Міжнародна прем'єра, що сколихнула Львівщину
ВІРА СЕРЕДА
У Стрию і Львові під час роботи І Міжнародного фестивалю української ретро-музики імені Богдана Весоловського відбулася прем'єра документального фільму «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» (автор – Ігор Осташ, режисер – Станіслав Литвинов). Минулого року фільм узяв участь у ХІІІ Київському міжнародному фестивалі документальних фільмів «Кінолітопис-2014» і був відзначений дипломом «За кінематографічний творчий дизайн».
У Львові перед початком перегляду Станіслав Литвинов провів невеликий розіграш продукції видавництва «Дуліби» до 100-річчя від дня народження Богдана Весоловського – книгу «Бонді...» й компакт-диски з піснями Богдана Весоловського («Вибрані записи Богдана Весоловського». 1950-1960) і «Ти танго заспівай мені» у виконанні Василя Бокоча.
Два перегляди - на єдиному подиху від початку й до кінця
- Створюючи фільм, ми намагалися показати час, коли творив Богдан Весоловський, а ще - що він справді є композитором світового рівня, - зауважив режисер Станіслав Литвинов перед показом. - Багато з нас знають, що він жив У Стрию, творив у Львові, але не знають, як любили його пісні в усьому світі. Нам із автором і ведучим фільму Ігорем Осташем хотілося показати цей період його життя. Це, звичайно, важка робота. Ви побачите результати 400 днів невтомної праці. За кадром прозвучать понад 30 пісень Богдана Весоловського. У кінці фільму почуєте голос самого Бонді.
Сказати, що фільм чудовий, - це майже нічого не сказати. Щоб осягнути всю глибину задуму його творців, по-перше, треба фільм переглянути, а перед цим, звичайно, прочитати однойменну книгу-монографію Ігоря Осташа. Я вже висловлювала свою думку про книгу (див. «Бестселер Ігоря Осташа. Король української танцювальної музики постає із небуття». 18.11.2014. «Письменницький портал Пилипа Юрика» - http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=645:2014-11-18-10-34-33&catid=1:latest-news). Одразу відзначу, що режисер фільму настільки перейнявся особистістю Богдана Весоловського, що зміг захопити кінокартиною глядацький зал. Особливо бурхливо реагували глядачі на деякі незнайомі епізоди фільму з життя Богдана Весоловського в Стрию прямо під час перегляду фільму. Як кожна пісня композитора Весоловського була довершеною не лише в музичному, а й у поетичному сенсі, так і документальний фільм досконалий, створений зі знанням справи, отже, й сприймався на єдиному подиху від початку й до кінця.
Звичайно ж, не можна було втратити таку можливість, щоб не поспілкуватись із режисером Станіславом Литвиновим під час фестивалю. Роботу над фільмом вони з Ігорем Осташем розпочали в грудні 2012 року.
Відкрив для себе пласт історії Львова 1930-х років
- Як ви знайшли один одного, пане Станіславе?
- Пан Ігор писав книгу про Богдана Весоловського, довго її обмірковував і шукав творчу команду. Я в той час працював на культурно-просвітницькому каналі, й мене зацікавила постать Віля Гримича, батька Марини Гримич. Унікальна людина! Ми зробили цей проект. Марині Гримич він дуже сподобався.
Пані Марина розповіла, що її чоловік Ігор Осташ, має певну ідею й познайомила нас. До цього я не виконував жодної режисерської роботи, завжди виступав як продюсер, організатор і редактор телевізійних проектів. У мене на той час було вісім років досвіду в аудіо-візуальній сфері.
Коли ми познайомились із паном Ігорем, він почав мені розповідати про постать Богдана Весоловського. Чесно кажучи, я вперше почув це ім'я, ніколи не знав, хто це такий. Я побачив, скільки пан Ігор назбирав матеріалу. Ми сиділи довго увечері, спілкувалися на цю тему. Я відкрив для себе цей пласт Львова історії 1930-х років: дізнався про Весоловського, про ту музику, що він писав. Пан Ігор навіть на гітарі зіграв. Потім каже: «У мене є три касети. Я в Канаді записав. Але, мабуть, вони розмагнітились, ніхто не може їх оцифрувати». Я кажу: «Давайте мені, перевіримо». Через три дні цей матеріал був готовий. І ми вже почали працювати над екранізацією книги, яка ще дописувалась. Я почав шукати режисера на цей фільм. У мене було багато знайомих, була команда, але розумів, що кожен із режисерів дивиться на цей проект із комерційної точки зору.
Та проблема була не в тому. Я розумів, що пан Ігор 12 чи 15 років свого життя присвятив дослідженню життя й творчості Богдана Весоловського. І поки я шукав режисера, вже сам закохався в творчість цього митця. Я подумав: треба знайти таку людину, яка має все це пережити. Якось приїхав Богдан Нагайло (дослідник творчості Весоловського, він, здається, тоді працював у Англії), щоб організувати в Києво-Могилянській академії вечір Богдана Весоловського. Були запрошені ми з Ігорем Осташем, Оксана Забужко, сестри Тельнюк, Дмитро Пономарчук. Потім ми сиділи за столом, і пан Ігор каже: «Ось Станіслав – це режисер нашого фільму». І тут я зрозумів, що візьмуся за режисуру, за екранізацію книги, тому що я вже живу Весоловським. Адже не можна робити, якщо ти не живеш цим.
Досвід роботи в мене є. Я розумію, як працюють оператори, режисери, тому що на мені лежав пласт організації, а організатор-продюсер – це людина, яка може замінити будь-кого. Так почалася робота.
Перші зйомки ми розпочали в квітні 2013 року: Стрий, Львів, далі пішли шляхом композитора впродовж півроку.
Жили Весоловським, долаючи труднощі
- Ви йшли цим шляхом у хронологічній послідовності чи як випаде?
- По-перше, я довго сидів і думав над концепцією фільму. Звичайно, важко зробити кінокартину на 40 хвилин. Я зрозумів, що це буде три години, а треба зробити максимум, за стандартом, на одну годину 16 хвилин для повного метру, щоб глядачам було цікаво від «народивсь» і до «помер». Я почав думати, що потрібно показати глобальність музики Весоловського, його всесвітнє ім'я, різних людей, які тим чи іншим чином перетиналися з Весоловським, пов'язані з його творчістю, або ж його творчість вплинула на них. Ми зробили трошки інший план, тобто йшли не хронологічно. Зняли певну частину в Стрию, у Львові, поїхали до Хуста, там відзняли події 1939 року й відправилися на Відень, на вулиці, де жив, навчався Весоловський, показали віденську культуру. Там зустрілися з солісткою Віденської опери Вікторією Лук'янець, з якою я зробив кілька проектів. У них теж є певний перетин із Весоловським, про що вона розповідає в нашому фільмі. Так, як свого часу Весоловського Відень прийняв, так і її прийняла столиця Австрії. Ось такі паралелі.
Записали в Києві, поїхали в Канів. Там із нами була цікава пригода. Ми хотіли дізнатися, хто ця жінка на фото з Весоловським під час його перебування в Україні 1968 року, й знайшли Варвару Яківну Кривицьку. Їй, здається, було за 80 років. Ми приїхали, а вона - на службі в церкві. За нею поїхала машина. Така була подія в Каневі. Але, на жаль, сталася трагічна історія з фільмом - під час монтажу згорів жорсткий диск. Я втратив 30 відсотків інформації. 70 відсотків - це були копії. Тоді ми зрозуміли, що, може, це на краще, тому що другий монтаж я вже робив по-іншому.
- Велика команда працювала?
- В експедиціях у нас була мінімальна кількість людей. Я був одночасно й режисером, й оператором. Моя дружина Марина Макарова дуже багато допомагала - вона розуміється добре на технічних параметрах, бо має досвід роботи на телебаченні, знає, як зробити краще. Вона мені допомагала трохи по Відню, трохи по Києву. Студійна зйомка – це робота з гримувальниками, з освітлювачами, це вже серйозні оператори мають бути. Але я хотів, щоб це був документальний фільм. Можливо, хтось скаже, що там якість не така, але хотілось передати такі ж відчуття, якими жив, можливо, Весоловський, і яким жив автор фільму Ігор Осташ.
- Згорів диск, а були ще екстремальні випадки?
- Поїхали ми до Відня через Будапешт. Прокидаємося вранці, а я ще хотів залишити свої речі в машині, потім подумав: правило №1 – знімальний день пройшов, обов'язково переглянь матеріал, чи все вдало відзнято, й заспокойся. Я взяв обладнання, переночували в Будапешті, о сьомій ранку виходимо на сніданок, і нам повідомляють, що нашу машину розбили, витягли освітлення, особисті речі тощо. Розбита дорога машина. Такого скла немає. Поїхали через усю Європу із заклеєним скотчем авто. Я роблю останній кадр і, мабуть, через перевтому (щільний графік був у Відні) падає камера й розбивається. Слава Богу, все відзняте не постраждало. Це ще один серйозний випадок.
Найважче ж було, це коли ми мали зробити мікропрем'єру свого фільму, я повинен був показати результат пану Ігорю Осташу й Марині Гримич та оператору (це було 18 лютого минулого року, вже все підготували). І тут почали розстрілювати Майдан... Звичайно, показ перенесли...
За годину 16 хвилин глядач почує понад 30 пісень Богдана Весоловського, про нього говорять надзвичайно цікаві люди – співаки Ліліана Раврух, Орест Цимбала, Оксана Муха, оперна співачка Вікторія Лук'янець, Тарас Куліш, бельгійський дипломат Зенон Коваль, який у 70-х роках співав пісні Весоловського в Парижі. Виступають знайомі Весоловського, які зустрічалися з ним (співачка Володимира Чайка, Олександр Зелінський, Надія Кос, Володимир Луців), родичі, багато різних цікавих людей, а найголовніше - його син Остап Весоловський. А ведучий знайомить нас із життям композитора.
Хочу сказати кілька слів про Ліліану Раврух. Як зросла ця співачка у творчому плані за ці два роки! Вона взяла участь у конкурсі молодих виконавців. Як на мене, обрала складний (а-капельний) стиль виконання пісні «Сокіл», упевнено виступила й посіла перше місце.
Сама натура дала підказку під час зйомок
- Як вам працювалося з Ігорем Осташем?
- Із паном Ігорем мені було працювати найлегше. Це – людина, яка настільки гарно орієнтується в матеріалі, настільки цим живе, що більше, ніж три дублі ми не робили, причому робили ці три дублі не через те, що він десь помиливсь і щось не так сказав, а тому, що хотілося, можливо, інакше вибудувати кадр. Але текст був настільки чіткий і послідовний, що все монтувалося легко.
Найцікавіше було, коли я хотів показати, як їхали на підводі «Ябцьо-джаз» в Черче, треба було зробити перехід із наших часів. Ведучий говорить «Саме на такій підводі «Ябцьо-джаз» відправлявся до Черче...», потім махає рукою, і коні починають їхати. Так от після фрази й помаху руки вирізали 17 секунд, глядач ніколи цього не помітить (тобто, була пауза – всі завмерли, тільки один кінь раз вухом ворухнув, дав відзняти, а потім рушив).
- Таке враження, що об'єдналися дві аури однодумців і рухалися в одному напрямку в досягненні мети.
- Коли в Черче знімали, то побачили, як паслася коза, одразу ж виникла ідея ввести її в кадр, хоча у нас був трошки інший текст. Мало бути трагічно, тому що молодому Богданові легко було повірити у велику любов, у сім'ю, але не міг повірити в довгу дорогу додому. І тут я бачу козу й думаю – оце буде контраст. А потім пішла Австрія, Канада. Коли ми ставили цей момент, мені говорять: «Станіславе! Ну, ти козу придумав класно!» А я її не придумав, сама натура дала підказку, так випадково.
- Розкажіть про попередні прем'єрні покази фільму.
- Ми демонстрували кіно в Києві. Робили велику прем'єру в Будинку вчителя, показували коротку 40-хвилинну версію фільму в Київському університеті імені Бориса Грінченка, низку показів для невеликої аудиторії. Але незвичні відчуття я відчув під час демонстрації фільму в Стрию... Я намагався показати у фільмі трохи іншого Весоловського – його діяльність у Канаді. Люди побачили, який це духовний пласт, яка багатогранна натура. А коли вийшла чорношкіра співачка й заспівала українською – для стриян це було щось. А реакція залу яка була після кожного виступу!
Дуже важливо, що наш фільм - екранізація книги «Бонді...» А ще показані всі існуючі оригінали документів, зібрані паном Ігорем, оригінали фотографій, які передав син композитора Остап. Родзинкою нашого фільму є інтерв'ю з сином, запис спогадів дружини. У фільмі все це бачить глядач, це не просто графіка намальована, це все – оригінали: паспорти, візи, дипломи, листування з друзями та ріднею, угода про акордеон і багато, багато іншого.
Тож побажаємо творцям фільму великих успіхів у реалізації нових творчих ідей! А вони, повірте, вже є!
Станіслав Литвинов і член журі конкурсу, народний артист України Олег Лихач.
Фото Андрія ТИШКЕВИЧА
Монтаж фільму завершено. На знімку: художник-постановник Євген Хворостовський, автор та ведучий Ігор Осташ, режисер Станіслав Литвинов, оператор-постановник Василь Григоряк (творче об'єднання «Країна Кіно», листопад 2013)
Ігор Осташ і Станіслав Литвинов під час зйомок у Каневі
Бельгійський дипломат Зенон Коваль, Ігор Осташ і Станіслав Литвинов обговорюють епізод документального фільму