Дітей любив і для них творив | Друк |
Понеділок, 13 січня 2014 13:43

 

Пам'ять

 

Пилип ЮРИК

Перестало битися серце композитора й поета, палкого патріота України Леля-Анатолія Загрудного. У його творчому доробку сім інструментальних, сім пісенних і шість поетичних збірок для дітей. Пісні його виконують у Запорізькій гімназії №2 імені Лесі Українки, у школах №№ 11,15,44,59,72,98, майже в усіх дитсадках Запоріжжя, ансамблі бандуристів, вокальні ансамблі, у першій і сьомій музичних школах, центрі дитячої творчості Жовтневого району, у дитсадках і школах Києва, Тернополя, на Черкащині, Дніпропетровщині... Під час священних обрядів звучать його твори в громадах РУНвіри та Руського православного кола.

 

 

Спонукає  серце  битися  частіше

Переді мною лист волинського поета Йосипа Струцюка, в якому автор дякує композитору за музику на вірш «Під містечком Берестечком». Поет повідомляє, що Анатолій Андрійович — уже четвертий, хто написав мелодію на ці слова. Але пану Йосипу найбільше сподобалася музика саме Анатолія Загрудного. Поета вразила чудова мелодійність музики, яка, за його словами, стискає серце, спонукає його битися частіше.

Як у поезії комусь вдається авангард, іншому — народний стиль, так і кожен композитор відзначається чимось своїм, неповторним. Один — маршами, інший — інструментальними творами, третій — ліричними піснями. Саме музична лірика, на мій погляд, найбільше вдалась Анатолію Андрійовичу. Бо музика його настільки спокійна, лагідна й водночас барвиста, що не обійде, мабуть, найтвердішого серця — обов'язково зачепить його бодай краєчком. Мелодії його пісень із текстами складають єдине ціле. Тому почувши хоча б раз пісню, вже не можеш уявити іншої мелодії на ці слова.

Чи випадково сільський хлопець прийшов до музики й присвятив їй життя? Мабуть, ні.

Згадував пан Анатолій, як на вулиці їхній з'явився парубок із гармошкою, щось невдало пробував підібрати. Навколо нього зібралося чимало дітвори. Анатолій, який тоді ще й до школи не ходив, попросив інструмент — спробувати. Той не відмовив. За кілька хвилин правою рукою (на голосах) хлопчик підібрав три популярні пісні.

 

Дитячі пісні – на першому плані

У сім'ї без музики не обходилися. Грав батько і його брати на гітарі та гармошках, грала на гітарі тьотя Зоя. Саме вона співала йому, малому, колискові. Можливо, саме тоді відклалася в хлопця любов до пісень, особливо дитячих...

— Мені випадково потрапила до рук пісня Анатолія Загрудного «Марш гімназистів», — розповідає вчитель української мови й літератури Добронадіївської середньої школи на Дніпропетровщині Олександр Рубан. — Вражала вона мелодійністю, бадьорістю й закличністю. Сполюбилася вчителям та учням. Щоправда, у нас не гімназія, тому ми перейменували її для себе як «Марш учнівської молоді». Тепер без неї не відбувається жодного свята: День знань, Останній дзвінок, День Українських Збройних сил... Усі класи вивчили її. На районному огляді художньої самодіяльності школа зайняла третє місце. Серед інших виконувався й «Марш учнівської молоді».

...Музика кликала Анатолія до себе, у незбагнений світ. Дуже хотілося навчатись. Але музичні школи були тоді тільки у містах. Тому зміг вивчати музику вже по закінченню загальноосвітньої школи. Вступив до Артемівського (на Донеччині) музичного училища. А закінчив Омське училище. Туди, до Сибіру, переїхали батьки. Заочно навчався й у консерваторії (Новосибірськ), та через хворобу навчання довелося кинути.

 

Вимогливість  і  натхненна  праця

Починав писати Анатолій Андрійович монументальні твори. Приваблювали сонати, концерти, симфонії. Але пісня все-таки взяла гору.

Працював учителем музики і співів, директором музичної школи, вів хори на підприємствах, у дитячих садках. Тоді ж зрозумів, що саме дитяча пісня — найбільший дефіцит. Бо для дорослих писати простіше - не потрібно враховувати психологію віку. Саме знання дитячих душ дало змогу Анатолію Загрудному написати такі пісні, що моментально запам'ятовуються дітлахами й вони їх співають залюбки. Можливо, успіхові сприяло те, що автор наполегливо працював саме над композицією творів. Іноді він писав близько десятка мелодій на один і той же текст, а вже потім вибирав найкращу.

— Бувало, — згадував він, — роздам учням текст пісні. Програю вступ, починаю співати. Чую, діти співають теж. Замовкаю і тільки акомпаную. Вони співають далі і, головне, правильно. Хоча до того ще не чули цієї мелодії.

Автора цих рядків завжди вражала висока вимогливість Анатолія Андрійовича. Пам'ятаю, приніс йому свій вірш «Лицарі України», сказав, що бажаю, аби він став піснею. Композитор прочитав і каже:

- Тема дуже цікава й потрібна, а от художній рівень вірша невисокий. Зрозумій, що як тільки вірш на «трієчку», то й пісня матиме не кращу оцінку. Адже композитора саме слова надихають на музику.

І бракував пан Анатолій вісім варіантів мого вірша. Потім приношу останні два, і він обирає дев'ятий, а десятий відкидає. Нині, через два десятиліття, перегортаю збірку пісень на власні слова й зауважую, що сім із них, написаних Анатолієм Загрудним, є окрасою книжки.

Писав він твори також на слова поетів Яра Славутича, Марійки Підгірянки, Лесі Храпливої, Платона Воронька, Дмитра Павличка, Катерини Перелісної, Івана Сухаря, Тамари Коломієць, Василя Марсюка, Світлани Олексишин, Володимира Ладижця, Орисі Буряк-Довгань та інших.

Справа ця, звичайно ж, нелегка. По-перше, капіталу на ній не наживеш. Зате творчість щоденно вимагала фінансових витрат. Доводилося купувати папір, нотні зошити, авторучки. А ще ж — ремонт і налаштування піаніно, поштові витрати, міжміські телефонні розмови тощо. І все це — з його мізерної пенсії. Тільки ж любов до музики, дітей змушувала Анатолія Загрудного відмовлятись іноді й від найнеобхіднішого...

За плечима Леля-Анатолія — сирітське життя (батька репресували), голодні повоєнні роки, поневіряння на чужині. Але крізь усі лихоліття проніс він любов до рідної України, до її народу. Про це красномовно свідчать його пісні й вірші.

Про Леля-Анатолія Загрудного читайте на сайті http://www.pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=552:2013-03-05-09-18-05&catid=43:2009-04-12-14-52-17&Itemid=72

 

 

 

 

Новини

Тільки у нас!

Лев СИЛЕНКО

МАГА ВІРА

magavira

Це – головна книга РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). Можна почути в простонародді: «Це – наша церква, бо там правлять українською мовою». Але прислухайтесь, будь ласка, про що говорять попи-батюшки – про Саваофа, Єгову, Ісуса (Яшую), а відправляють померлих обов'язково «у лоно Авраамове». Чи українське все це? Ні! Воно створене на берегах Йордану давніми євреями.

РУНВіра – вчення про українців, їхню прадавню історію, це - віра українців. «Мага Віра» написана Учителем Левом Силенком.

 

Тільки у нас!
"Лист запорожців"
Справжній текст

... Так тобі наказали козаки й показали свої сраки. Листа кінчаємо, бо числа не знаємо, а ваших календарів у Січі не тримаємо.

 

Тільки  у нас!
"Сказання про стародавні минувшини руські"

Це - історія наших минулих поколінь Докиївської Русі. І якщо християнські літописи в якійсь мірі донесли до нас те, що творилося на цій багатостраждальній землі з часів Аскольда й Діра, то майже все, що було до них, покрите імлою забуття й безпам'ятства. І коли літописець питає "Звідки пішла земля руська?", то, на жаль, відповідає неправдиво. Бо не від Рюрика пішла Русь і навіть не від Кия, а від царя Сварога.

УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя