Марина БРАЦИЛО: «І у цій безнадії я – ваша сестра. Я приймаю ваш біль...»
Пилип ЮРИК
На початку 90-х до рук моїх потрапили перші (для мене) вірші Марини Брацило. Пам'ятаю, тоді вразив такий її рядок: «Ти шукав до підкови коня». Людина, далека від поезії, одразу зауважила б, що все відбувається навпаки – шукають підкову, коли є кінь, або був би гривастий, а підкова вже знайдеться. Але, як каже Ліна Костенко, «Поезія – це завжди неповторність, якийсь незнаний дотик до душі». У Марини не просто вірші, а саме Поезія! Неповторна, яка бере за душу, не залишає нікого байдужим після прочитаного.
...І ось, як грім серед ясного неба, сумна звістка в Інтернеті. На 37-му році трагічно обірвалося життя молодої талановитої поетеси Марини Брацило.
Народилася вона в Запоріжжі, на острові Хортиця, там закінчила 43-тю школу, потім - філологічний факультет Запорізького національного університету за спеціальністю українська мова та література, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені Максима Рильського НАНУ, аспірантуру за фахом етнологія. Працювала в столичних журналах.
Ще в шкільному віці Марина друкувала свої поезії в газетах нашого обласного центру, переважно в «Запорізькій правді» й «Запорозькій Січі». Першим наставником поетеси, або, за її словами, «літературним батьком» став наш колега, колишній журналіст «Запорізької правди», видатний поет, світлої пам'яті Анатолій Рекубрацький. Саме завдяки йому Марина не блукала манівцями, а з перших віршів торувала ясну стежину Поезії. Сюди, в редакцію, вона приходила до Анатолія Захаровича ледь не щодня з кожним своїм новим віршем. Разом редагували, підправляли, дописували...
Допомагав їй стати на крило також голова Запорізької організації НСПУ Григорій Лютий, зробивши все, щоб вийшла її перша збірка. Велику роль у становленні поетеси та підготовці її перших книжок зіграв і заступник голови ЗОО НСПУ поет-сатирик, літературний редактор Микола Білокопитов.
1997 року Марину Брацило за збірку поезій «Хортицькі дзвони» прийняли до Національної спілки письменників України. За завданням ЗОО НСПУ вона свого часу очолила Запорізьке обласне літературне об'єднання імені Михайла Гайдабури, сама виховувала молоду поетичну поросль. Переважна більшість запорізьких письменників може згадати нині літературні вечори, засідання літоб'єднання, письменницькі збори, що відбувалися за її участю. Марина читала власні поезії гарно, артистично. Усі раділи новим книгам поетеси. А ще любила вона філософію, чітко орієнтувалася в її напрямках, могла годинами цитувати класиків.
Про те, що талант Марини непересічний, свідчили численні відзнаки, дипломи лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Ось тільки частина їх: V Всеукраїнський фестиваль "Лір" (1997, лауреат); Запорізький обласний молодіжний фестиваль естрадного мистецтва "Зорепад" (1993, лауреат); Міжнародний пісенний фестиваль "Доля" (м. Чернівці, 1994, дипломант); фестиваль авторської пісні та акустичної музики "Срібна підкова" (Львів, 1995, призер); Запорізькі обласні відбіркові тури фестивалю "Червона рута" (1995, 1997, призер)...
Для всіх нас Марина Брацило залишила чудові, неповторні поезії й пісні (писала вона й музику).
Її твори читайте на нашому сайті в розділі "Літературне Запоріжжя" ("Обрус")