Репортаж із зони АТО

E-mail

DSC_2799_

Захищають

рідний край: 

 Ворсклу, Кальміус, Дунай

від нашестя кровожерної орди

 

Пилип ЮРИК, Олексій ЗАСОБА (фото)

Прохолодний ранок іще не встиг розплющити сонні очі, а волонтерська група вже запакувала вщерть невелику вантажну «Газель». У трьох місцях у Запоріжжі забрали хлопці й дівчата заготовлені ящики, великі рулони, наповнені й зав'язані мішки тощо. Усе це – для бійців, котрі перебувають у зоні АТО. І до світанку на мікроавтобусі «Мерседес», слідом за «Газеллю», вже виїхали в напрямку Бердянська. На заднє сидіння поклали чотири святкові торти, з яких вирізнявся синього кольору, обрамлений жовтою смужкою з великим Трисуттям (Тризубом) і написом «37 ОМПБ» (37-й окремий мотопіхотний батальйон). Волонтери вирішили привітати бійців із Днем захисника України. На саме свято воїни їх не змогли прийняти, тому домовилися з командуванням, що зроблять усе трохи пізніше.


Визволений Маріуполь живе!

По дорозі заїжджаємо в Бердянськ до прикордонників, волонтери залишають їм кілька ящиків із продуктами, інструменти. А в одному відкритому ящику – великі сокири. Воїнам треба споруджувати укріплення...

Волонтер, заступник директора Фонду «Ветерани Чорнобиля» Олександр Дяченко вручив молодшому сержанту Віктору Гордієнку відзнаку «За службу державі» Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга».

DSC_2580

Волонтери зі щойно нагородженим молодшим сержантом Гордієнком

А далі шлях проліг до визволеного Маріуполя й у розташування 37-го батальйону. Місто обласного значення Донеччини жило того дня нормальним життям. Мирно курсували трамваї й тролейбуси, працювали крамниці, жителі спокійно ходили вулицями. Жодного натяку на колишні бойові дії не було. Дай, Боже, Маріуполю й надалі мирного неба!

Ще по дорозі з міста зустріли командира батальйону Олександра Лобаса. Його «УАЗик» волонтери впізнали відразу за номерами – ці люди бували тут неодноразово. Вітаються з Олександром Анатолійовичем, як із рідним – обійми, рукостискання... Він повідомив, що скоро приїде в розташування штабу, мовляв, самі втрапите. Минаємо кілька блокпостів, де нас оглядають солдати, озброєні автоматами й кулеметами. Ось і приїхали. Бачимо великі вантажівки для перевезення особового складу, в майстерні ремонтуються автівки.

 

Новий рівень волонтерства

Наша «Газель» розвантажується. Тому маю нагоду поговорити з одним із організаторів поїздки. Це - Наталя Зіміна, волонтерка 37-го окремого мотопіхотного батальйону у складі 56-ї бригади Збройних сил України. Так вона відрекомендувалася. Дружити з батальйоном почала ще торік у вересні. А постійно допомагає хлопцям із січня поточного року. У середньому раз на два тижні вона і її колеги щось та доставляють воїнам. Насамперед, те, що бійці самі замовляють.

Нині, за її словами, починається новий рівень волонтерства. Адже наш народ в основній масі живе все бідніше – і радий би щось віддати для армії, але вже не в змозі. А держава тепер краще почала забезпечувати армію, ніж, скажімо, рік тому. Якщо торік волонтери відшукували бронежилети й каски, то тепер ці речі є. Однострої, взуття – також. Тому намагаються тепер перевести роботу на співпрацю солдатів зі своїми командирами, а батальйону – з бригадою, бригади – з Генеральним штабом. Адже чимало речей, що потребують бійці, може просто лежати на складах Міноборони. Та солдати не пишуть заявки на них, а за звичкою, телефонують волонтерам – так простіше.

Однак, не зважаючи на бідність, наші люди, розповіла Наталя, стараються хоч щось та передати воїнам. Як мінімум, печуть, варять - готують і передають: торти, варення, пиріжки тощо. Тільки не в тих обсягах, як раніше.

- І надалі думаєте дружити з нашими захисниками, допомагати їм?

- А куди ж я від них подінуся? – усміхається волонтерка.

У своїй групі вона одна, хоча щоразу приєднуються інші волонтери. Цього разу з нею була Аня Форис, волонтерка й журналістка з Мелітополя. Хлопці, з якими їздила раніше, призвані до армії. Наприклад, Саша Кардан (такий його позивний) служить тут же, в цьому батальйоні.

- Моя функція – зібрати все, що передають люди й доставити бійцям, - зазначає вона. - Машини або наймаємо, або якщо йде авто в розташування батальйону, то передаємо все необхідне. Сама найчастіше добираюся сюди маршрутками. Бо наймати машину досить накладно. Краще зекономлені гроші витратити на закупівлю чогось необхідного для воїнів.

Запитую, як на це дивиться її рідня?

- Без захоплення. Бо вдома буваю рідко. Якщо в Запоріжжі – приходжу додому пізно. Але розуміють мене, терплять. Не так давно чекала свого чоловіка Сашу, коли він у підрозділі Нацгвардії був у АТО. Тепер він уже жде мене.

- Хочу подякувати всім, хто долучився до благодійності, і від нас, і від імені військовиків! – вступає в розмову представник волонтерської групи «Патріот» Анна Форис. – Ми прекрасно розуміємо, що дехто віддає навіть усе, що має.

DSC_2840

Волонтерка Наталя Зіміна


Декого звільнили... від нормального життя

Нас розподіляють на три групи. У кожну включають самодіяльних артистів, які приїхали разом із волонтерами, аби також привітати бійців зі святом.

Ще кілометрів 20-30 за Маріуполем на полях проводяться сільськогосподарські роботи: йде сівба озимих, лущення стерні та зяблева оранка. Любо глянути на свіжу ріллю, що чорніє й виблискує, ніби вороняче крило. А вже далі помічаємо нескошені лани озимої пшениці, що обсипається. Її збирати небезпечно – можна натрапити на міну чи снаряд, що не вибухнув. Потім минаємо поля, що цього року зовсім не оброблялися. Тут – цілі чагарники великих посохлих бур'янів. Нога землероба сюди не ступала мінімум рік.

Рота, яку ми маємо привітати, розташовується на залишених дачах. Сади тут, як і поля, поросли бур'янами, висять на деревах яблука, сумуючи за господарями. Один із волонтерів показує на дачні будиночки:

- Ось так сталося - люди будували, сади висаджували, тягли з себе останні жили, а тепер усе покинули й невідомо де перебувають...

- Самі винні! – відповідає інший. – Чи не вони кричали: «Путін, спасі нас»? От він їх і врятував – і від житла, і від роботи, а декого – від самого життя. Шкода тільки тих, хто був проти загарбання Росією наших територій.

Розмови припиняються, бо пролунала команда для воїнів: «Шикуйсь!» Командир пропонує всім сісти на заздалегідь підготовлені колоди й послухати гостей.

Гітарист групи «Vagis Band» Олександр Вагіс виконав кілька десятків пісень у стилі рок-н-ролу, розповів військовикам історію цього музичного й пісенного жанру. Його дуже тепло сприймала публіка, даруючи після кожної пісні щирі оплески.

DSC_2657

Гітарист Олександр Вагіс заспівав бійцям десятки пісень 


DSC_2705

Перед воїнами виступає ваш покірний слуга - Пилип Юрик. Кращих глядачів не зустрічав!

 

DSC_2717

Бійці читають альманах "Весела Січ"

Автор цих рядків як письменник прочитав бійцям власні вірші та гуморески. Скажу відверто – кращих глядачів, ніж там, у зоні АТО, ніколи не зустрічав. Одразу відчувалося, що кожне моє слово відлунює в душах захисників і повертається до мене натхненням для подальшої праці на ниві красного письменства. А їхні оплески були куди кращими нагородами, ніж десятки похвальних грамот.

Служать ці хлопці тут. А по той бік річки Кальміус (за кілометр-півтора від них) – уже окупована бандформуваннями та росіянами територія. Нині настало затишшя. А ще два-три тижні тому сепаратисти могли просто вийти й «погратися» - випустити чергу в бік наших воїнів. І тому кожен мав шанс потрапити під сліпі кулі. Як же хочеться, щоб цього вже не було ніколи, щоб наші воїни повернулися в сім'ї, ростили й виховували дітей, виплавляли метал, обробляли рідну землю! А про війну забули, як про негарний сон.

По закінченню наших виступів бійців привітали їхні командири, вручили грамоти, відзнаки, подяки. Аня Форис подарувала роті синьо-жовтий прапор, бійцям пов`язала червоно-чорні та жовто-блакитні стрічки.

Служать не тільки хлопці. Волонтерка Юлія Матвієнко (позивний) нині там уже як боєць батальйону. Окремі дівчата-воїни підходили й просили нічого не писати про них, а тим більше – не публікувати фотографій, де вони в кадрі. Адже пішли захищати рідну землю, сказавши всім там, у мирному житті, що їдуть у відрядження, на навчання тощо.

DSC_2770

Ось такі "подарунки" від "братів-росіян" та наших відморозків-сепаратюг прилітали сюди сотнями й тисячами

 

DSC_2773

Стіна дачі побита ворожими кулями та осколками. Такий "мир", таке "визволення" принесли бойовики-бандюги жителям Донбасу


Хто він, підполковник Лобас?

У сусідній роті бійців вишикував уже сам командир 37-го мотопіхотного батальйону Олександр Лобас (на знімку вгорі), який повернувся з Маріуполя. Він тепло привітав усіх зі святом захисника України, нагородив багатьох учасників АТО.

Хто ж він, підполковник Лобас? Це – колишній керівник Запорізької самооборони, людина, яка не дала розвинутися сепаратизмові в нашому обласному центрі. Завдяки йому та його побратимам ми з вами, шановні запоріжці, не ховалися в підвали, на наші голови не летіли ні снаряди, ні кулі, ні уламки бетону чи асфальту. По вулицях і провулках не бігали «зелені чоловічки» з порожніми головами та автоматами в руках, не грабували наших квартир серед білого дня, не гвалтували дівчат, не вбивали тих, хто не так подивився, не тією мовою відповів чи не таку сорочку одягнув...

А 15 червня минулого року на віче біля облдержадміністрації десантники Запорізької самооборони заявили про початок формування нового батальйону. І саме Олександр Лобас очолив цей військовий підрозділ. Керує ним і тепер. Батальйон побував у багатьох боях, виконував завдання Генерального штабу Збройних сил України. Перший особовий склад його був майже весь із запоріжців. Нині тут служать хлопці й дівчата вже з усієї України.

 

Роблять добру справу – захищають державу

Повертаємося в розташування штабу. Тут також вишиковують бійців, аби привітати їх зі святом, нагородити багатьох із них. Нагрудні знаки були вручені від імені командування 37-го ОМПБ й від запорізьких волонтерів. Медалі «За гідність і честь» отримали командир батальйону Олександр Лобас і військовослужбовець Олег Максименко.

Нагрудні знаки «За гідність і патріотизм», «За службу державі», «За мужність і самовідданість» вручили запорізьким волонтерам і журналістам, а бійців 37-го батальйону нагородили медалями «За оборону рідної держави» і «Захисник Батьківщини». Також деякі військові отримали почесні грамоти за відмінну службу. Несподіванкою для самих запорізьких волонтерів стало нагородження заступника директора БФ «Ветерани Чорнобиля», полковника міліції у відставці Олександра Дяченка. Йому командир батальйону вручив нагрудний знак «Почесний волонтер».

- Я скажу чесно, що не очікував такої нагороди. Тепер не буду ні з ким вітатися днів два, – пожартував Олександр.

А волонтерку Наталю Зіміну нагородили медаллю «За гідність і патріотизм».

Особливі слова подяки й нагороди дісталися волонтерам - інструкторам із тактичної медицини під керівництвом Сергія Глибченка, і волонтеру, координатору руху "Свої" Олексію Засобі. Їх нагородження супроводжувалися бурхливими оплесками!

DSC_2637

Волонтерка Анна Форис подарувала в кожну роту батальйону синьо-жовті прапори. А бійцям вона пов`язала стрічки - жовто-блакитні та червоно-чорні

На завершення святкового заходу волонтери подарували комбатові торт із зображенням герба України.

- Приїзд волонтерів для нас, військовослужбовців, завжди є святом, - зазначив підполковник Олександр Лобас, виступаючи перед бійцями. – Адже ми щоразу переконуємося, що робимо потрібну справу – бережемо рідну землю, рідну країну, рідний народ. А ще дуже приємно усвідомлювати, що сам народ нас підтримує. Про це свідчать і подарунки простих людей, привезені волонтерами.

Донецька область


 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори