НЕЗАБУТНЄ

 

ВІРА СЕРЕДА (ТЕКСТ І ФОТО), ЖУРНАЛІСТКА

Зі щемних мелодійних пісень розпочалися урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження народної артистки України Тетяни Мірошниченко в її рідному домі - Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Володимира Магара. Виконали їх заслужена артистка України Валентина Косташ, солісти-вокалісти театру Ганна Пугач, Павло Костюк, Галина Соловей, Світлана Ремжина. Акомпанувала заслужена артистка України Світлана Ващенко. Із портрета на колег, учнів, друзів, шанувальників уважно дивилася велика актриса. Звучали її улюблені твори. До речі, нещодавно відкрився «Поетичний театр», що діє на малій сцені. Про нього мріяла Тетяна Мірошниченко. Їй присвячена його діяльність.

 

 

Потім усі перейшли в театральну вітальню. І велика актриса ожила в спогадах, улюблених поетичних творах, відеоуривку з вистави «Дім Бернарди Альби», де зіграла одну з останніх ролей - Бернарди.

Красива артистка із гарним голосом – перше, що подумав, коли побачив її 1961 року народний артист України Олександр Гапон.

- У ній злилися воєдино гармонія краси й таланту, - сказав він. - Велике задоволення було грати з нею. Як палко вона любила український театр! Відстоювала українську мову. Це – людина із загостреним відчуттям патріотизму. Дуже принципова. Крім того, моя сусідка. Коли вона раптово померла, у жодній лікарні не було її медичної картки, бо ніколи не хворіла.

- Її мені не вистачає, - із сумом промовила заслужена артистка України Світлана Ващенко. – Що тут додати. Ми познайомилися 1966 року. Тетяна одразу забажала бути на «ти». Великий талант. Мала дуже гарний голос - її діапазон був із високого мецо-сопрано до контральто. Ми з нею ходили на концерти у філармонію. Вражала пізнанням, а ще почуттям гумору. Бувало, вчимо ролі. Раптом вона каже: «Все! А то що завтра ще будемо робити?»

Світлана Ващенко пригадала випадок. У Херсонському театрі терміново треба було замінити актрису, яка захворіла. Запросили Тетяну Мірошниченко. І вона не відмовилася, не побоялася поїхати в інший театр - вважала це чудовим моментом життя.

- Саме Тетяна Кузьмівна взяла мене за руку й привела в Запорізьке відділення Спілки письменників України до Петра Ребра, який згодом заснував асоціацію гумористів і сатириків «Весела Січ», - продовжив спомин народний артист України Юрій Бакум, її колега по сцені з 1979 року. – Я застав її у розквіті творчого обдарування. Вона була дуже помітною на сцені й вирізнялась акторською силою, вміла діяти голосом. В українських драмах є трагедійні місця – і тут потрібен темперамент. Таким темпераментом була наділена Тетяна Мірошниченко – у мене йшов мороз по спині щоразу, коли ми грали таку сцену. Була дуже вимоглива до себе й до інших – якщо говорила комплімент, це відповідало дійсності. Можна було вірити.

Юрій Бакум виконав, акомпануючи на гітарі, пісню «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня», яку дуже любила актриса.

Був присутній у залі й письменник Петро Ребро. Тетяна Мірошниченко грала в двох його виставах – роль Наташі («Любов сильних», 1958) і матір Володі Литяги («Заграва над Хортицею», 1985).

- Тетяна Кузьмівна облагороджувала «Веселу Січ» і була її активною учасницею, мала козацьке прізвисько Кумася, - сказав він. – Вона випромінювала козацьку любов. Але, так би мовити, за сумісництвом наша Кумася була ще й неперевершеною пропагандисткою українського красного слова: й ліричного, й гумористичного. Глядачі хапалися за живіт од сміху, слухаючи «Енеїду» Івана Котляревського у виконанні Тетяни Кузьмівни! Вона знала весь цей твір напам'ять.

У восьмому томі «Вибраних творів» Петра Ребра є «Мадригал Кумасі», присвячений Тетяні Мірошниченко.

«Вона, як завжди,

                              на Парнасі,

Де вічно живуть солов'ї,

Її ми назвали "Кумася",

Бо любимо дуже її.

 

Від горя вона не заплаче,

У скруті вона не втіша,

Вона української вдачі,

У неї козацька душа.

 

Десь коник її на толоці,

А може, гуляє в степах.

Бракує їй шаблі при боці,

Бракує їй люльки в зубах.

 

Відроду вона не силачка,

Та словом руба наповал,

А вийде на сцену

                             землячка —

І в неї в полоні весь зал!

 

Юнацтво мужніє, а діду

Кортить танцювати, коли

Читає вона "Енеїду" —

І реготу котять вали,

 

Вона від душі знов і знову

Вітає Вкраїни зорю,

За мову її калинову

Щоденно виходить на прю.

 

У герці вона нездоланна,

У герці вона бойова.

Тетяна, Тетяна, Тетяна –

Козачок усіх кошова!»

 

Зачитавши мадригал, письменник подарував книгу сину актриси Ігорю Пожаренку.

Спогадами про Тетяну Мірошниченко поділилася голова Запорізького осередку Національної спілки композиторів України Наталя Боєва. Вона розповіла, що познайомилась із актрисою 1979 року. Тетяна Кузьмівна тоді жваво поцікавилась, чи пише композиторка пісні, на чиї вірші, просила заспівати пісню. Це була пісня «Мати» на вірші Петра Ребра.

- А потім через певний час вона знову мене запитала, чи пишу пісні, - згадувала Наталя. - Тоді я саме викладала в музичному училищі. Тетяна Кузьмівна мені сказала: «Я знаю, що ваш диплом підписав Платон Майборода. Треба б згадати його». Ми тоді підготували в музичному училищі гарний вечір, присвячений його творчості. В останній моїй розмові з Тетяною Кузьмівною йшлося про пісню «Колискова» на вірші Петра Ребра, яка звучить у виставі «Загублене кохання».

Серед гостей свята були також члени ВУТ «Просвіта» (Тетяна Мірошниченко протягом двох років очолювала Запорізьку обласну організацію), голова Запорізького осередку Союзу українок «Роксолана» Оксана Яценко, завідувачка відділу краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Горького Ганна Нагорна, заступник директора Запорізького педагогічного коледжу Світлана Коваленко. У цьому навчальному закладі часто бувала Тетяна Мірошниченко. Тож не випадково, що саме тут відбувся перший фестиваль «Віншуємо слово» пам'яті народної артистки України Тетяни Мірошниченко. Ініціаторами його стали Запорізький осередок Союзу українок «Роксолана» й педагогічний коледж, активну участь взяли молоді актори Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара. Фестиваль проводиться щороку в день народження актриси - 18 лютого.

Світлана Коваленко розповіла про те, як Галина Павлів (нині - заслужена майстриня народної творчості України) привела в Союз українок Тетяну Мірошниченко.

- Запам'яталося, що Тетяна Кузьмівна зверталася до всіх на «ви», а ми її називали пані, - згадала вона. - Були проблеми з реєстрацією організації, тож за справу взялася пані Тетяна. Вона йшла завжди попереду в кабінети, неначе прокладаючи дорогу, а ми – за нею.

У підготовці урочистого заходу взяли участь і були присутні заступники директора - заслужений працівник культури України Лариса Сізінцова, режисер Віктор Попов, а також керівник літературно-драматичної частини театру Наталя Ігнатьєва.

Майстерно, із почуттям високої поваги до Тетяни Мірошниченко провела вечір актриса театру Наталя Зубик.

– Тетяна Кузьмівна – із покоління магарівців, - наголосила керівник літературно-драматичної частини театру Наталя Ігнатьєва. - Її особисто запросив у театр Володимир Герасимович Магар. Саме за Магара відбулася перша хвиля розквіту театру. Із 1956 року й до останнього дня життя актриса служила мистецтву на цій сцені, зігравши понад 160 ролей.

Уже в перших ролях - Варі («Одна ніч» Бориса Горбатова), Людмили («Пізня любов» Олександра Островського), Тані («В шуканні радості» Віктора Розова) - виявився неабиякий талант молодої актриси. А наступні її роботи - Наталка Полтавка (однойменна п'єса Івана Котляревського), Маруся Богуславка (однойменна п'єса Михайла Старицького), Харитина - («Наймичка» Івана Карпенка-Карого) - відкрили високу професійність і велику силу внутрішнього світу артистки.

Майстерно Тетяна Мірошниченко втілила на сцені тонкі психологічно-драматичні образи: Кассандри - однойменна драма Лесі Українки, Васси - «Васса Желєзнова» Максима Горького, матері - «Вій, вітерець!» Яніса Райніса, Дженні Герхардт - за однойменним романом Теодора Драйзера та інші.

Серед останніх акторських робіт Тетяни Кузьмівни - тьотя Мотя («Слобожанський анекдот» за п'єсою Миколи Куліша), бабуся («Вісім люблячих жінок» Робера Тома), Амата («Енеїда» Івана Котляревського), Бернарда - «Дім Бернарди Альби» Федеріко Гарсіа Лорки.

Створені артисткою романтичні героїні, глибокі психологічні образи, характерні персонажі та колоритні народні типи залишились яскравими й виразними сторінками історії театру, підсумувала Наталя Ігнатьєва.

Дуже зворушливими були виступи молодих акторів театру - Клари Щедріної, Тетяни Олійникової, Анатолія Руденка, Олесі Плохоткіної, які читали улюблені вірші своєї наставниці.

Епілогом ювілейного вечора став твір Ліни Костенко «Умирають майстри» у виконанні Тетяни Єрентюк, яка вдячна долі, що мала щастя стояти на одній сцені з Тетяною Мірошниченко.

У першому костюмі Тетяни Кузьмівни (в ньому вона грала Настку) прийшла Олеся Плохоткіна.

- Я коли вдягаю цей костюм, то всім про це кажу, – з гордістю сказала вона. – Бо в ньому - часточка душі моєї наставниці Тетяни Мірошниченко.

І вмить усім здалося, що Тетяна Мірошниченко, мудра й незабутня, разом із усіма у цій залі.

На знімку вгорі:

Народна артистка України Тетяна Мірошниченко в ролі Кассандри (за однойменною драмою Лесі Українки, режисер – Микола Равицький)

 

 

Ганна Пугач виконує пісню Якова Степового на слова Тараса Шевченка «Утоптала стежечку». За роялем – заслужена артистка України Світлана Ващенко

 

 

На передньому плані - письменник Петро Ребро й заступник директора Запорізького педагогічного коледжу Світлана Коваленко слухають улюблені пісні Тетяни Мірошниченко

 

На екрані – портрет Тетяни Мірошниченко, а поруч – її син Ігор Пожаренко

 

Спогадами ділиться Олександр Гапон. Ліворуч від нього – Юрій Бакум, праворуч – Світлана Ващенко

 

Олеся Плохоткіна в костюмі Тетяни Мірошниченко читає улюблений твір своєї наставниці - «Лілея» Тараса Шевченка

 

Молоді актори театру (зліва направо) - Клара Щедріна, Тетяна Олійникова, Анатолій Руденко

 

Епілогом ювілейного вечора став твір Ліни Костенко «Умирають майстри» у виконанні Тетяни Єрентюк