ЄВТУШЕНКО Віктор. Старі казки на новий лад

Evtushenko

Євтушенко Віктор Арсенійович - 

поет-гуморист, прозаїк, член Національної спілки письменників України з 2005 року.

Народився в м. Біла Церква на Київщині в родині робіників. Закінчив Згурівську й Таращанську школи-інтернати, Білоцерківське медичне училище та факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Автор книг гумору і сатири: "Жарт-птиця" (1996), "Стожарти" (1999), "Сміхограй" (2001),"Старі казки на новий лад" (2003), "Багаті також плачуть" (2005). Автор документальної книги "Хто такий Павло Глазовий" (2005), повісті "Юрась" (2006), "Сміх на голову" (2008), "То є так!" (2011),

Лауреат ІІ Всеукраїнського конкурсу-фестивалю гумору та сатири, лауреат І Всеукраїнського молодіжного фестивалю "Перлини сезону", лауреат молодіжної літературно-мистецької премії ім. Миколи Вінграновського, лауреат Всеукраїнських фестивалів "Вишневі усмішки" з присвоєнням звання "Професійний сміхотворець України".

Член Творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України".

Лауреат (гран-прі) IV, V, VІ та VІІ Всеукраїнських фестивалів-конкурсів "Ліра Гіппократа" (2008 - 2011). 

Президент Міжнародного Фонду імені Павла Глазового.

Працює фельдшером станції швидкої допомоги міста Біла Церква.

 

 

Старі казки на новий лад

 

 

Передмова

Прочитав новий рукопис вже доволі знаного поета-гумориста Віктора Євтушенка з великим інтересом,тим більше,що належить автор збірки "Старі казки на новий лад" до числа колишніх моїх студентів-випускників Інституту журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка.

Це — не перша спроба звернення наших поетів до українських (і не тільки) народних казок. Так,одна зі збірок Б.Грінченка і назву таку мала: "Книга казок віршем". Що ж стосується Віктора Євтушенка,то особливої уваги заслуговує те ,що він не просто пропонує поетичну версію кожному знаних казок ,а саме сьогоденну їхню інтерпретацію. І скільки дотепності , вигадливості та влучності виявляє автор! Скільки прикмет нашого сучасного життя розкриває! І як легко болячки сьогодення розпізнаються!

Віктору Євтушенку в своїх творах вдалося яскраво змалювати і висвітлити багато негативних явищ,їх злободенність. Гуморист зауважує точні і виразисті прикмети вад у вихованні молоді(казка "Червона шапочка"),розгулу корупції й бандитизму (казки "Курочка ряба" і "Коза та семеро козенят"),матеріального провалля між простим людом та можновладцями (казка «Золота рибка") ,податкового зашморгу на підприємств і(казка "Ріпка") ,ніби мимохідь таврує соцаі льн івиразки алкоголізму й наркоманії (казка "Телесик").

В казці "Джин" автор торкається проблеми самоідентифікації українства, усвді омлення ним причин нашого національного лиха — комплексу меншовартості ,від чого крок до зцілення його менталітету.

Як досвідчений і талановитий гуморист,Віктор Євтушенко напрочуд точно і вдало показав підмічений ним побутовий сленг деяких молодих сучасників. Так , у казці"Колобок",навмисне використовуючи так званий "блатний лексикон" як художній засіб,автор влучно висвітлив мовну обмеженість і нікчемність "героя". На жаль,є кому пізнати себе в цій казці.

Впізнаваний і наш український політикум у казці "Вибори". Перипетії виборчих перегонів з брудними технологіями ,чорним піаром ,популізмом ізакулсіними махні аціями,а зрештою — цинічне "маємо те,що маємо".

Дотепно, влучно, вигадливо, спостережливо, своєчасно, талановито!... Переконатися в цьому я і раджу кожному, хто візьме до рук цю книжку Віктора Євтушенка.

Я глибоко впевнений у тому,що ця цікава збірка обов'язково знайде свого читача,набуде позитивного розголосу істане міцною цеглиною в побудовіХраму нашої багатої української літератури.

Анатолій Погрібний,

доктор філологічних наук, професор КНУ ім. Т.Г. Шевченка ,член Спілки письменників України

 

 

ДЖИН

 

(За мотивами "Тисяча й одної ночі")

 

На гавайських пляжах завжди

Люду до холери,

Розкошують тут під сонцем

Леді, фрау, сери...

А це вчора поз'їжджались

Порадіти літу

На симпозіум селяни

Із усього світу.

У готелі аж під небом,

Мов лелек на хаті,

Розмістили іноземців

У одній кімнаті.

Познайомилися швидко

(Геть бар'єри мовні!):

Той із торби цупить фрукти,

Той — змію з жаровні,

Ну, а третій, як годиться,

Теж доклав чимало:

Хліб, горілочку із перцем,

Цибулину й сало...

(Щоб герої не здавались

Звичними й нудними,

Вже пора б і познайомить

Читача із ними:

Фермер Хуліо Гонсалес

Родом з-під Більбао,

Агроном Петро Кандиба

І китаєць Мао)...

Роздавили пляшку-другу

(Хлопи — не каліки!).

Дві години як знайомі,

Вже брати навіки!

Апетитно спорожнивши

Їстівну поклажу,

Подалися на край моря

У трусах по пляжу.

По гарячому пісочку

Плентали поволі.

Раптом хтось відчув п'ятою,

Що стоїть на... горлі!

Біля знахідки присіли

І навпереміну

З півгодини розгрібали,

Як сапери міну.

Страх узяв, аж піт котився,

Наче сік з берези.

Доки пляшку відкопали —

Вже були тверезі.

Дослідили тару нюхом

І на зуб вивчали,

Врешті вдарили по денцю

І відкоркували.

Раптом диво приключилось,

Аж притихло море, —

З горла пляшки із шипінням

Дим піднявся вгору.

Незабаром Джин з'явився

Зростом аж до хмари,

Ще ніхто із них не бачив

Гіршої почвари!

Волохато-мускулисті

Руки склав на пупі

Ще страшніший, ніж у фільмі

Два Кінг Конги вкупі.

Реготнув, аж в морі дибки

Здійнялися хвилі.

Уклонився трійці й каже:

— Ну, спасибі, милі!

Будь-яке бажання ваше

Виконаю свято,

Та не більше трьох, а значить —

Лиш одне на брата...

Наперед Гонсалес вийшов

Тихо, без бравади:

— На фазенді тля нещадно

Нищить виногради.

Ні отрути не боїться,

Ні дощу, ні спеки!

Можеш клятим ненажерам

Розірвать пащеки? –

Антитлю на тлю даю я,

Джин іспанцю радить, —

То вона тих паразитів

В пекло всіх спровадить.

То така, що з'їсть і чорта,

Тільки б їй потрапив,

А тоді самоліквідом

Теж відкине лапи!..

Мао вклякнув на коліна,

Виклав просьбу стисло:

— Порятуй: мошка у чеках

Глумиться над рисом.

Тут самим катма що їсти,

Бо ротів — мільйони,

Поможи звести зі світу

Сірі легіони!..

Джин йому: — Дарую мошку,

Вмить загнуться сірі,

Всіх ковтне, собі ж потому

Зробить харакірі!..

Ось і черга українця:

— Що тобі, Кандибо?

Хочеш, я спалю в сусіда

Аж дотла садибу?

Може виникли проблеми

З клятим колорадом?

Кузьку дам, яка в городі

Наведе порядок!

— Тих жуків ми дихлофосом

Вміємо душити,

Ти москалика нам дав би

З вовчим апетитом!

Хай би зжер одноіменців

Від Сяну до Дону,

Бо віками їх не можем

Здихатися з дому!

 

 

 

РІПКА

 

У весняний ґрунт дідуньо

Устромив зернину

Й доглядав її все літо,

Як малу дитину.

І за це на осінь нива

Щедро відплатила —

Диво-ріпку здоровенну

Діду спородила.

Після Спасу дід узявся

Урожай збирати,

Ухопив за гичку ріпку

Й нумо виривати.

Та куди там, не під силу!

Ґрунт втоптав на сапку,

Ріпка ж навіть не хитнулась...

Тож покликав бабку.

Знову дід за гичку взявся,

Баба — за старого.

Рвали, смикали, сварились...

Та все — ні до чого!

Аж тут внучка нагодилась

З коледжу до хати

І відразу ж долучилась

Овоч витягати.

Дід — за ріпку, баба діда

Рве за ногавицю,

Внучка смикає щосили

Бабу за спідницю...

Знов нічого не виходить,

Всі труди "до лампи",

Лиш бадилля розідрали,

Як газету мавпи.

Спересердя і з досади

Крикнув дід собаці:

— Годі витрішки справляти!

Поспіши до праці!..

Вже вкотре дідок за ріпку,

Потім бабця, внучка,

А позаду їх завзято

Буксирує Жучка.

Поперек в старого ниє,

Відняло правицю.

Внучка бабі розірвала

Надвоє спідницю.

В Жучки зуби затупились,

Вже не рада й кістці.

Ну, а ріпка? Як сиділа,

Так сидить на місці.

Раптом поглядом дідуньо

Упіймав котяру,

Що під сонечком розлігся

З мишкою на пару.

І підняв обох за шкірки,

Наче на флагштоки:

— Годі спати! Йдіть до гурту,

Швидше, лежебоки!..

Хоч і сили додалося

На маленьку скіпку,

Та з чорнозему, нарешті,

Висмикнули ріпку!

* * *

Та замовчується в казці,

Що ж було там далі.

Дід, насамперед, отримав

Кубки та медалі.

В академії обрали

Дійсним "агрочленом",

В книгу Гіннеса потрапив

Явним рекордсменом.

Телерадіоефіри

Від сенсацій мліли,

А газети та журнали

Гичкою рябіли.

А як згодом все вляглося,

То щодень о шостій

Бозна-звідки до стареньких

Зачастили гості.

Мов прописаними в хаті

Стали податківці,

А старі з-під лоба зирять,

Як на вовка вівці.

І щодня одне питає

Братія несита:

"Чом за ріпку та бадилля

Не сплатили мита?

Чом за землю не сплатити,

ПеДеВе з городу?

А ще ж ріпку поливали,

То платіть за воду!

Доки смикали ви ріпку —

Все село смерділо,

А забруднення повітря —

Кримінальне "діло"!

Доведеться ще стягнути

І за це податок!

Та не треба зомлівати,

Це ж лише початок!

Урожай у вас великий,

Тож доходи славні,

А за це податок "світить"

На прибутки явні!

Як вивозили з городу

Ріпку-здоров'ячку, —

Для цього ви позичали

У сусіда тачку.

А це — транспорт безперечний,

Майте на увазі!

Значить, миту підлягає

В будь-якому разі!

Ще не все! У вас три звірі,

А статей — десяток!

На кота, собаку й мишу

Теж у нас податок!

До всього ще й штраф додайте

За невчасну сплату,

А коли все підрахуєм

Спродаєте й хату!"

Вже давно померли й баба,

Й дід, і кіт, і Жучка,

А з державою ще й досі

Судиться онучка.

 

 

ЗОЛОТА  РИБКА

 

Коло моря під горою

Жив дідуньо зі старою.

Харчувались — не пропали

Тим, що з моря добували.

"Похилилась, мов лозина,

Їхня давняя хатина,

Біля неї, наче сито,

На семи вітрах корито.

Хвилі піну вивергають,

Шторми невода терзають.

Сіре небо непогоже

На життя стареньких схоже.

* * *

Коб не щастя чоловіку,

То жили б отак довіку!

Якось дід на берег двинув,

В море невода закинув.

Випив першу-другу чарку,

Закусив, спалив цигарку

Та й за волок з поплавками

Взявся дряхлими руками.

Аж тут раптом диво сталось —

Море грізно схвилювалось:

Золотенька рибка в сітці

Б'ється, як на сковорідці.

І по-людськи, чемним тоном,

Прикриваючись законом,

Наче скривджена панянка,

До дідка звернулась бранка:

— Браконьєрствуєш, бабаю!

Більш таких, як я, немає!

Я в "Червоній книзі" перша,

Чом розкрив на мене вершу?

Диву дивному я тезка,

Я — "під стріхою" ЮНЕСКО!

Буде суд і буде горе!

Відпусти назад у море,

Все одно із мене юшки

Вийде тільки на понюшку.

Ну, а я за це до тебе

Прихилю і зорі, й небо,

Й найсміливіші бажання

Чи увечері, чи зрання,

Чи сьогодні до обіду

Тут же виконаю, діду!..

Добрим був дідусь на вдачу

І не міг терпіти плачу:

— Що ти можеш, простодушко,

Як рідка із тебе юшка?

Ой, ти горе, моє горе...

Та й укинув рибку в море.

Стало тихо, як у вусі.

От і каже дід бабусі,

Що, мовляв, спіймав рибину

Розумнішу за людину.

Все, що хочеш, обіцяла

Від страху, вважай, брехала.

Влипни ти у вершу гола,

Й не такого б намолола!..

І накинулась бабера

На рибалку, мов мегера:

— Що ж ти, клятий супостате,

Не приніс її до хати?

Наробив ти, старче, шкоди.

Марш до моря, жди погоди

І звернись, як до профкому,

А як ні, то геть із дому!

Попроси у чарівниці,

Щоб я мером у столиці

Вже сьогодні возсідала

І народом керувала!..

Як стомилася зіпати,

Діда витурила з хати,

А сама на піч залізла,

Чуда жде "карга залізна".

* * *

Дід на березі горлає,

Рибку з моря викликає.

І вона десь за півмилі

Згодом виплила на хвилі.

— Щось тобі, дідуню, треба,

Раз призвав мене до себе?

Тож давай без мудрування

Викладай своє бажання!

— А стара, немов сказилась,

Наді мною поглумилась,

Чи маразми, чи химери...

Хоче вилізти у мери!

— Добре, діду, стане чудо,

Хай по-твоєму все буде!..

І, хвостом затьмивши зорі,

Рибка щезнула у морі.

* * *

Причалапав дід додому,

Бачить: все тут по-новому!

Замість халабуди-хати

Вже красуються палати,

На даху TV-антена,

Мов тарілка здоровенна,

Вся покрівля з полімеру,

Нижче напис — "Дача мера".

Вгледів "Мерса" дорогого

Й замість номера у нього

З крупним шрифтом іномарка —

"Мер із Києва — Одарка".

Пси годовані гуляють,

В двір нікого не пускають.

Раптом бриті бугаюки

Заламали діду руки,

Уп'ялися, наче краби,

Й притягли до супербаби.

А вона лежить, як пані,

У "джакузі", тобто в ванні,

І прислужники юрбою

Носять їжу та напої.

Як на діда подивилась,

Мало в ванні не втопилась.

— Що ти, — каже, — за мужчина?

Бовдур, телепень, дубина!

Погукай-но чудо-рибу

І проси значного штибу, —

Користуючись моментом,

Хочу стати Президентом!..

Баба знак дала прислузі

Й діда випхали з "джакузі".

Він і сам побіг щосили,

Щоб собаки не вкусили.

Знову дід прийшов до моря,

На коліна став із горя

І, ридаючи, волає —

Рибку з моря викликає.

Лихо відгуком одбилось,

Навіть море заштормилось,

Роздалася глиб бездонна

Й рибка вийшла, як мадонна.

— Що, дідуньо, знов новини

Від твоєї "половини"?

— Так і є! Уже в міщанки

Президентські забаганки!

— Знай же, діду, що погоду

Я роблю з кишень народу,

Значить, ще збідніють люди,

Та по-твоєму хай буде!..

Згодом цяткою в просторі

Рибка щезнула у морі.

* * *

Знову дід прийшов додому

Й знову все тут по-новому:

Аж під небо три палаци,

Поряд пляжик і матраци,

На яких смагліє шляхта,

В морі хлюпається яхта,

Парки, скверики, алеї...

Охоронці та лакеї...

Свій літак, гелікоптери,

Ситі міліціонери,

Статуетки скрізь музейні,

Баба плаває в басейні,

Целюлітом потрясає,

Аж цунамі піднімає...

Підвели до неї діда,

Наче кривдника-сусіда,

Підозріло обшукали,

Чи не взяв, бува, запали.

Бабу наче підмінили:

— Чи то, діду, до могили,

Чи скажи дурній рибині,

Що не повні в мене скрині.

Хочу правити загалом

Із мільярдним капіталом!

А не стану головою:

З'їм рибину із тобою!

* * *

Втретє дід прийшов до моря:

— Захисти мене від горя!

Клята баба задовбала,

Все їй мало, мало, мало...

Море грізно загуділо,

Аж ропа у нім скипіла,

Рибка булькнула назавше,

Навіть слова не сказавши.

* * *

Боячись, прийшов додому,

Бачить: все тут по-старому —

Знов похилена хатинка,

В ній спокійна "половинка",

Перед нею, наче сито,

На семи вітрах корито.

* * *

Недаремно кажуть люди:

"Марно бить себе у груди!

Як дорвешся ти до влади —

Очевидні стануть вади!"

 

 

 

ЧЕРВОНА  ШАПОЧКА

 

В невеличкому райцентрі

У новім будинку

Проживала біля мами

Дівчинка Галинка.

Чи то влітку, чи то взимку

Не було ніколи,

Щоб вона в червоній шапці

Не прийшла до школи.

Через те усі в окрузі

Дівчинку дражнили:

"Онде — шапочка червона

З восьмої квартири!"

Так приклеїлося ймення

Й стало як реклама,

Що її отак частенько

Називала й мама.

Скоро школа з вчителями

І підйоми ранні

Розпрощаються із нею

Дзвоником останнім.

В снах їй маряться частенько

З фільмів кавалери,

А своїм коханцем бачить,

Звісно, мільйонера.

Бо, мовляв, красива надто

З голови до п'яток,

Ну, а розум і освіта,

То вже як додаток.

А щоб доня добре їла

Й гарно зодягалась —

Аж на трьох роботах мати

Ледь не загиналась.

І як учні поспішали

У бібліотеку,

Галя хутко фарбувалась

Та й на дискотеку.

Там "ламбади" й "буги-вуги",

Парубки на диво,

Там справдешні шури-мури,

Цигарки та пиво!

* * *

От якось матуся просить:

— Досить гріти ліжко!

Йди провідай нашу бабцю,

Поможи їй трішки!..

Та ліниво позіхнула:

— Ой, нема "базара"!

Як даси мені сто гривень,

Полечу хоч зараз!..

Мати гірко посміхнулась:

"Що за вік триклятий?

Діти вимушені вчитись

Гроші заробляти".

І відзначила за вміння

Донечку держзнаком,

Потім вклала у корзинку

Пиріжечки з маком.

— Тільки ж, доню, не барися,

Обминай дібровку,

Люди бачили там часто

Гультіпаку Вовку.

То такий, що не пропустить

Жодної спідниці!

Не дай Боже, як пристане —

Дай йому по пиці!..

Галя гордо заявила:

— Не хвилюйся, мамо,

Я ж на карате ходила

У спортклуб "Динамо"...

Дві години фарбувалась

Дівка чорнобрива,

Суперзачіску зробила

Типу "кінська грива".

Одягла спідницю міні,

Взулась по фасону,

Атрибут свій не забула —

Шапочку червону.

Мати сплеснула в долоні:

— Що це за обнови?

Тут і Вовка бить не треба,

Сам втече з діброви!

* * *

Десь опівдні вийшло з дому

Чортеня-дівчисько

Та й блукає по діброві;

Де ж, мовляв, Вовчисько?

Той таки не забарився,

Протягнув кульбаби.

— Ти куди спішиш, красуне,

Часом не до баби?..

Галя вдавано-лукаво

Відвела очиці:

— Угадав! Несу старенькій

Пиріжки, суниці...

А Вовчисько: — Якщо хочеш,

Покажу дорогу,

Проведу тебе до неї

Просто до порогу.

— Я не проти, та матуся

Строго наказала,

Щоб я всяких незнайомців

В лісі обминала...

Вовчик фірмову "мобілку"

Витягнув з кишені

Та, немовби ненароком,

Долари зелені...

Більше Галя не пручалась

І, крутнувши тазом,

Узяла під руку Вовку

Та й пішла з ним разом.

* * *

Ось і бабина хатинка —

Одиноке ікло,

Караульний на тиночку

Крикнув "кукуріку-у-у!"

Доки Галя доїдала

Пиріжечки з маком,

В гості Вовчик увірвався

З арматурним гаком.

Зачинив стару в коморі,

Півня — у каструлі...

Сам у ліжко завалився

Та й удав, що люлі.

Згодом шапочка червона

Увійшла, як пава,

Шмиг до Вовчика у ліжко

Й муркотить ласкаво:

— В тебе вухо, як у бабці,

Бо у нім сережка,

Золоті коронки в роті

І браслет-мережка.

Імпортний ланцюг на шиї,

Перстень на півпальця,

Тільки й мрію про такого

Файного коханця.

У кишенях чую шелест,

Це — багатства фактор!

Все, що нижче, я надіюсь,

Не згубив реактор!

* * *

Дві доби верзлися бабі

З пекла візитери,

Доки бідну не звільнили

Міліціонери.

* * *

Хоч дитинство вже минуло

І біліють скроні,

Та частенько ще стрічаю

"Шапочки червоні".

 

 

КОЗА  ТА СЕМЕРО КОЗЕНЯТ

 

У хатинці невеличкій,

Коло водопою,

Проживали козенята

З мамою-козою.

Одиначкою в окрузі

Звали ту скотину,

Бо її козел-татуньо

Ще торік покинув.

"Настругав" дітей, розпусник,

Спакував валізки

Та й чкурнув до молодої

Дженджерухи-кізки.

Тож тепер без аліментів

Хоч у шумовиння,

Бо жила сім'я козина

Мало що не в злиднях.

Сім ротів нагодувати,

Далебі, непросто,

Отому-то й промишляла

В лісі куцохвоста.

За туристами бродила

І пляшки збирала,

Потім оптом на базарі

Торгашам здавала.

А, бувало, так спивались

Дами з мужиками,

Що губили на природі

Рюкзаки з харчами.

Чи, ще гірше, заблукають,

Як "на трьох" врепіжать,

А проспляться, то ґвалтують

Так, неначе ріжуть.

Потім думають учені,

Сивиною вкриті:

"Звідки в хащах цих з'явились

"Мауглі" небриті?"

* * *

Рано вранці мама-кізка

Ладиться в дорогу

І дітей застерігає:

— Далі від порога!

Зачиніть замками двері,

Бо не сплять опришки,

А як хтось постука в хату,

То сидіть, як мишки!

Хто б у гості не просився,

Як би не здоровкав,

Ви нікого не впускайте,

Особливо — вовка!..

Не здогадувалась бідна,

Що від хати близько

Вже давно в кущах чатує

На дітей вовчисько!

Тільки й жде тієї миті,

Щоби вийшла мати.

Аж свербить у ніжне м'ясо

Зуби увігнати.

Вже не раз аж вив напасник,

Облизня піймавши:

Бо виказував акцентом

Справжній намір завше.

Хоч давалася нелегко

Іноземна мова,

Та нарешті за півроку

Визубрив два слова.

Научилось мекать стерво

Тонко і без фальші.

(Що ж, подивимося далі

На його демарші).

* * *

Тільки кізка подалася

З дому на роботу,

Вовк зі схованки прокрався

Цупити дрібноту.

Під дверима по-козляцьки

Кілька раз промекав:

— Любі діти, це ваш тато,

Чи то пак, "лелека"!

Той, що вас приніс у хату,

Як були маленькі,

А оце привіз гостинці —

Іграшки гарненькі!

Відчиняйте швидше двері,

Я ж бо ваш папашка!

Так в дорозі натомився,

Що й стояти важко!..

Піддалися на облуду

Глупі дитинчата

І відкрилась, наче в казці,

Перед вовком хата...

Лиш найменшеньке спаслося

Від зубів і пащі,

А шістьох лигнув вовчисько

Та й чкурнув у хащі.

* * *

Як вернулася матуся

У свою домівку —

Від побаченого ницьма

Впала на долівку.

А найменшеньке з-під печі

Вийшло винувато,

Ухопило із аптечки

Нашатир і вату.

Відволодало матусю,

Все їй розказало,

Як ввірвався розбишака

І дітей не стало...

Очі кров'ю налилися

В кізоньки-небоги,

Невеличкий скарб зібрала,

Нагострила роги.

Зачинила доню в хаті

Бідолашна мати

І побігла в людську хижу

"Мауглів" наймати...

Ті відразу ж оцінили

Скарбову "Зубровку"

Й без вагання долучились

Відімщати вовку.

* * *

Ось у лігвище вовцюги

Месники ввірвались,

На мармизі кулаками

Гарно розписались.

Без зубів лишили вовка,

Зав'язали ноги,

В ріг баранячий скрутили,

Що позаздрять йоги.

Потім стали скарб козиний

Словом відробляти:

— Ти за що дітей полопав,

Педофіл проклятий?

Здеремо з живого шкуру,

Пустимо на мило,

Щоб у лісі не казився

Другий Чикатило!..

Вовк би радий вже й померти,

Щоб не ждать розплати,

Але ж поспіхом "бригада"

Не дає сконати...

На додачу кізка мстива

Входить у вовківню:

— Я з твого, паскудо, пуза

Вмить зроблю шпаківню!

Вибачай, що без наркозу,

Метод буде простим —

Я зроблю тобі швиденько

Кесаревий розтин!

Це для тебе — честь велика

Від кози якоїсь,

Станеш першим між самцями,

Хто цього вдостоївсь!..

І рогами вовче пузо

Тут же прохромила,

Й переляканих до смерті

Козенят звільнила!

* * *

Вже ніколи не радіти

Вовкові-катюзі,

Як то кажуть у народі:

"Вийшло по заслузі!"

 

 

КУРОЧКА  РЯБА

 

Звікували баба з дідом

Хоч злиденно, та безбідно.

Був у них гавкун незрячий,

Кіт облізлий і ледачий

Та ще пара — когут Вася

Й курка Ряба, що неслася.

Порося було, та змокло

І торік в Петрівку здохло,

А за ним коза утнула —

В ліс од голоду гайнула.

Із багатства – давня пошесть

Супертачка "Запорожець"

Ще радянської споруди,

Був Сіркові замість буди.

Як і більшість, виживали,

Урядовців проклинали.

Світло й газ для бідних — мрія,

Лиш на пенсію надія.

* * *

Караулив когут Рябу,

Щоб не клюнула на звабу

Та й у гречку не скакала

До сусіда-неформала.

Той суперник не дрімає,

Все на Рябу поглядає,

Волю дай тому піжону —

Зробить квочкою й ворону!

Тож доводилося півню

Так любить свою царівну,

Що на сідало кохана

Залітала, наче п'яна.

Регулярно у гніздечку

Дід знаходив по яєчку.

Та останнім часом миші,

Як розбійники, у тиші

Всі яєчка розбивали

Й ґазду зрештою дістали.

Винуватих став шукати:

Першим кіт летів із хати,

Потім скиглив пес на грабі,

Перепало, звісно, й бабі.

Врешті — хвать за шию півня:

— Ти сусідському не рівня!

Тільки їжу переводиш

І по двору марно ходиш,

Ні на що вже негодяще...

Ну, хіба що в борщ, ледащо!..

Бачить Ряба — кепські справи,

Чоловіка можуть "сплавить"!

Заступилася за нього,

Крила в боки й до старого:

— Спробуй стратити Васюлю,

Будеш мать від мене дулю,

А не яйця круглолиці!

Я ж дурна, втоплюсь в криниці!

* * *

Трохи згодом сталось диво —

Якось Рябу занудило,

На соломі"примостилась

І яєчком розродилась.

Не просте, а золотисте,

Потягне на грамів триста,

Сонцем грає шкаралупа...

Дід стрибає' вище пупа!

По селу біжить, радіє,

Весь од щастя молодіє,

А за ним людська вервечка

Заздро зирить на яєчко.

Хоч і ноги вже старечі,

Та присів лишень під вечір.

Ще крутився аж до ночі

Та й склепив, нарешті, очі.

* * *

Бачить сон: він — туз козирний

І новий вкраїнець жирний!

Бабу витурив із вілли

До будинку престарілих.

Сам же мешкає в палатах,

Їсть в Китаї, п'є у Штатах.

Одяг в нього від Армані,

Молодиці поряд п'яні.

Возять пана до лікарні

Лімузини надшикарні.

Там він зовнішність міняє,

Зморшки й складки підшиває.

В золотім вольєрі Ряба

Розтовстіла, наче жаба,

Чистим золотом несеться,

Півень Вася поряд в'ється.

* * *

Раптом замість тої казки

Дід, проснувшись, бачить маски!

Бугаюки-рекетири

Діда в бублика скрутили.

Перший каже: "В нюх заїду!

Віддавай яєчко, діду!"

Другий — ножиком лякає,

Третій — праску нагріває...

З ляку піт котився градом,

Як колись під Сталінградом,

Не убили гітлерюки,

То тепер доб'ють онуки.

Зграя гірше від холери,

Най би ще в утробі вмерли!

Мусив дід яйце віддати,

І злодюги миттю з хати,

Прихопивши із собою

Півня з куркою рябою.

* * *

Плаче дід, ридає баба:

Шкода Васю, жалко й Рябу!

Та найбільше прикро стало,

Що таке яйце пропало!

 

 

 

КОЛОБОК

 

Якось бабі пощастило —

Лантухи перетрусила

І, наскрібши горщик млива,

Аж зробилася щаслива.

В хаті пусто вже відколи,

Як то кажуть, "гола школа",

А тепер хоч на Святвечір

Колобка спече у печі.

Замісила тісто в бодні

Та й поставила в господі

У куток, де найтепліше,

Щоби сходило скоріше.

***

А в цей час до неї в гості

Завалився внучок Костя,

Що відсидів у в'язниці

За, ну скажем так — "дрібниці"!

Бабі стало зле недаром,

Як війнуло перегаром.

Хтось на це сказав би тихо:

"Там, де виродок, — там лихо!"

Лихо з пляшки похмелилось

Й лихослів'ям розродилось.

І чим дужче оскверняло —

Швидше тісто набухало!

***

А коли спеклась хлібина

Із отої мішанини,

То була мала буханка

Достеменна вуркаганка.

Мов клонована падлюка, —

Точна копія онука!

Колобок ввібрав у себе

Мову, жести і потреби.

Баба мало не зомліла,

Та перечити не сміла.

Ну, а він, як туз козирний, —

Хоч малий, та надто жирний,

Пальці віялом, а очі,

Мов баньки у поторочі.

Видно й жовчі в нім чимало,

Бо наспівує зухвало:

— Хоч мене спекла бабуся,

Та нікого не боюся!

"Замочу" гнилі породи,

"Щоб не бачить вік свободи"!

Я — "ворюга у законі"!

В "западло" мені сторонні,

Я, "в натурі", встав на ноги,

Щоб "обламувати роги"!

Присягаюся братвою —

Заживем тепер з тобою!..

Доки вражена лайками

Ще приходила до тями,

Він послав стареньку к бісу

Та й чкурнув собі до лісу.

Як до лісу стало близько,

Колобка спинив зайчисько:

— Вперше бачу ідіота,

Який сам іде до рота!..

Колобок насупив брови,

Бо не ждав такої мови,

І відразу ж так віддячив:

— Значить, слухай, "чмо" ходяче!

Ти на кого зуби точиш?

Так поб'ю, що жить не схочеш.

Я такий "гоп-стоп" влаштую,

Що забудеш "мать родную",

І твою сліпу зіницю

Натягну аж на сідницю!

А як хочеш жить, "чувирло",

Розійдемся тихо й мирно.

Та за те, що "понтувався",

"Гнав фуфло" і обзивався,

Принесеш в мою "блат-хату":

"Бабки", "хавку", йод і вату!

Я тебе встиг "змалювати",

Спробуй-но "на лижі стати",

То з горлянки вирву хрящик

І в момент "зіграєш в ящик"!..

Від почутого у зайця

Очі стали, як в китайця,

А від клятої боязні,

Наче щойно випав з лазні.

Хоч і мову відібрало,

Показав, що дасть немало,

І мерщій побіг збирати

Все потрібне для "блат-хати".

А вже згодом у діброві

Вовк зустрівся Колобкові.

Сіроманець облизався:

— Звідки ж тут обід узявся?..

Колобок зівнув (як зранку)

І завів свою "шарманку":

— Ну, ти й "лох", скажений псюка,

Худоребра шакалюка!

Я грів нари, наче квочка,

"Од дзвінка і до дзвіночка!"

А тепер якась гидота

Роззявля на мене рота?!

Все! Мені осточортіло,

Знов берусь за "мокре діло",

Раз не хочеш жити в мирі,

"Замочу" тебе в сортирі!

Ой, держіть мене, "в натурі",

Зараз буде свіжий "жмурік"!..

Вовк упав на землю зразу,

Як почув останню фразу.

Вперше здорово злякався

І лежав, не огризався.

Колобкові "в масть тусовка",

Придавив ногою вовка

І, зірвавши з нього майку,

Ще тугіше "крутить гайку":

— "Опущу, як сучу шкапу",

Щоб ніхто не дав і лапу!

Хоч на тебе й кулі жалко,

За "базар" відплатиш, "шавко"!

Не шукай якусь "відмазку",

А "затарся під зав'язку":

"Балабасом", цигарками,

"Бронебійкою", чаями...

"Фраєрком" на хутір двинеш

І "кістки свої закинеш"

До моєї бабці в "хазу",

І не завтра, а відразу!

"Шостим номером" в пригоді

Станеш бабі у господі,

І чалапай там, "чувирло",

Перед бабою "на цирлах"!

Щоби клопоту не мати,

То "не милься кігті рвати",

Бо клянуся, "падлом буду",

З-під землі тебе добуду!

***

Ще спіймались, мов придурки,

Та й здались на милість "урки":

І ведмідь, і оленята,

І сорока язиката,

І кабан, і два бізони,

Дятел, білка, три ворони,

А іще — їжак-невдаха,

Тхір, борсук і черепаха.

Лось недовго теж брикався,

Навіть зубр — і той попався!

Колобок три тижні правив,

Всіх податками обставив.

А у бабиній хатині

Льох тріщить і повні скрині.

Вдень гендлює на базарах,

А вночі сидить у барах.

***

Бридко звірам від покори!

Провели таємні збори

І рішили одностайно:

"Вбить нахабу і негайно!"

У великій таємниці

Це довірили лисиці,

Бо вона і хитрість має,

Та ще й чарами вбиває.

***

Ось назустріч Колобкові

Вийшла лиска у обнові,

А що стегнами колише...

Ну, не йде, а просто "пише".

Колобка між груди стисла,

В нього й щелепа одвисла.

І лисиця простим текстом:

— Зараз ми займемся сексом!

Ти для мене — наче Мекка,

Мрію буть в руках у "зека"!..

Колобок повівся чемно:

— "Не мети пургу" даремно!

Бо мені кохать несила,

Баба, бач, не доробила.

Я мерщій до неї двину,

Хай доточить цю частину,

А тоді займемся грою

На вербі та під вербою.

Маю боржників доволі,

Так що "будь зі мною в долі",

Хоч ти в цьому й не "фуричиш",

Та зате "ніштяк мурличиш"!..

А лисичка в тому ж дусі:

— Потім сходиш до бабусі!

Ми ж — досвідчені бувальці,

В тебе ж рухаються пальці!

Йди до губ моїх, курчатку,

Поцілуймось для початку!..

І, наблизивши до рота,

Лиска з'їла ідіота!

Тут мораль з твердого сплаву

Й вічна, мовби криця:

"Все ж на кожного нахабу

Знайдеться лисиця!"

 

 

ВИБОРИ

(за мотивами народної казки

"Звірі під пануванням лева")

 

Ще коли бабусі наші

У колисках їли каші,

А діди штани мочили

І під стіл пішком ходили,

В час, коли цвіла колода, —

В лісі сталася пригода!

Звірі збіглися в Карпати,

Щоб собі царя обрати.

Цілий тиждень між собою

Бились так, що кров рікою!

Менший більшого лякає,

Більший меншого кусає,

Вся орда від крові п'яна...

Ті гуртом гризуть титана,

Інші биті — знову в стійку

Й сміло кидаються в бійку.

На поляні перші втрати:

Клоччя, кігті та шкурати,

І хвости, і вуха, й лапи,

Навіть дві старенькі шкапи.

А як всі безсило впали,

То вцілілими стояли

З-поміж сотні конкурентів,

Тільки двоє претендентів,

Обіпершись на дерева:

Слон стояв супроти лева.

***

Ще за тиждень на діброву

Йшли на вибори ізнову.

Хтось без лапи, хтось без вуха,

Хтось без пір'я, хтось без смуха,

Хтось попідруки притягся,

Хтось на милицях припхався...

Ґандж навік лишив гармидер:

Хтось кротові очі видер

І, таку зробивши "темну",

Ще й живцем зарив у землю.

А він раптом взяв і вижив,

Тільки лапи, наче лижі.

І у зайця "невезуха" —

Хто тягав його за вуха?

Це оті осли-бамбули

На півметра розтягнули.

Та жирафі навіть гірше,

Їй дісталося ще більше.

Шимпанзе та дві горили

Животину завалили,

Віддубасили ногами

І затисли між дубами,

Та й тягали за горлянку

Зо три дні безперестанку.

Страшно й глянуть на верблюда,

Вижив бідний не без чуда!

На слабкому попереку

Слон зламав міцну смереку,

І залишив тій звірині

Вічний знак — горби на спині.

Слон і сам не ухилився,

Крокодил над ним трудився,

Ухопив його за носа

І тягав, як пилососа,

Потім ще ведмідь-макуха

Відтоптав слонові вуха,

Тож, крім хобота, здорові

Має й вуха лопухові.

А на дереві у висі

Хтось відгриз хвоста у рисі,

Стала та у кроні жити,

Бо нема чим стид прикрити.

Лев із поміччю лисиці

Вепра так гатив по пиці,

Що аж ікла жовчі повні

Повилазили назовні.

Ба, і леву не до втіхи,

Теж дісталось на горіхи:

В банду збіглися шакали

Й хутро з нього обідрали,

А на посміх некрасиву

Залишили супергриву...

Доки звірі розглядали

Й одне одного вивчали,

На пеньок зійшла лисиця:

— Браття й сестри, годі биться!

Бо спотворимось навіки

По-звірячому в каліки.

Перший тур уже позаду,

Подивіться на громаду!

Все тут ясно і без бою —

Претендентів тільки двоє:

Слон і лев таки найліпші,

Тож нехай смиряться інші!

Ми без бійки і без крику

Оберем собі владику.

Другий тур усе розставить

Й доведе, хто має править!

***

В тому лісі кожне знало,

Що лисиця досконало

Керувала виборчкомом

Так, неначе власним домом.

І робила все, холера,

Щоб царем поставить лева!

Тож закон їй, наче дишло,

Хай хоч підло, тільки б вийшло.

Змовилися між собою,

Й лев за нею став горою.

Обіцяв, як переможе,

То й лисиці допоможе.

А як ні, то у нестямі

З'їсть лукаву з потрухами!

За слона старався олень

І виконував сто ролей,

Так шмигляє — вітер свище,

Був і там, і тут, і вище...

Як довірену особу,

Слон любив його до гробу.

Не вгамується лисиця,

Олень вже й ночами сниться,

Спить і думає зубаста:

"Вбить рогатого і баста!

Щоби поперек дороги

Не стояв цей круторогий".

Тож за голову рогату

Обіцяла добру плату,

А коли дістане владу —

Губернаторську посаду.

Хоч знайшлися вражі діти,

Та лисиці не радіти,

В лісі оленя любили

І надійно захистили.

***

А за тиждень на прилуці

Знов зібрались хижі й куці,

І здорові, і маленькі,

Чорно-бурі та біленькі,

А іще посли з-за лісу...

Одне слово — достобіса!

Олень вибравсь на колоду

І промовив до народу:

— Звірі, змії та крилаті!

Треба вибрать депутатів,

Щоби нас не ошукали

Вовк, лисиця та шакали!

Задля правди та сумління,

Об'єктивності та вміння,

Хай сова, ведмідь та лами

Будуть спостерігачами!..

От на цьому й порішили.

За хвилину запросили

Щойно вибраних героїв

Й посадили до напоїв.

Ну, а далі, як годиться,

Слово мовила лисиця:

— Любі браття та сестриці!

Хто ж не знає з вас лисиці?

Та за мене в нашім краї

Найчеснішої немає!

Олень тут повівсь нечемно

Й нас облив багном даремно.

Бач, мене з товаришами

Обзиває махлярами.

Але цей піар негожий

Вже слонові не поможе!

І сьогодні я не буду

Подавати позов суду,

Та вже завтра на арені

Розберемся при цареві!..

Здійнялись до неба галки,

Щоб не чути перепалки.

Там кучкуються громади,

Там будують барикади,

Очі кольору калини,

Все іде до чубанини...

Але тут ведмідь-шкандиба

Став, як глиба, в колі диба;

Й гаркнув так, що всі почули:

— Цитьте враз! Чи ви забули,

Що віднині між собою

Ми не станемо до бою?

І якщо хоч би й на шкапу

Хтось підніме кривдну лапу,

Сам такому костогризу

Розмалюю я мармизу!..

Як відчули звірі лихо —

Враз у лісі стало тихо,

Знишкли навіть ґави й галки.

Тут сова взяла шпаргалки

Та й потюпала в спідничці

По смарагдовій травичці.

Потім видерлась на урну

Й загунявила культурно:

— Пам'ятай, електорате,

Ось як будем вибирати:

Хто за лева голосує,

Хай горішка приготує,

А хто голос дасть слонові,

Хай бере плоди дубові.

Чи старі, чи рання молодь,

Всі беруть горіх чи жолудь,

Реєструються у лами

І до урни йдуть з плодами.

Хай чуття вам допоможе

І достойний переможе!..

***

Звірі в праці пошуковій

Розбрелися по діброві.

Хто на м'ясо прагне права,

Обнесли ліщину жваво,

А з жолуддям на полянці,

Звісно, вегетаріанці.

А лукавій не сидиться!

Не була б вона лисиця,

Щоб і тут не змахлювала,

Чи когось не залякала.

Непомітним спритним рухом

Умудрилася під смухом

Приховати зовсім трішки —

Повну пригорщу горішків.

Залякала бідну ламу,

Що, мовляв, однині маму

Не побачать ламенята,

Як не зробить леву свята.

І, скрививши грізно писка,

Подала мамаші списка,

Від якого терпнуть нерви, —

Там душ двадцять, що померли!

Лама тут же з переляку

Записала твар усяку.

Так потрапили до звіту

"Мертві душі" з того світу.

А в цей час сова зажурно

Чергувала коло урни,

В ясний ранок напівзряча,

Напівсонна та ледача.

І руда під храп совиний

Ті горішки із ліщини ?j

В урну вкинула швиденько

Та й хихикає раденько...

І як спасівськая муха

Все несе звіркам до вуха:

"Бачу-бачу, хто з вас бидло

І кому життя набридло!

Нум', беріть же по горішку

І вкидайте в урну-діжку!"

***

Як зозуля пролітала

І фінально прокувала,

Всі зійшлися на нараду.

Ті, що більші, сіли ззаду,

Ті, що геть мініатюрні,

Згуртувались коло урни.

Ось ведмідь звичайний-бурий

Спроквола прийшов до урни,

Здер печать і нить сріблясту,

Зсунув покришку дірчасту

І, набравши повні жмені,

Став лічити "бюлетені".

А коли порахували,

Результати здивували!

За словами депутата:

Голоси електората,

Як сказав би хтось наївно,

Розділилися порівно!

Лев лисицю — Бога ради! —

По голівці не погладить.

Хоч волосся рви, хоч кігті,

Та не зміниш фіфті-фіфті...

....Аж, на щастя, горопаха

Бачить: суне черепаха!

(Припізнилася в дорозі,

Бо бігцем спішить не в змозі,

Щоб не панцир, як та бодня,

Мо' літала б твар господня).

Поки всі, мов навіжені,

Знов лічили "бюлетені",

Хитра лиска шмиг до неї,

Як до чуда, чи до феї...

Ось воно — благословіння

І надія на спасіння!

Ще добігти не поспіла,

На ходу заторохтіла:

— Знаю, люба черепашко,

Як тобі поспіти важко,

Та натужся, я благаю,

Бо на тебе всі чекають.

Ми зібралися ще з днини,

Бо у лева іменини.

Подаруй йому горіха,

Хай старому буде втіха!..

І дала той плід їй в зуби,

Що призвів слона до згуби!

А сама, як роблять гади, —

Тишком-нишком до громади.

З дуба вчувся голос птахи:

— Бачу панцир черепахи!..

А ведмідь: — Оце утнули.

Ми ж про неї геть забули.

Чути гул звіриний схвальний:

— Ось чий голос — вирішальний!

Поки ждали запізнілу,

Всі створіння оніміли,

Наче диво виглядали,

Аж роти пороззявляли.

А вона, немов зі спурту,

Причалапала до гурту,

Потім жестом королеви:

— Ось горішок! Це для лева!..

Що тут зразу почалося!!!

Пролунало стоголосся,

Хижаки уже співають, і

Одне одного вітають,

Пританцьовують прискоком,

Та все гопки, та все боком...

Травоїдним не до свята,

Поглядають вовкувато,

І похнюпившись пропаще,

Розбрідаються по хащі...

І на радощах шакали

Черепаху загойдали,

Тричі кинуть, раз впіймають

(Це ж бо свідок, добре знають!).

Згодом в'язи їй скрутили,

Що й дихнуть не стало сили,

А на ранок панцир свідка

Вже валявся, як сирітка.

***

Із таких то блюдолизів,

Костогризів та харцизів,

Лев набрав собі міністрів,

Губернаторів, чекістів...

Все свої, знайомі писки

Під орудуванням лиски.

Був там тигр, макака вчена,

Вовк, горила та гієна,

Зрозуміло, що й шакали

Теж чиновниками стали.

У ріці за командира

Лев призначив крокодила,

Той собі за праву руку

Вже обрав драпіжну щуку.

І крилатому загребі

Лев оддячив: принц у небі,

А в заступники орлюка

Взяв стерв'ятника і крука.

Через блати з хабарями

Розрослися різні зами.

І начальники, й барони,

Шефи, боси та патрони

Так роздули в лісі штати,

Що нема куди й плювати!

Дожились! На дві особи

Припадає три нероби!

Та якби хоч трохи толку

Від цього дурного полку,

А то, бач, жирують трутні,

Звеселяються на кутні.

За народні грошенята

Розгулялись сученята,

Нищать ліс, озера, гори,

Бо будують супернори.

Травоїдним не дихнути,

І не здихатися скрути,

Бо податки й на погоду,

Й на повітря, і на воду...

А не сплатиш — дай натуру:

Податківці луплять шкуру!

Марні позови до суду:

Вовка знають як паскуду,

Він же там, як в стінах рідних,

Тільки й жде на звірів бідних.

В лісі краще не хворіти.

Знають це дорослі й діти.

Попадеш до коновала,

Уважай душа пропала!

Він без плати не лікує,

Навпаки, ще й замордує.

Слон не зжився із гарантом

І зробився емігрантом...

Тут його живцем би зжерли

І для лева шкуру б здерли.

А за ним чкурнули й лами.

Краще жити між пісками,

Чим в лісистій зоні милій

Вже лежати у могилі.

Оленю не пощастило,

Вже давно пішов на мило.

А в лисички в кабінеті

Лев мордатий на портреті

І трофей, що впав під ноги —

Здоровецькі диво-роги!

Згодом лев сказав публічно,

Що за ним посада вічно.

Отому-то цар в законі

І донині ще на троні.

***

Якось бачив я левиська,

Бігла й свита слідом,

Та боявсь підходить близько,

Щоб не стать обідом.

 

 

 

ТЕЛЕСИК

 

Ріс на втіху мамі й тату

Їхній син Телесик,

Що любив з дитинства плавать

Човником по плесу.

І завжди були у хаті

Щука чи карасик,

А то й раками частує

Всю сім'ю Івасик.

 

* * *

А це якось нетутешня

Нечисть завітала

Й по-шахрайськи той ставочок

Прихватизувала.

Тут же вийшли постанови

Й різні циркуляри,

Що ловити рибу можна

Тільки за доляри.

Та Івась не став платити

Клятим ненажерам.

Звісно, ті його вважали —

Злісним браконьєром.

Так що власниця водойми,

Бізнесмен Гадюка,

Полювала за хлопчиськом,

Як за сомом щука.

Тільки той човном у воду —

Тут як тут повзуха

Вже край берега чатує

На хлоп'ячі вуха.

А хлопча було проворним

І на хитрість гоже;

Хоч його зміюка бачить,

Та зловить не може.

 

* * *

І тоді пішла на хитрість

Гадина лукава,

В коваля свій голос хриплий

Сперш перекувала,

Потім вислідила хлопця

Від самого дому

Й заспівала, наче мати,

Пісеньку знайому:

"Гей, Телесику рідненький,

Підпливи до бережка!

Я тобі дам їсти-пити

Та ще й з маком пиріжка!.."

Причаївшись в очереті,

Виждала нагоду

І в мішку вертляву здобич

Принесла в господу.

Та й вручила "браконьєра"

Донечці Олені,

Щоб зготовила із нього

Юшку та пельмені.

А зраділа доня з печі

Скік, неначе жаба:

— Краще я його засмажу,

Клич гостей на шабаш!

 

* * *

Ось пішла стара Гадюка

Погань зазивати,

А Оленка узялася

Страви готувати.

— Можеш, хлопче, помолитись

В час твого загину

І мерщій сідай на заступ,

В піч тебе укину!

А Телесик хитро каже:

— Хоч убий, не знаю

Як сідати на лопату,

Спереду чи скраю?

— Що за йолоп некмітливий?! —

Сердиться зміячка, –

І чому вас вчать у школі?

Це ж — легка задачка!

Ось бери, тримай лопату,

Покажу як треба!..

Й на лопату, як у крісло,

Всілася дурепа.

А Телесик вже змикитив —

Використав фору

Та й притьмом у піч засунув

Змієву потвору.

 

* * *

Як лишились від Оленки

Шкварочки смагляві,

То Телесик з переляку

Видерся на явір.

Аж тут нечисть на подвір'я

Сходиться зусюди:

Змій і Кащик Невмирущий,

Мавки й чуди-юди...

Посміхаються, жартують,

Потирають руки

І чекають нетерпляче

Поклику Гадюки.

Гості смажене поїли,

Пили та гуляли,

А про донечку гадючу

Навіть не згадали.

Всі були у тому певні,

Що згорів Телесик,

А раз так, гуляй, босото,

Угамовуй стреси!

Кащик — наркоман столітній —

Зілля не шкодує,

Сам життя провів на голці

Й іншим пропонує.

Обкурився гад кістлявий,

Їсть марихуану,

Став на стіл і вимагає:

"Подавай нірвану!"

Чуди-юди в довгі губи

Мелодійно дують,

На столах зелені мавки

Їм стриптиз танцюють...

Змій триглавий без закуски

Пив якесь чорнило,

Потім троє відер спирту,

По відру на рило.

А як з трьох пащек відрижки

Синьо зажахтіли,

Замалим і хата, й гості

Вщент не погоріли.

 

* * *

Лиш Телесика зле дійство

До кісток дістало,

Так трусився, що аж листя

З явора спадало.

І як згодом погань вийшла

На повітря свіже,

Враз відчули: щось незвичне

Їхній погляд ріже!

Купа листя під ногами...

Раптом поніміли...

Бач, на голій деревині

Той, кого вже "з'їли".

Аж злякався Змій триглавий

І в кущі, паскуда:

— Сам я — диво!

А такого Ще не бачив чуда!..

Кащик ахнув спересердя:

— Це — якесь омання!

Тобто, явне наркотичне

Передозування!

Бо такого буть не може,

Щоб дитя змагалось,

Обвело всіх нас круг пальця

І живим зосталось!..

Поряд Мавка наркоману,

Знаючи, говорить:

— Як людина схоче жити,

Ще й не те учворить!..

Здогадалася Гадюка,

Чом дочки не стало,

І під явором високим

Ридма заридала.

"Все, мені без суду "вишка" —

Думає хлопчисько, —

Розірве стара Гадюка,

Смерть моя вже близько!"

Раптом бачить: в синім небі

Гуси-гусенята.

— Ой, візьміть мене, — благає, —

На свої крилята!

— Що за жарти? — кажуть гуси, —

Ну й хлоп'я чудесне!

Чи невже такі ми схожі

На таксі небесне?..

Він до інших, знов благально:

— Порятуйте, браття!

Бо як нечисть добереться,

Розірве на шмаття!..

Погань, знай собі, зубами

Точить деревину,

Перегризли явір тлустий

Вже наполовину.

Згодом дерево на зламі

Скрипом застогнало...

Аж знайшлося гусенятко,

Що на зойк пристало.

Здійняло хлопча у небо

Й понесло додому,

А в змії інсульт від злості

Трапився потому.

Так в конвульсіях і здохла,

Наче від пристріту.

Погань з краю повтікала

Й розбрелась по світу.

 

* * *

Як на небі повний Місяць

І зоря з зорею, —

Виє нечисть на багнищах,

Тужить за змією.