Згасла вже зоря...

Оплески – Марині Брацило. Упевнений - не останні!

Пилип ЮРИК

                   С меня при цифре 37 в момент слетает хмель, -

                    Вот и сейчас - как холодом подуло:

                    Под эту цифру Пушкин подгадал себе дуэль 

                    И Маяковский лёг виском на дуло.

                                                       Владимир ВЫСОЦКИЙ

Кажуть астрономи, що згаслі зірки ще десятки й сотні років світять нам із небес. Такою зорею в українській поезії й пісні стала наша колега, член Національної спілки письменників України Марина Брацило, чий життєвий шлях нещодавно трагічно обірвався. Її творчість покликана жити вічно, світити багатьом майбутнім поколінням.

Їй ішов тільки 37-й рік. Скільки б ще вона написала й видала блискучих поезій і пісень! Не судилося...

  

Запорізька громадськість, рідні й близькі, письменницький загал, журналісти, артисти, діячі культури провели в останню путь прекрасну Поетесу. Біля кладовища на острові Хортиця, що поблизу школи №43, де колись навчалася Марина, відбулася панахида та невеликий траурний мітинг. На ньому першим виступив голова Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України Григорій Лютий. Він коротко охарактеризував творчий шлях Марини, зазначивши, що її поезія була від самого Бога – прекрасна, образна, метафорична, торкалася душі кожного читача й слухача. А ще Григорій Іванович пообіцяв більшу частину наступного числа журналу «Хортиця» присвятити саме творчості Марини Брацило. Якщо ж обласна влада підтримає коштами ЗОО НСПУ, то Спілка не забариться видати й великий том вибраних творів Марини Анатоліївни. І це – не просто слова. Адже кожному письменникові Запорізької області, які творчо співпрацювали з Мариною, вона стала – комусь дочкою, іншому – сестрою, третьому – подругою... І навряд чи знайдеться хтось із нинішніх чи колишніх літераторів нашого краю, який скаже чи хоча би подумає щось негативне про неї як митця або людину.

Попрощатися з Мариною прийшов Анатолій - син відомого поета, світлої пам'яті Анатолія Захаровича Рекубрацького, який колись став «літературним батьком» Марини. Попрощався Анатолій Анатолійович із Мариною як із найріднішою сестрою. Він наголосив на тому, що не лише Запорізький край, а й уся Україна втратила свою дочку, патріотку рідної землі.

Від імені театральних діячів виступив артист театру Дмитро Московцев, який висловив вдячність Поетесі за її прекрасні твори.

Але, мабуть, найкращою даниною пам'яті Мисткині став усе-таки виступ запорізького народного вокального ансамблю «Оберіг» під керівництвом Лариси Купчинської. Цей колектив майстерно виконав «Думу на зруйнування Січі» (слова й музика Марини Брацило).

Закінчився траурний мітинг за мистецьким звичаєм – оплесками присутніх на честь Поетеси. Скільки їх, бурхливих, гарячих, щедрих, душевних аплодисментів чула свого часу Марина від вдячних глядачів, коли виступала перед ними! Не побоюся сказати, що ці оплески для Марини не були останніми. Адже її чудові пісні виконуватимуть творчі колективи й індивідуальні виконавці, її вірші лунатимуть на конкурсах і в концертах. Таким чином, дякуючи артистам й аматорам, глядачі заодно аплодуватимуть обов'язково й авторці прекрасних творів – неперевершеній Марині Брацило.

А відвідувачам сайту даруємо прекрасну пісню Марини Анатоліївни – «Думу на зруйнування Січі». Повторюся – Марина Брацило є автором і слів, і музики.

 

Дума на зруйнування Січі

 

Bracylo-duma

Ой у полі широкім

Могила висока.

У могилі козаченько

Знайшов собі спокій.

 

Серед поля та могила –

То твій дім, козаче.

На могилі твоя мила

Гірко, гірко плаче.

 

- Звідки ж воно така кара? -

Тужить бідолаха, -

Порубали яничари

Чи вцілили ляхи?

 

Вбито ж його - птахи сірі,

Не вас же карати –

Московитом, а по вірі

Вбито своїм братом.

 

Ой чи спиться в Московщині?

Бодай ви не встали!..

Спіте! Що ж ви учинили –

Братів повбивали.

 

А не вбили - то зманили

В недобру годину.

Чи згадали, чи жаліли

Матір-Україну?

 

Пішли собі в Московщину

Козаки по злидні,

Лиш ви вдома залишились –

Вдома, в землі рідній.