Бестселер Ігоря ОСТАША

|
bondi

Король української танцювальної музики постає із небуття


ВІРА СЕРЕДА

 

Хоча книга Ігоря Осташа «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» (видавництво «Дуліби») побачила світ 2013 року, вона буде завжди актуальною й варта того, щоб розповісти про неї навіть через рік після виходу з друку. Уперше читачі побачили її на Львівському книжковому форумі видавців. За жанром я б навіть не побоялася назвати її монографією, але надзвичайно цікавою й доступною широкому колу читачів. Автор торкнувся однієї з болючих сторінок української історії – долі емігранта, котрий не загубивсь у світах, пройшов через лихоліття Другої світової війни, фільтраційну зону, вижив завдяки набутим знанням і зберіг своє українство, отримавши титул «батька» української танцювальної музики. Саме такій неординарній багатогранній людині – правознавцю, перекладачу, дипломату, українсько-канадському композитору Богдану Весоловському присвятив свою книгу Ігор Осташ. У передмові він пояснює, що спонукало його взятися за цю титанічну працю:

«Його життя ламали жорна трагічних міжвоєнних часів, Другої світової війни, а також періоду «холодної» війни. Ці жорна змусили композитора пройти випробування долею біженця і емігранта, проклавши його життєву дорогу через Україну і Польщу, Чехословаччину і Австрію, Німеччину і Канаду. Він був великим українцем, хоч ніколи й не мав українського паспорта.

Взявши перо, я розумів, що сама доля зобов'язує мене на весь голос і на увесь світ говорити про несправедливо забуте ім'я. Я відчув також велику гордість, а разом з тим і відповідальність, бо побачив багато збігів і переплетінь у наших біографіях, хоча нас розділяє у часі два покоління. Мало того, що ми - земляки (Богдан Весоловський народився у Відні, але його дитинство і молоді роки пройшли, як і у мене, - в Стрию і на Стрийщині), нас об'єднує і наша альма-матер - Львівський університет. За освітою Богдан Весоловський, так само як і я, був правником. Виїхавши зі Львова, він продовжував студії у Відні, здобувши диплом Консульської академії. Тобто фактично він був ще й дипломатом. І якби не війна, то, може, він зробив би блискучу дипломатичну кар'єру. А мене як Надзвичайного і Повноважного Посла України доля закинула до Канади, де він жив і творив. І саме там з'явилась ідея написання цієї книги».


 

Ця книга – то справжній скарб

Одразу зазначу, що я дуже прискіпливий читач. Якщо мене цікавить творчість якогось митця, то не терплю загальних чи банальних фраз, що може бути свідченням лише одного – автору треба було якомога швидше виконати завдання (якщо було таке) або ж просто «засвітитися» й отримати компліменти.

Книга Ігоря Осташа «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» - саме для прискіпливих читачів. Із перших її сторінок ми поринаємо в життя Богдана Весоловського, або, як його називали, Бонді, й разом із ним переживаємо труднощі й щасливі моменти. За радянської доби його ім'я в Україні було невідомим широкому колу поціновувачів мистецтва, адже Бонді був емігрантом (на всіх емігрантів радянський режим накладав табу). «Шкода, що тоді ми не знали Богдана Весоловського, - пише Ігор Осташ, - бо його українські танго стали б для львівських студентів 1970-80-х просто знахідкою. Але тоді ми навіть не здогадувалися про їхнє існування. За залізною завісою не було чути його «Усміху», ми не бачили його «Чорних очей», і не знали, що «Прийде ще час...»

А в українській діаспорі Канади, США, Аргентини, Австралії, Європи його називали королем української танцювальної музики. Лише вузьке коло українських митців, зокрема, львівських, знали про нього, проте й вони в ті часи не мали достатньої інформації, а також можливості підтримувати з ним зв'язок.

Книга дуже легко читається попри численні примітки й посилання на архівні документи, спогади, інші джерела, на які спирався автор, складаючи біографію Бонді від народження й до його останнього подиху. Умовно твір вибудуваний за основними етапами життя Бонді: «Стрий. Дитячі та юнацькі роки», «Львів. Спалах музичної зірки магістра права», «Хуст. На підтримку Карпатської України», «Відень. Вишколений дипломат та музичний редактор», «Шердінг. Професійний перекладач на кордоні», «Содбури. Громадянська діяльність і перші платівки», «Торонто. Через «Арку» - до слухачів», «Монреаль. Керівник української секції Сі-Бі-Сі», «Остання дорога додому». Кожен із цих розділів-етапів розбитий на глави, які в свою чергу мають підзаголовки. Тож тим, хто детально захоче познайомитись із життям і творчістю Богдана Весоловського або ж досліджуватиме якусь окрему тему, буде надзвичайно легко знайти за змістом потрібний етап життя чи творчості. Книга досконала в поліграфічному плані, гарно ілюстрована. Оповідь супроводжують світлини документів, рукописів пісенних творів, платівок тощо.

Надзвичайно цінними є додатки. Це – листування з офіційними й приватними особами, серед яких, зокрема, відомий композитор Анатоль Кос-Анатольський, виконавець його пісень Володимир Луців. Дуже цінними є автографи й чернетки неопублікованих пісень Богдана Весоловського з архіву родини, що зберегла Олена Весоловська, яка була не лише дружиною, а й Музою, співавторкою, критиком, архіваріусом, опорою Бонді. Одна з глав книги присвячена цій особливій жінці.

На увагу заслуговує дискографія композитора, складена Ігорем Осташем, перелік передач та відеофільмів про нього, список літератури, архівні й інші джерела.

Особливо ж мене вразила грандіозна підготовча робота автора. Він не просто опрацював понад сто джерел різноманітної літератури, епістолярну спадщину, а й здійснив протягом 2012-2013 років у Канаді й Україні відеозаписи одинадцяти інтерв'ю із людьми, які знали чи зустрічались із Богданом Весоловським. Найперше, із сином Остапом та Аріядною Охримович, яка свого часу брала інтерв'ю в Олени Весоловської в лютому 1999 року. Звичайно ж, було безліч інших зустрічей із родичами, друзями, колегами Бонді в Україні, Канаді, Австрії.

 

Карпатська Україна й Бонді

Майже кожна сторінка книги є результатом копіткої роботи Ігоря Осташа. Як приклад хочу запропонувати один із унікальних, на мою думку, розділів «Хуст. На підтримку Карпатської України». Навіч бачимо наукове дослідження, що провів Ігор Осташ щодо перебування Богдана Весоловського в 1938-1939 роках у Карпатській Україні. Завдяки існуванню тоді візового режиму пану Ігорю після тривалих пошуків пощастило віднайти паспорт Бонді, щоб проаналізувати його шлях на захід від Стрия.

Бонді, як і багато інших українців, дізнавшись про події в Хусті, вирушив туди зі Стрия, щоби підтримати Карпатську Україну. Формально це була територія Польщі, тож йому знадобилася неабияка наполегливість у досягненні мети. Ось невеликий уривок цього розділу:

«28 грудня у Стрию молодий правник одержав свій польський паспорт, який, до речі, був дійсний лише на один рік. Перша позначка про виїзд із Польщі - 6 січня 1939 року. Отже, за день до Святого вечора молодий Богдан вирушив у дорогу. Доїхавши до Кракова, того ж 5 січня 1939 року Богдан Весоловський у Дисконтному банку продав 10 рублів за 8,70 злотих, а потім уже у іншому Валютному банку - банку Зв'язковому за 6,56 злотих він купив 61 чехословацьку коруну. Це й були всі його гроші на поїздку.

У той же день у німецькому консульстві у Кракові він одержав візу до Німеччини, дійсну до 31 січня 1939 року. Маючи на руках одноразову візу до Чехословаччини, яку він отримав у Консульстві Чехословацької Республіки 30 грудня (!) 1938 року у Львові і яка була дійсна до 29 січня 1939 року, він приїхав до Острави 6 січня 1939 року. Далі його шлях проліг до Хуста.

Незважаючи на те, що наприкінці січня закінчився термін візи, Бонді залишається у Хусті, бо 12 лютого 1939 року мали відбутися вибори до крайового парламенту - сойму у складі 32 депутатів. Їхні результати були вражаючими: «Українське народне об'єднання» отримало 92% голосів. Через кілька днів, а саме 20 лютого Весоловському довелося їхати до Відня, щоб отримати нову візу. Бонді перетнув на станції Нова Вес (Нове село) німецький кордон, і вже 21 лютого у Відні у чехословацькому консульстві отримав одноразову в'їзну візу, дійсну до 20 квітня 1939 року. Маючи знову право на легальний в'їзд до Чехословаччини, 24 лютого 1939 року він вибув з Відня, і того ж дня перетнув у тому ж Новому селі чехословацький кордон. Повернувся він недарма, бо попереду на нього чекали дуже драматичні події.

14 березня о 20 годині прем'єр Августин Волошин по радіо проголосив про створення Української держави - Карпатської України. Наступного дня, 15 березня, всупереч волі Берліна крайовий парламент утворив незалежну Карпатську Україну. Однак незалежність Карпатської України тривала недовго, а події кількох цих днів призвели до того, що з карти зникла 10-мільйонна європейська держава - Чехословаччина. Німеччина не взяла незалежну Карпатську Україну під свій протекторат. Тому через три дні, 18 березня Карпатську Україну повністю окупували угорські війська. У ході наступу 40-тисячної угорської армії та терористичних дій місцевих угрофілів загинуло понад півтори тисячі симпатиків Карпатської України. У ці дні Закарпаття перетворилося на великий переселенський табір.

Залишатися у Хусті було небезпечно, і Весоловський був змушений податися до Відня, бо польська влада не толерувала повернення до Польщі учасників подій у Карпатській Україні. Більше того, угорці й поляки були вороже настроєні до учасників «хустських подій», співпрацювали разом проти українців, і багато українців було вбито на польському кордоні. Зенона Коссака було страчено, Роман Шухевич врятувався втечею. Отже, шлях на батьківщину був закритий польською владою.

І, звичайно, Весоловський зі своєю валізою з документами, світлинами і нотами, без грошей і засобів до існування вирушив пішки у протилежний бік - до Пресбурга, тобто Братислави, у напрямку до Відня. 20 березня у німецькому консульстві у Пресбурзі тепер уже молодий революціонер знову одержав візу до Німеччини (на той час Австрії як держави вже не існувало), дійсну до 3 квітня. Того ж таки 20 березня він перетнув кордон і прийшов до Відня. Про це свідчить штамп у паспорті - позначка про прибуття до Відня. Це вже була безпечна територія, загрози залишились позаду.

Олена Весоловська пригадувала:

«Молодий, запальний юнак взяв і виїхав. Думав, що на короткий час. Думав, що придасться як юрист. Назад уже не міг повернутися. Без контакту з хатою, без засобів до життя ледве пішки вернувся до Відня».

Світлини паспорта ілюструють маршрут Бонді та позначки про обмін валюти, що свідчать про скрупульозність дослідження Ігоря Осташа, який по краплинці склав дорогоцінний матеріал.

 

Шлях до Канади довжиною в десять років

Автор по крихтах окремих документів, зокрема, автобіографії та за спогадами сина змальовує долю Богдана Весоловського у Відні, звідки у квітні 1945 року він змушений був рятуватись від комуністів, переїхати у Верхню Австрію. Потім, використовуючи «Матеріали про еміграцію і громадянство» самого Богдана Весоловського, пан Ігор змальовує перебування його родини протягом місяця в таборі для переміщених осіб. І лише 1949 року Весоловські як бездержавні біженці емігрували до Канади.

Увесь цей час Бонді не залишався без роботи, утримував родину – все завдяки високій освіченості, глибоким різнобічним знанням, зокрема, й іноземних мов. Комунікабельність, сумлінність у роботі зіграли неабияку роль у його житті не лише в цей період, а й потім, коли він опиниться в Канаді. Богдан користувався виявом великої довіри роботодавців. А завдяки музиці завжди був «душею компанії». Часто це був спосіб забезпечити родину, особливо в Канаді.

 

Нерозлучний з українською піснею

Ігор Осташ на посту Надзвичайного й Повноважного Посла України в Канаді в 2006-2011 роках мав можливість знайти людей, які знали Богдана Весоловського, працювали з ним. Їхні спогади стали в пригоді, щоб детально відтворити канадський період Бонді в книзі, особливо творчий. Серед них, зокрема, Орест Павлів - колега з української секції Сі-Бі-Сі, яку з 1959 року й до останнього подиху очолював Бонді.

Надзвичайно глибоко презентована творчість Богдана Весоловського – від його перших ескізів, написаних у Стрию і Львові, до широковідомих. Перші твори автор віднайшов у родинному архіві Весоловських, детально їх проаналізував, дав уявлення читачеві про композиторську лабораторію Бонді, про його пошук віршів, дослідив їхнє авторство. Деякі, зокрема, належали матері Богдана – Марії Весоловській. Рядки ранніх пісень композитора на її вірші опубліковані вперше в цій книзі. До речі, першу музику Богдан Весоловський написав до уривку з поеми Тараса Шевченка «Перебендя» («Вітер віє») у Стрию 1931 року – тоді йому було лише шістнадцять.

Варто зазначити, що кожна пісня композитора була довершеною не лише в музичному, а й у поетичному сенсі. Він жив у Канаді, але писав музику на українські високохудожні досконалі вірші Володимира Сосюри, Максима Рильського, Тодося Осьмачки, Агатангела Кримського, Василя Симоненка, Олександра Олеся, Дмитра Загула, Павла Тичини, Ганни Чубач та багатьох інших.

За словами Ігоря Осташа, улюбленим поетом Богдана Весоловського був Володимир Сосюра, на його вірші композитор написав близько двадцяти пісень. «Богдан Весоловський завжди оспівував любов – до рідної землі, до людей. Своє життя він поклав на вівтар української пісні», - написав автор у передмові й епіграфом до книги обрав уривок із пісні на вірші Володимира Сосюри «Життя»:

Життя кругом, як поле розляглося,

Синіє дальнім маревом дібров...

Хоч попіл днів укрив моє волосся,

А я усе співаю про любов...

Ігор Осташ не сухо називає пісенні твори, а знайомить із історією написання деяких із них - «На білу гречку» Максима Рильського, «Лети тужлива пісня» Олени й Богдана Весоловських, «Бродяга» на вірші Євгена Костюка, розповідає про перші музичні записи його пісень на Сі-Бі-Сі – «Сонячні кларнети» (Павло Тичина), «Літо» (Олекса Слісаренко), «Романс» (Тодось Осьмачка). Їх можна вважати своєрідним поверненням до академічної музики, адже Весоловський мав глибокий композиторський потенціал. «Сонячні кларнети» та «Романс» виконав і записав у студії бандурист Володимир Мота, з яким Ігор Осташ познайомився в Оттаві й також розповів про нього в своїй книзі.

А ось пісні «Марічка» Михайла Ткача й «Намалюй мені ніч» Миколи Петренка з музикою Богдана Весоловського отримали нове музичне життя в Канаді. Виконав їх Антін Дербіш.

Автор досліджує не лише життя і творчий доробок композитора, а й розгорнуто розповідає про його співпрацю з виконавцями, музикантами, дає відчути атмосферу, в якій народжувалися пісні.

Дуже цікаві розділи, присвячені співачці Ірені Яросевич-Андерс, скрипалю Леоніду Яблонському й акордеоністу, а в майбутньому відомому композитору Анатолію Кос-Анатольському, з якими Бонді входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського» («Ябцьо»).

Автор називає також сучасних українських митців, які долучилися до популяризації спадщини Богдана Весоловського, зокрема, Олега Скрипку, що включив пісні композитора до своїх дисків «Серце у мене вразливе» та «Жоржина», Ореста Цимбалу, в альбомі якого «Сон про кохання» 12 пісень Богдана Весоловського і Степана Гумініловича.

Цікава також глава «Стрийське танго», в якій Ігор Осташ розповідає про відкриття в 2012 році в місті Стрий меморіальної дошки на будинку, де мешкав Богдан Весоловський. Також 75-річчю пісні «Прийде ще час», яку ще називають «Стрийське танго», присвячений випуск альбому пісень Бонді у виконанні «Львівського ретро».

 

Книга крокує до читачів

Із осені 2013 року книга пішла до читачів. Ігор Осташ презентує її на різних мистецьких заходах, у бібліотеках.

У листопаді минулого року велика презентація книги «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» відбулась у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Оттаві, адже протягом 22 років композитор жив і працював у містах Садбері й Торонто, а в Монреалі очолював Українську секцію Канадського радіо. Під час презентації демонстрували унікальні світлини з архівів Стрия, Львова, Києва, Канева, а також із сімейних альбомів Весоловських. Тут прозвучав голос композитора, присутні побачили перші змонтовані кадри нового фільму про Бонді.

У вересні нинішнього року книгу презентували в «alma mater» Богдана Весоловського – Львівському національному університеті імені Івана Франка, випускником юридичного факультету якого він був.

За книгою Ігоря Осташа режисер Станіслав Литвинов створив документальний фільм «Бонді, або повернення Богдана Весоловського», який взяв участь у ХІІІ Київському міжнародному фестивалі документальних фільмів «Кінолітопис-2014» і був відзначений дипломом «За кінематографічний творчий дизайн». Нещодавно цей фільм переглянули в кінозалі Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Гордія Пшеничного, й автор передав його в кінофотофоноархів.

Точилася дискусія про бестселер і під час закриття 44-го кінофестивалю «Молодість», адже 2015 року виповнюється 100 років від дня народження Богдана Весоловського. Учасники обговорили реалізацію в наступному році проекту «Бондіана», що включатиме покази фільму «Бонді, або повернення Богдана Весоловського», фестивалі, гала-концерти, презентацію книги та ще багато цікавого.

Ігор Осташ сповнений нових творчих планів. Розпочався підготовчий період до зйомок документальної картини «Рената» про Ірену Яросевич. Побажаймо удачі всім, хто долучився до цієї справи!

Світлини з архіву Ігоря Осташа.


Режисер Станіслав Литвинов тримає диплом ХІІІ Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів «Кінолітопис-2014» за фільм «Бонді, або повернення Богдана Весоловського». Поруч - Ігор Осташ. Вересень, 2014
Режисер Станіслав Литвинов тримає диплом ХІІІ Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів «Кінолітопис-2014» за фільм «Бонді, або повернення Богдана Весоловського». Поруч - Ігор Осташ. Вересень, 2014

 

Ірина Ігнатенко й Ігор Осташ під час обговорення в Національному музеї літератури в клубі «Весна, літо, осінь, зима... і знову весна» бестселерів «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» і «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» київського видавництва «Дуліби». Травень, 2014
Ірина Ігнатенко й Ігор Осташ під час обговорення в Національному музеї літератури в клубі «Весна, літо, осінь, зима... і знову весна» бестселерів «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» і «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» київського видавництва «Дуліби». Травень, 2014


Низка презентацій книги Ігоря Осташа відбулась у бібліотеках України
Низка презентацій книги Ігоря Осташа відбулась у бібліотеках України