Репортаж із зони АТО

| Друк |
П'ятниця, 08 січня 2016 09:02

 

045Армійцям волонтери – рідні люди, готові й власні душі привезти


Пилип ЮРИК (текст і фото)

 

Цього разу запорізькі благодійники вирішили повезти воїнам Української армії (37-го окремого мотопіхотного батальйону) передноворічні й різдвяні подарунки. Адже, за їхнім задумом, бійці під час празників повинні відчувати себе як удома. Тому завантажили волонтери майже половину мікроавтобуса гостинцями: мандаринами, лимонами, печивом, піцою, мінеральною водою тощо. У суботу, о пів на шосту ранку, вони вже вирушили в напрямку Маріуполя.

 


 

Вітали воїнів казкові персонажі

Родзинкою цієї поїздки стало те, що до воїнів АТО завітали... справжні Дід Мороз і Снігуронька. Їхні ролі майстерно виконали Юрій Макаренко й Дарина Деркач. Вони тепло вітали бійців 37-го ОМПБ із прийдешніми новорічними й різдвяними святами, бажали всім міцного здоров'я, щастя, перемоги, миру.

- Женіть, будь-ласка, оту наволоч окупаційну, бандитську, проросійську, щоб і духу її не було на нашій, українській землі! - закликав захисників рідного народу Дід Мороз.

Бійці відповіли йому схвальними оплесками.

 

025

Кращих слухачів, ніж українські воїни, немає!

 

Переважна більшість - запоріжці

Невеликі концерти артисти-волонтери дали в трьох ротах цього батальйону, який вважають для себе найріднішим. Адже формувався він у Запоріжжі. Пізніше підрозділ влився до Збройних сил України. Тепер тут служать представники всіх регіонів – від Луганська до Ужгорода, від Чернігова до Криму й Одеси. Але й нині особовий склад – це все ж переважно жителі нашої, Запорізької області.

Гучні оплески глядачів-армійців супроводжували також виступи барда – автора й виконавця власних пісень Романа Альошина та гурту «Дарена» у складі Ігоря Кулішова й названих вище Дарини Деркач і Юрія Макаренка. Особливо сподобалися захисникам України Романова пісня про самогон і виконаний «Дареною» відомий твір про Бандерштадт. Потім автор цих рядків як письменник прочитав кілька власних ліричних віршів, а далі й сатиричних - про російського президента, називаючи його хамлом. Тоді ведучий концерту Олександр Дяченко зазначив:

- Тут Пилип трохи помилився. Бо отого типа люди звуть не хамлом, а трохи інакше. Та ви й самі добре знаєте, як!

Військовики підтримали Олександра сміхом та оплесками.

Того дня волонтерка Наталя Зіміна в урочистій обстановці з рук командира батальйону Олександра Лобаса отримала пам'ятну медаль «За мужність і самовідданість», а молодий благодійник Максим Дяченко – значок волонтера.

039

Командир батальйону Олександр Лобас (ліворуч) вручив волонтеру Наталі 

Зіміній пам`ятну медаль "За мужність і самовідданість"


041

Наймолодший серед благодійників Максим Дяченко отримав значок волонтера


Захист України – нормальна чоловіча справа

Попри зайнятість Філіна (позивний), офіцера управління 37-го батальйону, який нині у зв'язку з відпусткою заступника комбата по роботі з особовим складом виконує його обов'язки, вдалося з ним трохи поговорити.

Народивсь Олександр Вікторович й усе життя прожив у Запоріжжі. Він 1956 року народження. Його віку призовників небагато. Потрапив до Збройних сил, як каже, дуже просто. Пішов до військкомату, написав заяву з вимогою поновити його особову справу, що була знищена, коли йому виповнилося 50. За півдня пройшов медичну комісію, зібрав необхідні документи й уже наступного дня був призваний до лав Української армії. Має звання старшого лейтенанта.

До цього він не служив у регулярній армії. Закінчив свого часу військову кафедру в Дніпропетровському державному університеті. Отримав там звання лейтенанта як офіцер мотопіхоти.

Зараз служиться йому добре.

- Це – нормальна чоловіча справа, - каже Філін, - захищати рідну Україну, її народ.

У нього двоє дітей. Із ними підтримує постійно контакти. Син – тележурналіст, працює в Києві в групі «Стоп корупції!» на «П'ятому каналі». Дочка навчається в ліцеї в Запоріжжі.

023

Офіцер управління 37-го батальйону Філін (позивний) мав подарунок - 

альманах "Весела Січ", підготовлений до друку ще світлої пам`яті

кошовим Петром Ребром


Життя військовиків - найдорожче

Обстріли з боку ворога бували, переважно хаотичні, неприцільні, останнім часом на цій ділянці, де тримає оборону 37-й батальйон, на щастя, їх немає. Хоча до території, що нині обстрілюється, рукою подати.

016

Воїни й волонтери в бліндажі


Тут – бліндажі, бункери, зроблені добротно, з використанням великих залізобетонних конструкцій заводського виробництва. Є й класичні укриття: риються котловани, укріплюються деревом, зверху накриваються колодами, плівкою, засипаються землею.

Велику допомогу підрозділу надають запорізькі підприємства. Доставляють сюди залізобетонні плити, овальні переходи-тунелі, східці тощо. А вже тут їх укладають військові будівельники разом із особовим складом ОМПБ. Опалюються приміщення «буржуйками». Також від наших заводів надходять запчастини, комплектуючі, матеріали, транспорт тощо. Ця підтримка постійна.

054

Ось таке "світле майбутнє" принесли Донеччині терористи-запроданці

та їхні москвинські господарі


Перший набір армійців був із добровольців. Далі сюди прибули вже призовники, тобто, люди, яких іноді без їхнього бажання відірвали від мирного життя. Як же в них із дисципліною? Адже цей фактор чи не найвирішальніший у збереженні життя кожного воїна.

- Дисципліну намагаємося підтримувати на належному рівні, - розповів Олександр Вікторович кореспондентові «Запорізької правди». - Є, безперечно, проблеми. Інакше бути не може, бо будь-яка армія – це дзеркало суспільства. Бувають, на жаль, окремі випадки зловживання алкоголем, самовільного залишення військової частини. Але переважна більшість військовиків – це свідомі захисники України. І вони прийшли сюди не відбувати номер, а служити рідному народові. Для нас найважливіше, щоби бандитсько-московська сарана не пролізла далі на захід, а люди за нашими спинами могли мирно жити й працювати.

Постійно проводяться й навчання. Багато бійців до приходу в Збройні сили військового досвіду зовсім не мали – не служили ніде. Тому змушені командири навчати особовий склад. Приїжджають і проводять практичні заняття також волонтери-лікарі. У певному сенсі батальйон працює і як навчальна частина.

 

Благодійництво не зашкодить

Заробітною платою воїни, за словами в.о. заступника комбата, забезпечені на достатньому рівні. Переважна більшість має нині навіть кращий заробіток, ніж до приходу в АТО. Батальйон озброєний повністю. Є певні проблеми щодо забезпечення новою технікою.

Волонтери, каже він, постійно надають величезну допомогу підрозділу. Як моральну, так і матеріальну, й організаційну.

- Ось і сьогодні привезли вони нам смаколиків, - усміхається Філін. - Міністерство оборони забезпечує харчування бійців, причому, досить добре. Але іноді не вистачає чогось смачненького, солоденького, домашнього – того, чого за військовим раціоном не передбачається. Тут уже виручають волонтери. Вони забезпечують нас і необхідним одягом - або дуже великого, або дуже малого розміру (із цим маємо постійні проблеми).

DSC_4672

Фото на пам`ять: бійці разом із волонтерами після концерту


Як бачимо, благодійники й тепер, після двох років війни, вкрай необхідні Українській армії, а наше військо – їм як і всьому народові. Вони готові привезти й віддати воїнам навіть власні душі. У народі кажуть, що на запитання, чому Україна не має ядерної зброї, відповідь однозначна: «Бо її ще ніхто не замовив волонтерам». А заяви деяких горе-політиків на кшталт «армія обійшлася б і без волонтерів» хай будуть на совісті отих вельмож. Якщо така в них ще є...

На знімку вгорі: Дід Мороз (Юрій Макаренко) й Снігуронька (Дарина Деркач) із комбатом Олександром Лобасом


Донецька область

 


 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори