Пісні Павла Дворського | Друк |
Понеділок, 12 грудня 2016 15:43

 

6_0Святий оберіг, що піднімає дух нації в нелегкий для України час

 

ВІРА СЕРЕДА

Кожна подорож, присвячена яскравій мистецькій події, обов'язково дарує цікаві незабутні зустрічі. Так сталось і цього разу. Активним учасником мистецьких заходів у Чернівцях з нагоди урочистого відзначення 65-річного ювілею від дня народження народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, незабутнього Назарія Яремчука й 50-річчя вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», створеного легендарним Левком Дутковським, став народний артист України, відомий український композитор, творчий побратим Назарія Павло Дворський. Адже за 18 років, що працював із Назарієм Яремчуком, митець написав для нього невмирущі пісні: «Стожари», «Ще не вечір» із Володимиром Кудрявцевим, «Відпливають білі кораблі» із Ростиславом Братунем, «Горнусь до тебе, Україно», «Відлітають лелеки», «Будуймо храм» із Миколою Бакаєм, «Мама Марія», «Писанка» з Михайлом Ткачем, «Троянда у вазі» з Григоре Вієру та інші.

Цього року виповнюється 40 років професійної діяльності Павла Дворського. Ми зустрілись у стінах Чернівецької обласної філармонії, аби поговорити про його творчу долю.


 

Географія ювілейних концертів

Цілком природно, що розпочали розмову з того часу, як митець зробив перші кроки на сцені.

- Свою професійну діяльність я розпочав у вокально-інструментальному ансамблі «Смерічка» Чернівецької філармонії, куди мене запросили в липні 1976 року після закінчення Чернівецького музичного училища, - розповів Павло Дворський. - До того була творча діяльність під час служби в армії й навчання в музичному училищі (одразу на двох відділеннях – хормейстерському й народно-оркестровому – Авт.) - співав і писав пісні.

- Пане Павле! Чи пам'ятаєте перші концерти в «Смерічці»?

- Звичайно, коли я влився в колектив, ми дали їх у районному центрі Кельменці, що на Буковині, де я закінчив музичну школу - навчався грати на баяні, акордеоні, трубі, гітарі, фортепіано. Там я починав співати з естрадним оркестром. Мені було дуже приємно, що на концерт прийшли мої вчителі. Запам'ятав квіти, що мені дарували мої рідні сестри, батьки. Це дуже важливо вже на перших концертах відчути, що ти потрібен як колективу, так і глядачам.

- А який концерт у складі «Смерічки» вам найбільше запам'ятався і чим?

- Концертів було тисячі не лише в Україні, а й за кордоном – за морями-океанами. Запам'ятав один, що відбувсь у 1990 році, коли артисти ВІА «Смерічка» вперше виїхали в Сполучені Штати Америки. Ми виступали в центрі Вашингтона біля пам'ятника Тарасові Григоровичу Шевченку. Зібралися десятки тисяч українців - разом із ними ми співали «Червону руту», «Водограй», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Ще не вмерла Україна» (Україна тоді ще не була незалежною). Це було таке єднання, таке національне піднесення! Промайнула навіть така думка, що нас після цього можуть у Радянському Союзі «пов'язати». Але, слава Богу, цього не сталося.

- Ювілей ви відзначаєте вже з початку 2016-го, й не лише у великих залах. Розкажіть про це.

- Були, звичайно, концерти в Кельменцях, Сокирянах, Новодністровську, майже в усіх районних центрах Буковини. Розпочали ж із найпівнічнішої точки буковинських Карпат Селятина. Гуцули посходилися звідусіль (а в горах тільки пішки можна здолати відстань) - зал був переповнений. Співали разом «Смерекову хату» й «Місячну дорогу», «Стожари» й «Червону руту». Люди довго не хотіли відпускати.

А розпочали ювілейний рік у січні з концертів для української діаспори в Італії, Іспанії, Португалії, Франції, де працюють тисячі наших українців, котрі сумують за рідним краєм, але так сталося, що мусять заробляти гроші. Нашими піснями ми підтримали їхній настрій. Цікаво, що на концертах було багато італійців, французів, іспанців. Після концертів ніхто не хотів розходитися, ще протягом двох годин ми спілкувалися, дарували одне одному автографи, співали різних пісень.

Мали також концерти на Черкащині – в Корсунь-Шевченківському, Смілі, на Півдні – в Миколаєві, Херсоні. Близько ста концертів дали в Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях. Як ви зауважили, це були й невеликі містечка, й маленькі села, а також обласні центри. Пісня людям зараз потрібна – вона як святий оберіг, що піднімає дух нації в цей нелегкий для України час.

- Які пісні піднімали людей у залі?

- Пісні «Героям Небесної сотні», «Ангели Майдану», «Пісня Назарія» (про мого творчого побратима). У цей час особливо відчуваєш дух нації - через пісню й слово люди стають міцнішими, твердішими духом.

- Пам'ятаю ваші виступи в залі Запорізької філармонії у складі ВІА «Черемош» і «Смерічка», на жаль, дуже давно - останній із тих концертів відбувся далекого 1984 року. Чи були спроби організувати сольний концерт у Запоріжжі в наші дні?

- Хотіли кілька років тому, але наштовхнулися на відмовки, що прийняти не готові, бо багато роботи, треба шукати меценатів... На жаль, українським співакам завжди треба шукати спонсорів, а тим, хто приїздить із ближнього зарубіжжя, перешкод немає. Поки що в нас не дуже дбають про гарну українську естрадну пісню.

 

Пісню про героїв Небесної сотні писав зі сльозами на очах

- Пане Павле! Творчий процес – непередбачуваний. Одна пісня народжується швидко, інша - тривалий час. Багато залежить від співака. Чи є у вас пісні, що народилися миттєво?

- Якось мені потрапила до рук збірочка перекладів українською творів молдавського поета Григоре Вієру. Прочитав вірш «Рідна мова»:

«Одною мовою одвік всі люди плачуть.

Одною мовою сміється всенький світ...»

Музику до цієї пісні я написав на одному диханні. А ось пісню на вірші Ростислава Братуня «Відпливають білі кораблі» писав декілька років, хоча вірш дуже простий, гарний, але я думав, чому той корабель відвозить золоту весну - це, виявляється, золоті роки, й життя як той білий корабель, що постійно рухається. Пісня стала улюбленою, її виконували Назарій Яремчук, Віктор Шпортько, Олег Марцинківський.

Є ще одна пісня, яку я написав у лютому 2014-го дуже швидко – це присвята Героям Небесної сотні на вірш мого друга зі Львова Богдана Пісного. Сів за фортепіано - зі сльозами писав, дружина поруч теж плакала.

- Як потрапили до вас вірші Ростислава Братуня?

- Він їх надіслав. Потім була незабутня зустріч із ним у Львівській опері. Обнялися, він подякував за музику, пісні. Адже він на той час уже був відомою людиною – це справжній інтелігент.

- Чи були тексти пісень від зовсім незнайомих людей?

- Так, розкажу, як познайомився з віршами Галини Калюжної. Я був із концертом у Чорткові, що на Тернопільщині, й купив там маленьку збірочку віршів українських поетів. У ній знайшов два гарних вірші «Золоте весілля» і «Не забудь мене». Згодом написав музику, й під час інтерв'ю на радіо запитав: «Хто така Галина Калюжна? Озвіться! Може, ви мене почуєте, у нас уже є дві пісні». Сталося так, що пані Галина (на жаль, її уже немає в живих) працювала на дачі й почула по радіо цей мій заклик. Потім на концерті в Білій Церкві (вона звідти) підійшла й каже: «А я – Галина Калюжна». Із тих пір ми створили близько 26 пісень: «Ночі кохання», «Покладу на музику дороги», «На далекі вогні», «Біле й чорне» та багато інших. Деякі пісні отримали дипломи «Шлягеру». Це була плідна праця.

- Чи пам'ятаєте першу пісню для ВІА «Смерічка»?

- «Весільний розмай» на вірші Бориса Касієва (співає:

«Гей, музико, грай, грай,

Наше серце звеселяй,

З нами радість розділи,

Радість назавжди,

Радість назавжди»).

- Борис Касієв написав багато пісень для «Смерічки», зокрема, з музичним керівником «Смерічки» Гаммою Скупинським. А яка ваша перша пісня з початку діяльності?

- «Циганське кохання». Я ще був школярем, поїхав у Сокирянський район, де живе багато ромів, а ще людей, зовні схожих на них – це талановиті музиканти, скрипалі, цимбалісти. Там я побував на весіллі, це мене так захопило і вразило, що написав цю пісню. Але це була перша спроба молодого композитора-початківця. Треба, щоби пісня вистоялася як джерельна вода. Вона має пройти не тільки через клавіші інструмента, а й обов'язково через свідомість, душу творця. Напишеш, а через деякий час відчуваєш, що там не той нюанс - доробляєш, пробуєш, доповнюєш мелодію, програш і лише потім розумієш, що ти вже можеш винести твір на суд глядачів. Хоча в кожної пісні є свій вік - день народження, час, коли вона вперше звучить.

- У вашому репертуарі є й італійський цикл?

- Декілька років тому в Римі відбулася презентація мого альбому «Le stelle kadenti» («Стожари»), який переклала італійською поетеса Даніела Агостінеллі. До нього увійшли пісні «Нехай тобі розкаже дощ», «Мама Марія», «Стожари», «Місто туманів», «Так починається кохання», «Дівчина»... Це був такий місточок єднання між українцями й італійцями через пісню, через музику. Даніела - італійка, вийшла заміж за українця зі Львова, вивчила українську мову й одного разу підійшла до мене після концерту та запропонувала переклад пісні «Нехай тобі розкаже дощ» («La piogia ti raccontera»). Так розпочалася наша співпраця.

 

Завжди бачив потенціал співака

- Пане Павле! Чи складно узгоджувати музичні нюанси пісні з виконавцями ваших творів?

- Коли хтось звертався, я завжди бачив потенціал того чи іншого співака – Іван Попович чи Іво Бобул, Ліля Сандулеса чи Василь Зінкевич. Я їм довіряв, це співаки від Бога, які могли з пісні створити справжній шедевр. Крім того, вони прикрашали її майстерним виконанням. Довіряв твори таким ансамблям як «Кобза», «Подоляни», «Світязь», «Водограй» – дуже гарні колективи. Пісню творить поет і композитор, але доносить її до людей таки виконавець. Це остання інстанція – як він її подасть, як зуміє зачепити людську струночку, таке життя й буде в пісні. Приміром, Василь Зінкевич із «Музики весни» зробив родзиночку.

- Хто аранжував ваші пісні?

- У «Смерічці» - Володимир Прокопик, Олександр Соколов, в ансамблі «Черемош» - Олександр Сєров, у «Світязі» - Ігор Перчук (зокрема, «Місячну дорогу» й «Срібні очі»). Від гарної оркестровки багато залежить.

 

Кожен лист - подяка за українське мистецтво

- Зараз є соціальні мережі, й кожен може написати й побажати митцеві що завгодно. Раніше ж надсилали листи, й вони декому приходили мішками. У вас іще зберігаються вони?

- Коли писав Володимир Добржанський книжку «Павло Дворський: людина, композитор, співак», то я йому давав багато листів, деякі навіть сам тоді не встиг прочитати. Після того ми зустрілись і, читаючи рядки з деяких листів, мало не плакали - кожен лист як сповідь перед українською піснею, подяка за мистецтво, любов до рідного, України.

- Де ви їх зберігали?

- Частину віддав у музеї, зокрема, в Чернівецький краєзнавчий, трохи - в Ленківці.

- А зараз приходять листи?

- Пишуть здебільшого поети з Хмельниччини, Черкащини, Миколаївщини, Львівщини, надсилають вірші.

 

Поетеса, композитор і пам'ять про Володимира Івасюка

- У вас є пісня на вірші Володимира Івасюка «Зустріч у дорозі». Особливо мені сподобалось, як її виконував ще зовсім юний ваш син Славко. Вам довелося зустрітись із Івасюком?

- Це було в 1976-77 роках, коли він приїжджав показувати свої нові пісні в Чернівецьку філармонію. Пригадую, як ми збиралися на сцені біля роялю. Володя говорив: «Назарію! Оце для тебе пісня («Не одпалай, моя любове»), а це, Павле, для тебе («Під селом Бояни»). Коли писав, він орієнтувався на ліричний чи драматичний голос виконавця - для нього дуже важливо було, щоб ми прослухали й сказали свою думку. А коли приїжджали на концерт у Львів, Володя приходив до нас за сцену: спілкувався, дякував за те, що ми співаємо його пісні. Потім, на жаль, його життя обірвалося. Коли він загинув, ми з Тамарою Севернюк за дві ночі написали пісню пам'яті Івасюка «Маки для сина». Це був травень 1979 року. Ми в кожному концерті виконували цю пісню. На слайді був мак, і на ньому – сльоза. Усі знали, що це згадка, пам'ять про Володю Івасюка.

Так трапилося, що після спілкування з Павлом Дворським автор цих рядків мала зустріч із Тамарою Севернюк. Захотілося почути про її співпрацю з композитором, зокрема, як народжувався вірш «Маки для сина». Ось її розповідь:

- Коли сталася трагедія з Володею Івасюком, Павло попросив мене: «Тамаро Артемівно, давайте напишемо пісню». Він програв мелодію майбутнього твору, а в моїй душі тоді жила Володина мама. Для мене ця втрата була дуже болюча, як і для всього світу: по-перше, пішла молода людина, по-друге, дуже талановита. Тож ці маки для сина пройшли крізь мою душу трагедією мами Володі. Здавалося б, слова там дуже прості - сльози падають у траву й із тієї трави проросте мак, що коренями торкнеться кожного людського серця. Коли композитор уперше зіграв на фортепіано мелодію, в мене йшов мороз по шкірі. Він дуже хвилювався, коли співав. А потім, коли вже зробили аранжування, пісня зазвучала зовсім інакше. Для мене вона дуже дорога, адже я поклонилася Володі й зрозуміла вагу пісенного слова. Ми дві ночі сиділи у філармонійному гуртожитку, щоб знайти потрібне суголосся музики й віршів. Ця пісня знакова для мене. Сподіваюся, для Павла також, тому що це доторк до пам'яті про Володю, хоча й опосередкований.

- Пане Павле, є ще одна гарна пісня у вас із Тамарою Севернюк - «Святий оберіг».

- Цей твір теж був написаний на одному диханні. Пані Тамара вклала справді любов до рідної пісні, до народної пісні, до того, що з колиски чує дитина. Пісня формує і зрілість, і свідомість, і патріотизм. Рідна пісня як рідна мова – це ті обереги, що мають плекати всі: наші діти, внуки, правнуки, праправнуки.

Із розповіді Тамари Севернюк про пісню «Святий оберіг»:

- Коли я піду з цього світу, то «Святий оберіг», думаю, залишиться як пісня для України від мого серця й душі. Мені приємно, що Павло її співає вже із сином, що вона крокує не лише Україною, а й по світу. На початку її творення був малесенький катрен:

І в пісні, що зветься життям лебедина,

Видихни серце: Будь Україно!

Саме в цей час Павло мені сказав: «Тамаро! У мене немає пісні, яка б визначила сутність мого життя». Я здивувалась: «У тебе всі пісні визначають сутність твого життя. Але ось візьми «Пісне моя, від землі мого роду» - напиши музику й співай. У цьому творі - його ім'я, України й моя душа – чудовий тріумвірат. Вважаю, що мені в цьому житті дуже поталанило, що саме Павло доторкнувся до мого слова, він його відчув так, як я його написала. А ось щодо відзнаки, вважаю, що Павло – це зірочка: написати стільки про Україну і в таких ракурсах... До того ж, він їздить по світу, й сини - такі золоті в нього - підхопили й несуть його пісню.

На початку листопада ми були разом у Вижниці, де відзначали 65-річчя Назарія Яремчука й 50-річчя ВІА «Смерічка». Він вийшов на сцену – не співав, а говорив про Назарія Яремчука, про «Смерічку». Але як говорив! Як його люди люблять! Як до нього тягнуться людські душі! Який він простий! Повертались із Вижниці пізно, за вікном темно, холодно, і він нам співав італійські пісні про Україну. Це було так зворушливо, так прекрасно, чудесно! Коли доторкаєшся до справжнього таланту, ти сам відчуваєш себе інакше, підтягуєшся, а він, може, навіть часом і не усвідомлює, наскільки його музика діє на душу, збуджує думку, наскільки вона хвилює. Це – велике діло! Дана Богом іскра впала якраз у той ґрунт, з якого виросла така собі чудесна ватра. Я вважаю, що Павло в нас не оцінений належно державою. Наприклад, Шевченківською премією – усе це здебільшого дається посмертно. Поки живий митець, треба шанувати!

 

Зустріч через десятки років

- Пане Павле! Ви взяли участь не лише в численних мистецьких заходах із нагоди 50-річчя ВІА «Смерічка» та пам'яті Назарія Яремчука в Чернівцях і Вижниці, а й авторському концерті колишнього музичного керівника «Смерічки» Гамми Скупинського у філармонії.

- Гамма Скупинський – чернівчанин, викладав гармонію й сольфеджіо в музичному училищі, коли я там навчався. Потім він перейшов на роботу у філармонію - спочатку був музичним керівником «Смерічки», потім – ВІА «Червона рута». Коли він працював у музучилищі, ми співали його рок-ораторію - збиралися у «Восході» (є така зала) й із самодіяльним оркестром училища робили серйозні речі. Гамма відбирав талановитих студентів, які грали в цьому оркестрі, бувало, репетирували навіть уночі. Він експериментував у записах - дуже кмітливий у всіх справах: як людина, музикант, аранжувальник.

- Зустріч через 37 років була несподіваною?

- Так, це його перший приїзд у рідне місто із Лос-Анджелеса, де він зараз живе й творить. Хоча ми спілкувались у соцмережах і надіялися, що все буде гаразд і він прилетить. В авторському концерті композитор довірив мені виконати його найвідоміші пісні: «Катерина», «Ой, чия ж то крайня хатка» (з репертуару Назарія Яремчука), «Скрипка» й «Ти – сонце в небі ти» (на вірші Бориса Касієва).

- Додам, що Павло Дворський (молодший) також взяв участь у цьому концерті й виконав пісню «Якщо мине любов» Левка Дутковського на вірші Володимира Григорака. Гамма Скупинський аранжував цю пісню талановитого художнього керівника ВІА «Смерічка», із яким вони плідно співпрацювали, й захотів, щоб ця пісня прозвучала в його авторському концерті.


Дворський і сини

- Пане Павле! Кілька слів хотілось би почути про «Продюсерський центр Павла Дворського».

- Ми лише розпочинаємо цю справу, займаються нею мої сини В'ячеслав і Павло та Єгор Подкідишев. Вони лише опановують цю справу, створюють відеоролики, рекламують концерти й нашу творчість в Інтернеті. Ми ж мріємо про нові пісні з оркестром. Адже, приміром, мій сольний концерт «Щастя моє» в Чернівецькій філармонії відбувсь у супроводі академічного симфонічного оркестру під орудою народного артиста України Йосипа Созанського. Разом зі мною виходили на сцену й сини - Павло та В'ячеслав. У нас є молоді перспективні музиканти. Коли дозволяють фінансові можливості, ми працюємо в супроводі невеликого музичного колективу на зразок «Смерічки» - три гітари, барабани й клавішні. Шукатимемо патріотів, які б могли підтримати нас, тому що люди хочуть живого спілкування – як це було 50-40 років тому із живим оркестром, це зовсім інше відчуття концерту.

- У вашій музичній родині гармонійно поєднались естрадна популярна пісня й класика. Павло-молодший навчавсь оперному стилю. Він сам його обрав?

- Ми мріяли й хотіли, щоб він залишивсь у Києві, в Національній опері України, адже навчавсь у класі Дмитра Михайловича Гнатюка (на жаль, покійного), котрий пропонував працювати в столиці. Але Павло сказав: «Хочу повернутись у Чернівецьку філармонію, поспівати із симфонічним, камерним оркестром, виконати симфонічні поеми, арії з опер, обробки народних пісень, а далі життя покаже, тому що чоловічий голос має загартуватися». Зараз він поєднує виступи на сцені філармонії, в театрі й наші спільні родинні виступи. Ми стараємося, щоб репертуар був цікавий: народні пісні, неаполітанські, мої пісні в його розспіваному стилі. Бо Славко співає ритмічні рок-н-рольні твори, а я - більш патріотичні. Співають Павло й В'ячеслав також дуетом. Як кажуть, проросло в синах те, що ми вкладали, засівали з чотирьох-шести років. Вони ж у нас знали й співали народні пісні, брали участь у колективах музичної школи. Будемо й далі намагатися, щоб усе, що ми робимо, подобалося глядачам.

Ось і в концерті «Співай, родино», що відбувся в Чернівецькому академічному обласному музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської, з нагоди 65-ої річниці від дня народження Назарія Яремчука Дворські взяли участь повним складом - Павло (молодший) і В'ячеслав проникливо виконали пісню «Батькова сорочка» на вірші Григорія Булаха. А народний артист України Павло Дворський заспівав знакові пісні, написані для Назарія Яремчука – «Смерекова хата» й «Стожари».

 

На знімку вгорі: народний артист України Павло Дворський (фото із архіву митця)


На знімках:

6_4

Павло Дворський на сцені Вижницького будинку культури, де 50 років тому Левко Дутковський створив ВІА «Смерічка» й запалив зірку Назарія Яремчука. Фото Тамари Севернюк (листопад 2016)

6_1

Народний артист України Павло Дворський, колишній музичний керівник ВІА «Смерічка» Гамма Скупинський і художній керівник Чернівецької обласної філармонії Остап Савчук під час прес-конференції (листопад 2016)

6_2

ВІА «Смерічка». На передньому плані – Назарій Яремчук і Павло Дворський (80-ті роки минулого століття, фото із архіву Павла Дворського)

6_3

Виступ братів Дворських - Павла (молодшого) й В'ячеслава під час ювілейного туру (фото із архіву Дворських)

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua