Віктор Євтушенко
Написав Administrator   
Середа, 19 липня 2017 14:28

ЩОСЬ  НЕ  ТАК

 

Біла Церква - 2017

Свідомий свого покликання автор-виконавець власних гуморесок, лауреат всеукраїнських конкурсів і фестивалів, член Асоціації діячів естрадного мистецтва України, заслужений артист естрадного мистецтва України, президент Міжнародного фонду імені Павла Глазового, член Національної спілки письменників України з 2005 року і медик з 35-річним трудовим стажем, вважаючи сміхотерапію надважливою для лікування і людини, і суспільства, приходить до читача з одинадцятою гумористичною збіркою (загалом це вже 13-та книга).

Приємної профілактики і скорого одужання, читачу!


Догадливий синок

Як свиня, з дощу в квартиру

Вбіг брудний синаш,

Мати сплеснула в долоні:

– Та невже це наш?

 

Хто «паршиве поросятко»,

Знаєш ти чи ні?

А малий на те промовив:

– Це – дитя свині!

 

Точний експеримент

Якось мамі геть невинно

Чадо похвалилось:

– А я знаю скільки пасти

В тюбику вмістилось!

 

– Ну, і скільки ж? – запитала

Ненька вітрогона,

А малий на те: «Від ванни

І аж до балкона»!

 

Іменник

Із Максимчиком пригода

Трапилася знову,

Через те, що слабко знає

Нашу рідну мову.

 

Як не стане біля дошки,

Горе за бідою,

Дати відповідь не може,

Бо ні в зуб ногою!

 

А це знов питає вчитель:

– Що таке іменник?

І школярик блискавично:

– Смажений вареник!

 

Навіть вчитель здивувався:

– Пан серед овечок!

А яке ж отут іменник

Між оцих словечок?

 

– Та причому тут іменник? –

Відповів хлопчисько, –

Я хотів сказать: вареник

Смажений вже близько!

 

Відпустіть мене, будь ласка,

В туалет пошвидше,

Відчуваю, що іменник

Осьдечки просвище!

 

Мала злюка

Мама доню покарала

За якусь провину

І поставила в куточок

На одну годину.

 

А татусь тихцем підкрався

Пожаліти доню

І, жартуючи, до вушка

Притулив долоню:

 

– Ти моя маленька киця,

Сонечко, мазуха...

Зараз я твоїй матусі

Відірву два вуха!

 

А мала сльозу утерла

Рукавом одежки

І до тата: «Вирвеш вуха,

То даси сережки!»

 

Закон прерії

Гарцювання влаштували

По усьому дому:

Тато, наче кінь, карачки,

Син­ковбой – на ньому.

 

Вже з годину не стихають

Галас і кривляння:

Сміх «ковбоя» упереміш

З татковим іржанням.

 

Скоро тато заморився,

Запашіло з рота,

Впав безсило на долівку

І стікає потом.

 

Глянув син на татка з жалем,

Витяг револьвери:

– Нема ради, доведеться

Жеребця пристрелить!

 

Неадекватність

Так напився, що не може

Вставить ключ у двері.

Як на зло, ще й у під'їзді

Темно, як в печері.

 

Добре, що в цей час додому

Поспішав сусіда,

Та й спитав, чим помогти,

У п'янички­діда.

 

Той, тримаючись за ручку,

Як за перетинок,

Процідив крізь зуби злісно:

– По­т­тримай б­будинок!

 

Професійний маскарад

На дитячий ранок доню

Привели до школи,

В білочку перевдягнули,

Шишку прикололи...

 

А як вийшла з гардероба,

Наробила ляку,

До безтями нажахала

Сторожа­-пияку!

 

Гірке страждання

Спорожнивши склянку, дядько

Блисконув сльозою

І з товаришем по чарці

Ділиться бідою:

 

– Ой, Іване, в мене жінка

Має неміч грізну –

Надцять років вже страждає

Від алкоголізму!

 

– Що, так сильно алкоголем

Очі заливає?

– Ні! Пиячу я, а жінка

Від цього страждає!

 

Жаб'яча заздрість

Чолов'яга у музеї

Зоопрепаратів

З півгодини вже стовбичить

Біля експонатів.

 

Хтозна чим приворожили,

(Вже, на жаль, не баби),

Заспиртовані у банках

Дві великі жаби.

 

Поцікавився наглядач:

– Чоловіче, годі!

Чи ніколи не стрічали

Жабу на природі?

 

– Річ не в тому, жаб я видів,

Я б тут не маячив,

Серце кров'ю обкипіло,

Як оце побачив!

 

І кому, скажіть будь ласка,

Це на думку спало,

Через цих двох жаб щоб спирту

Стільки пропадало?

 

Нічна лекція

Ніч. На небі де­не­де

Зіронька іскриться...

Не минаючи ліхтарень,

Плентає п'яниця.

 

Щось бурмоче сам до себе,

Може, то гарячка?...

Раптом поряд зупинилась

Поліцейська тачка.

 

Поперек маршруту дядька

Та й загальмували:

– І куди це ми прямуєм? –

Строго запитали.

 

– Я? На лекцію, їй­-богу!

Через півгодини

Будуть бесіду проводить

Теща і дружина!

 

Сентиментальний п'яниця

Знову жінка чоловіка

Сварить за горілку:

– Що не день приходиш п'яним!

Скоро схопиш «білку»!

 

Ти хоч раз прийди тверезим

Й матимеш віддяку, –

Я від щастя заколола б

Нашого кнуряку!

 

А вже вранці пропияка

Майже вбив дружину,

Як побачила в сараї

Отаку картину:

 

Обійнявши кабанюгу,

Став над ним сльозити:

– Я не дам тебе в обиду!

Будеш довго жити!

 

Розумне розташування

Упорядники бенкетів

То – знавці бувалі,

І вже літерою П

Стіл не ставлять в залі.

 

І вони вже позбулися

Звичок застарілих,

Бо стає стіл лабіринтом

Для гостей сп'янілих.

 

Руйнація стереотипу

Вже давно в усьому світі

Аксіома є,

Що вживання молока

Сили додає.

 

Але іншу точку зору

Стверджують знавці,

Що насправді дужа сила

Не у молоці!

 

І для прикладу наводять

Безперечний факт:

Ось вам склянка молока

І одна – первак!

 

Випий склянку молока,

(Навіть не одну),

А тоді попробуй, друже,

Зрушити стіну.

 

Що, не можеш?... А теперки

Пий «зелений змій»

І побачиш, як всі стіни

Крутяться самі!

 

Це доводить, що горілка –

Штука не проста!

Після неї і в недужих

Сила вироста!

 

Непереконлива смерть

Над покійним чоловіком

Жінка ридма верещить:

– Ти навмисно вмер, ледащо,

Щоб нічого не робить.

 

Страшне порівняння

Нишпорить сім'я вампірів

Серед кладовища

Та й вишукує кровинку

З того, хто живий ще.

 

Бачать: дядько накарачках

Проклинає долю!

Синьопикий не від смерті,

А від алкоголю.

 

Й тут же батько­кровопивець

Указав синкові:

– Як укусиш, випий з нього

Три ковточки крові!

 

– А чому так мало, тату?

Хочу більше крівці!

– Ні, синочку, ми ж вампіри,

А не податківці!

 

Оманливе чекання

Чекаєш принца на коні?

То знай, допоки ждеш:

За ним потрібно прибирать...

Та й за конем, авжеж!

 

Достойна відповідь

Знову двоє посварились...

Чути Соломійку:

– Ти мене брав як дружину

Чи посудомийку?

 

А Василь на те озвався:

– Слухай, язиката!

А ти йшла за чоловіка

Чи за банкомата?

 

Впізнаваний менталітет

Теревенять дві бабери

Й вже годин чотири

Пересуджують сусідку

З п'ятої квартири:

 

– Любка втретє розвелася,

Тиждень як в розлуці,

А вже ходить з кавалером...

Ну й щастить гадюці!

 

Мало, що й коханця має,

Вчора два амбали

Перестріли її в сквері

Та ще й зґвалтували!

 

Давно не бачились

Років десять зять і теща

(Поряд дві хатини)

Наче кішка та собака

Гризлися щоднини.

 

Та на літо теща вмерла.

Щойно поховали,

Раптом дощ як уперіщив,

Блискавки заграли.

 

Посіріло, потемніло,

Зайнялось багаття

І нежданно блискавиця

Влучила у зятя.

 

Подивився той на небо

І в смертельних муках

Замість «Господи!» промовив:

–Ти вже там, гадюко?

 

Варто знати!

Як заблудитесь у лісі,

То «агов» кричать не слід:

По­ведмежи це волання

Означатиме – «обід»!

 

Бабина наука

Учила бабця нас колись,

Як ми були малими:

– Не їжте, дітки, із ножа,

Бо будете лихими!

 

Дивлюсь на нинішніх людей,

І проситься сатира:

Напевно годували їх

З шаблюки чи сокири.

 

Останнє попередження

В дитсадок батьки приводять

Донечку Іринку

Й тут дружина чоловіку:

– Слухай­но хвилинку!

 

Нам з тобою не потрібні

Зайві сварки й стреси,

Будеш доню забирати,

То прийди тверезим!

 

Щоб не трапилась халепа

Схожа на останню,

Коли ти привів додому

Не дочку, а няню!

 

Суттєва різниця

Поміж парою відчутна

У вазі різниця:

В чоловіка шкура й кості,

Жінка, як телиця.

 

І коли вона журнали

Про секс проглядає,

Він тремтить під одіялом

Й отченаш читає.

 

Дешевий спосіб

Хтось дотепно оприлюднив

У салоні моди

Оголошення зі змістом:

«Пані! Ваші морди

 

Я прикрасить можу швидко,

Дешево й сердито,

Збільшу губи, груди, дупу...

Будуть, як корито!

 

Без усяких операцій,

Тільки лиш уколи!»

А внизу об'яви підпис:

«Пасічник Микола».

 

Наслідки дієти

Врешті дівка зрозуміла:

Досить місяцями

Їй сидіти на дієті

Й клацати зубами!

 

А збагнула після того,

Коли інстинктивно

На комаху відгукнулась

Аж занадто дивно.

 

Як тарган з салату вибіг,

Замість: «фу­у, гидота»!

Дівка крикнула: «Куди ти?

Ану йди до рота!»

 

Різний погляд

Як у двадцять років жінці

Добирають пару,

То вона пита: «Який він?

Тільки б не з кошмару!»

 

А коли у тридцять років

Хочуть познайомить,

Вже її цікавить: «Хто він?

Де живе? Що робить?»

 

А як дамі вже за сорок,

Про зв'язки статеві

Варто тільки натякнути,

То вона: «А де він?»

 

Запізніла винагорода

Довго дівчина чекала

Принца на коні,

Цноту ревно зберігала

Навіть уві сні.

 

І нарешті мить жадана

Довела до сліз, –

Він приплентавсь на шкапині

Й пенсію привіз.

 

Хоч у чомусь радість

Одна пішла справляти сукню,

Та не влізла в жодну,

Засмучена взяла два торти...

Влізли, як в безодню.

 

Ангельське терпіння

Коли пригадують батьки

Яким я був в дитинстві,

То звинувачують мене

Замало не в злочинстві.

 

Давно хотів я запитать

У предків посивілих:

– Чому я й досі ще живий?

І як мене терпіли?

 

Справедливий зять

Судять жінку за крадіжку

Із прилавка сала.

Запитав суддя у неї:

– Скільки грам украла?

 

– Ваша честь, грам сто, не більше,

Їй­бо, без обману!...

Ось вердикт суддя виносить:

– Не чекайте манни!

 

Кожен грам це – день відсидки,

Звісно, не в теплиці!

Оголошую вам вирок –

Сто днів у в'язниці!

 

Десь із залу голос зятя

Оцієї пані:

– Ваша честь, вона ще вкрала

Два кіла тарані!

 

Визначення

Таки життя – то є хвороба!

Шлях передачі – сексуальний,

І неміч ця веде до гробу,

Кінець її завжди летальний.

 

Своя пара

Я готую, а він – їсть,

Ще й горілку просить,

У квартирі приберу,

Він – сміття розносить.

 

Я перу, а він – вдяга,

Я з добром, він – строго...

Часом думаю собі:

Як же я без нього?

 

Підштрикнула

Пожалілася свекрусі

Молода невістка:

– Біля вас я худнуть стала

Й висохла, мов кістка!

 

А уїдлива свекруха

Мовила зухвало:

– Де ти бачила в природі

На гадюці сало?

 

Кожному своє

Шуба лисяча годяща

Тільки для лисиці.

Та й сидить на ній доладніш,

Аніж на телиці.

 

Чорний гумор

Цвинтар – пристань неживого,

Тут мерці лежать рядочком...

А сторожку вартового

Хтось назвав «живим куточком».

 

Невдалий заповіт

У палаті скиглить жінка

Й каже чоловіку:

– Якщо раптом коновали

Укоротять віку,

 

Поховай мене і зразу ж

Одружись весною!

Хочу, щоб щасливим був ти,

Точно, як зі мною!

 

– Як з тобою я не хочу,

Знов ти про погане!

Я і так щасливим буду,

Як тебе не стане!

 

Погана прикмета

Пізній вечір. У віконце

Місяць заглядає...

Галя сонного Микиту

Ліктем в бік штовхає:

 

– Я тобі варила, прала,

Догоджала гоже...

Може, й ти свій борг подружній

Виконати зможеш?

 

І подав Микита голос

Крізь сонні тенета:

– А борги вночі вертати

Це – лиха прикмета!

 

Несправедливість

Як у жінки на обличчі

Макіяжу з півкіло,

Це вважається нормально,

Хоч знімай її в кіно.

 

А коли у чоловіка

Слід помади на щоці,

Це неначе кінець світу,

Як граната у руці!

 

Логічний висновок

Пам'ятай! Як жінка каже,

Що ти кращий в неї,

Значить десь були змагання,

А вона – суддею!

 

Не першої свіжості

Спалахнуло між старими

Відчуття забуте,

Загорілись дід і баба

Та й за справу нуте!

 

– Натягни презерватива,

Щоб чогось не сталось!

– Та ти що, заваготіти,

Бабо, забоялась?

 

– Вагота в моєму віці

Не несе загрозу,

Я боюсь померти, діду,

Від сальмонельозу!

 

Та й тобі до мачо, старче,

Як кроту до зайця!

А існує сальмонела

У несвіжих яйцях!

 

Аби лихо тихо!

В зайця так давно і довго

Не було зайчихи,

Що його й вовки боялись,

Оминали тихо.

 

Сучасні ворони

Дві ворони аж заклякли,

Вчувши знизу лайку!

То їх дядько крив матюччям

Й чистив чортопхайку:

 

– Й на годину «Запорожця»

Страшно оставляти,

Бо це падло чорномазе

Встигне обкаляти!

 

А одна ворона іншій:

– Ой­ой­ой! Кар­кар!

Ти поглянь, як він стирає

Наший коментар!

 

Лукавий Мойша

Молдаванка... Двір одеський...

Чується розмова:

– Фімо, я вам співчуваю!

Ой, біда бідова!

 

Кажуть: ваша теща вмерла!

Лишенько! О-­о, Боже!

Та вона ж була святая,

На Терезу схожа!...

 

Певно мучилась, страждала,

Хворе серце мала?

Чи від іншої хороби

Нагла смерть настала?

 

– Я вас, Мойшо, розчарую!

Вмерла не слабою,

А вдавилась бутербродом

З чорною ікрою!

 

Як закусувала швидко

Коньячок французький,

Отоді й застрягло в горлі,

А назад – вже дзуськи!

 

– Ой, вей, Фімо! Бачте, доля

Геть несправедлива!

Ну й щастить же недостойним:

Навіть смерть красива!

 

Жіноча майстерність

Хитромудра жінка вміє

Приховать натуру

Й вміло видать свій гарпун

За стрілу Амура.

 

Уперта статистика

На одного чоловіка

Є дві жінки вільні,

То ж давно пора змінити

Звичаї весільні.

 

Вже букетиків жбурляння

Тут не допоміжні,

Треба кидать молодого

В купу незаміжніх!

 

Слушне застереження

Як тобі майбутня теща

Догоджає раз у раз,

Пам'ятай! З її дочкою

Точно щось не все гаразд!

 

Які роки, таке й багатство!

Чоловік стає з роками

Не лише мудрішим,

А іще (цілком серйозно)

Значно багатішим.

 

В нього срібло у волоссі,

Зуби в позолоті,

В нирках міститься каміння,

Є мости у роті,

 

У кишках багато газу,

У крові – цукровість...

На додачу, як джек­пот,

В штанях нерухомість.

 

Важко збагнути

Хоч убий, не розумію:

Маючи дві нирки,

Чоловік придбать не може

Жінці й пів квартирки!

 

Мовчи глуха, менше гріха!

З ярмарку приволоклася

Бабця до будинку

Та й присіла відпочити

На якусь хвилинку.

 

А у нас (це кожен знає),

Де одна – там купа!

То ж невдовзі коло неї

Назбиралась група.

 

А про що їм говорити,

Як не про базари?

Ото й бабця їм про ціни,

Продукти й товари...

 

А ви ж бачили розмови

Поміж стариками,

Щоб глухі могли утямить,

Додають руками.

 

Ось і каже: «Там на ринку

Огірки з півметра!»...

І показує де лікоть

Вигляда з­під светра.

 

– Товщина у них такенна!... –

Й руку в руку вклала,

А щоб викликати подив,

Кожній показала.

 

– Помідори, наче гирі,

От­такенні штуки!...–

І, розставивши всі пальці,

Виставила руки.

 

А одна глуха тетеря,

Що два зуби в роті:

– Головне, щоб той гуляка

Одружився потім!

 

Ріг достатку

Як не зможеш забезпечить

Ріг достатку дамі,

То вона тобі віддячить

Справжніми рогами.

 

Жіноча мінливість

Що не десять літ у жінки

Вже нова прикмета,

Й певні риси притаманні

До її портрета.

 

Наче Азія, у двадцять

Пристрасна, гаряча,

І палка, і спекотлива,

В жилах кров кипляча.

 

Як Америка, у тридцять

Жінка – королева,

Всім відкрита і доступна,

Хоч і недешева.

 

В сорок років, як Росія,

Ні дочка, ні мати,

Любить лізти за кордони,

Пити та гуляти.

 

В п'ятдесят ще в казку вірить,

Мріє про Адама,

Наче Франція, гламурна

Й романтична дама.

 

В шістдесят – аристократка,

Важна в неї мова,

Наче Англія, шляхетна,

Пишна й гонорова.

 

В сімдесят, немов Зімбабве,

Жалість викликає,

Є історія у неї,

Майбуття немає.

 

В дев'яносто, як Афган,

Вже нічим не вразить,

Де знаходиться всі знають,

Та бояться лазить.

 

В сотню літ, як Україна,

Ні про що не дума,

Самостійна, незалежна

Ще й кепкує з кума.

 

Та у всі роки й століття

Дівка, жінка, баба...

Завжди буде чоловіку

Як царівна­зваба.

 

Чоловіча мінливість

Як і в жінки, в чоловіка

Кожні десять років

Виявляють характерні

Якості глибокі.

 

Щоб картина порівняльна

Геть була тотожна,

То мужчину зіставляти

З інструментом можна.

 

В двадцять років він, як флейта,

Душу звеселяє,

Мить настройки і вже потім

Цілу нічку грає.

 

А у тридцять, наче скрипка,

Гра безперестанку

Й романтично так цигиче

З вечора до ранку.

 

Як тромбон, у сорок років,

Грає, наче човга,

Хоч і музика серйозна,

Та, на жаль, недовга.

 

В п'ятдесят, як піаніно,

Звуки ще не гірші,

Сам настроїти ще може,

А музичать інші.

 

В шістдесят, мов контрабас,

Вже давно не грає,

І настроювати марно,

І усіх лякає.

 

Та не варто сильній статі

На мене кивати,

Я бажаю чоловікам

До ста років грати!

 

Не першої свіжості

Бабця винюхала рибу

Із усіх боків

І в торговця запитала:

– Скільки ж їй років?

 

Ваша риба геть не свіжа

Й тхне від голови!

– Вся жива! – той огризнувся,–

Спробуй ще злови!

 

Бабця криво посміхнулась,

Де й взялась жура:

– Та і я жива, синочку,

А таки стара!

 

Аполлон

Вперше дівка у театрі

Опери й балету.

Розглядає статуетки,

Кольори паркету.

 

Та й загавилася трішки

В залах «мельпомени»

І попала за лаштунки,

Майже біля сцени.

 

Й раптом вгледіла артиста

В ролі Аполлона...

Й тут же просто остовпіла,

Стала, мов колона.

 

Перед нею майстер сцени

Як з кіно, достоту,

А з одежі – лиш листочок

Прикрива страмоту!

 

У закляклої дівиці

Аж розбіглись очки,

Одвести не може погляд

Від того листочка.

 

Врешті Аполлон не втримавсь

Й дав таку пораду:

– Не чекайте, бо не буде

З мене листопаду!

 

Кардинальні зміни

Коли в школі геть неважно

Вчилася Настуся,

В кабінет директор часто

Викликав матусю.

 

А як стала вчитись краще,

То змінився вектор,

Вже шукали інше місце

Мама і директор.

 

Обоє рябоє

Розумію, що в розлуці

Завжди винні двоє,

Звинувачувать лиш жінку –

Це не для героя.

 

Може хтось не розуміє,

Розтлумачу й це ще:

Винувата і дружина,

І, звичайно, теща.

 

Виняткове прохання

Ще не бачили такого

Контролюючі чини,

Як нагрянули в садочок

З перевіркою вони.

 

Для санстанції малята,

Що не хочуть в бруді жить,

Тарганами просьбу склали:

«Люди добрі, поможіть!»

 

Сімейний вестерн

У машині посварилась

Жінка з чоловіком,

І гризуться, наче діти

З п'ятирічним віком.

 

А як з'їхали із траси

На сільську дорогу,

Жінка вгледіла дві льохи

Й тиче на безрогу:

 

– Он твоя рідня пасеться!

Глянь, мов справжній вестерн!...

Той же викрутився швидко:

– Так то ж теща з тестем!

 

Тактика і стратегія

Спершу жінка опір чинить,

Навіть бореться з хамлом

У той час, коли мужчина

Йде в атаку напролом.

 

Хоч ним виграна лиш битва,

Та не виграв ще війну.

Жінка вмить перекриває

Шлях до відступу йому.

 

Вершина скупості

Він був жадібним і ласим

В будь­якому стані...

Раз вночі йому приснилась

Зустріч в ресторані.

 

Як поїв­попив добряче,

Став себе лупити,

Щоб прокинутись швиденько

І не заплатити.

 

Завойовниця

Сповістила молодиця

Ледь не всьому світу:

– Я війну оголосила

Жиру й целюліту!

 

Я вже місяць на дієті,

Стала менше їсти

І вже можу в одяганку

Преспокійно влізти!

 

Чоловік кепкує з неї:

– Я помітив, мила,

Ти за час війни багато

Жиру полонила!».

 

Практичний досвід

Першокурсники у ВУЗі,

Лектор, лекція, ветфак...

І найперше запитання,

Й перша відповідь відтак:

 

– Ну, майбутні коновали,

Попрацюймо на диплом!

Хто пояснить в чім різниця

Між коровою й бичком?...

 

Хтось хіхікнув, поперхнувся,

Дехто впав у сум'яття,

А одна студентка й каже:

– Можна приклад із життя?

 

До коров'ячого вим'я

Нам, дояркам, не звикать,

А стаєш бичка доїти,

Починає реготать!

 

Штампований

Злодій порпається в шафі,

Краде все, що сяє...

Аж на лихо на порозі

Показавсь хазяїн.

 

Як господаря угледів,

Злодій з переляку

Вдів на себе і намисто,

І дрібничку всяку.

 

Потім зопалу та й в ліжко,

Аж захрясло днище,

Схоронивсь під одіялом

Й тільки носом свище.

 

«Ото,– дума,– пощастило!

Ґазда добре п'яний!

То співає, то регоче,

Й запах притаманний...»

 

Зрозумів, що помилявся

Зовсім скоро бовдур,

Отоді, коли господар

І собі під ковдру!

 

Ледь не скрикнув, як дебелий

Притулився ззаду

І сказав: «Давай­но, жінко,

Оближу помаду!»

 

Як сердега не пручався

Й дряпав морду п'яну,

А таки хазяїн грубо

Виборов нірвану!

 

Ледве втік... Але й до нині

Не до злодіяння,

Як згадає сороміцьке

Горе «штампування»!

 

Добродії

Варто бовкнути на п'янці,

Що не хочу пити,

Як мені усім зусюди

Хочеться налити.

 

Чи коли кажу друзякам:

«Я вже на дієті»,

Тут же їсти накладають

Колі, васі, петі...

 

А як вимовлю, що гроші

Кінчились давненько,

То мене або не чують,

Чи кажу тихенько.

 

Ліпший варіант

Показала жінка мужу

Корисну замітку,

Як рухливість упливає

На пузату тітку.

 

Ще й два способи втулили

Надто дивовижні,

В них показано як можна

Схуднуть за два тижні.

 

– Перший спосіб,– каже жінка,–

Труднуватий трішки:

Відстань з Києва до Львова

Подолати пішки!

 

– Та ти що? – муж одізвався,

Вклякнувши у позі, –

Ти на це не здатна, люба,

Давай другий спосіб!

 

– Ось і другий! – посміхнулась, –

В ньому більше сенсу!

На добу потрібно двічі

Приділяти сексу!

 

Чоловік аж стрепенувся

І додав до слова:

– Ти збирайся у дорогу!

Скільки ж тут до Львова!

 

Милосердний вирок

Ангел в райському садочку

На цимбалах грає,

А Всевишній від безділля

Нудиться, куняє...

 

Аж тут раптом зразу троє

Перед Ним предстали.

Янгол стих і на хмарину

Примостив цимбали.

 

Бог питає чоловіка:

– А чи мав ти тещу?

– Так, – озвавсь, – недавно вмерла

Десь на Водохреща!

 

І почув хлоп многогрішний

Рішення від Бога:

– Раз із тещею промучивсь,

Значить, в рай дорога!

 

Ось на другого поглянув

Вседержитель­батько:

– Чи була у тебе теща?

– Ні! – відмовив дядько.

 

– Значить, в пекло, небораче! –

Виніс Бог ухвалу,

І до третього звернувся

В супровід хоралу:

 

– Ну, а в тебе скільки, діду,

Їх було до смерті?

– В мене тещ було аж троє! –

Похвалився третій.

 

Аж хорал замовк потому

І в саду померкло...

Цар небесний звів правицю:

– В пекло! Тільки в пекло!

 

На коліна впав старцюга

І благає Бога:

– Може Ти щось переплутав?

Кара надто строга!

 

І сказав Бог милосердно:

– Це Ми не караєм!

Після тих страждань із ними,

Пекло здасться раєм!

 

Жорстока жінка

Родич вирішив провідать

У лікарні кума.

Той лежав увесь у гіпсі

Та пігулки хрумав.

 

– Де це, куме, Вас нечистий

Підстеріг на лихо?

А болящий відвічає,

Стогнучи і тихо:

 

– Жінка кинула, падлюка! –

І з'явились сльози, –

Ескулапи про невтішні

Ляпають прогнози!

 

Родич хоче заспокоїть:

– Через ту горгону

Чи невже було так варто

Кидатись з балкона?

 

– Куме, Ви не зрозуміли!

В ній щось є скажене!

Кинула мене з балкона,

А не йшла від мене!

 

На кону – життя!

Кримінального злочинця

(Знаний як «авторитет»),

Привезла швидка в лікарню,

А за нею – п'ять «карет».

 

Тяжкохворий знепритомнів,

Ледве чуть серцебиття...

Щиро бідні ескулапи

Б'ються за своє життя!

 

Шеф-грубіян

Головлікар у шпиталі –

Грубіян­хамлюга.

Із підлеглими ведеться,

Як отой бандюга.

 

Ви почули б, як він вранці,

Закотивши очі,

Посилає ескулапів

На місця робочі!

 

І проктолога відправить

В дупу неотеса,

І урологу покаже

Де його адреса.

 

Найвиразнішу посаду,

Наче археолог,

Вже давно шука в шпиталі

Бідний гінеколог.

 

Не той рівень

Як народжує дитину

Губернатора дружина,

З нею тужаться з годинку

Всі в пологовім будинку.

 

Космічні ціни

Нині всі медикаменти

Виросли в ціні

Й скоро стануть як дарунки

На святкові дні!

 

Пам'ятка

Пам'ятай! Лікуйся вчасно,

А не «потім» з матом,

Лікар «потім» має назву –

Патологоанатом.

 

Продумана вартість

До болящого дружина

Принесла банкноти

І пояснює у скільки

Оцінить роботи:

 

– Операція вже завтра,

Тож до перезміни

Роздаси усім причетним

Визначені ціни:

 

Санітаркам – по сто гривень,

Більше не завищу,

Їм і так цього багато,

А хірургу – тищу!

 

Щоб мені не довелося

Шкрябати некролог,

То п'ять тисяч має взяти

Анестезіолог!

 

– Я тебе не розумію!

Наче тиць, – добридень!

Лиш за те, щоб я заснув,

Аж п'ять тисяч гривень?

 

– Справді, любий, сотні досить,

Щоб на час незчувся,

А все решта – це для того,

Щоби ти проснувся!

 

Відвойований капітал

В клініці заледве тітці

Видалили зуба.

Так горлала, що здавалось,

В кріслі вріже дуба.

 

А в дантиста сивиною

Вкрилося волосся:

Зуба, хоч з трудом, а вирвав,

Гроші – не вдалося!

 

Сповідь гінеколога

Вже відомий гінеколог

Згадує в кав'ярні:

– Я в дитинстві брав на кпини

Діда з чоботарні.

 

Він шевцем був непоганим,

Але жив злиденно,

«Чоботяр, а без чобіт!»,

Я сміявсь щоденно.

 

А як став я ескулапом

В обласній лікарні,

То із мене так дражнився

Дід із чоботарні!

 

Не завжди густо

Повернувсь хірург з роботи

У свої пенати,

А йому назустріч песик

Вибіг із кімнати.

 

Шаленіє між ногами,

Лащиться, кружляє

І хвостом, як опахалом,

Радісно метляє.

 

А хірург: «І не підлизуйсь,

Марно цьому вчене,

Бо сьогодні операцій

Не було у мене!»

 

Незабутні реформи

Нинішні нові реформи –

То суцільний анекдот!

Наче влада у запасі

Має ще один народ!

 

Чиновників не перевиховати

Я подумав: а що буде,

Коли владу в руки взять

Й всі службові «мерседеси»

У чиновників забрать?

 

Й змусить їздить урядовців

На роботу у метро,

Як це робить простолюдин

Гнат, Михайло чи Петро!

 

Мабуть, спершу буде добре,

Але знаючи «крутих»,

Потім будуть спецвагони

Із мигалками для них.

 

Безкоштовна порада

Щоб курців ставало менше,

То на пачках цигарок

Треба інший зміст писати

Замість зайвих засторог.

 

Написали б: «Усі кошти,

Виручені від продаж,

Підуть нашим депутатам

Від місцевих до аж­аж!»

 

Укажіть, що є потреба

Оздоровить брехунів...

Певен я, що після цього

Стане менше в нас курців.

 

Тверде переконання

Депутат по Інтернету

З відеокартинок

Вибирає за кордоном

Для сім'ї будинок.

 

Ось, нарешті, на Канарах

Зупинились очі:

Поміж пальмами хороми,

Джерело дзюркоче,

 

Золотий пісочок пляжу

Виграє на сонці,

Море яхту колисає

У чужій сторонці...

 

Не роздумував чиновник

Жодної хвилини,

Тут же номер набирає

Просто із машини.

 

– Це агентство? Добрий вечір!

Ставлю вам задачу:

На Канарських островах

Я купую дачу!

 

– Ноу проблем! – каже пані, –

Коли є «зелені»,

Та, мабуть, для українця

Це не по кишені!

 

Бо будинок недешевий,

П'ятдесят мільйонів!

Сума, бачте, непідйомна

Навіть для масонів!

 

Лізе в пляшку урядовець:

– А мені начхати!

Запевняю вас, шановна,

Наш народ багатий!

 

Відвів душу

Гелготали гиндики,

Кури бігли в роси,

Як до діда листоноша

Пенсію приносив.

 

А це раз поштар закляк

В діда на подвір'ї,

Замість курок й гиндиків,

Все обійстя в пір'ї!

 

– Де це ваша птиця, діду?...

А старий відтяв на те:

– Зарубав, щоб не сміялись

Над отим, що несете!

 

Новий цирк

Колись придворні блазнюки

Химерували всюди,

Дзвеніли бубнами, щоби

Повеселились люди.

 

А нині клоуни не ті,

В авто сирени модні,

І веселять байками люд,

Що всі вони – народні.

 

Історичний вибір

І прорік Всевишній мавпам:

– Лінощі лишайте,

Злазьте з дерева, учіться

І людьми ставайте!

 

І почувши це, примати

Переполошились...

Половина позлізали,

Решта – залишились.

 

І спитав Спаситель решту,

Не втаївши туги:

– Чом людьми нема бажання

Стати, ледацюги?

 

А примати на деревах

Сполошились знову...

Важко їм збагнути Божу

Українську мову.

 

– Нам і здєсь нє так уж плохо,

Лучше «окать­-акать»

І на голови людішкам

Нам удобнєй какать!

 

Точне порівняння

Я зловив себе на думці

З досвіду свойого:

Чом скрізь голуби дорослі

Й жодного малого?

 

Гадка в кумполі засіла,

Як ота морока:

Де ж вони пташат ховають

Від людського ока?

 

І згадавши філософське:

«Правда в порівнянні»,

Згодом визрів умовивід

Після міркування.

 

Голуби, мов депутати,

За «бугром» жирують,

З ними й чада за кордоном

Днюють і ночують.

 

А до нас, немов додому,

Прилітають, гниди,

Щоб нажертися від пуза,

Погулять і гидить!

 

Нова будня

Віднедавна у Росії

Появилась будня:

Замість тридцять першого –

Тридцять друге грудня!

 

Календар змінити ладні

Кляті людожери,

Щоб не святкувать вродини

Степана Бандери!

 

Різна мова

В ощадбанку велелюдно,

Каса, як фортеця...

Ось якась нахабна жінка

Поза черги преться.

 

То відтопче дядьку ногу,

То штурхне панянку,

А на репліки готова

Розірвать горлянку!

 

Дядько щиро посміхнувся:

– Ви ж були останні!

І куди це так настирно

Поспішає пані?

 

Огризнулася нахаба,

Як вівця на плаю:

– Я по­вашему, мужчіна,

Слов нє панімаю!

 

Той відмовив так, що дама

Стала, наче овоч:

– А по­вашему це буде:

«Куда лєзєш, сволочь»?

 

Надзвичайна популярність

               ювілейне привітання керівнику гурту «Оберіг» Ірині Афанащенко


Після свят було так важко

Щось писати... та я зміг!

Доки клепка ще варила,

Написав про «Оберіг».

На роботу я зібрався

Й тільки вийшов за поріг,

Чую: з вікон у квартирах:

«Виступає «Оберіг»!

До маршрутки поспішаю,

Подолавши п'ять доріг,

А в салоні з гучномовця

Теж лунає «Оберіг».

Завірюха розгулялась,

Сипле в очі ніжний сніг...

На усіх стовпах афіші:

«Приїжджає «Оберіг»»!

Ожеледиця дістала,

Не один раз в сніг приліг,

Аж в макітрі закружляло

Співом гурту «Оберіг».

На роботу запізнився,

Й тут нечистий підстеріг,

Бо знущально із мобілки

Дзвонить хтось під «Оберіг».

Зняв пальто і випив каву,

До комп'ютера підбіг,

А на мене із екрану

Зирять члени «Оберіг».

Вже боюсь вмикати праску,

Щоб не стався дивний збіг.

Телевізор не дивлюся,

Там чатує «Оберіг»!

Пилосос на мене косо

Погляда, мов носоріг.

Знаю точно – варто клацнуть,

То почую «Оберіг».

В мікрохвильову машину

Не вставляю я пиріг,

Достеменно там є запис

А капела «Оберіг».

Президентський сайт в столиці

Має сервер в сотню гіг,

То три чверті там, у ньому,

Все про ВІА «Оберіг».

Я не можу у квартирі

Готуватись на нічліг,

Бо горлає за стіною

У сусіда «Оберіг».

Хоч тікай у ліс із дому

До ведмедя у барліг,

Але ж кажуть, що вже й звірів

Теж замучив «Оберіг».

Навіть з моря виповзають

І медуза, й восьминіг,

Як зачують, що на пляжах

Крутять пісню «Оберіг».

Олімпієць на змаганнях

Із рекордом переміг,

Як дізнався, що призами

Будуть диски «Оберіг».

Із могил встають до танцю

І монгол, і печеніг...

Як на пагорбах лунає

Файна пісня «Оберіг».

Конюх так заслухавсь пісні,

Як співав гурт «Оберіг»,

Що й зомлів і випадково

Не коня... свиню запріг!

Серед ночі п'яний дядько

Ухопив гнучкий батіг

І періщив ним дружину,

Бо не знала «Оберіг».

У Москві сказився путін

І від жовчі занеміг,

Бо нема в Росії гурту,

Як оцей наш «Оберіг»!

Так оце і я сьогодні

Заклинання приберіг:

Хай тим очі повилазять,

Хто не любить «Оберіг»!

 

Бійтесь «добряги»!

Я не любив й любить не смію

Убогість, підлість і брехню,

А ще, коли мене «жаліє»

Той гад, який пригрів змію!

Це той, що дивиться у вічі

Й вустами солодко плете,

А відвернешся, – встигне двічі

У спину вжалити тебе!

Такий «добряк» і хату спалить,

В якій ще мешкає сусід,

Бо в того, хоч пусті підвали,

Та жінка краща й діти­цвіт.

Коли попросить допомоги,

Мовляв бідує, ледь жиє,

То ви хоч мийте йому ноги,

А він вам в їжу наплює!

І в колективі ця тварюка,

Зробившись тихим пацюком,

На кожного зіллє багнюку

Своїм поганим язиком.

Ця гидь ще гірша за Іуду,

Запродасть навіть і батьків,

Хто дав життя, того й огудить

За клятих тридцять срібняків.

Ні Бога шельма не боїться,

Моралі людської не йме,

Лиш крові... крові з душ напиться,

Воно ж до бід глухоніме!

О, люде! Бійтесь погань ницу,

Не вірте хижим «добрякам»!

Таким лиш дай душі криницю,

Ото – їм радість, горе – вам!

 

Щось не так!

Україно, рідна ненько,

Ти, як Фенікс, вічний птах!

Але ж крила підрізають

Ті, що роблять щось не так!

Здобули ми незалежність

І відчули волі смак,

А Ти й досі в небезпеці...

Значить, щось у нас не так!

Вибираєм депутатів,

Кожен другий з них – слизняк!

Три Майдани вже позаду,

Та в державі щось не так!

Економіка кульгає,

Ще біднішим став бідняк,

Олігархи розкошують...

Значить, щось у нас не так!

Між багатим і злиденним

Прірва глибша за рівчак,

Не бояться кари ситі...

Певно, щось у нас не так!

В депутатів аморальних

Обіцянки на вустах,

А дорвуться до корита,

Все їм мало!... Щось не так!

Будуть вибори і знову

Скуплять нас, як тих собак!

Продаєм за гречку голос

І горлаєм: «Щось не так!».

Можновладці від народу

Поховалися в світах,

Обдирають нас до нитки,

А ми терпим!... Щось не так!

В інституціях державних

Корумпований бардак,

Без грошей і суд засудить...

Значить, щось у нас не так!

Мегабрехні розпускає

Наш гарант! Тут він мастак!

Як тим ротом можна їсти?

Йой же Боже!... Щось не так!

Часом вдягне вишиванку

Й виглядає, мов козак,

А як трапиться нагода,

Ошукає!...Щось не так!

На месію все чекаєм,

Ждем коли подасть він знак,

Навіть з печі не злізаєм,

Ми ж бо – панство!... Щось не так!

У Верховній Раді безлад,

Що не чин – брехун, чудак...

Мов кліщі, в народ вп'ялися

І жирують!... Щось не так!

Демократія, мов привид,

Наче є, а втім однак,

Принцип верховенства права

Не працює!... Щось не так!

Хабарями проржавіли!

Крок вперед і крок навспак.

Лиш тупцюємо на місці...

Йой же Боже!... Щось не так!

Від села лишились рештки!

Ні земля, а ні лошак

Вже не в радість селянину!

Добивають!... Щось не так!

Опустили клас середній

Нижче плінтуса, відтак

Звідки ж візьметься зростання?

Їй же право, щось не так!

Медицина вже конає,

Мре нещасна від атак,

Місце цвинтарне займаєм

Доки сущі!... Щось не так!

Педагоги з лікарями

У Європі, як маяк!

А у нас, ну майже, злидні...

Щось не те і щось не так!

Наркомани і п'яниці,

Ресторан, кафе, кабак...

Це – майбутнє України?

Не дай Боже!... Щось не так!

Чом народжуваність впала

І у селах, і в містах?

Чом тікають за кордони?

Значить, щось у нас не так!

Свою мову, рідну мову

Ми відстоюєм в судах,

А натомість погань різну

Пропагують!... Щось не так!

Ми традицій українських

Позбулися як ознак

І мавпуєм зарубіжне!

Чи ми справжні?... Щось не так!

Добряки ми, тому й ладні

Всім годити надурняк,

А своє за меншовартість

Визнаємо!... Щось не так!

Заздро зирим на сусідів,

Вихваляємо усяк,

А під носом не вбачаєм

Власне краще!... Щось не так!

Ждем подачок закордонних,

Ходим світом, як жебрак,

А на себе працювати

Розлінились!... Щось не так!

Полюбляєм вихвалятись

Про здобуте на п'ятак,

Так, неначе здивували

Цим весь всесвіт!... Щось не так!

Як обпльовані, стікаєм

Від кремлівських посіпак,

Коли підло Крим відтяли...

Значить, щось у нас не так!

Тьма запроданців, манкуртів,

Що готові за мідяк

Й рідну матір запродати!

Йой же лихо!... Щось не так!

«Рускій мір» – страшна зараза

В нашій хаті, як прусак!

Дехто стелиться під нього,

Їй же право, щось не так!

Рабська звичка досить сильна

У свідомості «собак»,

Ці лизать за кістку будуть

Й дупу кату!... Щось не так!

В Лугандоні від приблуди

Гине мужній наш юнак!

Скільки ж ця війне ще буде?

Боже милий, щось не так!

Після темряви світанок

Завжди прийде й не інак.

Ми здолаємо руїну!

Вірю я, що буде так!

І розквітне Україна,

Заколоситься в житах,

Будуть люди, лихо згине!

Щиро вірю – буде так!

З нами Бог, за нами Правда,

З нами мудрий Зодіак,

Вічно буде Україна,

Всі затямте – буде так!

 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua