Маю честь! | Друк |
Понеділок, 17 жовтня 2016 08:42

Щодня ризикують життям заради мирного неба над нами

Пилип ЮРИК 

Як добре, коли місцева влада не чекає «визволення» сусідньою країною-агресором, не йде на компроміс із бандюгами-головорізами під маркою новоявлених «народних республік»! Тобто, залишається з народом. Саме так сталося в Запоріжжі. Тут, задля відсічі загарбнику, сформували два добровольчі батальйони. Вони - запорізькі окремі мотопіхотні батальйони №№23 і 37 відзначили нещодавно День захисника України й свято Покрови. В обох військових частинах відбулись урочистості. Командири нагородили бійців, багатьом солдатам і сержантам підвищили військове звання. Цього дня до воїнів із подарунками й нагородами завітав і начальник управління з питань внутрішньої політики та зв'язків із громадськістю Запорізької обласної держадміністрації Олександр Зубченко. Він тепло привітав армійців зі святами.


 

- Шановні військовослужбовці! Дозвольте від імені голови Запорізької обласної держадміністрації Костянтина Бриля привітати вас усіх із великими святами – Днем захисника України і Покрови, подякувати за вашу невтомну ратну працю, за щоденний подвиг. Адже завдяки вам і вашим побратимам ми маємо нині мир і спокій, чисте небо над Запорізькою землею. 23-й і 37-й батальйони уже ввійшли в сучасну історію нашого краю. Вони формувалися в Запоріжжі. І, не зважаючи на їхню передислокацію, постійну зміну позицій, місць розташування підрозділів, Запорізька обласна влада завжди надаватиме постійну підтримку нашим бійцям, а жителі козацького краю робитимуть усе, аби полегшити вашу тяжку ратну працю. Хочу побажати вам, вашим родинам, усім, хто чекає вас удома, насамперед, витримки й сили духу, міцного здоров'я, аби вистояти й перемогти ворога.

Пан Олександр вручив окремим бійцям грамоти Запорізької облдержадміністрації. Подарунки до свята (переважно солодощі) отримали військовослужбовці обох підрозділів.

Ось що сказав командир 23-го окремого мотопіхотного батальйону майор Дмитро Герасименко:

- Виконуємо бойові завдання командування під Маріуполем. Останнім часом обстановка загострилась, але наші воїни гідно виконують обов'язок перед Україною. Особовий склад має великий бойовий досвід. Багато військовослужбовців бажають у подальшому служити Україні за контрактом. Прикметно, що більшість контрактників хоче продовжити службу саме в нашому підрозділі, а не в інших частинах Збройних сил чи Національної гвардії України. Теплі стосунки у нас із Запорізькою облдержадміністрацією, облрадою, з волонтерами. Їхню підтримку відчуваємо постійно. Тих, хто на передовій, підтримують і їхні побратими, які вже звільнилися.

- Дмитре Дмитровичу, а часто сюди долітають снаряди, кулі? – питаю в комбата.

- Буває, що досить часто. Але військовослужбовці навчені, вміють діяти в складній ситуації й давати гідну відсіч ворогові. На нашому напрямку недруг нас по-злому поважає.

- Щойно ми чули три вибухи снарядів...

- Це працювала їхня артилерія, обстрілювали наших сусідів.

Командир 37-го окремого мотопіхотного батальйону Володимир Дзюба:

- У батальйоні я - людина нова, призначений на посаду тільки у вересні. Колектив добротний, працювати можна. Військовослужбовці з честю й гідністю виконують бойові завдання, свій обов'язок перед Україною по захисту суверенітету нашої держави.

Щодо атак терористів, то останнім часом, за словами Володимира Володимировича, ситуація дещо погіршилася на всьому Маріупольському напрямку. У зоні відповідальності цієї частини дещо спокійніше, ніж у районах Широкіного й Водяного. Хоча місяць тому сталася надзвичайна подія – загинув від ворожої кулі наш військовослужбовець. Адже на тому боці фронту – люди неадекватні. Буває, що сліпа міна чи куля звідти прилітає.

- Миру, який нам намагаються нав'язати, насправді немає. Сепаратисти порушують його щодня, - каже комбат.

Задоволений і він співпрацею з обласною держадміністрацією і облрадою:

- Хочу висловити вдячність за співпрацю Запорізькій обласній владі, Гуляйпільській райдержадміністрації, волонтерам, які допомагають фронту. Без цього нам тут було б набагато важче.

Зараз обидва батальйони отримали для дислокації приміщення деяких підприємств. 37-му ОМПБ пощастило – там потрібно тільки встановити гіпсокартонні перегородки, провести невеликий ремонт приміщень і поселяти воїнів. Гірші справи у 23-го батальйону, який зняли з дислокації в Обільному Мелітопольського району. А тут, на Донеччині, житлової площі катастрофічно не вистачає. Треба буде розмістити 360 військовослужбовців, але якщо не порушувати санітарні норми, то в приміщенні, що надало Міноборони, можна поселити максимум 150 людей.

Офіцери 23-го ОМПБ не на диктофон розповіли, що комісія Міноборони вирішила – навіть кабінет комбата віддати під спальні приміщення. Тоді командир наказав поставити біля корпусу намет – у ньому й проводитиме тепер наради. Заводське начальство, коли вибиралися звідси, наказало вирити труби теплопостачання. Тому в казармі буде холодно. Звичайно, доведеться застосовувати буржуйки, але вони небезпечні – може статися пожежа.

Нині, за словами військовослужбовців, усі воїни вже добре забезпечені одягом, взуттям і харчуванням. Із цим проблем не існує. Тому й просять волонтерів не везти сюди печива, цукерок, інших солодощів, одягу й взуття – все це постійно надходить зі служби тилу Міноборони.

- А що потрібно вам везти? – запитую.

- Перш за все – інструменти: дрелі, «болгарки», шуруповерти, цепки до бензопил... Адже доводиться пиляти дерева, в яких застрягли осколки або кулі. Потрібні й запчастини на автомобілі, тягачі, іншу техніку. Згодяться й тепловізори. Найкраще буде, коли волонтери перед приїздом телефонуватимуть нам, список потрібного з ними узгодимо.

Незадоволені воїни й окремими моментами в діяльності представників Національної гвардії, що стоять на блокпостах. Туди, за словами бійців наших ОМПБ, чомусь віддають найновішу техніку й озброєння, яке потрібне саме на фронті. Натомість у батальйонах, що на передовій, доводиться ремонтувати техніку 60-х років минулого століття, аби можна було привезти боєприпаси, продукти, притягти підбиті бойові машини тощо.

- Найцікавіший випадок стався зі мною, - розповів боєць Олександр. – Доїжджаю до блокпоста, мене зупиняє нацгвардієць і каже, що я не повинен їхати зі зброєю. А я ж їду не в театр і не до тещі на млинці! Я на передову їду! І як мені воювати з сепаратистами? Голими руками відбиватися, чи вила в селян позичати? Хто такі накази віддає – невідомо.

Ось така служба у воїнів, які на фронті щодня ризикують життям і здоров'ям, аби ми з вами, шановні читачі, жили спокійно. Героям слава!

Донецька область

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua