозвіл на виконання. Цю пісню Івасюк співав під гітару на всіх студентських тусовках, концертах, а також у турпоходах, часто оголошуючи її «Заблудилися вітри».

До речі, Левко Дутковський спочатку знав Івасюка як співака й скрипаля. За його словами, Володимир міг би стати відомим співаком, бо мав прекрасний голос.

Згодом Івасюк приніс Левкові у стилі «Смерічки», як він сам казав, свою нову пісню «Я піду в далекі гори», яка спочатку називалася «Мила моя».

- «Я піду в далекі гори», - розповів пан Левко, - вперше виконав наприкінці 1968 року Володимир Івасюк, потім в аранжуванні Валерія Громцева - Лідія Відаш. До речі, Івасюк у цій пісні використав з мого дозволу гармонічні звороти з пісні «Бажання».

Пізніше я зробив своє аранжування для «Смерічки». Спочатку солістами були Володимир Михайлюк і Віталій Середа, пізніше Володимир Михайлюк і Василь Зінкевич, а вже наприкінці 1969 року - солісти «Смерічки» Назарій Яремчук і Василь Зінкевич. Цей же варіант у 1971 році був використаний у телефільмі «Червона рута», хоча в кадрі позував лиш сам Зінкевич.

А далі були «Червона рута», «Водограй», інші пісні, зйомки у музичних фільмах «Червона рута», «Співає «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського».

Левко Тарасович добре пам'ятає, як ще до знайомства на адресу директора Вижницького будинку культури Володимир Івасюк надіслав свою пісню «Ласкаво просимо» й просив включити її до репертуару «Смерічки», проте за стилем вона ансамблю не підійшла.

- Наша з Володею дружба тривала понад 11 років, - розповів Левко Тарасович. - Він час від часу приїжджав у Вижницю, інколи зупинявся в мене. Бував і на репетиціях «Смерічки», сидів тихенько, слухав. Свої нові пісні награвав мені на фортепіано й наспівував їх. До моїх зауважень завжди прислухався, ніколи не ображався.

 

 

Молодого спеціаліста Левка Дутковського вже через кілька років назвуть кращим керівником естрадного колективу Радянського Союзу

 

«Капелюх,  постоли  й  ковбойські  штани»

Нещодавно поцікавилась у пана Левка, як же він працював із майбутніми знаменитостями, чи мали вони музичну освіту. На це він відповів:

- У маленькій Вижниці не було професійних музикантів і співаків, щоб їх запросити в колектив. Тому доводилося самому вирощувати кадри для нового й невідомого тоді ансамблю з новим музичним стилем. І дорогу протоптувати потрібно було самому. Інформації майже не було, проконсультуватися не було в кого. Усе робив самотужки. Довелося затратити на солістів багато років скрупульозних щоденних, а іноді й нічних репетицій, щоб вокально поставити голоси, знайти цікаву манеру виконання й зовнішню поведінку Карпатських лицарів тощо. Крім того, вони не мали жодного уявлення про ноти. Те саме з музикантами, які були, перш за все, художниками. Довелося більшість із них учити гри на музичних інструментах.

Пан Левко зауважив, що не всі посадовці сприяли творчому зростанню ансамблю. Дехто з керівників не сприймав його новаторський стиль, новітню темпоритміку.

- Перший виступ на сцені з концертним репертуаром перед глядачем відбувсь у квітні 1967 року, - поділився спогадами пан Левко. - «Смерічку» запросили на обласний фестиваль–конкурс у Чернівецький будинок офіцерів. Спеціально для цієї програми я написав біг–бітову інструментальну композицію з елементами рок– і поп–музики та абстрактною назвою «Капелюх, постоли й ковбойські штани». У нашому репертуарі була вже пісня «Сніжинки падають» та ще кілька пісень Василя Михайлюка в моєму аранжуванні для «Смерічки».

Пролунала команда: «Увага! «Смерічко», на сцену!». Учасники ансамблю вправно встановили апаратуру. Диктор оголосив, що наш дебют присвячений знаменній даті — 50–річчю Великого Жовтня. За закритою завісою за моєю командою на повну потужність вступили електрогітари, виконуючи рокову композицію «Капелюх, постоли й ковбойські штани». Повільно відкрилася завіса. На яскраво освітленій сцені, яка підтримувалася ритмічними світлоефектами кольорових прожекторів, у профіль стояли три гітаристи в стилізованих кептариках кольору морської хвилі, білих сорочках та в чорних розкльошених донизу штанях – це були перші костюми «Смерічки», виготовлені за ескізами Алли Дехтяр (Дутковської).

Оркестр зовні чимось нагадував «Бітлз». У такт чіткому вистукуванню ритму ударника в стилі біг–біт та раптовому вступу на повну потужність завиваючих гітар музиканти різко повернулись у фас. Молодь, яка вщент заповнила залу Будинку офіцерів, уперше почувши живі електрогітари, так заверещала й засвистіла, що виконавці самі ледь чули те, що грали. Успіх був несподівано великий. Ми себе вже відчували українськими «Бітлами», як раптом хтось вимкнув напругу - і... гітари замовкли.

Усі ми намагались якось врятувати ситуацію. Раптом завіса закрилась. А в залі стояв страшенний крик, шум, свист і тупіт обуреної молоді, яка хотіла слухати новостворену біг–біт–групу.

 

Лист,  що  не  залишився  без  відповіді

Розчаруванню не було меж. Стільки щоденної напруженої праці — і все дарма... Музиканти навіть висловили думку, що треба розійтись і більше не збиратись, адже «Смерічка» нікому не потрібна.

Проте не зважаючи на перепони, Левко Дутковський поставив за мету вести ансамбль до нових висот. Будь-що він вирішив дістати фірмові гітари. Наступного дня, не вагаючись, він написав листа міністру культури СРСР Катерині Фурцевій. Підписав конверт: «Москва, Кремль, міністру культури СРСР Фурцевій К.О.».

- Відповідь не забарилася, - продовжив розповідь пан Левко. - Телеграмою мені повідомляли, що із зарубіжної виставки, що проходить у Москві, нам надішлють інструменти, й попросили в майбутньому звертатися не в Кремль, а за вказаною в телеграмі адресою. Справді, незабаром ми одержали з Москви електрогітари. Радості не було меж! Тепер «Смерічка» покаже всім, де «постоли, а де капелюх і ковбойські штани»! Протягом тижня місцева молодь ходила до нас, як на виставку, щоб побачити справжні фірмові гітари. Місцеві чиновники не знали, як реагувати — ніби й патлатий, і «хуліганський» колектив, бо грає дуже гучно західну, буржуазну музику, а тут чомусь незрозуміла підтримка на вищому рівні.

Проте якби не ця підтримка Катерини Фурцевої, невідомо, як би склалася подальша творча діяльність Левка Дутковського й чи відрився б шлях у велике мистецтво ВІА «Смерічка».

 

Тост за кращого керівника естрадного колективу Радянського Союзу

Збагачувався репертуар ансамблю. На танцювальні вечори в будинок культури приходила молодь не лише з Вижниці та сусідніх Кут Івано-Франківської області (до речі, саме в Кутах народився пан Левко), а й приїздила із Чернівців.

1 квітня 1973 року розпочався творчий шлях ВІА «Смерічка» в Чернівецькій обласній філармонії на професійній сцені.

У серпні 1973 року «Смерічка» Левка Дутковського взяла участь у заключному концерті майстрів мистецтв Радянського Союзу в рамках першого Всесоюзного фестивалю радянської пісні «Кримські зорі» в Ялті. Із великим успіхом Назарій Яремчук і Василь Зінкевич у супроводі ВІА «Смерічка» виконали твори «Пісня буде поміж нас» Володимира Івасюка й «Горянка» Левка Дутковського на вірші Михайла Леонтюка. У концерті виступали добре знані й поважні митці: Муслім Магомаєв, Юрій Гуляєв, Юрій Богатиков, Йосип Кобзон, Клавдія Шульженко, Костянтин Огнєвий. Була в залі й міністр культури СРСР Катерина Фурцева. Вона вийшла на сцену й щиро подякувала всім за грандіозне мистецьке дійство. Після цього відбувся святковий урядовий прийом. Запросили на нього й керівника ВІА «Смерічка» Левка Дутковського.

- Як проходив прийом та чи вдалося вам поспілкуватися з Катериною Фурцевою? – цікавлюсь у пана Левка.

- Спочатку всіх запрошених сфотографували разом із Катериною Олексіївною. На жаль, у мене цієї світлини немає. Коли дізнався, що це фото є у Юрія Богатикова, зателефонував йому, щоб попрохати комп'ютерну копію фотографії, але він уже був тяжко хворий, тож мені було незручно турбувати його своїми проблемами.

На банкеті Катерина Фурцева, стоячи, за кожного присутнього проголошувала тост (було близько двадцяти осіб). Той, за кого проголошували тост, також піднімався. Черга дійшла й до мене. Катерина Олексіївна відзначила виступ «Смерічки» й назвала мене кращим керівником естрадного колективу в Радянському Союзі.

Потім була перерва. Я підійшов до неї, щоб подякувати за електрогітари, які надіслали за її розпорядженням із зарубіжної Московської виставки. Я їй так і сказав, що в успіху «Смерічки» є також її вагома заслуга. Бо завдяки їй на початку 1967 року колектив отримав електрогітари, що дуже допомогло творчому становленню ансамблю. Фурцева запропонувала мені приїхати до неї в Москву, в Міністерство культури СРСР, щоб для такого талановитого українського ансамблю закупити кращу апаратуру німецької фірми «Dynacord». На жаль, не судилося. У жовтні 1974 року прийшла сумна звістка про передчасну смерть Катерини Фурцевої.

Левко Дутковський (за роялем ) та солісти «Смерічки» Назарій Яремчук і Василь Зінкевич під час репетиції в Чернівецькій філармонії (1973)

 

Пісням  маестро  звучати!

Левко Дутковський і зараз не полишає роботу з молодими виконавцями. Його твори виконують Алла Горинь («Якщо любиш, кохай» на вірші Михайла Ткача, «Ти не сумуй» на слова Галини Грищук), Леся Равлюк і Василь Пенюк та Ірина Зіньковська («Зачаруй» на слова Олександра Вратарьова), заслужений артист України Леонід Корінець («Золоте джерело кохання» на вірші Геннадія Терехова), фольк-рок гурт під керуванням народного артиста України Левка Дутковського («Хай єднає пісня ця» на вірші Івана Пілата). Коли перебувала наприкінці минулого року в Чернівецькій області, пощастило подивитися й послухати виступи вихованців Левка Тарасовича.

- Чим відрізняється теперішня робота від вижницького періоду? – запитала в митця.

- Фольк-рок група при Чернівецькій обласній філармонії на відміну від «Смерічки», яка виступала тільки в живому виконанні, співає під мінусову фонограму, в основному, по школах. Це - лекторійні навчальні концерти, на яких популяризується творчість Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Михайла Ткача, Степана Сабадаша, Володимира Михайлюка, інших митців Буковини. Ці артисти мають вищу музичну освіту, є переможцями всеукраїнських конкурсів і фестивалів, а Леонід Корінець - заслужений артист України. Алла Горинь, здобувши університетську музичну освіту, вступила до Львівської музичної академії (консерваторії) на вокальний факультет одразу на другий курс. До мене часто звертаються за порадами молоді виконавці, й не тільки моїх пісень. Стараюся по можливості консультувати їх.

Заслужений артист України Леонід Корінець – учасник фольк-рок гурту під керуванням Левка Дутковського – виступає в залі «Смерічки» Чернівецького краєзнавчого музею (листопад 2011 року)

 

«Виконую  пісню  Левка  Дутковського  чи  не  на  кожному  концерті»

Готуючи цей матеріал, «Письменницький портал» зв'язався з молодою, але вже заслуженою артисткою України Іриною Зінковською, в репертуарі якої є пісня Левка Дутковського на вірші Олександра Вратарьова «Зачаруй».

Цікавлюся, чи вона знайома з композитором.

- Так. Це було в Чернівецькій обласній філармонії, – пригадала Ірина. - Тоді мені було 16 років. Я займалася вокалом у Марії Когос у Чернівцях. Час від часу виступала на різних концертах, присвячених професійним святам та пам'ятним датам у Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі та філармонії. При першій зустрічі мала із собою вірші для пісень, один із текстів я навіть показала пану Левку. У нього тоді якраз зародилась ідея створення меморіальної кімнати-музею пам'яті Назарія Яремчука в Чернівецькій філармонії, тож усі зусилля маестро покладав на цю благородну справу. Потім я вступила в Івано-Франківську державну медичну академію. Багато часу забирало напружене навчання, проте не припиняла гастролювати.

- А як потрапила у ваш репертуар пісня «Зачаруй»?

- У Києві разом із останнім музичним керівником «Смерічки», прекрасним композитором, аранжувальником та звукорежисером Олегом Шаком ми вирішили зробити пісню «Зачаруй» Левка Дутковського. У Києві вона зазвучала прем'єрно на одному з перших фестивалів «Родина», які організовують мої творчі друзі Дмитро та Назарій Яремчуки. Я не очікувала такої прекрасної підтримки залу й оплесків! Після того виконую цю пісню чи не на кожному концерті, адже люди люблять і пам'ятають Левка Тарасовича та незабутнього Назарія Яремчука, який виконував цю пісню. Потім - концерти пам'яті Назарія Яремчука в Чернівцях, де був завжди присутній Левко Дутковський.

Наприкінці минулого року в Києві, в Національному палаці мистецтв «Україна», на ювілейному вечорі з нагоди 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука мене знову попросили заспівати саме цей твір. Адже такі пісні – вічні! Вони несуть чисте добро, світло й надію, надихають і спонукають вірити, любити і творити...

Я б хотіла сердечно подякувати Левку Тарасовичу за пісню й побажати йому, як співачка, натхнення й піднесення в душі, а як лікар, - здоров'я і многая літа!!! Хай Вас Бог благословить на все, що від серця й небес!

 

 

Заслужена артистка України Ірина Зінковська

 

Меморіальну кімнату-музей Назарія Яремчука при Чернівецькій обласній філармонії урочисто відкрили 30 листопада 2011 року. Частина експозицій містить матеріали з архіву Левка Дутковського. Левко Тарасович тримає диплом Національного проекту «Книга рекордів України» - засновнику ВІА «Смерічка» за встановлення рекорду України в номінації за дві перемоги поспіль на Всесоюзному конкурсі «Пісня року» («Червона рута», 1971 та «Водограй», 1972). Грудень 2011 року

             Запоріжжя – Вижниця – Чернівці – Запоріжжя

 

«Письменницький портал» дякує Левку Дутковському за низку світлин із його власного архіву