Миколі Сингаївському було б 80!

| Друк |
П'ятниця, 18 листопада 2016 14:06

958ЗА ЗЕМЛЮ СВОЮ ВІН У СЛОВІ ЗГОРІВ...

Віктор ВАСИЛЬЧУК. Фото Світлани ЮЛІНОЇ

12 листопада заслуженому діячеві мистецтв України, лауреатові премії імені Лесі Українки, автору невмирущої і всесвітньовідомої пісні «Чорнобривці» Миколі Сингаївському виповнилося б 80 років...

Мені завжди щастило на добрих вдачею і гарних серцем та душею людей. Особливо земляків. Свого часу в редакції Коростенської міськрайонки, будучи юнкором, я познайомився з Василем Юхимовичем. А якось, зайшовши до кабінету відповідального секретаря Степана Кузьмича, побачив там Миколу Сингаївського. Проте, коли він підписував мені, надзвичайно щасливому, невеличку книжечку власних поезій, навіть не підозрював, що через десяток років відомий поет стане не тільки моїм учителем, а й побратимом, колегою і навіть другом.


 

Одного світлого дня розбудили мене його чарівні «Чорнобривці», а потім покликав телефонний дзвінок. Беру слухавку, а звідти - бархатистий голос метра: «Привіт, Вікторе... Ніяк пробитися не можу до тебе...». Ось так, у свій день народження... І потім таких дзвінків було чи не кожного тижня. Микола Федорович усім серцем пройнявся організацією літературно-мистецького свята «Просто на Покрову». Радив, підказував, а пізніше ще й залюбки погодився очолити комітет із присудження премії імені Василя Юхимовича, брав найактивнішу участь у «Поетичних марафонах» як член журі. Та й свій 70-річний ювілей святкував Микола Федорович не в столиці, а в Коростенському міському будинку культури. Довелось із відомим поетом і на одному із письменницьких з'їздів побувати. Навіть жити в одній кімнаті на час його перебігу. І ніколи я не відчував найменших повчальних ноток у його цінних порадах. То були добрі, сонячні слова, щирі й теплі розмови із земляком на різні теми. Та й на літературні зазвичай. Після того ніби виростали крила, й хотілося писати, писати, а ще без упину читати його «Їжакову книжку». Саме вона надихнула мене на власні оповідання й казки. Такою ж щирою й батьківсько-дбайливою була й аналітична стаття Миколи Федоровича про мою дитячу книжку «Мандри темно-вишневої самописки». Пізніше я зрозумів, що то було своєрідне благословення майстра.

А про себе він казав: «Мені багато дорікали, що, мовляв, за все берусь: пишу вірші, публіцистику, оповідання, критичні студії, перекладаю тощо. Та що ж робити, коли такий уже вдався. До всього душа горнеться. І треба шукати не лише слова, а й самого себе. Свого кореневого й водночас окриленого реалізму. Така щоденна робота душі. А повчають і дорікають здебільшого ті, хто сам нічого не вміє. Ще в юнацькі роки я прочитав у мудрого Бернарда Шоу: «Кто умеет, тот делает, кто не умеет, тот учит». На щастя, в мене, як і в кожного з нас, є однодумці, прихильники й друзі. Отже, варто жити і працювати».

...А потім поета не стало. Двадцять другого лютого 2013 року. Посірів чомусь день. Зблякли враз сонцеголові чорнобривці. Сиротливо мовчав телефон. І зовсім не чулися проникливі слова й голови спілки, й представників влади, й болгарського посла в залі на Банковій, куди я приїхав попрощатись із Учителем, Побратимом і Другом. Як він сам писав в одному зі своїх джерельно-жайворонкових віршів: «За землю свою я у слові згорів...».

І ось нині Миколі Федоровичу виповнилося б лише вісімдесят... Уже три роки поспіль відбуваються в районній бібліотеці, що носить його ім'я, традиційні «Сингаївські читання». Натомість і цьогоріч вони минулись, як мовиться, на одному подихові. Приїхали згадати свого шанованого родича син рідного брата Петра, перекладач і прозаїк Сергій, племінник, Юрій Дмитрович та племінниця Лариса Дмитрівна. Виступили на «читаннях» і члени літературно-мистецької студії «Древлянка», працівники бібліотеки. Чимало цікавого почули цього дня присутні в залі. Прозвучала й пісня «Чорнобривці». Слухали її всі, стоячи. А коли з відеоекрану почувся «живий» голос земляка, зала враз притихла. А Микола Федорович на повний зріст ступив ніби на сцену й прочитав щемно-стиха:

Джерело, джерело, джерело...

Мого краю живе джерело.

І в дорозі моїй і тривозі

Ти, мов сонце, мені було.

...Що ще сказати?.. Згадаю краще слова свого найкращого друга Василя Остапчука, який зазначив якось: «Благородна то справа - завжди пам'ятати про тих, кого вже немає з нами...» Відтак за ініціативи Олександра Бакуменка, українського письменника, літературознавця й друга Миколи Сингаївського було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію його імені. Фундаторами її стали Асоціація українських письменників соціально-художньої літератури і Український фонд культури. Заснована ця премія для увічнення пам'яті нашого всесвітньо відомого земляка. Цьогоріч її вручали 12 листопада в Українському фонді культури.

923

На фото : біля памятної стели в Коростені (зліва-направо): племінник Мю Сингаївського Дмитро Юрійович, син брата Петра Сергій, Валентина Краснікова, Галина Цепкова. Оксана Геращенко, Віктор Васильчук.

 

Вечір пам'яті Миколи Сингаївського

Олесь ВІКТОРОВ

Дванадцятого листопада 2016 року в Золотій залі Українського Фонду культури з нагоди 80-річного ювілею видатного українського письменника Миколи Сингаївського відбулося літературно-мистецьке свято «Чорнобривців насіяла мати...». Відкрив його корифей українського слова, академік, очільник Фонду, Герой України Борис Олійник, який зазначив, зокрема, що «щасливий не тільки тому, що знав Миколу Сингаївського, але й навчався з ним в одній групі університету».

– Він, зараз ніби стоїть переді мною. Не пригадаю, якого кольору очі в нього були, але точно – світлі, і були вони надзвичайно уважні до дівчат. А те, що Микола поет від Бога засвідчує чимало пісень на його слова (понад 500). Він прожив своє життя чисто, відверто, й не боявся сказати нікому правду в очі. Спасибі всім, хто прийшов ушанувати цю світлу людину в наш не зовсім світлий час...

Read More

Затим голова Української Асоціації письменників, близький друг і біограф поета-пісняра Олександр Бакуменко вручив номінантам дипломи Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Сингаївського за 2016 рік.

У прозі за книгу «Велика княгиня Русі – українка Олена Глинська» відзначено Івана Стрілецького; за цикл пісень «Черемховий гай» –заслуженого артиста України Василя Волощука; за книгу «Казки від дяді Віті» – дитячого письменника Віктора Васильчука. Цього ж дня грамотою Президії УФК і ювілейною медаллю «за активну благодійну діяльність на ниві відродження й розвитку національної культури» було нагороджено Коростенського міського голову Володимира Москаленка. Грамотою УФК відзначено також директора Коростенської районної бібліотеки імені Миколи Сингаївського Наталю Зубенко.

Продовжився вечір пам'яті виступами відомих письменників і артистів, виконанням музичних творів на вірші Миколи Сингаївського. Досить душевно й проникливо співали цього дня народні артисти України Олександр Василенко, Наталя Свириденко, Світлана Мирвода, автор книги «Реквієм Чорнобривцю» композитор Олесь Коляда.

Насамкінець гості, письменники, артисти, журналісти, друзі, родичі, і просто шанувальники творчості Миколи Сингаївського в єдиному пориві разом із Василем Волощуком заспівали легендарну пісню «Чорнобривців насіяла мати...», яку поет написав у 23 роки далеко від Батьківщини (у Франції), побачивши за вікном такі рідні йому чорнобривці, що так любила їх мама Уляна Андріївна.

Насамкінець усі зібралися за круглим столом, щоб поділитися враженнями, спогадами.

На фото вгорі (зліва-направо) Віктор Васильчук. народна артистка України Світлана Мирвода, Борис Олійник, Олександр Бакуменко.


 
Популярне
Останні публікації
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua

Літературне Запоріжжя

Українські літератори

Зарубіжні літератори