"Ти моя, Україно, і до Тебе я лину..."

ВІРА  СЕРЕДА

Творче життя цих двох талановитих артистів завжди було в полі зору. Уперше побачила їх на великій сцені Національного палацу культури «Україна» 23 вересня 1995 року. У ті дні на головній сцені України відбулася низка концертів пам'яті їхнього батька - народного артиста України Назарія Яремчука «Пісня залишилась поміж нас» із нагоди 25-річчя творчої діяльності великого співака. Через підступну смерть йому не судилося провести ювілейний концерт, тож колеги-артисти виконали його задум, проспівавши найкращі пісні з його репертуару.

Дмитро й Назарій Яремчуки, тоді ще студенти Чернівецького музичного училища імені Сидора Воробкевича, виконали пісні Олександра Злотника, що не встиг заспівати їхній батько – «Прапор України» на вірші Вадима Крищенка й «Вишиванка» на вірші Григорія Булаха. Тоді ж відбулася прем'єра авторського твору «Квітка надії» Назарія Яремчука (молодшого) на вірші Дмитра Яремчука. Під час їхнього виступу мене не покидала думка, як складеться їхня творча доля, чи стануть справжніми артистами, чи матимуть успіх.

Із того часу слідкувала за творчим зростанням братів Яремчуків, їхнім репертуаром, виступами. Із цікавістю спостерігала за ними в Чернівцях і Вижниці під час ювілейних заходів із нагоди урочистого відзначення 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука. Вони брали участь у концертах, урочистих заходах, а Дмитро був ще й у журі конкурсу молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука.

Нарешті трапилася нагода побувати на сольному концерті заслужених артистів України Дмитра й Назарія Яремчуків у Трускавці. За кілька годин до виступу ми зустрілись, аби поспілкуватися. Сталося це в святкові дні відзначення 23-ої річниці Незалежності України й 18-річчя професійної діяльності митців. Було ще кілька зустрічей, під час яких ми вели розмову про їхнє творче життя.

 

Професійний шлях розпочали в п'яту річницю Незалежності України

Перші великі виступи молодих випускників факультету «Теорія музики» Чернівецького музичного училища, що вони закінчили з відзнакою, відбулися на «Співочому полі» в Києві. Досі пам'ятають брати концерт у Національному палаці «Україна» для працівників, що його капітально ремонтували. Тоді ж, 1996 року, вони стали студентами Національної музичної академії України імені Петра Чайковського: Дмитро - з класу вокалу в професора Костянтина Огнєвого, а Назарій - із класу композиції в професора Івана Карабиця.

- Яку дату вважаєте початком вашого творчого шляху? – поцікавилась у митців.

- П'ята річниця Незалежності України, найбільша сцена країни, - відповіли ледь не разом. – Із урочистого концерту майстрів мистецтв 23 серпня 1996 року, куди нас запросили й відзначили дипломами Міністерства культури й мистецтв України, розпочався відлік нашої професійної діяльності.

- Із минулого року я слідкую за вашими концертами в рамках всеукраїнського туру «Єдина країна - велика родина». Він, як ніколи, доречний зараз, зважаючи на події в Україні.

Дмитро:

- Ми завжди співаємо патріотичних пісень, не тільки зараз. Їх багато в нашому репертуарі. І так завжди було. Це – наша позиція, і ми від неї не відступаємо. Зазвичай щороку ми плануємо концертні виступи. Тур «Єдина країна - велика родина» задумали ще влітку 2012 року - організатори концертних заходів із різних міст України пропонували нам провести сольні концерти. У країні на той час усе було спокійно й мирно. Ми узгодили графік на осінь і зиму, склали маршрут: Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська, Київська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська, Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Луганська області... А в місто Світлодарськ Донецької області нас запросили на День енергетика 21 грудня.

Назар:

- Зараз там неспокійно, а тоді саме розростався Майдан. І світлодарівці говорили нам: «Ви там скажіть у Києві, що ми – також Україна. Як це так, кажуть, що ми – не Україна?» А нам якось дивакувато було все це чути. Це тепер ми вже знаємо, що ЗМІ обробляли мізки цих людей. У Києві ми цього не відчували, а там ішла цілеспрямована робота через засоби масової інформації. Коли ж розпочалися події на Майдані, потім окупація Криму й війна на Сході, сама собою народилася назва туру - «Єдина країна - велика родина».

Дмитро:

- Зараз зважаючи на буремні події, ми коригуємо маршрут наших концертів.

 

Піснями лікують тіло й душу

- Останнім часом ваш тур охопив і виступи в госпіталях.

Дмитро:

- Так, ми були в Центральному клінічному госпіталі Державної прикордонної служби України в Києві, в Головному військовому клінічному госпіталі на Печерську - виступали перед пораненими.

Назар:

- Боляче дивитися на поранених, усі такі молоді – 18 років і старші. Нам розповіли, що в госпіталях облаштовують спеціальні майданчики для психологічного розвантаження пацієнтів під час прогулянок, особливо для тих, хто важко морально виходить із цього «штопора». Адже ці події завдали не лише фізичних, а й моральних страждань їхнім учасникам. В одному з госпіталів ми зустріли випускника нашого Чернівецького музичного училища, який також був у зоні АТО. Трагічні події, що трапились у житті пацієнтів госпіталів, дуже вплинули, особливо на тяжко поранених чи з ампутованими кінцівками. Але коли ми починали співати, вони на цей момент, здавалось, забували про все: і плескали, й підспівували. На мій погляд, такі концерти дуже потрібні. Відродження тіла із середини відбувається.

У госпіталі Державної прикордонної служби Дмитро й Назар включили в програму не досить веселі пісні.

- Але всі з таким позитивом сприйняли наш концерт, - поділився враженням Дмитро, - що нам довелося на ходу змінювати програму, бо всі хотіли саме веселих творів. Я був трохи здивований. А військові запевняли, що ці пісні дуже допомагають відволіктися від хвороби й пережитих подій.

Дмитро та Назарій Яремчуки переконані: найдієвішими ліками для військовослужбовців є саме музика й пісня. Тож не обмежилися відвідуванням київських лікувальних установ. У вересні побували в Житомирському 409-му військовому госпіталі, який надає допомогу на третьому й четвертому етапах реабілітації, до нього доправляють військових із порівняно легкими пораненнями. На концерті побували 184 учасники АТО та вільний від роботи персонал. Організував благодійний захід заслужений артист естрадного мистецтва України Олександр Зайченко.

На концертах, звичайно ж, звучали патріотичні твори - пісні про рідну землю, маму, загальнолюдські цінності.

 

«Серця маленького не край, прийди до нього, не зникай...»

Не забувають брати Яремчуки й про підростаюче покоління. У різні роки вони брали участь у благодійних концертах, турах з метою підтримки обдарованих дітей і дітей-сиріт, збирання коштів для бездомних підлітків.

У липні митці взяли участь у гала-концерті благодійного фестивалю дитячої творчості у рамках телепроекту-шоу «Зіркафест «Єдина Країна» в Трускавці, що на Львівщині, а у вересні - в благодійній культурно-мистецькій акції «Я так люблю, Україно, тебе» в Деснянському районі Києва, організатором якої став Освітньо-культурний центр «Дивосвіт». У свято Покрови брати відвідали Київський центр реабілітації дітей, де взяли участь у святковому концерті.

Доля обездолених дітей, яких покинула мати, знайшла відображення в одній із авторських пісень Назарія. Розуміючи важливість цієї проблеми для суспільства він написав твір «Мама», а Дмитро вперше виконав його у фінальному національному відборі «Євробачення-2013».

 

Батьки і діти

Вони трохи різні. Дмитро - брюнет, надзвичайно артистичний, усміхнений, на сцені дуже схожий манерами й рухами на Назарія-старшого. Композитор Назар - світловолосий, стриманий, серйозний. Але в кожному повторилися риси, проявилися гени батька, який дуже хотів, щоб вони обов'язково отримали вищу освіту й робили все професійно.

Щойно ми зустрілись, як пригадалося, що вперше побачила Дмитра й Назара в програмі «Зичимо щастя», яку готувала для всеукраїнського показу раз на місяць студія Чернівецького телебачення. Постійним ведучим програми був їхній батько Назарій Яремчук. Пам'ятаю, як вони зайшли в студію - молодший Назарій сів за рояль, і разом із Дмитром заспівали. Лише не згадаю, яку пісню виконували юні співаки.

- А я пам'ятаю, - з усмішкою промовив Дмитро, – пісню про сонечко. Хоча той твір Назар написав про кохання, але тато переробив слова: «Сонце – ти життя, сонце – майбуття...» і назвав її «Сонечко». Назар спокійно сприйняв це редагування: «Сонечко, то й сонечко...» Було нам 13-14 років.

Батьки гастролювали, тож дитинство й шкільні роки братів пройшли в дідуся з бабусею у селі, розташованому на висоті 700-750 метрів над рівнем моря. Пилипець уходить у трійку найбільших сіл Міжгір'я на Закарпатті, на межі з Воловецьким районом. Мені пощастило подорожувати в тому казковому краї – мальовнича природа зачаровує, а музику можна почути в дзюрчанні ручая, шелесті дерев і трав, від пташок... Чого лише вартий водоспад Шипіт на північних схилах гірського масиву Боржавських полонин, біля підніжжя гори Гимба - найкрасивіший у Закарпатті, одне з семи природних чудес України. Коли цей красень повноводий, то гучить на всю околицю, розповідаючи давню легенду про кохання Марічки й Іванка. Звичайно ж, ця краса приваблювала братів Дмитра й Назара, вони не раз приходили сюди, щоб помилуватися його величчю. Улітку, в найбільш посушливі часи, це був невеличкий струмок, що стікав каскадом по декількох скельних уступах, узимку - частково замерзав, утворюючи різноманітні цікаві фігури. Та найбільше манив навесні, під час танення снігів, та восени - в період рясних дощів.

На в'їзді в село – підйомники на Боржавські полонини, що чарують неповторною красою. А поруч – загадкові вершини гір Великий Верх, Стій, Жид Магура. Тож не важко здогадатися, що такі краєвиди вплинули на їхні естетичні смаки, подальшу долю, вибір професії, адже хлопці щодня слухали оркестр природи й купалися в музиці, співали в хорі, були солістами дитячого вокально-інструментального ансамблю.

Хоча Дмитрик і Назарко й мали різницю у віці в один рік і один місяць, у перший клас музичної школи пішли разом. А наполегливим ініціатором занять музикою стала їхня закарпатська бабуся Марія Василівна Шевченко. Вона сама водила їх до школи. Заради них у селі навіть відкрили філію музичної школи (фортепіанний відділ) - педагог із району приїздила в Пилипець на заняття. Вони з цікавістю сприйняли нову науку, хоча іноді доводилося поступитися дитячими веселощами. Тож часом Назар-молодший говорив: «Ну хто придумав ці ноти?» Про майбутнє в музиці, звичайно, тоді серйозно не задумувалися. Був потяг до гуманітарних наук, подорожей, дитячих розваг, як у всіх дітей.

Під час нашої розмови з митцями згадала про перші концерти «Смерічки» в Запорізькому концертному залі імені Глінки й виступи їхнього батька Назарія Яремчука – спочатку зовсім молодого, а потім уже трохи змужнілого. В одному з інтерв'ю він розповідав, що влітку бере на гастролі синів. Дмитро й Назар досі пам'ятають, як стояли за лаштунками під час концертів тата й співали його пісні.

- Так, ми багато з ним подорожували. І в Бердянську були, й у Мелітополі, - згадує Дмитро.

- Це дуже яскраві спогади. Кожного дня нова обстановка, дітям же завжди дуже цікаво пізнавати щось нове. Пісні звучали постійно в нашому житті, ми запам'ятовували їх, щойно почувши, знали весь репертуар «Смерічки» напам'ять, - додає Назар.

Пригадую, як один із дослідників української естради, журналіст Іван Лепша запитав Назарія Яремчука, до якого колективу він порадив би пристати синам, якщо матимуть музичні здібності. Назарій зауважив: «Загадувати важко. Адже до того часу, коли вони стануть дорослими, вокально-інструментальні ансамблі, як загалом уся естрада, можуть дуже й дуже трансформуватися... А що буде за півтора десятка літ?» («Ранок», 1979, №4). Цікаво, що синам було тоді лише три і два роки.

А два роки потому вже інший журналіст цікавився, яке майбутнє хотів би митець для синів, чи бажав би, щоб вони стали співаками. Назарій знову ж таки відповідав обережно: «Майбутнє... Можна тільки бажати... Вони самі виберуть собі шлях». (Із телепередачі «З того краю, де смерічки», 16.08.1981).

За словами братів Яремчуків, Назарій-старший давав їм право вибору, але намагався підвести до самостійного рішення. «Я не хочу, щоб ви були артистами, мали відношення до музики - це дуже важко, - говорив він, а вже через мить. - Але музикою займатися треба!»

Передчасна смерть батька змусила їх, студентів музичного училища, швидко й остаточно визначитись у виборі професійного шляху. Головне ж, що затямили з дитинства, – у будь-якій ситуації повинні залишатися людьми і якісно робити свою справу.

Нині підростають у братів Яремчуків сини, а в Назара ще й донечка. На запитання, чи співають, відповідають ствердно.

- Їдемо в машині, - розповідає Назар, – раптом чуємо: «Тече вода, тече бистра вода...», а трохи згодом: «Родина, родина...» Ніхто ж дитині нічого не каже, щоб саме ці пісні співала - що почула, що торкнулося серця, те й наспівує.

Отак і переходять із покоління в покоління гарні пісні, зокрема, і їхнього батька. А Дмитро й Назарій піклуються, щоби про них не забували.

 

«Родина, родина – то вся Україна...»

Аби підтримувати й живити потяг до творчості народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка й міжнародних конкурсів, улюбленця публіки багатьох країн світу, патріота України Назарія Яремчука, його сини - Дмитро й Назарій - започаткували мистецьку подію, поклавши в назву фестивалю останню прижиттєву пісню митця «Родина». Ім'я Назарія Яремчука стало своєрідним оберегом української пісні, духовності. Проте брати наголошують, що це - не вечір пам'яті.

- Ми хочемо показати, що всеукраїнська пісенна творчість є дружня до людей за енергетикою, - пояснює Дмитро. - Ідея виникла у брата Назарія ще на початку творчого шляху, але я говорив йому: «Давай не будемо, це так складно. Позаймаємося своєю творчістю. Не будемо брати такі проблеми собі на голову». Але з часом ми все ж вирішили робити фестиваль, тому що він включає в себе не тільки концерти у Національному палаці культури «Україна», а й тури містами України.

Ідея фестивалю, за словами Дмитра й Назара, полягає в пропагуванні національної сучасної естрадної пісні та ознайомленні з творчою спадщиною Назарія Яремчука. Це - символічний перегук часів, своєрідна передача естафети мистецтва народного артиста його послідовникам для збереження духовності, закладеної в його піснях.

Звичайно, було відповідально й складно, за словами Дмитра, готувати перший фестиваль, ще не було досвіду. Дехто намагався вставити палиці в колеса, проте були й друзі, завдяки яким подолали труднощі. Знайшлися спонсори, котрі підтримали, допомогли організувати концерт у Палаці «Україна». У ті складні часи навколо Дмитра й Назара згуртувалася команда однодумців, із якою вони й досі співпрацюють.

Гала-концерт першого міжнародного пісенного фестивалю «Родина» імені Назарія Яремчука відбувся наприкінці листопада 2002 року в Києві, в Національному палаці «Україна». Концертний тур фестивалю охопив навіть російські міста Тюмень, Ямпільськ, Сургут, де живуть і працюють багато вихідців із України. А в Україні в різні роки концерти приймали Чернівці, Ужгород, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Черкаси, Донецьк, Луганськ, Херсон, Вінниця, Івано-Франківськ,Чернігів та інші міста.

До 2009-го фестиваль проводився щорічно напередодні дня народження видатного співака, а з 2011-го – через політичну ситуацію в країні - раз на два роки.

«Родина» стала першою великою справою братів. У фестивалях брали участь популярні українські митці - народні артисти України Олександр Злотник, Ніна Матвієнко, Іван Попович, Микола Мозговий, Тарас Петриненко, Тетяна Горобець, Ян Табачник, Іво Бобул, Віктор Шпортько, Павло Дворський, Лілія Сандулеса, Микола Гнатюк, Надія Шестак, Алла Кудлай, Анатолій Матвійчук, Наталія Сумська, Оксана Білозір, Павло Зібров, Віталій та Світлана Білоножки, Степан Гіга, Віктор Павлік, Володимир Данилець та Володимир Мойсеєнко, Алла Попова, Ніна Шестакова, заслужені артисти України Ауріка Ротару, Катерина Бужинська, Ольга Сумська, Віталій Борисюк, Алла Кобилянська, Павло Мрежук, Олександр Тищенко, Оксана Пекун, дует «Писанка», Ірина Сказіна, Олександр Пономарьов, Ірина Шинкарук, Любов та Віктор Анісімови, Олег Шак, Ірина Зінковська, дует «Світязь» та інші.

Допомагали готувати фестиваль режисер Олександр Гриценко, сценографи Наталя Клісенко, Андрій Азархін, сценарист Людмила Рубан, поетеса Ольга Ткач, стиліст Олександр Гапчук, балет «А-6», Ірина Сліпушова (Перший національний телеканал) та інші.

- Коли ми організовували гала-концерт фестивалю «Родина», який співпав із 60-річним ювілеєм Назарія Яремчука, - розповів Назар, - нам дуже допоміг шанувальник української пісні й творчості нашого тата, журналіст Юрій Кривий зі Львова. Юрій надав нам цікаві відеозаписи, яких у нас не було. Їх дуже не вистачало. Ми йому вдячні за це.

25 років творчого життя Назарія Яремчука на естраді залишили немеркнучий слід у серцях шанувальників української пісні. Досі різні верстви населення жваво цікавляться його мистецькою спадщиною. Як відомі українські виконавці, так і молоді співаки включають його пісні в свій репертуар. Звучать вони і в концертах Дмитра й Назара Яремчуків

 

«Наша доля наче вільний птах»

Хтось сказав, що всяке мистецтво починається з любові. Ось і концерт заслужених артистів України Дмитра й Назара Яремчуків з початку і до його фінальних акордів був пронизаний любов'ю – до України, рідного краю, родини, батька, матері, коханої, природи. Усі роки в творчості вони плекають гарну мелодійну українську пісню, і люди йдуть на їхні концерти, щоб саме її почути. Тож їхній виступ супроводжувався оплесками й вигуками «Браво!»

- Ми співаємо тією мовою, яка нам близька, яку чули з дитинства, якою, зрештою, є потреба співати, - говорить Дмитро.

Автором музики більшої частини творів, що прозвучали в концерті, є Назарій-молодший. Митці виконали пісні про Україну на вірші Ольги Ткач: Назарій - «Ти моя, Україно» й дуетом - «Моя Україна-родина» та «Я так люблю, Україно, тебе» (вірші Віктора Герасименка).

Дмитро заспівав твори, де авторами віршів є самі митці – Дмитро («Мама») й Назар («Бажання»), а також поети, з якими співпрацюють – Анатолій Матвійчук («Напишу я листа»), Ольга Ткач («З тобою»).

Надзвичайно гарно сприйняли глядачі пісню «Білим цвітом» (вірші Віктора Герасименка) та пісню «Ти поверни» (вірші Ольги Ткач), що виконав Назар, акомпануючи собі на роялі.

Звичайно ж, прозвучали дорогі не одному поколінню українців пісні з репертуару батька братів Дмитра й Назара – видатного співака Назарія Яремчука: «Стожари» Павла Дворського на вірші Володимира Кудрявцева, «Тече вода» Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського у виконанні Дмитра та «Чуєш, мамо» Олександра Злотника на вірші Михайла Ткача, «Гай, зелений гай» Олександра Злотника на вірші Юрія Рибчинського у виконанні Назара.

На завершення концерту брати піснею побажали своїм прихильникам щастя й любові («Хай буде щастя і любов», вірші Ольги Ткач). А ще піснею Назарія-молодшого підтвердили їхнє прагнення до активного життя і творчості:

Наша доля, наче вільний птах,

Поринає у шалений світ

І летить собі, немов лелека,

Та й зриває яблуневий цвіт.

Наша доля, наче вільний птах,

Поринає у шалену мить

І завжди вона мені дарує

Цвіт кохання, яблуневий цвіт.

 

Ось такі вони - брати Яремчуки. Хоча батько й давав їм право вибору, в душі він все ж мріяв, щоб Дмитро співав, а Назарій став композитором. Мрія його збулася. Сини бережуть традиції, закладені мистецьким поколінням свого батька. Працюють над розвитком сучасної української пісні, спираючись на кращі українські твори, а не на якісь штучні й не завжди якісні віяння.

І не забувають «alma mater». Саме в залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, що в Києві на майдані Незалежності, 5-6 грудня відбудуться їхні сольні концерти «Моя Україна – велика родина».

 

Коротка біографічна довідка

Заслужені артисти України Дмитро та Назарій Яремчуки народилися на Закарпатті: Дмитро – 19 лютого 1976 року, Назарій – 23 березня 1977 року.

Початкову музичну освіту по класу фортепіано отримали в Міжгірській дитячій музичній школі.

1992-1996 роки – навчання в Чернівецькому державному музичному училищі імені Сидора Воробкевича (факультет «Теорія музики»).

1996-2001 роки – навчання в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського: Дмитро - по класу вокалу в професора Костянтина Огнєвого; Назарій - по класу композиції в професора Івана Карабиця.

2001-2004 роки - навчання Назарія в аспірантурі НМАУ по класу композиції в професора Мирослава Скорика.

23 серпня 1996 року - початок професійної діяльності.

2002 - Дмитро й Назарій Яремчуки заснували Пісенний фестиваль «Родина» імені народного артиста України Назарія Яремчука.

Указом Президента України від 5 жовтня 2004 року Дмитрові та Назарію Яремчукам присвоєно почесні звання заслужених артистів України.

 

Участь у фестивалях

1997 - «Дні культури України в Республіці Узбекистан»

1998-1999 - Міжнародний фестиваль «Слов'янський базар»

2000-2001 - Благодійні тури фонду «Надії та Добра»

2002-2013 - Пісенний фестиваль «Родина»

 

Концертні тури

1997 - Узбекистан

1999, 2002 - Росія

2001 – Ізраїль

2003, 2004, 2007, 2009 – Пісенний фестиваль «Родина»

2008, 2012 – США (тричі)

2009 - Італія

2014 - тур «Єдина країна - велика родина»

 

Відзнаки

1996, 1997, 1999 - дипломи лауреатів Х, ХІ та ХІІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної української естрадної пісні «Пісенний вернісаж»

2000 – дипломи лауреатів другої премії Міжнародного пісенного конкурсу «Золотий шлягер» (Білорусь)

2000 - гран-прі міжнародного пісенного конкурсу «Доля» (Україна)

1998-1999, 2000-2001 - дипломи лауреатів телерадіопроекту «Шлягер року»

2013 - дипломи Всеукраїнської програми «Національні лідери України»

 

Альбоми пісень («Національна аудіокомпанія України»)

2002 – «Сонце в твоїх очах»

2004 - «Родина» (2010 - перевидання)

2005 - «Наша доля» (2010 - перевидання)

2010 – «Кращі пісні»

2011 – «Я подарую світу»

 

Світлини із архіву Дмитра й Назарія Яремчуків

На знімку вгорі: заслужені артисти України Назарій і Дмитро Яремчуки

Фестиваль «Родина» імені народного артиста України Назарія Яремчука став першою великою справою Дмитра й Назарія. Фрагмент виступу братів Яремчуків на фестивалі

Виступи перед пораненими бійцями відбувалися прямо на подвір'ї Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України (Київ, вересень, 2014)

Брати Яремчуки не обмежуються виступами у великих містах. Якось жителі Кам'янки Житомирської області запросили їх відсвяткувати разом із ними День селища – й вони приїхали з концертом. А після концерту – світлина на пам'ять

Виступ Дмитра й Назарія Яремчуків у заключному гала-концерті дитячого фестивалю «Наша родина» (Київ, квітень, 2014)

«Коли падає зірка вночі,

Відгадаю бажання твої,

І дістану ту зірку з небес,

Щоб вона зігрівала тебе».

(Із пісні «Бажання» Назарія Яремчука на вірші Дмитра Яремчука)

«Ти моя, Україно, і до Тебе я лину.

Бо моє тут коріння, бо моє тут ім'я.

Ти моя, Україно, я для Тебе дитина.

Я для Тебе дитина, я частинка Твоя».

(Із пісні «Ти моя, Україно» Назарія Яремчука на вірші Ольги Ткач)